субота, 30 березня 2019 р.

Чорна Русь, Червона Русь, Україна, Чорний шлях, Дике Поле. Карти Гійома Сансона. 1674 р. 1706 р.


1674 р. Гійом Сансон. Використовуючи попередній досвід картографування українських земель та спираючись на нові дані, Г. Сансон створив нову політичну карту України та сусідніх держав. Назва мапи – “La Russie Noire ou Polonoise qui Comprend les Provinces de la Russie Noire de Volhynie et de Polodie divisees en leurs Palatinats Vulgairement Connues sous le Nom D'Vkraine ou Pays des Cosaques” (Чорна Русь, або Польща, яка охоплює провінції Чорної Русі, Волині, Поділля… відомих під назвою Україна або Країна Козаків). Видаництво Париж. Формат – 42 × 56 cм. Карта менш детальна ніж мапа Боплана, зате в ній уточнено й територіальні пропорції, й назви багатьох населених пунктів.  На карті добре показано ліси і шляхи. Карта неодноразово перевидавалася.
На мапі позначена Russie Noire (Західна Україна з Холмщиною).  Ця помилка буде виправлена Андрієном Сансоном (помер в 1718 р.) лише в 1706 р. (вже після смерті Г. Сансона) заміною Russie Noire на Russie Rouge (Червону Русь).
Назва карти 1706 р. «LA RUSSIE ROUGE ou POLONOISE qui Comprend les PROVINCES DE LA RUSSIE ROUGE de VOLHYNIE et de PODOLIE divisées en leurs Palatinats Vulgairement Connües sous le Nom D’VKRAINE ou PAYS DES COSAQUES». Мапа видана в Парижі, масштаб 1 : 2 000 000. На карті Українаце Країна Козаків “Ukraine ou Pays des Cosaques” (Україна, або Земля (Країна), яка обєднує Волинь та Східне Поділля. На карті позначені Дике Поле та Чорний шлях. Чорний шлях сходився (розходився) з 3 гілок в одну основну дорогу. Центральне розгалуження дороги виходило від Таванської переправи. Східна гілка Чорного шляху проходила від переправи Nosokowka. Біля міста Teninka, зліва від гирла Інгульця, західна гілка шляху виходила від переправи Burhunka. Вище за течією Дніпра позначена переправа Cuzcosow, а нижче міста Кодак переправа Budilow.
Написи на мапі: Volhynie (Волинь) – землі від Західного Бугу до Подоння і дельти Дніпра; Podolie (Поділля) — землі північного Придністров`я та Побужжя.
Гійом Сансон (Guillaume Sanson; 1633—1703), французький картограф, син картографа Нікола Сансона, народився в Парижі. Після смерті батька в липні 1667 р., Гійом продовжив його справу. За успіхи в картографуванні був призначений географом французького короля. В основному відомий картами Європи й Африки. Г. Сансон працював у партнерстві з Юбером Жайо, з яким перевидавав окремі карти й атласи батька, зокрема «Atlas François», перше видання якого вийшло в Парижі у 1695 р. і перевидавалося багато разів аж до 1719 p., та «Atlas Nouveau» (Париж, 1681).
1671 р. Юбер Жайо отримав виключне право на публікацію всіх карт Сансонів.
1706 р. Фрагмент
1674 р.
1706 р.


пʼятниця, 29 березня 2019 р.

