вівторок, 31 жовтня 2017 р.

Про свого вуйка. Павло Кулешка – воїн УПА.






ПАВЛО КУЛЕШКА - рідний брат моєї бабці. Уродженець с. Річиця (Закерзоння).
Моя баба – Соболь (Кулешка) Ганна Іванівна (7 січня 1923 р. с. Річиця Рава-Руського повіту – 29 липня 1985 р. м. Винники).
Мій прадід – Іван Кулешка (помер 1962 р. у с. Чишки).
Моя прабаба – Теодозія Кулешка (померла 1973 р. у с. Чишки).
Троє дітей Івана і Теодосії померли у малолітньому віці.
Брати та сестри моєї баби:
*Петро (1923 р. н.) – проживав, помер і похований в с. Чишки.
*Михайло (1929 р. н.) – проживав, помер і похований у Винниках.
*Агафія – проживала з сім’єю сестри Марії, померла і похована у с. Чишки.
*Марія (1932 р. н) – проживала з сином Володимиром (1964 р. н.) та його сім’єю у Чишках. Померла у 2016 р.
Павло Кулешка (3 грудня 1926 р. — 1 жовтня 1947 р.); псевда: «Горобець», «Діброва» — стрілець        сотні «Месники-2» (сотня «Шума»). У лавах УПА з осені 1945 р. Схоплений солдатами Війська Польського  та засуджений до смертної кари 10 вересня 1947 р. Страчений 1 жовтня 1947 р. у Ряшеві (Польща).
Річиця (Rzeczyca) – українське село колишнього Рава-Руського повіту. Тепер належить до гміни  Ульгівок (пол. Gmina Ulhówek)  Томашівського повіту Люблінського воєводства (Польща). Село знаходиться за 23 км на схід від Томашова. За даними Володимира Кубійовича в 1939 р. у селі проживало  2 540 осіб: 2 200 – українців, 60 – поляків, 90 – латинників, 190 – євреїв.
Селом тече Коритницький потічок. Вода в ріці була чиста і прозора. Село  мальовниче, земля чорноземна родюча, територія рівнинна. Дровами тут ніхто не палив, а лише торфом. Влітку торф копали спеціальними машинами, сушили і розвозили   по домах, заготовляючи паливо на зиму.
На півночі височіє «Глинна (Глиняна) гора». Одну з частин села називали Губинком, іншу – Кути, а ще одну – Майданом. Центр села називався Ринком. До двору належав фільварок Березина та лісничівка Дубина. За часів І Речі Посполитої село належало до королівських дібр і було садибою староства, яке охоплювало Річицю, Губинок, Журавці, Любичу Королівську, Гуту Любицьку, Гребенне і Кам’янку Волоську (Кам’янка Старе Село (тепер Старе Село). У 1760 р. тут був вибранецький лан, на якому господарювали солтиси Яндрух та Яцентій. Згідно привілею Августа ІІІ, даного 26 травня 1755 р., деякі селяни мали право варити пиво і горілку для власних потреб. Тут існував млин з двома жорнами та корчма. В 1765 р. власником села був Андрій Річицький. До ІІ світової війни село належало до Равського повіту. Діяли читальня «Просвіти» і Товариство «Сокіл». В селі часто організовувались концерти, вистави. Перед війною тут перебувала два тижні театральна трупа акторів зі Львова. Артисти ставили вистави, вхід на які коштував 1 злотий. Приміщення читальні в цей час, де відбувалися театральні дійства, було переповнено людьми.
