вівторок, 28 лютого 2017 р.

З історії Винник: ФІГУРИ БОЖОЇ МАТЕРІ ТА ХРЕСТИ ПРОЦЕСІЙНІ



Більшість Хрестів, що були встановлені у Винниках, знищено   комуністичним режимом. Сьогодні Хрести встановлено біля усіх Божих Храмів міста.

У період I Світової війни було встановлено Хрест біля дороги, що веде зі Львова до Винник, недалеко від стежки, що повертає на дачі (при наближенні до Винниківського озера).


Проект Фігури Матері Божої біля тютюнової фабрики (поч. 1930-х рр.)



Ще один Хрест стояв у колишній Маріївці, біля ставу графа Ліпського (тепер Винниківське озеро). Легенда говорить, що члени сім’ї графа трагічно загинули й були поховані недалеко маєтку. Можливо Хрест було встановлено для очищення цього місця.

До 1914 р. було встановлено Хрест на обійсті при в’їзді у Винники зі Львова (тепер вул. Галицька). На цьому місці був пустир, кар’єр, де добували камінь. Люди посвятили місце, поставили Хрест, збудували хату. Біля хреста було джерело, де подорожуючі могли набрати води. На поч. 1990-их років господар оселі п. Петро Олексів поновив Хрест і його освятив о. Петро Паньків.

Хрест у церкві Воскресіння ГНІХ (весна 1938 р.) — встановлено та освячено перед Пасхою до 950-ліття Хрещення Русі-України (на урочистостях був присутній Митрополит Андрей Шептицький, це остання візитація Митрополита до Винник). 1992 р. (у Великий Четвер) Хрест перенесли на цвинтар, а пізніше – біля будови церкви свв. Володимира і Ольги (УАПЦ). На жаль, православна громада цей історичний Хрест не зберегла.

Хрест на роздоріжжі вул. І. Франка Забава. Недалеко від нього знаходилася кузня.

Кам’яний Хрест (1939 р.) на вул. Сахарова. Колишні господарі оселі виготовили його для встановлення на цвинтарі, але війна 1939 р. не дала змоги їм це зробити. Так і залишився хрест стояти на подвір’ї.

Хрест у церкві Воскресіння Господнього (1988 р.) — встановлено і освячено на честь 1000-ліття хрещення України-Руси (весною 1992 р. Хрест перенесли на цвинтар).

Хрест на роздоріжжі вул. Ломоносова — Шевченка (жовтень 1989 р.) — перенесено з обійстя Опалевичів на узбіччя дороги.

Хрест на символічній могилі «Борцям за волю України» (1990 р.) (роздоріжжя вул. І. Франка — Стрілецька). Перший Хрест тут було встановлено у 1850-их рр. на честь скасування панщини.

Історична довідка. Починаючи з 1849 р. день 16 квітня (скасування панщини) щороку відзначався як всенародне свято. Люди намагалися увічнити пам’ять про кінець кріпацької неволі. Народні майстри споруджували пам’ятники з каменю, заліза або дуба на кошти, зібрані серед селян. Кам’яні пам’ятники завершувалися кам’яним або залізним хрестом. Ставили їх у річниці скасування кріпацтва. До кінця XIX ст. таких пам’ятників у Галичині було 1,5 тисячі.

1992 р. було встановлено і освячено  Хрест у церкві Воскресіння ГНІХ на честь 150-ліття храму.

Хрест на вул. Стуса (відновлено 1995—1996 рр.) — найдавніший Хрест у Винниках; з давнім відреставрованим розп’яттям. Новий Хрест виготовили винниківчани Дзьордзі.

25 жовтня 1993 р. освячено хрест на місці майбутнього храму Премудрості Божої – Софії (УГКЦ) (вул. Галицька).

Хрест на вул. Шевченка (біля костелу; 2012 р.) — встановлено з нагоди 250-ліття завершення будівництва римо-католицького храму і створення латинської парафії у Винниках.

