четвер, 29 червня 2017 р.

30 червня 1941 р. Акт відновлення Української Держави

30 червня 1941 р.  —  проголошення Українськими Національними Зборами, з ініціативи ОУН під проводом Степана Бандери, декларації про відновлення Української держави.

                                30 червня 1941 р. Львів'яни в очікуванні проголошення Акту
Листівка до 40-ї річниці проголошення Акту відновлення незалежності України 30 червня 1941 року. Лондон, 1981 р.

середа, 28 червня 2017 р.

З історичної географії Криму. Князівство Кирк-Єр



Кирк-Єрське князівство (кінець XII ст. — 1299 р.; князівство Сорок Замків) - держава в передгірській частині Південно-Західного Криму; ймовірно, існувала там з раннього середньовіччя до захоплення її 1299 р. татарським родом Яшлау (Яшлав).
Столиця — місто Кирк-Єр (сучасніша назва Чуфут-Кале). Площа території — близько 1 000 км2. Мова — грецька, аланська, кримськоготська. Форма правління — монархія. З півдня князівство межувало з князівством Феодоро (а до його виникнення, імовірно, з Еекі-Керменським князівством). Основним населенням Кирк-Єрського князівства були алани. Правляча династія і знать князівства доволі рано прийняли православ’я. З територією князівства часто асоціюють Фульську єпархію, а столицю Кирк-Єр — з містом Фули.
Фульська єпархія існувала в цих місцях з VIII ст., перетворена в архієпархію у IX ст., про що свідчить запис під номером 36 у статуті візантійського імператора Лева VI. У XII ст. Фульську єпархію об’єднали з Сугдейською в Сугдею-Фульську. Населення колишнього князівства залишалося, здебільшого, християнським до виселення в Приазов’я 1778 р.
Назва Кирк-Єр пізнішого тюркського походження, історична назва столиці не збереглася. Ядром держави були фортеці, що виникли в Гірському Криму між VI і X ст.: Кирк-Єр, Бакла, Тепе-Кермен та ін.
Наприкінці XII ст. Кирк-Єр став центром невеликого князівства (площа території - менше 1 тис. км2 ), яке згодом потрапило у залежність від Кримського улусу Золотої Орди. Найімовірніше, князівство не стало більш-менш централізованою державою (можливо, ще меншою мірою, ніж Феодоро), а було союзом удільних князів, вірогідно, залежних від доординських тюркських володарів Степового і Передгірного Криму.
Після захоплення Кирк-Єра військами еміра Ногая 1299 р. в історії з’явилися беї Яшлау. Історикам відомі дві версії подій. За однією, дещо поширенішою, бей Яшлавський був воєначальником Ногая і керував штурмом міста. За іншою, Яшлау — місцевий можновладний рід, і, можливо, правитель Кирк-Єра доординського часу. Отже, рід Яшлау, потрапивши в залежність від Золотої Орди, ще деякий час, імовірно, володів князівством, хоча почалася його ісламізація: 1346 р. у Кирк-Єрі  побудували мечеть. Після участі ханів Кримського, Манкопського і Кіркельського у битві на Синіх Водах 1363 р. князівство, очевидно, цілковито втративши самостійність, стало частиною Орди і його більше ніде не згадують.
Татарська орда хана Едигея зруйнувала місто 1399 р. Район Кирк-Єра до кінця існування Кримського ханства входив до бейлику Яшлау.
2012 р. Студенти географічного ф-ту ЛНУ ім. І. Франка
ЛІТЕРАТУРА
 Байцар Андрій. Географія Криму : навч.-метод. посібник / А. Л. Байцар. - Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2017. - 358 с.


вівторок, 27 червня 2017 р.

Український Крим. Унікальна долина Ашлама-Дере (Біюк-Дере)

Ашлама-Дере (Біюк-Ашлама, Біюк-Ашлама-Дере) — долина, балка в околицях Бахчисараю, простяглася вузькою смугою на 2 км між прямовисним плато Бурунчак і вапняковими схилами гори Беш-Кош (537 м), має клиноподібну форму, орієнтовану з північного заходу на південний схід. Її контур, що розширюється на південь та має максимальну ширину в півкілометра (мінімальний — удвічі менше), поступово зливається з Йософатовою долиною. Вздовж всієї протяжності її перетинає дорога від передмість Бахчисарая до Біюк-Капу (південні ворота Чуфут-Кале). В урочищі Біюк-Ашлама-Дере бере початок р. Чурук-Су, що протікає Бахчисараєм, на заході міста впадає в р. Качу (загальна довжина річки 11 км0).
У тальвезі (на найнижчій лінії) балки Ашлама-Дере було поселення кизил-кобінської культури (за 3,5 км на схід від Старосільської околиці міста). Відкрито І. П. Кацуром і Я. А. Дубинським 1946 р., досліджував X. І. Крис 1946, 1950, 1955 рр. Протяжність поселення вздовж балки 300 м, ширина — не менше 50 м. На площі поселення знайдено близько тисячі фрагментів кераміки, що датують VIII—VII ст. до н. е.



