Легенди м. Винники. Шуфриган.

Корінні винниківчани з дитинства пам’ятають легенду про настоятеля монастиря Шуфригана. Очевидно, Шуфриган є певною народною інтерпретацією слова «суфраган» і далеко не всі знають, що це була історична особа. Ще  недавно у Винниках лякали дітей страшним Шуфриганом або Шуфригою.

В історії міста Винник є одна така доволі цікава фігура – останнього власника Винник львівського суфрагана (помічника єпископа) - Самуеля Ґловінського. Самуель Ґловінський (18 лютого 1703 р.  — 14 вересня 1776 р.) — польський католицький релігійний діяч, меценат, львівський єпископ-суфраган, володар Винник (16 січня 1750 р. — 1775 / 1776 рр.).

16 січня 1750 р. Ґловінський купив за 400 000 польських злотих маєтності у Винниках і Підберізцях для забезпечення діяльності майбутнього закладу.

1756 р. (липень) С. Ґловінський передав Винники у тимчасове користування ордену піарів. У старому замку вони влаштували свій монастир,  а Ґловінський став настоятелем монастиря. Поява піарів негативно сприйнялася мешканцями Винник, яких піари змушували відробляти 4-6 днів у тиждень панщини. Самуель  Ґловінський прибутки від Винник направляв на утримання львівської колегії піарів. Та австрійська влада у 1783 р. ліквідувала піарську колегію, а наступного року реквізувала всі золоті й срібні прикраси та вотиви з винниківської ікони у костелі. Саме отці-піари обслуговували новостворену римо-католицьку парафію (1766 р.) у Винниках. До парафії були прилучені латинники з Лисинич, Підборець, Миклашова й Винничок.

До наших днів дійшла легенда про настоятеля Шуфригана (очевидно йдеться про С. Ґловінського). Легенда про Шуфригана в різних інтерпретаціях передавалася з покоління в покоління. Ось один із варіантів (з розповіді корінної винниківчанки п. Галини Грицько (з дому Скремета; 1904-1979).

Настоятелем монастиря у Винниках був дуже жорстокий єпископ-суфраган Самуель Ґловінський, якого люди називали Шуфриган. Селяни тяжко працювали на монастир, а Шуфриган переслідував усіх, хто без його дозволу збирав в Діброві сухостій. Високий на зріст, з палицею в руках, з'являвся несподівано з-під землі у лісі Діброва і люто бив усіх, кого піймав.

З монастиря (тепер тютюнова фабрика) вели підземні ходи до Діброви, тому то страшний монах і випірнав з-під землі. Селянам здавалось, що він володіє якоюсь надприродною силою.

Шуфриган одержував особливе задоволення від катувань, і Всевишній його покарав. Коли Шуфриган помер і його поховали, на другий день труна з'явилася на поверхні. Земля не прийняла його. Ще двічі його ховали на цвинтарі, і кожного разу земля викидала назад. Вирішили  поховати Шуфригана у  Діброві на роздоріжжі. Старші люди згадували, що під час сильної негоди (грози чи буревію), бачили тут привид  монаха і чули нелюдські стогони.

Працівники тютюнової фабрики розповідають, що бачили його привид у підвалах і на тютюнових складах, а деколи чули сильний гуркіт, що лунав з-під землі.

І ще одна розповідь, яка, мабуть, теж стосується Шуфригана.

За Михайлом Влохом (1970 р.): «І так Семен Маґаляс (1885—1978); український культурно-освітній і військовий діяч, співорганізатор Державного Секретаріату Військових Справ ЗУНР, сотник Армії УНР, начальник закордонного відділу Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР, начальник мобілізаційного відділу Головного управління Генерального штабу УНР – А. Б.), уродженець Винник, подав до  нашого збірника  таке оповідання:

«Я їхав у поле «Під Дібровою» через обійстя мого стрийка, де народився мій батько. Обійстя дотикає лісу «Діброви». Тоді їхав зі мною мій старший брат Олекса і оповідав мені, за переказом бабуні віком понад 90 літ, що тут на краю лісу є вал.

- Не бійся, коли б ти сам уночі туди переїжджав, бо можеш побачити кремезного пана на валі (можливо тут йде мова про Шуфригана, бо в роки мого дитинства подібну легенду розповідали старші люди – А. Б.). Він прохожим нічого не робить і не звертає на нікого уваги. Він чекає на свого брата, якого він уб’є, щоб позбутися свого суперника (продовження про старшого брата моє покоління вже не знало - А. Б.).

Обидва брати були синами власника замку. Був колись слід гробу того вбитого брата, а потім земля вирівнялася. Старші люди пам’ятають місце гробу. При «Діброві» правдоподібно, крім оборонного валу, були ще додаткові укріплення з оборонною вежею.

Переказ Семена Магаляса згадує про вал під «Дібровою», що його молодше покоління вже не бачило, і дає підставу для археологічних дослідів. Братовбивство під «Дібровою» кидає світло на даровизни Мар’яни (Маріанна Потоцька з Підгаєць (Яблоновська, Тарло); бл. 1664 — 1749; воєводина люблінська і володарка Винників на початку XVIII ст. – А. Б.)…».

*Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.

*Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання. Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.

*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016.  312 с.

*Байцар Андрій.  Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017.  180 с.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  420 с.