Тартарія на європейських картах XVI ст.

Тартарія, або Татарія (лат. Tartaria, фр. Tartarie, англ. Tartary, нім. Tartarei), — неісторична географічна назва, яку використовували в західноєвропейській літературі та картографії щодо великих областей від Каспію (навіть від Криму) до Тихого океану і до кордонів Китаю та Індії; у східнослов'янської традиції — землі Монгольської імперії і її дочірніх держав, переважно населених кочовими тюркськими та монгольськими народами, виключаючи землі Московії. Активне використання топоніма простежується з XIII до XIX століття, подекуди — до початку ХХ. У європейських джерелах Тартарія стала найпоширенішим найменуванням Центральної Азії серед негативно забарвлених назв, які не мали зв'язку з дійсним населенням регіону, аж до XIX століття європейські відомості залишалися вкрай мізерними та уривковими.

Філіп Клювер (1624) на своїй карті, на північний схід від Каспію, виділив Козаків Тартарських (KASAKI TARTARI). Фредерік де Віт (1680 р.) теж позначив на карті Козаків Тартарських (KASAKKI TARTARI).

Першим державним утворенням на всій території Великої Тартарії став Тюркський каганат.

ТЮРКСЬКИЙ КАГАНАТ — ранньодержавне утворення кочових племен Центральної Азії VI—VIII ст. на чолі з племенем тюрків. Початок тюркської держави поклав 534 р. на Монгольському Алтаї великий ябгу (правитель) тюрків (які входили до складу Жужанського каганату) Бумин з династії Ашина. 545—546 рр. йому вдалося встановити дипломатичні стосунки з Китаєм та підкорити повсталі проти Жужанського каганату племена теле, а 552 р. об’єднані сили тюрків і теле розгромили самих жужанів (відомих у європейських джерелах як авари), проголосивши каганом Бумина. Після розпаду єдиного каганату на території Тартарії в різний час існували держави: Західний тюркський каганат, Східний тюркський каганат, Кимацький каганат (в північних областях Євразійського степу, в значній частині — в Західному Сибіру в районі між Об — Іртиш, приблизно з 743 до 1050 р.), Хазарський каганат, Волзька Болгарія та ін. В кінці XII – початку XIII ст. вся територія Тартарії, була знову об'єднана Чингисханом і його нащадками. Це державне утворення відоме як Монгольська імперія. В результаті поділу Монгольської імперії на улуси в західній частині Тартарії виникла централізована держава Золота Орда (Улус Джучі). Ця держава існувала між 1240–1502 роками у степах Східної Європи, Центральної Азії та Західного Сибіру; виникла на базі монгольських завоювань 1220 — 1240-х років

В процесі розпаду зі складу Золотої Орди виділилися Астраханське ханство, Кримське ханство, Ногайська Орда, Казанське ханство, Велике князівство Московське, Сибірське ханство, Казахське ханство, Узбецьке ханство. З початку XVI ст. держави на території Тартарії починають потрапляти у васальну залежність від Московії. 1552 р. Іван Грозний захопив Казанське ханство, в 1556 р. – Астраханське ханство. До кінця XIX ст. велика частина території яка колись називалася «Тартарія» опинилася в складі Російської імперії. Маньчжурія, Монголія, Джунгарія («татарська» частина Східного Туркестану) і Тибет до середини XVIII ст. всі опинилися під владою маньчжурської (тобто, для європейців XVII ст., «татарської» династії Цин); ці території (особливо Монголія і Маньчжурія) були відомі європейцям як «Китайська Тартарія».

На момент початку територіальної експансії Російської імперії на території сучасного Узбекистану існувало три державних утворення: Бухарський емірат, Кокандське ханство і Хівинське ханство. 1869-1885 рр. територія сучасного Туркменістану приєднана до Росії (Закаспійська область). 1876 р. Кокандське ханство було розбите Російською імперією, ханство ліквідоване, а центральні території ханства були включені в склад Ферганської долини.

1910 р. Морган Прайс (Morgan Phillips Price) у складі наукової британської експедиції на Єнісей, відвідавши одне з сибірських сіл, написав у книзі «Siberia» (Сиберія), що села перемішані росіянами й тартарами, і, якби не різниця у вірі, то зовні їх нічим не відрізнити.

Тартарія в європейських дослідженнях. У 2014 році французькою мовою була опублікована об'ємна монографія Світлани Горшеніної «Винахід Центральної Азії: історія концепту від Тартарії до Євразії», в якій з конструктивістських позицій детально досліджувалась еволюція картографії та топоніміки Центральної Азії, включаючи «Тартарію». Монографія загалом отримала позитивні відгуки. У 2019 році невелику частину монографії в адаптованому варіанті було видано російською мовою (Горшенина С. М. Изобретение концепта Средней / Центральной Азии: между наукой и геополитикой / пер. с фр. М. Р. Майзульса. — Вашингтон: Университет Джорджа Вашингтона, 2019. — 119 с.).

Походження назви «Тартари» і «Тартарія»

Вперше термін «Тартарія» з'являється близько 1173 р. в подорожніх нотатках наваррського мандрівника Веніаміна Тудельського, який писав про «тибетську провінцію Тартарію ... осторонь Туркестану і Тангутів, на півночі Могулистана».

«Тартари» зустрічаються у французького хроніста Альбріка. Перші згадки не мали негативного відтінку; їхні автори, дотримуючись східних джерел, пов'язували монголів з царством пресвітера Йоана. Цей міт, який представляв монголів в позитивному світлі, надавав довготривалого впливу на сприйняття тартарів в Європі. Перше відносно точне вживання слова «тартари» відноситься до 1224 року, коли грузинська цариця Русудан в листі римському папі Гонорію III назвала тартарами монголів, що напали на Грузію. Про тартарів повідомляв домініканський монах і мандрівник Юліан (1238), що відправився на пошуки Великої Угорщини в кипчакському степу і який окреслив катастрофу монгольської навали. Сприйняття почало змінюватися у негативний бік в 1236—1238 роках з поширенням відомостей про руйнівні наслідки монгольських завоювань і радикально змінилося в 1241—1242 роках після того, як монголи спустошили Угорщину і досягли Адріатики [цит. за: Gorshenina, Svetlana. L'invention de l'Asie centrale: histoire du concept de la Tartarie à l'Eurasie. — Droz, 2014.  702 p.].

Поняття «Тартарія» як специфічне географічне позначення імовірно було створено між 1238 і 1242 роками. Приблизно в 1241—1242 роках, у зв'язку з монгольською навалою в Європу, відбулося включення в топонім «Татарія» назви античного пекла (Тартар). Ймовірно назва «Тартарія» виникла, внаслідок історично зумовленої паронімічної атракції — два фонетично близьких і семантично різних слова злилися в одне.

Кордони Тартарії

У XIII ст. Тартарія іноді ототожнювалася з Монгольської імперією, що досягла найбільшого розширення при хані Хубілаї, і простягалася від Чорного моря до Китайського, від Сибіру до Камбоджі.

Простір, який раніше називався Тартарією, в сучасній європейській традиції називають Внутрішньою або Центральною Євразією. Тартарія приблизно відповідала регіону, відомому також як Євразійський степ (Дике поле, Дешт-і-Кипчак), однак включала і нестепові країни колишньої Монгольської імперії, які були погано відомі європейцям — Тибет і Сибір. Персія і Китай, також підкорені монголами, але добре відомі в Європі як самостійні регіони, не увійшли до складу уявної Тартарії європейців. До Тартарії також належала Північ Далекого сходу, яка ніколи не входила до складу монгольських і татарських держав.

В уявленні європейських картографів кордони Тартарії були обмежені Московією, Польщею, Литвою, Руссю та Молдовою на Заході; Кавказом (Черкесією та Кабардою), Персією, Індією та Китаєм на Півдні. На Півночі Тартарія виходила до Північного океану, на Сході — до Тихого океану. Відтак Тартарія простягалася від Херсонської області до Тихого океану, від Північного океану — і до Тибету.

«Тартарами» у Cередні віки та добу Відродження європейці називали населення Золотої Орди та Чагатайського улусу, переважно кочове та кипчакомовне — предків казахів, татар, башкир, кумиків, кримських татар та інших народів. Ця назва могла розповсюджуватися і на решту народів, що жили на території Тартарії.

Поділ Тартарії

Стаття про Тартарію з «Атласу Азії» 1653 р. Ніколи Сансона [цит. за: Велика Тартарія! https://kampot.org.ua/history]: 

«Тартарію розділяють на п'ять основних частин, якими є Тартарія Пустельна (Tartarie Deserte), Узбекистан або Чагатай (Vzbeck ou Zagathay), Туркестан (Turqestan), Катай (Сathay) і Дійсна Таратарія (vraye Tartarie). Перша й остання – самі північні, варварські й про них нічого невідомо. Інші три більш південні – найбільш цивілізовані й знамениті безліччю гарних міст і великою торгівлею.

Тартарію Пустельну прадавні називали Scythia intra Imaum; Узбекистан і Чагатай – Бактріану й Согдіана відповідно. Туркестан же в стародавності називався Scythia extra Imaum. Катай називався Серіка (Serica Regio). Що до Дійсної Тартарії, те прадавні не знали про неї нічого, або вона являла собою самі північні території, як однієї, так і іншою Скіфією. Пустельна Тартарія обмежується із заходу ріками Волга й Об, які відокремлюють її від Московії; на сході – горами, які відокремлюють Дійсну Тартарію й Туркестан; на півночі – Північним океаном; на півдні – Каспійським морем, від Табарестана сучасн. Іранська провінція Мазандаран рікою Шесел (Chesel) сучасн.Сир-Дар'я. Вона відділяється від Узбекистану декількома горами, які з'єднуються з горами Imaum...

