П’єр Дюваль (Pierre Duval; 1619-1683), французький географ та картограф, племінник та учень Ніколи Сансона, працював також у картографічній майстерні Сансонів.
Про П’єра Дюваля відомо, що народився він у 1619 р. в м. Аббевіль (Abbeville), що розташоване на півночі Франції. 1650 р. отримав титул Королівського Географа. Перші карти почали з’являтися з 1646 р., публікувались як окремо, так і входили до збірників карт. Спочатку це були переважно копії мап голландських видавців. До 1654 р. карти П. Дюваля публікував П. Мар’єт-старший, згодом — Ю. Жайо (до 1670 р.).
1654 р. заснував власне видавництво і відмовився перевидавати свої старі карти, що згодом призвело до розриву з Ю. Жайо. У цьому ж році до свого прізвища почав додавати: д’Аббевіль. 1658 р. П. Дюваль склав карти Франції та її провінцій і написав до своїх карт «Description de la France ou Géographie françoise» (Опис Франції й французька географія).
Найвагомішими здобутками П. Дюваля є збірний атлас «Cartes de Geographie» (Париж, близько 1654 р.) (зібраний із мап відомих голландських і французьких картографів XVII ст. і невеликої кількості карт самого П. Дюваля; видавався у 1662 р., 1667 р., 1684 р.).
1658 р. фундаментальна праця «Le Monde, ou Géographie universelle, contenant la description et les cartes et les blasons des principaux pays du monde» (у 2 томах) з описом країн, яка перевидавалася багато разів. До 1688 р. було шість видань французькою мовою (1663 р., 1670 р., 1676 р., 1682 р. та ін).
У 1676 р. вона вийшла під назвою «Всесвітня Географія, що містить описи, карти й герби основних країн світу» (La Geographie Universelle contenant Les Descriptions, les Сartes, et le Blason des principaux Pais du Monde). Видана в Парижі, 312 сторінок з картами.
«Всесвітня Географія» є унікальним історичним документом в області картографії й представляє величезне значення для всіх країн світу в галузі історії, географії, лінгвістики, хронології. Примітно, що в цій географії із усіх країн тільки три названі імперіями. Це Імперія Тартарія (Empire de Tartarie) на території сучасного Сибіру, Імперія Могол (Empire Du Mogol) на території сучасної Індії, у Європі – Турецька Імперія (Empire des Turcs). Якщо в сучасній історії можна легко знайти відомості про Імперію Великих Моголів, то про Тартарію, як про імперію, не згадується в підручниках ні по світовий, ні по вітчизняній географії та історії, ні в матеріалах по історію Сибіру. Цікаві комбінації географічних назв, що збереглися до наших днів, і що канули в часі. Наприклад, на карті Тартарії, вона граничить на півдні з CHINE (сучасний Китай), а поруч на території Тартарії, за Великою китайською стіною, позначена місцевість названа CATHAI, трохи вище зазначені озеро Lak Kithay і населений пункт Kithaisko і т.д.
Після смерті П. Дюваля картографічною фірмою керувала його вдова, а згодом — доньки.
Історична картографія П’єра Дюваля
П’єр Дюваль також був автором ряду оригінальних історичних карт. Значну частину їх він об'єднав в атлас під промовистою назвою «Географічні карти, викреслені для розуміння істориків, для ознайомлення з територіями древніх монархій і для читання з користю життєписів, подорожей, воєн та завоювань великих полководців» («Cartes geographiques dressees pour bien entendre les historiens, pour connoistre les etendue des anciennes Monarchies et pour lire avec fruit les Vies, les Voyages, les Guerres et les Conquestes des grands Capitaines»).
Атлас був ним опублікований у 1660 р. Через п'ять років, в 1665 р., П’єр Дюваль випустив нове розширене видання цього атласу, включивши до нього кілька нових історичних карт, а також кілька путівників мандрівників в Азійські країни XVI—XVII століть. Таким чином, атлас вийшов змішаним, що спонукало автора відповідним чином змінити заголовок. Від атласу Сансонів атлас відрізняється і за змістом та оформленням.
