Великими географічними відкриттями називають відкриття, здійснені європейськими мандрівниками наприкінці XV - у першій половині XVII ст. Поштовхом до них стали пошуки європейцями нового морського шляху до Індії в обхід володінь Османської імперії. Першими почали шукати нові шляхи до країн Сходу Португалія та Іспанія.
Поділ світу між Іспанією та Португалією не влаштовував інші європейські держави. «Нехай нам покажуть той пункт у заповіті Адама» - вимагав французький король Франциск І – «за яким Новий Світ повинен бути поділений між моїми братами, королями Іспанії й Португалії, а я не повинен мати своєї частини його спадщини».
Незабаром після Іспанії й Португалії на шлях нових географічних відкриттів та колоніальних захоплень вступила Голландія й Англія.
Англійську експедицію 1497 року, уповноважену королем Англії Генріхом VII, очолив венецієць Джованні Кабото (Джон Кабот). Це була перша з серії французьких та англійських місій, які досліджували Північну Америку.
За правління королеви Єлизавети I (1558-1603) англійські купці в середині XVI ст. починають шукати як нові землі (об'єкт для колонізації), так і нові ринки. Зокрема, їх цікавить можливість Північно-східного проходу: наявність морського шляху з Атлантичного океану до Тихого уздовж узбережжя Північного Льодовитого океану. Таким шляхом вони хотіли дістатися берегів Східної Азії, проникнути до Китаю та Індії.
Лондонські купці з ініціативи Себастьяна Кабота у 1548 р. організовують торгово-розвідувальну компанію та споряджають три судна для розв'язання цієї проблеми. Начальником експедиції був призначений «хоробрий дворянин знатного походження» Х'ю Віллоубі, а головним керманичем став Річард Ченслер, як «людина, котра користувалася великою повагою за свій розум». В експедиції взяло участь 11 купців та 105 членів екіпажу.
Флотилія вийшла з гирла Темзи у травні 1553 р. Через негоду корабель, керований Ченслером, віднесло від двох інших. І їхні шляхи надалі проходили незалежно один від одного. У серпні англійські кораблі підійшли до південно-західного берега Нової Землі, який був прийнятий ними за невідомі землі та названий «Землею Віллоубі». На одному з кораблів виявилася пробоїна, і він, пройшовши певну відстань уздовж берегів Нової Землі, змушений був вийти у відкритий океан і повернути на захід, а потім на південь. Англійці дісталися гирла річки Варзини на Мурманському узбережжі, де й залишилися на зимівлю. Послані Віллоубом загони не виявили поблизу ні житла, ні людей. Взимку 1554 р. помори випадково натрапили на судна, що вмерзли в лід, на яких залишалося в живих ще кілька людей. Але врятувати їх не вдалось. Незабаром загинули усі без винятку. У 1555 р. англійському торговому агенту у Москві було передано обидва кораблі з прахом команди, і навіть всі товари й їстівні запаси. Крім того, всю документацію, знайдену на кораблях, також було передано англійській стороні.
Корабель Ченслера, що відбився в бурю, чекала щасливіша доля. Він проник у Біле море, а в серпні 1553 р. увійшов у гирло Північної Двіни.
Англійський капер Френсіс Дрейк проплив уздовж узбережжя в 1579 році на північ від місця висадки Кабрільйо під час навколосвітнього плавання. Дрейк провів довгу й переважно успішну кар'єру, нападаючи на іспанські поселення на Карибських островах і материку, тому для англійців він був великим героєм і палким протестантом, але для іспанців він був «страшним монстром». Дрейк відіграв важливу роль у розгромі Іспанської армади в 1588 році, але сам привів англійську антиармаду спочатку до материкової Іспанії, а згодом до іспанських Карибів, але вона не змогла завдати іспанцям відчутної поразки. 5 червня 1579 року корабель ненадовго вперше вийшов на берег біля Саут-Коув, мис Араго, на південь від затоки Кус, штат Орегон, а потім поплив на південь, шукаючи відповідну гавань для ремонту свого пошкодженого корабля. 17 червня Дрейк і його команда знайшли захищену бухту, коли висадилися на тихоокеанському узбережжі території сучасної Північної Каліфорнії поблизу Пойнт-Рейєс. Перебуваючи на березі, він заявив, що територія королеви Англії Єлизавети I називається Новим Альбіоном. Щоб задокументувати та підтвердити свою претензію, Дрейк вивісив латунну пластину з гравіюванням, щоб вимагати суверенітету королеви Єлизавети та її наступників на троні. Вихід Дрейка на західне узбережжя Північної Америки є невеликою частиною його навколосвітнього плавання в 1577—1580 роках, першим капітаном власного корабля, який зробив це. Дрейк помер у 1596 році біля узбережжя Панами, отримавши травми під час нальоту.
