Видатні винниківчани. Леопольд рітер фон Захер-Мазох - австрійський письменник, життя і творчість якого були пов’язані з Україною

Леопольд рітер фон Захер-Мазох (27 січня 1836 р., м. Львів —  9  березня 1895 р., с. Ліндгайм, Німеччина) — спочатку перспективний науковець, а згодом — відомий журналіст і письменник. Автор комедій, новел, повістей та романів. Батько хлопчика, Леопольд Захер, який походив із богемських німців, не відповідав уявленню про поліцейського офіцера. Він був високоосвіченою людиною й очолював Галицьке музичне товариство. Мати Леопольда, Шарлотта, була донькою ректора Львівського університету Франца фон Мазоха та походила по материнській лінії зі шляхетного українського роду. На місці будинку, де народився майбутній письменник, тепер стоїть відомий у Львові «Ґранд-Готель».

Від народження малий Леопольд був дуже кволим і хворобливим, психічно неврівноваженим, отож батьки не покладали великих надій на те, що він житиме. Але віддавши сина годувальниці, українській селянці Гандзі в підміське село Винники, вони тим самим врятували його не лише фізично, а й розвинули духовно. Гандзя виходила хлопця, збудила його уяву завдяки постійним мандрам у світ пісень, казок, легенд, прищепила йому любов до української мови. До 12 років Леопольд розмовляв українською мовою. Згодом, уже ставши вже всесвітньовідомим письменником і згадуючи про свою щиру годувальницю та своє дитинство серед українців, написав такі рядки:  «З її молоком я всмоктав любов до українців, ввібрав у себе українську мову та любов до краю свого народження, до своєї вітчизни. Завдяки моїй годувальниці українська мова стала першою, якою я оволодів. І саме вона розповідала мені чарівні українські казки або співала, заколисуючи мене , тож українські народні пісні запали мені в душу на ціле життя , залишивши слід у моєму житті, моєму емоційному світі та й у всіх пізніших працях. Леопольд, який сам себе визначив як українця, далі пише: «На нас, українців, діють музика та спів, немов магія, з наших народних пісень ми чуємо голоси наших предків, що лежать поховані у високих могилах, духи лісу, води, повітря».  

Письменник Левко Сапогівський так писатиме в часописі «Зоря» у 1880 р: «Захер Мазох перший з чужинців звеличив наш народ з такою любов'ю, якої тяжко навіть межи нашими авторами знайти».

Коли Леопольду виповнилося 12 років, сім’я переїхала до Праги. Там він вивчає німецьку мову, якою й пише свої літературні твори. Однак враження дитинства, які він всмоктав з молоком української годувальниці, не полишали його все життя. Багато з пережитого та почутого з дитинства він вплітав згодом у свої літературні новели та романи. Захер-Мазох докладно вивчав мову, звичаї та перекази народів Галичини. Чимало його творів, не лише тематикою, а й назвами, пов’язані з Україною ("Галицькі історії", "Жіночі образки з Галичини", "Рай на Дністрі", "Криваве весілля у Києві"). Таким чином він був чи не першим автором, який відкрив для німецької літератури народне життя українців. Так у повісті «Криваве весілля у Києві»,  він вперше у художній формі переповів легенду про розправу київської княгині Ольги над древлянами.

В оповіданні «Жіночі образки з Галичини» він пише про українців: «Між Доном та Карпатами живуть вроджені демократи, ні візантійський імператор, ні варяги, ні який король Польщі не зламали їхнього духу, не підкорили їхньої свідомості…». Будучи німецькомовним письменником Леопольд фон Захер-Мазох, сам себе вважав українцем, блискуче володів українською мовою та власним визнанням: «пишучи німецькою, думав українською».

Після успіху роману «Дон  Жуан з Коломиї», написаного французькою мовою й опублікованого в одному паризькому журналі (1872 р.) Захер-Мазох вирішує повністю присвятити себе літературі. Твори Захер-Мазоха перекладають багатьма європейськими мовами та видають масовими тиражами. Особливої популярності письменник набуває у Франції, де його творчістю захоплювалися Г. Флобер, батько та син Дюма, Е. Золя, А. Доде та інші. 1886 р. президент Франції нагороджує Захер-Мазоха вищою відзнакою – орденом Почесного Легіону.