По-перше, коштом різкого скорочення карт по Європі введено кілька карт по древньому Сходу — карту Перської монархії Дарія Гістаспа з поділом на сатрапії, карту монархії Кіра, карту Ассирії та Сирії, карти Єгипту та Лівії, яких немає в атласі Сансонів.
По-друге, П’єр Дюваль прагне давати карти головним чином до творів окремих авторів.
Попередні картографи, починаючи з Ортеліуса, зазвичай для кожної карти прагнули використовувати якомога більше авторів і лише для Галлії, крім карти спільної, викреслювали спеціальну карту Галлії до «Записок про Галльську війну» Цезаря, де була лише номенклатура, згадувана Цезарем.
П’єр Дюваль подає чотири карти до творів Цезаря: 1) карта Галлії до «Записок про Галльську війну»; 2) карта Римської держави (La carte de l'Etat de Rome); до записок Цезаря про громадянську війну; 3) карта Африки до військових діям Цезаря в Африці; 4) карта Іспанії до військових дій Цезаря в Іспанії.
Чотири карти дано за Геродотом: 1) карта Греції, 2) карта Персії, 3) карта Лівії, 4) карта Єгипту. Дві карти складено за Ксенофонтом: 1) карта походів спартанського царя Агесилая (фактично дана карта території, де проходили походи Агесилая, а не карта походів, напрямок яких не вказано) та 2) карта відступу десяти тисяч греків (шлях відступу вказаний).
Спеціальні карти викреслено П’єром Дювалем до творів Юстина, «Фарсалії» Лукана, до «Енеїди» Вергілія.
Третьою особливістю атласу Дюваля є значна увага автора до карт маршрутів історичних діячів. Дюваль викреслив карту шляхів, якими рухалося військо Олександра Македонського, карту шляху відступу десяти тисяч греків, описаного Ксенофонтом, він зобразив шляхи плавання Енея і Одіссея.
П’єр Дюваль не був першим картографом, який почав викреслювати карти історичних маршрутів. Вперше це зроблено в рукописному атласі Аньєзе 1546 р., де був нанесений на карту шлях-Магеллана. Після нього Ортеліус викреслив маршрут подорожі біблійного патріарха Авраама. Але Дюваль широко застосував цей спосіб.
Четвертою особливістю атласу П’єра Дюваля є наявність у ньому, крім карт з античної та церковної історії, також і карт з історії мусульманського середньовіччя, а саме у виданні 1665 р. є карта халіфату близько 700 р. і карта Середньої Азії XIV ст. (Regionum ultra Oxum tabula geographica ex Abulfede Ismaele, Principe Hamah Anno 1345).
По-п'яте, П’єр Дюваль, не обмежуючись розглядом політичних кордонів минулого у статиці, як це робили Ортеліус, Сансони та інші картографи до нього, вперше зробив спробу дати динаміку цих кордонів.
Дюваль помістив у двох виданнях свого атласу три карти зростання території Римської імперії: 1) «Imperii Romani Infantia», 2) «Imperii Romani Adolescentia» (ці дві карти в атласі видання 1660), 3) «Imperii Romani Iuventus» ( в атласі видання 1665).
Згодом вивчення еволюції політичних кордонів стало чи не найпопулярнішим завданням історичної географії, а особливо історичної картографії. В історичних атласах, аж до нашого часу, більшість карт присвячено стану державних кордонів на різні моменти історії території, що вивчається.
Атлас П’єра Дюваля має значно менший формат та менше навантаження порівняно з атласами Ортеліуса та Сансонів. Він оформлений набагато скромніше. Від автора він вимагав меншої ерудиції і значно менше праці, особливо якщо його порівнювати з працею Ортеліуса, піонера історичної картографії.
Але водночас деякі з щойно зазначених відмінних рис цього атласу, особливо карти зростання території Римської імперії, змушують розглядати атлас Дюваля як крок уперед у розвитку історичної географії.