Узбекистан або Чагатай простягається з Каспійського моря до Туркестану й від Персії й Індії до Тартарії Пустельної. По ньому течуть ріки Шесель (Сhesel) або по-стародавньому Jaxartes, Гігон або по стародавньому Albiamu або Oxus сучасн. Аму-Дар'я...

Туркестан розташовується на сході Узбекистану (або Чагатая), на заході Катя, півночі Індії й півдні Дійсної Тартарії. Він ділиться на кілька королівств, найвідомішими з яких є Cascar, Cotan, Cialis, Ciarchian і Thibet. Деякі столиці мають такі ж назви, а іноді для правителів цих королівств уживають Hiarchan замість Сascar, і Turon або Turphon замість Сialis. Королівство Cascar є самим багатим, самим рясним і найрозвиненішим з усіх. Королівство Ciarciam – саме маленьке й піщане, що компенсується наявністю там безлічі яшми й лаванди...

Катай є самою східною частиною Тартарії. Він вважається самою багатою й самою могутньою державою. На заході він граничить із Туркестаном, з Китаєм на півдні, на півночі з Дійсною Тартарією і на сході обмивається Іесскою протокою (d’estroit de Iesso). Деякі вважають, що весь Катай управляється одним монархом або імператором, якого вони кличуть хан або улухан, що значить Великий Хан, який є найбільшим і найбагатшим правителем світу. Інші вважаються, що там правлять різні королі, які є  підданими Великого Хана. Це могутня, прекрасно оброблена й забудована країна рясна всім, що тільки можна побажати. Її столицею є місто Cambalu, довжиною десять (а інші говорять двадцять) льє, який розташовує дванадцятьма великими пригородами, а з півдня прибудований величезний королівський палац, на відстані ще десять або дванадцять льє. Усі Тартарі, китайці, індуси й перси ведуть у цім місті велику торгівлю.

З усіх королівств Катая Тангут – найбільш видатне. Його столицею є місто Campion, де зупиняють каравани торговців, не дозволяючи їм іти далі вглиб королівства через ревінь. Королівство Тендук (Tenduc) з однойменною столицею поставляє листове золото й срібло, шовк і соколів. Уважається, що в цій країні перебуває пресвітер Іоанн – особливий король – християнський, точніше несторіанський – підданий Великого Хана. Королівство Thainfur відомо більшим числом своїх народів, чудовими винами, чудовою зброєю, пушками і т.д.

Дійсна або прадавня Тартарія є самою північною частиною Тартарії – самою холодною, самою необробленою й самою варварською з усіх; проте, вона є тим місцем, з якого вийшли Тартари приблизно в 1200 році від нашого порятунку, і в який повернулися. Про них відомо, що вони мають зверхність над шістьма сусідніми ордами, носять зброю й панують над самими більшими й найбільш красивими частинами Азії».

Відомості про країну Тартарію знаходяться в 4-у томі другого видання «Нової Енциклопедії Мистецтв і Наук» (A new and complete Dictionary of Arts and Sciences), виданої в Лондоні в 1764 р. На сторінці 3 166 даний опис Тартарії, який пізніше повністю ввійшов в перше видання Британської Енциклопедії, випущеної в Единбурзі 1771 р.:

«Тартарія, величезна країна в північній частині Азії, що граничить із Сибіром на півночі й заході, яка називається Велика Тартарія. Тартари, що живуть південніше Московії й Сибіру, називаються Астраханськими, Черкаськими й Дагестанськими, що живуть на північно-заході від Каспійського моря, називаються Калмицькими Тартарами і які займають територію між Сибіром і Каспійським морем; Узбецькими Тартарами й Монголами, які живуть північніше Персії й Індії й, нарешті, Тибетські, що живуть на північний захід від Китаю».

Отже, існувала величезна країна Тартарія, провінції якої мали різні розміри. Найбільша провінція цієї імперії називалася Велика Тартарія (Magne Tartary) і охоплювала собою землі Західного Сибіру, Східного Сибіру й Далекого Сходу. На південно-сході до неї примикала Китайська Тартарія (Сhinese Tartary) [не плутати з Китаєм (China)]. На півдні від Великої Тартарії була, так звана, Незалежна Тартарія (Independent Tartary) [Центральна Азія]. Тибетська Тартарія (Tibet) розташовувалася на північний захід від Китаю й на південний захід від Китайської Тартарії; Монгольська Тартарія (Mogul Empire, Mughal Empire) [території сучасної Індії, Пакистану, Бангладеш та південно-східного Афганістану в 1526—1540 та 1555—1858 роках].

Узбецька Тартарія (Bukaria) була затиснута між Незалежною Тартарією на півночі; Китайською Тартарією на північному сході; Тибетською Тартарією на південному-сході; Монгольською Тартарією на півдні й Персією (Persia) на південному-заході. У Європі теж були Тартарії: Московія або Московська Тартарія (Muscovite Tartary), Кубанська Тартарія (Kuban Tartars) та ін. На теренах України – Мала Тартарія (Little Tartary), Перекопська, або Ногайська Тартарія (Tartaria Nogaiens, Precopiensis P.), Очаківська Тартарія (Tartares d'Oczakow) та Буджацька Тартарія (Tartares de Bvdziak).

Мала Тартарія (лат. Tartaria Minor, італ. Tartaria Piccola, фр. La petite Tartarie) — назва регіону, яку використовували в середньовічній картографії та географії. Містилася на території сучасних південної України та Донщини між річками Дніпро і Дон, з півдня її обмежували узбережжя Чорного та Азовського морів. В склад Малої Тартарії входила – Перекопська Тартарія або Ногайська Тартарія, Очаківська Тартарія та Буджацька Тартарія.

Європейська Тартарія (як синонім Малої Тартарії) — назва регіону, яку використовували переважно в XVIII ст. в картографії та географії. Займала території сучасних південної України та Донщини між річками Дніпро і Дон, з півдня її обмежували узбережжя Чорного та Азовського морів.

Ця назва часто містилася на картах видатного німецького географа Матеуса Зойтера. Зокрема на його карті 1740 р. «NOVA ET ACCURATA TARTARIZE EUROPZE/E SEU MINORES ET IN УРЕСІЕ CRIME/E DELINEATIO GEOGRAPHICA, CUM OMNIBUS CIRCA PONTUM EUXINUM ET PALUDEM M/EOTIDF.M IACENTIBUS PROVINCIIS, EXHIBENTUR A GOTTF: IAC: HAUPT CALCOGRAPHO AUG: VIND. Нова докладна географічна карта Європейської або Малої Татарії або Криму з усіма причорноморськими і приазовськими провінціями, видана калькографом Ґоттфрідом Якобом Гауптом у Аутсбурзі [1740 р.], Аугсбург). Карта М. Зойтера 1730 р. – 1740 р. (перший варіант), 1742 р. (другий варіант) “Nova et Accurata Tartariae Europae seu Minoris et in specie Crimeae” (Нова й старанно виготовлена географічна карта Єропейської, або Малої, Татарії і особливо Криму з усіма прилеглими провінціями навколо Понту Евксинського й Меотійського озера руками й коштом Матеуса Зойтера, географа священної цісарської і католицької королівської величності. Ауґсбург).

Перекопська Тартарія, або Ногайська Тартарія – етнополітичне утворення татарських ногаїв на лівому березі Дніпра між Перекопом, Дніпром і річкою Бердою. Головним центром було місто-фортеця Перекоп.

Цей топонім («Перекопська Татарія» (Tartaria Precopiensis) вперше з’явиася на карті видатного українського картографа Бернарда Ваповського і Марко Беневентано (Marco Beneventano), яка була видана в 1507 р. як «Tabula Moderna Polonie, Ungarie, Boemie, Germanie, Russie, Lithuanie» (Сучасна карта Польщі, Угорщини, Богемії, Німеччини, Русі, Литви). Надрукована ця мапа була в Римських виданнях «Географії» Птолемея 1507 та 1508 рр..

«Перекопська Татарія» (Tartaria Precopiensis) міститься на картах Мартіна Вальдземюллера (1513 р.), Себастьяна Мюнстера (1540 р.), Антоніо Саламанки (1548 р.), Джакомо Ґастальді й Зиґмунда Герберштайна (1550 р.), Джованні Антоніо Ремондіні (близько 1560 р.), Феррандо Бертеллі (1562 р.), Герарда Меркатора (1595 р.) та ін.

Джамбуйлуцька орда (Перекопська орда) — одна з ногайських орд. З'явилася на території Північного Причорномор'я після розпаду Золотої орди та переходу ногайських племен із прикаспійських земель у 2-й пол. XVI ст. У XVIII ст. отримує паралельну назву – Перекопська орда. На чолі стояв каймакам, рідше — сераскир. Джамбуйлуцька орда перебувала у васальній залежності від Кримського ханства, брала участь у його нападах на українські та інші землі. У ході російсько-турецької війни 1768—1774 рр. у 1770 р. визнала протекторат Російської імперії і невдовзі була ліквідована. 1771 р. переселена на Кубань, а в 1790 р. — у приазовські степи. Після Кримської війни 1853—1856 рр. джамбуйлуцькі ногаї емігрували до Османської імперії.

