вівторок, 14 лютого 2017 р.

Українські етнічні землі на чехословацьких картах (1919-1939рр.)


10 вересня 1919 р. Карпатська Русь увійшла до складу Чехословаччини на правах автономії. Остаточно статус території був підтверджений Тріанонським договором 1920 року. Там було створено окрему автономію   т. зв. «Підкарпатську Русь» або «Карпатську Україну» (назва з 26 жовтня 1938 р.). Конституція Чехословаччини, прийнята 29 лютого 1920 р.  ввела в ужиток назву «Підкарпатська Русь» і, починаючи з цього часу, таку назву використовували у всіх офіційних відносинах.  Між Підкарпатською Руссю і Словаччиною 1919 р. провели «тимчасову» межу — кілька км на захід від р. Уж, без уваги на етнічні відносини, так що до складу Словаччини увійшло близько 3 500 км² української суцільної етнічної території та близько 100–120 тисяч українського населення.  Невелику частину Закарпаття (на південь від р. Тиси і в сточищі р. Вишевої (Мармарощина) приєднали до Румунії. Проте до Підкарпатської Русі прилучено вузьку смугу угорської етнографічної території.

У 1939–1944 pp. державний кордон між Словацькою Республікою й Угорщиною (з боку Закарпаття) проходив на захід від згаданої межі, бо угорці домоглися силою пересунення кордону, мотивуючи це етнічним складом населення а також прагненням мати спільний кордон з Польщею; до Угорщини приєднано 1 700 км² території з 70 000 населення, у тому числі 38 000 українців.

У міжвоєнній Чехословаччині   переписи населення відбулися у 1921 р. та 1930 р. За даними перепису 1921 р. у всій  Чехословаччині проживало 461 849 осіб російської, малоруської (української) національності. Відповідно у 1930 р. таких було 549 169 осіб. На території Словаччини (без Підкарпатської Русі) у 1921 р. проживало 85 628 українців, а в 1930 р. – 91 079. У графі про національний склад українців записували як ruskej, maloruskej (ukrajinskej).




Одна з перших карт майбутньої Чехословаччини (видана у США в 1918 (?) р.).
 Словаки і чехи (на відміну від поляків) не розрізняли і на жаль не розрізняють росіян від руських і тому українців здебільшого називали Rusínmi, Rusnákmi.

За даними статистики 1930 р., до російської, малоруської (україн­ської) національності (саме так на­ведено у бланку) присутність українців зазначена у всіх то­дішніх 78 округах Словаччини. Найвищі дані на­ведені у східнословацьких округах. На першому місці Меджилабірецький округ, там з-поміж 20 472 осіб 15 829 належали до російської, малору­ської  (української)  національність, що становило 77,32% населення. У Снинському округу серед 32 814 жителів 20 118 громадян - українці, тобто 61,31% населення. У Стропківському ок­ругу, з-поміж 30 099 жителів українців - 17 316 осіб (57, 53%). А у Вишньосвидницькій екс­позитурі цього округу  з 14 490 жителів - 11 663 українців (80,49%). Бардіївський округу - з-поміж 39 593 жителів - 13 505 осіб української національності. Старолюбовнянський округ - з-поміж 23 205 жителів - 13 318 українців (27,21%). Сабинівський округ -  з-поміж 40 159 жителів  - 6 968 українців і т.д.
1931 р. Видавництво: "Vojenský zeměpisný ústav v Praze"  


Назва мапи: "Národnostni mapa republiky Československé". 1933 р.

Статистичні дані за збірником "Historická a sociokultúrna realita Rusínov na Slovensku". 




"Statistika zbornik". Дані перепису населення Чехословаччини 1930 р. (українці записували себе в графу  "ruskej, maloruskej /ukrajinskej/ " національності.
1936 р. Карта "EUROPA. Volkerkarte" з німецькомовного  «Географічного атласу»

1936 р. Фрагмент карти "EUROPA. Volkerkarte"
1936 р. Карта «CECHOSLOVAKISCHE REPUBLIK. Volker… karte»  з німецькомовного  «Географічного атласу»
 
1936 р. Фрагмент карти «CECHOSLOVAKISCHE REPUBLIK. Volker… karte» 


1936 р.  «Географічний атлас» (на німецькій мові). Виданий для німецькомовних шкіл Чехословаччини. Автор: др. Лоренц Пуффер (Lorenz Puffer), професор державної вищої гімназії у B. Budweis (нині – Чеських Будійовіцах). Атлас вміщує 191 карту, 60 інших матеріалів.

Опис атласу подаємо за Володимиром  Піпашом «Атласом по "русинству" з доповненнями автора:

"Перша карта «EUROPA. Volkerkarte» (про народи Європи).

