Андрій Байцар: Винниківщина на австрійських (австро-угорських) картах XVIII-XIX ст.

Історичним центром Винниківщини є місто Винники. Винники — одне з найдавніших поселень біля Львова, ще у XXV тис. до н. е. людина вперше заселила околиці Винник. Місто розташоване на шляху, що споконвіку єднав двавеличні українські міста:Львів та Київ. Винники було засновано у другій половині XIII ст. українським королем Левом Даниловичем. До Винниківщини належать землі, які в різний історичний період входили в склад Винниківського повіту, Винниківського судового повіту та Винниківського району: Виннички, Гончари, Давидів, Черепин, Товщів, Селиська, Великі Кривчиці, Лисиничі, Підбірці, Ямпіль, Кам’янопіль, Верхня Білка, Нижня Білка, Гаї, Чижиків, Підберізці, Чишки, Дмитровичі, Глуховичі, Козельники, Пасіки Зубрицькі, Кротошин, Сихів, Зубра, Гори.

Картографування українських земель в Австрійській імперії.

Важливим джерелом для вивчення історичної географії та розвитку картографування західноукраїнських земель (а в окремих випадках і всієї правобережної України) кінця ХVІІІ — початку ХХ ст. є австрійські топографічні карти. Завдяки високому рівню розвитку та організації австрійської військової картографії західно-українські землі (Галичина та Буковина), що у 1772–1918 рр. входили до складу Австрії (з 1804 р. — Австрійська імперія, з 1867 р. — Австро-Угорська монархія), неодноразово були покриті багатоаркушевими топографічними картами у різних масштабах. Точність і докладність зображення на них географічної ситуації відповідала тогочасним достатньовисоким вимогам в Австрії до виконання топографічних знімань, проведення картоукладальних й картовидавничих робіт. Топографічні карти використовувались не тільки військовим відомством, але й для господарських, наукових та адміністративних цілей, служили основою для створення різноманітних тематичних карт [Ростислав Сосса, Неоніла Падюка, Тарас Огородник. КАТАЛОГ АВСТРІЙСЬКИХ ТОПОГРАФІЧНИХ КАРТ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ (1870–1918 рр.). 2012].

Топографічним зніманням Австрії з військовою метою займалось спочатку Австрійське Генеральне квартирмейстерство, яке виконало у 1763–1787 рр. перше топографічне знімання (Йосифінське). 1806 р. воно ж розпочало роботи на основі кадастрової тріангуляційної мережі з другого топографічного знімання (Францисканське), що були завершені вже Військово-географічним інститутом до 1869 р. Упродовж 1869–1887 рр. на основі оновленої тріангуляційної мережі інститут проводить третє топографічне знімання (Францискансько-Йосифінське). У результаті кожної такої зйомки територія Австрійської монархії разом з приєднаними краями і землями була покрита топографічними картами.

Українські землі у складі Австро-Угорщини (переважно до лінії Київ – Одеса) зображувалися на топографічних картах Кайзерівського і королівського військово-географічного інституту. Це були карти масштабів 1:750 000 (карта Європи), 1:576 000, 1:300 000, 1:200 000 (Генеральна карта Європи), 1:400 000 (Оперативна карта), 1:288 000 (карти Угорщини і Галичини), 1:115 200 (карти Галичини), а також 1:75 000 та 1:25000.

Наприкінці 1860-х років Військово-географічний інститут видав «Дорожню карту Королівства Галичини та Лодомерії ... станом на 1865 р.» масштабу 1:432 000 на 3 аркушах (1867 р.) і «Дорожню карту Галичини та Буковини» масштабу 1:288 000 на 11 аркушах (1868 p.).

Топографічні знімання Австрії 1763-1887 рр.

Після Першого поділу Польщі 1772 р. Габсбурги інкорпорували Галичину. У 1774 р., скориставшись російсько-турецькою війною (1768–1774), Австрія окупувала Північну Буковину й приєднала її до Галичини. З середини ХVIII ст. і до розпаду Австро-Угорщини у 1918 р.

правителями імперії були Марія-Терезія (1740–1780), Йосиф II (1780–1790), Леопольд II (1790–1792), Франц (1792–1835, від 1804 – імператор Австрії під іменем Франц I; 1792–1806 – германський імператор під іменем Франц II), Фердинанд I (1835–1848), Франц-Йосиф I (1848–1916), Карл I (1916–1918).

Картографування земель Австро-Угорщини досліджували насамперед австрійські вчені Я. Роськевич, В. Гаардт фон Гартентурн, О. Реґель, Е. Бернляйтнер, Р. Месснер, Я. Дьорфлінгер та ін. Картографування польських земель, що увійшли до складу Австро-Угорщини, досліджували І. Леваковський, Б. Ольшевич, В. Григоренко, Б. Красовський, А. Коняс, Ф. П. Фалющак, Й. Вольський, А. Аффек та ін. Картографування підавстрійських українських земель залишається до сих пір найменш дослідженою темою. Серед українських дослідників цією проблематикою займались Петришин Г. П., Кришталович У. Р., Сосса Р. І., Падюка Н. В., Байцар А. Л. та ін.

Австрійська військова топографічна служба тоді по праву відносилась до найкращих у Європі. Тогочасні австрійські картографічні напрацювання (перше та друге військові топографічні

знімання, галицький кадастр, спеціальна карта масштабу 1:75 000 та ін.) становлять золотий фонд картографування Галичини [Сосса Р. І. Картографічні видання Львова : Каталог виставки. Львів, 6-8 грудня 2016 р. / Р. Сосса, У. Кришталович, О. Шишка / За заг. ред. Р. Сосси. – Львів: Вид-во НУЛП, 2016. – 28 с.].

З другої половини ХVIII століття в Австрії використовували власну неметричну систему мір, у тому числі й при виконанні геодезичних, топографічних і картографічних робіт. У 1756 р. імператриця Марія-Терезія видала основоположний патент мір, вслід за яким у 1760 р. вийшов загальний закон про уніфікацію мір в Австрії : 1 віденський кляфтер (1,896484 м) = 6 віденським ступням = 72 віденьским дюймам (цоллям) = 864 віденським лініям. Ця система мір лежала в основі першої (1764-1787) і другої (1806-1869) австрійських військових топографічних зйомок [Сосса Р. І., Мусієнко А.В. ДРУГЕ (ФРАНЦИСКАНСЬКЕ) ЗНІМАННЯ ЯК ВАЖЛИВИЙ ЕТАП ТОПОГРАФІЧНОГО КАРТОГРАФУВАННЯ ГАЛИЧИНИ ТА БУКОВИНИ. 2018].

Австрійські воєнні топографічні карти створювались в рамках трьох картографічних експедицій різних періодів: перша картографічна експедиція (карти фон Міга) 1779-1782 рр., друга картографічна експедиція 1806-1869 рр., третя картографічна експедиція 1869-1887 рр.

22 березня 1782 р. цісарева Марія Терезія видала патент, який ліквідовував дистрикти. Внаслідок злиття попередніх районів Коломия і Тисмениця в округу Станіслав залишилося 18 округів (циркулів) (Бережанський, Бохенський, Вадовицький, Жешувський, Жовківський, Золочівський, Коломийський, Львівський, Перемишлянський, Самбірський, Сандецький, Станіславський, Стрийський, Сяноцький, Тарновський, Тернопільський, Чортківський і Ясловський), яких після приєднання Буковини в 1786 р. стало 19, їх склад залишався практично без змін до 1860-х років, за винятком перетворення в 1849 р. округу Буковина в окремий коронний край — Герцогство Буковина. Львівський округ утворений 1782 р. Існував до 1867 р., коли було скасовано округи та залишено лише повітовий адміністративний поділ (повіти виділені у складі округів у 1854 р.).

