Грицько Кердейович володар Винник у XV ст.

Грицько Кердейович (Ян Грицко Кердей, Грицько Кірдей, Грицько з Поморян, Грицько Кердеєвич; ? — після 25 листопада 1462 р.) — український галицький боярин, потім шляхтич, урядник Королівства Польського, староста холмський (1431—1439 рр.), подільський воєвода (1439—1462 рр.), теребовельський староста (1456 р.), староста красниставський, каштелян львівський, володар Винник 1443—1459 рр. (з перервами).  20 листопада 1443 р.  за судовим позовом володарем Винник згадується Грицько Кердейович. 1448 р. і 1459 р.  Грицько Кердейович фігурує у документах як володар Винник.

Батько — Грицько Кердейович, або Кердеєвич чи Кердей (? — не раніше 1411 р.) — український галицький боярин, урядник, староста подільський.

 Отримав від короля згоду на викуп від Бартоша Бучацького заставленого Кам'янецького староства, але угоду не уклали.

 Володів  Гусятином (початок XV ст.). Головні маєтки Грицька Кердейовича були в Поморянах, Винниках, Підбереззі, Микулинцях, Гусятині, Шпиколосах Золочівського повіту, села Дуб, Козлів, Поленч. Королем Яґайлом були надані села Зухоричі на Русі, Даловичі в Прошовіцькому повіті.

Грицько Кердейович домагався включення спірних Подільської та Холмської земель до складу Польського королівства. Сприяв поширенню римсько-католицької віри. Побудував костели в Білці Шляхецькій (під Львовом, 1454 р.), один з костелів у Львові, Вижнянах (з десятини у Підбереззі). Козлів у 1456 р. продав за 400 гривень Бучацькому.

Польська шляхта намагалася долучити Поділля до Польщі. Як тільки помер Вітовт (1430 p.), польські пани негайно вислали своїх гінців до Кам'янця зі звісткою про його смерть, кам'янецькі поляки під проводом єпископа Павела, колишнього старости Грицька Кердейовича, що перейшов на польський бік, шляхтичів Бучацьких зв'язали та ув'язнили Вітовтового намісника Довґірда (який ще не знав про смерть сюзерена), захопили замки Кам'янця, Смотрича, Бакоти, Скали, Червоногорода. За Поділля тоді між Литвою та Польщею постійно точилася боротьба, яка мала відлуння і в українському суспільстві. Інтереси Литви відстоював князь Олександр Нос, Польщі — Грицько Кердейович, який не тільки приєднав до неї Поділля, а робив усе можливе для приєднання Холмщини.

Входив до так званої «руської партії» в Кракові (як противага впливу на Русі Одровонжів Спровських). Ця партія у 1430 р. досягла проголошення  Єдлінського привілею, який зрівнював їх у правах із поляками. Після смерті (1434 р.) Владислава II Яґайла вони поставили Софію Гольшанську  реґентшею при малолітніх дітях (вона фактично правила Польщею). Партія мала намір опанувати трон не тільки в Кракові, а й у Вільному.

1431 р. брав участь у так званій «Луцькій війні» між Польським королівством і Великим князівством литовським. Влітку 1431 р. після успішних сутичок із загонами Свидриґайла,  взяв замки Збаража, Володимира. Невдовзі, цього ж таки року, брав участь у поході 2 000 вояків на Крем'янець. 21 серпня в селі Тиване розбив війська руських князів Василя І Балабана. За ці заслуги 1431 р. польський король Владислав ІІ Яґайло призначив його холмським старостою. Управляти холмським староством почав 1433 р.; на 4 роки був призначений державцем (управителем), пізніше термін було продовжено. 1433 р. розбив загін Олександра Носа під Грубешівим (Холмщина).

У 1440—1444 рр. часто перебував в оточенні короля, записаний свідком королівських привілеїв. 1440 р. воєвода подільський Грицько Кердейовичч супроводжував молодого польського короля Владислава III Варненчика під час його експедиції в Угорщину. Входив до найближчого оточення нового польського короля Казимира IV Ягеллончика. 1459 р. відбув посольство до Молдавії з Яном Анджеєм Бучацьким (результати невідомі, було призначене для убезпечення Корони від південно-східних сусідів).

Фігурував в чисельних майнових судових позовах (востаннє 13 червня 1462 р.).

Двічі був одружений. Перша дружина — Зофія Заремба, донька сєрадзького каштеляна Заремби, молодша на 25 років. Друга дружина — Ядвіґа з Бережан та Божикова (вдова теребовельського старости Яна Бучацького)  — володарка Лапшина, Лісників. Сини від двох шлюбів Ян та Зиґмунт (Сиґізмунд; староста красноставський (1466—1476 рр.) і теребовлянський (у 1462—1471 рр. — спільно з братом Яном, також сам у 1479—1498 рр.).

Мав трьох братів — Івана, Дмитра і Сиґізмунда з Хотіня і Войнилова (львівський хорунжий).

Похований у Домініканському костелі у Львові (разом з дружиною).