пʼятниця, 27 січня 2017 р.

Державні та етнічні кордони УКРАЇНИ на картах 1914-1922 рр.

 

У XIX столітті й майже до середини XX століття українська етнічна територія виходила далеко за межі сучасної території України, охоплюючи також південно-західну частину сучасної державної території Білорусі, прилеглу до України частину сучасної державної території Російської Федерації, окремі ділянки лівобережжя Дністра сучасної державної території Молдови, прикордонні північні території сучасної Румунії, північно-східні райони сучасної Словаччини, південно-східну частину сучасної Польщі.

 Українська етнічна територія на час Української революції, за оцінкою Степана Рудницького становила від 905 тис. км² до 1 млн. 56 тис. км² з 51,2—53,9 млн мешканців. Питома вага етнічних українців становила на цій території (за його обчисленнями) 71,3—71,7 %.

 Володимир Кубійович зробив оцінку площі української етнічної території на 1933 рік — 932 тис. км², у тому числі: 728,5 тис. км² становила суцільна українська етнічна територія, 203,6 — мішана.

Поза Україною проживає майже п'ята частина українців, значна частка яких припадає на прилеглі райони, котрі є, власне, етнічною територією українського народу. З приводу етнічних меж і досі точаться наукові дискусії. Започатковані вони ще у ХХ ст. А. Петровим і пізніше продовжені Ф.Максименком, С.Рудницьким, П.Кушніром. У більшості концепцій превалюють, як правило, суто формальні характеристики міжетнічності - кількісні, зокрема такі, як компактність етнічного масиву. При цьому одні дослідники вважають, що компактим етнічним масивом є території, заселені представниками одного етносу на 30% (В. Кологий, М. Кордуба), інші - на 50% (А.Білімович), треті визнають лише абсолютну більшість (О. Русов).

Перед Першою світовою війною українська етнічна територія перебувала в складі двох імперій – Російської імперії та Австро-Угорщини. За оцінками В.Кубійовича, зробленими в 1930-х рр., перед I світовою війною суцільна територія, на якій українці складали абсолютну більшість, становила 718,3 тис. км², з яких 89,5 % цих земель були у складі Росії, а 10,5 % – у складі Австро-Угорщини. За оцінками М. Шаповала, територія, на якій українці чисельно переважали всі ін. національності, разом узяті, була дещо більшою: перед 1914 р. вона становила 739 тис. км² (у т. ч. в Росії – 665 тис. км², в Австро-Угорщині – 74 тис. км²). На цих землях у той час проживало 46 млн осіб (у т. ч. в Росії – 39,6 млн, в Австро-Угорщині – 6,4 млн), з них: 32,662 тис. (71,0 %) – українців, 5,379 тис. – росіян (11,7 %), 3,796 тис. (8,2 %) – євреїв, 2,079 тис. (4,5 %) – поляків, 871 тис. (1,9 %) – німців.

Контури суцільного українського масиву в Росії вперше були визначені Всеросійським переписом 28 січня 1897 р.

За даними перепису 1897 р., українці становили абсолютну більшість у 9 губерніях. У Подільській губернії проживало  українці становили 80,9 % усього її насаселення, у Київській губернії –79,2 %, Волинській губернії –70,1 %, Полтавській губернії – 93,0 %, Харківській губернії –  80,6 %, Чернігівській губернії – 66,4 %; в укр. повітах – від 86 до 98 %, Катеринославській губернії – 68,9 %, Херсонській губернії – 53,5 %, Таврійській губернії – 42,2 %, у материковій частині – 60,6 %. У кожному з повітів цих губерній, за винятком 4 пн. повітів Чернігівщини та півострівної частини Таврійської губернії (Крим), українці становили абсолютну, зрідка – відносну більшість.

В Кубанській області українці становили відносну більшість. Тут проживало 1 млн 270,6 тис. українців (47 % населення обл.).

Чимала кількість українців мешкала на території окремих повітів ін. губерній, що межували з 9 українськими і становили суцільний український етнографічний масив. Так, у Бессарабській губернії, на пд. зх. цього масиву українських земель, українців було 379,7 тис., що становило 19,7 % усього населення. При цьому вони переважали в Хотинському повіті (56 %) і складали відносну більшість в Акерманському (26 %).

На крайньому сх. українського етнографічного масиву – в Області Війська Донського – проживало 719,7 тис. українців, що складало 28,1 % нас. області. Так у Таганрозькому повіті українці становили абсолютну більшість (61 %).

Велика кількість українців проживала у Курській губернії (527,8 тис., 22,3 %), Воронезькій губернії (915,9 тис. українців), у Гродненській губернії (262,5 тис. українців, 22,6 %). 23 червня 1912 р. було утворено Холмську губернію, 50 % її нас. були українцями.