П’єр Дюваль був також автором чотирьох карт з історії середньовічної Франції, випущених у світ у 70 і 80 роках XVII ст. - карти Нейстрії («Le royaume de la France occidentale dite autrement Neustrie»), карти Австразії («Le royaume de la France orientale dite autrement Austrasie avec partie de celui de Neustrie»), карти Аквітанії («Le royaume d'Aquitanie») та карти Бургундії та Арля («Lе royaume de Bourgogne et d'Arles»).
П’єр Дюваль не був автором першої історичної карти, присвяченої середньовіччю. Першою картою з історії середньовіччя, мабуть, слід вважати карту імперії Карла Великого, складену Бертіусом (Bertius; 1565-1629), фламандець з народження, працював спочатку в Лейдені, в Голландії, а потім у Парижі, де отримав звання Королівського географа та Королівського історіографа; крім історичних та географічних робіт, написав багато творів богословського характеру) і видану в Парижі 1620 р. («Imperium Caroli Magni et vicinae regions auctore Petro Bertio», Parisiis, 1620). На цій карті зображено Європу часу Карла Великого. Кордони імперії Карла не вказані. Карта ця була передрукована потім в атласі Хорна і в атласі Янсона.
Основні праці:
*Recherches curieuses des Annales de France (1640);
*Abrégé du monde. Première partie ou discours du globe terrestre (1648);
*Mémoires géographiques (1651);
*Description de l'évêché d'Aire en Gascogne (1651);
*Tables géographiques de tous les pays du monde (1651);
*Атлас «Cartes de Geographie» (1654);
* Amérique, autrement nouveau monde et Indes occidentales (1655);
*La voyage et la description de l'Italie (1656);
*Le Monde ou la Geographie Universelle (у двох томах) (1658);
*Les acquisitions de la France par Ia paix (1658);
*L'alphabet de la France (1658);
*Атлас «Cartes geographiques dressees pour bien entendre les historiens, pour connoistre les etendue des anciennes Monarchies et pour lire avec fruit les Vies, les Voyages, les Guerres et les Conquestes des grands Capitaines» (1660);
*La Sphère françois c'est à dire le traité de Gèographie qui donne la connoissance du Globe et de la Carte (1663);
*Les confins des Chrestiens et des Turcs (1663);
*Le globe terrestre (1666);
*Cartes de geographie les plus nouvelles (1672);
*Cartes et tables de geographie des Provinces Unies des Païs-Bas (1672);
*Memoires geographiques de tous les pays du monde ; avec plusieurs observations historiques par P. Duval d'Abbeville... (1674; 1686 та ін.);
*Diverses cartes et tables, pour la géographie ancienne, pour la chronologie ... (1677, 170 стор.).
Українські землі на картах П’єра Дюваля.
1654 р. Карта «Carte de Pologne et des Estats qui en dependent». Видавництво Париж. Західна Україна на карті позначена як Русь Мала, або Чорна (RUSSIE PETITE ov NOIRE), Московщина (Росія) позначена як Велика Біла Русь, або Московія (La GRANDE BLANCHE RUSSIE ov MOSCOVIE).
1658 р. Карта «Моscovie ou Rvssie». Опублікована в «Le Monde ou la Geographie Universelle». На південь від Києва на мапі написи «UKRAINE» та «Cofaques» (Козаки).
У відповідному розділі «Московія» П'єр Дюваль пише, що «Московія» складається з Великої та Білої Росії. На прикладеній географічній карті написано «Московія або Росія». Але гербів у книзі наведено два: один «Русь» (вежа), а другий «Московія» (вершник, що вражає дракона).
1658 р. Карта «Мала Тартарія та Крим». Опублікована в «Le Monde ou la Geographie Universelle». На мапі написи «UKRAINE» та «Cofaques» (Козаки).
1658 р. Карта «Трансільванія, Волощина та Молдова". Опублікована в «Le Monde ou la Geographie Universelle». На мапі написи «UKRAINE» та «Cofaques» (Козаки).
1658 р. Карта «Pologne Royaume». Опублікована в «Le Monde ou la Geographie Universelle». На мапі написи «UKRAINE» та «Cofaques» (Козаки).