Тогочасна греко-католицька парафія налічувала бл. 1 800 осіб, тут діяло Старше Братство св. Миколая і Молодше Братство Покрови Пресвятої Богородиці. Уперше церква в Річиці згадується у документах під 1531 р. 1687 р. була збудована нова дерев’яна церква свв. Бориса і Гліба (Романа і Давида). 1766 р. її замінила нова, теж дерев’яна будівля з дзвіницею над бабинцем. 1882 р. церкву ремонтував майстер Семен Козак. Окрему дзвіницю звели 1901 р. Церква і дзвіниця згоріли 1944 р. під час акції «Батальонув хлопскіх» на село. Парох о. Омелян Котис разом із донькою Іванкою в червні 1947 р. був ув’язнений в таборі «Явожно», де й перебував до 1948 р. Помер невдовзі після звільнення.
У селі діяли дві початкові школи, три кооперативи, одна з яких називалася «Господарська торгівля»,  велика молочарня,  де люди здавали молоко, з якого тут виготовляли масло та інші молочні продукти. У селі знаходився і великий панський фільварок. Був тут вітряний млин, шинок, кузня. На старому цвинтарі (при дорозі Ульгівок Томашів Любельський) збереглася давня цвинтарна каплиця, вимурована в ХІХ ст., квадратна в плані, увінчана банею з ліхтарем, під нею розташовані крипти. На території цвинтаря є кільканадцять кам’яних надгробків, виконаних бруснянськими майстрами. Також зберігся будинок давнього двору, на жаль, в середині 70-х рр. ХХ ст. був сильно перебудований.
У селі є зупинка для рейсових автобусів та бусиків, курсує кілька рейсів до Ульгівка і Томашова Любельського.
Після депортації 19441946 рр. та акції «Вісла» 1947 р. польська комуністична влада завершила етнічну чистку теренів Закерзоння від українців. Більшість мешканців Річиці було переселено в с. Зубра (тепер Пустомитівський район, Львівська обл.).
З села Річиця походить Богдан-Теодор Савка (псевдо «Софрон»; 29 травня 1903 р. 1980 р. с. Зятківці, Вінничина) головний лікар УПА «Захід».
1946 р. йому вдалось на чужих документах перейти на легальне становище і влаштуватися санітаром в Монастирському районі на Тернопільщині. Проте за Богданом Савкою проводився активний пошук і з допомогою політичних провокаторів з т. зв. Народної гвардії ім. І. Франка його вистежили й арештували в середині грудня 1947 р. Був засуджений. Покарання відбував в Омську та інших таборах ГУЛАГу. Працював там лікарем. Після смерті Сталіна звільнений без реабілітації. У зв’язку з забороною на проживання в Західній Україні працював головним лікарем дільничної лікарні в с. Зятківці Гайсинського р-ну на Вінничині.





неділя, 29 жовтня 2017 р.

1887 р. «Географія Руси» Романа Заклинського - перший підручник з географії українських земель в Австро‑Угорщині українською мовою




Заклинський Роман Гнатович (псевдоніми і криптоніми: Іван Гінза, Р. З., Роз., Ром. З., Ром. Закл.; 8 квітня 1852, с. Маріямпіль, тепер Галицький район Івано-Франківська область) — 20 березня 1931, с. Тростянець Яворівський район Львівська область) — український письменник, літературознавець, історик, географ, етнограф, педагог, мемуарист, культурно-просвітницький діяч.
 Роман Заклинський (1852–1931) у своєму творі «Ґеоґрафія Руси.— Львôвъ: Просвhта, 1887.— Ч. І: Русь галицка, буковиньска и угорска» (Географія Руси) зазначає, що русини (українці) галицькі й угорські є греко-католиками (уніатами), а буковинські православними.



На Галичині є три греко-католицькі єпархії — львівська архиєпархія, перемиська і станіславська (суч. Івано-Франківськ) єпархії. Вони поділяються на деканати. У Львівській є 29, в Перемиській — 39 і у Станіславській 20 деканатів. На Буковині у Чернівцях знаходиться православний митрополит, причому єдиний для українців і румунів. На Угорській Русі (Закарпатті) існують дві греко-католицькі єпархії - Мукачівська і Пряшівська. Перша поділяється на 379, а друга на 187 парафій. У Пряшівській єпархії з 187, — 155 парафій є руськими (українськими), а 32 — українсько-мадярськими (угорськими). Р. Заклинський виділяє також на Закарпатті, в основному у західних жупах, значну кількість українців римо-католиків і протестантів (цит. за: Іван Ровенчак.   «Українська географія релігії: історія формування та предмет дослідження»)

1887 р. товариство “Просвіта” видало у Львові “Карту Галичини, Буковини і Угорської Руси”. Її автором дослідники вважали О. Косткевича.  Проте створенням цієї карти займався український педагог і письменник  Роман Заклинський, а О. Косткевичу належала аутографія укладеної мапи. Карта долучалась до першої частини “Русь галицька, буковинська і угорська” книги Р. Заклинського “Географія Руси”, що була видана у Львові Товариством “Просвіта” 1887 р. Це був фактично перший підручник з географії українських земель в Австро‑Угорщині українською  мовою, тираж якого становив 2030 примірників. Карта, очевидно, була  видана також окремим тиражем, оскільки знайдені нами в бібліотеках примірники надруковані на папері кращої якості, ніж ті, що долучались до книги, її наклад становив 2010 примірників у 1887 р.і вичерпався до 1909 р..“Географія Руси” з мапою коштувала 45 крон. Книга, як і карта, була призначена для членів “Просвіти”, а також для навчання географії у школах.Як зазначав Р. Заклинський, щоб зібрати матеріал для написання книжки і створення карти, він робив подорожі, переважно пішки, по Східній Галичині. Але відвідати усі частини краю йому не вдалось через брак коштів. Тому для написання книги автор використав неопубліковані матеріали, які спеціально для нього присилали інші дослідники: Д. Глинський, І. Герасимович, І. Гомик, о. С. Торонський, Є. Желеховський, К. Заклинський та ін. Для укладання карти, як зазначав автор у книзі “Географія Руси”, він використав значну кількість різних джерел: офіційні статистичні праці, базовані на результатах перепису населення в Австро‑Угорщині 31 грудня 1880 р., австрійські топографічні карти масштабу 1 : 300 000, дослідження і карти Я. Головацького, для визначення українських етнічних меж в Західній Галичині (Лемківщині) — шематизми Перемишльської єпархії, в Угорській Русі — “Етнографічну карту Угорщини” Г. А. де Воллана, у Буковині українську етнічну межу позначив на карті І. Тимінський. На “Карті Галичини, Буковини і Угорської Руси” українські етнічні межі, острови і колонії Р. Заклинський зобразив синьою лінією. Масштаб на карті не зазначено, формат 44 х 63 см. Крім того, показано великі міста, містечка, села, залізниці, муровані дороги, державні і крайові кордони (цит. за: Неоніла Падюка. «ПОЧАТКИ УКРАЇНСЬКОЇ ЕТНОКАРТОГРАФІЇ  (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ ст.)».

Заклиньскій Р. Ґеоґрафія Руси.— Львôвъ: Просвhта, 1887.— Ч. І: Русь галицка, буковиньска и угорска.— 150 с.

субота, 28 жовтня 2017 р.

Назва «Україна» на карті "L'Asie" Рігобера Бонна. 1780 р.


Рігобер Бонн (Rigobert Bonne; 17271795) – один з найвидатніших французьких картографів XVIII ст.. 1773 р. змінив Жака-Ніколаса Белліна  на посаді Королівського картографа у відділі гідрографії картографічного бюро французького флоту. На цій посаді Р. Бонн створив найбільш детальні і точні карти свого часу.

1780 р. Карта - "L'Asie". Карта поміщена в атласі «Atlas de toutes les parties connues du Globe Terrestre» » (Атлас всіх відомих частин земної кулі. Женева, 1780) французького історика Гійома Рейналя (Guillaume-Thomas; 1713-1796). Вся Правобережна Україна (включаючи і Західну Україну) позначена як UКRAІNE (Україна).