В Австро-Угорщині українці (понад 4 млн) проживали на своїх етнічних корінних землях суцільною смугою в 3-х регіонах – Закарпатській Україні, Буковині Північній та Східній Галичині. Етнічний склад населення цих земель характеризують передусім дані перепису 1900 р. Питання про національність у перепису було відсутнє, тому його дані мають певну неточність (не на користь українців). Основним критерієм визначення національності населення Сх. Галичини та більшої частини Закарпаття є конфесійна приналежність (українці – греко-католики), а для Пн. Буковини та комітату Мармарош у Закарпатті – рідна мова, греко-католиками на цих територіях були не лише українці.

У практичному сенсі питання про визначення територіальних меж України як автономної частини Росії постало після Лютневої революції 1917 р. Тимчасовий уряд 3 липня 1917 р. визнав Генеральний секретаріат Української Центральної Ради органом крайового управління. Проте, підвладними Генеральному секретаріатові визнавалися лише 5 губерній – Волининська, Подільська, Київська, Полтавська, Чернігівська.

Після падіння Тимчасового уряду УЦР 20 (7) листопада 1917 р. проголосила III Універсал. Про кордони України в ньому говорилося таке: "До території Народної Української Республіки належать землі, заселені у більшості українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму). Остаточне визначення границь Української Народної Республіки як щодо прилучення частин Курщини, Холмщини, Вороніжчини, так і суміжних губерній і областей, де більшість населення українське, має бути встановлене по згоді зорганізованої волі народів".

На час захоплення більшовиками влади в Петрограді  позиція ЦК РСДРП(б) у питанні про кордони була такою самою, як і в Тимчасового уряду. Відповідно територія України визначалася в межах 5 губерній. З часом більшовики Росії погодилося на етнографічний критерій при визначенні кордонів України, для нього важливим було тільки те, щоб Україна була радянською.

22 січня 1918 р. була проголошена незалежна УНР.  Етнографічний критерій визначення кордонів України був використаний і на переговорах представників УНР з Німеччиною та Австро-Угорщиною у Брест-Литовську (нині м. Брест, Білорусь). 27 січня (9 лютого) 1918 р.  був підписаний  Берестейський мирний договір і кордони України були визначені міжнародною спільнотою. На підставі Берестейського мирного договору основна частина Берестейсько-Пінського Полісся ввійшла в склад Української Народної Республіки. Холмщина (Холмська губернія за УНР). До складу якої увійшли Холмщина, Південне Підляшшя (Костянтинівський, Володавський і Біло-Підляський повіти), Берестейський, Кобринський і Пружанський повіти Гродненської губернії, Ковельський повіт Волинської губернії.

Крим не було включено до складу української держави.Коли німецька делегація запитала в української сторони, чому не включили Крим до складу України, то представники Української Центральної Ради сказали, що ми хочемо залишити можливість Криму самому визначати свою долю. Однак гетьман України Павло Скоропадський цю ситуацію поправив і в квітні 1918 р. за його вказівкою була встановлена українська влада в Криму. 29 квітня на усіх кораблях (їх було тоді 400) Чорноморського флоту були підняті синьо-жовті прапори. Кубань теж не ввійшла в склад УНР. Хоча за даними перепису 1897 р. “малоросійське населення переважає в Кубанській області. Корінне козацьке населення здебільшого розмовляє малоросійською мовою”. На той час українці становили понад 60% усього населення краю, а на правому березі Кубані — від 78 до 90%. 24 вересня 1917 р. Кубань була оголошена  автономною областю у складі Росії. 16 лютого 1918 р.   була утворена незалежна Кубанська Народна Республіка. В березні 1918 р. Кубанська Рада прийняла рішення про федеративне об’єднання з УНР, але вже через тиждень Катеринодар (столиця Кубані) був захоплений  червоними бандами московитів, і рішення у життя перетворене не було.