1660 р. Карта “Les Royaumes du Nort ou Sont principalement les Estats de la Couronne de Pologne…”. Формат – 54,5 × 39,5 cм. Неодноразово мапа перевидавалася, зокрема в 1662, 1666, 1677 рр. і т. д. Між р. Пд. Буг та р. Дніпро на мапі напис «UKRAINE».
1666 р. Карта «NOUVELLE ET EXACTE DESCRIPTION DU ROYAUME DE POLOGNE & DES ESTATS QUI EN DEPENDENT» (Нова й докладна карта Польщі й залежних держав). Видавець – Жерар Жолєн І (Gérard Jollain І), масштаб бл. 1:2 800 000, мова – французька та латинська. Карта створена на основі карти Г. Боплана «Regni Poloniae» 1652 р. Територія вздовж правого і лівого берегів Дніпра названа Україною (Vkraine), в районі Дніпровських порогів подано підпис Cosaqves (Козаки). Пунктирними лініями позначені державні кордони Польщі з Трансільванією (Transilvanie), Угорщиною (Hongrie), Молдавією (Moldavie), Московією (Blanche Russie ov Moscovie), Пруссією (Royale Presse) та межі воєводств і земель. Південна Україна – Очаківська Тартарія (Oczackou Tartares), Буджак (Budziak) та Перекопська Тартарія (Precopense ov Petite Tartane).
1667 р. П’єр Дюваль. Нікола Сансон. Карта «LES ROYAVMES DV NORT OU SONT PRINCIPALEMENT LES ESTATS DE LA COURONNE DE POLOGNE. A MONSEIGNEUR MONSEIGNEUR MESSIRE IEAN-IACQVES DE MESMES, COMTE D’AUAUX, ETC. PARSON TRES HUMBLE ET TRES-OBEISSANT SERUITEUR P. DV VAL GEOGRAPHE DU ROY» (Північні королівства або зображення земель Польської Корони. Його величності панові Жан-Жаку де Месму, графу д’Аво від його слухняного і покірного слуги, королівського географа П. Дюваля). Видавець – П’єр Дюваль, масштаб бл. 1:3 700 000, мова – французька та латинська. Карта створена на основі карти Г. Боплана «Regni Poloniae» 1652 р. Землі в межиріччі Південного Бугу (Bog R.) і Дніпра (Nieper R.) позначені як Україна (Ukraine); північніше напису Україна – напис Cofaques (Козаки).
Українські історико-географічні землі (у складі Польського королівства) представлені Поліссям (Polesie), Волинню (Volhinie), Покуттям (Pekutie), Поділлям (Podolie), Чорною Руссю (Russie Noire). Теперішня Росія позначена як Московія. (Moscovié).
1676 р. Карта «Petite Tartarie dite autrement Crimée et Precopense» (Мала Тартарія, інакше відома як Крим і Прекоп). Правобережжя позначене як Україна (Ukraine) та Козаки (Cofaques).
1677 р. Атлас «Diverses cartes et tables, pour la géographie ancienne, pour la chronologie ...» (170 стор.). У хронологічній таблиці поміщено текст – «Юрій Хмельницький - принц України…».
Юрій Хмельницький – молодший син видатного українського гетьмана Богдана Хмельницького. Здобув блискучу домашню освіту та навчався в Києво-Могилянській колегії. Після смерті свого батька був проголошений гетьманом України в 1657 році. Юрій уклав 27 жовтня 1660 року з Річчю Посполитою так званий Слободищенський трактат, який розривав союз з Москвою, скасовував Переяславські статті, відновлював союз з Річчю Посполитою й гарантував автономію України, яка зобов'язувалася воювати спільно з військом Речі Посполитої проти Московського царства. Доктор історичних наук Тарас Чухліб вважає, що єрусалимський і константинопольський патріархи висвятили Ю. Хмельницького на князя Сарматського. Тим паче, що усі свої універсали до українського населення він підписував титулом, який розпочинав з означення «Милостю Божою», що прямо свідчило про легітимацію його світської влади тогочасними церковними ієрархами. Князь України-Русі під протекторатом Османської імперії (1677—1681). 1677 року був звільнений султаном з в'язниці та прибув в Україну весною 1677 року разом з османською армією під командуванням Ібрагіма-Шайтана для агітації серед козаків, людності. Його універсали не виконувались, османський напад на Чигирин був невдалим. Лише у 1678 році турецько-козацьким військам під командуванням великого візира вдалось взяти місто, після чого вони зруйнували його. Відходячи, візир наказав «пацифікувати» Україну; Юрій Хмельницький вирушив вздовж Дніпра на північ, зруйнував Канів, Черкаси, Корсунь, Стеблів та інші міста.
