середа, 2 жовтня 2019 р.

З ІСТОРІЇ УКРАЇНЦІВ м. ВИННИКИ (Львівщина)


У XV ст., внаслідок демографічних процесів, у найбільших містах Галичини – Львові й Перемишлі – українці взагалі стають меншістю, витісняючись до передмість. У Винниках руська (українська) людність продовжувала складати основну масу населення.
Українські Винники в останній чверті XVI ст. в етнічному складі населення  зазнали змін. Впродовж XVII–XVIII ст. чисельність поляків та їхня вагомість постійно збільшувалися.
Активізувалася польська громада в 1756 р. (липень) коли С. Ґловінський передав Винники у тимчасове користування ордену піарів (піари з'явилися у Львові у 1718 р.). Отці-піари почали обслуговували новостворену римо-католицьку парафію (1766 р.) у Винниках. До парафії було прилучено латинників з Лисинич, Підборець, Миклашева й Винничок.
Процес олатинення та сполячення винниківських українців пришвидшився з 1779 р., коли австрійський уряд заснував у місті тютюнову фабрику.

Відомо, що в давнину поляки проживали на окраїнах Київської держави, у Галичині, Волині, Холмщині та Підляшші. Найбільше польський елемент зміцнився у Галицько-Волинському королівстві за часів правління Юрія-Болеслава ІІ. До 1340 р. першими поляками в Україні були купці, які займалися транзитною торгівлею з Заходу на Схід через Польщу та Україну. 1340 р. поляки з’явилися в Галичині як загарбники (король Казимир ІІІ).  1349 р. Казимир ІІІ напав на Галичину вдруге, зайняв знову Львів, присвоїв собі титул «Пана Руської землі» і вже сильно утвердився в новій займанщині. З метою укріпити панування поляків на українських землях король Казимир ІІІ і його наступники щедро роздавали польським панам великі маєтки. Поодинокі села надавалися у володіння зайшлій польській шляхті з вимогою військової служби.
Землі в Галичині й на Поділлі роздавали знатним польським родам. Становище поляків зміцнило створення 1375 р. римо-католицької єпархії з архієпископом у Галичі (з 1412 р. у Львові) та єпископствами у Перемишлі, Холмі, Володимир-Волинському (з 1428 р. у Луцьку) та у Кам'янці-Подільському. Відбувається обдарування латинського духівництва та чернечих чиновників земельними наділами. Поляки прибували до Львова не лише з польської етнічної території. Їх було багато також у складі мігрантів з міст Руського та Белзького воєводств.
Завоювання західноукраїнських земель супроводжувалося активною полонізацією: у Галичині було утворено три воєводства — Руське, Белзьке та Подільське. З 1434 р. на  українських землях було запроваджено польське право, нав'язано польський адміністративний апарат, створено шляхетське самоуправління.
За О. Пасіцькою: «Вже у ХV ст. поляки проживали у львівських селах, заснованих на німецькому праві, зокрема, у Зимній Воді, Сокільниках, Чишках. Чимало поляків було також у Збоїщах і Малехові. Порівняно компактне розміщення цих поселень поблизу Львова, відмінності населення у правовому та віросповідному статусі, а також колонізаційний вплив Львова сприяли збереженню цих польських поселень упродовж століть».
Динаміку чисельності населення Винник у XVIII–XIX ст. можна частково прослідкувати за метричною книгою церкви Воскресіння ГНІХ, що знаходиться в Історико-краєзнавчому музеї м. Винники, але вона на жаль не повністю збереглася – бракує перших 29 сторінок книги народжень. У середині 1990-их рр. її опрацював працівник музею Роман Бучко.
Отже, найстаріша дата метричної книги є в метриці шлюбів за 1747– 1776 рр., всього – 109 шлюбів. У книзі смертей (за 1753–1785 рр.) зафіксовано 286 осіб. За 1753–1776 рр. смертність у Винниках була невеликою з огляду на мале населення села (до ста хат). У середньому за рік за цей період вмирало по 3–6 мешканців.
Активізувалася польська громада в 1756 р. (липень) коли С. Ґловінський передав Винники у тимчасове користування ордену піарів (піари з'явилися у Львові у 1718 р.). Отці-піари почали обслуговували новостворену римо-католицьку парафію (1766 р.) у Винниках. До парафії було прилучено латинників з Лисинич, Підборець, Миклашева й Винничок.
1765 р. у Винниках проживало 200 греко-католиків, здатних до сповіді, та 50 українських дітей дошкільного віку, нездатних до сповіді.