Іван Огієнко і Винники


Огієнко Іван Іванович (Митрополит Іларіон) (2 січня 1882 р., м. Брусилів, Житомирщина —  29 березня 1972 р., м. Вінніпег, Канада) — український вчений, науковець-енциклопедист, перекладач Святого Письма, міністр освіти й віросповідань Української Народної Республіки (УНР), митрополит Вінніпезький і всієї Канади, мовознавець, історик церкви, педагог, дійсний член Наукового Товариства імені Тараса Шевченка (від 1922 р.). 1911 р. зарахований професорським стипендіатом по кафедрі російської літератури університету св. Володимира. 1915—1917 рр.— приват-доцент цього університету, 1917—1918 рр. – професор Українського народного університету, що існував паралельно з університетом св. Володимира (згодом — Київський державний український університет). 1918 р. І. Огієнко — уже засновник і ректор Кам’янець-Подільського державного українського університету.
За час періоду Директорії Української Народної Республіки під головуванням Симона Петлюри проф. І. Огієнко став першим міністром освіти в уряді УНР (1918—1919 рр.), а пізніше — міністром віросповідань (1919—1924 рр.). Він займав цей пост навіть тоді, коли вже уряд Української Народної Республіки опинився в еміграції.
З  вересня 1922 р. по 22 квітня 1924 р. Іван Огієнко,  разом з дружиною Домінікою і трьома дітьми – Анатолієм, Юрієм і Лесею, проживав у Винниках. За сприяння митрополита Андрея Шептицького Анатолій і Юрій були прилаштовані в метрополичній бурсі. 4 листопада 1922 р. І. Огієнко отримує, хоч і скромну, посаду викладача (за контрактом) української мови і літератури учительської греко-католицької семінарії сестер чину о.о. Василіян. І. Огієнко підтримував важкохворого Івана Липу і став останнім, хто бачив Івана Липу живим. Вони разом працювали не покладаючи зусиль задля української справи. Винниківський період у житті І. Огієнка відзначений кількома написаними книжками, підготованим і виданим «Українським стилістичним словником» (1924 р.), а також працею над перекладом Нового Заповіту. В 1922 р. надрукував у Львові переклад Літургії Св. Іоанна Златоуста з грецької на українську мову. У травні 1937 р. у Львові виходить «Новий Заповіт», що є лише частиною головної праці всього життя вченого — перекладу Біблії на українську літературну мову з оригінальних давньоєврейських і грецьких текстів.
Іван Огієнко згадує: «Часто бувало, що місцева залізничка Винники-Львів через сніговії не ходила, – тоді я, разом з місцевими семінаристами, дівчатами й хлопцями пішки йшли до Львова, поборюючи снігові кучугури... Тоді були молоді сили і працювати науково, і поборювати трудні перепони до цієї праці... У Винниках тоді жив і проф. Іван Калинович, що викладав у тій же Семінарії німецьку мову. Місцева поліція не раз докучала мені...».
Напружено працює науково, 1923 р. обирається членом НТШ – філологічної (мовної), а згодом і бібліографічної секцій, входить до Ліги української культури (ЛУК). Плідну роботу (жовтень 1922 р. – листопад 1925 р.) знаменують розвідки з історії українського друкарства «Іван Хведорович – фундатор постійного друкарства на Україні», «Друкарська трійця: Фіоль, Скорина і Хведорович», «Друкар-волиняк Онисим Радишевський», «Київська митрополитанська друкарня», «Дерманська друкарня», «Спомини кн. К. К. Остріжського про видання Біблії 1581 р.» та ін. Вінцем їх став перший том фундаментального історико-бібліографічного дослідження «Історія українського друкарства» (XV-XVIII ст.), виданий друкарнею НТШ 1925 р. Ним Іван Огієнко ознаменовує 20-ліття своєї наукової праці.
2010 р., жовтень — відкриття пам'ятника Іванові Огієнку  у Винниках. У Винниках пам'ятник І. Огієнку є другим в Україні і третім у світі.

На честь  Івана Огієнка названа одна з вулиць Винник.
ДЖЕРЕЛА
 Байцар Андрій. «Винники» (науково-популярне краєзнавче видання). 2015 р.
 Байцар Андрій. Історія Винник в особах: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — 180 с.

"Чорний шлях" та "Муравський шлях" на карті Тартарії Нікола Сансона. 1665 р.


