Андрій Байцар: Тартарія на європейських картах XIII

Тартарія, або Татарія (лат. Tartaria, фр. Tartarie, англ. Tartary, нім. Tartarei), — неісторична географічна назва, яку використовували в західноєвропейській літературі та картографії щодо великих областей від Каспію (навіть від Криму) до Тихого океану і до кордонів Китаю та Індії; у східнослов'янської традиції — землі Монгольської імперії і її дочірніх держав, переважно населених кочовими тюркськими та монгольськими народами, виключаючи землі Московії. Активне використання топоніма простежується з XIII до XIX століття, подекуди — до початку ХХ. У європейських джерелах Тартарія стала найпоширенішим найменуванням Центральної Азії серед негативно забарвлених назв, які не мали зв'язку з дійсним населенням регіону, аж до XIX століття європейські відомості залишалися вкрай мізерними та уривковими.

Філіп Клювер (1624) на своїй карті, на північний схід від Каспію, виділив Козаків Тартарських (KASAKI TARTARI). Фредерік де Віт (1680 р.) теж позначив на карті Козаків Тартарських (KASAKKI TARTARI).

Першим державним утворенням на всій території Великої Тартарії став Тюркський каганат.

ТЮРКСЬКИЙ КАГАНАТ — ранньодержавне утворення кочових племен Центральної Азії VI—VIII ст. на чолі з племенем тюрків. Початок тюркської держави поклав 534 р. на Монгольському Алтаї великий ябгу (правитель) тюрків (які входили до складу Жужанського каганату) Бумин з династії Ашина. 545—546 рр. йому вдалося встановити дипломатичні стосунки з Китаєм та підкорити повсталі проти Жужанського каганату племена теле, а 552 р. об’єднані сили тюрків і теле розгромили самих жужанів (відомих у європейських джерелах як авари), проголосивши каганом Бумина. Після розпаду єдиного каганату на території Тартарії в різний час існували держави: Західно-тюркський каганат, Східно-тюркський каганат, Кимакський каганат, Хазарський каганат, Волзька Болгарія та ін. В кінці XII – початку XIII ст. вся територія Тартарії, була знову об'єднана Чингисханом і його нащадками. Це державне утворення відоме як Монгольська імперія. В результаті поділу Монгольської імперії на улуси в західній частині Тартарії виникла централізована держава Золота Орда (Улус Джучі). Ця держава існувала між 1240–1502 роками у степах Східної Європи, Центральної Азії та Західного Сибіру; виникла на базі монгольських завоювань 1220 — 1240-х років

В процесі розпаду зі складу Золотої Орди виділилися Астраханське ханство, Кримське ханство, Ногайська Орда, Казанське ханство, Велике князівство Московське, Сибірське ханство, Казахське ханство, Узбецьке ханство. З початку XVI ст. держави на території Тартарії починають потрапляти у васальну залежність від Московії. 1552 р. Іван Грозний захопив Казанське ханство, в 1556 р. – Астраханське ханство. До кінця XIX ст. велика частина території яка колись називалася «Тартарія» опинилася в складі Російської імперії. Маньчжурія, Монголія, Джунгарія («татарська» частина Східного Туркестану) і Тибет до середини XVIII ст. всі опинилися під владою маньчжурської (тобто, для європейців XVII ст., «татарської» династії Цин); ці території (особливо Монголія і Маньчжурія) були відомі європейцям як «Китайська Тартарія».

На момент початку територіальної експансії Російської імперії на території сучасного Узбекистану існувало три державних утворення: Бухарський емірат, Кокандське ханство і Хівінське ханство. 1869-1885 рр. територія сучасного Туркменістану приєднана до Росії (Закаспійська область). 1876 р. Кокандське ханство було розбите Російською імперією, ханство ліквідоване, а центральні території ханства були включені в склад Ферганської долини.

1910 р. Морган Прайс (Morgan Phillips Price) у складі наукової британської експедиції на Єнісей, відвідавши одне з сибірських сіл, написав у книзі «Siberia» (Сиберія), що села перемішані росіянами й тартарами, і, якби не різниця у вірі, то зовні їх нічим не відрізнити.

