пʼятниця, 22 червня 2018 р.

Перша карта Московії Зиґмунда Герберштейна (1546 р.)

1546 р. Перша  карта Московії, австрійського дипломата, посла Священної Римської імперії в краю московитів Зиґмунда Герберштейна (Siegmund Freiherr von Herberstein; 1486—1566). Фінська затока названа  «Sinus Livonicus et Ruthenicus». Балтійське побережжя назване лівонсько-рутенською дугою (Sinus livonicus et ruthenicus), а також краєм рутенів або московитів (Ruthenorum seu Moscovitarum fine). Перераховуються рутенські (ruthenice) назви Волги та Дону.
1549 р.
1549 р. карта поміщена в його трактаті «Rerum Moscoviticarum Commentarii» (Записки про московитські справи). Праця видана у Відні (латинська мова). Це - трактат про Московію та сусідні країни. Одне з перших докладних джерел в Західній Європі про Московію.
Великий князь московський приймає подарунки. З книги Зиґмунда Герберштейна, 1576 р. (Юрій Гарматний, 2017 р.)
Московський боярин зустрічає європейського посла. З книги Зиґмунда Герберштейна, 1576 р. (Юрій Гарматний, 2017 р.)
Московський князь Василь ІІІ, казанський хан Шиг-Алей та Сигизмунд Герберштейн на полюванні.  З книги Зиґмунда Герберштейна, 1576 р. (Юрій Гарматний, 2017 р.)

НАЦІОНАЛІЗМ - це стан душі


четвер, 21 червня 2018 р.

Русь - українські землі (карти XII ст.)



1154 р. Мухаммеда аль-Ідрісі. Пам'яткою світової картографії є карта світу 1154 p. арабського географа Абу-Абдаллага Мухаммеда аль-Ідрісі (1099-1164). Цю велику мапу (у вигляді срібної півкулі на папері) відомої на той час частини світу було складено за результатами мандрівок і пов'язану з мапою працю – “Книга розради для того, хто прагне подорожувати по областях” (зустрічається також назва “Книга Рожера”). До наших днів дійшли три манускрипти XIV-XV століть з книгою Рожера, з них два – в Національній бібліотеці Франції та один – в Бодліанській бібліотеці в Оксфорді. Перевернута географічна карта світу, складена аль-Ідрісі, перевершувала за точністю всі середньовічні аналоги. Північ на ній поміщено внизу, а Африка – вгорі. Населений світ розділений на сім секторів від екватора до північної сніжної пустелі. Карта зберігала популярність в Італії аж до XV ст., коли її в своїй роботі використовував венеціанець Фра Мауро. Конрад Міллер у 1928 р. зробив латинізовану копію карти аль-Ідрісі.
Книга Рожера. На початку твору дається загальний опис Землі, вона ділиться на сім кліматів (широтних зон), а кожен з них – на 10 зон із заходу на схід. Таким чином, 70 секцій твору пов'язані з 70 доданими картами. За підрахунками К. Міллера, на картах нанесено близько 2 500 найменувань об'єктів, а в тексті – понад 6 000. Зокрема, опис країни ар-Русіййа (Русь) включено в 5 секцію VI клімату і 4 і 5 секції VII клімату і містить назви понад 20 міст [Коновалова И. Г. Ал-Ідриси о странах и народах Восточной Европы: текст, перевод, коментар. М., 2006].
Карта аль-Ідрісі подає не тільки територіальне розміщення України, а й уперше на карті міститься назва “Rusia” (Русія, тобто Русь). На карті написи – Ard al Rusia – земля Русі (територія Правобережної та Лівобережної України), muttasil ard al Rusia – з’єднана земля Русі, minal Rusia al tuani – від Русі залежні.
Позначено та підписано річки – Дніпро, Дністер, Дунай, а також Київ (Kiau) та ін. українські міста.
1190 р. Карта «The Sawley Map» (карта світу); автор – Гоноріус Аугустодуненсіс (Honorius Augustodunensis; 1098-1156). Мова карти – латинська. Українські землі на карті позначені як «Ruſſia» (Руссія, тобто Русь). Топонім «Руссія» розташований на річці біля Карпат (можливо це р. Дністер, або р. Прут).  Сучасна Росія позначена іншими назвами.
1154 р. Фрагменти карти
1190 р. Фрагмент карти «The Sawley Map»
1190 р. Карта «The Sawley Map»

неділя, 17 червня 2018 р.