У 1785-1788 рр. в Галичині проводяться перші кадастрові знімання земель, які отримали назву Йосифінського кадастру. Згідно з інструкцією (1824) кадастрові знімання базувались на загальнодержавній мережі тріангуляції, проводились у масштабі 1:2 880 для неміської території й у масштабі 1:1 440 для міст і були завершені в Галичині в 1849 р. Кадастрові карти були створені на кожну громаду і містили докладну географічну ситуацію в її межах. З часом кадастрові карти застаріли, тому у 1878-1879 рр. вони були оновлені [Сосса Р. І. Картографічні видання Львова : Каталог виставки. Львів, 6-8 грудня 2016 р. / Р. Сосса, У. Кришталович, О. Шишка / За заг. ред. Р. Сосси. – Львів: Вид-во НУЛП, 2016. – 28 с].

У 1787 р. було видано «Атлас Королівства Галичини та Лодомерії» Ф. І. Мера — гідрографа, інженера й географа. Атлас складається з генеральної карти (на 2 аркушах) і 10 карт округів. Розмір кожного аркуша становить 43 х 60 см. Атлас перевидавався 1789 і 1790 pp.

У 1799 р. у Відні було опубліковано карти І. Г. фон Метцбурґа (масштаб 1:864 000), на яких зображено території Західної Волині й Холмщини.

У 1760—1780 pp. проводилось детальне знімання Мармарощини й всього Закарпаття під керівництвом фон Нея у масштабі 1:192 000.

У 1801—1804 pp. під керівництвом полковника Антона Маєра фон Гельденсфельда (1765—1842) проводилось військове топографічне знімання Західної Галичини. За матеріалами цих знімань у 1808 р. А. Маєр фон Гельденсфельд видав «Спеціальну карту Західної Галичини» масштабу 1:172 800 на 12 аркушах (гравер Г. Бенедикті). Пізніше, у 1809 p., вона була зменшена до масштабу 1:288 000 й видана на 6 аркушах.

Йосифінське картографування 1763-1787 рр.

Поштовхом для картографування країни стали військові міркування. Під час Семирічної війни 1756-1763 рр. відсутність надійних карт виявилася серйозною проблемою для австрійських військ. У 1764 році фельдмаршал Даун запропонував імператриці Марії Терезії, щоб карти її країни складали офіцери Генерального штабу (Generalquartiermeisterstab).

У минулому створення карт було обов’язком приватних землевласників, які виготовляли відповідні карти для документування своєї власності. 1763 р. імператриця Марія-Терезія розпорядилася почати військово-топографічне картографування всієї Австрійської імперії.

13 травня 1764 р. після схвалення імператриці Придворна військова рада видала відповідні розпорядження про перше всебічне обстеження країни. Роботи почалися в Богемії та Моравії.

Але основна робота по зйомці місцевості проходила вже за часів наступного імператора Йосифа II. Тому в історії цей процес відомий більше як Йосифінське картографування (Josephinishe Landesaufnahme). Отже, з 1763 р. по 1787 р. Квартирмейстерство австрійського Генерального штабу з військовою метою виконувало перше знімання (Йосифінське картографування).

Картографічні матеріали квартирмейстерства Генерального штабу були виконані в 1749-1854 роках для 45 окремих австрійських коронних країв, сусідніх областей або земель. Картографами було охоплено простір середньої Європи: на півночі – від Нідерландів, до узбережжя Північного моря, до Західного Бугу в місці впадання його в Віслу і на південному сході – Валахія (частина нинішньої Румунії); на півдні – до узбережжя Адріатичного моря, Італія і Прованс на березі Середземного моря; на заході – південно-західна Німеччина й окремі землі Франції.

Перші 19 карт, що датуються 1763-1787 роками, увійшли в науку під назвою Йосифінскіх. Серед них карта коронного краю Королівства Галичини і Лодомерії, протяжністю від Сілезії до Буковини (15-а), оброблялася в 1779-1783 роках, а дистрикту Буковина - у 1773–1776 роках.

До 1806 року було створено додаткові окремі аркуші, які також охоплювали території південно-західної Німеччини (Верхня Австрія) і менші частини Швейцарії, Франції та Венеції.

У Галичині з 1772 р. картографування виконувалося двома паралельними групами, в результаті чого були створені дві карти – Йозефа Лізґаніґа та Фрідріха фон Міґа.

Карта Йозефа Лізґаніґа 1783 р.

Йозеф Ксавер Лісґаніґ (нім. Joseph Xaver Liesganig, також Lisganich; 1719—1799) — видатний австрійський астроном, геодезист, картограф, математик, педагог, будівельник, метролог, конструктор астрономо-геодезичних приладів і один з піонерів визначення розмірів Землі в Австрії і у світі. Доктор філософії (1750), професор (1750). Член ордену єзуїтів (1734—1773). Керівник Астрономічної обсерваторії у Львові (1773—1783 ).

Опис карти «Винники» Йозефа Лізґаніґа (1783 р.) за Михайлом Влохом (1971 р.):

«Східня половина мапи подає передпілля Львова на сході включно з Винниками. Тут зазначено найцікавіші для історії Винник оборонні споруди, які в археології мають назву «Глиняні вали» і датуються третім на друге тисячоріччя до Хр. Археологи, які згадують про ті вали, вже не бачили їх у другій половині XIX сторіччя, а могли знати про них тільки з переказів, бо 1787 року австрійська влада усунула їх при будові «цісарського гостинця», шо переходив по лінії тих валів, правдоподібно вживаючи землю під насипи шляху. Одинокий доказовий слід тих валів зберігся на цій унікальній мапі, бо в наступному виданні мапи вже більше не зазначено їх, а тільки шлях на тім місці.

На цій мапі замкова гора у Винниках нанесена у вигляді зрізаної піраміди із стрімкими, природно оборонними боками зі сходу. півдня і заходу, а тільки з півночі вона пов’язана з тереном рівної височини без природної оборони. Тому тут було насипано оборонний вал, який на заході починається поперечною запорою коло вілли нотаря В. Левицького, а закінчується на колонії коло тюрми, де помітно насип до полудня як правдоподібний залишок валу.

Другий віддільний вал зазначено вздовж західнього берега лісу «Діброва», а в південному продовженні оборонної споруди знаходяться мочари на лузі «Лазки», що їх заливали води з «Кута». Вал «Під Дібровою» має дві прірви — переїзди. На іншому місці подаємо за Семеном Маґалясом переказ про цей вал. Правдоподібно в початках австрійської влади цей вал також розібрано і по нім не стало сліду, крім знаку на мапі. Може колись археологічні розкопки розкажуть про походження цього валу. Ця мата становить цінне доповнення до історії Винник.

При актах «Винники» у віденських архівах до мапи долучено такий військовий спис:

«Мапа Винник і околиці, 1:28.800 виконав Аббе Ліссґаніґ 1783 р.

Замок — міцний мур, так само костел. Малі етапи з доброю водою до пиття для людей і худоби. В напрямі Львова багато ставків. Прилеглий ліс складається з молодої бучини. Ліворуч — мочаруваті луги. Дорога до Львова повз стави, переважно вивозом, надзвичайно погана. До Чішок іде добра дорога, так само до Миклашева дорога має твердий грунт. Замкова височина домінує коло Підбірців. (Підпис) Abbe Lissganig».

КАРТОГРАФ ТА АСТРОНОМ ЙОЗЕФ ЛІЗҐАНІҐ: ЛЬВІВСЬКИЙ ПЕРІОД ДІЯЛЬНОСТІ (1772–1799). (за Уляною Кришталович 2019 р.; з доповненнями автора).

Перші десятиліття австрійського правління можна назвати епохою точних наук та картографування Галичини. Марія Терезія делегувала в Галичину найдосвідченіших та найкращих представників фізико-математичних, астрономічних та геодезичних наук Австрії: Франца Ґусманна, Іґнаца Фрайгера фон Райна, Ґеорґа Іґнаца фон Метцбурґа, Йоганна Гольфельда. Загалом до Галичини прибуло близько 20 спеціалістів цього напрямку. Як керівник Комісії з картографування галицьких земель до Львова приїхав Йозеф Лізґаніґ (Joseph Xaver Liesganig; 1719—1799), на той час уже відомий науковець із європейським іменем.