Походження назви «Тартари» і «Тартарія»

Вперше термін «Тартарія» з'являється близько 1173 р. в подорожніх нотатках наваррського мандрівника Веніаміна Тудельського, який писав про «тибетську провінцію Тартарію ... осторонь Туркестану і Тангутів, на півночі Могулистана».

«Тартари» зустрічаються у французького хроніста Альбріка. Перші згадки не мали негативного відтінку; їхні автори, дотримуючись східних джерел, пов'язували монголів з царством пресвітера Йоана. Цей міт, який представляв монголів в позитивному світлі, надавав довготривалого впливу на сприйняття тартарів в Європі. Перше відносно точне вживання слова «тартари» відноситься до 1224 року, коли грузинська цариця Русудан в листі римському папі Гонорію III назвала тартарами монголів, що напали на Грузію. Про тартарів повідомляв домініканський монах і мандрівник Юліан (1238), що відправився на пошуки Великої Угорщини в кипчакському степу і який окреслив катастрофу монгольської навали. Сприйняття почало змінюватися у негативний бік в 1236—1238 роках з поширенням відомостей про руйнівні наслідки монгольських завоювань і радикально змінилося в 1241—1242 роках після того, як монголи спустошили Угорщину і досягли Адріатики [цит. за: Gorshenina, Svetlana. L'invention de l'Asie centrale: histoire du concept de la Tartarie à l'Eurasie. — Droz, 2014. 702 p.].

Поняття «Тартарія» як специфічне географічне позначення імовірно було створено між 1238 і 1242 роками. Приблизно в 1241—1242 роках, у зв'язку з монгольською навалою в Європу, відбулося включення в топонім «Татарія» назви античного пекла (Тартар). Ймовірно назва «Тартарія» виникла, внаслідок історично зумовленої паронімічної атракції — два фонетично близьких і семантично різних слова злилися в одне.

Кордони Тартарії

У XIII ст. Тартарія іноді ототожнювалася з Монгольської імперією, що досягла найбільшого розширення при хані Хубілаї, і простягалася від Чорного моря до Китайського, від Сибіру до Камбоджі.

Простір, який раніше називався Тартарією, в сучасній європейській традиції називають Внутрішньою або Центральною Євразією. Тартарія приблизно відповідала регіону, відомому також як Євразійський степ (Дике поле, Дешт-і-Кипчак), однак включала і нестепові країни колишньої Монгольської імперії, які були погано відомі європейцям — Тибет і Сибір. Персія і Китай, також підкорені монголами, але добре відомі в Європі як самостійні регіони, не увійшли до складу уявної Тартарії європейців. До Тартарії також включався Північ Далекого сходу, який ніколи не входив до складу монгольських і татарських держав.

В уявленні європейських картографів кордони Тартарії були обмежені Московією, Польщею, Литвою, Руссю та Молдовою на Заході; Кавказом (Черкесією та Кабардою), Персією, Індією та Китаєм на Півдні. На Півночі Тартарія виходила до Північного океану, на Сході — до Тихого океану. Відтак Тартарія простягалася від Херсонської області до Тихого океану, від Північного океану — і до Тибету.

«Тартарами» у Cередні віки та добу Відродження європейці називали населення Золотої Орди та Чагатайського улусу, переважно кочове та кипчакомовне — предків казахів, татар, башкир, кумиків, кримських татар та інших народів. Ця назва могла розповсюджуватися і на решту народів, що жили на території Тартарії.

Поділ Тартарії

Стаття про Тартарію з «Атласу Азії» 1653 р. Нікола Сансона [цит. за: Велика Тартарія! https://kampot.org.ua/history/cikavo/rizne/tartaria_2.shtml]:

"Тартарію розділяють на п'ять основних частин, якими є Тартарія Пустельна (Tartarie Deserte), Узбекистан або Чагатай (Vzbeck ou Zagathay), Туркестан (Turqestan), Катай (Сathay) і Дійсна Таратарія (vraye Tartarie). Перша й остання – самі північні, варварські й про них нічого невідомо. Інші три більш південні – найбільш цивілізовані й знамениті безліччю гарних міст і великою торгівлею.

