неділя, 15 січня 2017 р.

ДО ПИТАННЯ ПРО ЕТНОГЕНЕЗ МОСКОВИТІВ (РОСІЯН)

Московити-великороси (москалі) сформувалися на базі угро-фінських племен мєря (центр, колиска формування народу), мурома, ердзя, мокша..., внаслідок етнічного змішування зі слов'янськими племенами радимичів і в'ятичів, булгарами, татарами, а пізніше з численими народами, завойованими ними упродовж століть. Московити мають антропологічний тип, відмінний від києворуського (українського). Як зазначає Михайло Покровський («Возникновение Московского государства и «Великорусская народность» // Историк-марксист. 1930. Т. 18-19. — С.28.) росіяни є етнічною сумішшю, в якій фінам належить 4/5, а слов'янам —1/5. 
Про роль монголо-татар у процесі утворення Московії серед російських істориків панують розбіжні оцінки. Частина з них (Болтін, Соловйов та ін.) не надає цій ролі великого значення. Інші (Ключевський, Платонов, Покровський і особливо т. зв. “євразійці”), навпаки, підкреслюють вирішальну роль монголо-татар у формуванні Московської держави. Карамзін вважав, що Москва своїм піднесенням завдячує ханам. Костомаров посилення Москви пояснював татарською допомогою: запозиченням у них ідей самодержавства. Бестужев-Рюмін вважає, що спілкування московських князів з ханами виробило в них особливу спритність і такт. У всякому разі роль ця була доволі значною. “При сприянні ханів, тобто при оперті на їх силу і завдяки використанню для політичних цілей релігійної влади митрополита “всея Руси”, який мав свій “стіл” у Москві, утворилося сильне ядро із Московського князівства”.

За місцем проживання з ліва на право: Псков, Твер, Смоленськ, Калуга, Тула; 1862 р.


Портрет великороски. Ілюстрація до книги «Земля і люди. Загальна географія» (т.5), Жана Жака Елізе Реклю, 1880
Етногенез (від «етнос» – народ і «генезис» – походження) є сукупністю історичних явищ і процесів, що приводять до складання етносу.