Нікола Сансон. Великий внесок у картографування українських земель зробив французький історик та картограф Нікола Сансон (Nicholas Sanson; 1600—1667).
      Близько 1635 p. король Франції Людовик XIII призначив його придворним картографом. Н. Сансон отримав титул “Інженер і географ Короля” (Ingénier et géographe de Roi). Активну діяльність почав з 1627 р. Перші карти створив у співпраці з паризьким видавцем М. Тавернье (M. Tavernier). Все життя співпрацював з його видавничою фірмою, яку в 1644 p., після смерті М. Таверньє, перебрав П’єр Мар’єт.І (Pierre Mariette І), а у 1657 р. очолив його син П’єр Мар’єт II (Pierre Mariette II). Свою першу карту «Postes de France» опублікував у 1632 р. Створював як окремі карти так і багатотомні атласи. Перший атлас «Європа» вийшов 1648 р. 1652 р. розпочав видавництво збірних атласів без назви у форматі folio. Перше видання найважливішої праці Н. Сансона – атлас світу «Cartes generales de toutes les parties dm monde» (1658), перевидавалося багато разів різними мовами. Після його смерті 7 липня 1667 р. в Парижі справу було продовжено його синами (які також стали королівськими картографами) Гійомом Сансоном (1633-1703) і Адрієном Сансоном (1639-1718) у партнерстві з іншими картографами. Брати у 1671 p. об’єдналися з майстернею Юбера Жейо (А. Н. Jaillot). 1692 р. Юбер Жайо зібрав карти Сансона в окремий Новий Атлас.
1665 р., в Парижі, вийшли друком 7 карт Нікола Сансона. Карти увійшли в атлас «Cartes general…». Опублікований його синами разом з паризьким друкарем і видавцем П’єром Мар’єтом II (Pierre Mariette II) у 1665 р. Серед них «Tartarie Europeenne ou Petite Tartarie où sont les Tartares du Crim, ou de Perecop; de Nogais, d' Oczacow, et de Budziak. Dressée sur les Relations les plus Recentes. Par le S. Sanson fils Geographe ord.re du Roy. A Paris Chez Pierre Mariette, rüe S. Iacques à l' Esperance Avec Privilege pour Vingt Ans 1665» (Тартарія Європейська, або Мала Тартарія, або Тартари, Крим, або Перекоп). На карті позначені: Ukraine Pays des Cosaques (Україна Земля (Країна) Козаків), Литва і Московське Царство. Ця карта, схоже, встановила новий стандарт позначення Центральної України, включаючи правий і лівий берег Дніпра. Формат – 40,5 × 51 см.
На карті зображена дорога з Криму (Tartares) в Польщу (Pologne), звана Чорний Шлях (Czarny Szlak). Прямо зі степів Дикого Поля починається Муравський шлях з Малої Тартарії в Московію. Втім, біля Чорного шляху відрізок дороги від Перекопу до Дніпра відсутній. Починається Чорний шлях від дніпровської переправи Nosokowka.
ЧОРНИЙ ШЛЯХ — один з основних шляхів, що сполучали Пн. Причорномор’я із західноукраїнськими землями. Назва "Чорний шлях" трапляється в джерелах із кінця 15 ст.