Тартарію Пустельну прадавні називали Scythia intra Imaum; Узбекистан і Чагатай – Бактріану й Согдіана відповідно. Туркестан же в стародавності називався Scythia extra Imaum. Катай називався Серіка (Serica Regio). Що до Дійсної Тартарії, те прадавні не знали про неї нічого, або вона являла собою самі північні території, як однієї, так і іншою Скіфією. Пустельна Тартарія обмежується із заходу ріками Волга й Об, які відокремлюють її від Московії; на сході – горами, які відокремлюють Дійсну Тартарію й Туркестан; на півночі – Північним океаном; на півдні – Каспійським морем, від Табарестана сучасн. Іранська провінція Мазандаран рікою Шесел (Chesel) сучасн.Сир-Дар'я. Вона відділяється від Узбекистану декількома горами, які з'єднуються з горами Imaum...

Узбекистан або Чагатай простягається з Каспійського моря до Туркестану й від Персії й Індії до Тартарії Пустельної. По ньому течуть ріки Шесель (Сhesel) або по-стародавньому Jaxartes, Гігон або по стародавньому Albiamu або Oxus сучасн. Аму-Дар'я...

Туркестан розташовується на сході Узбекистану (або Чагатая), на заході Катя, півночі Індії й півдні Дійсної Тартарії. Він ділиться на кілька королівств, найвідомішими з яких є Cascar, Cotan, Cialis, Ciarchian і Thibet. Деякі столиці мають такі ж назви, а іноді для правителів цих королівств уживають Hiarchan замість Сascar, і Turon або Turphon замість Сialis. Королівство Cascar є самим багатим, самим рясним і найрозвиненішим з усіх. Королівство Ciarciam – саме маленьке й піщане, що компенсується наявністю там безлічі яшми й лаванди...

Катай є самою східною частиною Тартарії. Він вважається самою багатою й самою могутньою державою. На заході він граничить із Туркестаном, з Китаєм на півдні, на півночі з Дійсною Тартарією і на сході обмивається Іесскою протокою (d’estroit de Iesso). Деякі вважають, що весь Катай управляється одним монархом або імператором, якого вони кличуть хан або улухан, що значить Великий Хан, який є найбільшим і найбагатшим правителем світу...

Дійсна або прадавня Тартарія є самою північною частиною Тартарії – самою холодною, самою необробленою й самою варварською з усіх; проте, вона є тим місцем, з якого вийшли Тартари приблизно в 1200 році від нашого спасіння, і в який повернулися. Про них відомо, що вони мають зверхність над шістьма сусідніми ордами, носять зброю й панують над самими більшими й найбільш красивими частинами Азії".

Відомості про країну Тартарію знаходяться в 4-у томі другого видання «Нової Енциклопедії Мистецтв і Наук» (A new and complete Dictionary of Arts and Sciences), виданої в Лондоні в 1764 р. На сторінці 3 166 даний опис Тартарії, який пізніше повністю ввійшов в перше видання Британської Енциклопедії, випущеної в Единбурзі 1771 р.:

«Тартарія, величезна країна в північній частині Азії, що граничить із Сибіром на півночі й заході, яка називається Велика Тартарія. Тартари, що живуть південніше Московії й Сибіру, називаються Астраханськими, Черкаськими й Дагестанськими, що живуть на північно-заході від Каспійського моря, називаються Калмицькими Тартарами і які займають територію між Сибіром і Каспійським морем; Узбецькими Тартарами й Монголами, які живуть північніше Персії й Індії й, нарешті, Тибетські, що живуть на північний захід від Китаю».

