Вулиця 1-го Травня у Львові (з 1959 р. - проспект Леніна) у 1950-их роках. Фотоальбом

У 1940 році радянська окупаційна влада перейменувала проспект Гетьманські Вали на вулицю 1-го Травня.

Німецько-нацистська окупаційна влада знову розділила проспект на дві сторони: парну сторону стали називати Опернштрассе (Opernstraße), непарну — Музеумштрассе (Museumstraße); в 1942 році їх об'єднали в Адольф Гітлер пляц (Adolf-Hitler-Platz). У 1944 році на короткий час повернули назви обидвох частин бульвару — вулиці Легіонів і Гетьманська.

З 1945 — знову 1-го Травня. З 1959 — проспект Леніна, з 1990 року — проспект Свободи.

У повоєнний час посилилося суспільне та транспортне значення проспекту. У 1951 році було ухвалено рішення припинити трамвайний рух проспектом. Після будівництва шляхопроводу вулицею 700-річчя Львова (нині проспект Чорновола) відчутно збільшився транспортний потік.

Як і в австрійсько-польські часи, люди продовжували неформально збиратися на бульварі — «чорна біржа» перетворилася на так звану «футбольну біржу». З перемогою львівської футбольної команди «Карпати» у фіналі Кубка СРСР 1969 року пов'язані єдині масові неорганізовані демонстрації на проспекті в часи, що передували перебудові.

Від 1950 р. в центрі міста, там, де з 1898 р. височів на постаменті кінний пам'ятник королю Яну ІІІ Собеському роботи львівського скульптора Тадеуша Баронча (де зараз є пам'ятник Шевченку), почали ставити міську ялинку. Незадовго до того пам'ятник демонтували та передали польській владі.

Місце, яке звільнилося в центрі великої круглої клумби, упродовж довгих років використовували для головної міської ялинки. Ялину прикрашали іграшками, навколо неї на круглому подіумі розставлялися фігури казкових героїв-звіряток, виготовлені з пап'є-маше. Ялинку електрифікували.

Центральною та найбільшою фігурою завжди була фігура Діда Мороза з повним мішком подарунків для дітей. Під ялинкою артисти у костюмах Діда Мороза й Снігуроньки виступали перед дітьми, а на весь час зимових шкільних канікул встановлювали велику ляльку Діда Мороза. До фігури Діда Мороза не припинялася черга охочих сфотографуватися на пам'ять.

Від 1970-х років, коли під ялинкою почали збиратися колядники, ідеологи її почали демонтувати перед Різдвом, а потім ялинку з центра перенесли в сквер перед Парком культури при вул. Дзержинського (тепер Вітовського), де поруч було КДБ.

 

1950-і рр. Вул.  1 травня (з 1959 р. - проспект Леніна)

  

 1950-і рр. Вул.  1 травня (з 1959 р. - проспект Леніна)

 

) 

1950-і рр. (початок). Вулиця 1-го Травня (сучасний пр. Свободи).

1950-і рр. Пр. 1 травня (пр. Свободи) (до 1959 проспект 1-го Травня, потім - Леніна) 

1950-і рр. Пр. 1 травня (пр. Свободи) (до 1959 проспект 1-го Травня, потім - Леніна)

 

 1950-і рр. Вул.  1 травня (з 1959 р. - проспект Леніна)

   

 1950-і рр. Вул.  1 травня (з 1959 р. - проспект Леніна). Біля Оперного театру  

 

 1950-і рр. Вул.  1 травня (з 1959 р. - проспект Леніна).  Біля Оперного театру 

  

 1950-і рр. Вул.  1 травня (з 1959 р. - проспект Леніна). Біля Оперного театру 

  

 1950-і рр. Вул.  1 травня (з 1959 р. - проспект Леніна). Реконструкція будинків і добудова фасадів.

   

1950-і рр.  Вул.  1 травня (з 1959 р. - проспект Леніна). Площа І. Підкови. 

. 

1950-і рр.  Вул.  1 травня (з 1959 р. - проспект Леніна). Площа І. Підкови. 

 1950-і рр. Вул.  1 травня (з 1959 р. - проспект Леніна)

 

1951 р. Вул.  1 травня (з 1959 р. - проспект Леніна).  Перед Оперним театром 

.

1952 р.  Відкриття пам'ятника Леніну на вул. 1-го Травня (проспект Свободи) 

1953 р. Вул 1-го Травня  (тепер проспект Свободи) 

 

Березень 1953 р. Музей Леніна. Народ у глибокій скорботі. 

 

1953 р. Вул. 1-го Травня  (тепер проспект Свободи) 

 1953 р. Вул 1-го Травня  (тепер проспект Свободи) 

 

1954 р. Біля Оперного

1953 р. Вул 1-го Травня  (тепер проспект Свободи) 

)  

1955 р. Травень. Вул 1-го Травня  (тепер проспект Свободи)   

. 