Білгородщина — українська етнічна територія в Росії, разом з Курщиною та Подонням є частиною української Східної Слобожанщини. У період існування Української держави гетьмана П. Скоропадського у 1918 році  (з квітня до листопада) Білгородщина входила до її складу. Ця обставина враховувалася і  більшовиками, які розпочали наступ на Україну взимку 1918-1919 рр. Уряд радянської України прийнятим у січні 1919 р. декретом затвердив належність Білгородського повіту до Харківської губернії, тобто українській стороні. У лютому 1919 р. була затверджена постанова РНК УСРР «Про адміністративне управління на території прифронтової смуги України», згідно якої керівництво УСРР визнавало чинними дореволюційні міжгубернські межі (Білгородський повіт передавався Росії). Щодо Таганрозької землі, то ще Антон Чехов писав «Я родился в живописном украинском городе Таганроге...». В квітні 1918 р. до міста увійшли німецькі війська. Вже в  травні гетьман Павло Скоропадський  оголосив про те, що Таганрог як українська земля повинен перебувати у складі України. Таганрог був приєднаний, як і колись, до Катеринославської губернії. Відтоді розпочалася дипломатична боротьба за Таганрог з урядом Дону, який також проголосив свою незалежність від Росії. Українська держава вбачала у незалежному Доні  свого союзника в протистоянні з більшовицькою Москвою, тому згодився на компроміс. Згідно з угодою, підписаною 7 серпня 1918 року, Таганрог повернено до Всевеликого війська Донського, але місто входило до складу особливого Таганрозького промислового району, керівництво яким здійснювала спільна донсько-українська комісія, дислокована в Харкові. Але вже у 1920 р. Таганрог знову увійшов до складу України, але вже радянської. Адміністративно належав до Донецької губернії (центром якої був спочатку Луганськ, а потім Бахмут). У складі губернії було створено Таганрозький район, згодом – повіт. 1924 р. Таганрог знову приєднали до Росії, хоча всесоюзний перепис населення 1926 р. показав, що цей край є етнічно українським – у відсотках кількість українців навіть збільшилася порівняно з переписом 1897 року, і становила тепер 71,5%.

18 жовтня 1918 р. у Львові відбулися збори представників від українських земель Австро-Угорщини, конституйовані як Українська національна рада. Кордони держави, названої Західноукраїнською Народною Республікою, визначалися УНРадою таким чином: "Ціла етнографічна українська область в Австро-Угорщині, зокрема Східна Галичина з граничною лінією Сяну, з вилученням Лемківщини, північно-західна Буковина, з містами Чернівці, Сторожинець і Серет та українська смуга північно-східної Угорщини – творить одноцільну українську територію". 

Символічним для України став Акт Злуки 22 січня 1919 р., що засвідчив бажання обох гілок українства жити в одній державі. Однак ні уряд відновленої УНР, ні ЗУНР не змогли вистояти в умовах міжнародної ізоляції і зазнали поразки. За межами України залишалася велика етнічна українська територія – Закарпаття. Паризька мирна конференція  у вересні 1919 р. ухвалила рішення приєднати Закарпаття (Підкарпатську Русь) до Чехословаччини з умовою надання краю найширшої автономії. Таке рішення підтримала міжнародна конференція русинів-емігрантів, що відбулася в листопаді 1918 у м. Скрентон (США). Однак чеський уряд надав українцям автономію лише в жовтні 1938 р., а в березні 1939 р. Закарпаття було окуповане угорськими військами. Загальна площа українських етнічних земель у складі Чехословаччини складала бл. 15 тис. км².

Пн. Буковина, Мармарощина та Бессарабія були окуповані 1918 р. Румунією. Загальна площа українських етнічних земель у складі Румунії в міжвоєнний період складала 17,6 тис. км².

Українська державність збереглася лише в радянській формі. За умовами Ризького мирного договору між РСФРР і УСРР та Польщею 1921 р. значна частина українських земель  (Сх. Галичина, Зх. Волинь, Зх. Полісся, Підляшшя, Надсяння, Лемківщина, Холмщина) площею 122 тис. км² опинилася у складі Польщі. 14 березня 1923 р. Рада послів Антанти офіційно визнала сх. кордони Польщі, встановлені Ризьким мирним договором між РСФРР і УСРР та Польшею 1921 р. і позбавила Сх. Галичину статусу міжнародної території.

 



1914 р. Англійська карта. Українці позначені як Українці або Рутени і Малороси. Українські землі на карті - це UKRAINE
1915 р. Грушевський Михайло. Як жив український народ. Коротка історія України / Видання 2-е: Написав Михайло Грушевський, професор української історії в університеті у Львові. — Царгород: З друкарні «Союза визволення України», 1915. — 108 с.    

                    

1916 р. Фрагмент мапи Європи Українського комітету в Швейцарії


1916 р. Оглядова мапа України С. Рудницького,
Українська Народна Республіка за Брест-Литовським мирним договором 27 січня (9 лютого) 1918 р.:    Межі УНР за договором   Спірні території    Межі проживання українців    Межі просування німців восени 1917 року ≡≡≡≡≡  Підляшшя, передане УНР    Радянська Росія    Донський крайовий уряд    Кубанський крайовий уряд    Кримськотатарський уряд    Австро-Угорська імперія    Польська регентська рада    Королівство Румунія    Молдовська Демократична Республіка    Королівство Сербія (Атлас історії України. 10 клас).
Автор карти Владлен Мараєв




1921 р. George H. Allen: The Great War, Volume 5: The Triumph of Democracy. Карта показує територію втрачену Росією відповідно до умов Брест-Литовського договору. Видавництво карти: США, Філадельфія.

