субота, 22 липня 2017 р.

Перша польська окупація м. Винники (1387-1772 рр.). Хронологія подій. Частина I



1387 р. 1772 р. ПІД ВЛАДОЮ ПОЛЬСЬКОГО КОРОЛІВСТВА ТА РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ (РУСЬКЕ КОРОЛІВСТВО до 1434 р.).
XIV ст. (кінець) — син Юрія (Григорія) Штехера Петро з Винничок або Малих Винник (Петро Винницький) володар Винник.
1400-ті рр. (початок) Ян Бернечі (Іван Бернечий) володар Винник
1410 р. згадка про Винники в Актах городських і земських (том II, стор. 61).
2 січня 1418 р. — Іван (Ян) з Обихова (генеральний староста  руський) вирішив суперечку за Винники між шляхтичами Васьком Мосенчичем і Яном Бернечі на користь останнього.
12 березня 1418 р. Іван (Ян) з Обихова дозволив вільно мешканцям Винник стинати дерево в лісах аж до Львова, а міщанам Львова аж до села Винники, поки не буде розмежування між Львовом і Винниками.
1420 р. 1436 р. Іван з Винник (можливо Ян Бернечі (Іван Бернечий) фігурує в документах як свідок.
1434 р. 1772 р.   у складі Руського воєводства (Львівська земля; Львівський повіт).
1438 р. перший напад татар на Руське воєводство.
1438 р. 1498 р. на землі Руського воєводства вчинено щонайменше 14 татарських і турецьких набігів.
1435 р. введення польського права і польського суду (закріпачення селян).
20 листопада 1443 р. за судовим позовом володарем Винник згадується Грицько Кердейович.
1443 р. 1459 р. (з перервами)Грицько Кердейович (староста холмський (1431—1439 рр.), подільський воєвода (1439—1462 рр.), теребовельський староста (1456 р.), староста красниставський, каштелян львівський) володар Винник.
1443 р. шляхетний Пашко-намісник у Винниках змушений був принести тілесну присягу проти Івана Кузьми і Яреми.
1448 р. і 1459 р. Грицько Кердейович фігурує у документах як володар Винник.
1448 р. 1453 р. — судові процеси, які тривали за майно Винник і Млинівців між тивуном Миколою із Млинівців і Григорієм (Юрієм) Струмилою з Винник.
1450 р. у Винниках під Львовом виноградник в милю довжини (з польської хроніки).
1452 р. Климек (Климентій) Струмило пообіцяв 6 марок якомусь Хажевському за звільнення Петра з Винник.
1453 р. шляхетний Миколай, намісник пана Климентія з Гаїв, вимагає терміну проти дільничого Георгія з Винник для підданого корчмаря Степана, але відвів позов.
1453 р. — 1454 р. — Григорій (Юрій) Струмило (український галицький шляхтич, урядник Королівства Польського, львівський хорунжий) володар Винник.
15 травня 1456 р. у Львові суддя земський подільський Зиґмунт з Новосідлищ  підписав документ, яким львівський хорунжий Юрій Струмило з Димошина записав монахам-францісканцям у Львові своє село Чишки зі солтиством та монастирем.
19 квітня 1460 р. — король Казимир IV відіслав справу львівського бургомістра, радних і громадян із львівським хорунжим Струмилою про межі Львова з селом Винники.
1471 р. (цілий рік) — через львівського возного Якуба, представник Івана Одновського (Гербурта) Ігнат з Руденців домагається штрафу від Струмила за відмову дати інтромісію (введення у володіння) на Винники.
1476 р. — Винникам, серед інших сіл призначено покарання за відміну платити надимне.
XVI ст. площа Торговиця.
1515 р. перша згадка про церкву у Винниках.
1515 р.  (близько) 1631 р. Лагодовські (стародавній український шляхетський рід гербу Корчак) володарі Винник.
Варіант гербу Корчак

