середа, 2 жовтня 2019 р.

З історії українців Винник (Львівщина)


Етноконфесійні процеси у Винниках перебували під впливом політичних процесів, територіальних змін, етнічної, соціальної структури населення цього регіону.
Українські та польські науковці, аналізуючи історичні події міжвоєнного періоду в Західній Україні, подають характеристики окремих етнічних груп населення. Проте проблемам етнічного складу населення на місцевому рівні вони належної уваги не приділяють. В українській історіографії поширеним критерієм ідентифікації населення є віросповідний. Як свідчить огляд вітчизняної та польської історіографії, питання етнічної та конфесійної структури населення малих містечок залишаються не вивченими до тепер.
Етнічний склад західноукраїнського населення першої половини XX ст. ґрунтовно дослідив В. Кубійович. Аналіз етнічного складу населення західноукраїнських земель з кінця XIX ст. до 1939 р., а також економічних і політичних факторів, що вплинули на зміну співвідношення між окремими національними групами краю, знаходимо у дослідженнях С. Макарчука. Етнічний склад населення Львова досліджували Р. Лозинський, О. Пасіцька та ін.
Вивчення етнічного складу населення на місцевому рівні є важливим чинником у розумінні політичних, соціально-економічних, культурних процесів сучасного суспільства. На етнічну структуру та розміщення населення Винник впливали загальнодержавні процеси тодішньої Речі Посполитої, Австро-Угорщини та II Речі Посполитої, а також локальні особливості регіону. Етнодемографічні процеси у Винниках перебували під впливом політичних процесів, територіальних змін, етнічної, соціальної структури населення даного регіону.
У XV ст., внаслідок демографічних процесів, у найбільших містах Галичини – Львові й Перемишлі – українці взагалі стають меншістю, витісняючись до передмість. У Винниках руська (українська) людність продовжувала складати основну масу населення.
Українські Винники в  XVII ст. в етнічному складі населення  зазнали змін. Впродовж XVIII ст.–XIX ст. чисельність поляків та їхня вагомість постійно збільшувалися.
Активізувалася польська громада в 1756 р. (липень) коли С. Ґловінський передав Винники у тимчасове користування ордену піарів (піари з'явилися у Львові у 1718 р.). Отці-піари почали обслуговували новостворену римо-католицьку парафію (1766 р.) у Винниках. До парафії було прилучено латинників з Лисинич, Підборець, Миклашева й Винничок.
Процес олатинення та сполячення винниківських українців пришвидшився з 1779 р., коли австрійський уряд заснував у місті тютюнову фабрику.
Динаміку чисельності населення Винник у XVIII–XIX ст. можна частково прослідкувати за метричною книгою церкви Воскресіння ГНІХ, що знаходиться в Історико-краєзнавчому музеї м. Винники, але вона на жаль не повністю збереглася – бракує перших 29 сторінок книги народжень. У середині 1990-их рр. її опрацював працівник музею Роман Бучко.
Отже, найстаріша дата метричної книги є в метриці шлюбів за 1747– 1776 рр., всього – 109 шлюбів. У книзі смертей (за 1753–1785 рр.) зафіксовано 286 осіб. За 1753–1776 рр. смертність у Винниках була невеликою з огляду на мале населення села (до ста хат). У середньому за рік за цей період вмирало по 3–6 мешканців.
1765 р. у Винниках проживало 200 греко-католиків, здатних до сповіді, та 50 українських дітей дошкільного віку, нездатних до сповіді.
Цікаві дані про населення Винник містяться у Поземельному кадастрі, так званій Йосифінській метриці, що була укладена 1785—1788 рр. на підставі патенту (указу) австрійського імператора Йосиф II (1780—1790) від 12 квітня 1785 р. Йосифінська метрика за 1788 р. винниківські ґрунти ділить на домінікальні поля колоністів та рустискальні (селянські). У метриці, крім колонії Вайнберґен та тютюнової фабрики, що знаходилася на домінікальних ґрунтах, було понад сто хат, якими володіли винниківчани – всього 67 прізвищ. У 1819 р. список власників хат збільшився і сягнув понад 200 шляхом нових мешканців з німецькими й польськими іменами та прізвищами. Нова Францисканська метрика у 1821 р. оподатковує понад 100, а у 1833 р. 178 власників будинків у Винниках, крім фабричних будинків та колонії, на якій збільшилося лише 2 парцелі.
