З історії. В латинських, західноєвропейських джерелах “Русь” мала декілька назв, що відрізнялись своїм написанням: “Ruthenia” (Рутенія), “Russia”, “Rusia”, “Rosia”, “Rossia”, “Ruscia”, “Roxolania” (Роксоланія). Латинська назва Русі – “Рутенія” не використовувалась стосовно Північно-Східної Русі (Московії), а вживалась до українських етнічних земель та частково білоруських.
Назва «Руссія» (Russia) блукає географічними картами XII – поч. XVІІІ ст. від Карпат до Білого моря.
Західноєвропейська картографія лише у ХІІ ст. “прописує” Русь на карті світу. Назва стосувалася переважно Середнього Придніпров'я. З часом назва “Русь” починає приживатися по периферії – на заході, а потім на півночі. З'являється вона, в цей період, лише на північноєвропейських картах – в Англії, Ісландії та Нижній Саксонії. На картах XII-XIV ст. містяться форми терміну “Русія” (Русь) з одною літерою і з двома літерами “с” (“Rusia”, “Rucia”, “Russia”). Форма з двома літерами “с” у грецьких текстах зустрічається лише з XIV ст.
У XII-XIV ст. назва «Русь» появляється на картах у різних транскрипціях. Уперше напис «Русь» («ар-Русіййа») з’явився на картах світу (1154, 1192 рр.) арабського географа Мухаммеда аль-Ідрісі (1099-1164), який працював на Сіцілії при дворі норманського короля Рожера ІІ. З кінця ХІІ-ХІІІ ст. ця назва з’являється на картах так званої християнської картографії: у формі «Russia» – Карта світу 1190 р. (Гоноріус Аугустодуненсіс (Гонорій Августодунський); «Russia» – Солійська карта (відома ще як “карта Генріха Майнцського”; кін. ХІІ-поч. ХІІІ ст.); «Rusia» – Ісландська карта (сер. ХІІІ ст.); «Russia» – карта Джона Уоллінґфордського (сер. ХІІІ ст.); «Rucia regio» («Країна Русь») – Ебсторфська карта (ХІІІ ст.); «Rusia» – Герефордська карта (бл. 1300 р.).
Топонім Rossia (українські землі) міститься на ряді карт XIV-XV століть, зокрема в Каталонському атласі (1375).
Для західноєвропейських картографів властивою є наявність двох Русей (Галицької та Новгородської) та окремої від них Московії.
Що цікаво, що назва “Rossia” міститься і на карті Британських островів 1546 р. Георга Лілі.
Для географа чи історика існує суттєва проблема: як перекладати одне й те саме слово у французькій, німецькій, англійській чи будь-якій іншій європейській мові, яке позначає і Русь (в розумінні середньовічної держави Київської Русі чи українських земель в складі Польського королівства чи Великого князівства Литовського) і Росію тобто Московію (в сенсі російської держави)? Для регіонів які знаходяться в Західній Європі й мають таку ж саму назву “Русь”, тут ми просто подавали транслітерацію (Русія, Руссія). Якщо на карті існує у якійсь формі “Московія” паралельно із “Руссія”, “Россія”, то “Руссію” чи “Россію” ми тлумачимо як “Русь”, без обов'язкової прив'язки до Московської держави. Якщо ж “Московія” зникає, і залишається лише “Руссія” або “Россія” з прив'язкою до Російської держави, то ми перекладаємо як “Росія”.
Перші відомі карти не містять зображень жодних політичних кордонів і адміністративних меж. На цих картах спочатку показували просторове розселення народів у вигляді підпису їх назви на відповідній території. Так, на відомій римській дорожній Певтінґеровій карті (Tabula Peutingeriana; ІV ст.) у периферійних місцях розміщені підписи назв сусідніх народів, серед яких значаться венеди-сармати, що їх прийнято вважати предками слов’ян. Локалізацію розселення праслов’янських і слов’янських народів, що населяли українські землі, відображено на численних ранньосередньовічних картах – продуктах християнської та ісламської картографії. Інформація про ці народи є також у текстових матеріалах до окремих карт [Чекин Л.С. Картография христианского средневековья VIII-XIII вв.: тексты, пер., коммент. – М.: Изд. фирма «Восточная литература»; РАН, 1999. – 366 с.; Крюков В.Г. Ал-Ху варізмі про «Сарматію – землю бурджанів» та сусідні з нею «країни»: монографія. – Луганськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2009. – 540 с.].
З праці Миколи Кузанського (1460 р.) у європейський обіг географічних назв входять назви Поділля (Podolia) щодо Центральної України та Русь (Russia) щодо Західної.