1515 р. у податковому реєстрі в с. Млинівці документується млин і 1 лан (близько 25 га) оброблюваної землі.
1516 р. татарські набіги на Винники та довкільні села.
XVI ст. (початок) Ванько Лагодовський володар Винник.
1542 р. — в с. Млинівцях мешкав якийсь Коваль, якого хата і кузня лежала «на віддалі пострілу з лука» під високою горою (теперішньою г. Лисівкою). Вона розділяла Млинівці від Винник
1542 р. — 1568 р. — спір між феодалами, власником села Винник і власником села Млинівці, про кордон між ними.
1543 р. — село Млинівці знаходилось «під тією дорогою, яка вела з Винник до Львова» і було приватною власністю католицького ксьондза Мніщковського, який успадкував його від своїх предків.
1560-ті 1570-ті рр. (початок) Лагодовський Олександр Ванько (1525 1574 рр.)  володар Винник.
15 червня 1569 р. — польський король Сигізмунд Август видає мандат про повернення Олександру Ваньку Лагодовському незаконно відібраного маєтку — с. Винники з прилеглими пасікою і ставком.
XVI ст. (середина) — володарі Винник шляхтичі Лагодовські намагались захопити частину Млинівців і повели суперечку за ґрунти з власником села ксьондзом Мнішковським, який успадкував його від своїх предків (цей судовий спір розглядався двічі).
1575 р. татарські набіги на Винники та довкільні села.
1578 р. перше розмежування земель між Львовом і Винниками.
XVI ст. (кінець) XVII ст. (початок) Ян (Іван) Лагодовський (син Олександра Ванька) володар Винник.
XVII ст. XVIII ст. кам'яний замок з поділом на верхній і нижній двір.
1601 р. документ про оскарження Яном (Іваном) Лагодовським Юрія Цибульського з Винник за присвоєння шляхетства.
1605 р. — 1633 р. — руйнівні спустошливі набіги татар на довкільні села.
1620 р. татарські загони цілковито знищили с. Млинівці.
1620-ті рр. брати (Станіслав, Олександр, Марко) Лагодовські володарі Винник.
1624 р. — Юрій Заславський з Острога (син волинського воєводи) очолив збройний похід на Винники (маєток Станіслава Лагодовського).
1626 р. Станіслав Лагодовський робить збройний напад на Винники, де мешкали його молодші брати (Олександр та Марко).
1620-ті рр. (кінець) 1631 р. Андрій Лагодовський володар Винник.
1631 р.Андрій Лагодовський (брат Станіслава, Олександра, Юрія та Марка) за борги продав Винники, Підберізці, Млинівці, Завадів і Бартошів львівському каштеляну Вацлаву Яну Замойському.
1631 р. 1696 р. Замойські (стародавній українсько-польський шляхетський рід гербу Єліта) володарі Винник.
1631 р. 1650 р. Вацлав Ян Замойський (каштелян львівський (1632 р.), холмський хорунжий) володар Винник.
1648 р. і 1655 р. походи гетьмана Богдана Хмельницького у Галичину, під час яких двічі облягав Львів, а його шлях завжди проходив через Винники.

четвер, 20 липня 2017 р.

Українські етнічні землі на "Лінгвістичній, етнографічній та політичній мапі сучасної Східної Європи. Росія, Австрія, Туреччина " Казимира Делямара (1868 р.)



Казимир Делямар першим з іноземців звернув увагу на фальшивий зміст історії Російської імперії, яка вивчалася в навчальних закладах Франції, і першим підняв на державному рівні питання про захист українського народу (народ Русинів (le peuple Ruthene), який з останньої чверті XVIII ст. перебував в тіні Московської держави і в XIX ст. був уже забутий у країнах Европи.

Казимир Делямар писав: "В Європі існує народ, забутий істориками - народ Русинів (le peuple Ruthene) 12,5 млн. під російським царем і 2,5 млн. під Австро-Угорською монархією. Народ цей такий же численний, як народ Іспанії, втричі більший за чехів і рівний по кількості всім підданим корони Св. Стефана. Цей народ існує, має свою історію... Живучи між Московією та, власне кажучи, Польщею, рутенці , до яких одних раніше відносилися назви “руси” (Russes) і “русини” (Russiens), були поневолені у минулому столітті московитами, і народ завойовник сам на себе поширив ім’я переможеного народу, щоби надати собі позірних прав на володіння ним. Через це слова “руси” (Russes) і “московіти” видаються нам сьогодні синонімами, тоді як насправді вони є цілком різними для історика (цит. за Петро БРИЦЬКИЙ)".
 
1868 р. Казимир Делямар. «Carte linguistique, ethnographique, et politique actuelle de l'Europe orientale, Russie, Autriche, Turquie» (Лінгвістична, етнографічна та політична мапа сучасної Східної Європи. Росія, Австрія, Туреччина). Видавництво Париж. Масштаб 1:6 000 000. Формат 47 x 30 cм. На карті українці позначені як  Ruthenes (від Закарпаття до Стародубщини). Україна названа Petits Russe (Мала Русь). Росіяни (московити) позначені як Moscovites (ареал проживання зафарбовано іншим кольором - світлоголубим).
  
Казимир Делямар (Théodore-Casimir Delamarre; 1797-1870) — французький політик, сенатор, секретар Паризького географічного товариства, редактор впливового часопису “La Patrie” і близький приятель французького імператора Наполеона III. На початку 1869 р. вніс до французького сенату петицію в українській справі, яку того ж року видав під назвою “П’ятнадцятимільйонний европейський народ, забутий в історії”. Петиція була надрукована двома брошурами – французькою та німецькою мовами. Відтоді не перевидавалась. У 1991 р. переклад на українську мову здійснив Тарас Лучук (цей переклад надрукований в листопаді 1991 р. у львівській «Ратуші»).


Як засвідчує доктор історичних наук Петро Брицький, імя К. Делямара в Російській імперії та СРСР замовчувалося, і його марно було шукати в радянських енциклопедіях. Автор і твори стали відомими лише після здобуття Україною незалежності.