Цікаві дані про населення Винник містяться у Поземельному кадастрі, так званій Йосифінській метриці, що була укладена 1785—1788 рр. на підставі патенту (указу) австрійського імператора Йосиф II (1780—1790) від 12 квітня 1785 р. Йосифінська метрика за 1788 р. винниківські ґрунти ділить на домінікальні поля колоністів та рустискальні (селянські). У метриці, крім колонії Вайнберґен та тютюнової фабрики, що знаходилася на домінікальних ґрунтах, було понад сто хат, якими володіли винниківчани – всього 67 прізвищ. У 1819 р. список власників хат збільшився і сягнув понад 200 шляхом нових мешканців з німецькими й польськими іменами та прізвищами. Нова Францисканська метрика у 1821 р. оподатковує понад 100, а у 1833 р. 178 власників будинків у Винниках, крім фабричних будинків та колонії, на якій збільшилося лише 2 парцелі.
Процес олатинення та сполячення винниківських українців пришвидшився з 1779 р., коли австрійський уряд заснував у місті тютюнову фабрику.
1785 р. у Винниках і Підберізцях мешкало 2 036 осіб (з них християн — 1 981 особа, євреїв 55 осіб; християнських родин — 408, єврейських — 10).
1796 р. у Винниках і Підберізцях проживало 2 867 осіб (1 387 чол. і 1 480 жін.).
1815 р. у Винниках проживало 874 греко-католиків (українців).
1821 р. у Винниках проживало 814 греко-католиків (українців).
1827 у Винниках проживало 840 греко-католиків (українців), серед них 203 дітей дошкільного віку.
1830 р. у  Винниках проживало 799 римо-католиків.
1831 р. у  Винниках проживало 930 греко-католиків (серед них 270 дітей дошкільного віку).
1832 р. у Винниках проживало 910 греко-католиків (українців).
1844 р. у Винниках проживало 1 033 греко-католиків (українців).
1854 р. у Винниках проживало 1 106 греко-католиків (українців).
Наприкінці XIX — на початку XX ст. національно свідомі західні українці почали називати себе «українцями» — самоназвою, яку раніше стала вживати українська інтелігенція на сході. Відмова від традиційної назви «русин» пояснювалася двома основними причинами: слово «русин» уявлялося надто близьким до слова «русский», і, вживаючи самоназву своїх співвітчизників у Російській імперії, західні українці прагнули підкреслити свою єдність із ними.
Однак, місцева винниківська українська громада була неорганізованою. На початку 90-их рр. XIX ст. у Винниках не було ні одного інтелігента-українця. Навіть проповіді в церкві виголошували польською мовою, а парафіяни користувалися виключно польськими молитовниками. Перелом стався у 1892 р., коли на допомогу старенькому парохові о. Хомінському прислали молодого, енергійного та освіченого о. Григорія Гірняка. Допомогу у справі національного піднесення надав йому щойно направлений з Тернополя до Львова на посаду вчителя, уродженець Винник, Григорій Врецьона. Власне він допоміг о. Гірняку влаштувати курси для неграмотних. У 1897 р. до них долучився нотаріус Володимир Левицький.
Подання про створення товариства «Просвіта» було скероване до Високого Намісництва у Львові 27 листопада 1895 р. і 30 листопада цього року дане прохання було задоволене. Її засновниками були: о. Григорій Гірняк, Павло Домазар, Петро Обаранець, Теодор Кияк, Іван Лема, Михайло Пивовар, Володимир Титло, Федір Дмитерко, Анна Врецьона, Ольга Гірняк та ін. 14 січня 1896 р. відбулися установчі збори товариства «Просвіта». Першим її головою стає отець Григорій Гірняк.
Отець Григорій Гірняк старався протистояти процесові полонізації і шукав різні способи, щоб завадити перетягуванню українців на латинський обряд. Він був переконаний, що всю солідарну працю священика та батьків найперше слід інвестувати в дітей. І тому постійно провадив у школі науку катехизму. Окрім цього радив батькам віддавати дітей на навчання до гімназій, духовних семінарій, університетів, щоб ті згодом могли зайняти відповідні становища в суспільстві. Отець Григорій Гірняк мав беззаперечний авторитет і українці Винник прислухались до його слів.
Помічниками у своїй праці о. Г. Гірняк мав двох інтелігентів – нотаріуса Володимира Левицького і суддю Антіна Рака. У Львові так і говорилось, що Винники – це «Левицький, Рак і піп Гірняк». Головним чином завдяки їхній праці, українське населення Винник стало свідомою і добре організованою національною спільнотою, а Винниківський судовий повіт став найсвідомішим і найкраще організованим у Львівському повіті.
Саме о. Г. Гірняк запровадив традицію використання української вишивки в церкві Воскресіння Господнього. У його листі до головного Виділу «Просвіти» читаємо: «... я власне тепер веду борбу з фабрикою і поляками о рускі свята. Кожда справа з релігійного церковного життя, котру поляки з якої небудь причини потрафляють некорисно, або сьмішно представити, причиняється до ослаблення нашого обряду, а тим самим і народности (деякі сполячені Русини (а тих у мене не бракує) тільки чекають на яку нагоду, щоби свій перехід на обряд латинський перед сьвітом оправдати). Се у мене дуже важлива справа. ... поляки попре усіх інших штуках передовсім і головно косцьолами і косцюлками наш нарід нищать і на тим поли чекає нас найбільша, але і найтрудніша борба».