Московитів (росіян) нараховують близько 137 мільйонів осіб у всьому світі, з них в Російській Федерації — 111,017 млн.(2010 р.), в Україні — 8,334 млн. (2001 р.), Казахстані — 3,797 млн. (2010 р.), Білорусі — 0,785 млн. Російський народ в історичному розвитку утворився у значній мірі шляхом ослов'янення угро-фінських племен: мурома, меря, весь, мещера, мокша, перм, нарова та інших. Такої думки притримуються провідні російські історики, що працювали за часів Російської імперії.
Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО "Ми — не брати: як учені довели відсутність "рідства" між українцями і росіянами": "У 2013 році російськi генетики та антропологи провели великомасштабне комплексне дослідження російського генофонду — і були не просто здивовані, а вражені отриманими результатами. Виявилися брехливими міфи, які століттями нав’язувались ідеологами про російську національність і етнічне походження росіян. Російські вчені встановили, що генетично росіяни «не східні слов’яни», а «фіни-угри-татари». Розвіявся в пух і прах міф, що «росіяни, білоруси і українці складають окрему групу східних слов’ян» і є генетично «братніми народами». Виявилося, що єдиними слов’янами з цих трьох народів є лише білоруси, але при цьому було встановлено, що білоруси — це зовсім не «східні слов’яни», а «західні», тому що вони генетично практично не відрізняються від поляків. Російські вчені повністю зруйнували ще один міф про «рідну кров» білорусів, росіян і українців. Білоруси виявилися фактично ідентичні полякам і генетично дуже далекі від росіян, але близькі до чехів і словаків. А ось фіни Фінляндії виявилися для росіян генетично ближчими, ніж білоруси, а тим більше — українці. Генетична відстань між росіянами і так званими фіно-угрськими народностями (марійцями, вепсами, мордвою тощо), які проживали на території Росії, дорівнює 2-3 умовним одиницям («близькі родичі»), а це означає, що росіяни і фіно-угри є ідентичними. Результати аналізу мітохондріальної ДНК показали також, що ще одна близька рідня росіян, окрім фіно-угрів i фінів Фінляндії, — це татари: росіяни перебувають на тій же генетичній відстані умовних одиниць від татар, як і від фінів. Після отримання результатів досліджень для Росії виникла велика ідеологічна, політична, психологічна і моральна проблема самоідентифікації себе як буцімто «слов’ян», адже генетично російський народ до слов’ян ніякого відношення не має. Наголошую, що саме російські вчені поставили велику жирну крапку на міфі про «слов’янське коріння росіян» — нічого від слов’ян у росіян немає! Є лише навколослов’янська російська мова, але і в ній 60-70% неслов’янської лексики. Тому росіянин не здатний розуміти мову слов’ян (як і українську), хоча справжній слов’янин розуміє через схожість слов’янську мову — будь-яку, окрім російської". 
Офіційне класичне тлумачення формування східнослов’янських народів, що подається у Росії. Згідно нього, російський етнос сформувалася на основі таких слов’янських племен: кривичі, в’ятичі, словени ільменські.  Видатний російський лінгвіст, академік РАН Андрій Залізняк, вважає, що якби Новгородське князівство продовжувало своє самостійне існування, цей процес у підсумку повинен був би призвести до формування ще однієї східнослов’янської нації, подібної до української або білоруської. Теж російський академік  В. Янін довів західне, балтське походження новгородських словен. У 1478 московська рать обложила Новгород, після чого відбулося остаточне включення Новгородської республіки (1136-1478) до Московського князівства. Значну частину новгородської політичної знаті (боярства) було вирізано цілими сім'ями, а більш половини купецьких сімей було вивезено до Московії. На їх місце були завезені купецькі сім'ї із підлеглих Московському князівству східних земель. Таким чином новгородську еліту було обезкровлено.
Відомий чеський славіст Павел Шафарик (1842 р.) на своїй етнографічній карті поряд з малорусами (українцями) великорусами та  білорусами  за мовним критерієм, виокремлює і “новгородців”. Пізніше вони зникнуть з етнографічних карт. До речі, серед сучасних етнографів і нині побутує думка про значні відмінності між московськими і новгородськими росіянами. Наприклад, Дмитро Зеленін писав: “с полным правом можно говорить о двух русских народах: севернорусском (окающий говор) й южнорусском (акающий говор)”. Отже, мова йде не про три, а чотири східнослов’янські народи.
Леонід Залізняк (український археолог, доктор історичних наук)  так пише:  "В'ятичі басейну Оки сформувалися у VIII ст. внаслідок змішування місцевого фінського населення зі слов'янськими переселенцями з басейнів Десни та Сейму...Формування кривичів, очевидно, відбувалося у VIII- IX ст.ст. на грунті балто-слов'янської людності, що лишила на Верхньому Дніпрі та Двіні пам'ятки типу Колочин та Тушемля-Банцеровщина в умовах потужного допливу нових слов'янських переселенців з Прип'ятьського Полісся та Середнього Подніпров'я... Ільменські словени... Як і в генезі кривичів, у формуванні словен брали участь далекі нащадки балто-слов'янської культури Тушемля-Банцеровщина, слов'янські колоністи з Полісся VIII ст., а також численні місцеві балтські та фінські племена.." 
В кінці XIX ст. з науковою об’єктивністю став розглядати етногенез росіян професор Петербурзького університету Костянтин Кавелін, який писав: «Розкриймо перший наш літопис, який писаний в усякому разі не пізніше XI ст. Укладач його знає малоросіян і перечисляє різні відділи цієї галузі руського племені; називає північно-західні галузі того ж племені: кривичів (білорусів) і словен, згадує ще радимичів і в’ятичів, які походять від ляхів; але навдивовиж великорусів він зовсім не знає. На схід від західних руських племен, де тепер живуть великоруси, живуть, за літописом, фінські племена, частково існуючі і зараз, частково вже зниклі.
Де ж були тоді великоруси? Про них в переліку племен, які живуть в сучасній Росії, не згадується ні словом… З іншого боку, ми знаємо, колонізація фінського сходу почалася з XII ст. Таким чином, ми маємо всі підстави припускати, що великоруси склалися в окрему галузь не раніше XI ст. (Мысли и заметки о русской истории // Собрание сочинений.— СПб., 1897.— Т. 1.— С. 597.)»
Корифей російської історії М. Соловйов вважав, що говорити про сформований російський етнос можна лише з другої половини XII ст., тобто з часу Воломиро-Суздальського князя Андрія Боголюбського (А. Б. – внук українського монарха Володимира Мономаха, основоположник Московської держави, руйнівник Києва в 1169 р.).
Початок формування російської народності В. О. Ключевський (російський історик проімперського спрямування) датує ХІІІ ст., коли від русів (українців) відокремилась московська гілка: «Великоросійське плем´я вийшло не із розвитку старих реґіональних особливостей, які продовжувалися, а було справою нових різноманітних особливостей, що почали діяти після розриву народності, причому в краю, який лежав поза корінною Руссю і в ХІІ ст. був скоріше «інородчеським», ніж руським краєм" («Курс русской истории», 1904) Він зазначає, що в утворенні великоросійського племені діяло два чинники: плем´яна суміш і природа країни.
Автохтонним населенням межиріччя Оки й Волги були угро-фіни. Ці племена згадує у своїй праці («De origine actibusque Getarum» («Про походження та історію ґотів») візантійсько-ґотський історик VI ст. Йордан у зв´язку з описом ґотського королівства Германаріха в ІV ст., як племена, що входили до цього королівства: ести, весь, меря, мордва, черемис. У Літописі Руському (документальне першоджерело, де значуще кожне слово) племена муроми, мері і весі згадуються ще в ХІ ст. Нині ці народи повністю асимільовані росіянами, вони щезли з етнічної карти сучасної Росії навіки, поповнивши собою кількість росіян і залишивши хіба що широкий спектр своїх етнічних геоґрафічних назв.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Джерела

 

 

*

 

 

 

 

 

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання / А. Л. Байцар. – Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. – 640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія / А. Л. Байцар. – Львів: ЗУКЦ, 2022. – 328 с.

 

 

* Наконечний Є. П. Украдене ім’я: Чому русини стали українцями / Передмова Я. Дашкевича.— 3-є, доп. і випр. вид. — Львів, 2001. — 400 с. ISBN 966–02–1895–8

 

 

Немає коментарів:

Дописати коментар