1677 р. Карта «Moscovie dite autrement Grande et Blanche Russie» (Московія або Велика й Біла Руссія). Це перша карта, на якій окрім вже звичних позначень для Московщини: Московія і Біла Русь, стоїть синонім «Велика Руссія». Українські історико-географічні землі представленні Волинню та Поліссям.
1679 р. П. Дюваль видав карту “POLONIÆ Regnum”. На мапі напис «UKRAINE» (охоплює Лівобережжя та Правобережжя).
1703 р. Пласід де Сент-Елен та П’єр Дюваль. Карта «Composite: Le course du Danube» (Карта річища Дунаю).
Пласід де Сент-Елен опублікував 1703 р. 4-х листову карту «Le Cours du Danube dédix au Roy». Карта міститься в атласі "Cartes de geographie", що був опублікований в Парижі між 1686-1704 рр. Гравер мапи Клод Огюст Бері (Claude-Auguste Berey; 1651-1732).
На карті Нижня Наддніпрянщина (Правобережна та Лівобережна) позначена як "Ukranie ou Pays des Cosaqyes" (Україна або Земля (Країна) Козаків).
На карті позначено Коцюбіїв (Koczuby) - теперішня Одеса.
Це дуже рідкісна і детальна карта Чорноморського регіону. Карта особливо цікава, оскільки намальовано демонструє походи кримських татар в Україну. На карті зображені верблюди, яких татари використовували у походах і мандрах по українських теренах як тяглову силу і для їзди верхи. Позначено та підписано дніпровські пороги, шлях татар на Польщу – «Route des petits Tartares en Pologne». Південна Україна – «Passage des Tartarres a la nage».
На даній карті також відображена одна з чисельних морських битв козацького флоту (атака запорожців на турецький корабель за допомогою човнів з частково критими шкірами корпусами) біля острова Тендра під час Московсько-турецької війни 1686—1700 рр. (також Московсько-османська війна 1686-1700 років) — війна в 1686—1700 роках між Московським царством і Османською імперією за контроль над південною Україною та Донщиною. Складова Великої турецької війни 1683–1699 років. Закінчилася поразкою османів і підписанням у 1700 році Константинопольського договору.
Цікаво, що самі запорожці тоді називали Тендру «Тин-дерево». Це було класичне, «прибите» місце перепочинку і стоянки перед подальшим плаванням у море і після повернення з походу [Василь Терлецький; ФБ 2024].
Коцюбіїв (також Кочубіїв, Коцюбей, Кацюбіїв, Качибей, Гаджибей, Хаджибей) — історичне поселення на півдні України, тепер м. Одеса.
На місці Одеси у травні 1415 р. у польського хроніста Яна Длугоша вперше згадується порт Kaczubyeiow (Коцюбіїв). Поселення з'явилося на берегах Одеської затоки Чорного моря в період Великого князівства Литовського за часів правління князя Вітовта. Заснував його, за переказами, знатний подільський (польський чи український) магнат-шляхтич — Коцюба-Якушинський (Kocub Jakuszynski). 27 січня 1795 р. Хаджибей перейменували на Одесу за назвою грецької колонії Одесос, яка колись існувала поблизу згаданої території.