Отже, існувала величезна країна Тартарія, провінції якої мали різні розміри. Найбільша провінція цієї імперії називалася Велика Тартарія (Magne Tartary) і охоплювала собою землі Західного Сибіру, Східного Сибіру й Далекого Сходу. На південно-сході до неї примикала Китайська Тартарія (Сhinese Tartary) [не плутати з Китаєм (China)]. На півдні від Великої Тартарії була, так звана, Незалежна Тартарія (Independent Tartary) [Центральна Азія]. Тибетська Тартарія (Tibet) розташовувалася на північний захід від Китаю й на південний захід від Китайської Тартарії; Монгольська Тартарія (Mogul Empire, Mughal Empire) [території сучасної Індії, Пакистану, Бангладеш та південно-східного Афганістану в 1526—1540 та 1555—1858 роках]. Узбецька Тартарія (Bukaria) була затиснута між Незалежною Тартарією на півночі; Китайською Тартарією на північному сході; Тибетською Тартарією на південному-сході; Монгольською Тартарією на півдні й Персією (Persia) на південному-заході. У Європі теж були Тартарії: Московія або Московська Тартарія (Muscovite Tartary), Кубанська Тартарія (Kuban Tartars) та ін. На теренах України – Мала Тартарія (Little Tartary), Перекопська, або Ногайська Тартарія (Tartaria Nogaiens, Precopiensis P.), Очаківська Тартарія (Tartares d'Oczakow) та Буджацька Тартарія (Tartares de Bvdziak).

Мала Тартарія (лат. Tartaria Minor, італ. Tartaria Piccola, фр. La petite Tartarie) — назва регіону, яку використовували в середньовічній картографії та географії. Містилася на території сучасних південної України та Донщини між річками Дніпро і Дон, з півдня її обмежували узбережжя Чорного та Азовського морів. В склад Малої Тартарії входила – Перекопська Тартарія або Ногайська Тартарія, Очаківська Тартарія та Буджацька Тартарія.

Перекопська Тартарія, або Ногайська Тартарія – етнополітичне утворення татарських ногаїв на лівому березі Дніпра між Перекопом, Дніпром і річкою Бердою. Головним центром було місто-фортеця Перекоп.

Джамбуйлуцька орда (Перекопська орда) — одна з ногайських орд. З'явилася на території Північного Причорномор'я після розпаду Золотої орди та переходу ногайських племен із прикаспійських земель у 2-й пол. XVI ст. У XVIII ст. отримує паралельну назву – Перекопська орда. На чолі стояв каймакам, рідше — сераскир. Джамбуйлуцька орда перебувала у васальній залежності від Кримського ханства, брала участь у його нападах на українські та інші землі. У ході російсько-турецької війни 1768—1774 рр. у 1770 р. визнала протекторат Російської імперії і невдовзі була ліквідована. 1771 р. переселена на Кубань, а в 1790 р. — у приазовські степи. Після Кримської війни 1853—1856 рр. джамбуйлуцькі ногаї емігрували до Османської імперії.

1730 р. Матеус Зойтер. «Стисла карта усієї течії Дунаю...». На карті позначено – Мала, Перекопська, або Ногайська Тартарія (Tartariæ Minor, Tartaria Nogaiens., Precopiensis P.) і Крим (Crimea Chersonesus Taurica).

Очаківська Тартарія — сучасна територія південноукраїнських степів між Дніпром, Південним Бугом і Дністром від узбережжя Чорного моря до р. Кодими. Центром був Очаків, який з навколишньою місцевістю підпорядковувався безпосередньо Османській імперії. Решта території Очаківської Тартарії перебувала у васальній залежності від Кримського ханства.

Єдисанська (Очаківська) орда — відгалуження Малої Ногайської орди. На чолі орди стояв каймакам або сераскир. Головні напрями господарства — скотарство, торгівля і частково землеробство. Єдисанська орда брала участь у нападах на українські та інші землі.

В ході російсько-турецької війни 1768—1774 рр. орда визнала протекторат Росії (1770) і невдовзі була ліквідована. Людність переселено на Кубань (1771), а в 1790 р. — у межиріччя Молочних Вод і Берди. Після Кримської війни 1853—1856 рр. єдичанські ногаї емігрували на турецьку територію — у степи Південної Бессарабїї.

1666 р. П’єр Дюваль на своїй карті виділив Очаківську Тартарію (Oczackou Tartares), Буджак (Budziak) та Перекопську або Малу Тартарію (Precopense ov Petite Tartane).