 Адміністративно-територіальний поділ України на 1 вересня 1917 р.
1917 р." Географічна карта земель в Росії та Австроугорщині де осіли українці"

Етнографічна мапа України.  1918 р. Степан Рудницький
Формування українсько-російського радянського адміністративного кордону (1918–1928)

З лютого 1919 р. до жовтня 1928 р.  зміни російсько-українського кордону були незначними. Найбільші з них – це передача від України до Росії північних повітів Чернігівської губернії (Стародубщина) і від Росії Україні – деяких донських територій (більшу частину з яких через кілька років Росія забрала назад).
Карта України та її герої. Поштівка, березень 1917 р. Видрукувано у Петербурзі на замовлення української громади.

                             Український Білгород. Сторінка з київського журналу "Око"

                                             
     23 квітня (6 травня) 1917 р.

4 травня 1918 р. Важливість України для Росії з точки зору ресурсів – карта-інфографіка Армандо Герра. Іспанська газета «El Debate»

1918 р. Фрагмент карти "Länder- und Völkerkarte Europas"  ("Землі і народи Європи" німецького історика  Дітріха Шефера  (Dietrich Schäfer; 1845-1929)

1918 р. Легенда до карти "Länder- und Völkerkarte Europas"

1916 р. Мапа німецького професора Дітриха Шефера (Dietrich Schäfer; 1845-1929) "Länder- und Völkerkarte Europas"  (Землі і народи Європи) видана у Берліні у 1916 р. Масштаб 1:4 000 000. Перевидавалася неодноразово, зокрема у 1917 р., 1918 р. і т. д. Вона цікава з точки зору розповсюдження європейських народів по континенту під час Першої світової війни. На карті 1916 р. напис – UKRAINА, на карті 1918 р. - UKRAINER (від Пряшівщини аж до Кавказу).  На карті можна побачити локалізацію українців на той час у Європі, а саме, у Пряшівщині, Закарпатті, Підляшші, Холмщині, Надсянні, Берестейщині, Пінщині, Стародубщині, Курській та Воронізькій губерніях, на Кубані, частково у рівнинному Криму і, звичайно, на території сучасної України. Очевидним є переважання українського населення над російським у Донецькій та Луганській областях.

Мапа показує розселення українців аж до Кавказу по долинах річок Кума та Кубань Кримський півострів заселений переважно татарами. Керченський та Тарханкутський півострови та прибережна зона – українцями, а центральні райони – німцями та українцями.

 1918 р. Фрагмент Етнографічної карти Європи (Carte Ethnographique de L'Europe)

Автор - Юозас Габрис (літ. Juozas Gabrys; 1880 — 1951) – литовський політик і дипломат, який отримав найбільшу популярність завдяки спробам поширити на Заході ідею незалежності Литви під час Першої світової війни. Мапа видана Європейським географічним інститутом у 1918 р. Опублікована  у швейцарському атласі. Масштаб  1:5 000 000. Формат мапи 107 x 88 cм.  На карті подана інформація про тогочасний національний склад України.  Крім того, що кордони розселення українців ширші   за нинішні державні кордони України,  на її території спостерігаємо присутність кримськотатарського народу,  відносно невеликі "вкраплення" болгар, греків, молдован та білорусів,  але майже відсутній "салатовий колір", що ним замальовано московитів (росіян).  Отже, російська нацменшина з’явилась  на  українській етнічній території пізніше –  внаслідок поразки УНР в оборонній війні проти більшовицької Росії і, як наслідок цілеспрямованої  міграції населення з території РСФСР,  зокрема масового заселення районів винищення українців   в результаті геноциду - Голодомору.

1918 р.  Етнографічна карта Степана Рудницького. Берлін.

1916 р. у Відні друкується карта-інфографіка «Ukraine Land und Volk» з етнографічною картою України Степана Рудницького від 1914 р. Етнічні межі були позначені поза межами Австро-Угорської Імперії, бо австрійська військова цензура не пропустила би "сепаратистську" мапу, а про концепцію конфедералізації та утворення Королівства Україна під реґентством Австрії, яку розробляв вбитий в Сараєво ерцгерцоґ Фердинанд, в 1916 р. вже не згадували, відклавши ідею реформи в шухляду до завершення війни. «Оглядова карта України» вперше була надрукована у 1914 р., перевидана у 1916 р.