З історії картографування теперішньої Одеси. На італійській карті Фра Мауро 1459 р. на місці Коцюбіїва показано поселення (або руїни) під назвою Фіорделікс (Fiordelixe). Карта Герарда Меркатора «Taurica Chersonesus. Nostra aetate Pruccopsca et Gazara dictur», 1595 р. На місці сучасної Одеси позначено: «Ginestra» та «Flor de Lix». На карті "Delineatio Generalis Camporum Desertorum vulgo Ukraina cum adjacentibus Provinciis" Г. Боплана 1648 р. на місці Одеси - Kociubi H.y.D.
Сергій Кутняков (FB; 2024): «Шедевральне зображення атаки запорожців біля Тендри в морі на турецький корабель за допомогою човнів з частково критими шкірами корпусами. Подібні конструкції відомі з античності у меотів, зігів і ахейців – народів півдня Меотиди. Які могли в дощ і штормову погоду під шкіряними навісами веслувати по морю.
У Надазов'ї, яке позначене як край татар і ногаїв, західніше гирла Дону бачимо Beauport (Таганрог, або Новий Азовський городок і порт згідно Константинопольського договору 1700 року). На правому березі в гирлі Кальміусу (або Міусу) позначене місто Рidoa. Ще один, тепер вже французький варіант козацької передісторії Маріуполя».
Україна Інкогніта (FB, 17 липня 2022 р.): "Козаки нерубаї збудували Одесу? А як же Катерина ІІ?:
«Ще й досі лунають вигуки деяких одеситів, про те, що Одеса - російське місто, що його збудувала Катерина ІІ і тд. А на околиці міста є найбільший козацький цвинтар України - Сотниківська Січ. Раніше це було село Малий Куяльник - його заснували козаки, які перебралися, після руйнації росіянами Запорізької Січі, на околиці міста Хаджибей, на землі Османської імперії. Після захоплення росіянами Хаджибея ці козаки присягнули на вірність російській імперії й пообіцяли ніколи не брати в руки зброю, за що їх і назвали нерубаями. Замість рубати ворогів, вони отримали дозвіл на розробку будівельного каменю - вапняку-черепашнику, і згодом стали монополістами у цій справі. І не лише у Куяльнику, а й в Усатовому, а особливо у селі Нерубайське (із назви зрозуміло, хто жив у селі). З часом їхні копальні-катакомби розрослися на десятки кілометрів, а ще пізніше - на сотні. Нині це легендарні Одеські катакомби - найбільші у Європі. Саме із каменю, який добували нерубаї, у 19 столітті збудували місто. Воно не було новим - це був перейменований Хаджибей, який Катерина вирішила назвати як античне місто - Одеса. Хтось їй ляпнув, що стародавня Одеса стояла на місці Хаджибея, хоча це повна нісенітниця, адже Одеса була на болгарському узбережжі. А ще одне античне місто - Едеса, стояло там де нині Шанлиурфа. До речі команда Україна Інкогніта була й там, і там.
Першими будівельниками були все ті ж нерубаї. Пізніше на будівництво прибуло багацько переселенців з ближніх українських губерній, а також колоністів запрошених царським урядом - греків, болгарів, албанців... З російських губерній мало хто прибував - великороси майже не приймали участі у розбудові Одеси в першу половину 19 століття.
Керівництво містом здійснювали переважно іноземці та їх нащадки - Хосе де Рібас, Томас Кобле, Арман де Рішельє, Луї де Ланжерон, Пауль Коцебу, Григорій Маразлі... Із російських можновладців помітну роль у розбудові міста зіграли лише Воронцови.
Одними із піонерів будівництва Одеського порту були Потоцькі. А ще були Яхненки і Симиренки - почесні громадяни Одеси, гласні міської думи. Про рівень Симиренків у Одесі свідчить хоча б те, що Платон Симиренко одружився із дочкою голови Одеської думи - Тетяною Овчінніковою. А ви знали, що видатний селекціонер Левко Симиренко - це внук одеського міського голови? Та хто ж про це колись казав, якщо навіть про роль Симиренків у розбудові міста і порту мовчать і досі.