Тріанґуляційні землемірні роботи під керівництвом Й. Лізґаніґа розпочалися у серпні 1772 р. і завершилися весною 1774 р. На основі зібраних матеріалів Лізґаніґ склав і опублікував карту “Ost Galizien” на 9 аркушах М 1:72.000 (1778 р.); оскільки в такому масштабі вона була невигідна для використання, Лізґаніґ зменшив її до М 1: 144.000. Однак, Надвірна канцелярія заборонила її тиражувати, посилаючись на великі помилки, зокрема у зображенні меж округів і перекручення назв населених пунктів.

Тільки через чотири роки Йозеф ІІ зобов’язав Лізґаніґа швидко закінчити роботу над картою, необхідною для роботи адміністративних установ, врахувавши новий адміністративний поділ та приєднані на той час до монархії землі Буковини (1777 р.), а також виправити помилки, допущені, зокрема, у назвах населених пунктів. “Швидко” розтягнулося на шість років, і тільки у 1790 р. була опублікована 42-секційна карта Regna Galiciæ et Lodomeriæ, вигравіювана Ґотфрідом Прікснером. Багатий картуш малював Франц Антон Маульбертч. В процесі останнього етапу роботи над картою, інженер Йоган Ліхтенштерн створив на її основі і опублікував у 1789 р. карти шести адміністративних округів Галичини. Карти Ліхтенштерна, як і останній варіант карти Лізґаніґа, були опубліковані доволі великими тиражами і використовувалися державними структурами протягом багатьох років.

Зокрема, для службовців Будівельної дирекції карта Лізґаніґа слугувала підставою для проектування нових транспортних сполучень, зокрема поштових сполучень і торговельних шляхів Галичини (1796), а також шосейної дороги на відтинку Львів-Чернівці (1807).

Робочі варіанти цих карт збереглися у фонді Крайової будівельної дирекції (ф. 167) у львівському Історичному архіві (ЦДІАЛ), як і робочий варіант карти кордонів Східної та Західної Галичини, здійснений на основі порівняння трьох карт: Східної Галичини (Ost Galizien, 1778) Й. Лізґаніґа, Західної Галичини (West Galizien, 1796) Ґ. Метцбурґа та Генеральної карти Угорщини (Mappa generalis regni Hungariae, 1806) Яна Ліпського.

Після цього карта вийшла ще декілька разів, зокрема у 1794 р. у Львові з покажчиком населених пунктів «Index Locorum omnium Galiciae, Lodomeriae atque ad huius calcem adjectu Bukovinae» окремою книгою.

1803 р. на основі карти Лізґаніґа видавництво Товариства мистецтва та індустрії у Відні видало карту округів Галичини («Galizien Oriental...= Ost Galizien. Nach Liesganig’s grosser Charte und andern bewährten Hülfs» (Карта Східної Галичини). Масштаб приблизно 1:530 000, видана на 4 аркушах (57,5 х 47 см).

У 1805 р. у Відні видано «Атлас Австрійської імперії», в якому 8 карт із 40 присвячено Галичині: «Загальна карта королівства обох Галичин ..., 1804» Я. Ліхтенштерна масштабу приблизно 1:1 500 000; на 4 аркушах «Карта Східної Галичини, 1803» за Й. Лізґаніґом, масштабом приблизно 1:530 000; 3 аркуші «Карти Західної Галичини, 1803» за І. Ґ. Метцбурґом і Дж. А. Ріцці-Дзанноні, масштабу приблизно 1:530 000

Останнє видання карти під назвою «Koenigreich Galizien und Lodomerien» на 33 аркушах вийшло у Відні у 1824 р. На карті показано понад 10 тис. населених пунктів. Топографічні карти Галичини Й. Лізґаніґа 1790 р. і 1824 р. у порівнянні з попередніми рукописними картами були наступним кроком в еволюції картографування західноукраїнських земель і стали підосновою для видання подальших карт Австрійської імперії.

1824 р. Карта «Königreich Galizien und Lodomerien» (Королівство Галичини та Лодомерії). Масштаб 1:288 000. Аркуш «Tab. XVII Lemberg». Автор: Йозеф Лізґаніґ.

На карті позначені: Винники (Wіnniki); німецька колонія Вайнберґен (Oberweinbergen); німецька колонія Унтерберґен (Unterbergen); Вулька Сихівська (Wulka Sichowska) та довкільні села.

У Відні було видано цю карту під назвою «Ost Galizien» на 9 листах у масштабі 1:72 000 (1778 р.). На карті зображено райони з адміністративними центрами: Тарнув, Жешув, Сянок, Дукля, Замость, Перемишль, Львів, Золочів, Тернопіль, Бережани, Стрий, Самбір, Станіславів (Івано-Франківськ), Заліщики й Чернівці. Згодом цю карту Йозеф Лізґаніґ зменшив до масштабу 1:144 000, а у 1786–1790 рр. ще зменшив австрійський картограф Йоганн Маркс фон Ліхтенштерн (1765–1828) до масштабу 1:288 000 і після виготовлення її мідериту Готфрід Прікснер (1746–1819) видав на 49 аркушах (31,3 x 23,4 см) під назвою «Regna Galiciae et Lodomeriae» (Відень, 1790 р.). Загальний формат карти 165 x 230 см.

«Карта фон Міга» 1783 р.

«Карта Королівства Галичини і Лодомерії» (Karte des Koenigreiches Galizien und Lodomerien) або так звана «Карта фон Міга» (за прізвищем керівника – інженера, обер-лейтенанта квартирмейстерства австрійського Генерального штабу), створена у 1779—1782 рр. для військових потреб в рамках першої (Йосифінської) топозйомки території Галичини. Йосифівська військова карта Галичини і Лодомерії з урахуванням її секретності, ніколи не публікувалася.

Перше військове топографічне знімання території Буковини, на відміну від інших коронних країв, було проведене в 1773-1775 рр. у масштабі 1:57 600. Рукописна Йосифінська карта Буковини того ж масштабу була укладена на 72 аркушах.

Карти в межах коронних країв (як правило в масштабі 1:28 800) діляться на секції. Умовні позначення полягають в різнобарвному тонуванню великих поверхонь, на які нанесені відмітки чорною, коричневою та червоною тушшю.

4 685 листів загальної Йосифінської карти існують в 3-х варіантах: оригінали, чернетки та копії. Зберігаються в Військовому архіві Відня, де розділені на окремі справи – згідно з колишнім територіальним поділом і адміністративним підпорядкуванням. Створену карту масштабу 1:288 000 опубліковано у Відні в 1790 р.

Топографічні обміри Східної Галичини розпочалися під керівництвом фельдмаршала-генерала Зеегера і продовжилися обер-лейтенантом Фрідріхом фон Міґом, а з 1783 р. — майором Вальдау.

Загальний обсяг Йосифінської карти коронного краю Галичини та Лодомерії складається з 413 аркушів (227 аркушів по території сучасної України). Дрібні фрагменти карти, які виходили за розмітну сітку, приєднувалися до сусідніх секцій. На карті-індексі, яка займала один лист, позначена структура розкладки і нумерація всіх листів, а на кожному з них – головні міста, найважливіші дороги і річки, назви прикордонних земель.

Усі карти – оригінал, чистовик і копія – виконані на папері, що наклеєний на тканину. Листи мають розмір приблизно 42 х 63 см. Копії трохи більшого формату за рахунок додаткової «облямівки» з боків карти, зокрема, в правій частині карт-копій кріпилося 8-сантиметрове поле з переліком поселень, зазначених на карті.

Масштаб карти – 1:28 800. Один лист карти при такому масштабі охоплював територію 1,6 х 2,44 милі або близько 4-х квадратних миль.