Фігура Божої Матері (4 грудня 1996 р.) біля г. Жупан. Посвятили фігуру — о. Петро Паньків та о. Михайло Дроздовський (УГКЦ), о. Михайло Романишин (УАПЦ). Суттєву допомогу надали місцеві підприємці П. Герасим, П. Герасимович, І. Бродило, П. Стецко, О. Матвіїшин, І. Лишневський, Б. Лишневський, О. Василів, І. Козидра. Прилучилися до втілення цього задуму у життя й працівники підприємства «Колібрі» (керівник І. Вархолик), Винниківського лісництва (А. Ціж) і підприємства «Благоустрій» (Т. Божко).

Хресна Дорога на г. Жупан (29 серпня 1999 р.). Дерев’яні хрести виготовили винниківські майстри Федір Кожух та Адам Адамчук. Господній гріб споруджений майстрами Романом Яришем, Ярославом Сичем та Антоном Федоровичем. У неділю, 29 серпня 1999 р., тисячі винниківчан та гостей міста прийшли до храму Різдва Івана Хрестителя. Там було відслужено Акафіст до Христа Спасителя священиками Винниківського та інших деканатів. Було освячено 14 хрестів та ікон із зображенням Страстей Господніх. Після цього урочиста процесія з фанами, хоругвами та хрестами рушила до місця посвячення Хресної Дороги на г. Жупан. Процесія розтягнулася на усю центральну вулицю міста.

Фігура Божої Матері (2001 р.) на вул. Кільцевій. Посвятили фігуру — о. Петро Паньків та о. Михайло Дроздовський (УГКЦ), о. Василь Петрик (УАПЦ).

Фігура Божої Матері (4 грудня 2005 р.) біля церкви Воскресіння ГНІХ (у скверику). Меценати — Олег Наставський, Богдан Голіян, Олег Голіян.

Фігура Божої Матері (2006 р.) у Винниківській санаторній школі-інтернат.
Фігура Матері Божої біля тютюнової фабрики (1950-ті рр.)


Капличка Божої Матері (17 травня 2006 р.) на розі вул. Шевченка Галицької.

17 травня 2006 р. відбулося посвячення каплички Божої Матері.  Скульптор — народний художник України Іван Самотос (автор пам'ятника В'ячеславу Чорноволу у Львові; 2002 р.). Автор портретних мозаїк митрополитів Андрея Шептицького та Івана Огієнка — Анатолій Слободян. Скульптура зроблена з найкращого каменю, з якого постала неповторна архітектура Львова. Капличку посвятили о. Петро Паньків (УГКЦ) та о. Василь Петрик (УАПЦ).

Богородиця повернулася на своє законне місце після більше ніж півстолітньої відсутності, відколи руки вандалів зруйнували фігуру. Колись на цьому місці римо-католицька громада Винник встановила (поч. 1930-их рр.) фігуру Матері Божої (на фото вгорі). 20 квітня 1950 р. рішенням виконкому Винниківської районної ради «Про впорядкування рогу вулиць Леніна та Шевченка» передбачалося знести фігуру Божої Матері, що стояла на тому розі. Знесення пам’ятника мотивувалося тим, що він нібито «робить гострий ріг і закриває видимість для водіїв машин». Цей документ зобов’язував директора тютюнової фабрики Лебедя та директора МТС Квашу надати допомогу в проведенні цього «міроприємства». Контроль за виконанням цього рішення було покладено на завідувача Райкомунгоспу Новосада. В основних закладах міста були розміщені оголошення (російською мовою). Оголошення роз’яснювало причини зняття «фігури Матки Боски» (як писалося там) і одночасно оповіщало мешканців, що у випадку заяви громади фігура може бути перенесена в інше місце. Однак, для подання заяви було обмаль часу, лише 4 дні. Скульптуру важко було зняти за допомогою техніки, тому вирішили її підірвати. Під час вибуху в адміністративному корпусі тютюнової фабрики розбилося скло на вікнах, а директор вигукнув: «Через ту заразу мені шибки повибивало!» і після цього копав ногами голову скульптури Богородиці, яка відкотилася. В одного із робітників, які брали участь у підриві фігури народилася безрука дитина.