У зарубіжних джерелах того періоду шлях  називався - Czarny Szlak або Via Nigra. В атласі Польщі Рицци Занноні (1772 р.) турецькою мовою Чумацький шлях названий Kerman-Joli - "караванний шлях", а польською мовою написано "droga niedojrzana", а далі на північний захід "zły krok".
Дмитро Яворницький: «Чорний (Польський) або Шпаків шлях, у турків Кара Іслах, що отримав свою назву від Чорного лісу, виходив з глибини Польщі, з Варшави на Кознище, Пулави, Маркушів, Люблін, Жовкву, Львів, повз Умань на Торговицю, через річку Синюху й звідси в межі вольностей запорізьких козаків, через річки Вільшанку, Кільтінь, уздовж Малої Висі на Велику Виську, над верхів'ями Костуватої й Бобринця, потім вододілом між Ташликом і Мертвоводом до гирла самого Ташлика, до Бугу, врешті за Буг до шляху Керван-Іол, тобто Караванної дороги».
До початку 18 ст. Чорний шлях, яким користувалися кримські татари для грабіжницьких нападів на Правобережну, Західну Україну і Польщу, починався під Перекопом. З початку 18 ст., після зменшення інтенсивності набігів, Чорний шлях почали використовувати чумаки. Згідно з картами Г. де Боплана та ін. європейських картографів 2-ї пол. 17 — поч. 18 ст. Чорний шлях переважно проходив вододілами річок. Він починався від Тавані (нині в районі Каховки та Берислава) й ін. дніпровських переправ та йшов на північ до верхів’їв Інгульця й Тясмину (притоки Дніпра), де розгалужувався на дві гілки. Пн. гілка проходила повз Лебединський ліс (у районі сучасного с. Лебедин Шполянського р-ну Черкас. обл.) та суміжні лісові масиви, далі пролягала між витоками Гнилого та Гірського Тікичів (бас. Пд. Бугу) і правих приток Росі (бас. Дніпра). Пд. гілка, від якої біля витоку р. Велика Вись (прит. Синюхи) відокремлювався Кучманський шлях, вела до переправи через Синюху (прит. Пд. Бугу) біля Торговиці (нині село Новоархангельського р-ну Кіровогр. обл.), проходила повз Умань та зливалася з пн. гілкою в районі витоку Гірського Тікича. Далі Чорний шлях пролягав вододілами річок у північно-західному та західному напрямках повз Погребище, Пиків (нині село Калинівського р-ну Він. обл.), Уланів (нині село Хмільницького р-ну Він. обл.), Хмільник, Стару Синяву та Старокостянтинів. Біля витоків річок Пд. Буг та Случ Чорний шлях з’єднувався з Кучманським шляхом та йшов на захід повз Збараж у напрямку Львова. Відгалуження Чорного шляху вели на Київщину і Волинь.
Бібліографічне посилання: Ґедзь Т.М. ЧОРНИЙ ШЛЯХ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Chornyj_shliakh

"Чорний шлях" в атласі Польщі. Джованні Антоніо Рицци Занноні. 1772 р.


Джованні Антоніо Рицци Занноні (італ. Giovanni Antonio Bartolomeo Rizzi Zannoni ) (народився 1736 р. в Падуї, помер 1814 р. в Неаполі) — італійський географ та картограф. Його найбільше досягненням — розроблення великомасштабного (1:629 000) атласу Польщі. Автори атласу: Джованні Антоніо Річчі Занноні, Францішек Флоріан Чакі (Franciszek Florian Czaki (Csaky de Kerestszegh); ? — 1772) — картограф, капітан артилерії, Ян Ендерсх (Jan Fryderyk Endersch; 1705—1769) — картограф, математик, механік. Назва атласу: «Carte de la Pologne: Divisée par provinces et palatinats et subdivisée par districts, construite d'après quantité d arpentages d observations, et de mesures prises sur les lieux» (Карти Польщі з її провінціями, воєводствами, землями і регіонами).
Аркуш №24. Karta granic Polski, zacząwszy od Bałty, aż do rzeki Sina-Woda, zawieraiąca Słobody Kozaków, Humańskich, y Zaporohowskich, Stépy Tatarow, Oczakowskich, Bessarabskich y Nogayskich, z ich ordami, tak ie w roku MDCCLXVII Han-Krymski poosadzał. Znayduie się tu ieszcze, dalsze wyciągnienie Bógu, y Dniestru (Карта кордонiв Польщi, почавши вiд Балти, аж до рiки Синя Вода, включаючи слободи козакiв уманських i запорозьких; степи татар очакiвських, бесарабських i ногайських, з ïхнiми ордами, якi року 1767 хан кримський поосаджував; знаходиться тут ще подальша течiя Бугу та Днiстру; Днiпро також вiд порогiв, аж до впадiння у море Чорне). Написи на мапі – Kozaków Humańskich y Zaporohowskich (Козаків Уманських та Запорозьких); по течії Дніпра – зліва та справа території Запорозькі (Osady Zaporohowcow); Kozaczyzna Humańska (Козаччина Уманська).
Турецькою мовою Чумацький шлях названий Kerman-Joli - "караванний шлях", а польською мовою написано "droga niedojrzana", а далі на північний захід "zły krok".