Винниківчани брати Йони - борці за незалежну Україну



Йона Володимир Григорович (1890 р., м. Винники — 1969 р., м. Винники; рідний брат Йони Ярослава) стрілець УГА, вязень сталінських концтаборів. Володимир з 19011902 н. р. по 19031904 н. р. навчався у Львівській академічній гімназії разом з Огоновським Любомиром (військовий діяч, один з організаторів Листопадового чину 1918 р. у Львові, сотник УГА). В паралельному класі вчилися Євген Коновалець і майбутній сотник УГА Ананія Степанів (брат Олени Степанів).
За спогадами винниківчан Олени Комендяк та Михайла Харчишина: «Володимир був студентом у Львові. То було в двадцятих роках... Митрополит Шептицький, щоб врятувати студентів від польських розгромів, відправив велику групу молодих людей вчитися до Чехії. З ними був і Володимир Йона. Там вони закінчили навчання. Хоча чехи пропонували їм лишитися працювати, але вони не погодилися, а всі разом поїхали «будувати Україну» до Харкова. ... група хлопців, яку Шептицький врятував від поляків, потрапила під сталінську катівню... їх розстріляли, як «ворогів народу». При розстрілі був присутній сам П. Підгорний... Підгорний стояв з офіцером, який керував розстрілом, і вів очима по шерензі приречених — думав, що хтось може заплаче і буде просити помилування. Погляд зупинився на Володимирі Йоні. Підгорний сказав офіцеру, щоб вивів Йону. Його поставили навпроти тих хлопців, де стояв офіцер і Підгорний. На очах Володимира розстріляли всіх хлопців одним залпом. Енкаведисти думали, що після такого жахливого видовища Володимир зламається духом, що він стане слухняним рабом і буде працювати на них. Але Володимир не пішов на зраду... І пішов Володимир на Соловки... Хрущовська амністія — і Йона Володимир на волі, повернувся додому».
Проживав з братами у Винниках на вул. Піддіброва. Помер і похований у Винниках на старому цвинтарі.
Йона Євген Григорович (31 жовтня 1900 р., м. Винники — 1 квітня 1988 р., м. Винники) — краєзнавець, художник. Навчався Євген у Львівській академічній гімназії (з 1913 р.). За спогадами винниківчан Олени Комендяк та Михайла Харчишина:  «Євген був наймолодший. Він хворів, і за станом здоров'я його не брала до війська жодна влада. У 1944 р., як німці відступали, то були люди, що з німцями втікали від москалів. Євген теж з ними, бо знав, на що москалі здатні. Зайшов вже під Польщу, а москалі їх повернули назад, через що Євген був не в милості від них. А за той час в їхню хату вже заселили «квартирантів». Мамина сестра, з дому Дмитерко, жила по вулиці Піддіброва. Вона відпустила частину хати для Йони Ярослава, де пішов жити і Євген. На той час він був самотнім, пенсії і ніякої допомоги не мав, бо держава його ненавиділа як «ворога народу». То Євген до кімнати взяв квартирантів, щоб мати якусь копійку на життя, а сам жив у тісненькій кухні. Коли брати повернулися з заслання, то допомагали Євгену. Коли брати повмирали, то найбільше допомагала Олена Комендяк. Вона з чоловіком і дітьми приїхали з Сибіру до Винник. Ніхто не хотів їх взяти на квартиру, а Євген Йона поспівчував їм і взяв їх, хоч у нього зовсім не було місця. А для них, і то було добре. Двоюрідний брат Любомир Дмитерко з Євгеном не був у добрих стосунках. Він був головою спілки письменників України... Коли Любомир приїхав відвідати свої рідні Винники (влада дуже готувалась до цього візиту), то обминув зустріч з Євгеном, бо вважав його націоналістом. Але у Винниках багато, хто знав, що той великий гість є братом Йони – того старенького пана, який в шостій ранку йде займати чергу за молоком. Один раз ішов майор міліції Скоропад, а назустріч Євген. Майор думає – важна особа – брат голови спілки письменників України, та й каже до нього: «Добрий день!». Йона відповів, а майор простягнув руку, щоб потиснути. Йона каже: «Я вам руки не даю», а Скоропад питає: «Чому?».  «Бо ваша рука в крові», відповів Йона. Отакий був Євген Йона. Був подібний до своїх братів... Євген Йона мав хист до малювання... Він дуже любив Карпати і вважав, що кожен мав би побувати на Довбушевих місцях, скелях, водоспадах».
Товаришував Євген з місцевими патріотами: Михайлом Харчишином,  Орестом Бачмагою, Олексою Комендяком, Богданом  Кочаном, Орестом Йоною, Михайлом Зьомком,  Богданом Гарапою. Разом з друзями часто мандрував по історичних місцях Західної України.
Деякі картини Євгена Йони зберігаються у Винниківському історико-краєзнавчому музеї. Помер і похований у Винниках на старому цвинтарі.
Йона Ярослав Григорович (29 січня 1900 р., м. Винники — 1970 р.,  м. Винники) — стрілець УГА (з 1 січня 1919 р.), козак Третьої Залізної стрілецької дивізії Армії УНР, активний діяч винниківської «Просвіти». Дід — Іван, батько Григорій (9. 10. 1853 р. 10. 11. 1933 р.), мати Марта Дмитерко (19. 11. 1868 р. 7. 11. 1944 р.). Батько служив у австрійській поліції. Йони — корінні винниківчани, жили на вулиці Замковій, 1 (від вул. І. Франка до міської ради). 1944 р. в їхню рідну домівку «совєти» заселили інших людей. (брати в цей час перебували поза межами України). Мамина братова (мати письменника Дмитерка Любомира) жила по вулиці Піддіброва (урочище «Розлавка»). Вона віддала частину хати для Йони Ярослава, де поселився і брат Євген. Згодом, після сталінських концтаборів, до них приєднався Володимир.