Ця ж мапа стала основою для карт-інфографік Григорія Гасенка. Вочевидь, до друку мапи-інфографіки «Ukraine Land und Volk» він мав безпосередній стосунок, хоча його ім’я не вказано у вихідних даних цієї інфографіки. Автором інфографіки вказаний Степан Рудницький.

1918 р. у Берліні карту-інфографіку перевидано. Додатком до карти-інфографіки виходить книга Степана Рудницького «Ukraine Land und Volk», яку перевидають 1919 р. англійською в Нью-Йорку під назвою «“Ukraine, the land and its people”: an introduction to its geography».

Історична довідка. Перша інфоґрафіка про Україну з’явилась в науковій праці академіка Стефана Рудницького «Україна і Українці». Спочатку брошура була видана 1914 р. німецькою мовою у Відні, того ж року — перевидана італійською у Римі, 1915 р. — у Берліні, румунською — у Бухаресті, угорською — у Будапешті, а також англійською в США — в Джерзі-сіті, під назвою «The Ukraine & the Ukrainians». 1918 року в Нью-Йорку монографія перевидається під назвою «“Ukraine, the land and its people”: an introduction to its geography»Відкрити в новому вікні разом із мапами „General Physical Chart of Ukraine“, „General Ethnographic Map of Eastern Europe“, „Geological Map of Ukraine“, „General Climatic Map of Ukraine“, „Map of the Flora of Ukraine і Structural-Morphological Map of Ukraine“. Ці мапи видало підприємство «Rand Mc Nally & Co.», N. Y. З 1914 р. інфографіка «Ukraine Land und Volk» друкувалась віденьскою типоґрафією «G.Freytag & Berndt», 1918 р. з перевиданням наступного року інфографіка друкована берлінською типографією «Simon Schropp'sche Landkarten».

Інформаційна графіка або інфографіка  (англ. Information graphics; infographics) — це графічне візуальне подання інформації, даних або знань, призначених для швидкого та чіткого відображення комплексної інформації. Вона може покращити сприйняття інформації, використовуючи графічні матеріали для того, щоб підвищити можливості зорової системи людини бачити моделі і тенденції. Процес створення інфографіки можна розглядати як візуалізацію даних, створення інформаційних схем та моделей подання інформації.

https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/f/fd/Dismembered_Russia_%E2%80%94_Some_Fragments_%28NYT_article%2C_Feb._17%2C_1918%29.png 
Фрагмент статті з Нью-Йорк Таймс від 17 лютого 1918 року показує території колишньої Російської імперії, що на них заявила права Українська Народна Республіка

1918 р.  Карта розселення українців на есперанто
    1918 р. Карта України на есперанто

1918 р. Карта України Степана Рудницького

    Карта в оригіналі має  розмір 100 х 70 см, і є навчальною. “Карту України”, затвердили у Науковому товаристві ім. Шевченка (Львів) в 1917 р., коли політичні кордони України тільки починали виникати, і очевидно, що територіальне охоплення карти виходило з етнічного простору українців, – а от кордони України на неї потрапили вже пізніше. Буква “У” могла б теоретично знаходитися і на території Галичини, але навряд чи це б дозволила австрійська цензура воєнного часу. Наприклад, на “Етнографічної карті Австро-Угорщини” сер. 1918, призначеної для офіцерів, на території Австро-Угорщини “рутени” вже перейменовані в “українців”, але назва “Україна” відноситься, природно, лише до території УНР. Карта опублікована відомим віденським картографічним видавництвом “Фрайтаг унд Берндт”, яке з 1890-их років видавало навчальну картографічну літературу українською мовою для шкіл Галичини.

Ймовірно, карта відображає реалії літа-початку осені 1918 р, тобто періоду Гетьманату П. Скоропадського. Цікавий нюанс карти полягає в тому, що жирною червоною лінією позначені межі тодішнього української держави, а як “Україна” підписані всі українські етнічні території до Передкавказзя.

На карті межі України відповідають умовам Берестейського мирного договору, укладеного Українською Народною Республікою з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією 27 січня (9 лютого) 1918. У договорі визначалися кордони України, частина з яких була вказана остаточно, а частина (наприклад, українсько-російський кордон) підлягала подальшому уточненню в ході міждержавних переговорів. На цій карті червоним діагональним виділенням показані території зі спірним статусом (Холмщина, українські етнічні частини Бессарабії, українсько-російський кордон на схід від Курська і Бєлгорода). Переговори з РСФРР відбувалися 23 травня – 11 листопада 1918, і закінчилися нічим. Вже незабаром карта застаріє, бо 1 листопада 1918 почне формуватися Західноукраїнська Народна Республіка на тих територіях, які на цій карті – ще Австро-Угорщина.