Уродженець Винник отець Роман-Андрій Кияк у своїй книзі «Перлини християнської мудрості» згадує про трагічну подію, пов’язану з руйнуванням фігури Матері Божої: «У місті Винники, що біля Львова, навпроти тютюнової фабрики стояла чудова фігура Матері Божої. Під час першого перебування наших червоних «визволителів» радянська влада не торкала її. А коли нас «визволили» вдруге, директор тютюнової фабрики Лебідь, який повернувся з фронту в званні полковника, бажаючи сподобатися владі «геройським вчинком», а радше, щоб замаскувати свої злодійські справи, дає вказівку трактором знести фігуру Матері Божої й кинути її у велику яму на території фабрики. Злодійські дії директора, члена бюро райкому партії (викрадав і продавав вагонами тютюнову продукцію) було викрито. Його засудили на 15 років тюрми. За ґратами в нього почалася гангрена обидвох ніг. Ноги ампутували. Після звільнення з тюрми, він приїхав на інвалідному візочку до своїх колишніх робітників і в каятті та з великим жалем у серці говорив їм: «Якщо б мені Господь повернув ноги, я б сам переніс фігуру Матері Божої на те місце, де вона стояла».
Фігура Матері Божої біля Воскресіння ГНІХ   (2017р., лютий)


За споминами (січень 2015 р.) п. Люсі Литвин: «Я ще як була мала мені про цю фігурку розказував пан Іван Кравець (нині вже покійний), що біля цієї фігури були ще дві - це апостоли Іван та Яків. Коли їх зруйнували то потім закопали на території нашого стадіону. Руку одного з апостолів так і не знайшли. На скільки це правдиво не можу сказати. Але це все зі слів пана Івана».


28 серпня 2013 р. освячено Фігурку Матері Божої на вул. Любич-Парахоняк, 17. Освятили фігурку о. Петро Паньків (УГКЦ), о. Леонтій Саламон (РКЦ) та о. Андрій Петрик (УАПЦ). Фігура була встановлена з ініціативи п. Віктора Гавриха (депутат ВМР). Символічно, що фігура була встановлена на тому ж місці, де 28 червня 1941 р. радянські військові під час відступу та навантаження на залізничній станції розстріляли невинних винниківчан, деякі з них проживали в даному районі.

31 серпня 2014 р. освячено Фігурку Матері Божої на перехресті вул. Грушевського та Лугової.

28 серпня 2015 р. освячено Фігурку Матері Божої на вул. Ціолковського.















понеділок, 27 лютого 2017 р.

Назва "Україна" на картах французьких картографів Жіль Робера де Вугонді та Дідьє Робера де Вугонді (середина XVIII ст.)



1748 р. Жіль Робер де Вугонді (Gilles Robert de Vaugondy; 1688—1766) та Дідьє Робер де Вугонді (Didier Robert de Vaugondy; 1723-1786) (син Жіля Робера). Жіль Роберт де Вугонді, як правило, підписував свої карти «М. Robert», а Дідьє – «Robert de Vaugondy» (іноді додаючи «fils» або «filio»). У деяких випадках до кінця не з’ясовано Жіль чи Дідьє склали карту. З 1740-х років картографічна фірма Жіля і Дідьє Роберів видавала велику кількість атласів, великоформатних карт і глобусів й була на той час найвідомішою і найприбутковішою у Парижі. Починаючи з 1757 р. публікували «Nouvel atlas», який протягом 15 р. вийшов п’ятьма накладами, та перевидавали карти П. Мулляра-Сансона та Н. Сансона, зокрема його карту Польщі «Les Estats de la couronne de Pologne...».