1956 р. Вул. 1-го Травня;  народна назва "стометрівка", "клумба".

Перша назва причепилась до проспекту , бо в ті роки тут проводились численні легкоатлетичні змагання. Друга назва цього місця винкла по тому, як з приходом совєтів, до Польщі успішно відбув пам'ятник королю Яну ІІІ Собеському. На його місці утворився клумба. Наявність декількох стендів зі свіжими номерами радянських газет, сатиричний стенд, вабив на це місце мешканців, тому звичка збиратись на "клумбі" пережила усі часи і вплинула на хід історичних подій не тільки нашого міста (ФБ, Гриць Совків).

 

1957 р. Вулиця 1 - го Травня. Іноземці (мадяри) проїздом в Кисловодськ.

 

1958 р. Пр. 1 травня (пр. Свободи) (до 1959 проспект 1-го Травня, потім - Леніна.).  В середині 1970-их усі ці металеві стовпчики й ковані прути обрамлення, які там були ще з австрійських часів, понищили..

 

 1959 р. Вул.  1 травня (з 1959 р. - проспект Леніна). Біля Оперного

Львів на межі 1950-60-х років.  Проспект Леніна (вул. 1-го Травня), площа І. Підкови. 

Львів на межі 1950-60-х років.  Проспект Леніна (вул. 1-го Травня).

Ялинка й Дід Мороз 

.

 

1950-і рр.  Вул.  1 травня (з 1959 р. - проспект Леніна)

1950-і рр.  Вул.  1 травня (з 1959 р. - проспект Леніна)

 

1955 р.   Вул.  1 травня (з 1959 р. - проспект Леніна)

1955 р.  Вул.  1 травня (з 1959 р. - проспект Леніна)

 

1956 р.   Вул.  1 травня (з 1959 р. - проспект Леніна)

1956 р.   Вул.  1 травня (з 1959 р. - проспект Леніна)

1950-1955 рр.  Вул.  1 травня (з 1959 р. - проспект Леніна)

1957 р.  Вул.  1 травня (з 1959 р. - проспект Леніна)

1959 р.  Вул.  1 травня (з 1959 р. - проспект Леніна)

 *FB  Ретро-Львів

 *FB    Гриць Совків (The Gryć)

 

З історії русинів-українців колишньої Югославії

◾️Русини-українці в Югославії становлять одну з найдавніших діаспор України. Починаючи з другої половини XVIII століття та протягом XIX століття, вони активно заселяли південні регіони тодішньої Угорщини.

◾️ Паннонські русини — це слов’янська етнічна група, нащадки карпатських русинів (українців), які переселилися на південь ще в XVIII столітті. Частина з них ідентифікує себе як русини, інші — як українці. Паннонські русини говорять окремим варіантом русинської мови, який має більше західнослов’янських рис, ніж карпатські діалекти.

Сьогодні їх приблизно 15–20 тисяч, і вони офіційно визнані окремою національністю: у Сербії та у Хорватії.

Паннонські русини живуть переважно в автономному краї Воєводина (Сербія):

* Руський Керестур — культурний центр русинів.

* Куцура.

* Новий Сад.

У Воєводині їх близько 14 тисяч, і їхня мова — одна з офіційних у регіоні.

Невеликі громади є також у Славонії (Хорватія):

* Петровці.

* Міклушевці.

* Район Вуковар.

◾️ Важливу роль у формуванні літературної норми відіграв Гавриїл Костельник. Він самоідентифікувався як українець, був священником, письменником і мовознавцем. Його внесок і твори: «Граматика бачваньско-рускей бешеди» (1923) — перша кодифікована граматика русинської мови, поетичні твори (вірші на релігійну й філософську тематику), богословські та філософські праці, публіцистика про мову, культуру та ідентичність русинів

 ◾️Перше велике поселення русинів у цих краях відбулося в 1751 році, коли село Керестур (згодом Руський Керестур) почали заселяти переселенці з українських земель. Зберігся контракт, за яким Михайло Мункачі з-під Берегова отримав дозвіл привести сюди 200 родин «русинів-чужинців, правдивих уніатів вільного поселення». У 30-х роках XIX століття русинська колонія виникла в сремському селищі Петровці. У 1849 році частина переселенців оселилася в містечку Вербас, а в 50-х роках вони заснували нове поселення в Міклошевцях. У 70-х роках русини оселилися в Дюрдево. До 1900 року в цих колоніях було створено десять нових греко-католицьких парафій, що відігравали важливу роль у збереженні національної самобутності.