Назви поселень, зокрема міст, дано польською мовою, що ж стосується більшості топонімів – річок, гір, урочищ, також часто сіл, то по відношенню до них, як правило, використовувалися місцеві українські назви.

Над картою й описом до неї працювала велика група картографів, за кожним з яких були закріплені кілька секцій. Тож не дивно, що написи і інтерпретації умовних позначень на карті несуть на собі відбиток індивідуальності почерку кожного картографа.

Карта «Lemberg Leopol Lwow». 1783 р. Фрідріх фон Міг.

Масштаб: 1:28 800. Формат карти: 63 х 42 cм.

Видавець: Квартирмейстерство австрійського Генерального штабу.

Особливість графічного виконання карти — деталізація рельєфу місцевості, річок, потоків, ставів. Назви поселень подано польською мовою, що ж стосується більшості топонімів – річок, потоків, гір, урочищ, також часто сіл, то стосовно них, як правило, використано місцеві українські назви.

Опис карти «Lemberg Leopol Lwow» за Сергієм Терещенко:

Легенда:

*У лівій частині плану розташовано назву міста у трьох варіантах: «Лемберг, Леополь, Львув» (Lemberg Leopol Lwow).

*На плані довкола міста розміщено назви підміських сіл: Голоско Велике, Голоско Мале, Клепарів, Замарстинів, Збоїська, Малехів, Ласки, Сороки, Острів, Пруси, Каменополь, Теремчисько, Підбірці, Черовіча, Миклашів, Винники, Лисиничі, Пасіка, Дебза, Козельники, Вулька, Кульпарків, Забащова (Holosko Weliky, Holosko Malÿ, Kleparow, Zamarstinow, Zboiska, Malechow, Laski, Sroki, Ostrow, Prussy, Kamionopol, Teremczyszko B., Podborce, Czerowitza B., Miklaszow, Winiki, Lesienice, Pasieka, Debza, Kozielnikÿ, Wulka, Kulparkow, Zabatschowa B.).

Характеристика карти:

*План виконано в техніці кольорової літографії.

*На плані схематично позначено конфігурацію окремих будівель та фортифікацій.

*Межі передмість не позначено.

*На плані позначено елементи гідрографії, рельєфу місцевості та особливості ландшафту (сади, ліси і таке ін.)

*Написи на карті виконані німецькою мовою.

Топоніміка карти:

Топоніміка включає близько 100 об'єктів. Більшість об'єктів позначено за допомогою спеціальних умовних позначень».

На фрагменті карти «Винники» показано: замок; «Глиняні вали» у західній частині Винник (вік III-II тис. до н. е) та вали в урочищі Діброва; територію міста; передмістя; в Млинівцях – сім ставів; великий став – між теперішніми вул. Забава та вул. Ломоносова (вздовж сучасної вул. Франка); стави на Першій Вульці (тепер с. Волиця; стави на «Радгоспі»); довкільні села (Чишки, Вулька, Сихів, Лисиничі, Підбірці, Підберізці та ін.) та ін.

З II-ї половини XVII століття в топозйомці земель беруть участь офіцери, перш за все інженер-офіцери, які поступово витісняють приватних картографів.

Францисканське картографування 1806-1869 рр.

Оскільки перше топографічне знімання не опиралось на тріангуляційну мережу й з часом застаріло, то у 1806 р. були розпочаті роботи з другого знімання території Австрійської імперії, які тривали до 1869 р.

Зйомки виконувались для військових потреб Австрійським Генеральним квартирмейстерством, а з 1839 р. — Військово-географічним інститутом у Відні, який було відкрито того ж року. Зйомки проводились у масштабі в 1 віденському дюймі — 400 махових сажнів (1:28 800) у поперечній квадратній проекції Кассіні, міста знімались у масштабі 1:14 400. Масштаб Францисканської зйомки був такий самий, як і Йосифінської.

Францисканська землемірна дещо відрізнялася від Францисканської кадастрової зйомки того ж часу: кадастрова мета полягала в тому, щоб створити єдину основу для оцінки податків на майно; землемірна зйомка служила переважно для військових цілей (військова географія).

Перша тріангуляція відбулася з 1807 по 1829 рік, а інша з удосконаленими методами – з 1848 року. На початку роботи ще існували різні системи тріангуляції в окремих землях австрійської корони, що означало, що загальне представлення кордонів цих країв було неможливо. Карти закінчувалися на кордонах тодішніх земель корони, карти з обох боків кордону не збігалися.

Першоютериторією, яку було включено, був Зальцбург, який належав Австрії між 1805 і 1810 роками та з 1816 року. Перевага надавалася таким регіонам, як Тіроль і Форарльберг, які не були включені доЙосифінського картографування.

На основі знімальних планшетів масштабу 1:28 800 у 1810—1879 рр. видавали «Топографічну карту Австрійської монархії» (відома як стара спеціальна карта) в масштабі 1:144 000 на всю територію Австрійської імперії. Знімання проводились у масштабі в 1 віденському дюймі – 400 махових сажнів (1:28 800) у поперечній квадратній проєкції у проєкції Кассіні-Сольднера (міста знімались у масштабі 1:14 400). Геодезичною основою знімань були пункти кадастрової триангуляційної мережі. Рельєф зображувався за допомогою штрихів у видозміненій шкалі Лемана. Крайньою межею зображення пологості рельєфу при зніманні Галичини було прийнято кут 50°, а не 45°, як у шкалі Лемана. Штрихи укладались на основі горизонталей, які у виданні не показувались.

Францисканська карта відзначається дуже докладною географічною основою з великою кількістю умовних знаків, на ній підписано багато назв – крім назв населених пунктів і гідрографії

подані назви лісів, урочищ, місцевостей тощо. За топонімічним навантаженням карта значно перевершує Йосифінську карту.

Що характерне для карт, створених на основіФранцисканського знімання, так це візуально темне представлення гірських районів: це було результатом того факту, що штрихування, розташовані близько одна до одної, використовувалися для зображення різниці у висоті. На відміну від Йосифінського, ці чорні штрихування роблять різницю в рівнях більш чіткою, але ускладнюють читання додаткової інформації, яка також написана чорним.

На картах відсутні контурні лінії та інформація про висоту. Відсутність контурних ліній (Höhenschichtlinien) разом із інформацією про неметричний масштаб утворює легко впізнавану ознаку для відмінності аркушів із Францисканської зйомки землі від подібних на вигляд карт із пізнішої (третьої, Францискансько-Йосифінської) зйомки.

Крім того на правому краю карти є примітки (позначення) де подано статистичні дані по кожному населеному пункту щодо кількості будинків і хлівів, чисельності людей і коней: на цій основі зазначено, скільки військового персоналу та коней могло бути «зручно» розміщений там.

Позначення також містять інформацію про адміністративний поділ. На карті показані державний кордон, адміністративні межі провінцій, округів, районів та громад (староств). На кожному аркуші

карти справа розміщена таблиця населених пунктів, зображених на карті, із зазначенням до якого округу, району, громади вони відносяться.

Державний огляд містить понад 3 300 аркушів, деякі з яких містять пізніші зміни (наприклад, залізничні лінії).

Тривалий період обробки, а також використання (частково неоновлених) аркушів кадастру призвели до відмінностей у якості окремих аркушів карти.

У 1869 році робота над державним геодезичним дослідженням була припинена. Коли роботи були припинені, частина Угорщини, Трансільванії, Галичини та Буковини ще не була опрацьована.

Францисканська військова карта Галичини та Буковини укладена в масштабі 1:28 800 на 458 аркушах і у рукописному вигляді зберігається, як і Йосифінська карта Галичини та Володимирії, у Військовому архіві у м. Відні. Карта створювалась упродовж тривалого часу, проте основна кількість аркушів карти території Галичини оформлена (викреслена) у 1862-1863 рр., а території Буковини – у 1863-1864 рр.