Перші переклади творів Захер­Мазоха українською мовою з'явилися в 1994 р. Журнал «Всесвіт» тоді опублікував повість «Дон Жуан з Коломиї» (переклад з німецької Наталки Іваничук) та «Жіночі образки з Галичини» (переклад з німецької Івана Герасима). Напевно, за винятком ще кількох коротеньких новелок — це і все, з чим може на сьогодні ознайомитися український читач. 1881 р. Захер-Мазох оселився у Ляйпцігу, а останні роки свого життя провів у німецькому селищі Ліндгайм у Гессені, де й помер 9 березня 1895 р.

Незвичність його долі не закінчилась і на цьому — як стверджують, урну з його прахом знищила пожежа 1929 р.

11 січня 1345 р. давньоруську (українську) мову обрали єдиною офіційною мовою Великого князівства Литовського

11 січня 1345 р. давньоруську (українську) мову обрали єдиною офіційною мовою Великого князівства Литовського. Це була загальна для українців та білорусів книжна мова. На ній вели все діловодство держави, проте розмовна мала значні відмінності. Цією мовою були написані Литовські статути.

Розпорядження видав Ольгерд Гедимінович (бл. 1296 — 24 травня 1377) — великий князь литовський (1345—1377). Представник литовської династії Гедиміновичів. Син великого литовського князя Гедиміна. Один із головних будівничих Великого князівства Литовського . Приєднав до Литви більшу частину земель Русі: частину Смоленщини (1350-ті), Київщину, землі Чернігово-Сіверщини й Поділля (1362). Здійснив успішний похід проти ординців у Південній Україні, розбив татарське військо на Синіх Водах (1362). У союзі з Тверським князівством воював із ординською Московією (1368—1372). На зайнятих українських землях Ольгерд посадив своїх родичів, а в деяких місцях залишив руських князів із династії Рюриковичів.

Статут Великого князівства Литовського — основний кодекс права Великого князівства Литовського, Руського, Жемайтійського. Видавався у трьох основних редакціях 1529, 1566 і 1588 років, які відомі як Литовські статути. Джерелами Литовського статуту були звичаєве литовське, білоруське, українське право, відповідна місцева судова практика, «Руська правда», польські судебники та кодекси інших держав.

 

1529 р.

Йорданські українські поштові листівки

 

Українські (руські церкви) в Речі Посполиті  та Австро-Угорщині користувалися завжди старим стилем, тобто Юліанським календарем, адже стояло питання збереження етнічної самоідентифікації українців, їх розрізнення із поляками-римокатоликами, через полонізацію метою якої була культурна асиміляція.

    У XX і ХХI ст. день Різдва 25 грудня за Юліанським календарем припадав і припадає за світським (григоріанським) на 7 січня, у XIX ст. - на 6 січня, у XVIII  - на 5 січня,  у XVII  та XVI ст.ст. - на 4 січня. Тобто, і православні українці, і греко-католики відзначали Різдво на 10-13 днів пізніше за римо-католиків та протестантів. Це було і за поляків, і за австрійців, і в УПА, і в підпіллі за СРСР.

    Що цікаво то майже в кожної релігії є свій календар і практично всюди він відрізняється від світського державного. Календарів дуже багато насправді й новоюліанський і григоріанський не самі точні з погляду науки. Найцікавіший факт, це те, що в Індії є один світський календар, але через те, що там багато гілок індуїзму, в різних регіонах різні групи використовують власні календарі, які використовували попередні покоління. Бог поза часом, але в книзі Левіт, глава 23, Бог дає Мойсеєві настанови стосовно свят. Далі в книзі пророка Єзекіїля глава 44 вірш 24. Далі книга пророка Даниїла глава 7 вірш 25. Ці вірші стосуються свят, уважно перечитаймо і їх. З Біблії зрозуміло, що є Божі свята, а є людські. І мабуть, не варто так легко ними двигати.

      Отже, Українські церкви у 20 і 21 ст. святкували Різдво до "реформи" завжди 7 січня. За цією датою Різдво святкували в Організації Українських Націоналістів та в Українській Повстанській Армії. Чи в когось повернеться язик назвати ці організації прислужниками московської церкви? Степан Бандера - син греко-католицького священника, і Різдво, як і оунівці та упівці, відзначав 7 січня.

   Зараз ламається увесь стрій національної сутності Українського Народу, нівелюється сама природа української душі. Нас перетворюють на безлике «воно», яким легко управляти й заганяти в стійло. Але сила духу народу нездоланна! Ніякі глобалістські виверти, тим паче модницькі віяння, його не здолають. Якщо не змогли цього добитися впродовж тисячоліття, то не досягнуть і нині.