◾️Русини зберігали свою національну ідентичність завдяки релігійній відокремленості від православних і католиків. Греко-католицькі священники проводили служби русинською мовою, а парафіяни використовували кириличні молитовники. При церквах діяли школи, де навчали читання, письма, математики, співу та Закону Божого. Викладання велося русинською мовою.

Школа та церква стали головним засобом протистояння асиміляційній політиці, особливо мадяризації другої половини XIX століття. Після шкільної реформи 1890-х років навчання фінансувалося угорською владою, але викладати можна було лише державною мовою. Незважаючи на це, деякі русинські громади, зокрема в Коцурі та Керестурі, змогли зберегти викладання рідної мови в парафіяльних школах.

◾️Після утворення в 1918 році Королівства сербів, хорватів і словенців (з 1929 року — Королівство Югославія) правове становище русинів і українців фактично не змінилося. Національні меншини не мали значних прав, але освітнє законодавство дозволяло відкривати початкові школи з навчанням рідною мовою за умови наявності не менше 30 учнів у класі. Культурне життя русинів і українців відчуло труднощі через розрив традиційних зв’язків із прабатьківщиною, що раніше здійснювався в межах однієї держави. Югославія не визнавала СРСР, тож контакти з Радянською Україною були неможливими. Однак із часом налагодилися зв’язки з Галичиною, у русинських поселеннях почали діяти філії львівської «Просвіти», де активно працювала політична еміграція. Визначною подією для русинської громади стало заснування Руського народного просвітнього товариства «Просвіта» в 1919 році. Організація створювала читальні, хори, драматичні гуртки, видавала книги русинською мовою. Особливе значення мала публікація у 1913 році граматики русинської мови Гавриїла Костельника. У 1935 році в Керестурі була заснована друкарня, що видавала газету «Руски новини», а також україномовну газету «Рідне слово».

◾️Після розпаду Югославії у 1941 році русини-українці опинилися під управлінням різних профашистських режимів. Бачка відійшла до Угорщини, а Срем, Славонія і Боснія стали частиною Незалежної Держави Хорватії. 

В Угорщині уряд Хорті проводив політику тотальної мадяризації: русинські школи та організації, включно з «Просвітою», були заборонені, а навчання в школах велося виключно угорською мовою. В Руському Керестурі (перейменованому на Бачкерестур) усіх русинських учителів замінили угорцями, а друкарня припинила свою роботу. 

У Хорватії національні почуття русинів та українців намагалися використати у власних інтересах. Планувалося створення Української дивізії, яка мала воювати на Східному фронті, але зібрати вдалося лише близько 500 солдатів. Через неблагонадійність цей підрозділ було розформовано вже у 1942 році.

◾️Після Другої світової війни русини та українці Югославії зіткнулися з двома суперечливими тенденціями. З одного боку, міграція до міст та розрив із традиційним сільським укладом сприяли втраті національних особливостей. З іншого боку, завдяки державній підтримці освіти русинською мовою розвивалася система навчання. Протягом сорока років після війни вийшло 550 підручників русинською мовою загальним тиражем 230 тисяч примірників. Були створені початкові школи, а в Руському Керестурі діяла середня школа з повним забезпеченням навчальною літературою. Однак переписи населення засвідчують повільне, але постійне зменшення чисельності русинів та українців. Якщо у 1971 році їх було 24 640 осіб, то у 1981 році — вже 23 286, що означає зменшення на 5,5%. Чисельність українців скоротилася ще більше — з 13 972 до 12 813 осіб (на 8,3%).

◾️Розпад Югославії поклав край єдності русинів та українців у регіоні. Вони стали громадянами різних держав — Сербії, Хорватії, Боснії і Герцеговини. Ці країни вирішували суперечності військовим шляхом, що призвело до трагедії: русини та українці були змушені воювати один проти одного.

Під час воєнних дій у 1990-х роках лише в Руському Керестурі було мобілізовано 140 чоловіків до Югославської народної армії, у той час як у Хорватії відбувалася мобілізація до хорватських військових формувань.

◾️Незважаючи на складні обставини, русини та українці колишньої Югославії продовжують зберігати свою культуру та ідентичність, адаптуючись до нових реалій життя в незалежних державах.

На фото - Митрополит Андрей Шептицький в часі відвідин села Руський Керестур, Королівство Югославія (тепер Сербія). Ймовірно, 1930 рр.

На фото також присутні уродженці села:

- о. Гавриїл Костельник (перший ряд, ліворуч);

- вл. Діонісій Няраді (ліворуч від митрополита Андрея) — єпископ Крижевецької єпархії Хорватської греко-католицької церкви, Апостольський адміністратор Пряшівської греко-католицької єпархії та Апостольський адміністратор Мукачівської греко-католицької єпархії.

А також:

- о. Михайло Мудри (перший ряд, другий праворуч) - парох парафії Святого Миколая в Руському Керестурі

- о. Михайло Юриста (перший ряд,перший праворуч)

- о. Михайло Костюк (другий ряд, другий праворуч?)

За матеріалами  

*ФБ  Ecclesiast - історія УГКЦ

* Українці Хорватії: матеріали і документи / упоряд.: С. Бурда, Б. Гралюк. Загреб : Культурно-просвітне т-во русинів і українців Загреба, 2002. 233 с. 

 

Площа Галицька у Львові в 1950-их роках. Фото

 Площа Галицька у 50-их роках переживала період значних змін. Площа в цей час втрачала свої старі торгові риси та ставала частиною радянського міського ландшафту.

 Назва площі походить від Галицьких воріт, які знаходились на перехресті нинішніх вулиць Галицької та Братів Рогатинців. Ще в середні віки місце, яке нині займає площа, входило до складу Галицького передмістя. Тут було поселення «Під сторожею» – назва пов’язана з тим, що його мешканці сплачували особливий податок – «велику сторожу» (несли зовнішню охорону міста), який надходив до королівської каси. Це поселення мало статус вулиці.

У сучасному вигляді площа утворилася наприкінці XVIII століття, коли стали розбирати міські фортифікації. На площі розташовувався Галицький базар, який в 1892 році перенесли на територію саду за палацом Бесядецьких.

У 1893 році проєктант львівських парків Арнольд Рерінг заклав на місці ринку сквер.

Вже 1880 року через Галицьку площу пролягла лінія кінного трамвая до площі Митної і далі по вулиці Личаківській. У 1894 р. площею курсував електричний трамвай, по вул. Баторія ( нині вул. Князя Романа ) до Галицької крайової виставки у Стрийському парку. 1909 року електричний трамвай пустили через Бернардинську площу (нині – Соборну).

Поворотне кільце між площами Соборною та Галицькою, де трамвай повертав на вул. Ватутіна (тепер вул. Князя Романа), з'явилося у 1951 році. Тут була кінцева зупинка маршруту №10 - вул. Ватутіна - Вул. І.Франка (він курсував до 1970 р.); від 1952 р. додався маршрут №3 - вул. Мєчнікова - Зелена - Ватутіна (Князя Романа) - пл. Галицька (він курсував до середини 1960-х  років).

Саме на маршруті №3 у 1960 р. з'явилися перші вагони без кондукторів, з квитковими касами самообслуговування. В середині 1960-х рр. поворотним кільцем користувалися трамваї маршрутів №4 - вул.Калініна (тепер Замарстинівська) - пл. Галицька - вул. Інститутська. та №10. Від 1990 р. на пл. Галицькій існувала кінцева зупинка маршруту №3 - вул. Боженка - пл. Галицька. Від близько 2003- 2004 рр. цієї трамвайної розв'язки не існує, а колію на вул. Князя Романа розібрано.

Фонтан на площі Галицькій.

З 1880 р. площу прикрасила криниця з фонтаном та скульптурою героїні однойменної балади поета Адама Міцкевича – Світезянки. Триметрова білокам’яна німфа одразу стала окрасою площі й улюбленицею львів’ян, а особливо художників і фотографів. Автором алегоричної фігури був відомий польський скульптор, випускник Віденської Академії Тадеуш Блотницький (1858-1928). Скульптуру він створив на замовлення львівського магістрату, а у 1879 році на конкурсі отримав за неї нагороду Академії – “Preisstipendium”.

Скульптура безслідно зникла у 1950 році. Замість німфи криницю прикрасили скульптурою хлопчика. Орієнтовно у 1970 році цю скульптуру демонтували, а за кілька років встановили абстрактну композицію "Кульбаба" роботи львівського художника Олега Микити. Пізніше цей фонтан досить довго не працював, а потім – теж довго – тривали археологічні і будівельні роботи на огородженому майданчику.

У 2019 році під час реконструкції фонтану “Кульбаба” виявили давні мури. Пізніше львів’яни почали збирати підписи за їх збереження. У міській раді вирішили, що на площі облаштують новий громадський простір, а виявлені фундаменти костелу законсервують.

Нарешті у 2023 році огорожу було знято і виявилось, що фонтан зник, а на його місці залишилось тільки коло, позначене відмінним від бруківки камінням.

 21 квітня 2023 р. там відкрили фонтан, який присвятили Герою України Дмитру "Да Вінчі" Коцюбайлу та усім добровольцям російсько-української війни.

1950-і рр. Площа Галицька  

1950-і рр. Площа Галицька 

 1950-і рр. Площа Галицька

 

1950-і - 1960-і рр. Сквер з фонтаном на розі площі Галицької

 *FB  Ретро-Львів

 *FB    Гриць Совків (The Gryć)