Українці названі «Kleinrussen“ (малоруси), разом із «Weißrussen» (білорусами) та «Großrussen» (великорусами) включені до підгрупи Східних слов’ян. Етнічна територія українців збігається із тим, як її подають сучасні українські етнографи.  Згідно карти, українська етнічна територія протягається від Старої Любовні у Словаччині (жодних натяків на якийсь «пудкарпаторуський народ») та на півдні Польщі, до Донщини, Вороніжчини, Поволжжя та Кубані. Цікаво, що на сході вона подана як суцільна. Приміром, Вороніжчина не є архіпелагом українських «островів», як це подають сучасні етнографи, а повністю злита із українським «материком». Азовське море, згідно з картою, виглядає, як «внутрішнє українське море», навколо нього суцільна українська етнічна територія. Показано також українські етнічні «острови» на Поволжі, по сусідству із місцевостями ,заселеними поволзькими німцями. Північніше, ніж це на сучасних картах, пролягають кордони української етнічної території у Білорусі, включають, окрім Берестейщини (що визнається і нині), ще й південну смугу на заході та у центрі Білорусі.

Друга карта: «CECHOSLOVAKISCHE REPUBLIK. Volker… karte».    

Значні терени Чехії та Моравії у 1930-ті рр. було заселено німцями, а не лише «прикордонні» райони у Судетах. Але протягом  1945—1946 рр. з Чехословаччини було вигнано більше 3 мільйонів німців. Ті, хто залишився в Чехословаччині, були піддані репресіям
 Українці на цій карті подані не малоросіянами, а як «Ruthenen» («рутени», себто русини). Вочевидь, що автори вважають, що це дещо різні назви одного і того ж народу (приміром, тут же іранці названі персами, турки османами). Ніякої різниці між русинами Закарпаття, Галичини, Пряшівщини, чи Закерзоння – вони не бачать. Як і наскільки далеко на Захід у Словаччині (у т. ч. із «острівцями» у Південно-Східній Словаччині) та Польші (теж із «острівцями») тягнеться українська етнічна територія, а також у румунській Мароморощині – карта чітко демонструє".

Початок 1920-х рр. Přehledná mapa Československé republiky ("Оглядова карта Чехословаччини")

Масштаб 1:1 000 000. На мапі напис - Podkarpatská Rus (Підкарпатська Русь). Показані межі між землями, в т. ч. і  межа між Підкарпатською Руссю та Словаччиною.

Розроблена і видана Чехословацьким  військово-географічним інститутом  в першій половині 1920-х років. Віддрукована в Празі  (фірма M. Schulz). Формат внутрішньої рамки 414 х 939 мм, зовнішньої  - 437 x 961 мм. На карті зображено території Чехії, Моравії, Сілезії, Словаччини і Підкарпатської Русі. Карту прикрашає невеликим державний знак з чеським левом на щиті. Автори малюнків, подані під заголовком праворуч. Тираж не менше 1 700 екземплярів.
 
Початок 1920-и рр. "République tchècoslovaque – Československá republika"
Масштаб 1:1 000 000. На мапі напис - Podkarpatská Rus (Підкарпатська Русь). Показані межі  між Підкарпатською Руссю та Словаччиною.

Основою карти були: французька карта Європи в масштабі 1 : 1 000 000, географічний атлас і австрійська карта Центральної Європи в масштабі 1 : 750 000. Карта включає в себе території Чехії, Моравії, Сілезії, Словаччини і Підкарпатської Русі. Карта була видана на двох однаково великих картографічних аркушах – західному і східному. Формат їх внутрішньої рамки 367 x 454 мм,  зовнішньої - 383 x 470 мм .Обидва картографічних листи можна використовувати окремо, або, навпаки, після обрізання об'єднати в одне ціле. На карті подано тільки кордон  між Словаччиною і Підкарпатською Руссю. Територія Тешинської Сілезії відображається ще як суцільна, остаточні зміни кордонів з Польщею відбулося  в 1924 році. Після закінчення І Світової війни, обидві з двох новостворених незалежних держав — Польща і Чехословаччина претендували на область. Область була важлива для Чехії бо містила залізницю, що сполучала Чеську Сілезію зі Словаччиною (Кошице-Богумінська залізниця була однією з двох залізниць, які пов'язали чеські провінції із Словаччиною у той час). Область - багата на кам'яне вугілля.
 1920 р. " Republika Československá"

Масштаб 1:1 000 000. На мапі напис - Podkarpatská Rus (Підкарпатська Русь). Показані межі між землями, в т. ч. і  межа між Підкарпатською Руссю та Словаччиною.

Автор - Julius Gregor (підполковник і член Військового географічного інституту в Празі). Видавець - A. Píša. Перше видання - 1919 р.
Формат мапи 557 х 1056 мм. Внутрішня рама має розміри 413 x 963 мм, зовнішнішня - 430 х 980 мм.


Немає коментарів:

Дописати коментар