ЧОРНИЙ ШЛЯХ — один з основних шляхів, що сполучали Пн. Причорномор’я із західноукраїнськими землями. Назва "Чорний шлях" трапляється в джерелах із кінця 15 ст.

У зарубіжних джерелах того періоду шлях  називався - Czarny Szlak або Via Nigra. 

Дмитро Яворницький: «Чорний (Польський) або Шпаків шлях, у турків Кара Іслах, що отримав свою назву від Чорного лісу, виходив з глибини Польщі, з Варшави на Кознище, Пулави, Маркушів, Люблін, Жовкву, Львів, повз Умань на Торговицю, через річку Синюху й звідси в межі вольностей запорізьких козаків, через річки Вільшанку, Кільтінь, уздовж Малої Висі на Велику Виську, над верхів'ями Костуватої й Бобринця, потім вододілом між Ташликом і Мертвоводом до гирла самого Ташлика, до Бугу, врешті за Буг до шляху Керван-Іол, тобто Караванної дороги».
До початку 18 ст. Чорний шлях, яким користувалися кримські татари для грабіжницьких нападів на Правобережну, Західну Україну і Польщу, починався під Перекопом. З початку 18 ст., після зменшення інтенсивності набігів, Чорний шлях почали використовувати чумаки. Згідно з картами Г. де Боплана та ін. європейських картографів 2-ї пол. 17 — поч. 18 ст. Чорний шлях переважно проходив вододілами річок. Він починався від Тавані (нині в районі Каховки та Берислава) й ін. дніпровських переправ та йшов на північ до верхів’їв Інгульця й Тясмину (притоки Дніпра), де розгалужувався на дві гілки. Пн. гілка проходила повз Лебединський ліс (у районі сучасного с. Лебедин Шполянського р-ну Черкас. обл.) та суміжні лісові масиви, далі пролягала між витоками Гнилого та Гірського Тікичів (бас. Пд. Бугу) і правих приток Росі (бас. Дніпра). Пд. гілка, від якої біля витоку р. Велика Вись (прит. Синюхи) відокремлювався Кучманський шлях, вела до переправи через Синюху (прит. Пд. Бугу) біля Торговиці (нині село Новоархангельського р-ну Кіровогр. обл.), проходила повз Умань та зливалася з пн. гілкою в районі витоку Гірського Тікича. Далі Чорний шлях пролягав вододілами річок у північно-західному та західному напрямках повз Погребище, Пиків (нині село Калинівського р-ну Він. обл.), Уланів (нині село Хмільницького р-ну Він. обл.), Хмільник, Стару Синяву та Старокостянтинів. Біля витоків річок Пд. Буг та Случ Чорний шлях з’єднувався з Кучманським шляхом та йшов на захід повз Збараж у напрямку Львова. Відгалуження Чорного шляху вели на Київщину і Волинь.
Історична довідка. Джованні Антоніо Рицци Занноні (народився 2 вересня 1736 р. в Падуї, помер 20 травня 1814 р. в Неаполі).
Універсальний астроном, геодезист та математик. Був географом Венеціанської республіки та гідрографом торгового флоту в Парижі. Під час Семирічної війни (1756–1763) потрапив у французький полон, після чого оселився у Парижі, де працював картографом. Карти в його різних атласах були декоративно вигравірувані та оздоблені картушами. Його найбільше досягненням - атлас Польщі 1772 р. (масштаб 1:629 000). У 1783 р. видав карту "Carte Generale de la Pologne avec tous les Etats qui en dependent" (Генеральна карта Польщі...). Формат  30.48 x 45.085 cм. Масштаб 1 : 4 000 000.
На замовлення правителів Речі Посполитої та Османської імперії розробив карти для встановлення точних кордонів володінь у пониззі Дніпра. Автор багатьох атласів та великомасштабних карт. З 1781 р. жив і працював при дворі Бурбонів у Неаполі.
Бібліографічне посилання: Ґедзь Т.М. ЧОРНИЙ ШЛЯХ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Chornyj_shliakh