Між 1609 і 1611 роками, після кількох подорожей від імені англійських купців для дослідження перспективного північно-східного шляху до Індії, англійський мореплавець Генрі Гудзон під егідою Голландської Ост-Індської компанії (VOC) досліджував регіон навколо сучасного Нью-Йорка., шукаючи західний шлях до Азії. Він досліджував річку Гудзон і заклав основу голландської колонізації регіону. Остання експедиція Хадсона пройшла далі на північ у пошуках Північно-Західного проходу, що призвело до відкриття Гудзонової протоки та Гудзонової затоки. Після зимівлі в затоці Джеймс Хадсон спробував продовжити свою подорож навесні 1611 року, але його екіпаж збунтувався, і вони кинули його на дрейф.
Англійців, безперечно, цікавили і південні моря. Один із блискучих авантюристів XVII ст. Вільям Дампір, який змінив на своєму віку кілька професій, від китобоя до пірата, і пройшовши океани від Північної Атлантики до східних околиць Індійського океану.
Він був першим англійцем, що дослідив та склав мапи Нової Голландії і Нової Гвінеї. Він вперше здійснив три навколосвітні подорожі.
Він опублікував свої записи під назвою «Нова подорож навколо світу» (New Voyage Round the World) в 1697 р. які пробудили інтерес Британського Адміралтейства. В результаті в 1699 році Дампіру був довірений корабель «Реубак» (Roebuck — «самець козулі») із завданням дослідження берегів Австралії та Нової Гвінеї.
Експедиція відправилася 14 січня 1699 року та 26 липня досягла острова Дірк-Гартоґ біля затоки Шарк у Західній Австралії. В пошуках прісної води експедиція відправилася на північ та відкрила архіпелаг Дампір і затоку Реубак, проте потім повернула до острова Тимор. 3 грудня 1699 року Дампір обійшов з півночі Нову Гвінею. Рухаючись на схід він описав південно-східне узбережжя островів Новий Гановер, Нова Ірландія і Нова Британія, протоку Дампір між цими островами (зараз Острови Бісмарка) та Нову Гвінею.
На шляху додому, «Реубак» 21 лютого 1701 року потерпів корабельну аварію біля острова Ассенсьйон, і його команда залишалася там до 3 квітня, коли її підібрав корабель «Іст-Індіамен» (East Indiaman), та повернулася до Англії в серпні 1701 року.
В. Дампір відомий ще й тим, що, виклопотавши каперське посвідчення, певний час займався піратством у Тихому океані. На одному з безлюдних островів Тихого океану він висадив за якісь провини вітрильника Олександра Селкірка, чиє перебування там і було покладено Д. Дефо в основу знаменитого роману «Робінзон Крузо».
Королівські Ост-Індські компанії Англії та Франції все більше приваблювало «Південне море», яке було так мало досліджено. Крім того, з античних часів існували припущення, що на півдні для рівноваги повинен існувати величезний материк - Південна Земля (Terra Australis). Картографи навіть наносили його на карти.