Паралельно з другим топографічним зніманням у 1817—1861 pp. в Австрійській імперії виконувались кадастрові зйомки, які опирались на загальнодержавну тріангуляційну мережу. Кадастрові зйомки на території Галичини послужили основою для створення кількох спеціальних карт різних масштабів, зокрема й карти, створеної Військово-географічним інститутом.

У 1862—1895 pp. Військово-географічний інститут виконував роботи з оновлення тріангуляційної мережі. Під керівництвом генерала Бауера проведено градусні вимірювання дуг меридіанів 30°, 32°, 34°, 38°, 42° і дуг паралелей 45°, 48°, 50°. Для обчислення використовувались розміри еліпсоїда Бесселя і система координат Зольднера. Координати пунктів обчислювались у системі плоских прямокутних координат, яких на території Австро-Угорщини було сім і які були пов'язані між собою. За початок системи координат у Галичині було прийнято пункт тріангуляції першого класу, що знаходився у Львові на горі Високий Замок. Його координати були такими: широта 49°50'55", 2439 і довгота (від Ферро) 41°42'29", 5684.

КАРТИ.

1845—1847 pp. Військово-географічний інститут у Відні видав «Генеральну карту Європи Фердінанда І» на 25 аркушах (45,5 х 55 см), на якій відображена вся Європа до Уральських гір включно із північним узбережжям Африки й прилеглими територіями на Близькому Сході.

Карта укладена і видана Йозефом Р. фон Шеда (1815—1888) — начальником літографського відділу інституту (в майбутньому — бригадний генерал) — на високому картографічному рівні. Територія сучасної України на цій карті відображена на 3 аркушах. Масштаб карти 1:2 592 000 (в 1 віденському дюймі 36 000 махових сажнів). Видання цікаве розміщеними на полях карт планами міст (Санкт-Петербурга, Відня, Рима, Неаполя, Мюнхена, Берліна) і різноманітними довідковими даними. Як було прийнято на тогочасних картах, на ній подано таблицю мір довжин і різноманітні масштаби. Привертають увагу таблиця площ і населення держав (у якій останні об'єднані у чотири групи), а також таблиці річок і чисельності армій.

1861-1864 рр. Карта «Franziszeische Landesaufnahme (Second Landesaufnahme) Galizien und Bukowina» (Австрійська військова топографічна карта Галичини та Буковини).

Масштаб: 1:28 800. Розмір карти: 62 х 41.5 cм. Видавець: Квартирмейстерство австрійського Генерального штабу . Всього відомо 2 628 аркушів цих карт.

Аркуш «Винники». На карті позначені: Винники (Wіnniki); німецька колонія Вайнберґен (Weinberg); німецька колонія Унтерберґен (Unterberg); урочище Діброва (Debrowa); р. Марунька (Marunka); На пастерніку (На пасовищі; Na Pasterniku) (територія теперішніх вул. Соборності, Незалежності, Сагайдачного та району Загороддя); урочище Лазки (Laski) (між р. Марунькою та Дібровою); урочище За стодолою (za Stodola) (територія колишнього цегельного заводу); р. Cихівська (Siechowska); корчма Принада (Przenada) між Винниками і Лисиничами; Чортова Скеля 217,3 м н. р. м. (Czertowa skala); урочище Жупан (Zupan); урочище Ялівець (Jalowice) в районі сучасного дріжджзаводу; урочище На Пасіках (Na pasiekach) між Млинівцями і Ялівцем; урочище Забава (Zabawa); урочище Лисівка (Lysowka); тютюнова фабрика; урочище Двір (Dwór) з церквою (теперішнє с. Волиця); потік Чепін (Czepin); цегельня на Другій Вульці; Великий ліс (Wielki Las) між Сиховом і Винниками; урочище Вулька (Wulka); поселення — Перша Вулька (Wulka), Друга Вулька, Третя Вулька, Сихівська Вулька (Wulka Sichowska), Kopiatyn (Коп’ятин) – на південний захід від Третьої Вульки) та довкільні села.

1868 р. Військово-географічний інститут у Відні на основі зйомки 1862 р. видав «Генеральну карту Галичини та Буковини» масштабу 1:288 000 на 11 аркушах (перевидана у 1875—1876 pp.).

На основі матеріалів другого військового знімання було створено низку визначних картографічних творів. 1866 р. вийшла у світ «Генеральна карта Центральної Європи» масштабу 1:576 000 (47 аркушів), що відома як «Шедова карта».

У 1873—1878 pp. опублікована «Генеральна карта Центральної Європи» масштабу 1:300 000 на 207 аркушах (48 х41,8 см). Частина карт (72 аркуша) була укладена Військово-географічним інститутом за новими матеріалами генерала Й. Шеда на основі збільшення «Генеральної карти Центральної Європи». Вона видана у чорно-білому й трикольоровому варіантах під назвою «Генеральна карта Австро-Угорської монархії».

У 1874 р. видано «Карту Австро-Угорської імперії» масштабу 1:1 000 000. На основі «Генеральної карти Центральної Європи» у 1877—1878 pp. видана «Військово-маршрутна карта Австро-Угорської монархії, Боснії та Герцеговини» масштабу 1:300 000 на 56 аркушах. На карті відображено шляхи, залізниці й місцевості, що є важливими для вирішення військових задач.

Францискансько-Йосифінське картографування 1869–1887 рр.

Матеріали попереднього знімання були вже застарілими і не відповідали вимогам військової справи, особливо щодо зображення рельєфу. 1868 р. було видано тимчасові, а в 1875 р. остаточні інструкції для наступного третього топографічного знімання. У 1869-1887 рр. Військово-географічний інститут проводить третє топографічне знімання територіїімперії, що базувалось на оновленій тріангуляційній мережі і враховувало кулястість Землі.

Зйомка проводилась у масштабі 1:25 000, а околиці великих міст — у масштабі 1:12 500. Карти укладались у проекції Мюфлінга розміром 7,5' за широтою та 15' за довготою. Штрихове зображення рельєфу в освітленій шкалі доповнювалось горизонталями, проведеними через 50 і 100 м. Територія Галичини знімалась у 1874—1875 pp.

КАРТИ.

1873—1918 pp. Карта «Spezialkarte der österreichisch-ungarischen Monarchie» (Нова спеціальна карта Австро-Угорської монархії та приєднаних областей). Масштаб 1:75 000. Видавництво: Військово-географічний інститут, Відень. Карта неодноразово перевидавалася.

За матеріалами знімання масштабу 1:25 000 у 1873—1889 рр. було створено «Нову спеціальну карту Австро-Угорської монархії та приєднаних областей» масштабу 1:75 000, яка називалась ще «Генеральною штабною картою».

Францискансько-Йосифінська військова карта укладена в масштабі 1:25 000. на 2 780 кольорових аркушах і 752 листах спеціальної карти, а також похідних карт.

Вся територія картографування була розділена за довготою на 35 колон і за широтою на 37 зон. Карти укладені в багатогранній проєкції на еліпсоїді Бесселя, довгота від острова Ферро в Атлантичному океані.

Розмір карти за широтою становив 15', за довготою — 30', тобто аркуш топокарти масштабу 1:75 000 укладався на основі чотирьох планшетів масштабу 1:25 000. Спочатку було видано 715 аркушів, пізніше додано ще 185 аркушів на територію Югославії та Румунії. Всі карти видруковані чорною фарбою, частина — п'ятьма фарбами. Зображення рельєфу окрім штрихів Леманна і відмивки (тіньовання) уперше в топографічному картографуванні в Австрії було показано горизонталями з висотою перерізу 50 м на рівнинній території та 100 м — у гірських районах. Назви окремих аркушів спочатку означали комбінацію арабських і римських цифр (нумерація зон і колон), але після 1910 р. було прийнято нове (чотирьох цифрове) позначення. Карту розмножували у Військово-географічному інституті способом мідериту.