1785 р. у Винниках і Підберізцях мешкало 2 036 осіб (з них християн — 1 981 особа, євреїв 55 осіб; християнських родин — 408, єврейських — 10).
1796 р. у Винниках і Підберізцях проживало 2 867 осіб (1 387 чол. і 1 480 жін.).
1815 р. у Винниках проживало 874 греко-католиків (українців).
1821 р. у Винниках проживало 814 греко-католиків (українців).
1827 у Винниках проживало 840 греко-католиків (українців), серед них 203 дітей дошкільного віку.
1830 р. у  Винниках проживало 799 римо-католиків.
1831 р. у  Винниках проживало 930 греко-католиків (серед них 270 дітей дошкільного віку).
1832 р. у Винниках проживало 910 греко-католиків (українців).
1844 р. у Винниках проживало 1 033 греко-католиків (українців).
1854 р. у Винниках проживало 1 106 греко-католиків (українців).
Станом на 31 жовтня 1857 р. в Австрійській імперії проведений перший загальний перепис, програма якого відповідала сучасному її розумінню. Після нього на території Галичини австрійською владою було проведено ще п'ять загальних переписів населення: 1869, 1880, 1890, 1900 та 1910 років. Результати переписів із технічних причин публікували з певним запізненням. Їх оприлюднювала спеціальна установа – Краєве статистичне бюро у спеціалізованих періодичних виданнях “Rocznik statystyki Galicji”, “Wiadomośći statystyczne o stosunkach krajowych” та ін. Варто зауважити, що тут публікували не детальні звіти по кожному населеному пункту, а вже підсумкові цифри по повітах і по коронному краю загалом.
1864 р. у Винниках проживало 1294 греко-католиків (українців).
1874 р. у Винниках проживало 1397 греко-католиків (українців).
Австрійські переписи населення, як пізніше польські, суттєво применшували кількість українців. Упорядники статистичних видань, які за національністю були поляками, вже на етапі підготовки матеріалів до друку мали можливість фальсифікації даних.
Результати перепису населення 1880 р. були одразу критично сприйняті свідомою українською громадськістю краю. Українським лідерам Галичини був очевидний масштаб фальсифікацій. Вони вказували на те, що перепис населення, проведений 1848 р., показував переважання в Галичині українського, а не польського населення. У наступні десятиліття частка українців мала суттєво зрости внаслідок більш динамічного, ніж у поляків, природного приросту і приблизно такого ж рівня смертності та міграцій. Лише маніпуляції з даними про «товариську мову», за оцінками тогочасного українського демографа В. Охрімовича, дозволили щонайменше 168 тис. українців зарахувати до поляків.
Австрійські матеріали про чисельність представників різних конфесій Галичини були, на фоні співвідношення різних національностей, більш вірогідними. Саме тому в радянській та сучасній українській історіографії заведено ототожнювати римо-католицьке населення Галичини з поляками, а греко-католицьке – з українцями, враховуючи при цьому окремі цифри на користь українців.
З усіх австрійських переписів населення найменш вірогідними є переписи 1880 р. і особливо 1910 р.
У другій половині XIX ст. приріст населення кожного десятиліття складав 400—500 осіб.
Перепис населення 1880 р. – у Винниках проживало 2 857 осіб (за віровизнанням – 1 398 греко-католиків, 1 090 римо-католиків, 239 іудеїв, 153 інших. Мова: 1 469 – руська (українська), 206 – польська, 1 189 – німецька.  Ймовірно має бути 206 осіб – німецька, 1 189 – польська. У місті – 374 будинків (Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom XIII. – Warszawa, 1893. – s. 561).
1884 р. у Винниках проживало 1 497 греко-католиків (українців).
Важливою подією суспільно-політичного життя кінця 1890 р. став перепис населення. Головним завданням для українців визначалася необхідність максимально точного відтворення їх кількості. В ці дні українська газета «Діло» писала: «Обовязкомъ кождого Русина єсть признати ся при конскрипціи до своєи народности и для того повиненъ кождый въ рубрику “языкъ товарискій” вписати языкъ рускій…». Також освіченіші українці повинні були стежити, щоби неписьменним чи несвідомим не пропонували вписувати якусь іншу мову.
1890 р. у Винниках проживало 3 390 осіб (з них – 302 євреїв).