У 1766 р. англійським адміралтейством була спрямована до Тихого океану експедиція під командуванням Семюела Волліса, якій секретними інструкціями наказувалося відшукати Південний материк і, відповідно, включити його до складу Британської імперії. Два кораблі цієї невеликої флотилії, пройшовши протоку Магеллана, вирішили плисти далі окремо через різні морехідні і швидкісні можливості суден. Корабель С. Волліса через криги не зміг пробитися до «Південного материка» і змушений був повернути на північний захід. Цей маршрут виявився дуже вдалим з погляду відкриттів. Судно потрапило до центральної частини архіпелагу Туамоту, і це дозволило відкрити там п'ять великих островів. Був ним «відкритий» і острів Таїті, оголошений С. Воллісом колоніальним володінням Англії. Крім того, ним були відкриті деякі острови із групи Самоа та Маршаллових. Мореплавець також виявив і низку атолів.
Філіп Картер, який командував одним із двох кораблів, що входили в експедицію С. Волліса, відкрив ряд поодиноких островів у Тихому океані: Піткерн, Ванікоро, Манаобу та ін., з'ясував, що Нова Британія складається з двох островів. Таким чином, Ф. Картер також зробив істотний внесок у відкриття островів Тихого океану. Імена С. Волліса, Дж. Байрона (діда поета), Ф. Картера прославили англійську корону рядом географічних відкриттів, розширивши межі її імперії.
Свій внесок у подальше освоєння Світового океану та відкриття нових земель зробили різні «вчені» та «наукові товариства», які почали виникати в багатьох європейських країнах. Епоха Просвітництва, розпочавшись в Англії в останній третині XVII ст., з найбільшою силою виявила себе у Франції у XVIII ст., а потім її основні ідеї поширилися по всій Європі та всьому цивілізованому світу. В епоху Просвітництва стали виникати нові соціальні теорії та реанімуватись старі. Так, Жан Жак Руссо (1712 - 1778), який заявив про себе світу після конкурсу Діжонської академії на тему: «Чи сприяло відродження наук і мистецтв поліпшенню звичаїв», був найбільш затятим і послідовним борцем за соціальну та майнову рівність. Руссо вперше починає говорити про розбіжність між науково-технічним прогресом та моральністю. Культура, на його думку, протистоїть природі. Він протиставляє сучасне йому суспільство первісному, як він його називає, «природному суспільству, коли всі були рівними». Розвиток науки і техніки призводить до поділу праці та залежності одних людей від інших. Щоб знищити нерівність, треба відкинути цивілізацію. Він ідеалізує дикуна.
Цікава «полеміка» з Ж.Ж.Руссо з цього питання Дж. Кука, який, відвідавши Вогняну Землю і спостерігаючи примітивне і повне небезпек життя місцевого населення, що існує на межі виживання, зазначав у своїх щоденниках таке: «Якби коли-небудь виник сумнів у перевагу цивілізованого життя над дикою, то одного виду цих індіанців виявилося б достатньо для розв'язання питання. До тих пір, поки мені не доведуть, що людина, яка постійно страждає від жорстокого клімату, може бути щасливою, я нізащо не повірю промовистим розмовам філософів, які не мали нагоди спостерігати людську природу в усьому її різноманітті або не відчували бачене ними».
Тому одним із завдань експедицій було з'ясування, чи справді аборигени нововідкритих земель живуть в умовах первозданного раю на землі.
Нові знання давали можливість як уточнити берегові обриси материків, а й встановити їх точні розміри, а й відповідно, і розміри земної кулі. Це стало можливим завдяки двом винаходам. У 1750 р. було винайдено секстант, з допомогою якого можна було з борту судна визначити градус широти. І приблизно в цей же час англійським годинникарем Джоном Гаррісоном був винайдений хронометр — такий годинник, який, попри качку, міг місяцями показувати точний час, що дозволяло вимірювати географічну довготу.
У суперництві між Англією та Францією все частіше удача опинялася на боці Англії.
Одним із найбільш уславлених англійських першовідкривачів-мандрівників був Джеймс Кук (1728-1799). Це був настільки досвідчений моряк, що під час своїх тривалих багатомісячних плавань він зумів не втратити жодної людини від цинги, яка на той час була бичем тривалих подорожей.
Він став першим європейцем, який дослідив Тихий океан, обітнув Нову Зеландію та детально описав східне узбережжя Австралії. У списку його перемог – відкриття Гавайських островів.