Цікаві спогади, опубліковані у збірнику Михайла Влоха, про отця Г. Гірняка залишив Володимир Левицький («Від національного відродження до визвольної боротьби»): «Перелом у тих відносинах настає з початком 1892 року, коли як сотрудник старенькому парохові св. п. Хомінському присилано молодого, незвичайно енергійного й освіченого о. Григорія Гірняка, абсольвента віденської теології. Він — свідомий українень і то революційного напрямку — зачинає з місця «революцію» передусім на церковному полі. Проповіді виголошує тільки українською мовою, спроваджує на власний кошт велику кількість українських молитовників (тоді були тільки такі видавництва чеського жида Штайбернера!) і починає впливати в першу чергу на дітей і молодь, бо старші не вміли й читати по-українському. А велику поміч дістає о. Гірняк в особі щойно перенесеного з Тернополя до Львова на становище вчителя при школі вправ учительської семінарії у Львові уродженця Винник Григорія Врецьони. Він — брат місцевого дяка, — часто заїжджаючи до Винник і бачачи невідрадні умови нашого життя і змагання о. Гірняка, помагає йому влаштувати доповіді, курси для неграмотних, і нарешті за 10 місяців після приходу до Винник о. Гірняка старанням їх обох закладено читальню «Просвіти».
Проблема національного відродження у Винниках була складнішою ніж в інших здебільшого чисто українських селах. У середньовіччі Винники були селом, мешканці якого займались рільництвом, а згодом через розбудову тютюнової фабрики, стало промисловим містечком. Населення, колись виключно українське, поповнювалося німецькими колоністами і фабричними робітниками – поляками. З відкриттям різних місцевих установ до них прибуває значна кількість польських службовців та польських вчителів. Так управлінцями та робітниками на тютюновій фабриці у Винниках (працювало близько 1500 осіб) здебільшого ставали місцеві або спроваджені зі заходу поляки.
Який вигляд мали Винники в кінці ХIХ ст. довідуємось із уривка статті Любомира Селянського «Рух в руских товариствах», що поміщена в газеті «Діло» від 15 (27) квітня 1896 року: «...Винники — то незвичайна місцевість Галичини: після назви урядовой — село, після вигляду й дійсности —  містечко й то так гарне, як мало котре в Галичині. В нім находиться величезна фабрика тютюну, повітовий суд, аптека, доктори й відбуваються що суботи великі торги — без жидів. Коли ж ми увійшли до церкви на вечірню, то побачили повно гей би якой шляхти або й паньства, а всі они співали так гарно по руски, що аж душа радувалася. Видно отже, що вплив тутешной кольоніі нємецкой й фабрики змінив народну одежу винницьких Русинів на шляхотску, але не зміг змінити их щироруского серця. Честь им за се!».
У звітній документації читальні «Просвіти» за 1912 р. подано цікаву інформацію про життя Винник цього періоду: «Більшість селян — се зарозумілі аристократи, які апатично відносяться до українських справ. Громада малосвідома національно, а що йде при всяких виборах солідарно, то завдяки впливови передових людей з інтелігенції. Між старшими членами громади досить анальфабетів. Суть такі, котрі уміють лишень підписувати своє назвисько. Війт Петро Обаранець — русин, греко-католик, не причиняється ні до якої руської партії. Війт — подібний до інших війтів східної Галичини,  голосує майже виключно на польску лісту. Писарем громади є Василь Лема, українець, тримає з українцями. У Громадській раді нема кваліфікованої більшості, щоб змінити польську урядову мову на руську. Парохо.сов. Гірняк дуже прихильний українській справі чоловік. Мимо обтяженя обов’язками душпастерскими, не відмовляється від роботи народньої. Завдяки голові читальні справа наша у Винниках не стоїть зле, однак реакція наша замала супроти роботи поляків. В кожнім разі Виділови читальні належиться признане о погорди тим членам нашої суспільности, які місто помагати кладуть єму колоди під ноги».
1910-ті рр. (початок) — польські товариства у Винниках: «Kolo Towarzystwa Szkoly Ludowej w Winnikach», «Polskie Towarzystwo gimnastyczne «Sokol» w Winnikach obok Lwowa», «Towarzystwo zaliczkowe w Winnikach», «Towarzystwo «Rodzina» w Winnikach», «Grupa w Winnikach Polskiego Zwiaku Chrzescianskich Robotnikow z Siedziba w Krakowie» (наведено дані на 1912 р.) та ін.