Буджацька Тартарія (Tartares de Bvdziak), або Буджак (Budziak) — сучасна територія південноукраїнських степів між гирлами Дністра і Дунаю. Перебувала у васальній залежності від Кримського ханства і Османської імперії. Заснована у XV ст. тюркськими кочовиками — ногайськими татарами (20 000—30 000 осіб). Проіснувала до XVIII ст.

Білгородська орда (Орда малих ногаїв, або Буджацька та Добруджська орда) — татарська орда, на чолі якої стояв мурза. Назву дістала від міста Білгорода (тепер — Білгород-Дністровський). На початку 1711 р. орда бере участь у поході гетьмана Пилипа Орлика на Правобережну Україну проти російської влади. Але, не витримавши важких умов, татари зрадили гетьмана, що призвело до невдачі всього походу. У 1770 р., після завоювання Південної України і Молдовського князівства російськими військами Білгородська орда перейшла під протекторат Російської імперії. Більшість кочовиків царський уряд переселив у приазовські степи між річкою Кам'янкою і містом Азовом відповідно до Карасубазарського трактату, ліквідувавши цим Білгородську орду.

1672 р. Гійом Сансон та Юбер Жайо виділили Тартарію Буджацьку (Tartares de Bvdziak), Тартарію Очаківську (Tartares d'Oczakow) та Малу Тартарію (Petite Tartarie).

1745 р. Жозеф-Нікола Деліль на своїй карті «Theatrum Belli Ao MDCCXXXVII. a milite Augustae Russorum Imperatricis adversus Turcas Tattarosque gesti. Ex. autographis in Acad. Scient: Petropol» (Карта театру військових дій в Російсько-турецькій війні в 1737 р.) виділив Татар Буджацьких.

Велика Тартарія (Magne Tartary) — територію від Каспійського моря до Тихого океану (включаючи Центральну Азію). Межі її добре демонструє карта з малюнками 1725—1730 рр., зроблена Вітусом Берінгом (1681—1741) під час першої експедиції на Камчатку за дорученням царя Петра I, метою якої було встановити, як Сибір межує з Америкою. Карта намальована під час мандрівки з Петербурга через Тобольськ, столицю Сибірської Тартарії. Поділяється на ТРИ складові части: МОСКОВСЬКУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Moscovite), НЕЗАЛЕЖНУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Independante) і КИТАЙСЬКУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Chinoise).

Фредерік де Віт. (1680) один із перших картографів що виділив Велику Тартарію (Tartaria Magna) – територію від Каспійського моря до Тихого океану (включаючи Центральну Азію).

На карті «Азія» (L'Asie selon les memoires les plus nouveaux dressée) Жана-Батиста Нолена (1690) Велика Тартарія (Grande Tartarie) включала Московську (Сибір), Східну і Китайську Тартарію. Середня Наддніпрянщина (Правобережна та Лівобережна) позначена як Vkranie ou Pays des Cosaqyes (Україна або Земля (Країна) Козаків). Кримське ханство - Petite Tartarie (Мала Тартарія).

1700 р. Гійом Деліль, на карті «Азія», один із перших розділив Велику Тартарію (Grande Tartarie) на ТРИ складові части: МОСКОВСЬКУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Moscovite), НЕЗАЛЕЖНУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Independante) і КИТАЙСЬКУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Chinoise).

На карті «Велика Тартарія згідно з новими спостереженнями» 1700 р. Пітера ван дер Аа Велика Тартарія (Grande Tartarie) – Tartarie Moscovite (Тартарія Московська), Petite Tartarie (Мала Тартарія), Tartarie Independante (Тартарія Незалежна), Tartarie Chinoise (Тартарія Китайська).

В останній третині XVII ст. на французьких картах закріпилася назва «Grande Tartarie»; на англійських – «Great Tartaria»; на німецьких – «Tartareij», латинською мовою – «Tartaria Magna».