1730 р. Матеус Зойтер. «Стисла карта усієї течії Дунаю...». На карті позначено – Мала, Перекопська, або Ногайська Тартарія (Tartariæ Minor, Tartaria Nogaiens., Precopiensis P.) і Крим (Crimea Chersonesus Taurica).

Очаківська Тартарія — сучасна територія південноукраїнських степів між Дніпром, Південним Бугом і Дністром від узбережжя Чорного моря до р. Кодими. Центром був Очаків, який з навколишньою місцевістю підпорядковувався безпосередньо Османській імперії. Решта території Очаківської Тартарії перебувала у васальній залежності від Кримського ханства.

Єдисанська (Очаківська) орда — відгалуження Малої Ногайської орди. На чолі орди стояв каймакам або сераскир. Головні напрями господарства — скотарство, торгівля і частково землеробство. Єдисанська орда брала участь у нападах на українські та інші землі.

В ході російсько-турецької війни 1768—1774 рр. орда визнала протекторат Росії (1770) і невдовзі була ліквідована. Людність переселено на Кубань (1771), а в 1790 р. — у межиріччя Молочних Вод і Берди. Після Кримської війни 1853—1856 рр. єдичанські ногаї емігрували на турецьку територію — у степи Південної Бессарабії.

1666 р. П’єр Дюваль на своїй карті виділив Очаківську Тартарію (Oczackou Tartares), Буджак (Budziak) та Перекопську або Малу Тартарію (Precopense ov Petite Tartane).

Буджацька Тартарія (Tartares de Bvdziak), або Буджак (Budziak) — сучасна територія південноукраїнських степів між гирлами Дністра і Дунаю. Перебувала у васальній залежності від Кримського ханства і Османської імперії. Заснована у XV ст. тюркськими кочовиками — ногайськими татарами (20 000—30 000  осіб). Проіснувала до XVIII ст.

Білгородська орда (Орда малих ногаїв, або Буджацька та Добруджська орда) — татарська орда, на чолі якої стояв мурза. Назву дістала від міста Білгорода (тепер — Білгород-Дністровський). На початку 1711 р. орда бере участь у поході гетьмана Пилипа Орлика на Правобережну Україну проти російської влади. Але, не витримавши важких умов, татари зрадили гетьмана, що призвело до невдачі всього походу. У 1770 р., після завоювання Південної України і Молдовського князівства російськими військами Білгородська орда перейшла під протекторат Російської імперії. Більшість кочовиків царський уряд переселив у приазовські степи між річкою Кам'янкою і містом Азовом відповідно до Карасубазарського трактату, ліквідувавши цим Білгородську орду.

1672 р. Гійом Сансон та Юбер Жайо виділили Тартарію Буджацьку (Tartares de Bvdziak), Тартарію Очаківську (Tartares d'Oczakow) та Малу Тартарію (Petite Tartarie).

1745 р. Жозеф-Нікола Деліль на своїй карті «Theatrum Belli Ao MDCCXXXVII. a milite Augustae Russorum Imperatricis adversus Turcas Tattarosque gesti. Ex. autographis in Acad. Scient: Petropol» (Карта театру військових дій в Російсько-турецькій війні в 1737 р.) виділив Татар Буджацьких.

Велика Тартарія (Magne Tartary) — територія від Каспійського моря до Тихого океану (включаючи Центральну Азію). Межі її добре демонструє карта з малюнками 1725—1730 рр., зроблена Вітусом Берінгом (1681—1741) під час першої експедиції на Камчатку за дорученням царя Петра I, метою якої було встановити, як Сибір межує з Америкою. Карта намальована під час мандрівки з Петербурга через Тобольськ, столицю Сибірської Тартарії. Поділяється на ТРИ складові частини: МОСКОВСЬКУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Moscovite), НЕЗАЛЕЖНУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Independante) і КИТАЙСЬКУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Chinoise).

Фредерік де Віт. (1680) один із перших картографів що виділив Велику Тартарію (Tartaria Magna) – територію від Каспійського моря до Тихого океану (включаючи Центральну Азію).

На карті «Азія» (L'Asie selon les memoires les plus nouveaux dressée) Жана-Батиста Нолена (1690) Велика Тартарія (Grande Tartarie) включала Московську (Сибір), Східну і Китайську Тартарію. Середня Наддніпрянщина (Правобережна та Лівобережна) позначена як Vkranie ou Pays des Cosaqyes (Україна або Земля (Країна) Козаків). Кримське ханство - Petite Tartarie (Мала Тартарія).

1700 р. Гійом Деліль, на карті «Азія», один із перших розділив Велику Тартарію (Grande Tartarie) на ТРИ складові частини: МОСКОВСЬКУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Moscovite), НЕЗАЛЕЖНУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Independante) і КИТАЙСЬКУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Chinoise).

На карті «Велика Тартарія згідно з новими спостереженнями» 1700 р. Пітера ван дер Аа Велика Тартарія (Grande Tartarie) – Tartarie Moscovite (Тартарія Московська), Petite Tartarie (Мала Тартарія), Tartarie Independante (Тартарія Незалежна), Tartarie Chinoise (Тартарія Китайська).

В останній третині XVII ст. на французьких картах закріпилася назва «Grande Tartarie»; на англійських – «Great Tartaria»; на німецьких – «Tartareij», латинською мовою – «Tartaria Magna».

Московська Тартарія (Tartarie Moscovite) – колишні Астраханське та Казанське ханства та прилеглі землі. На деяких картах XVIII ст. Московська Тартарія – це територія Сибіру, аж до Тихого океану. Московська Тартарія зі столицею в Тобольську, згідно з Британською Енциклопедією (Encyclopaedia Britannica) 1771 р., була найбільшою державою світу. Розділ «Географія» Британської Енциклопедії містить вельми цікаву таблицю, в якій перераховані основні країни тодішнього світу із зазначенням їх площі, назви столиці, відстані від столиці до Лондона, і різниці в часі в порівнянні з Лондоном («Encyclopaedia Britannica», с. 682-684). Головні міста: Астрахань, Тобольськ.

Одна з перших карт де міститься ця назва – карта «L'Asie» (Азія) 1700 р. Гійома Деліля.

Незалежна Тартарія (Tartarie Independante) – територія Тартарії яка не включена до складу Китайської та Російської імперій. У XVIII ст. — Центральна Азія. До Незалежної Тартарії належали землі калмиків, узбеків, туркестанців і т. д. Головне місто: Самарканд.

На карті Азії 1712 р. Йоганн-Баптист Гоманн виділив Незалежну Кочову Тартарію (Tartaria Vagabundomni Independent), яка простяглася від Амуру до Каспію, включаючи всю Моголію, Киргизію й Туркестан.

Китайська Тартарія — Тибет, Східний Туркестан, Монголія, Маньчжурія. На багатьох картах добре видна китайська стіна, і власне Китай знаходиться за нею, а до неї розташувалася територія Китайської Тартарії. Головні міста: Ласса, Шеньян.

Кубанська Тартарія – Кубань («Kuban Tartars» позначена на карті Європи 1771 р.; Британська енциклопедія).

Тартарія на європейських картах XVI ст.

Розрив зі спадщиною Птолемея відбувається на початку XVI  ст. На португальській карті (1501-1504) Тартарією називали територію між Ісартус (Яксартус) до Оккардо (Обі), до Уральських гір.

У цей період Кримське ханство на графічних полях європейських карт обзавелося кордонами, іконографією правителя, побутовими деталями та ін. атрибутами картографічної державності.

1505 р. Планісфера де Кавері (іт. Il planisfero di Caverio), також знана як карта Каверіо, Канеріо або Канері — карта світу, створена генуезьким картографом Ніколо де Кавері близько 1505 р. Карту нанесено на пергаменті від руки й розфарбовано. Має десять секцій, які разом складають прямокутник 225×115 см. Зберігається у Національній бібліотеці Франції.

Українські землі не підписані, московитські на карті – ROSSIA.

Назва «Tartaria» зустрічається на карті двічі. В центрі Золотої Орди, що називається на карті «Tartaria», у червоно-синьому розкішному наметі, над яким майорить червоний двокінцевий стяг із золотою джучидською тамгою, на низькому троні сидить правитель. Це єдине антропоморфне зображення на карті, що свідчить про його особливе значення.

1507 р. Топонім «Tartaria Precopiensis» (Перекопська Татарія) вперше з’явиася на карті видатного українського картографа Бернарда Ваповського і Марко Беневентано (Marco Beneventano), яка була видана в 1507 р. як «Tabula Moderna Polonie, Ungarie, Boemie, Germanie, Russie, Lithuanie» (Сучасна карта Польщі, Угорщини, Богемії, Німеччини, Русі, Литви). Надрукована ця мапа була в Римських виданнях «Географії» Птолемея 1507 та 1508 рр.. За основу було взято карту Миколи Кузанського.

Найзахідніша гілка «тартарських» народів – «Tartaria Precopiensis» розміщена на східному березі річки Дніпро.

1525 р. (жовтень). Венеція. Перша рукописна карта Московії була створена Баттіста Аньєзе.

Баттіста Аньєзе (Battista Agnese; бл. 1500—1564), італійський картограф родом з Генуї, який працював у Венеції. Він спирався на відомості, отримані від Дмитра Герасимова – московитського посла до Римського папи, дипломата і перекладача.

На порівняно невеликій карті Московії присутні сім етнонімів «Тартарія» і «Тартари» та одне зображення «MAGNUS TARTARUS OCCIDENTALIS». Позаду правителя Тартар поміщене місто з наметів. Сусідами московитів на сході представлені Ногайскі і Шібанські тартари (Nogai tartari, Sciabani tartari), а при впадінні Ками (не підписано) у Волгу позначено татарське місто Казань (Casanum tatarum), і на півдні – Перекопські, тобто кримські, тартари (Precopite tartari). Просто Тартарія (Tartaria) розташована між нижньою течією Дніпра й Азовським морем; Тартарія Азійська – по обидва береги Волги; Тартарія розташована над Casanum tatarum. Ще одна Тартарія знаходиться в Західному Сибіру, де і сидить MAGNUS TARTARUS. 

1512 р. Весконте Маджоло. Весконте Маджоло (Vesconte Maggiolo; 1475-1549), також пишеться Майолло та Майоло, був генуезьким картографом. Він народився в Генуї, в одній з великих морських держав середньовічної Італії та важливому центрі банківської справи за його життя. Він не лише народився в сім’ї картографів, але й отримав монополію Республіки на понад 150 років для забезпечення незмінної якості цих важливих навігаційних інструментів. Тому йому судилося стати одним із найвидатніших картографів XVI століття.

Можливо, був товаришем моряка-дослідника Джованні да Верраццано.

Спочатку працював та вчився в Генуї (карта світу, 1504 р.). Потім з 1511 по 1518 рр. працював в Неаполі. Перебуваючи в Неаполі він створив, зокрема, два атласи, три морські карти та морську планісферу, перш ніж він був відкликаний до Генуї дожем Оттавіано Фрегозо в 1518 році.

Маджоло отримав посаду «Magister cartarum pro navigando», яка супроводжувалася платнею 100 лір на рік. У 1521 році генуезький сенат підтвердив його посаду та довічну платню, а в 1529 році він отримав право передати їх своєму синові. Остання відома робота Маджоло була опублікована в 1549 році, через рік після того, як він став першою людиною, яка використала термін «Rio de Amaxones» для позначення наймогутнішої річки Південної Америки (Амазонки) на карті.

Знаменитий морський атлас Весконте Маджоло складається з чотирьох карт (пергаментів), які були зроблені в Пармі в 1512 році. Оригінал знаходиться в Biblioteca Palatina в Пармі. Існують численні карти-портолани, атласи та принаймні дві інші карти світу Весконте Маджоло: одна з Генуї, 1531; інша, що зберігається в публічній бібліотеці в Тревізо (італійською мовою), датована Генуєю, 1549.

Карти в атласі є прекрасними зразками мистецтва італійського Відродження. Вони намальовані красивою палітрою основних кольорів, які підсвічуються золотом. По-перше, це детальна карта Африки та її північного, західного та південного узбережжя, а також сусідніх регіонів Середземномор’я та Європи. На другій карті показано Чорне море та Малу Азію, а також Грецію та Східне Середземномор’я, а на третій – Центральне та Західне Середземномор’я, Пелопоннес і Крит. Нарешті, на четвертій карті показано узбережжя Північного моря та Атлантичного океану Західної Європи, Британських островів і Північної Африки.

На карті «Африка…» 1512 р. бачимо загальні обриси узбережжя Чорного моря та ближчі держави: Туркія (Туреччина), Команія (половці), Тартаро (Тартарія), Полонія (Польща), Россія (Русь).

З ослабленням Монгольської імперії та держави Золота Орда зображення сарайського правителя на картах поступово зменшується у розмірах, змінюється також його титулатура – слово «імператор» редукується.

Цар Tartaro. Ця карта демонструє європейському читачеві не агресивний образ «Tartaro». Причому тут ми бачимо не збірний образ східного тартарського імператора, а іконографію кримського хана.

Але на його ж портолані 1541 р. мініатюра «Tartaro» набуває вже «страшного» вигляду. Тут ми бачимо озброєного та дуже небезпечного «Tartaro» з величезним кривим мечем.

Яке саме державне утворення вважається «Руссю» — визначити важко. Імовірно, що Московія, адже капелюх «короля Русі» (тюрбан) ідентичний капелюху царя Татарії, що вказує на політичний зв’язок із Золотою Ордою або «цивілізаційний» зі Сходом взагалі. Великого князівства Литовського, Жемайтійського і Руського або Руського воєводства Польського королівства з центром у Львові це не могло стосуватися. Після виходу Великого Московського князівства з-під безпосередньої влади Орди 1480 р. воно з деяким запізненням потрапляє на портолани як королівство (суверенна держава). Певну загадку становить те, що мав автор на увазі під таким анахронізмом, як «Команія» [К. Галушка, 2014].

У 1527 році він створив карту із зображенням подорожей Джованні да Верраццано. Ця карта мала серйозну помилку (однойменні «Море Верраццано» та «Протока Верраццано», які зображували велике море, яке, як вважають, було Тихим океаном, через вузьку протоку на східному узбережжі Північної Америки), оскільки Верраццано неточно описував північноамериканський континент. Ця помилка продовжувала відображатися на картах більше століття. Копія цієї карти 1527 року була знищена під час Другої світової війни.

1513 р. Мартін Вальдземюллер (Martin Waldseemüller; бл. 1470—1520) — німецький картограф та географ, автор «Вступу до космографії» (1507). Відомий завдяки складанню найбільш ранньої карти, на яку нанесено назву «Америка». Він припустив, що назва «Америка» походить від латинського варіанту імені Амеріго Веспуччі. Вальдземюллер не знав напевно і просто намагався пояснити слово, яке зустрічав на інших картах — в тому числі й на карті Кабота.

На «Сучасній карті Європейської Сарматії або Угорщини, Польщі, Русі, Пруссії і Волощини» (Tabula Moderna Sarmatie Eur Sive Hungarie Polonie Russie Prussie et Wallachie) найдетальніше показано територію від Одеру до Дніпра і західного узбережжя Чорного моря.

Це одна із перших друкованих карт із назвою «РУСЬ» у заголовку. Це також одне з перших джерел, де західноукраїнські землі позначені як «Русь» (Russia).

Перша друкована карта із назвами «Русь», «Польща» та «Литва» у заголовку і перша друкована карта, де західноукраїнські землі позначені як «Русь» (Russia) це – карта 1507 р. Богдана Ваповського і Марко Беневентано  «Tabula Moderna Polonie, Ungarie, Boemie, Germanie, Russie, Lithuanie» (Сучасна карта Польщі, Угорщини, Богемії, Німеччини, Русі, Литви).

Карта має дві назви «Русь». Одна Русь (Rvssia) позначена біля м. Холм (на північному сході від Герцинського лісу (Silua Hertinia), друга – біля Львова. Це територія Руського воєводства, створеного в 1434 р. (існувало в 1434–1772 рр.). Позначено також Поділля (Роdolia) на південь від заліснених Карпат (Carpatus Mons).

На півдні – Перекопська Татарія (Tartaria Precopiensis). А на Кримському півострові уважний європейський читач міг побачити, що Крим на початку XVI ст. позначений як «Таврика Херсонеська, а нині Мала Тартарія».

Українське Лівобережжя подано схематично. На карті вперше позначено багато українських міст, зокрема на Львівщині: Львів (Leopolis), Самбір (Sambor), Стрий (Striy), Глиняни (Glinianі), Буськ (Bujzco), Городок (Grodeck) та ін.

Землі на захід від Одеру названа частиною Великої Німеччини (Magne Germanie pars).

У верхньому правому куті зображено Московське князівство (Dvcatvs Mosckovia), на південь від нього – Біла Русь або Московія (Rvssia Alba sive Mosckovia).

Мапа створена на основі карт Центральної Європи Ергарда Етцлауба та карти М. Беневентано / Б. Ваповського, що входила до Римських видань «Географії» К. Птолемея 1507 p. та 1508 р.

1516 р. Мартін Вальдземюллер.

Мартін Вальдземюллер (Martin Waldseemüller; бл. 1470—1520) — німецький картограф та географ, автор «Вступу до космографії» (1507). Відомий завдяки складанню найбільш ранньої карти, на яку нанесено назву «Америка». Він припустив, що назва «Америка» походить від латинського варіанту імені Амеріго Веспуччі. Вальдземюллер не знав напевно і просто намагався пояснити слово, яке зустрічав на інших картах — в тому числі й на карті Кабота. Пізніше на своїй карті світу 1513 року він замінив слово «Америка» на «Terra Incognita».

З 2005 року карта Вальдземюллера 1507 року є частиною Всесвітньої документальної спадщини ЮНЕСКО.

Він народився близько 1470 року в німецькому містечку Вольфенвайлер. Його батько був м'ясником і переїхав до Фрайбурга (нині Фрайбург-ім-Брайсгау) приблизно в 1480 році. Нині його іменем названо вулицю та площу у Вольфенвайлері.

У 1490 році, у віці близько 20 років, він був зарахований до університету Фрайбурга під ім'ям Мартінус Вальцземюллер. Вивчав математику і географію.

Одним із його вчителів був Грегор Рейш, який познайомив його з космографією. Під час навчання познайомився з Матіасом Рінгманном з Ельзасу. Після навчання Вальдземюллер і Рінгманн разом подорожували.

Після закінчення університету він жив у Базелі (Швейцарія), де був висвячений на священника, і, мабуть, отримав досвід друку та гравюри, працюючи з громадою друкарів у Базелі (в його дядька тут була друкарня).

Близько 1505 переїхав до Лотарингії, в містечко Сен-Дьє-де-Вож. .

Під патронатом Рене II, герцога Лотарингії, там утворилася асоціація вчених-гуманістів. Вони називали себе «Gymnasium Vosagence», а їхнім лідером був Вальтер Луд. Мартін Вальдземюллер викладав там як професор космології і водночас працював картографом разом із Рінгманном, який був професором латини.

Початковим наміром асоціація вчених-гуманістів було видати нове видання «Географії» Птолемея. Вальдземюллера запросили приєднатися до групи та внести свої знання з картографії. Незрозуміло, як він привернув увагу групи, але Люд пізніше описав його як майстерного картографа. Матіас Рінгманн також був залучений до групи через його попередню роботу з географією та знання грецької та латинської мов.

1507 р. Вальдземюллер спільно з Матіасом Рінгманном розробили та опублікували твір «Вступ до космографії» з картою світу, вживши для назви одного з континентів слово «America». Зображення цієї невідомої землі вперше з'явилося роком раніше на карті Джованні Маттео Контаріні.

1513 р. одна з карт Вальдземюллера була опублікована у виданні «Географії Птолемея» Йоганном Шоттом.

1516 р. Вальдземюллер видав ще одну великомасштабну настінну карту світу на дванадцяти друкованих аркушах — «Карту морських мандрів португальських мандрівників» (Carta marina navigatoria Portvgallen navigationes).

1520 р. Мартін Вальдземюллер помер у Сен-Дьє.

«Carta marina navigatoria Portvgallen navigationes» (Карта морських мандрів португальських мандрівників). Надрукована в Страсбурзі. Основою цього видання послужила карта Ніколоса де Кавері. Кожен фрагмент карти має розмір 45,5×62 см, загальний її розмір досягає 1,28×2,33 метра. Це великомасштабна настінна карту світу на дванадцяти друкованих аркушах.

Українські землі на карті це – Поділля, московитські – Руссія та Московія.

Четвертий аркуш карти «Тартарія». Тартарія включає ряд територій Московського царства і Далекого Сходу: монголи живуть в «справжній Тартарії» («Terra Mongal et que vera Tartaria dicitur»), а дві тартарські провінції — Tartaria Corasine (змішання Хорасана і Хорезму) і Tartaria Torquesten (Туркестан) — знаходяться південніше, на схід від Каспійського моря. Ці дві Тартарії замінюють, відповідно, птолемеївські Скіфію, Согдіану і Бактрію.  Протягом XVI століття відбувається «наступ» сучасних назв на територію, раніше відношувану до Тартарії; зокрема, у Ґерарда Меркатора (1541) й Абрагама Ортеліуса. На карті світу Абрагама Ортеліуса (1564) Тартарія розташовується далеко на півночі Азії, займаючи невизначене становище між Московією і Далеким Сходом [цит. за: Gorshenina, Svetlana. L'invention de l'Asie centrale: histoire du concept de la Tartarie à l'Eurasie. — Droz, 2014. 702 p.].

Опис карти. Вона характеризується своїм прямолінійним зображенням із масштабами горизонтальної та вертикальної осей, а також використовує набір допоміжних ліній із 16 центрами на круговій лінії та центральною точкою, що призводить до дуже сильної подібності до карти Кавері 1506 року.

Рівень декоративного оформлення виглядає дещо зниженим порівняно з його картою 1507 року. «Carta Marina» має такий самий розмір, як його карта 1507 року, і містить значно розширену та виправлену географічну інформацію. Точніше, якщо мова йде про узбережжі Венесуели та Бразилії.

«Carta Marina» можна вважати першою друкованою морською картою в усьому світі. Частково через суперечки навколо його раннього позначення Західної півкулі як «Америка» Вальдземюллер опускає це слово в «Carta Marina» і заявляє, що Північна Америка пов’язана з Азією.

Карта 1516 року, на відміну від карти 1507 року, показує існування не Тихого океану, а сильно зменшеного материка Південної Америки. Зображення Вальдземюллером цього фрагмента континенту не відрізняється від відомої «планісфери Кантіно», карти, відомої як «карта адмірала», яка міститься у виданні Вальдземюллера «Географії» Птолемея 1513 року, і тому її можна знайти не лише в «Carta Marina».

Стратегічно розташувавши лівий список, картограф залишив відкритим питання про те, чи була протока, яка забезпечує вихід до Тихого океану. Однак Бальбоа вже в 1513 році відкрив, що на захід від Центральної Америки є океан.

1522—1525 рр. Лоренц Фріз. Карта «TAB[ULA] MOD[ERNA] TARTARIE». Страсбурзькі видання «Географії» Птолемея. Формат  35.2 x 47.0 см. Тартарія (TARTARIE) починається за Волгою. Біла Русь (Russia Alba) позначена між Дніпром і Доном. Білоруські землі позначені як Московія.

1525 р. Паоло Джовіо (Paolo Giovio; 1483–1552), італійський лікар, історик, колекціонер.

Назва карти «Paolo Giovio MOSCHOVIAE Tabula ex relatione De / metrii (l)eg(a)ti descripta sicuti ipse a pluribus / accepit cum totam provinciam minime se pera / grase fateatur. Anno M.D.XXV Me(n)se Octob» (Карта Москви була складена за відомостями посла Димитрія, які він сам запозичив у інших, оскільки, за його визнанням, відвідав лише невелику частину всіх провінцій. Рік 1525, місяць жовтень).

Українські землі на карті – PODOLIA (Поділля). Позначено дві Тартарії (Tartaria) - одна між Дніпром і Доном, друга - на схід від Волги.

1525 р. Баттіста Аньєзе. На порівняно невеликій карті Московії присутні сім етнонімів «Тартарія» і «Тартари» та одне зображення «MAGNUS TARTARUS OCCIDENTALIS».  Позаду правителя Тартар поміщене місто з наметів. Сусідами московитів на сході представлені Ногайскі і Шібанські тартари (Nogai tartari, Sciabani tartari), а при впадінні Ками (не підписано) у Волгу позначено татарське місто Казань (Casanum tatarum), і на півдні - Перекопські, тобто кримські, тартари (Precopite tartari). Просто Тартарія (Tartaria) розташована між нижньою течією Дніпра й Азовським морем; Тартарія Азійська – по обидва береги Волги; Тартарія розташована над Casanum tatarum. Ще одна Тартарія знаходиться в Західному Сибіру, де і сидить MAGNUS TARTARUS.  

1529 р. Конте ді Оттомане Фредуччі (Conte di Ottomano Freducci; XV ст. -поч. XVI ст.). Жив і працював в Анконі між кінцем XV ст. і першою половиною XVI ст. Як засвідчує сучасник Ф. Ферретті в «Diporti notturni», кілька членів родини Фредуччі відзначилися в Анконі своїм досвідом картографів, малюючи карти такої ж цінності, як і ті, що походять із місць із добре відомою картографічною традицією, таких як Лувен, Антверпен, Венеція та Рим. Насправді картографом був Оттомано Фредуччі, син того Лілло або Леліо, якого називали «турком з Анкони» за його відданість Мураду та його міністрам, з якими він спілкувався під час своєї професії купця, особливо в Константинополі, де він виконував делікатну діяльність, особливо коли місто потрапило до рук Мехмета II у 1453 році.

На знак поваги до своїх «турецьких симпатій», як кажуть джерела того часу, Лілло Фредуччі хотів назвати свого сина Османом, таким чином повторюючи назву імперського роду Османів, від якого він отримав захист і прихильність. Осман, який «у турецьких любовних справах не поступався своєму батькові», впавши в злидні через громадські та приватні нещастя, звернувся за допомогою до Мехмета II, якому він висловив почуття вдячності, доручивши Джованні Маріо Філельфо, синові гуманіста Франческо, написати поему «Amyris, seude vita rebusque gestis… Mahometti Turcorum principis».

На портолані 1529 р. майстра з Анкони Конте ді Оттомане Фредуччі в художній формі показано становлення державності Кримського юрту. Збірний образ тартарського правителя (художник втілив його в образі Тамерлана) поміщений у Північному Причорномор'ї поблизу Криму у межиріччі Дніпра та Дону над регіоном «Куманія». На мініатюрі правитель Тартарії сидить на низькому троні, озброєний східним щитом і кривим мечем. Його погляд спрямований у бік Заходу, на «Короля Русі». За спиною владики поміщений топонім «Tartaria», а під ногами текст латиною, що складається з 8 регістрів, який повністю наводиться нижче. Зазначимо, що протографи такого тексту зустрічаються на генуезьких портоланах другої половини XV ст.

«Цей імператор називається «Великий Тартарус» («Magnus Tartarus»), і у своїй державі він має велику могутність. За його наказом можуть зібратися двісті тисяч вершників і безліч піших воїнів. Що ж до способу життя тартар, то він дуже відрізняється від життя в місті. Вони мають загрозливий зовнішній вигляд і образ, що відштовхує: широкі обличчя і маленькі очі. Їхні житла та міста, в яких вони живуть зі своїми сім'ями, складаються з возів, які вони переміщують за допомогою коней та бугаїв. Земля їх є низинною долиною. З-поміж їхнього народу вийшло багато діяльних і могутніх правителів, і особливо один, який приєднав до своєї імперії володіння Візантії в Малій Азії, обидві Вірменії, Месопотамію, землю Халдеїв, Сирію, Мідію, Персію і навіть частину Індії; під час завоювань він піддав вогню багато міст, а звали його «великий Тамерлан».

Морську карту, складену в 1538 році, яка включає західне узбережжя Африки та Європи, й іншу карту на пергаменті, що зберігається в Державній бібліотеці Лукки, яка включає майже всю Європу, північне узбережжя Африки, Азійську Туреччину аж до Червоного моря, зазвичай приписують Оттоману Фредуччі.

1540 р. Баттіста Аньєзе. Портолан басейну Чорного моря. Українські історико-географічні землі – PODOLIA (Поділля) та RUBEA RUSSIA ALBA (Червона Русь), а московитські – Тартарія (Tartaria). На сході представлені Ногайскі і Шібанські тартари (Nogai tartari, Sciabani tartari).

Наприкінці XV ст. почалися подорожі європейців до Московії, їхні повідомлення вплинули на картографію Тартарії. Особливе місце займали «Записки про Московію» (1549) Зиґмунда фон Герберштайна.

1546 р. Карта із «Записок про Московію». Автор Зиґмунд фон Герберштайн.  Гравер Авґустин Гіршфоґель. На карті з'являється шлях до Китаю через Північний океан. Українські землі не підписано. Позначено міста: Київ, Кам’янець, Черкаси, Очаків і т. д. Між Азовським морем і Каспійським морем – Тартарія (Tartaria), в пониззі Волги – Ногайські Тартари, за Каспійським морем – Сибір.

1540 р. Себастьян Мюнстер. Карта “POLONIA ET VNGARIA XV NOVA TABVLA” (Нова карта Польщі та Угорщини). Вперше ця карта була надрукована в “Geographia Universalis”. Гравером карти був відомий німецький художник Ганс Гольбейн-молодший. Формат мапи 34,5 х 25,7 см.

«Географія» і «Космографія» містили карту українських земель під назвою «Польща та Угорщина» (Poloniae et Ungariae). Ця карта значною мірою базується на попередній карті, підготовленій Бернардом Ваповським, опублікованій у 1526 році Флоріаном Унглером (Florian Ungler). Ця карта відома на Заході як «Tabula Poloniae» і приписується Йоганну Вапорському (опечатка в назві). Молдавська частина карти створена на основі карти Райхерсдорфера (Reichersdorfer).

Мюнстерське видання, порівняно з оригіналом, містить від 10 до 60% менше деталей в окремих областях. Ця карта, незважаючи на численні недосконалості, була найвідомішою завдяки численним виданням, і саме за нею та супровідними описами формувались уявлення про Русь-Україну. Карта друкувалася до 1588 року, коли Себастьян Генрік-Петрі (Sebastian Henric-Petri) представив абсолютно новий блок, технічно кращий, але не позбавлений старих недоліків розташування та помилок у назві. Вперше на карті позначено Варшаву. Цей блок був вигравіруваний Урсом Графом Старшим із Золотурна.

Карта публікувалася під різними назвами: “POLONIA ET VNGARIA XV NOVA TABVLA”, “POLONIA ET VNGARIA XX NOVA TABVLA”, «Landtafel des Ungerlands / Polands / Rüʃʃen / Littav / Walachei und Bulgarei» (Карта Угорщини, Польщі, Русі, Литви, Волощини і Болгарії), «POLONIA ET VNGARIA Nova Descriptio», “Nouuelle defcription de Poloigne & Hongrie” (Новий опис Польщі та Угорщини).

Мапа регулярно перевидавалася:1542, 1544, 1545, 1550, 1551, 1552 рр. і т. д., аж до 1628 р. (близько 40 видань).  У виданнях 1545 і 1552 рр. заголовок в назві карти має позначення “XX”, в інших виданнях – “XV”.

Мапа у 1541-1552 рр. публікувалась у п’яти виданнях «Географії» К. Птолемея латинською  мовою, а у 1544-1578 рр. – у декількох десятках видань «Космографії» С. Мюнстера різними мовами. У німецькомовних виданнях вона виходила під назвою «Landtafel des Ungerlands / Polands / Rüʃʃen / Littav / Walachei und Bulgarei» (Карта Угорщини, Польщі, Русі, Литви, Волощини і Болгарії).

Карти 1550 р. мають назви “Nouuelle defcription de Poloigne & Hongrie” (Новий опис Польщі та Угорщини) та «POLONIA ET VNGARIA Nova Descriptio».

Мапа цікава тим, що на ній чи не вперше присутні регіональні назви українських земель: Rvssia (Русь; між р. Західний Буг та р. Сян; назву «Русь» вжито один раз на території Руського воєводства.) зі Львовом (Leopol), Podolіa (Поділля), Volhinia (Волинь), Pokutze (Покуття), Codimia (Кодимія), Bessarabia (Бессарабія) та ін. Показано сусідів українських історико-географічних регіонів – Молдову (Mvldavia), Трансільванію (Transilvania), Волощину (Valachia) та ін.

Себастьян Мюнстер на цій карті вперше позначив Кодимію.

На карті з'являється «герб» Кримського ханства - тамга. Дизайн її своєрідний. Це похідна від тамги хана Узбека (версія 1312). Чорна тамга вписана в червоне гербове поле та вміщена над Азовським морем. Над цим «гербом» показано назву регіону, яка кочуватиме за європейськими картами кілька століть — «Мала Тартарія» (Tartaria minor). Сам Кримський півострів «належить» перекопським тартарам («Tartaria Preсopens»). Кримська топоніміка на карті лапідарна: на перешийку вже відзначено укріплення - «Preсop»; «Coslo» (Євпаторія); «Kerkel» та «Monсop» (Мангуп).

Тарак-тамга (крим. taraq tamga) — герб кримських татар, родовий знак династії Ґераїв, що правила в Криму. У дослівному перекладі з кримськотатарського — «гребінь-тамга», «тавро». Першим цей символ почав використовувати засновник Кримського ханства Хаджі I Ґерай (кримський хан у 1427–1456, 1456–1466 рр.). Відтоді знак є символом ханської влади.

На північному сході від Києва позначена Біла Русь (Rvussia Alba), і вже далі на схід – Московія (Moscovia).

Біла Русь та Московія знаходяться на схід від Дніпра, в районі річок Десни і Сейму. Розташування річок та міст на мапі ще доволі приблизні, але можна чітко локалізувати по кордоні річок Сейм (де видно Путивль та Рильськ) та Десни. За цим кордоном починається на мапі Московія. Цікава сама назва міста Москви – Moschia (Мосхія). В праці (1773) В. М. Татищева та Г. Ф. Міллера “Исторіиа россійская с самых древниейших времен неусыпными трудами через триттсать лѣт собранная и описанная покойным тайным совѣтником и астраханским губернатором Васильем Никитичем Татищевым: Том 2” теж згадується топонім «Мосхїя» (ріка).

1550 р. Баттіста Аньєзе. Портолан басейну Чорного моря. Українські історико-географічні землі – PODOLIA (Поділля), а московитські – Тартарія (Tartaria).

1550 р. Баттіста Аньєзе. Портолан басейну Чорного моря (Біла Русь, Тартарія та Московія). Українські історико-географічні землі – RUSSIA ALBA (Біла Русь), а московитські – Тартарія (Tartaria) та Мосха царство (Московія; MOSHA REGIA).

1553 р. Якопо Маджоло (Iacopo Maggiolo; ? – Генуя, бл. 1605) – італійський картограф. Він також був відомий як Джакопо (Jacopo) або Джакомо (Giacomo).

Належав до родини генуезьких картографів, Якопо був молодшим сином Весконте Маджоло (Vesconte Maggiolo; 1475-1549) та братом Джованні Антоніо (Giovanni Antonio). З 1529 року, коли він, ймовірно, був ще дитиною, він займав разом зі своїм батьком офіційну посаду «Magister cartarum pro navigando» для Республіки Генуя, повністю замінивши його після його смерті. Картографічне виробництво Якопо, як і його батька, дуже плідне між 1551 і 1573 роками, було зосереджено на Середземноморському басейні.

Його перший збережений документ, що зберігається в Баварській державній бібліотеці, датується 1551 роком, останній був підписаний у 1602 році, через 29 років після попереднього. Існує гіпотеза, що це була робота, завершена роками раніше, і що Маджоло сфальсифікував дату, щоб переконати генуезький уряд продовжувати виплачувати йому зарплату, яку він отримував до 1605 року. Музей Галілея у Флоренції володіє морською картою Середземного моря, Чорного моря та європейського узбережжя Атлантичного океану, датованою 1565 роком.

Не маючи спадкоємців, його племінник Корнеліус, син Джованні Антоніо, пішов його стопами, отримавши посаду «магістра» через шість років після смерті дядька.

1553 р. Портолан Середземного та Чорного морів.

На карті ми бачимо озброєного та дуже небезпечного «RE DE Tartaria» (Короля Тартарії) з величезним кривим мечем та «RE DE Moschovia» (Короля Московії).

1563 р. Портолан Середземного та Чорного морів.

На портолані. Джакомо Маджоло зображено  «RE DE Russia» (Короля Русі), «RE DE Tartaria» (Короля Тартарії) та «RE DE Moschovia» (Короля Московії). Всі вони сидять на тронах.

В Північному Причорномор'ї, де практично над усіма містами майорять прапори з символікою Османа, знаходиться величезний ханський намет, розшитий золотими візерунками. Перед ним на високому європейському троні сидить «Тартарський Король» у чалмі та з пишними вусами. Художник не забезпечив «Re de Tartaria» ніякою зброєю, і виглядає він, як не дивно, зовсім не агресивно. Погляд «Короля» спрямований на Схід. А над розкішним наметом, що маркує ханську ставку, майорить прапор із зображенням золотого півмісяця на червоному тлі (на всіх інших прапорах поле жовте, а півмісяць червоний). Таким чином мініатюрист продемонстрував нам особливий статус Тартарського Короля; а в епоху середньовіччя, як відомо, символ грав величезну роль.

1573 р. Портолан Середземного та Чорного морів.

1562 р. Ентоні Дженкінсон. Карта «RUSSIAE, MOSCOVIAE ET TARTARIAE DESCRIPTIO...» Ентоні Дженкінсона (Anthony Jenkinson), службовця Англійської Московської компанії, складена за результатами подорожей в Середню Азію і Персію (1557-1564), вирішальним чином вплинула на зображення Центральної Азії, перш за все Туркестанського басейну. На відміну від античних карт, на яких Яксарт (Сирдар'я) впадає в Каспійське море, на карті Дженкінсона річка тече на північ, через області Taskent (Ташкент) і Boghar (Бухара); Амудар'я бере початок в околицях Shamarcandia (Самарканд) і зливається з Сирдар'єю, що впадає потім в озеро Kitaia Lacu (ймовірно, Аральське море). Озеро з'єднується з Північним океаном річкою Oba (Об). Пошуки північного морського шляху відбилися і на карті Тартарії Меркатора (1569), а потім на Атласі фламандського картографа Йодокуса Гондіуса (1606); назва міста Cambalich (Пекін) повторюється (Cambalu) на узбережжі Тихого океану. Ймовірно, під впливом російської топонімії кордони Китаю доходять до озера Kitaia, з якої витікає річка Об. Описи Дженкінсона й Меркатора в цілому точно відображають (багато в чому помилкові) уявлення європейців про північно-східну Азію другої половини XVI ст.

Е. Дженкінсон подорожував у Бухару в 1557-1559 рр., після цього ще двічі в Росію. Під час однієї з цих подорожей доїжджав до Персії. Віньєтки засновані на виданнях подорожей Марко Поло. На них зображені етнічні та міфічні сцени, місцеві жителі в національному одязі, тварини. Карта опублікована в атласі Абрагама Ортеліуса (1527-1598) «Theatrum Orbis Terrarum». Перше видання атласу вийшло в Амстердамі в 1570 р., потім атлас видавався до 1612 р.

1565 р. Джорджіо Сідері Каллапода (Georgio Sideri Calapoda Cretensis), венеціанський картограф. Народився у Кандії (Крит). Відомо про його діяльність у період 1537-1565 рр. Відомі його вісім рукописних збірок портоланів і морських карт.

Європейські картографи, безсумнівно, мали інформацію про васальні відносини Кримського ханства до Османів. Ось які художні прийоми використовували картографи, щоб продемонструвати у своїх роботах цей концепт.

1565 р. Портулан Середземного моря, Чорного моря, Червоного моря та північно-східної ч-ни Атлантичного океану (Туреччина і Чорне море).

На його морській карті (карту він створив у Кандії на Криті) в районі Північного Причорномор'я (Чорноморське й Азовське узбережжя, Кубань) ми бачимо прапори, де на червоному, синьому і коричневому полях зображено золотий півмісяць. Полотнища подібного дизайну він поставив і над столицею османів Стамбулом і на османському узбережжі Чорного моря (сучасна Туреччина).

Така сама ситуація з прапорами міститься і на інших портуланах Джоржіо Сідері.

Українські землі (Правобережжя) – Русь (RUSIA).

Пошуки північного морського шляху відбивалися і на карті Тартарії Г. Меркатора (1569), а потім на «Атласі» фламандського картографа Йодокуса Гондіуса (1606); назва міста Cambalich (Пекін) повторюється (Cambalu) на узбережжі Тихого океану. Ймовірно, під впливом російської топонімії границі Катая доходять до озера Kitaia, з якої витікає річка Об. Описи Дженкінсона і Меркатора в цілому точно відбивають (багато в чому помилкові) уявлення європейців про Північно-Східну Азію другої половини XVI століття [Gorshenina, 2014].

1569 р. Герард Меркатор. Карта «Tartaria». Межі Тартарії – від Чорного моря до Тихого океану, включаючи всю Центральну Азію (до Китаю). Західна межа Тартарії – Московія.

1570 р. Фернан Ваш Доураду (порт. Fernão Vaz Dourado) (приб. 1520-1580) – португальський картограф XVI століття.

Належить до третього періоду старої португальської навігаційної картографії, яка характеризується зменшенням впливу Птолемейських уявлень про орієнтування та більшою точністю опису країн і континентів. Про його історичну фігуру відомо небагато.

У відомих роботах Доураду відзначають найвищу якість та красу виконання, він був одним із найвидатніших картографів свого часу. Більшість його карт, написаних від руки, мають відносно великий масштаб і включені в навігаційні атласи.

Фернан Дурадо на портолані 1570 р. демонструє дизайн османського герба, який подібний до європейського. Гербове поле розділене на 4 частини: ліве верхнє та праве нижнє забарвлені у синій колір, а праве верхнє та ліве нижнє – у червоний. У кожному вписано золотий півмісяць. На цьому розкішному портолані присутні лише два подібні герби: над Кримом та в Анатолії.

На портулані показану Малу та Велику Вірменію, які тоді простягалася від Чорного до Каспійського моря і займали території, де нині знаходиться Грузія, Азербайджан і більша частина східної Туреччини, включаючи священний для вірмен Арарат.

Відомо про шість наступних атласів у період 1568—1580 років:

·        1568 - 20 рукописні листи пергаменту, присвячені D. Luiz de Ataíde (Національна Бібліотека, Мадрид);

·         1570 - 20 рукописні листи пергаменту (Хантінгтонська Бібліотека, Сан Маріно, США);

·         1571 - 20 рукописні листи пергаменту, два з яких були вкрадені в XIX столітті (Torre do Tombo, Лісабон);

·         приб. 1576 - 20 рукописні листи пергаменту (Національна Бібліотека Португалії, Лісабон);

·         1575 - 21 рукописні листи пергаменту (Британський Музей, Лондон);

·         1580 - 20 рукописні листи пергаменту (Національна Бібліотека Португалії, Лісабон).

Атлас 1568 р. містить першу карту Цейлона (сучасна Шрі-Ланка) і Японії у великому масштабі, потім скопійовану багатьма іншими картографами.

Історична довідка.

Мала Вірменія чи лат. Armenia Inferior (вірм. Փոքր Հայք, грец. Αρμενία Μικρα) — область у верхів'ях річок Євфрат, Лікус та Галіс, межувала з Понтом на півночі, Великою Вірменією на сході (кордон проходив по Євфрату), Сирією та Кілікію на півдні (кордон по горах Тавр), Каппадокією на заході. У ранніх середньовічних європейських джерелах Малою Вірменією іноді помилково іменувалася Кілікія або Кілікійське царство, які насправді знаходилися на південь від Каппадокії.

Велика Вірменія (вірм. Մեծ Հայք, трансліт. Mets Hayk;[1] лат. Armenia Maior; дав.-гр. Μεγάλη Ἀρμενία, пехл. Buzurg Armenā, груз. დიდი სომხეთი) — стародавня і ранньосередньовічна вірменська держава на просторах Вірменського нагір'я, що існувала з 331 р. до н. е. по 428 р. н. е. Королівство було засноване Єрвандом Ⅲ, сатрапом Вірменії, який проголосив незалежність своєї держави після завоювання Александром Македонським перської імперії Ахеменідів.

1570 р. Абрагам Ортеліус (Abraham Ortelius;1527—1598).  Карта «Tartariaе» (Тартарія). Тартарія простягається від Казані до Кумула (Camul), межує зі володіннями Великого князя московського, Грузією, Персією й Тибетом, і омивається Чорним морем, Каспійським морем, і Скіфським океаном. Нею править Великий Хан, що «по-тартарськи» означає «імператор».

У володіння Великого Хана на мапі входять такі землі й народи: Астракан, Казан, Туркестан – Царство, де кількість племен досягає цифри 900, Маверанахр, Чагатай, Самарканд, Чарсіан, Istigias, Tacalistan, Камул, Тангут, Chiorsa. На півночі – Черемиська орда, Турбонімська орда, орда Мекритів, а також: Usezucanorum horda, Chiesanorum horda (мабуть, Казанська орда), Башкирська орда, Сибірська орда; царства Табор; земля Chiorsa, Баргу.

 

1570 р. Абрагам Ортеліус. Карта «Asiae nova descriptio» (Азія). Тартарія (Tartaria) на карті це — Західний Сибір. Західний Сибір — частина Сибіру, розташована між Уральськими горами на заході та річкою Єнісей на сході. Точні копії карти – видання 1579 р., 1595 р. і т. д.       

1581 р. Абрагам Ортеліус. Карта «Asiae nova descriptio» (Азія). Тартарія (Tartaria) це — Західний Сибір. Але територія Тартарії, на відміну від карти 1570 р., зафарбована в один колір зі Східним Сибіром.

1593 р. Герард де Йоде. Карта «Asia Partum Orbis Maxima» (Азія - найбільша частина світу). Показано «Лукомор'я» на півночі. Московські землі – RUSSIA. Тартарія – на схід від Волги.

1595 р. Герард Меркартор. Карта “ Таврика Херсонеська, у наші часи звана Перекопською або Ґазарою” (Tavrica Chersonesvs, Noʃtra ætate Przecopsa, et Gazara dicitur). Українські землі представлені  Поділлям (Podolia), Московія позначена як  Rvssiaе.

Опис карти подано за: Вавричин М. Г. (Україна на стародавніх картах. Кінець XV – перша половина XVII ст. / М.Г. Вавричин, Я.Р. Дашкевич, У.Р. Кришталович. – К.: ДНВП «Картографія», 2004) та Сосса Р. (ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019) з доповненнями автора.

Кордони держав передано умовним позначенням пунктирної лінії з короткими штрихами-трикутничками.

Кримське ханство на карті підписане як «Крим або Перекопська Татарія» (Crimea seu Tartaria Przecopensis). Кордон «Crimea seu Tartaria Przeсopensis» на карті відзначені пунктиром і для більшої наочності тоновані жовтим кольором. На заході Кримський юрт обмежений лівим рукавом естуарію Дніпра; на півночі – річкою Сейм; на сході кордоном ханству служить «Північний Донець, або Малий Танаїс»; на південному сході кордон проходить по правому березі Дону.

Весь півострів, якому автор карти залишив традиційну назву «Таврика Херсонеська», усіяний містами та населеними пунктами, що тоновані здебільшого для наочності червоним кольором. Найбільшим містом у Криму, судячи з мініатюри, є «Феодосія, яка нині називається Кафа». Потім за вагомістю йде Бахчисарай (Bassassaraium). Солхат (Cremum), наприклад, позначений таким самим значком, як Мангуп (Mansopia).

Територія Криму частково спотворена. Бахчисарай («Baccasʃaratum») – столиця Кримського ханства розміщена далеко на півночі півострова, так само значно північніше протікає річка Альма («Alma flu.»). Відповідно і кордон між Кримським ханством і володіннями Османської імперії проходить по Кримському півострову в північній частині, збільшуючи таким чином тут територію Османської імперії, яка фактично займала лише вузьку смугу вздовж південного берега Криму (включно з територією сучасного Севастополя) та острівець території навколо сучасної Керчі.

Зображений штриховим знаком на карті цей кордон розфарбуванням суміжних територій не виділений (кордон проходить із заходу на схід по річці Альма і далі по хребту гір).

На заході до Кримського ханства на карті примикає територія Подільського воєводства («Podolia»), яка традиційно помилково показувалась на півдні до гирл Богу (Південного Бугу) та Дніпра, і Великого князівства Литовського («Lithuaniæ Pars»), хоча після 1569 р. це була вже територія Київського воєводства Польщі. Північніше показана частина території Московського царства («Russiæ pars») а також Тартарії («Tartariæ pars»). Останні землі були приєднані до Московського царства ще після завоювання Казанського (1552 р.) і Астраханського (1556 р.) ханств.

Доопрацьована карта Таврики Херсонеської Г. Меркатора згодом

входила до численних видань атласу «Theatrum Orbis Terrarum» (або

«Novus Atlas») голландського картографа Віллема Янсона Блау (1571-1638) та його спадкоємців, перше видання якого побачило світ у 1634-1635 рр. Особливістю карти «Tavrica Chersonesvs, Noʃtra ætate Przecopsa,

et Gazara dicitur» («Таврика Херсонеська, у наші часи звана Перекопською або Ґазарою») В. Я. Блау було те, що загалом при незмінності показу політичного та адміністративного розмежування території з одними й тими самими помилками та неточностями, на карті використано два умовних позначення кордонів. Кордон Кримського ханату, власне основної території картографування, позначений пунктирною лінією з дещо товстішими і довшими штрихами, ніж всі інші державні кордони й адміністративні межі.

Таким чином, на картах Польщі В. Ґродецького та А. Поґрабки в

ортеліївському опрацюванні та на картах Литви і Таврики Херсонеської Ґ. Меркатора, включно з їх численними наступними переробками, що видавались упродовж другої половини XVI – першої половини XVII ст., уперше було вказано проходження державних кордонів і адміністративних меж на українських землях у складі різних держав. Аналіз зазначених дрібномасштабних карт, на яких нанесено інформацію про політико-адміністративне розмежування територій, показав, що цьому елементу змісту карт тоді не надавали належного значення. Очевидно, що через відсутність на час створення твору необхідної інформації про наявні держави та їх адміністративно-територіальний устрій, карти містили численні неточності як у проходженні кордонів і меж, так і у назвах політико-адміністративних одиниць. Загалом тодішні картографи дуже вільно підходили до відображення такої інформації. Актуалізацію політико-адміністративного розмежування територій при перевиданнях і доопрацюваннях карт не проводили, їх могли без змін видавати десятки років. Автори карт часто запозичували один в одного неперевірену інформацію про таке розмежування, що приводило до дублювання численних неточностей [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

1596 р. Джованні Ботеро (Giovanni Botero; 1533—1617), італійський письменник, географ, правник, єзуїт.

Найбільшу славу і популярність Ботеро принесла історично-географічна праця «Універсальні реляції», яка, по суті, була описом усього відомого тоді світу. Написані в 1591—1595 роках чотири частини були опубліковані однієї книгою в 1596 році. Вона витримала чимало перевидань та перекладів. Її польські переклади в 1609 і 1613 роках стали популярнішими за «Хроніки світу» Марціна Бельського. Використовуючи твори авторів різних віків Ботеро, серед інших країн, описав також Україну і Кримське ханство. У праці є опис Поділля, Волині, Галичини, деяких міст (насамперед Києва, Львова, Луцька), розгляд конфесійних питань, характеристика деяких осіб (князя К.Острозького, Київського митрополита Ісидора).

В «Універсальних реляціях» поміщено опис і карту Тартарії.

1597 р. Антоніо Патавіні (Antonio Magino Patavini). Карта “Тартарська Імперія” (Tartarie Imperium).

За: Г.В.Носовский, А.Т.Фоменко. Пугачев и Суворов. Тайна сибирско-американской истории:

«В якості головних міст цієї величезної «Татарської Імперії» на карті Патавіні відзначені тільки чотири міста:

1) столиця «правителя Московського» (Ducis Moscoviae Confinia), тобто, МОСКВА;

2) АСТРАХАНЬ;

3) столиця КАМБАЛУ-КАТАЙ (Cambalu Cathiae metropolis), що знаходиться між верхів'ями Обі і Єнісею, недалеко від Алтайських гір. Тобто – приблизно в околиці сучасних міст Томська і Красноярська. Ймовірно, в XVIII столітті це або близьке до нього місто було столицею Китайської Татарії;

4) САМАРКАНД. Пізніше, в XVIII столітті, Самарканд був столицею Вільної або Незалежної Татарії, землі якої сьогодні називаються «Середньою Азією», а в XIX столітті називалися «Туркестаном». Вони були завойовані Росією в 1864-1876 роках.

Зверніть увагу, що тільки ці чотири міста позначені на карті Патавіні особливими картинками, які зображують міські вежі. Як правило, саме так зображувалися столиці на старих картах. Всі інші міста зображені просто кільцями – як рядові міста.

НАЙБІЛЬШИЙ, явно виділяється значок із зображенням міських веж поставлений Патавіні на місці МОСКВИ. Решта три значки набагато менші. Значить, саме Москва, на думку Патавіні, була головною столицею «Татарській Імперії» кінця XVI століття. Це яскрава обставина повністю пояснює присутність назви «Московська Татарія» на більш пізніх картах XVIII ст. Картографи пам'ятали, що історичною столицею «Татарської» імперії була саме Москва. Тому і називали її «Московською».

Відзначимо, що на карті Патавіні, крім чотирьох згаданих вище імперських столиць, позначених картинками міських веж, є ряд значків у вигляді похідних наметів. Швидше за все, так зображені військові ставки Татарської Імперії».

1598 р. Абрагам Ортеліус (Abraham Ortelius;1527—1598).  Мініатюрна карта Московії «Russiae Moscoviae et Tartariae Descriptio. Autore Antonio Ienkensono» (Опис Московської Руссії й Тартарії), створена за мотивами карти англійського мандрівника Ентоні Дженкінсона (1529-бл. 1610), який став першим англійським послом в Московії при дворі Івана Грозного.

Українські землі зображено схематично.

Карта була опублікована в «Il theatro del mondo», італійському піратському виданні мініатюрного атласу Ортеліуса «Epitome». Вперше опублікована в 1598 році, публікація була відновлена в 1655 році, через сорок років після останнього видання голландського оригіналу.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с. 

*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.

*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.

 

1516 р. Мартін Вальдземюлер

1598 р. Абрагам Ортеліус. Карта «Asiae nova descriptio»