Андрій Байцар: Львів у 1985-1989-х роках у фотографіях

Поміщено 17 давніх світлин!

Львів у 1980-их роках був містом специфічного поєднання радянської індустріальної реальності з виразним західноукраїнським колоритом. Це час індустріалізації, «застою», а згодом — активного національного відродження. Місто характеризувалося зеленими вулицями, розвиненою культурою спілкування та прихованим спротивом радянській ідеології.

Львів 1980-х був містом великих змін, яке, попри тиск радянської системи, зберігало свою унікальну європейську спадщину та готувалося до нового етапу історії.

Популярними місцями були парки, кінотеатри, дискотеки, бібліотеки та кав'ярні. Також існувала специфічна субкультура та кримінальні елементи, характерні для того часу.

Львів був осередком національної свідомості. Попри пропаганду, мешканці зберігали традиції, а наприкінці десятиліття активно включилися у боротьбу за незалежність України.

У серпні 1987 року В.Чорновіл відновлює випуск «Українського вісника» і разом з Михайлом Горинем у підпільних умовах перетворюють Українську Гельсінську групу в Українську Гельсінську Спілку.

Виникають численні офіційні культурні й меморіальні товариства, першим з яких було Товариство Лева засноване в жовтні 1987 року.

20 вересня 1987 року під час святкування Дня міста Львова відбулася перша в Україні політична демонстрація (Алік Олісевич), її учасники створили у жовтні 1987 року правозахисну групу «Довіра».

У травні 1988 року у Львові виник ініціативний комітет Народного Фронту. Перший етап національно-визвольного руху супроводжувався переслідуваннями влади й репресіями. Боротьба продовжилася навесні 1989 році з виникненням Народного Руху України за перебудову й увінчалася перемогою на виборах до Львівської обласної й міської ради у березні 1990 року.

У 1978 р. разпочалося проєктування лінії швидкісного трамвая довжиною 7,5 км по вул. Суворова (Сахарова) та Боженка (Княгині Ольги), з підземною ділянкою в комплексі з депо на 250 вагонів. Наземна лінія стала частиною лінії швидкісного трамвая (побудована в 1983 – 87 рр.) Побудована вона згідно зі стандартом лінії швидкісного трамвая: на окремому полотні, з огородженнями та шляхопроводами. Рух було відкрито 6 листопада 1987 р. Тут пішли вагони маршруту № 3 “вул. Боженка – вул. 30-річчя Перемоги (Мушака)”. На лінію вийшло 12 поїздів типу КТ-4SU з інтервалом руху 4 – 5 хв.

Відповідно до проєкту швидкісного трамвая, планувалось в першу чергу спорудити два тунелі з габаритами метро під центром міста, а до них підвести наземні маршрути. Рампа першого тунелю повинна була розміститися на перехресті вул. Сахарова та Вітовського. У неї повинна була входити колія наземної лінії з південного житлового району та колія від вокзалу.

Поїзди в складі 3-х вагонів КТ-4SU під землею повинні були зупинятися на трьох станціях: “Університет”, “Галицька площа” та “Винниківський ринок” (на вул. Личаківській). На поверхню вони повинні були виходити на вул. Личаківській, у районі вул. Мечнікова. Загальна довжина колії першого тунелю – 6 км (по осі – 3,2 км). Другий тунель довжиною 2,2 км по осі повинний був пройти від району Підзамче – від рампи на вул. Гайдамацькій на південь, під центром, до південної рампи в районі пл. І. Франка – вул. Снопківській (Стрийський ринок). Тут намічалося збудувати дві підземні станції: у районі пл. Осмомисла “Старе місто” та в районі пл. Галицької “Площа Возз’єднання”. У перспективі було і будівництво третього тунелю довжиною 9 км – від вул. Шевченка та Левандівскої через головний вокзал, пл. Кропивницького, під вул. С. Бандери та Вітовського до стику с південною рампою другого тунелю в районі вул. Снопківській. Тут були заплановані три підземні станції: “Вокзал”, “Площа Кропивницького” та “Політехнічний інститут”. Однак будівництво тунелів, що почалося, було зупинено у зв’язку з кризою 90-х рр.