Перепис населення 1900 р. – у Винниках проживало 3 881 особа (з них – 266 євреїв). Римо-католики складають 37% від усього населення; греко-католики (українці) – 53%.
Перепису 1900 р. присвячено видання “Gemeindelexicon von Galizien. Bearbeitet auf grund der ergebnisse der volkszählung vom 31. Dezember 1900. – Wien, 1907. – 1024 s.”. Чи не єдиний в Україні примірник цього видання зберігається у Львівській науковій бібліотеці імені Василя Стефаника. У ньому наведено конкретні дані про національний склад населення кожного села, міста та містечка коронного краю.
На поч. XX ст. Винники інтенсивно розвивалися. Населення Винник за 1900–1910 рр. зросло на 21%. Під час перепису населення 1910 р. майже всіх трудових мігрантів було записано римо-католиками. Річ у тім, що на тютюновій фабриці існували обмеження у прийнятті на роботу греко-католиків (тобто українців). Крім того, у 1900–1910 рр. простежувалося зменшення кількості греко-католиків у навколишніх селах, де більшість населення становили римо-католики. Питома вага поляків збільшилася у Винничках, Зимній Воді, Холодновідці, Зубрі, Сокільниках.
1904 р. у Винниках проживало 1 920 греко-католиків (українців).
1910 р. – римо-католики складають 45%; греко-католики (українці) теж 45%. Отже, римо-католиків в % відношенні від загальної кількості населення збільшилося на 8%, відповідно греко-католиків (українців) зменшилося на 8% (див. табл.).
1914 р. у Винниках проживало 5 000 мешканців (з них – 2 150 українців, 2 300 поляків, 350 євреїв, 200 німців) (за: Orlowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie. Wydanie drugie rozszrone. Lwow-Warszawa: Zjednoczone zaklady kartogr. i wydawnicze tow. naucz.szkol sredn. i wyz.s.a., 1925).
Отже, на початку XX ст. польська громада почала домінувати у Винниках над українською.
У міжвоєнний період польська влада в Галичині організувала два переписи населення — 1921 р. та 1931 р. Поміж інших критеріїв перепис 1921 р. визначав віровизнання та національність жителів, а перепис 1931 р. – віровизнання та рідну мову, причому, щоб зменшити кількість українців, окремо виділяли українську та руську мови. За цими критеріями матеріали перепису 1921 р. публікували щодо кожного населеного пункту Галичини, перепису 1931 р. – у розрізі повітів із виокремленням сільського і міського населення та найбільших (з населенням понад 20 тис. осіб) міст.
Перепис населення 1921 р. – у Винниках проживало 3 603 особи (за віровизнанням – 1 456 греко-католиків, 1 835 римо-католиків, 250 іудеїв,  54 – євангелісти; 8 – інші християни). Народність: 2 420 – польська; 1 166 – русинська (українська); 7 – німецька; 7 – жидівська; 3 – інша. Стать: 1 647 – чоловіків; 1 956 – жінок. У місті574 будинки, 3 інших помешкання.
1924 р. у Винниках проживало 1 948 українців.
1936 р. у Винниках проживало 2 096 українців.
Специфіка етнічного складу населення Винник формувалась ще у довоєнний період. Річ у тім, що Винники отримали статус міста (за адміністративним критерієм) тільки у 1933 р.. У 1942 р. німецька влада ввела в адміністративні межі Львова м. Винники та близько 20 навколишніх сіл. Тому в складі його населення до війни, на відміну від інших міських поселень Галичини, налічувалось обмаль євреїв – усього 5%. Натоміcь частка українців у Винниках була суттєво вищою, ніж у Львові. Наприклад, 1939 р. українці становили 43,3% населення Винник. Частка українців виявилася високою також завдяки функціональному типу Винник. Це було насамперед промислове місто.
За даними В. Кубійовича (станом на 1. 01. 1939 р.) у Винниках проживало 6 000 осіб. З них – українців 2 600 осіб (43,3%), поляків – 2 800 осіб (46,7%), євреїв – 300 осіб (5%).З цього випливає, що німців було близько 300 осіб (5 %).
Радянський період. Одразу ж після вигнання німецьких окупантів, у середині 40-их років минулого століття, місто Винники  зазнало глибоких соціально-демографічних змін, викликаних насамперед переселенням жителів польської національності у Польщу та поселенням у місті й районі українських переселенців з українських земель Надсяння, Холмщини, Лемківщини, що відійшли до Польщі в результаті  українсько-польської угоди про обмін населенням від 9 вересня 1944 р.
