четвер, 2 лютого 2017 р.

З історії: Винниківське озеро


Винниківське озеро — став на річці Маруньці, неподалік від східних околиць м. Львова, в західній частині м. Винник (звідси й назва).

           Світлина міжвоєнного періоду. Відпочивальники на ставу у заплаві р. Маруньки. 
На північ від озера розташована траса Львів—Винники (автошлях Н 02) і лісиста Давидова гряда, на якій  розташована пам'ятка природи — Чортові скелі (за 2 км на північ від озера).
                             Комсомольське (Винниківське озеро). 1950-ті рр.
Природа.Озеро розташоване на території Винниківського лісопарку. Озеро протічне, що сприяє самоочищенню води. Довжина озера становить 440 м, ширина 200 м, загальна площа 6,2 га, глибина біля дамб 5 м. Ширина пляжної зони до 50 м, а власне відпочинкова зона займає ділянку площею 17,3 га. Вода в озері жовтуватого кольору, бо струмки, що живлять його течуть через глинисті породи багаті на залізо. Це додає воді не лише  характерного забарвлення, але й лікувальних властивостей. До послуг відпочиваючих кафе, альтанки, столики, лавочки, будиночки з заготовленими дровами, спортінвентар, душові кабіни. На озері налагоджено рятувальну та медичну службу, роботу органів правопорядку. На території зони відпочинку пробурено кілька свердловин з питною джерельною водою.


         Комсомольське (Винниківське) озеро, 1960 р., автор: Yuri S. Vdovenk
Історія (за Володимиром Грабовецьким, з доповненням автора). Давним-давно територія Винниківського озера була вкрита лісом, поміж деревами вилася багата на рибу річка. Згодом тут почали поселятись люди. Так виникли села: Лисиничі, Підбірці, Підберізці, Зубра, Винники. Винники було княже село, в якому виноградарі, або т. зв. «винники» вирощували виноград для княжого столу. Від «винників» і пішла назва села. У долині від шляху між Львовом і Винниками працьовиті селяни вирубували ліс, висушили болото і над річкою, що звалася Марунька, почали освоювати під ріллю землю, будувати хати, млини. Так виникло село Млинівці. Даремно сьогодні на карті шукати його, воно зникло вже в кінці XVII ст. Назва поселення пішла від млинів.
                  Регата на “Комсомольському” (Винниківському) озері. Фото1953 р.
Першу письмову згадку про Млинівці маємо в джерелах за 1365 р., а у 1453 р. селом заправляв вже старшина Микола-тивун (категорія привілейованої сільської старшини княжого часу). Це свідчить про існування села в княжий період та залишки руського права в галицьких селах, ще в середині XV ст. З документів довідуємося, що селяни Млинівців у XV ст. підтримували тісні зв’язки з Львовом та сусідніми селами Винниками, Підберізцями та іншими. Як виглядало село Млинівці в XVI ст., можна уявити з цікавого документа, виявленого професором В. Грабовецьким у Львівських городських книгах Центрального державного історичного архіву України в м. Львові (ф. 9, т. 333, арк. 564-570). В цьому документі іде мова про спір між феодалами, власником села Винник і власником села Млинівці, про кордон між ними в 15421568 рр. З документа видно, що село Млинівці (1543 р.) знаходилось «під тією дорогою, яка вела з Винник до Львова» і було приватною власністю католицького ксьондза Мніщковського, який успадкував його від своїх предків. В селі проживали селяни-кріпаки «піддані» католицького ксьондза, які змушені були виконувати важкі феодальні повинності: панщину, натуральні, грошові, церковні та інші данини.
                                                     Комсомольське ( Винниківське озеро). Фото 1953 р.
У податковому реєстрі 1515 р. в селі документується млин і 1 лан (близько 25 га) оброблюваної землі. У центрі села був панський двір, озеро з греблею, млином і корчма. В 1542 р. тут мешкав якийсь Коваль, якого хата і кузня лежала «на віддалі пострілу з лука» під високою горою (теперішньою «Лисівкою»). Вона розділяла Млинівці від Винник. Власник щорічно отримував значні прибутки не лише з панщини, але й ставу, де була риба, і з кількох млинів та корчми. Свою продукцію з поля: ярину, овочі, збіжжя і навіть лісові плоди селяни продавали або в самому Львові, або в галицькому передмісті цього міста. Як це велося в середньовіччі, шляхта сусідніх сіл намагалася збільшити свої земельні володіння шляхом сусідніх сіл прямим насильством. Тоді між шляхтою велися постійні чвари, які закінчувались судовими процесами. У середині XVI ст. володарі Винник шляхтичі Лагодовські намагались захопити частину Млинівців і повели суперечку за ґрунти з власником села ксьондзом Мнішковським. Цей судовий спір розглядався двічі у XVI ст. Справу розглядав Львівський міський суд. Судова комісія була змушена прибути на місце, щоб обстежити території і примирити сусідів. Однак це не полегшило становища селян Млинівців і вони ще довго терпіли від здирств винниківських шляхтичів.
У період перебування військ Богдана Хмельницького під Львовом восени 1648 р. у Млинівцях були козацькі загони, яких підтримували селяни.
Наприкінці ХVІІ ст., під час наступу татар село було знищено, залишилось кілька хат навколо ставу, які були приєднані до Винник.
Так село Млинівці зникло з карти, тільки деякий час тут працював ще млин. Після цього ставом володіли окремі власники.