Навчався Ярослав у Львівській академічній гімназії (19121918 рр.). Після шести років навчання  у гімназії пішов служити до війська.
В «Описі життя» зазначав: «Кампанію українсько-польської війни перебув на фронті в 1 курені УСС (УГА). По переході Армії за Збруч я захворів на тиф і пролежав 2 місяці в шпиталі в Кам’янці, звідки повернувся назад до частини. По розоруженню Галицької Армії вступив до 3-ї дивізії генерала Удовиченка Військ УНР. В цій дивізії перебув на фронті до єї ліквідації. По звільненню в 1920 році працював декілька місяців в садівничо-огородній школі товариства «Просвіта» в Милованю. Після того вернув домів. 1922 р. зложив іспит зрілости. Примусову службу в польській армії відбув у роках 192324. З того часу працюю в народних установах і перебуваю стало у Винниках біля Львова. 15 падолиста 1926 року».
17 листопада 1926 р. прийнятий на агрономічний відділ агрономічно-лісового факультету Української господарської академії в Подєбрадах (Чехословаччина). 16 лютого 1928 р. викреслений зі списків студентів.
В сталінські часи зазнав переслідувань. Помер і похований у Винниках на старому цвинтарі.

                                  Могила братів Йона на Винниківському цвинтарі

Література
Байцар Андрій. Історія Винник в особах: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — 180 с.
Коваль Роман, Моринець Віктор. «Подєбрадський полк» Армії УНР". Том I. — К. :Історичний клуб «Холодний Яр», 2015. — 432 с.