Упродовж 1944–1947 рр. у Винники на постійне місце проживання прибуло 2 739 виселених українців. Значний вплив на етносоціальну та етнокультурну ситуацію в місті мало також організоване скерування в західні області УРСР значної кількості функціонерів владних структур та спеціалістів і кваліфікованих робітників народного господарства зі східних областей України, з Росії та союзних республік колишнього СРСР. Станом на 1945 р. ті, що прибули зі сходу, становили близько 18% у населенні міста. Національна структура населення м. Винники зазнала змін також у силу асиміляційних процесів, яким підпадали росіяни і поляки, представники інших національностей. Отже, після Другої світової війни у Винниках вже існувало міцне українське етнічне середовище, тому росіяни мігрували сюди не надто охоче.
У 1959 р. частка українського населення у Винниках була значно вищою, ніж частка українців у міському населенні області. Крім того, у Винниках жило доволі багато поляків. Отже, за період між 1959 і 1989  рр. кількість населення Винник зросла у 1,7 раза. 1959 р. у Винниках проживало 7 194 особи, а у 1989 р. вже – 12 017 осіб. Проте високого показника загального зростання чисельності мешканців Винник досягнуто не так шляхом  природного приросту, як завдяки механічному приросту. Певні зміни відбулися в національній структурі населення. Жителі неукраїнської національності, зокрема, росіяни та поляки підпадали природній асиміляції, що виявлялося не тільки в поширенні серед них української мови, а й у скороченні їх чисельності.
1959 р. у Винниках проживало: українців – 5 922 особи (82,3%), росіян – 722 (10 %), євреїв – 30 (0,4 %), поляків – 302 (4,2 %), білорусів – 32 (0,4 %), інші – 186 (2, 6 %).
1989 р. українців у Винниках різко збільшилось – 10 957 осіб (91,2%), у порівнянні з іншими національностями ситуація виглядала так: росіяни – 823 (6,8 %), євреї – 12 (0,1%), поляки – 127 (1,1%), білоруси – 67 (0,5%), інші – 31(0,3%).
Період Незалежності. У серпні 1991 р. Верховна Рада України, опинившись перед загрозою відновлення на українській землі авторитарного суспільства, проголосила незалежність України і вже 1 грудня 1991 р. Акт проголошення незалежності України був підтверджений волею українського народу на Всеукраїнському референдумі. Розпочалася нова ера історії етнічної спільноти. Але лише у першій половині грудня 2001 р. в Україні нарешті відбувся черговий перепис населення – перший в історії незалежної держави. Результати першого всеукраїнського перепису населення за критерієм національності виявилися сприятливими для незалежної України: адже за 1989–2001 рр. частка українців у складі населення підвищилася аж на 5,1%, подібна ситуація спостерігалася і у Винниках.
2001 р. українців у Винниках теж збільшилось у порівнянні з 1989 р.: українців – 12 318 осіб (95,4%), у порівнянні з іншими національностями ситуація виглядала так: росіяни – 459 осіб (3,6%),  поляки – 74 (0,6%), білоруси – 38 (0,3%), інші –  28 (0,2%).
У 2001 р. проживало 12 917 осіб. Станом на 2011 р., народжуваність становила 11,5 на 1000 осіб. На даний момент, у Винниках найбільша народжуваність у порівнянні з іншими районами Львова (включаючи смт. Брюховичі і смт. Рудно). Смертність становила 10,8 на 1 000 осіб (2011 р.). Отже, природний приріст у Винниках становив + 0,7 на 1 000 осіб (2011 р.). Більшість населення за етнічним складом становлять українці. Також проживають такі національності, як росіяни, поляки, вірмени, цигани, німці, білоруси та інші. За теперішніми даними, більшість жителів м. Винники – це українці, вихідці з Закерзоння (тепер Польща) — української етнічної території загальною площею понад 20 тис. км², на якій проживало до виселення (1944 р.) понад 700 000 українців.
Кількість населення: 16 278 осіб (станом на 1 січня 2013 р.); 2012 р. — 15 976; 2011 р. — 15 723; 2010 р.  — 15 547 осіб.


Світлина до 1906 р.



Немає коментарів:

Дописати коментар