З історії УКРАЇНСЬКОЇ РІЗДВЯНОЇ ЛИСТІВКИ. Мода на вітальні святкові листівки прийшла в Україну на межі ХІХ та ХХ століть. Цей період у світі називають “золотою ерою” для листівок, які було заведено надсилати своїм рідним та близьким на найбільші свята у році.

1898 року російська Община Святої Євгенії за акварельними малюнками відомих петербурзьких художників видала серію різдвяних листівок з 10 штук накладом у 10 тис. примірників. Серед них Іллею Рєпіним була підготовлена поштівка «Запорожець», яку, напевно, слід вважати першою «українською» різдвяною листівкою. Щоправда, у сучасному розумінні її важко назвати різдвяною, оскільки на ній відсутні будь-які ознаки святкової картки. Тут зображений запорізький козак з люлькою, а майже 2/3 частини залишено для написання привітання. 

З 1902 р. на західноукраїнських землях з’являються повноцінні святочні листівки, намальовані українськими митцями.

В Україні на початку ХХ ст. над створенням листівок до свят працювало чимало художників, подаючи цікаві ідеї щодо їхнього художнього вирішення. Серед класиків згадаємо імена Олени Кульчицької, Святослава Гординського, Ярослава Пстрака, Антіна Манастирського, Осипа Куриласа, Теодора Гриневича. Відомі листівки й таких авторів як Катерина Антонович, Микола Буович, Юрій Вовк, Оксана Глинська (Кічура), Іван Їжакевич, Володимир Кадулін, Василь Касіян, Гнат Колцуняк, Фотій Красицький, Мирон Левицький, Осип Бокшай, Василь Дядинюк. Серед художників, які працювали в еміграції, відомі імена творців різдвяних листівок таких як Галина Мазепа, Едвард Козак, Яків Гніздовський, Петро Андрусів та ін.

Одним з перших художників, який працював над створенням українських листівок, був Осип Курилас (1870–1951). Частина його карток була підготовлена до зимових свят («Різдво Христове», «Святий вечір», «Колядники»). Олена Кульчицька (1877–1967) у своїх вітальних листівках («Різдво Христове», «Вифлеємська зірка» та ін.) використовувала такі святкові символи, як фігурки янголів, дзвони та інші. В її орнаментах простежується популярний тоді стиль модерну. Святослав Гординський підготував цикл «Українські колядки», кожна листівка якого вирізняється оригінальною орнаментацією, насиченістю рослинними та анімалістичними мотивами, оформленням геометричними формами. Антін Манастирський (1878–1969) для новорічних і різдвяних листівок використовував образ маленького хлопчика-козака, який у поштівці «Слава во вишніх Богу» разом з ангелами прославляє новонародженого Христа. Особливо виразною стала серія листівок львівського графіка Мирона Левицького. Його твори «Різдво Христове», «Тріє царі несуть дари», «Коляда на Запорожжі», «Просфора в староукраїнській хаті» сповнені національним колоритом. У 1912–1913 роках у Львові видані різдвяні картки «Колядники», «В ніч під Різдво», «Святковий вечір» за ескізами українського живописця і графіка Ярослава Пстрака (1878–1916) (за Лаврук Наталія. "Українські листівки до свят початку XX століття: мистецтвознавчий огляд").

Українські видавництва довоєнного часу із поліграфічною продукцією у Львові: “Видавництва артистичних карток Григорія Гануляка”, “Союзний базар”, “Русалка”, “Українська преса”, "Українське мистецтво ", "Зоря", "Відродження ",“Тема”, "Нова хата ", «Преса»; у Перемишлі «Народний базар»; у Коломиї: "Галицька накладня"; у Кракові: “Українське видавництво”, «Салон польських художників»; у Празі: “Видавництво Ю. Тищенка”. Окрему групу складають художні листівки, що вийшли накладом українських громадських організацій – Пласту, Основи, Українського педагогічного товариства, Комітету допомоги вдовам і сиротам священників у Львові та ін.

Українські різдвяно-новорічні листівки друкувалися найчастіше з трьома видами написів: «З Різдвом Христовим!», «З Різдвом Христовим і Новим роком!», «З Новим роком!». Встановлення російського більшовицько-комуністичного режиму стерли релігійний аспект вітальних листівок. Святкові листівки друкувалися переважно лише на Новий рік. Лише в період УПА відновлюється випуск листівок. Українська еміграція ніколи не припиняла видавання різдвяно-новорічних листівок.

Найпопулярнішим на еміграції у 1940-50-х рр. було видавництво «Український книгар» у Лондоні. У другій пол. 1940-х рр.  на поч. 1950-их рр. листівки видавалися в Німеччині в містах Мюнхен, Регенсбург, Зальцбург, Нюрнберг та в Австрії в місті Інсбрук (Видавництво Івана Тиктора). Видавалися листівки й в США, Канаді (Видавництво “Гомін Украіни”, Торонто.), Австралії і т. д.

Відомі українські художники брали участь в оформленні різдвяних листівок. З-поміж цих митців були Галина Мазепа, Святослав Гординський, Мирон Білинський, Петро Андрусів, Микола Антохій, Едвард Козак, Василь Кричевський та ін.  Листівки 1947 р. авторства В. Кричевського перевидали в 1960-і рр. в США.

 

З історії УКРАЇНСЬКОЇ РІЗДВЯНОЇ ЛИСТІВКИ в США. Містерія Різдва у листівковій спадщині видавництва "Хвилі Дністра", м Клівленд, штат Огайо.

Ігор Павлишин (ФБ; 7 січня 2022 р.): "Засновником і душею видавництва був мій земляк Василь Ільчишин (22 лютого 1927 року, м. Любінь Великий, Україна - 19 березня 2013 року, Клівленд, США), Великий Українець Діаспори, який все своє життя присвятив українській справі. Засноване у 1954 році видання спеціалізувалося на випуску вінілових грампластинок та українській книжковій продукції. Випуск своїх перших листівок, причому вони були різдвяні, припав на 1961 рік. Було випущено пробну серію із чотирьох листівок. Наступна серія (5 листівок, також різдвяної тематики) із використанням малюнків відомого українського митця Едварда Козака виходить тільки через три роки, у 1964 році. І знову рік перерви до 1966 року - 6 різдвяних листівок із картин В. Крюкова.  У 1967 році було видано 4 листівки, знову ж різдвяні, із зображень картин знаменитого Василя Кричевського та 4 листівки Великодньої тематики Катерини Кричевської- Росандіч, внучки Василя Кричевського. Видавництво пропрацювало приблизно до 2010 року, популяризуючи й поширюючи українську культуру і мистецтво у всьому світі, оскільки листівки видавництва знайшли свого споживача далеко за межами США і розсилалися по всьому світу, включаючи окуповану радянську Україну. За цей час було видано понад 350 листівок (у "Електронному каталозі Української Листівки" зібрана інформація про 356 листівок  видавництва "Хвилі Дністра"), причому із них лише 2 поштівки, а решта складані листівки.  Усі листівки включно до 2000 року на звороті мають вказаний рік видання і порядковий номер.

Темі Різдва Христового присвячені 137 листівок видавництва.

Серед художників, яким випало щастя бути популяризованими через видання листівок видавництвом "Хвилі Дністра", можна віднести:

- Оксана Мошинська - 85 листівок, із них 21 різдвяна;

- Катерина Кричевська- Росандіч - 55 листівок, із них 53 різдвяних;

- Володимир Беднарський- 30 листівок, із них 10 різдвяних;

 - Дарія Гулак- Кульчицька- 23 листівки, із них 16 різдвяних;

- Богдан Божемський - 20 листівок, із них 5 різдвяних, а також багато-багато інших митців української діаспори, результат праці яких на мистецькій ниві було представлено на листівках видавництва.

Живопис Л. Денисенка. Опублікована листівка в Канаді (з архіву Marika Dubyk)

 

 Художник Михайло Михалевич. Видавництво Тараса Барана у Торонто, Канада

 1980-і рр.. Різдвяна листівка «Йордан» друкована Українським Музейом у Стамфорд, США, продавалася у Канаді. Художник Іван Кучмак. З сімейного архіву Marika Dubyk.

Титульна сторінка двохсторонньо друкованої складаної вітальної листівки виданої в Едмонтоні, Канада з використанням малюнку Володимира Тарана, м. Київ, Україна. 1993 рік, Phoenix Art. Зображення взяте із "Електронного Каталогу Української Діаспорної Листівки" (з архіву Ігоря Павлишина).

З української діаспори