Станом на 1916 р. територію українських земель було відображено на 209 аркушах Крім Галичини, Буковини й Угорської Русі, що перебували у складі Австро-Угорської монархії, виготовлено також аркуші на території, що належали до Російської імперії, сучасних Волинської, Рівненської (більша частина), Тернопільської, Хмельницької (більша частина), західної частини Вінницької областей, Підляшшя, Холмщини, Берестейщини, Пінщини.

На основі аркушів карти масштабу 1:75 000 у тому ж масштабі друкувались також карти околиць великих міст («Umgebungskarte») з розташуванням міста у центрі аркуша. Зі спеціальної карти масштабу 1:75 000 було виготовлено відбиток околиць Львова, Перемишля і т. д.

Аркуш «ZONE 6 СOL XXX LEMBERG». 1898 р.

Аркуш «ZONE 6 СOL XXX LEMBERG». 1904 р.

Аркуш «ZONE 6 КOL XXX LEMBERG». 1911 р.

Аркуш «ZONE 6 КOL XXX LEMBERG». 1912 р.

Аркуш «ZONE 6 КOL XXX LEMBERG». 1915 р.

На карті позначені: Винники (Wіnniki); німецька колонія Вайнберґен (Weinbergen); німецька колонія Унтерберґен (Unterbergen); р. Марунька (Marunka); потік Чишківський (Czyszkowski); урочище Діброва (Dabrowa); Чортова cкеля 414 м (Czаrtowska Skala); Ліс Жупан 303 м н. р. м. (Las Zupan); урочище Приска (Pryska) в районі сучасної вул. Забава; Великий ліс (Wielki Las) між Сиховом і Винниками; урочище Млинівці (Mlynowce); урочище Ялівець (Jalowiec) в районі сучасного дріжджзаводу; «Brauhaus» (пивоварня; бровар Ґрунда) на території теперішнього дріжджзаводу; між Млинівцями і Ялівцем – урочище Маєрівка (Majerówka); тютюнова фабрика; тютюнові млини на р. Марунька; Ліс Вулька (Las Wólka); поселення — Перша Вулька (Wólka), Друга Вулька, Третя Вулька, Сихівська Вулька та довкільні села.

1873—1878 pp. Карта «General Karte von Central Europa» (Генеральна карта Центральної Європи). Масштаб 1:300 000.

Аркуш «N6 Stanisłau». 1875 р. Видавництво: Військово-географічний інститут, Відень. Карта неодноразово перевидавалася.

На карті позначені: Винники (Wіnniki); німецька колонія Вайнберґен (Weinberg); німецька колонія Унтерберґен (Unterberg); Вулька (Wulka) та довкільні села.

Середньомасштабна топографічна карта видана Військово-географічним інститутом у 1873–1878 рр. На основі похідних картографічних матеріалів другого топографічного знімання (перевидавалась до першої половини 1880-их років). Пізніше була замінена «Генеральною картою Середньої Європи» масштабу 1:200 000, укладеною за матеріалами третього топографічного знімання.

«Генеральна карта Центральної Європи» видана на 207 аркушах (48 x 41,8 см), із них 22 аркуші охоплюють частини території сучасної України та українських етнічних земель поза її кордонами.

Частина карт (72 аркуші) укладена Військово-географічним інститутом за новими матеріалами генерала Й. Шеда, бувши збільшенням вищезгаданої карти, і видана у чорно-білому та трикольоровому варіантах під назвою «Генеральна карта Австро-Угорської монархії».

На основі «Генеральної карти Центральної Європи» у 1877—1878 pp. видається «Військово-маршрутна карта Австро-Угорської монархії, Боснії та Герцеговини» масштабу 1:300 000 на 56 аркушах. На карті показані шляхи, залізниці та місцевості, що є важливими для військових.

1882—1915 рр. Карта «Übersichtskarte von Zentraleleuropa» (Оглядова карта Середньої Європи). Масштаб 1:750 000.

Аркуш «Е. 2. Tarnopol Brody Stryj Czernowitz».

«Оглядова карта Середньої Європи (Übersichtskarte von Zentraleleuropa)» масштабу 1:750 000 видана у 1882–1886 рр. спочатку на 45, а згодом — на 54 аркушах (передавалась до 1915 р.). Карта укладена Військово-географічним інститутом на основі «Генеральної карти Центральної Європи» масштабу 1:300 000.Друк і наклад карти здійснений видавництвом Артарія і Ко у Відні (Artaria & Compagnie). На 10 аркушах цієї карти зображено територію українських земель.

Замінена в 1902 р. «Оглядовою картою Європи» того ж масштабу.

На карті позначені Винники (Wіnniki) та довкільні села.

1887—1918 рр. Карта «Generalkarte von Mitteleuropa» (Генеральна карта Середньої Європи). Масштаб 1:200 000.

Аркуш «42°50'. Lemberg».

На карті позначені: Винники (Wіnniki); німецька колонія Вайнберґен (Weinbergen); німецька колонія Унтерберґен (Unterbergen); урочище Млинівці (Mlynówce); р. Марунька (Marunka); Чортова Скеля (Czartowska Skala); Перша Вулька (Wólka), Друга Вулька, Третя Вулька та довкільні села.

Карта «Generalkarte von Mitteleuropa» створена на основі «Спеціальної карти ...» масштабу 1:75 000. 1887 р. Військово-географічний інститут (Відень) розпочинає видання «Генеральної карти Середньої Європи». Карта нараховувала 265 аркушів, з яких 48 аркушів охоплюють територію сучасної України та українських етнічних земель поза її кордонами. Карта охоплює територію від 24°30' (від Ферро) на заході до 48°30' (лінія Київ – Одеса) на сході, від 53°30' на півночі до 38°30' на півдні (в Італії – до 41°30').

Укладання аркуша карти проводили на основі 8 аркушів «Спеціальної карти ...». Аркуші називались за осьовими меридіаном і паралеллю та назвою найбільшого населеного пункту, наприклад «42°50' Lemberg», «44°51' Rowno» та ін. Карти видруковані у чотири фарби, неодноразово перевидавались, особливо напередодні та під час Першої світової війни у 1910-х роках.

Карта «Österreich-Ungarische Monarchie». Масштаб 1:1 000 000.

Карта неодноразово перевидавалася.

Аркуш «Blatt 2. Nordöstlscher Theil». 1910 р.

На карті позначені: Винники (Wіnniki) та довкільні села.

1912-1918 рр. Карта «Operationskarte» (Оперативна карта). Масштаб 1:400 000.

Карта неодноразово перевидавалася. Аркуш «J 4 Lemberg». 1914 р. Аркуш «J 4 Lemberg». 1915 р.

На карті позначені: Винники (Wіnniki); висота Чортової (Чатової скелі) 414 та довкільні села.

З 1912 р. по 1918 р. в картографічному інституті у Відні видавалася «Австрійська карта Європейської частини Росії» (Operationskarte «R») (10 верст). Масштаб: 1 400 000 або в 1 см — 4 км або 10 верст в дюймі.

Карта охоплює значну частину європейської частини Російської імперії, крім Балтійського регіону. Національні та провінційні кордони присутні, однак, ці регіони не вказані конкретно.

Територія Галичини відображена на багатоаркушевій однофарбній арті масштабу 1:115 200 (1 австрійська миля в 2,5 віденського дюйму), вданій австрійським видавництвом «Артарія» (Artaria). Відома також однофарбова «Генеральна штабна карта» масштабу 1:25 000 цього ж видавництва.

Четверте «точне знімання» Австро-Угорщини.

У 1891 р. австрійська військова топографічна служба в околицях Відня випробовує фотограмметричний метод знімання, який вперше застосовує у Високих Татрах (1893—1896 pp.) під керівництвом підполковника Артура фон Гюбля (1852—1932). Під його ж керівництвом, починаючи з 1903 p., випробовується застосування стереофотограмметрії.

Матеріали третього знімання Австро-Угорської монархії, що проводилась передусім для військових потреб, наприкінці XIX ст. не відповідали підвищеним вимогам з боку місцевих органів управління. Тому в 1895 р. для господарських потреб було розпочате четверте «точне знімання» Австро-Угорщини, під час якого використовувались точні вимірювальні прилади та оптичний далекомір. На основі цієї зйомки була створена нова карта масштабу 1:75 000 у проекції Мюфлінга (обчислена за елементами еліпсоїда Бесселя). Проте четверте знімання, розпочавшись із території власне Австрії, до Галичини не дійшло.

Кайзерівський і королівський військово-географічний інституту (K. u. K. Militärgeographische Institut).

Високий розвиток військового топографічного знімання Австрії (з 1867 р. – Австро-Угорщини) пов’язаний з успішною діяльністю Кайзерівського і королівського військово-географічного інституту (K. u. K. Militärgeographische Institut). Інститут був заснований 7 січня 1839 р. у Відні шляхом об’єднання Військово-географічного інституту в Мілані (I. R. Istituto geografico militare) і Топографічно-літографічного закладу Генерального штабу армії Австрійської імперії.

Інститут виник із подібної установи, яка була заснована в північній Італії за Наполеона. У 1800 році в Мілані було створено військове міністерство Цизальпійської республіки (французька клієнтська республіка в Північній Італії, що існувала у 1797–1802 роках). У 1802 р. також був створений військово-топографічний корпус (Corpo degl'Ingegneri Geografi), якому було доручено тріануляцію (метод геодезичних вимірювань на місцевості за допомогою побудови системи трикутників та вимірювання всіх їхніх кутів). Ці об’єкти залишилися в пізнішому австрійському Королівстві Ломбардія-Венеція. 1 вересня 1814 року імператор Австрії Франц I письмово затвердив «утримання (військового) топографічного бюро в Мілані».

25 лютого 1839 року більшість військовослужбовців з Мілана погодилися переїхати до столиці Австрійської імперії, до Відня. Виключеннням були лише кілька працівників, які вийшли на пенсію за віком чи станом здоров’я або могли бути переведені в інші органи та служби.

У 1841 р. директором інституту став Йозеф Фрайхер фон Скрібанек (Josef Freiherr von Skribanek), який уже був директором. Завдяки його зусиллям вдалося об’єднати найвидатніші сили двох установ, Відня та Мілана, і добитися знаменитого заснування Військово-географічного інституту, а також нещодавнього заснування його власної географічної корпорації.

Інститут, який знаходився під його керівництвом, отримав за видатні досягнення в галузі військових карт (детальні картита плани) на великій промисловій виставці в Лондоні 16 жовтня 1851 р. велику медаль (Conseil Medal).

До 1888 р. інститут мав назву «K. K. Militärgeographisches Institut», після цього — «K. u. K. Militärgeographisches Institut». Він підпорядковувався шефові Генерального штабу австрійської армії, а з 1913 р. — безпосередньо військовому міністерству.

Після розпаду Австро-Угорщини в 1918 р. Військово-географічний інститут у Відні було реорганізовано: з 1919 по 1921 рр. він був розділений на Федеральне геодезичне управління Австрії і Картографічний інститут. Згодом в 1923 р. повноваження у сфері геодезії та топографії передали Федеральному відомству метрології і геодезії Австрії (BAfEuV). Після включення Австрії у 1938 р. до складу Німецького рейху Картографічний інститут був об’єднаний з BAfEuV в Hauptvermes-sungabteilung XIV in Wien, який проіснував до закінчення Другої світової війни 1945 р.

ТЕМАТИЧНІ КАРТИ

1790 р. Карта «General-Charte des Atlasses von Galizien und Lodomerien nach der neuen Eintheilung in 19 Kreise mit dem District der Buckowina…» (Генеральна карта атласу Галичини та Лодомерії згідно з новим поділом на 19 округів з округом Буковина…). Відень. Поміщена в «Atlas des Roiaumes De Galicie Et De Lodomerie: Consistant en une Carte générale de ces deux Roïaumes, et en 10 Cartes particulières des 19 Cercles selon la nouvelle division, avec le District de la Bucovine = Atlas der Königreiche Galizien und Lodomerien». Автори мапи: французький математик Джозеф-Франсуа Марі (Joseph-François Marie; 1738-1801) та австрійський видавець Транквілло Молло (Mollo Tranquillo; 1767-1837). На карті позначені: Винники (Wіniki) та довкільні села. Винники в складі Львівського округу (№ 12 на карті).

22 березня 1782 р. цісарева Марія Терезія видала патент, який ліквідовував дистрикти. Внаслідок злиття попередніх районів Коломия і Тисмениця в округу Станіслав залишилося 18 округів (циркулів) (Бережанський, Бохенський, Вадовицький, Жешувський, Жовківський, Золочівський, Коломийський, Львівський, Перемишлянський, Самбірський, Сандецький, Станіславський, Стрийський, Сяноцький, Тарновський, Тернопільський, Чортківський і Ясловський), яких після приєднання Буковини в 1786 р. стало 19, їх склад залишався практично без змін до 1860-х років, за винятком перетворення в 1849 р. округу Буковина в окремий коронний край — Герцогство Буковина. Львівський округ утворений 1782 р. Існував до 1867 р., коли було скасовано округи і залишено лише повітовий адміністративний поділ (повіти виділені у складі округів у 1854 р.).

Франц Райссер. Карти Галичини.

Франц Райссер (Franz Reisser; 1771-1836), австрійський картограф і гравер.

1805 р. Карта «Ost und West Galizien nach den neuesten beobachtungen» (Східна й Західна Галичина згідно останніх спостережень). На карті показано адміністративні межі, позначено межі повітів. Винниківщина належить до Львівського повіту. Також позначено великі населені пункти (за трьома символами розміру), єпархії для чотирьох видів християнських конфесій. Позначено річки та дороги, а також соляні шахти, родовища свинцю та срібла.

1807 р. Карта «Galizien» (Галичина). Карта була надрукована в «Atlas der Neuen Geographie B. Schulbücher Verschleiss», Відень, 1813 р. На карті показано адміністративні межі, позначено межі повітів. Винниківщина належить до Львівського повіту. Також позначено великі населені пункти, єпархії для чотирьох видів християнських конфесій. Позначено річки та дороги.

1820 р. Карта «Strassenkarte von Galizien» (Дорожня карта Галичини). Автор: Йоганн Блейм (Johann Blaim).

Дорожня карта Галичини показує великі міста з дорогами, що з’єднуються між собою. У легенді подано три типи поселень і понад сорок інших об’єктів, включаючи адміністративні центри, церкви, школи, заводи та шахти. Карту прикрашають романтичні малюнки тушшю та малюнком, включаючи стилістичну руїну з іменем та офісом автора.

На карті позначені: Винники (Wіniki), німецька колонія Унтерберґен (Unterbergen) та довкільні села.

Франц Раффельспергер. Карта Галичини.

1846 р. Карта «Karte des Konigreiches Galizien» (Карта Королівства Галичини). Адміністративний поділ Галичини на 1846 р.

Автор: Франц Раффельспергер (Franz Raffelsperger; 1793–1861), австрійський друкар, картограф і письменник. Видавництво: Відень. Масштаб: 1:864 000 (приблизно).

На карті позначені: Винники (Wіnniki); Чишки (Czyski); Підбірці (Podbersce) та довкільні села.

Карл Куммерер Ріттер фон Куммерсберг. Карта Галичини.

1855 році в Австрії відбулася робота по картографуванню Галичини, Володимирії та Буковини, що вийшла друком як серія карт з назвою «Administrativ Karte von den Königreichen Galizien und Lodomerien mit den Grossherzogthume Krakau und den Herzogthümern Auschwitz, Zator und Bukowina» (Адміністративна карта Королівства Галичини, Лодомерії та Буковини).