Гра у водне поло на “Комсомольському” (Винниківському) озері. 1953 р.
Озеро було створено як рекреаційну зону 1953 р., тоді ж були облаштовані водна та човнова станції, пляжі. До середини 1970-их років до озера ходив електропотяг від станції «Личаків». До початку 1990-их років озеро мало назву Комсомольське озеро. 19501970-ті рр. озеро – одне з улюблених місць відпочинку винниківчан. У 1980-их роках воно було доведене до жахливого стану. Людей далі приваблювали мальовничі краєвиди, але купатись у брудній воді не кожен ризикував. Озеро заросло очеретом та перетворювалось на велику калюжу, а згодом стало розсадником антисанітарії та шкідливих бактерій. Ліс довкола став звичайним сміттєзвалищем. На початку 1990-их років адміністрація Винник робила спроби врятувати озеро, але для цього потрібні були великі кошти. Чужих інвесторів озеро не цікавило, а своїх на той час було надто мало. Лише у квітні 2002 р. виконком Винниківської міської ради надав Винниківське озеро і прилеглу територію в оренду терміном на 20 років товариству з обмеженою відповідальністю (ТзОВ) «Краківський ринок».
                                                                     Фото. 1974 р.

                                                                     
За Володимиром Сиротенком (Вербицьким) «Дума про вмираючі озера нашої юні»: «У лісах на Чатових скелях есесівці розшукали трьох не знайдених НКВДистами мольфарів і стали з ними працювати в лабораторії Ананербе. Її побудували в мальовничій долині між гір на краю старовинного урочища Забава. У місці, де тоді ще в повноводну річечку Марунька, під величезним садом графів Закревських, вливався потік Пасіка. З вигляду це був великий одноповерховий будинок, але ось під ним було ще кілька поверхів, в яких і знаходилися різні лабораторії, де і експериментували з мольфарами. Чим вони там займалися, не знав ніхто... Лабораторія перебувала в 10 м від острівця до центру озера. Там зараз найглибше місце... Цікавий факт. Львів був залишений німцями без бою 20 липня і узятий Конєвим 27 липня 1944, а ось в урочищі, де знаходилася лабораторія Ананербе, єгері протрималися до кінця серпня, після чого, підірвавши лабораторію, зникли в лісах гряди... Берія, як і Гіммлер, захоплювався містикою. Він послав у Вінники співробітників спецвідділу МГБ. Вони досліджували руїни лабораторії Ананербе, особливо цікавилися підвалами. Але в самий розпал досліджень, коли майже всі чекісти знаходилися в підвалах, пролунав могутній вибух і на місці руїн утворився величезний котлован, куди відразу ж поринули води Маруньки і потоку Пасіка. Вода безслідно зникала в котловані. Але ось наступної весною вона виринула звідси могутнім потоком, несучись по долині, змітаючи будинки околиці Вінників – Забави... Дирекція фабрики допомогла їм ліквідувати руйнування. Але наступної весни такий же потоп повторився знову і став регулярним. Справа в тому, що води, що потрапили з річку Марунька і потоку Пасіки, потрапляли у величезну карстову порожнину. Туди ж навесні сходилися потоки з численних гірських джерел. Весною, переповнена порожнина викидала скупчені води могутнім потоком, змітаючи все на своєму шляху. Дирекція тютюнової фабрики вже не мала грошей для ліквідації наслідків повеней. Тоді жителі околиці Забава звернулися з колективним листом до першого секретаря Львівського обкому партії Грушецького... Грушецький ... зібрав у себе через два тижні закриту нараду провідних вчених області з питання, що робити в Вінниківськими повенями... Зрештою, прийняли рішення заповнити порожнину на місці вибуху камінням, будівельним сміттям, з розвалин зруйнованих будинків міста, потім залити бетоном. Після виїзду на місце, вирішили, що найкращим варіантом буде створення тут місця відпочинку з озером, відгородженим від долини греблею, яка і буде регулювати водоскид. Наприкінці 1948 року Грушецького послали вчитися на курси при ЦК ВКП (б), а Козирєв раптово помер (25. 01. 1949) і роботи зі спорудження дамби були тимчасово припинені... Будівництво греблі планувалося здійснити після того, як буде закінчена підготовка ложа для озера. Це вже відбулося при першому секретарі обкому Зіновію Сердюку, який і відкрив у 1953 урочисто Комсомольське озеро... Йдучи до Ради Міністрів України, він рекомендував на своє місце першого секретаря міськкому партії Василя Куцевола... Це завдяки йому над озером весною розквітав, а восени радував урожаєм яблук сад, над яким став шефствувати ректор сільгоспінституту, розташованого в Дублянах, академік Михайло Тимофійович Гончар...  дослідженнями розвитку зерняткових займалися в Винниківському саду, завдяки чому він підтримувався в ідеальному порядку. Поставками яблук державі інститут не займався, тому їх закладали на зберігання в Дублянських складах з підвалами і холодильниками для вивчення процесів, що протікають під час тривалого зберігання».
                                              Винниківське озеро. 2016 р. (вересень)
                                                                 
                                                       

Немає коментарів:

Дописати коментар