1748 р. Карта – “L'Europe. Divisee suivant ses principaux Etats” Європа...). Напис на мапі (від Дніпра до Дону) – “Ukraine ou Cosaquie” (Україна Козацька).
1748 р. Карта – “Russie Blanche ou Moscovie...” (Русь Біла, або Московія) поміщена в атласі “Atlas portatif universel et militaire”. Лівобережна Україна позначена як Ukraie ou Cosaquie (Україна Козацька)., Правобережна Україна – Pologne (Польща). Формат мапи 16 × 14,2 cм.
1751 р. Жіль Робер де Вугонді та Дідьє Робер де Вугонді створили карту “L'Europe divisee en ses principaux Etats…” (Європа...). Видана в Парижі, поміщена в “Atlas Universel”. Масштаб 1:9 500 000. На півдні Київська та Білгородська губернії межують з землями Запорозьких Козаків (Cosaques Zaporiski) і Ногайців (Tartares Nogayes). На карті напис Dzyke Pole (Дике Поле) розміщений на землях Запорозьких козаків.
У наступному році (1752) Жіль Робер де Вугонді та Дідьє Робер де Вугонді створили ще одну карту “Partie méridionale de la Russie européenne où sont distinguées exactement toutes les provinces, d'après le détail de l'Atlas Russien” де показано українські землі. Ця мапа теж видана в Парижі в 1757 р. в “Atlas Universel”. Масштаб 1:3 400 000. На півдні Київська та Білгородська губернії межують з землями Запорозьких Козаків (Cosaques Zaporiski) і Ногайців (Tartares Nogayes).
1754 р. Жіль Робер де Вугонді та Дідьє Робер де Вугонді доповнили карту “Partie méridionale de la Russie européenne où sont distinguées exactement toutes les provinces, d'après le détail de l'Atlas Russien” картою-вставкою “Developpement de la Nouvelle Servie” (Адміністративні кордони Нової Сербії). Мапа видана в Парижі. Франсуа Сантіні в 1776 р. перевидав її в “Atlas Universel dressée sur les meuilleures cartes modernes 1776”, а пізніше у Венеції 1784 р.
На карті з’явився напис UКRAINE. Середня Наддніпрянщина (Правобережна та Лівобережна) позначена як UКRAINE. На півдні Київська (Gouvernem.t de Kiowie) та Білгородська губернії межують з землями Запорозьких Козаків (Cosaques Сzaporowski) та Ногайців (Tartares Nogayes).
На основній карті землі Запорозьких козаків (Cosagues Czaporowski) та Кримського ханства (Petite Tatarie) замальовані одним кольором і в одних кордонах. Таким чином, французькі картографи показали землі Запорозьких козаків у складі Кримського ханства, яке в цей час знаходилося (до 1774 р.) в складі Османської імперії. На карті добре видно, що Zaporozskaia Sjecza (Запорізька Січ) і Kudak (тепер м. Дніпро) позначені як міста з невеликими фортецями. Elisabethgorod (Кропивницький), Ingulgorod (?) показані містами без фортець.
На спеціальній вставці “Developpement de la Nouvelle Servie” (Адміністративні кордони Нової Сербії) розташування Нової Сербії відповідає північній частині Кіровоградської області нинішньої України. Територія Нової Сербії з адміністративним поділом на полки показана у складі Російської імперії. Таким чином, підтверджувалася належність земель до Росії. А ось територію Запорозьких козаків показано як нейтральну (Neutre). У нижній (південній) частині вставки вказаний кордон з Туреччиною (Frontieres de la Turquie).
1752 р. Жіль Робер де Вугонді та Дідьє Робер де Вугонді. Карта – «Le Royaume de Pologne divise enses duches et provinces et subdivise en Palatinats». Видавництво Париж. Поділля та Київщина позначені як UКRAINE; Західна Україна позначена як Червона Русь (Russia Rouge); окремо виділено Покуття (Pokutie).
1762 р. Жіль Робер де Вугонді у Парижі видав карту “Partie Meridionale de la Russie Européenne, Tartarie Rusienne, Petite Tartarie..”. Формат карти 24 × 30 cм. Середня Наддніпрянщина (Правобережна та Лівобережна) позначена як UКRAINE, напис досягає Бахмута (на Донеччині). На території Кримського ханства (Petite Tartarie) показано Запорозьких Козаків (Cosaques Saporowi), на Дону – Донських козаків (Cosaques du Don).
Жіль Робер де Вугонді, відомий також як Le Sieure або Monsieur Robert, походив з родини Нікола Сансона (1600-1667) і є нащадок його онука П'єра Мулляра-Сансона (Pierre Moullart-Sanson). Він був племінником і спадкоємцем П’єра Мулляра-Сансона якому перейшла велика частина плит карт Н. Сансона. Від нього успадкував більшу частину картографічного матеріалу Нікола Сансона. Цей матеріал він разом з сином об'єднав з картами і пластинами, набутими після смерті Юбера Жайо 1712 р., щоб створити основу Всесвітнього Атласу. Після Абрагама Ортеліуса (Abraham Ortelius; 1527 —1598) і Герарда Меркатора (Gerhardus Mercator; 1512—1594) Вугонді спираючись на їх джерела значно просунули вперед картографію тієї епохи. Основні праці: “Géographie sacrèe et historique de l'Ancien et du Nouveau Testament” (1747), “Usage des globes céleste et terrestre” (1752), “Petit Atlas” (1748), “Atlas universel” (1757), “Atlas portatif” (1762). Робер Вугонді склав “Карту середньовічного світу” в кращих європейських традиціях. На ній він показав країни Середнього Сходу та Південного Кавказу. На мапі детально показано контури морів, кордони держав відтінені різнобарвною кантівкою. Основа історичної карти Робера Вугонді досить точна, автор використовував найдетальніші матеріали картографів-сучасників. Обидва (батько та син) отримали титули Королівських географів «Geograpne du Roi» від Аюдовіка XV та шляхетство.
Дідьє Робер де Вугонді  спільно з батьком  створив універсальний атлас (Atlas Universel) з 108 карт. Даний атлас вперше був опублікований в 1757 р. Для його створення були використані старі джерела, звірені з більш сучасними картами. На багатьох були виправлені широти і довготи згідно з астрономічними спостереженнями. Старий матеріал був змінений з додаванням безлічі нових топонімів. У 1760 р. Дідьє Робер де Вугонді був призначений географом Людовика XV, був також Королівським географом польського короля Станіслава Лещинського, з 1756 р. членом Академії наук. Основні праці: “Essai sur l'histoire de la géographie” (1755), “Tablettes parisiennes” (1760), “Cosmographie” (1763), “Institutions géographiques” (1766), “Atlas de la France et de l'Europe” (1785). Після смерті батька Дідьє співпрацював з Шарлем-Франсуа Делямаршем (Charles-François Delamarche), який бл. 1784 р. перебрав майстерню Д. Робер де Воґонді і став його спадкоємцем.
Робер де Вугонді і його син  Дідьє Робер де Вугонді були провідними картографами у Франції в XVIII ст. Вони виготовляли не лише карти, але і глобуси.
ПРАЦІ:

