Іван Огієнко і Винники

Огієнко Іван Іванович (Митрополит Іларіон) (2 (14) січня 1882 р., м. Брусилів, Житомирщина —  29 березня 1972 р., м. Вінніпег, Канада) — український вчений, науковець-енциклопедист, перекладач Святого Письма, міністр освіти й віросповідань Української Народної Республіки (УНР), митрополит Вінніпезький і всієї Канади, мовознавець, історик церкви, педагог, дійсний член Наукового Товариства імені Тараса Шевченка (від 1922 р.).

 З вересня 1922 р. по 22 квітня 1924 р. Іван Огієнко,  разом з дружиною Домінікою і трьома дітьми – Анатолієм, Юрієм і Лесею, проживав у Винниках. За сприяння митрополита Андрея Шептицького Анатолій і Юрій були прилаштовані в метрополичній бурсі. 4 листопада 1922 р. І. Огієнко отримує, хоч і скромну, посаду викладача (за контрактом) української мови і літератури учительської греко-католицької семінарії сестер чину о.о. Василіян. І. Огієнко підтримував важкохворого Івана Липу і став останнім, хто бачив Івана Липу живим. Вони разом працювали не покладаючи зусиль задля української справи. Винниківський період у житті І. Огієнка відзначений кількома написаними книжками, підготованим і виданим «Українським стилістичним словником» (1924 р.), а також працею над перекладом Нового Заповіту. В 1922 р. надрукував у Львові переклад Літургії Св. Іоанна Златоуста з грецької на українську мову. У травні 1937 р. у Львові виходить «Новий Заповіт», що є лише частиною головної праці всього життя вченого — перекладу Біблії на українську літературну мову з оригінальних давньоєврейських і грецьких текстів.

Іван Огієнко згадує: «Часто бувало, що місцева залізничка Винники-Львів через сніговії не ходила, – тоді я, разом з місцевими семінаристами, дівчатами й хлопцями пішки йшли до Львова, поборюючи снігові кучугури... Тоді були молоді сили і працювати науково, і поборювати трудні перепони до цієї праці... У Винниках тоді жив і проф. Іван Калинович, що викладав у тій же Семінарії німецьку мову. Місцева поліція не раз докучала мені...».

2010 р., жовтень — відкриття пам'ятника Іванові Огієнку  у Винниках. У Винниках пам'ятник І. Огієнку є другим в Україні і третім у світі.

           На честь  Івана Огієнка названа одна з вулиць Винник.

Перший у світі пам’ятник І. І. Огієнку (поету, професору, філософу,  перекладачу Біблії та релігійної літератури, активному діячу національно-визвольних змагань 1917—1920 рр., творцю українського національного духу) було відкрито у 1988 р. у м. Саскатун (Канада), навпроти пансіонату імені Іларіона.

Перший в Україні пам’ятник Івану Огієнку було відкрито 21 серпня 2010 р. на його батьківщині в м. Брусилові (Житомирщина).

У Винниках пам'ятник І. Огієнку є другим в Україні й третім у світі. Пам’ятник встановлено на місці будинку родини Маркевичів, в якому з 1922 р. по 1924 р. проживав І. Огієнко. Пам'ятник було відкрито у жовтні 2010 р. (меценати — Сергій Уваров і Григорій Козловський). Скульптор — Петро Бузина. Освятили пам'ятник священники греко-католицької і православної конфесій.

Пам'ятник знаходиться по вул. Галицькій (біля ресторану «Гетьман»). Поблизу пам'ятника, у червні 1997 р., встановлено пам’ятний знак, на якому викарбувано: «Тут стояла хата, у якій у 1922–1924 рр. жив з родиною Іван Огієнко – великий син українського народу».

Джерела 

*Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.

*Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання. Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.

*Байцар Андрій. Винники туристичні: Науково-краєзнавче видання. Винники : ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2016. — 312 с.

*Байцар Андрій. Історія Винник в особах: Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — 180 с.

Пам'яті українського патріота Тараса Кияка

Кияк Тарас Романович — український вчений-мовознавець, Почесний громадянин Винник, громадський та політичний діяч, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри теорії та практики перекладу з німецької мови Інституту філології КНУ ім. Т. Шевченка, почесний доктор Інституту придунайських країн та Центральної Європи у Відні, народний депутат ВР другого скликання, координатор групи «Конституційний центр», голова міжпарламентської групи «Україна-Німеччина» Верховної Ради України (1995—1998 рр.), один із засновників науково-дослідного Центру буковинознавства, голова Чернівецької обласної організації товариства «Просвіта» (1990—1995 рр.), голова Українського термінологічного товариства (від 2002 р.), один із членів-засновників Демократичної партії України (1990—2003 рр.), кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня. Народився 23 березня 1944 р. у Винниках.

Автор статті 10 (про мову) Конституції України. Автор понад 260 наукових робіт.

У Винниках прожив лише 4 перші місяці життя. Далі разом з сім’єю змушений був доволі часто змінювати місце проживання. Це тому, що сім’я була зв’язана з Українським Рухом Опору.

Закінчив факультет романо-германської філології Чернівецького державного університету ім. Ю. Федьковича (1965 р.) за фахом «Німецька мова та література». 1978 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук на тему: «Количественные оценки мотивированности терминологических единиц». 1989 р. відбувся захист дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук. Тема дисертаційного дослідження: «Мотивированность лексических единиц (количественные и качественные характеристики)». 
18 січня 2018 р. помер у лікарні у Києві після важкої тривалої хвороби.

