субота, 25 лютого 2017 р.

Млинівці, Млинівка, Майорівка, Маріївка - топоніми в околицях Винник





Млинівці. Млинівка.
1365 р. — перша письмова згадка про с. Млинівці (пол. Mlynowce). Тепер – територія навколо Винниківського озера. У долині біля шляху між Львовом і Винниками селяни вирубували ліс, висушили болото і над річкою, що звалася Марунька, почали освоювати під ріллю землю, будувати хати, млини. Так виникло село Млинівці. Даремно сьогодні на карті шукати його, воно зникло вже в кінці ХVІІ ст. Назва поселення пішла від млинів. На карті 1783 р. показано 7 ставків (див. Рис. 2). Між Млинівцями і теперішнім дріжджзаводом – урочище Млинівка (пол. Mlynowka).

Цит за О. О. Бокало «АРХІТЕКТУРА ВИННИКІВСЬКИХ МЛИНІВ», 2015 р.: «Млини на території Західної України поширюються з ХІІ–ХІІІ ст. У привілеї (1352 р.) польського короля Казимира ІІІ Юрію, Руперту та Маргариті – нащадкам львівського війта Бертольда на вічне володіння маєтками під містом Львовом – млином СільськийКут, селом Малі Винники і хутором Підберізці, надані йому в минулому Галицько-Волинським князем Львом Даниловичем згадується і про млин у Винниках: «… що їх вищеназваний батько купив за певну суму грошей млин Сільський Кут з рибним ставом, розташованим у Львівському передмісті..., село, що зветься Малі Винники…» Про млини у Винниках згадує у своїй праці Михайло Влох: “ , річка Марунька мала велике господарське значення, порушуючись колись 7 млинів...” [с. 251]. Ігор Тимець конкретизує, що станом на 1785 р. У Винниках було 7 млинів. У цей же період Винниківська тютюнова фабрика орендувала один млин. У 1796 р. Фабрика додатково винайняла млин у с. Глуховичах. У 1805 р. орендує три млини. А у 1818 р. фабрика зводить свій табачний млин на р. Маруньці, який пропрацював до 1939 р. Отже, можна говорити, що у Винниках могло бути вісім млинів. Варто уточнити, що до території Винник з кінця XVII ст. входять землі села Млинівці, яке розташоване вздовж річки Маруньки між Львовом і Винниками. І, як зрозуміло з назви, більшість винниківських млинів розташовувались на землях колишніх Млинівців. Аналізуючи історичні карти, варто зазначити, що млини були важливими об’єктами і їх переважно позначали спеціальними позначеннями. Відповідно можна зорієнтуватися про кількість і місце розташування млинів. Так на картах Міґа 1779–1783 рр. у Винниках позначено 7 млинів. На карті Кумерера 1860 р. – 5 млинів; на нових військових австрійських картах 1861–1864 рр. – 7 млинів і підписано табачний млин. На карті 1892 р. Позначено знову 7 млинів. Загалом на восьми історичних картах позначено від 5 до 9 млинів. Розглянувши історичні карти, можна побачити всього 11 об’єктів, яких позначили нарізних картах у продовж 150 років. Варто зауважити, що не всі вони повинні були бути борошномельними млинами, як, приміром, табачний млин, де перемелювали тютюн на нюхальну табаку. Термін “млин” також стосується й інших виробничих будівель, у яких використовували силу води за допомогою водяного колеса (папірня, олійня, гамарня, фолюш і ін.)».
Австрійська карта 1861-1864 рр.  (Рис. 1)
Австрійська карта 1783 р.  (Рис. 2)

Майорівка.
На старих австрійських і польських мапах територія Майорівки доходила аж до теперішнього дріжджзаводу і Винниківського озера.
Сьогодні Майорівка (Маєрівка) — місцевість Личаківського району Львова. Розташована східніше вул. Пасічної і південніше вул. Таджицької. Майорівка майже з усіх боків оточена лісовими масивами: з півночі, сходу та південного сходу — Винниківським лісопарком, із заходу — лісопарком Погулянка.
1841 р. мешканець Краківського передмістя (власник ділянки в районі теперішньої вул. Січових Стрільців), ботанік Йозеф Маєр (Józef Mayer), облаштовується у надзвичайно мальовничому, оточеному лісами урочищі східної околиці Львова (на Пасіках). Йозеф Маєр заснував там Маєрівку (пол. Majerówka, Majorówka; нім. Mayerowka). Згодом назва трансформується у Майорівку.
Вулиця Січових Стрільців, де раніше проживав Й. Маєр, мала назви: вул. Mayer Gasse (з 1841 р. до 1871 р.), вул. Majerówka (з 1871 р. до 1885 р.). За будинком на вул.Дорошенка №10/12 розташоване велике подвір'я, на жаль зараз недоступне широкому загалові, де збереглись залишки садиби другої половини ХІХ ст. з одноповерховим будинком. Колись тут був помологічний город, що належав  Маєру, і цю околицю назвали Маєрівкою.
У 1870—1880-их рр. австрійською армією на Майорівці споруджено форти. Залишки земляних укріплень п'ятикутної форми на ділянці 75×60 м збереглись у лісовому масиві. У 1930-их рр. Майорівку придбав митрополит Андрей Шептицький й створив тут відпочинкову оселю для студентів Львівської греко-католицької семінарії та Богословської академії.
На південно-східній околиці Майорівки розташована пам'ятка природи — Медова печера.
На польських картах  «Mapy Taktycznej Polski» (Тактична карта Польщі, 1921 р.), «Mapa specjalna okolic Lwowa» (Спеціальна карта околиць Львова, 1924 р.) та ін. урочище Маєрівка (Majerówka) міститься між Млинівцями та Ялівцем (територія теперішнього дріжджзаводу).





Польська карта 1931 р.


Маріївка.
Сьогодні Маріївка  (пол. Mariówka) — місцевість у Винниках (територія навколо Винниківського озера). Розташована вздовж долини р. Марунька. Маріївка майже з усіх боків оточена лісовими масивами: з півночі, сходу та південного сходу — Лісом Жупан (частина Винниківського лісопарку), із заходу — Великим лісом  (Wielki Las). На заході межує з Пасіками міськими (Pasieki miejskie), місцевістю Майорівка (Majerówka), на північному заході – з урочищем Ялівець (Jalowiec).
Назва урочища появилася в кінці XIX ст., коли в 1891 р. львівський підприємець Еміль Браєр збудував у долині річки Маруньки, в урочищі Млинівці, санаторій «Маріївка». За іншими даними курорт було відкрито в 1885 р. В 1908 р. появилася залізнична станція «Маріївка», недалеко від сучасного Винниківського озера. Проіснувала до липня 1944 р. Назва, мабуть, походить від антропоніма «Марія».

Немає коментарів:

Дописати коментар