1918 р. Карта УНР

      Мапа Української Народної Республіки станом на кінець 1918 р. Масштаб в 1 дюймі 150 верст. Це одна із перших мап  з кордонами  УНР. Мапа зберігалася в родинному архіві сім'ї Голубченків у Сумах. У серпні 2015 року сім'я вирішила передати карту на зберігання до Державного архіву Сумської області. Там вона була відразу ж відреставрована і оцифрована. Цей примірник - єдиний, що зберігся відтоді. Виготовлений документ в Харкові в "Южной експедиції" за адресою вул. Сумська,15. Згідно печатки на карті, вона належала М.Г.Ільченко, що проживав в м. Суми. До 2007 року мапа пролежала на горищі.                  

1918 р. Україна була без Галичини,  Буковини та Закарпаття, а також південного заходу  Одещини (Ізмаїльщини) та східного Донбасу. Натомість Придністров'я - було українським. А також частина сучасних Білорусі (Берестейщина, Пінщина) та Росії (Стародубшина, яка історично є складовою частиною Черніговсько-Сіверської землі; Курщина, Білгородщина та Вороніжщина). Наприклад, згідно радянського перепису 1924-го року, у Воронежській області мешкало понад 1 млн українців, тобто більша частина населення. Але наприкінці 1930-х років почалася активна кампанія русифікації, яка включала між іншим заборону викладання української мови у школах, запис українців росіянами, зміну прізвищ у паспортах на російськомовні і так далі. 

Як видно на карті, український кордон вклинювався глиб теперішньої Білорусі та Росії  на 50- 250 км. Цікаво, що на місці Білорусі написано "Білорусини", а на місці Росії — "Москалі". Це зараз слово "москаль" вважається образливим для росіян, але до встановлення московсько-більшовицької влади на Україні, воно було звичайним етнонімом (назвою народу). Українці тоді ще не дуже часто вживали назву "Росія", не тільки в побуті, а й на офіційному рівні, адже Руссю здавна вважали саме Україну, а теперішню Росію – Московією, Московщиною, Москальщиною і т. д.

1918 р. Карта України

Назва "Україна. Карта з залізницями, шляхами, копальнями заліза, солі і нафти". Масштаб 1:2.000 000. Формат карти: 71 х 100 см. Виконання Г. Фрейтага і Берндта  (G. Freytag & Berndt, Wien). Надрукована у Відні в 1918 р. Видана у Києві у 1919 р. На мапі нанесені кордони України станом на жовтень 1918 року. Тоді до Української держави належали території Придністров'я, частина Білорусі – Берестейщина, Пінщина, Гомельщина (територія України простягалась углиб Білорусі на 80-150 кілометрів), частина Росії – Стародубщина та східна Слобожанщина (сучасна Курська та Воронежська області - клин простягався на 100-250 км), Крим.

Це мабуть перша мапа України як держави, на ній вперше були нанесені державні кордони. Карта цікава тим, що на ній одночасно позначені кордони держав (червоним) і території розселення українців (жовтим). Західна Україна ще входять до складу Австро-Угорщини (хоча в листопаді, на наступний місяць після друку картки, виникне ЗУНР).   

 У науковців немає сумнівів щодо автентичності мапи 1918 року.  Одна із карт знаходиться у фондах Львівського історичного музею.

 

1918 р. "Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом часописи 'Свобода', органу Українського Народного Союза в Америцї. Цїна 50 центiв." Масштаб 1:2580000. Формат мапи 85x52 см.    

1918 р. Американська карта Української Народної Республіки за Брест-Литовським договором 1918 р. На карті також зображено етнічний кордон українців. Видавництво: "Peace": with maps. – Washington: Government printing office, 1918. – 160 p. : 24 maps. - P. 4.

1919 р. Фрагмент Політичної карти Європи

 Брест-Литовський та Пінськ (тепер Білорусь) в складі України. Стародубщина (тепер Росія, займає 12 сучасних районів Брянської області) в складі України. Луганщина та Донеччина теж належать до України. Проте, Крим та частина Приазовя не входять в склад України (ця територія  літом і восени 1919 р. контролювалася білогвардійцями – армією А. Денікіна). На території теперішньої  Росії існують Кубанська, Донська, Теркська республіки.

 

Перше видання 1919 р. Автор Юрій (Георгій) Гасенко. Бухарест
Друге видання 1920 р. Автори: Юрій (Георгій) Гасенко та Степан Рудницький. Відень.

У Бухаресті  (1919 р.) опубліковано плакат-інфографіку, який англійською та французькою мовами розповідає про Україну, українську історію, географію, економіку та мову.  Плакат ілюстрований картою розселення українців, національною символікою і портретами видатних українських гетьманів Богдана Хмельницького та Івана Мазепи.