Ще з юних років Джеймс був змушений працювати. Спочатку він допомагає батькові на фермі, потім іде до овочевої крамниці, де працює майже півтора року. Наступним місцем роботи Джеймса Кука стає торговельний Корабель Фрілав. Саме там хлопець зміг опанувати алгебру, геометрію, географію та скласти іспит, отримавши фах моряка. Ці здібності й визначили його подальшу долю.
Семилітня війна 1756 – 1763 років стала переможною для Британців. Туманний Альбіон відвоював у французів Канаду, а Джеймс Кук безпосередньо брав участь у бойових діях на Північноамериканському фронті. Однак у цих боях він проявив себе більшою мірою як талановитий картограф. Йому вдається скласти детальну мапу річки Святого Лаврентія.
Друга навколосвітня подорож, яка тривала із 1772 по 1775 рік стала апофеозом дослідницької кар’єри героя нашої оповіді. Він відкрив цілий ряд островів і архіпелагів в Тихому океані, довів, що у південних широтах крім Австралії та Нової Зеландії немає нових великих земель, і, отже, продовжувати пошуки в цьому напрямку та витрачати на це ресурси королівської казни, немає сенсу.
Третє кругосвітнє плавання (1776—1779). Основна мета, поставлена Адміралтейством перед третьою експедицією Кука, — відкриття так званого Північно-Західного проходу — водного шляху, що перетинає Північноамериканський континент і з'єднує Атлантичний і Тихий океани. На шляху через Тихий океан Д. Кук здійснив своє головне відкриття – він відкрив Гавайські острови. Саме там у сутичках з тубільцями і загинув видатний науковець.
І хоч експедиції Джеймса Кука мали мету розширити колоніальні володіння Британської корони, та вони зробили величезний вклад у розвиток географічної науки і стали надбанням людської цивілізації. Саме із журналів Джеймса Кука європейці вперше дізналися слова «Кенгуру» і «табу». Саме Джеймс Кук відрив світові Гавайські острови, культуру місцевого населення, неймовірну красу острівних жінок, а також дивовижні види спорту, якими займалися гавайці, зокрема знамените ковзання дошкою на океанських хвилях, яке ми сьогодні знаємо як серфінг.
У другій та третій експедиції Дж. Кука брав участь такий видатний мореплавець і першовідкривач, як Джордж Ванкувер (1757 - 1798). У 1791 р. його призначали начальником експедиції, у завдання яких входило дослідження тихоокеанського узбережжя Північної Америки.
Обігнувши мис Доброї Надії, він попрямував до Нової Голландії (Австралії) і підняв англійський прапор на її західному узбережжі. Англійці побоювалися конкуренції Франції у цьому регіоні. Потім невелика флотилія Дж. Ванкувера відпливла до Нової Зеландії, а звідти до Гаваїв. Досвідчені картографи уточнювали контури островів Гавайського архіпелагу. Підійшовши до американського узбережжя, він також почав його картографувати. Протягом трьох років його експедиція виконала колосальну роботу. Причому, іноді вони досліджували узбережжя спільно з іспанськими та французькими експедиціями. Його тритомна праця «Подорож для відкриттів до Північного Тихого океану», з прекрасними картами, вийшла 1798 р., вже після смерті мандрівника, але була гідно оцінена науковою громадськістю.
Агент Північно-західної хутрової компанії, купець Александер Макензі (1764-1820) в останнє десятиліття XVIII ст. двічі перетнув Північну Америку, пройшовши понад 10 000 км. Він, подібно до інших торговців, які здійснювали далекі рейди за хутром і попутно відкривали нові річки, озера, гори та затоки, досліджував річку Невільничу та Велике Невільниче озеро. Ім'ям Макензі були названі відкриті ним гори, річка, затока та низовина.
Азійські колонії Португалії, Іспанії, Голандії та Англії на 1650 рік. З атласу "Всесвітня історія та географія". Лондон. 1895 р.
Карти Інституту Передових Технологій