Видатні винниківчани: Калинович Володимир — мовознавець, публіцист, професор

Калинович Володимир Сидорович (30 червня 1884 р., с. Шишківці, Борщівський повіт — лютий 1945 р., м. Дрезден, Німеччина) — шляхтич, мовознавець, публіцист, професор Львівського університету (німецька філологія), громадський діяч. Родинний герб українських шляхтичів Калиновичів – «Котвіч». Після закінчення державної української гімназії у Львові  студіював філологію на історико-філологічному факультеті німецьких університетів в Чернівцях  та в Відні (1903—1907 рр.). В 1908 р.  був учителем української та німецької мов в українській державній гімназії в м. Кіцмані (Буковина).

1909—1914 рр. вчителював в Київській державній четвертій гімназії та одночасно читав лекції з методики іноземних мов на Вищих жіночих курсах та Вищих педагогічних курсах Київської Учбової  Округи. З вибухом I світової війни  виїхав у 1914 р. до Відня, де  читав лекції з української та російської мов в Орієнтальній та Експортовій академіях до 1919 р. Редактор «Ukrainische Blätter» у Відні (1918 р.), «Україна» в Києві (1919 р.) і журналу «Українська школа» у Львові (1925 р.).

1920 р. переїхав на постійне проживання до Львова. 1920—1939 рр.  — учителював у державних середніх школах (спеціальність – українська й німецька мова). 1921—1925 рр. — професор Українського університету у Львові, очолював  кафедру педагогіки.

У 1920-их рр. проживав у Винниках в урочищі, зване винниківчанами, «Кут» (вул. Руська, 37). Тут мешкала його матір — Фердинанда, яка після смерті чоловіка, Сидора Калиновича,  вийшла заміж за товариша Володимира — Миколу Полєка (викладача Львівського університету). Фердинанда Калинович-Полєк походила з австрійської аристократичної родини (померла 1947 р., похована на Винниківському цвинтарі).

Проживаючи у Винниках товаришував з Іваном Огієнком, який теж  в цей період жив  тут.

Влітку 1923 р. був ініціатором відкриття Української педагогічної семінарії у Винниках.

1940–1941 рр.  — старший науковий співробітник словникового сектору у Львівському відділі Ін-ту мовознавства АН УРСР.  Тут в Інституті він трудився над  створенням «Польсько-українського словника» (т. 1–2, кн. 1–3, К., 1958–1960).

Автор праць на педагогічні теми  («Неграмотність і недільні школи на Україні. Причинки до українського шкільництва», Жовква, 1925. — 44 с.; «Наша молодь у переломовій добі. Чим цікавиться, до чого змагає й що думає молодь в українській середній школі», Львів, 1926. — 94 с.), шкільних підручників із німецької мови («Німецький самовчитель. Практичний підручник для вивчення німецької мови, з вправами, розмовами, словничком та з зазначенням вимови», Львів, 1931). Уклав «Українсько-німецький словник із зазначенням граматичних форм. Практична підручна книжка для шкільного вжитку та самонавчання» (Львів, 1931).

Володимир Калинович з родиною (доньки Галя та Оксана) проживав у Львові. У 1944 р. переїхав до Дрездена. Загинув разом із сім’єю під час бомбардування Дрездена 13–15 лютого 1945 р.

"Про трагічну долю родини професора Калиновича нині у Львові знають мало. Свого часу він хотів переїхати з Галичини на Радянську Україну, але після розправи над Крушельницькими так перелякався, що не виїхав (як, зрештою, і ніхто більше), і при першій нагоді втік з родиною на Захід. Вони зупинились у Дрездені і мешкали там до того трагічного дня, коли місто було тотально знищене англійськими і американськими фугасними і фосфорними бомбами. Альянти довго не піддавали Дрезден бомбовим атакам, і поширювалася думка, що вони все ж таки хочуть зберегти його архітектурні пам’ятки. (Ходила навіть така наївна легенда, що, мовляв, у Дрездені мешкала колись бабця Черчілля, яка любила це місто, і тому з сентименту до бабці, Черчілль заборонив його нищити). І саме тоді, коли Дрезден був переповнений втікачами, сотнями жінок з дітьми, котрі сховалися там від бомбардувань інших міст Німеччини, його дощенту засипали бомбами. Крім Оксани, яка, рятуючись від вогню, простояла разом з маленьким сином її сестри на руках цілу ніч у ріці (а це був місяць лютий), усі Калиновичі: батько, мати, сестра з донечкою — згоріли на очах у Оксани. По війні вона з’явилася на якийсь час у Львові, але пережите нею і постійні допити в органах НКВД, зовсім змінили її психіку. Це вже не була Оксана Калинович" (Лариса Крушельницька.  Рубали ліс... (Спогади галичанки). Львів: Астролябія. с. 196. 2008).
Двоюрідний брат - Іван Титович Калинович (25 листопада 1885, Львів — 12 листопада 1927, Львів) — український бібліограф, видавець і політичний діяч.  

ЛІТЕРАТУРА

Байцар Андрій. Історія Винник в особах: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — 180 с.