Знищені парки м. Винники (Львівщина).

ЦЕНТРАЛЬНИЙ ПАРК (парк в колишній німецькій колонії Вайнберґен (Винні гори, Weinbergen); центральна частина м. Винники; вул. Галицька). Як парк ця територія була освоєна в післявоєнний час - друга. пол. 1940-х рр. Коли Винники були районним центром (1940-1959 рр.) там проводили сільськогосподарські виставки. Тут були розміщені дерев'яні «будки» де колгоспи Винниківського району щоосені презентували плоди своїх врожаїв. Ще до поч. 1990-х рр. там стояв павільйон зі сценою (до кінця 1970-х рр. молодь збиралася «на танці»), поряд стояла скульптура радянських воїнів. У 1950-х -1970-х рр. тут відбувалися театральні виставки й концерти, також виступали колективи місцевої самодіяльності.

На околиці парку був великий спортивний майданчик (футбольне поле було великих розмірів), але місцева влада на поч. 2000-х років все це зруйнували й тепер там котеджі.

У 1997 р., встановлено пам'ятний знак, на якому викарбувано: «Тут стояла хата, у якій у 1922—1924 рр. жив з родиною Іван Огієнко — великий син українського народу. У жовтні 2020 р. встановлено пам'ятник Іванові Огієнку. На поч. 2000-х рр. там було побудовано двоповерхову споруду (недобудована дотепер; вже давно руйнується). В цей самий час біля парку збудували ресторан «Гетьман».

ФАБРИЧНИЙ ПАРК (1940-і - 1970-і рр.; колишній парк на території ЛТФ; у 1970-х рр. там збудовано виробничий корпус фабрики). В радянський час там була сцена і танцплощадка. Часто виступала місцева самодіяльність, інколи приїжджали знамениті артисти й відомі театри). У 1950-х роках тут виступав легендарний хор імені Верьовки.

ПАРК на вул. Івана Франка. В парку був волейбольний майданчик, росли тополі. Зимою грали в хокей. У вихідні та святкові дні місцева «публіка» збиралася за «столиком» погомоніти, грали в карти, доміно, шахи і т.д. Дітлахи в кущах грали у «війнушку». На початку 2000-х років був знищений. Зараз там ГРК «Святослав».

За споминами корінного винниківчанина, українського поета Івана Врецьони (1930 р. н.): «Колись у Винниках видавали газету "Радянське життя", в якій, якщо відшукати, збереглися фотографії с/г виставки на вул. Леніна. У парку при вул. Леніна в 50-ті роки відбувалися сільськогосподарські виставки. Там містилися "будки" де колгоспи Винниківського району щоосені презентували плоди своїх майстрів врожаю. Після таких святкувань «будки» чекали нового свята врожаю, а в міжвиставковий час в них вечорами пестилися закохані. Цей парк мав свій павільйон зі сценою, де відбувалися театральні виставки і концерти, також виступали колективи місцевої самодіяльності. В центральному парку відбувалися літом при гарній музиці танці, а зимою танцьовано в фабричному клубі (приміщенні колишнього кінотеатру «Трембіта»).

За споминами корінного винниківчанина, українського поета Івана Врецьони (1930 р. н.): «Це був занедбаний терен тютюнової фабрики, огороджений від півдня високим муром, від вул. Шевченка металевою огорожею з брамою й фірткою. З правої сторони - острівець з деревом, де стояла фігура св. Яна (при розі фабричного будинку з кінозалом внизу). В совєтський час цей фабричний терен відгородили від чисто виробничої частини, яку називали у Винниках фабричним парком, оскільки верхній поверх згаданого будинку - фабричним клубом. Офіційної назви, мабуть, не було. Там, у «фабричному парку», потім для виробничих потреб звели величезний будинок. Колись у Винниках видавали газету «Радянське життя», в якій, якщо відшукати, збереглися фотографії с/г виставки на вул. Леніна.

У парку при вул. Леніна в 50-ті роки відбувалися сільськогосподарські виставки. Там містилися "будки" де колгоспи Винниківського району щоосені презентували плоди своїх майстрів врожаю. Після таких святкувань «будки» чекали нового свята врожаю, а в міжвиставковий час в них вечорами пестилися закохані. Цей парк мав свій павільйон зі сценою, де відбувалися театральні виставки й концерти, також виступали колективи місцевої самодіяльності. В центральному парку відбувалися літом при гарній музиці танці, а зимою танцьовано в фабричному клубі (приміщенні колишнього кінотеатру «Трембіта»)».

За споминами корінного винниківчанина Ореста Бачмаги (1943 р. н.): «Павільйони виставки досягнень народного господарства Винниківського району знаходився у парку по теперішній вул. Галицькій (колишня вул. Леніна). А у Парку тютюнової фабрики (тепер територія забудована приміщеннями ЛТФ) кожного літа місяць гастролював Коломийський драмтеатр. Це для Винник була подія. Вистави йшли з аншлагами! Ну, а для нас, дітей, додаткові емоції - пробратися в парк заздалегідь. Росла у парку розлога липа з величеньким гніздом, у якому можна було дочекатися початку вистави».

За споминами винниківчанина Юрія Єфімова (1941 р. н.): «У радянський період надзвичайно популярним був гумористичний дует Штепселя й Тарапуньки. Тоді це були легендарні особи, на їхні концерти приходило безліч глядачів. Їхня слава була безмежною. І ось одного разу приїхали ці зірки у Винники. Концерт мав відбутися на місцевому стадіоні. Тоді стадіон був за величезним парканом із дерева. А люди все ідуть та ідуть. Усі хотіли побачити всенародних улюбленців. І напір був такий великий, що паркан не витримав і… впав.

