Клімат і ландшафти України у ранньому й середньому голоцені (X тис. до н. е. – кінець I тис. до н. е.). Міграція народів

 

На рубежі плейстоцену і голоцену (близько 11,7 тис. рр. тому) відбулась глобальна зміна клімату в бік потепління.

Формальною хронологічною межею, яка відділяє період зледеніння від післяльодовикового періоду, прихильники теорії зледеніння вважають 8 213 р. до н. е. У цей час відбулася так звана "Білінгенська катастрофа" або розрив крижаної греблі біля гори Білінген (сучасна Данія), яка відгороджувала Південну і Східну Балтику від Світового океану. В результаті прісноводне озеро, рівень води в якому був на 30 м вищий від рівня Світового океану, перетворилося у Балтійське море і зрівнялося з рівнем океану. З цієї події розпочався новий післяльодовиковий період або голоцен. У цей час клімат стає значно м'якшим.

Найбільшого потепління клімат досягнув у неолітичну епоху, близько 7-4 тис. р. до н. е. У цей час зони лісостепу і степу на території України простягалися найдальше на північ.

За Вільямом Раяном і Волтером Пітманом «Ноїв потоп: нові наукові відкриття про подію, що змінила історію» (1999 р.). Приблизно  у 5 600 р. до н. е. води Середземного моря прорвалися через Босфор і хлинули в Чорне море. Відбулося стрімке утворення протоки між Середземним та Чорним морями, тобто фактично прорив води, і улоговина Чорного моря, на дні якої було невелике прісне озеро раптово заповнилася солоною морською водою. Берега тодішнього озера були принаймні на 140 метрів нижчими, ніж тепер має Чорне море.

Ця велика катастрофа викликала небувалу в історії міграцію людей. Автори зробили археологічні, генетичні й лінгвістичні дослідження і показали людські переселення з прибережжя Чорного моря в усі напрямки світу, включаючи Палестину і Месопотамію. Люди пішли до західної Європи, центральної Азії, Китаю, Єгипту і Персидської затоки. Автори вказують, що “Чорноморські люди” і були тими загадковими протошумерами, що розвинули знамениту цивілізацію в Месопотамії.

В 2000 р. в Чорному морі експедицією Інституту археологічної океанографії університету Род Айленд США (керівник Роберт Баллард) на глибині 97 м, за 25 км від порту Синоп (Туреччина), виявлено залишки затопленої будівлі (вірогідно прямокутного фундаменту з габаритами 10х12 м). Гіпотетично знахідку відносять до подій які відбулися 5 150 р. до н.е, коли в результаті танення льодовиків води Середземного моря прорвалися через протоку Босфор і підняли рівень Чорного моря, в результаті чого під водою залишилися сліди найстаріших цивілізацій регіону. 

Це співпадає  з біблійним часом утворення в 5 509 році до н. е. (Візантійський календар) і Світу і подальшим всесвітнім Потопом. 

Внаслідок прориву солоних вод відбулося утворення Понту Аксинського, або Моря Негостинного – перша назва, яку вже в античний період елліни змінили на Понт Евксінський – Море Гостинне.

За останні 10 тисяч років найкращим у Європі за кліматичними умовами був період між 4 700 і 3 500 рр. до н. е. 

3 500 рр. до н. е. - 1 500 року до н. е. - холодний період.

Починаючи з 3 500 р. до н. е. клімат почав псуватися: почастішали повені, заболотилися грунти, знизилася температура. Найбільшого похолодання він досягнув у період між 3 199 і 3 150 роками до н. е.

Природні катаклізми тривали майже півстоліття - до 3 150 р. до н.е. Вони спричинили тривалі неврожаї та голод. Саме у цей час на території України занепадає трипільська протоцивілізація, розквіт якої припадав на V-IV тис. до н. е. Для того, щоб вижити, трипільці мусили змінити звичний спосіб життя, а тому для археологів їхня культура зникла. Найдовше, до початку IIІ тис. до н.е., вона проіснувала у межиріччі Південного Бугу і Дніпра, де природно-кліматичні з умови виявилися більш сприятливими.

Кліматичні катаклізми спричинили великі міграції народів у Євразії, які тривали із середини IV тис. до н. е. до середини І тис. до н.е. У цей час, за підрахунками істориків, відбулося 15 великих переселень, зокрема нашестя індоєвропейців в Індостан, вторгнення дорійців на Крит, фінікійців - у басейн Середземномор'я, етрусків - в Італію, шумерів - у Месопотамію, євреїв - у Єгипет та ін.; 13 міграцій спричинило похолодання клімату, 2 - його потепління. У пошуках нових, сприятливих для хліборобства земель, із Центрально-Східної Європи могла також мігрувати частина трипільців.

Галина Водяк (2023 р.): "Орієнтовно 2 200-2 000 р. до н. е. з території поширення культури Шнурової кераміки (Центральна Європа, в т.ч. Україна) відокремилась окрема велика група, яка пішла на схід і зародила усі азійські гілки R1a (індоарійські та тюркські). Вони дійшли не тільки в Індію та Іран, але й до Китаю та Монголії орієнтовно 1500 років до н.е. Точні дати в кожному напрямку конкретизують з допомогою радіовуглецевого датування зразків. Але приблизно в межах тих дат, які я навела. Ці всі міграції виводять з культури шнурової кераміки (бойових сокир), як частини ямної КІС, адже вони прийшли на Урал вже з центральноєвропейськими лініями та компонентом від європейських землеробів-фермерів (якщо вдаватись до спрощень, то читайте "трипільців")....

 

В Україні більшою мірою залишились ті автохтони, які нікуди не втекли з часів енеоліту та бронзи (в тому числі нащадки трипільців). Звісно, окремо можна розглядати лінії, які принесли кіммерійці, алани, готи, євреї через Європу та Кавказ, кримці та інші. Але це мінорні внески.  Наші скіфи та задонські сармати виявились дуже європейськими, а от з аланами багато хитросплетінь, особливо в контексті їхнього об'єднання з гунами. Гаплогрупу Q (1-2%) могли принести не азійські сюнну, а й алани, або хазари. До речі, вона (Q) поширена серед наших євреїв, якщо вірити сайту yfull. Та й була присутня на Кавказі з часів бронзової доби. Більшість ліній R1a в Україні не "каспійські" і не "закаспійські", а автохтонні карпато-чорноморські, тутешні. Вже 10000 років тому вони тут жили, а 4000 років до н. е. серед зразків з України підтверджено наявність найпоширенішої сьогодні у світі великої батьківської гілки з мутацією М 417. На сході та півдні земної кулі поширені молодші її пагони".

Нові значні коливання клімату відбулися після 1 500 року до н. е. Клімат знову став теплішим та вологішим, що призвело до різкого зменшення площі степової зони, яка досягла історичного мінімуму й охоплювала лише крайні південні території, тоді як весь Південь України розташовувався у зоні лісостепу. Зона лісів також значно розширилася на південь і простягалася до сучасної Черкаської області включно.

Щодра Ольга Історична географія України від найдавніших часів до кінця XVIII століття: навчальний посібник. — Львів, 2016.