Московська Тартарія (Tartarie Moscovite) – колишні Астраханське та Казанське ханства та прилеглі землі. На деяких картах XVIII ст. Московська Тартарія – це територія Сибіру, аж до Тихого океану. Московська Тартарія зі столицею в Тобольську, згідно з Британською Енциклопедією (Encyclopaedia Britannica) 1771 р., була найбільшою державою світу. Розділ «Географія» Британської Енциклопедії містить вельми цікаву таблицю, в якій перераховані основні країни тодішнього світу із зазначенням їх площі, назви столиці, відстані від столиці до Лондона, і різниці в часі в порівнянні з Лондоном («Encyclopaedia Britannica», с. 682-684). Головні міста: Астрахань, Тобольськ.

Незалежна Тартарія (Tartarie Independante) – територія Тартарії яка не включена до складу Китайської та Російської імперій. У XVIII ст. — Центральна Азія. До Незалежної Тартарії належали землі калмиків, узбеків, туркестанців і т. д. Головне місто: Самарканд.

На карті Азії 1712 р. Йоганн-Баптист Гоманн виділив Незалежну Кочову Тартарію (Tartaria Vagabundomni Independent), яка простяглася від Амуру до Каспію, включаючи всю Моголію, Киргизію й Туркестан.

Китайська Тартарія — Тибет, Східний Туркестан, Монголія, Маньчжурія. На багатьох картах добре видна китайська стіна, і власне Китай знаходиться за нею, а до неї розташувалася територія Китайської Тартарії. Головні міста: Ласса, Шеньян.

Кубанська Тартарія – Кубань («Kuban Tartars» позначена на карті Європи 1771 р.; Британська енциклопедія).

Тартарія на європейських картах XIII—XV століть

У XIII—XIV століттях на європейських географічних картах (mappae mundi) термін «Тартарія» використовується рідко. Згідно з підрахунками німецького картографа А. Д. фон ден Брінк, в той період Tartarorum terra зустрічається всього тричі на 21 мапі шістьма мовами. Тартари згадуються на італійській мапі 1320—1321 років географів Маріно Санудо і П'єтро Вісконті. Mappae mundi Санудо, Вісконті та Пауліна складені в 1310-30-і роки, відзначені впливом арабських джерел. Карти представили нову Центральну Азію; крім тартар, на картах зображені Залізні Ворота і царство Катай. На карті 1320—1321 років країна тартар розташовується близько обнесеного стіною замку, кріпость (castrum) [за однією з версій, гірський прохід у сучасній афганській провінції Баміан] Ґоґа і Маґоґа на північному сході біля Північного океану. Карта супроводжується коментарями: «тут були замкнені тартари» і «тут зібралося безліч тартарів» [цит. за: Gorshenina, Svetlana. L'invention de l'Asie centrale: histoire du concept de la Tartarie à l'Eurasie. — Droz, 2014. — 702 p.].

На думку історика Е. Едсон, останнє речення може відноситися до описаного Плано Карпіні обрання монгольського Великого хана 1246 р. На карті зображено два Каспійських моря, які названі одним словом, проте розташовані в різних місцях. Перше має вигляд океанської затоки: саме там «замкнені тартари»; друге перебуває в горах, з нього витікає річка Gyon (Oxus). На думку С. Горшеніної, таке роздвоєння характеризує спробу поєднати античні джерела і нові відомості про Центральну Азію [Gorshenina, 2014].

У XIV—XV століттях розвиток картографії Тартарії відбувалося здебільшого в Італії, Португалії та Каталонії, які зберігали контакти з країнами Сходу. Нові, сучасніші назви з'являються на знаменитому Каталонському атласі 1375 року, складеному єврейським картографом з Мальорки Авраамом Крескесом (1325-1387).

1375 р. Крескес і його син Єгуда отримали розпорядження від арагонського принца Хуана (майбутнього короля Арагону Хуана I) виготовити карту, яка не була б схожа на звичайні портолани тих часів і зображувала «схід і захід і все, що відйде від Гібралтару до заходу». За виконану роботу Крескесу та Ієгуді повинні були заплатити 150 арагонських золотих флоринів і 60 майорканських фунтів, відповідно, як було зазначено в документах самого принца і його батька, Педро IV, короля Арагонського. Принц Хуан мав намір подарувати карту своєму кузену (який пізніше став Карлом VI, королем Франції). В цьому ж 1375 році Крескес та Єгуда у себе вдома, в єврейському кварталі Пальми зобразили на чотирьох аркушах пергаменту карту світу і ще на двох супровідні описи, які разом становили Каталонський атлас.