Карти 1507 р. Бернарда Ваповського, 1513 р. Мартіна Вальдземюллера та 1522 р. Лоренца Фріза - перші друковані карти із назвами «РУСЬ» (Україна), «Польща» та «Литва» у заголовку. Це також одні з перших джерел, де західноукраїнські землі позначені як «Русь» (Russia). Карта 1507 р. Бернарда Ваповського - «Tabula Moderna Polonie, Ungarie, Boemie, Germanie, Russie, Lithuanie» (Сучасна карта Польщі, Угорщини, Богемії, Німеччини, Русі, Литви).
Перша карта з регіональними назвами українських земель - це карта 1540 р. Себастьяна Мюнстера “POLONIA ET VNGARIA XV NOVA TABVLA” (Нова карта Польщі та Угорщини). На ній чи не вперше присутні регіональні назви українських земель: Rvssia (Русь; між р. Західний Буг та р. Сян; назву «Русь» вжито один раз на території Руського воєводства.) зі Львовом (Leopol), Podolіa (Поділля), Volhinia (Волинь), Pokutze (Покуття), Codimia (Кодимія), Bessarabia (Бессарабія), Tartaria minor (Мала Татарія), Tartaria Przecopen[sis] (Перекопська Татарія) (останні дві території належать до Північного Причорномор’я і Кримського півострова). Показано сусідів українських історико-географічних регіонів – Молдову (Mvldavia), Трансільванію (Transilvania), Волощину (Valachia) та ін.
Генуезька карта.
1457 р. з’являється т. зв. Генуезька карта (середньовічна карта світу (Mappa mundi) виготовлена невідомим генуезьким автором. Відображені на карті географічні дані багато в чому спирались на нещодавні звіти італійського мандрівника Нікколо де Конті, що 25 років подорожував країнами Сходу, а не на традиційну інформацію про цей регіон від Марко Поло, що використовувалась до цього часу іншими тогочасними європейськими картографами. Вона є більш пізньою розробкою, ніж карта світу Фра Мавро.
Згідно з нею, ріка Дніпро витікає з гірського хребта, розміщеного далеко на півночі. У нижній течії Дніпро розгалужується на два русла, одне з яких впадає в Чорне море, друге - в Азовське. На північ від Чорного моря - напис: Rossi. На захід від Дніпра в Чорне море впадає ще одна ріка (безіменна), можливо, її треба ідентифікувати з Південним Бугом або Дністром [Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с. + 24 с. іл. + 2 карти].
За українською Вікіпедією: «Кожному континенту надані досить реалістичні пропорції. В Індійському океані на карті зображено трищогловий європейський корабель, хоча європейські кораблі вперше досягнули Індійського океану в складі експедиції Васко да Гами лише через 40 років після виготовлення карти..
На місце виготовлення цієї карти вказує генуезький прапор у її верхньому північно-західному куті, так само як і герб родини Спінола, видатного генуезького купецького роду. Нікколо де Конті, який також походив із знатної родини генуезьких торговців, у ранньому віці вирішив наслідувати сімейну традицію, започаткувавши прибуткові торгові операції на Сході.
Морські чудовиська на Генуезькій карті свідчать про інтерес картографа до екзотичних чудес і є типовими для наукового світогляду ранньомодерного періоду, розвиток якого спонукала допитливість та захоплення чудесами. Зокрема, демоноподібне чудовисько є свідченням знайомства картографа з тогочасними подорожніми звітами, наповненими згадками про морських чудовиськ.
Ця карта була виконана в насичених кольорах і мала скорше декоративне, ніж практичне призначення. Вважається, що ця карта була надіслана до португальського двору в 1474 році, а відтак потрапила до Колумба, і шо саме цією картою він користувався для подорожі в Індію через Атлантику, хоча це твердження ніколи не було доведене. Сьогодні карта є власністю італійського уряду і знаходиться в Національній бібліотеці Флоренції..
Овальна форма не є унікальною для середньовічних карт. Х'ю з Сент-Віктора описав світ в формі Ноєвого ковчега і карти світу Ранульфа Хігдена також були овальними. Стандартним способом опису землі було порівняння її з яйцем. Основною метою цієї аналогії був опис різних сфер, що оточують землю (яєчний білок, шкаралупа), але з такого опису могла постати і ідея зображення землі у формі яйця. Інше припущення полягає в тому, що овальна форма представляє мандорлу, або німб, який оточував Христа в багатьох середньовічних творах мистецтва».
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. 328 с.
*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.
*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.
*Байцар Андрій. ІСТОРИЧНА КАРТОГРАФІЯ. УКРАЇНА НА КАРТАХ МОСКОВІЇ (XV–XVII ст.) ТА ТАРТАРІЇ (XIII–XIX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2025. – 290 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар