вівторок, 6 вересня 2022 р.

Тартарія на європейських картах XIII—XV століть

Тартарія, або Татарія (лат. Tartaria, фр. Tartarie, англ. Tartary, нім. Tartarei), — неісторична географічна назва, яку використовували в західноєвропейській літературі та картографії щодо великих областей від   Криму до Тихого океану і до кордонів Китаю та Індії; у східнослов'янської традиції — землі Монгольської імперії і її дочірніх держав, переважно населених кочовими тюркськими та монгольськими народами, виключаючи землі Московії. Активне використання топоніма простежується з XIII до XIX століття, подекуди — до початку ХХ ст. У європейських джерелах Тартарія стала найпоширенішим найменуванням Центральної Азії серед негативно забарвлених назв, які не мали зв'язку з дійсним населенням регіону, аж до XIX століття європейські відомості залишалися вкрай мізерними та уривковими.

У XIII—XIV століттях на європейських географічних картах (mappae mundi) термін «Тартарія» використовується рідко. Згідно з підрахунками німецького картографа А. Д. фон ден Брінк, в той період Tartarorum terra зустрічається всього тричі на 21 мапі шістьма мовами. Тартари згадуються на італійській мапі 1320—1321 років географів Маріно Санудо і П'єтро Вісконті. Mappae mundi Санудо, Вісконті та Пауліна складені в 1310-30-і роки, відзначені впливом арабських джерел. Карти представили нову Центральну Азію; крім тартар, на картах зображені Залізні Ворота і царство Катай. На карті 1320—1321 років країна тартар розташовується близько обнесеного стіною замку, кріпость (castrum) [за однією з версій, гірський прохід у сучасній афганській провінції Баміан] Ґоґа і Маґоґа на північному сході біля Північного океану. Карта супроводжується коментарями: «тут були замкнені тартари» і «тут зібралося безліч тартарів» [цит. за: Gorshenina, Svetlana. L'invention de l'Asie centrale: histoire du concept de la Tartarie à l'Eurasie. — Droz, 2014. — 702 p.].

На думку історика Е. Едсон, останнє речення може відноситися до описаного Плано Карпіні обрання монгольського Великого хана 1246 р. На карті зображено два Каспійських моря, які названі одним словом, проте розташовані в різних місцях. Перше має вигляд океанської затоки: саме там «замкнені тартари»; друге перебуває в горах, з нього витікає річка Gyon (Oxus). На думку С. Горшеніної, таке роздвоєння характеризує спробу поєднати античні джерела і нові відомості про Центральну Азію [Gorshenina,  2014].

У XIV—XV століттях розвиток картографії Тартарії відбувалося здебільшого в Італії, Португалії та Каталонії, які зберігали контакти з країнами Сходу. Нові, сучасніші назви з'являються на знаменитому Каталонському атласі 1375 року, складеному єврейським картографом з Мальорки Авраамом  Крескесом (1325-1387).

1375 р. Крескес і його син Єгуда отримали розпорядження від арагонського принца Хуана (майбутнього короля Арагону Хуана I) виготовити карту, яка не була б схожа на звичайні портолани тих часів і зображувала «схід і захід і все, що відйде від Гібралтару до заходу». За виконану роботу Крескесу та Ієгуді повинні були заплатити 150 арагонських золотих флоринів і 60 майорканських фунтів, відповідно, як було зазначено в документах самого принца і його батька, Педро IV, короля Арагонського. Принц Хуан мав намір подарувати карту своєму кузену (який пізніше став Карлом VI, королем Франції). В цьому ж 1375 році Крескес та Єгуда у себе вдома, в єврейському кварталі Пальми зобразили на чотирьох аркушах пергаменту карту світу і ще на двох супровідні описи, які разом становили Каталонський атлас.

«Центральноазіатські» топоніми вперше запозичені у Марко Поло, а також в Одоріко Порденоне і Джона Мандевіля. Цей атлас досить точно передавав загальну політичну ситуацію того часу, попри приблизність міст, річок і т. д. У ньому зберігалися і фантастичні елементи: гіганти на півночі; пігмеї на півдні — між Катаєм і Індією; королівство амазонок, Ґоґ і Маґоґ тощо. Ілюстрація в Каталонському атласі супроводжується загадковим коментарем: Каспійські гори, в яких Александр [Македонський] побачив дерева такі високі, що вершини їхні торкались хмар. Тут би він і загинув, якби Сатана не явив свій задум. І, за його задумом, він замкнув тут тартарів Ґоґа і Маґоґа і для них зробив два ідоли з металу, що і зазначено… Замкнув він також різні племена, які без коливання їли будь-яке сире м'ясо. З ними прийде Антихрист, і їхнім кінцем буде вогонь, який впаде з неба і знищить їх  [Gorshenina,  2014].

Образи Ґоґа і Маґоґа та тартарів містяться на низці карт XV століття — італійській карті Андреа Б'янко (1432—1436), карті Борджіа (1410—1458), Каталонській карті (1450) та інших. 

Причинами називаються позитивні описи Марко Поло й особливо падіння Монгольської імперії (1368). Картографія починає розглядати Ґоґа і Маґоґа в антисемітській перспективі: місце тартарів займають євреї. Замкнені в горах Центральної Азії євреї з'являються на німецьких і італійських картах XV століття. На карті Борджіа тартари не замкнені, а вільно розташовуються зі своїми возами, верблюдами і юртами на просторі між Чорним морем і Катаєм [Gorshenina,  2014].

Безліч висхідних до Марко Поло «тартарських» топонімів присутні на венеціанській карті 1460 року, зокрема двадцять навколо Каспійського моря; шість разів Тартарія відзначається в Сибіру, виявляється в Туркестані та різних місцях Каракорума і Катаю. Карта Вінланда (бл. 1440; за умови її справжності) зображує Tartaria mogalica (ймовірно вплив «Історії монґалів» Карпіні), Magnum mare Tartarirum («Величне тартарське море») між Євразією і східними островами; з Каспійського моря витікає Tatartata fluuius (річка Татартата), впадаючи в Північний океан [Gorshenina,  2014].

На знаменитій венеціанській мапі Фра Мавро (1448—1459) підпис Tartaria відноситься до пониззя Дніпра. Карта узагальнює середньовічну картографію і позначає перехід до сучасної епохи, проте, попри високу якість, образ Тартарії і на ній, і в картографії XV століття в цілому не зазнає істотних змін.

 На карті досить докладно описана Русь; неодноразово зустрічається і сама ця назва. Карта Світу Фра Мавро — одне з перших історичних джерел, в якому згадуються і виділяються три «кольорові» частини Русі: Червона Русь (Rossia Rossa), Чорна Русь (Rossia Negra), Біла Русь (Rossia Biancha). Але зважаючи на те, що автору особистого не були добре відомі східнослов'янські землі, і тому в цьому регіоні було допущено ряд грубих помилок. На карті територія в районі Наддніпров'я (українські землі Великого Литовського Князівства) — Червона Русь (Rossia Rossa). Біла Русь (Rossia Biancha) у Фра Мавро, як і в більшості західноєвропейських авторів XIII—XVI століть — це синонім або Великого Новгорода або його частини, що була заселена колись народністю вепсів (знаходиться на карті між Волгою та Білим озером). Чорна Русь (Rossia Negra) показана на правому березі р. Оки, це переважно північно-західна частина руських земель (теперішня Білорусь).


Землі Ґоґа і Маґоґа. Каталонський атлас.1375 р.



Фрагмент карти Фра Мавро. 1459 р.

 

Немає коментарів:

Дописати коментар