За рахунок чого розвивалася Одеса? Про це теж мовчать русофіли, адже це було українське зерно, яке прямувало із порту в усі куточки світу.
В усі періоди більшість населення у Одесі становили українці. Було багато євреїв - легендарна єврейська Одеса, а от яким боком до міста росіяни? Чому воно "російське" і нащо в ньому пам'ятник жінці, яка зруйнувала Січ і закріпачила українців. А ще переписала історію, зробивши із України-Русі окраїну?».
Тарас Чухліб (2024 р.; ФБ): «ІСТОРІЯ НАШИХ ПЕРЕМОГ - МОРСЬКА БИТВА З ТУРКАМИ БІЛЯ ОСТРОВА ТЕНДРА ВОСЕНИ 1621 РОКУ
У джерелах збереглися фрагментарні відомості про козацьку флотилію України, що налічувала 26 човнів-«чайок» і використовувала як морську базу острів Тендра.
У наші дні – це Тендрівська коса, північно-західна окраїна якої лежить приблизно за 27 км на південь від Очакова. Прикметний опис тогочасної Тендри подав Г. Боплан: «це острів на відстані 4 льє від гирла Дніпра, завдовжки до 3–4 льє; голий, вкритий поодинокими чагарниками. Прісна вода тут надзвичайно смачна, а довкола –
хороші місця для якірної стоянки». Із цього опису випливає, що безлюдний, із бідною рослинністю острів, який, за сучасними мірами довжини, завдовжки становив 13–18 км (скільки він був завширшки — невідомо, нині найбільша ширина Тендрівської коси сягає близько 2 км), міг прислужитися тогочасним козакам-мореплавцям зручними стоянками для суден та наявністю на ньому питної води. Географічне розташування Тендри було вельми вигідним для козаків за умов постійного запорозькотурецького протистояння на Чорному морі.
Цей острів знаходився на відстані лише близько трьох десятків кілометрів від входу у Дніпровський лиман, правий берег якого захищала Очаківська, а лівий Кінбурзька фортеці.
Козацьким чайкам, які прямували з Дніпра в Чорне море, або поверталися через Дніпровське гирло на Запорозьку Січ, доводилося прослизати лиманом поміж цих сторожових форпостів противника. Козаки використовували Тендру для прихованого від ворога відстою своїх човнів, а також як проміжний опорний пункт під час походів на далекі відстані.
Острів Тендра постав для козаків у ролі тимчасового тилового плацдарму, спираючись на який вони здійснювали свої операції у прилеглій до острова акваторії Чорного моря. У другій половині вересня 1621 р. під Тендрою розгорівся бій між козацькою та османською флотиліями. Про цей бій збереглися скупі відомості, що їх подав автор «Тугфета». З названого твору випливає, що після того, як армія Османа ІІ рушила від Дунаю у напрямі кордону Речі Посполитої, в Ісакчі залишився зі своєю ескадрою Халіль-паша — капудан-паша, головний османський адмірал. Султан наказав йому захищати наведений через ріку понтонний міст, а також споруджувати в цьому районі нову фортецю. Через якийсь час, власне, близько 15 вересня, капудан-паша почув тривожну для себе звістку про повторний вихід з Дніпра сорока козацьких чайок. Реакція капудана-паші на таке повідомлення не забарилася. 15 вересня він послав проти запорожців 10 галер під командуванням бега Мори Абді-паші.
Вийшовши з Кілійського гирла Дунаю і рухаючись на північний схід уздовж морського узбережжя, цей османський флотоводець провів свої галери повз Дністровський лиман. Далі маршрут Абді-паші проліг до Очакова, де йому повідомили про останні новини щодо козаків: «мовляв, при острові Тендра стоять на якорі двадцять шість штук чайок з одним захопленим кораблем».
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. 328 с.
1679 р. П’єр Дюваль (Pierre Duval). "POLONIÆ Regnum"
1703 р.
1677 р. Карта «Moscovie dite autrement Grande et Blanche Russie» (Московія або Велика й Біла Руссія).
Немає коментарів:
Дописати коментар