А ще в ці далекі роки у Винники приїхав не менш легендарний хор імені Верьовки. Концерт мав відбутися на сцені літнього майданчика тютюнової фабрики (вулиця Шевченка). І глядачів також було дуже багато. А ми, хлопчаки, вирішили потрапити на цей концерт із «чорного ходу», тобто через дірку в паркані. Та коли перший із нас переліз на територію фабрики, то потрапив до рук… місцевого дільничного міліціонера. І одразу ж отримав від нього паском… Далі міліціонер наказав хлопчаку мовчати й чекав на іншого порушника. І так ми всі, троє друзів, отримали «на горіхи» від цього правоохоронця. Ви зрозуміли за що отримали паском? – запитав цей правоохоронець. Та ми й самі розуміли за що… Ми тішилися, що таки побували на концерті славетного хору. Адже мистецтво, як кажуть, вимагає жертв».

За споминами корінного винниківчанина Юрія Пукальського: «Добре пам'ятаю сцену літнього театру і численні ряди лавок для глядачів у парку біля тютюнової фабрики (тепер там замість парку бовваніє велика будівля, збудована за часів суперенергійної директриси Вербицької, яка навіть І.Франка бралася демонтувати)».

ВИННИКИ

Винники — одне з найдавніших поселень біля Львова, ще у XXV тис. до н. е. людина вперше заселила околиці Винник. Місто розташоване на шляху, що споконвіку єднав два величні українські міста: Львів та Київ. Територія Винник та околиць знаходиться на межі Грядового Побужжя і Давидівського пасма. За чудову природу у XIX ст. Винники називали "маленькою Швейцарією", перлиною Львівщини.

Винники було засновано у другій половині XIII ст. руським (українським) королем Левом Даниловичем. Спочатку місто мало назву Малі Винники. За часів Галицько-Волинської держави першим відомим власником Винник був Бертольд Штехер (перший німецький війт Львова за часів короля Лева Даниловича). За свою працю на благо міста він отримав у винагороду від короля Лева млин Сільський Кут, озера та два невеликі маєтки в Малих Винниках та Підберізцях. Матеус (Матвій) Штехер — син Бертольда — також був війтом Львова і володарем Винник на поч. XIV ст.

Право на володіння Винниками, нащадкам Бертольда, згодом підтвердив польський король Казимир III своїм привілеєм від 22 серпня 1352 р. Ця грамота містить першу письмову згадку про Винники.

17 травня 1666 р. польський король Ян II Казимир дозволив Стефанові Замойському перетворити Винники на місто, надавши йому Магдебурзьке право, створити тут купецьке братство і ремісничі цехи та двічі на рік проводити у місті великі ярмарки - на Михайла та Зелені свята.

23 серпня 1992 р. — перше святкування дня міста Винники.

Місто ВИННИКИ ЦЕ:

Перший скульптурний пам’ятник в Україні й у світі Т. Шевченку – 1913 р.

Перший пам’ятник в Україні воїнам УГА – 1922 р.

Винники та Підберізці - перші населені пункти Галичини де було скасовано панщину 1 лютого 1786 р.

1854-1867 р. — Винниківський повіт.

1867 р. — 1918 р. — Винниківський судовий повіт.

Винниківський судовий повіт існував у таких межах (на 1910 р.): Білка Королівська, Білка Шляхетська, Борщовичі, Винники, Виннички, Вовків, Давидів, Дмитровичі, Гаї, Гончари, Глуховичі, Германів, Кам’янопіль, Журавники, Кам'янопіль, Козельники, Кротошин, Лисиничі, Миклашів, Милятичі, Підберізці, Підбірці, Селиська, Сухоріччя, Товщів, Черепин, Чишки, Чарнушовичі, Чижиків, Weinbergen (Винники), Unterbergen (Підгірне).

ЗУНР. 1 листопада 1918 р. — 1919 р. (друга пол. травня) — судовий округ (повіт) Винники.

1921 р. — 1924 р. — сільська ґміна Винники.

1921 р. — 1933 р. — сільська ґміна Вайнберґен.

1924 р. — 1934 р. — міська ґміна Винники.

1924 р. — Польський Сойм приняв ухвалу про зачислення громади Винник до списку містечок.

20 жовтня 1933 р. Винники повторно отримали статус міста.

10 січня 1940 р. — 26 вересня 1959 р. (з перервою під час війни) — Винники центр Винниківського р-ну. До Винниківського району, у різний період, належали села: Виннички, Гончари, Давидів, Черепин, Товщів, Селиська, Великі Кривчиці, Малі Кривчиці, Лисиничі, Підбірці, Ямпіль, Кам’янопіль, Верхня Білка, Нижня Білка, Гаї, Чижиків, Підберізці, Чишки, Дмитровичі, Глуховичі, Козельники, Пасіки Зубрицькі, Кротошин, Сихів, Зубра, Гори.

 *Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.

*Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання. Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.

*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016.  312 с.

*Байцар Андрій.  Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017.  180 с.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  420 с.

Центральний парк по вул. Леніна (Галицькій) (1950-1960-ті рр.)

Центральний парк по вул. Леніна (Галицькій), біля ресторану «Гетьман». Скульптура радянським воїнам (1963 р.)

Фабричний парк. 1969 р.  (з архіву Любові Антонів)