    Atlas portatif, universel et militaire, composé d'après les meilleures cartes, tant gravées que manuscrites, des plus célèbres géographes et ingenieurs (1748)

    Partie Septentrionale du Royaume de Naples (1748)
    Royaumes d'Espagne et de Portugal (1748.)
    Amérique Septentrionale dressée, sur les relations les plus modernes des voyageurs et navigateurs, et divisée suivant les differentes possessions des Européens (1750)
    Isles de Saint Domingue ou Hispaniola, et de la Martinique (1750)
    La Judée, ou, Terre Sainte, divisée en ses douze tribus (1750)
    L'Empire du Japon divisé en sept principales parties, et subdivisé en soixante et six royaumes (1750)
    Partie de la Mer du Nord, où se trouvent les Grandes et Petites Isles Antilles, et les Isles Lucayes (1750)
    Royaume d'Irlande divisé en ses quatre provinces et subdivisé en comtés (1750)
    L'Empire de la Chine dressé d'après les cartes de l'Atlas Chinois (1751)
    Les Indes Orientales, où sont distingués les empires et royaumes qu'elles contiennent tirées du Neptune Oriental (1751)
    Environs de Paris (1753)
    Gouvernemens généraux du Maine et Perche, de l'Anjou, de la Touraine, et du Saumurois (1753)
    Atlas universel (1755)
    Carte de la Virginie et du Maryland (1755)
    Partie de l'Amérique septentrionale, qui comprend le cours de l'Ohio, la Nlle. Angleterre, la Nlle York, le New Jersey, la Pensylvanie, le Maryland, la Virginie, la Caroline (1755)
    Turquie Européenne (1755.)

                                                                                 1748 р. 
1751 р. Жіль Робер де Вугонді та Дідьє Робер де Вугонді. «L'Europe divisee en ses principaux Etats…».

                                                                                     1752 р.
                                                                              1754 р.

                                                                          
                                                               1757 р. 
                                                                                1754 р.
                                                                               1762 р.
                                                                            1784 р.