Робота виконана в чорно-білому варіанті на 60-ти аркушах у масштабі 1:115 000 і опублікована у «Verlag und Eigenthum von Artatia» у Відні Карлом Куммерером Ріттером фон Куммерсбергом (Carl Kummerer Ritter von Kummersberg; 1797-1877), імперським чиновником, який займався кадастровими обстеженнями в Моравії.

Друк здійснений видавництвом «Артарія і Ко» у Відні (Artaria & Compagnie). Компанія спеціалізувалася на виданнях та торгівлі у трьох галузях: мистецькому, музичному та картографічному. Фірма заснована в Відні у 1770 р. вихідцем з Італії Джованні Артаріасом (Giovanni Artarias). З 1775 р. фірма розташовувалася за адресою - вул. Кохльмаркт, 9 (Kohlmarkt, 9) у Відні.

У 1920 р. Відділ карт Артарії увійшов до складу картографічної фірми Г. Фрайтага і Берндта (Kartographische Anstalt G. Freytag & Berndt). У 1944 р. фірму перейменовано на "Freytag-Berndt u Artaria KG". Існує дотепер.

До 1857 р. було опубліковано 25 аркушів, до 1859 р. — 31 аркуш, інші — у 1860—1863 pp.

Титульний аркуш є чудовим прикладом яскравої літографії того періоду, водночас аркуші карти не менш характерні своєю точністю і деталізацією.

План Львова є складовою частиною карти Куммерсберга (аркуш № 24), яка вийшла друком у 1855-1863 рр. Окрім Львова серед аркушів карти Куммерсберга опубліковано плани Кракова та Чернівців.

Аркуш «21. Umgebungen von Lemberg Winniki Kulikow Busk und Gliniany». 1855 р.

На карті позначені: Винники (Wіnniki); німецька колонія Вайнберґен (Weinberg); німецька колонія Унтерберґен (Unterberg); урочище Діброва (Dabrowa); р. Марунька (Marunka); р. Cихівська (Siechowska); потік Чепін (Czepin); корчма Принада (Przenada) між Винниками і Лисиничами; Чортова Скеля 217,3 м н. р. м. (Czertowa skala); урочище Кам’яна гора (Kamienna góra) на захід від Чортової скелі; урочище Ялівець (Jalowiec) в районі сучасного дріжджзаводу; ресторан «Лісничівка» («Jägerhaus») в районі урочища Млинівці; урочище «На Пасіках» (Na pasiekach) між Млинівцями і Ялівцем; тютюнова фабрика; урочище Двір (Dwór) з церквою (теперішнє с. Волиця); цегельня на Другій Вульці; Великий ліс (Wielki Las) між Сиховом і Винниками; урочище Вулька (Wulka); поселення — Перша Вулька (Wulka), Друга Вулька, Третя Вулька, Сихівська Вулька та довкільні села.

Мапа цікава тим, що на ній позначено Винниківський повіт та його межі. Повіт існував у період з 1854 р. до 1867 р. 1854 р. була проведена адміністративна реформа, згідно з якою у складі Королівства Галичини та Володимирії були утворені повіти.

Історична довідка. Під час реформи цілий коронний край розділили на два адміністративні округи (нім.Verwaltungsgebeit) з центрами у Львові (Східна Галичина) та Кракові (Західна Галичина). Адміністративні округи було поділено на судові циркули (нім. Кreisgericht). Зокрема, в адміністративному окрузі Львів були такі судові циркули: Львів, Золочів, Самбір, Перемишль, Тернопіль, Станіслав. В межах судового циркулу Львів виділено циркули (нім. Кreis) Львів та Жовква. Циркули були розділені на податково-судові повіти (нім.Bezirks auch teueramts) або бецірки.

Усього на території Галичини утворили 178 бецірків, зокрема, у східній її частині – 110. Центрами податково-судових повітів стали всі міста, значна кількість містечок і навіть деякі села (зокрема — Винники). Такий двоступеневий адміністративно-територіальний устрій з двома метрополіями існував до 1867 р., коли австрійський уряд на теренах Галичини запровадив новий політико-адміністративний поділ. Тоді ліквідували циркули та запровадили 74 адміністративних повітів або бецірків (нім.Bezirk), в межах яких створили податково-судові повіти. Винники включені до Львівського адміністративного повіту.

В межах циркулу Львів протягом 1854-1867 р. було 5 повітів:

*Львівський;

*Винниківський;

*Янівський;

*Городоцький;

*Щирецький.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. 328 с.

*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.

*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.

*Байцар Андрій. ІСТОРИЧНА КАРТОГРАФІЯ. УКРАЇНА НА КАРТАХ МОСКОВІЇ (XV–XVII ст.) ТА ТАРТАРІЇ (XIII–XIX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2025. – 290 с.

*Кришталович У. Перша топографічна карта Галичини Йозефа Лісґаніґа / У. Кришталович // Боплан і Україна: Зб. наук. пр. – Львів, 1998. – С. 146-154.

*Перші томи топографічної карти Галичини та Володимирії кінця XVIII століття / Капраль М. М. // Вісник геодезії та картографії. — 2013 — № 5 (86) — С. 52-53.

*Петришин Г. П. Карта Ф. фон Міга 1779-1782 р як джерело до містознавства Галичини / Г.П. Петришин. - Л.: Вид-во НУЛП, 2006. — 292 с.

*Сосса Р. І. Історія картографування території України. Від найдавніших часів до 1920 р. К. : Наук. думка, 2000. 248 с.

*Сосса Р. І. Картографування території України: історія, перспективи, наукові основи. К. : Наук. думка, 2005. 292 с., 56 іл.

*Сосса Р. І. Історія картографування території України: підручник. К. : Либідь, 2007. 336 с.

*Сосса Р. І. Дослідження з історії картографії України // Укр. іст. журн. – 2008. – № 3. С. 176-202.

*Сосса Р. І. Каталог австрійських топографічних карт українських земель (1870–1918 рр) / Р. Сосса, Н. Падюка, Т. Огородник // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. / Упоряд. С.Б. Хведченя; відп. ред. Г.В. Боряк. К. : Ін-т історії України НАНУ, 2012. - Число 12. С. 155-162.

*Affek A. Georeferencing of historical maps using GIS, as exemplified by the Austrian military surveys of Galicia / A. Affek // Geographia Polonica. Journal. – 2013. – № 86. – p. 375-390.

*Galicja na jozefinskiej mapie topograficznej 1779-1783 / Wyd. W. Bukowski, B. Dybas, Z. Noga / Polska Akademia Nauk, Instutut Historii im. T. Mauntrffla; Uniwersytet Pedagogiczny w Krakowie, Instutut Historii. – Krakow, 2012. – T. 1. – Cz. A. – 324 s.; Cz. B (Sekcje 1-30); T. 4. – Cz. A. – 310 s.; Cz. B (Sekcje 81-87, 109-117, 126-132, 143).

*Konias A. Kartografia topograficzna Slaska Cie szynskiego i zaboru austriackiego od II polowy XVIII wieku do poczatku XX wieku / A. Konias – Katowice, 2000. – 259 s.

*Österreichische Kartographie ꞉ Wiener Schriften zur Geographie und Kartographie / Ingrid Kretschmer // Institut für Geographie und Regionalforschung der Universität Wien Kartographie und Geoinformation – B., 2004 – Вand 15 – 317 s.

*Faluszczak F. P. Кartografia Galicji Wschodniej w latach 1772-1914 / F. P. Faluszczak – Rzeszow, 2011. – 340 s.; Wolski J. Kar tografia topograficzna Bojkowszczyzny Zachodniej 1772-1939 : Bojkowszczyzna Zachodnia - wczoraj, dziś i jutro. T. 1 / Red. J. Wolski – Warszawa, 2016 - s. 107-174 (Monografie IGiPZ PAN; 17).