«Центральноазіатські» топоніми вперше запозичені у Марко Поло, а також в Одоріко Порденоне і Джона Мандевіля. Цей атлас досить точно передавав загальну політичну ситуацію того часу, попри приблизність міст, річок і т. д. У ньому зберігалися і фантастичні елементи: гіганти на півночі; пігмеї на півдні — між Катаєм і Індією; королівство амазонок, Ґоґ і Маґоґ тощо. Ілюстрація в Каталонському атласі супроводжується загадковим коментарем: Каспійські гори, в яких Александр [Македонський] побачив дерева такі високі, що вершини їхні торкались хмар. Тут би він і загинув, якби Сатана не явив свій задум. І, за його задумом, він замкнув тут тартарів Ґоґа і Маґоґа і для них зробив два ідоли з металу, що і зазначено… Замкнув він також різні племена, які без коливання їли будь-яке сире м'ясо. З ними прийде Антихрист, і їхнім кінцем буде вогонь, який впаде з неба і знищить їх [Gorshenina, 2014].

Образи Ґоґа і Маґоґа та тартарів містяться на низці карт XV століття — італійській карті Андреа Б'янко (1432—1436), карті Борджіа (1410—1458), Каталонській карті (1450) та інших.

Причинами називаються позитивні описи Марко Поло й особливо падіння Монгольської імперії (1368). Картографія починає розглядати Ґоґа і Маґоґа в антисемітській перспективі: місце тартарів займають євреї. Замкнені в горах Центральної Азії євреї з'являються на німецьких і італійських картах XV століття. На карті Борджіа тартари не замкнені, а вільно розташовуються зі своїми возами, верблюдами і юртами на просторі між Чорним морем і Катаєм [Gorshenina, 2014].

Безліч висхідних до Марко Поло «тартарських» топонімів присутні на венеціанській карті 1460 року, зокрема двадцять навколо Каспійського моря; шість разів Тартарія відзначається в Сибіру, виявляється в Туркестані та різних місцях Каракорума і Катаю. Карта Вінланда (бл. 1440; за умови її справжності) зображує Tartaria mogalica (ймовірно вплив «Історії монґалів» Карпіні), Magnum mare Tartarirum («Величне тартарське море») між Євразією і східними островами; з Каспійського моря витікає Tatartata fluuius (річка Татартата), впадаючи в Північний океан [Gorshenina, 2014].

На знаменитій венеціанській мапі Фра Мавро (1448—1459) підпис Tartaria відноситься до пониззя Дніпра. Карта узагальнює середньовічну картографію і позначає перехід до сучасної епохи, проте, попри високу якість, образ Тартарії і на ній, і в картографії XV століття в цілому не зазнає істотних змін.

На карті досить докладно описана Русь; неодноразово зустрічається і сама ця назва. Карта Світу Фра Мавро — одне з перших історичних джерел, в якому згадуються і виділяються три «кольорові» частини Русі: Червона Русь (Rossia Rossa), Чорна Русь (Rossia Negra), Біла Русь (Rossia Biancha). Але зважаючи на те, що автору особистого не були добре відомі східнослов'янські землі, і тому в цьому регіоні було допущено ряд грубих помилок. На карті територія в районі Наддніпров'я (українські землі Великого Литовського Князівства) — Червона Русь (Rossia Rossa). Біла Русь (Rossia Biancha) у Фра Мавро, як і в більшості західноєвропейських авторів XIII—XVI століть — це синонім або Великого Новгорода або його частини, що була заселена колись народністю вепсів (знаходиться на карті між Волгою та Білим озером). Чорна Русь (Rossia Negra) показана на правому березі р. Оки, це переважно північно-західна частина руських земель (теперішня Білорусь).

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. 328 с.

*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.

*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.