Оригінал цього плаката знаходиться в Французькій Національній Бібліотеці (National Bibliography of France). Автор - Юрій (Георгій) Гасенко (1894-1933; український політичний і культурний діяч, письменник, журналіст, дипломат). У роки Української Держави та УНР — чиновник особливих доручень при міністрі закордонних справ. Займався організацією Українського інформаційного бюро за кордоном, також виконував дипломатичні та розвідувальні доручення у Швейцарії, Французькій республіці, Австрії, Німеччині, Королівстві Італія, США. У 1919—1920 рр. — за різними даними співробітник посольства або посол в Королівстві Румунія.

 


1919 р. Альберт Х. Бамстед  (Albert H. Bumstead; 1875-1940).   "Карта рас Європи..." (Map of the Races of Europe...).

Фомат мапи 48 x 59 см. Масштаб 1:10 000 000. Видавництво "National Geographic Society"

Українці позначені як  Малоруси або Українці (Little Russians or Ukrainians). Серед українців автор виділяє етнографічні групи: Рутени  (Ruthenians) та Запорізькі козаки (Zaparogian Kossacks). Рутени позначені в Галичині, Закарпатті і на Буковині; запорізьки козаки - у південних степах України. На карті можна побачити локалізацію українців (тепер вже поза межами держави Україна)  у Пряшівщині, Закарпатті, Холмщині, Берестейщині, Пінщині, Гомельщині, Стародубщині, Курській та Воронізькій губерніях.

 

1919 р. Мапа представлена делегацією УНР на Паризькій мирній конференції

Паризька мирна конференція 1919—1920 — міжнародна конференція, скликана державами-переможницями для вироблення і підписання умов з переможеними державами у Першій світовій війні 1914—1918 рр. Конференція проходила з перервами від 18 січня 1919 по 21 січня 1920. На конференцію було запрошено делегації з 27 країн, з яких 10 брали безпосередню участь у війні. У Париж приїхали також делегації з Прибалтики, Закавказзя і України. Українська делегація на конференції була спільною від Української Народної Республіки і Західної Області УНР, яку очолював Г. Сидоренко (з 22.8.1919 — граф М. Тишкевич).


1919 р. "Ukrainia". Видана Лондонським географічним інститутом.
 В цей період назва «українці» та "Україна" зустрічаються майже на всіх картах. Проте, на деяких мапах подається і подвійна назва українського етносу: малоруси,  або українці; українці (рутени, запорізькі козаки). В період визвольних змагань українського народу (1917-1921 рр.) ці терміни остаточно "закріплюються" на європейських та світових картах. Остаточно стверджується самоназва «українці» і у корінних жителів Східно-Центральної України.  В Галичині і Буковині етнонім «українці» починає поширюватися ще з кінця 19 ст. Проте, сприйняття народоназви «українці» як власної русинами Галичини затягнулося до Другої світової війни. На Закарпатті етнонім «українці» поширюється найпізніше — фактично аж після його приєднання до України в 1944 році.

  1918 р. Карта Галичини та Буковини
Грамота, видана Українським Народним Комітетом, за підтримку визволення України. Нью-Йорк (США), 17 січня 1919 р.


1919 р. або 1920 р. Відень. Мапа України.

Мапа видана у Відні (1919 р. або 1920 р.). Видавництво «Крістоф Райсер та сини». Художник -  «Verte». Малював він її у Відні, бо поруч із його підписом є і напис «Wien» в нижньому правому кутку. Автор мапи, як написано на карті -  Георгій Гасенко. Цей примірник мапи зберігається у Слов’янській бібліотеці у Празі. Юрій (Георгій) Гасенко (1894-1933; український політичний і культурний діяч, письменник, журналіст, дипломат). У роки Української Держави та УНР — чиновник особливих доручень при міністрі закордонних справ. Займався організацією Українського інформаційного бюро за кордоном, також виконував дипломатичні та розвідувальні доручення у Швейцарії, Французькій республіці, Австрії, Німеччині, Королівстві Італія, США. У 1919—1920 рр. — за різними даними співробітник посольства або посол в Королівстві Румунія.


1913-1914 рр. Мапа України [Листівка] / Виданє «Вістий з Запорожа». – 20 000 000. – Львів : Вісти з Запорожа, [1913-1914]. – 1 к. : багатоколір. ; 9,5 × 14,5 cм
При перевиданні листівки у 1936 р., в правому в нижньому кутку зображено Хрест Симона Петлюри. Останній репринт 2008 р. (тираж 10000). Оборот листівки відповідає оригіналу [1913-1914]. -  відміна тільки в папері.

1919 р. Поштова листівка "Україна та її сусіди". Видання "Ukraina Stelo" в Коломиї.

1920 р. Карта "Poland and the Baltic States".