На поч. XX ст. Винники інтенсивно розвивалися. Населення Винник за 1900–1910 рр. зросло на 21%. Під час перепису населення 1910 р. майже всіх трудових мігрантів було записано римо-католиками. Річ у тім, що на тютюновій фабриці існували обмеження у прийнятті на роботу греко-католиків (тобто українців). Крім того, у 1900–1910 рр. простежувалося зменшення кількості греко-католиків у навколишніх селах, де більшість населення становили римо-католики. Питома вага поляків збільшилася у Винничках, Зимній Воді, Холодновідці, Зубрі, Сокільниках.
1904 р. у Винниках проживало 1 920 греко-католиків (українців).
1910 р. – римо-католики складають 45%; греко-католики (українці) теж 45%. Отже, римо-католиків в % відношенні від загальної кількості населення збільшилося на 8%, відповідно греко-католиків (українців) зменшилося на 8% (див. табл.).
1914 р. у Винниках проживало 5 000 мешканців (з них – 2 150 українців, 2 300 поляків, 350 євреїв, 200 німців) (за: Orlowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie. Wydanie drugie rozszrone. Lwow-Warszawa: Zjednoczone zaklady kartogr. i wydawnicze tow. naucz.szkol sredn. i wyz.s.a., 1925).
Отже, на початку XX ст. польська громада почала домінувати у Винниках над українською.
У міжвоєнний період польська влада в Галичині організувала два переписи населення — 1921 р. та 1931 р. Поміж інших критеріїв перепис 1921 р. визначав віровизнання та національність жителів, а перепис 1931 р. – віровизнання та рідну мову, причому, щоб зменшити кількість українців, окремо виділяли українську та руську мови. За цими критеріями матеріали перепису 1921 р. публікували щодо кожного населеного пункту Галичини, перепису 1931 р. – у розрізі повітів із виокремленням сільського і міського населення та найбільших (з населенням понад 20 тис. осіб) міст.
Перепис населення 1921 р. – у Винниках проживало 3 603 особи (за віровизнанням – 1 456 греко-католиків, 1 835 римо-католиків, 250 іудеїв,  54 – євангелісти; 8 – інші християни). Народність: 2 420 – польська; 1 166 – русинська (українська); 7 – німецька; 7 – жидівська; 3 – інша. Стать: 1 647 – чоловіків; 1 956 – жінок. У місті – 574 будинки, 3 інших помешкання.
Демографічна картина чисельної переваги поляків у Львові та зокрема й у Винниках значною мірою була наслідком продуманої політики польської влади. Зокрема, на зменшення непольського населення вплинули осадницька колонізація, еміграційна політика, бойкот українцями перепису 1921 р. та інші фактори. Підтвердженням полонізаційних процесів у Львівському повіті ставали Рішення Львівського повітового староства про зміну віросповідань. У них зафіксовано зміну конфесійної приналежності мешканцями Львівського повіту з греко-католицького обряду на римо-католицький.
Такі процеси значною мірою сприяли загальному збільшенню поляків.
Отже, внаслідок колонізації Винник та навколишніх територій у попередні століття, населення у 20-х — 30-х рр. ХХ ст. характеризувалося етнічною національною строкатістю з перевагою польської етнічної групи. Польське населення переважало також у більшості сусідніх з Винниками селах.
Ситуація змінилася під час і після Другої світової війни. Ще в кінці липня 1944 р. по Львову пройшла чутка про те, що "москалі" закриють кордон, а поляків виселять в Казахстан або Сибір. З ранку до пізнього вечора охочі покинути місто та околиці стали осаджувати бюро репатріації. Ажіотаж тих  хто від'їздить досяг піку восени 1945 р.
1945 р. — 1946 р. — виселення польського населення з Винник (перша хвиля).
1957 р. — 1958 р. — виселення польського населення з Винник (друга хвиля).
Згідно з переписами населення: 1959 р.  у Винниках проживало поляків – 302 особи (4,2 %); 1989 р. – 127 осіб (1,1%); 2001 р. – 74 особи (0,6%).

*Байцар Андрій. Винники туристичні: Науково-краєзнавче видання. Винники : ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2016. — 312 с.

*Байцар Андрій. Історія Винник в особах: Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — 180 с.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання / А. Л. Байцар. – Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. – 640 с. 


 Світлина 1930-ті рр. Отець Григорій Гірняк старався протистояти процесові полонізації й шукав різні способи, щоб завадити перетягуванню українців на латинський обряд.


Немає коментарів:

Дописати коментар