Центральна частина балки Ашлама-Дере  (декілька кафе, ринок сувенірів та магазинчики). Парковка та збір екскурсійних груп, які прямують до Успенського монастиря і в печерне місто Чуфут-кале. https://www.risk.ru/blog/208071
Продовження  балки Ашлама-Дере  (зліва "турецький грот"). https://www.risk.ru/blog/208071
Балка Ашлама-Дере  (зліва обриви плато Бурунчак, печерне мічто Чуфут-Кале). https://www.risk.ru/blog/208071

Український Крим. Унікальна долина Мар’ям Дере



Мар’ям-Дере - долина, балка в околицях Бахчисараю, простягається на понад 2 км з південного сходу на північний захід, обмежена з двох боків стрімкими скелями гір Бурунчак і Діви Марії; ширина її коливається від 150 до 300 м. Кілька століть тому тут існувало грецьке селище Маріам, Маріум, Мар’їно, Маріям, Маріамполь, Маріямпіль, Маріанополь. У різних джерелах є вищеназвані варіанти назви одного й того ж селища у конкретній ущелині, що в перекладі означає селище Божої Матері Марії. Поселення Маріамполь проіснувало з VIII ст. до 1779 р. Його мешканців за наказом імператриці Катерини II переселили 1778 р. до Приазов’я, де заснували поселення, що нині відоме як місто Маріуполь. Номінально долина розділена на три частини: перша (поблизу входу в ущелину з боку Бахчисарая) належить до Успенського чоловічого монастиря і названа в честь Богородиці; друга, у середній частині поблизу пішохідної стежки до Чуфут-Кале, криє в собі дервішське поховання (азіз Гази-Мансур); третя, що слугує місцем останнього земного притулку караїмів, відома під назвою Йософатової долини. Тому Мар'ям-Дере іноді називають «Малим Ієрусалимом». Тут, як і у Єрусалимі, на невеликому просторі з-давна сусідять святині трьох релігій: християнства, ісламу та іудаїзму (караїзму).
І печерний монастир, і великий караїмський некрополь з тисячами різьблених надгробків донині приваблюють чимало відвідувачів: і віруючих, і туристів.
Початок долини Мар’ям-Дере. Салачик. Історичний мусульманський комплекс. https://www.risk.ru/blog/208071
Долина Мар’ям-Дере. https://www.risk.ru/blog/208071

Успенський чоловічий монастир в долині Мар’ям-Дере. https://www.risk.ru/blog/208071
Азіз Гази-Мансур - мусульманська святиня, яку важко назвати популярною пам'яткою, хоча і лежить вона на жвавій туристичній стежці. Цьому пам'ятнику пощастило набагато менше, ніж сусіднім, оскільки тут не збереглося практично нічого, що могло б зацікавити туристів. Пройшовши в білу арку воріт, мандрівник вийде по земляних сходах вгору до рівного майданчика під густим наметом лісу. Місцями він вимощений широкими кам'яними плитами з вапняку. Там і тут серед заростей видніються лежачі в безладді тесані камені (надгробки з арабськими написами). На цьому старовинному кладовищі збереглися середньовічні надгробки з XV ст. Деякі надгробки розбиті, і їх залишки притулені до дерев. На дальньому кінці майданчика височить критий колодязь сучасної споруди. Це все, що можна побачити на азізі Гази-Мансура зараз. Серед мусульман Криму широко побутував звичай шанування «азізів» - місць, де були поховані мусульманські подвижники і святі. Цікаве кладовище ще і тим, що колись на його місці знаходилося текіє дервішів - монастир мусульманських ченців, пов'язаних з мусульманською громадою Чуфут-Кале. За переказами, текіє побудував Менглі-Гірей на тому місці, де було вбито і поховано три дервіша: Гази Мансур, Ших Халім і Ших Рамаза. Про особу Гази Мансура цікаві відомості повідомляє Евлія Челебі «Знаходиться там велика гробниця шейха Мансура з Медини. Це був один з благородних товаришів пана Пророка ... Богобоязливий шейх Мансур помер потім під час битви за цей замок Гевхекерман (Чуфут-Кале) і залишився похованим ... Чудова споруда, в якій вінпохований, привертає великі натовпи паломників.

Йосафатова долина. Площа близько 5 га. Давніша назва – Балта Тіймез (з караїм. – Сокира не торкнеться). Некрополь є священним для караїмів близько  2 тис. р., зберігає сліди колишніх вірувань, традицій і обрядів. До 1930-х рр. утримувався за рахунок громади. Після націоналізації перейшов у розпорядження Бахчисарайського музею (нині Бахчисарай. істор.-культур. заповідник). Поховання спрямов. з Пн. на Пд. Серед близько  10 тис. пам’ятників приблизно 7 тис. знаходяться на поверхні. Осн. матеріал – місцевий вапняк; є також надгробки з привізного мармуру, лабрадориту, габро, граніту, діориту. Найчастіше зустрічаються надгробки типу егер-таш (сідло), евчік-таш (будиночок), плита, йолджі-таш (безмогильний вертикальний – померлому на чужині). Бл. 6 % надгробків – з орнаментами; давні знаки (кола, зірки, багатогранники, розетки) відігравали роль оберегів і відображали світогляд народу. Більшість епітафій написані давньобіблейською (арамейською), рідше тюркською, караїмською та російською мовами; у них зазначені ім’я, сином (дочкою) кого був, дата смерті, евлогія, іноді – місце проживання, заняття, прізвисько. Дати поховань коливаються від 1 до 20 ст.