1920 р. Карта "Partition of Russia in Europe ".
The Peoples Atlas by London Geographical Institute


1920 р. Україна на "Карті Європи" (з позначенням країн за підсумками Паризької мирної конференції).
На цій карті, опублікованій в 1920 р. в журналі "National Geographic", показані територіальні зміни в Європі, які були викликані Першою світовою війною і затверджені на Паризькій мирній конференції 1919-1920 рр.  Як випливає з легенди в лівій нижній частині карти, на ній кольоровими лініями різних видів позначені остаточно затверджені і ще не затверджені нові політичні кордони, території, статус яких належить визначити шляхом проведення плебісциту, території та кордони країн до початку війни. На карті-врізці детально зображена протока Дарданелли. Масштаб подано в кілометрах і милях.
На карті зображено нові держави: Україна, Польща (до якої ввійшла Галичина), Чехословаччина (з Карпатською Україною), Королівство Сербів, Хорватів і Словенців, Австрія, Угорщина, Фінляндія, Латвія, Литва, Естонія. Україна (UKRAINE) на карті з Кримом, але без Галичини, Карпатської України та Бессарабії з Буковиною. Державний кордон України показано як не встановлений (лише з Румунією затверджений).
На карті показано встановлений державний кордон Румунії. 10 вересня 1919 р. було укладено Сен-Жерменський мирний договір. Румунії вдалось закріпити за собою не тільки Південну Буковину, а й окуповану Північну. Проти таких рішень рішуче протестували офіційні представники ЗУНР, УНР та УСРР. 28 жовтня 1920 країни Антанти  підписали з Королівством Румунія «Бессарабський протокол», який віддавав Румунії Бессарабію (була окупована ще в січні 1918 р.).
Між Латвією, Литвою та Естонією, а також між Польщею і Росією (з 1922 р. Радянський Союз) та між Польщею Україною, Литвою, Латвією, Росією кордони позначені як ще не встановлені. 
Деякі з цих політичних і територіальних змін збереглися до теперішнього часу. Інші виявилися недовговічними і були змінені в кінці1930-х рр. та під час Другої світової війни або зовсім недавно, на початку 1990-х рр., коли відбувся розпад Чехословаччини, Радянського Союзу та Югославії. Дана карта входить в колекцію, зібрану генералом Таскером Говардом Бліссом (1853-1930 рр.) під час його служби в армії США в роки Першої світової війни і представництва на Паризькій мирній конференції.
Французька карта Європи станом на травень 1920 р. (після Паризької мирної конференції)
 
 Карта України, населення 45 млн. Меморандум до уряду США про визнання Української Народної Республіки, 12 травня 1920 р.

Карта України. Шведська енциклопедія “Nordisk familjebok”, 1920 р.
          

                              Американська карта Європи 1922 р. 


1922 р. Назва карти «Racial Map Of Europe by Hammond & Co.». Видавництво «Hammond Map». Hammond Map або  Hammond World Atlas Corporation – приватна американська компанія з виготовлення та друкування карт. Компанія була заснована в 1900 році в Брукліні, штат Нью-Йорк, Калебом Стілсоном Хаммодом (Caleb Stillson Hammond).

Українців показано як Little - Russians or Ukrainians  (Малоруси або Українці). В Українських Карпатах позначено Гуцулів (Huzull) та Бойків (Boikes). Більша частина Кубані заселена українцями. Частина Середньої Донщини, вся Стародубщина, Пінщина, Берестейщина, Пряшівщина – українська етнічна територія.

Карта голодомору в Україні. 1922 р. Квітень
Голодомор в Україні 1921—1923 рр. — масовий голод у південних областях України в 1921–1923 роках, спричинений вивезенням хліба Радянською Росією, на тлі посухи та неврожаю на Кубані та Поволжі.
На жаль, тоді західний світ так і не перейнявся трагедією українського селянства, страшний голод поширювався далі півднем України. До Катеринославщини, Запоріжжя та Донеччини наприкінці 1921 року додається Миколаївщина та Одещина. І на початку січня 1922 року кількість голодуючих тут сягнула 1 890 000 осіб, у березні — 3 250 000, в червні — 4 103 000. За доповіддю представника Комітету Нансена, акредитованого у Женеві, на півдні України взимку 1922 року голодували 8 000 000 селян.

ДЖЕРЕЛА

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання / А. Л. Байцар. – Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. – 640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія / А. Л. Байцар. – Львів: ЗУКЦ, 2022. – 328 с. 

*Stebelsky Ihor. Placing Ukraine on the Map: Stepan Rudnytsky’s Nation Building Geography. Kashtan Press Kingston Ontario, 2014. P.25. 



1 коментар: