Йозеф Меєр. Видавництво «Бібліографічний інститут» (Bibliographisches Institut). 1826 р. «Енциклопедія Меєра». 1839 р.

 

Йозеф Меєр (нім. Joseph Meyer; 1796—1856) — німецький публіцист та видавець, засновник «Бібліографічного інституту». З 1816 р. по 1819 р. проживав у Лондоні, де займався промисловістю, але зазнав невдачі. У 1823 р. повернувся в Готу і став видавати «Листок для промисловців», переклав деякі твори Шекспіра й Вальтера Скотта. З 1825 р. став видавати  журнал «Meyer's British Chronicle». Успіх цих видань спонукав його в 1826 р. заснувати в Готі видавництво «Бібліографічний інститут», який у 1828 р. був перенесений в Гільдбурггаузен.

1830 році Меєр заснував журнал «Друг народу», але він скоро був заборонений. Тоді він почав видавати журнал «Всесвіт». У 1830-х роках цей журнал мав понад 80 000 передплатників. Бібліографічний інститут у 1840—1855 роках видав «Великий енциклопедичний словник» (нім. «Das Grosse Conversations-Lexikon») в 46 основних та 6 додаткових томах (5-е і 6-е видання словника лягли в основу російської «Великої енциклопедії», виданої товариством «Просвещение»).

Видавництво «Бібліографічний інститут» (Bibliographisches Institut). 1826 р.

Видавництво «Бібліографічний інститут» (нім. Bibliographisches Institut) — видавництво, засноване Йозефом Меєром в 1826 р. у Готі. В 1828 р. видавництво перенесено у Гільдбурггаузен. З «Бібліографічним інститутом» тісно співпрацював видатний німецький картограф Карл Крістіан Франц Радефельд .

«Бібліографічний інститут» з самого початку набув гучну популярність, завдяки новим у той час методами підписки на книги та видання випусками. Видавництвом випускалися збірники німецьких, грецьких і римських класиків, збірки книг по історичних та природничих наук, карти, атласи, гравюри та  ін. У 1856 р. Герман-Юліус Меєр, син Йозефа Меєра, став завідувачем  «Бібліографічним інститутом». В 1874 р. «Бібліографічний інститут» був перенесений в Лейпциг.  1915 р. «Бібліографічний інститут» був перетворений в акціонерне товариство. В роки правління Гітлера «Бібліографічний інститут» став на шлях прославляння націонал-соціалізму. Восьме видання «Великого енциклопедичного словника», перерване на дев'ятому томі в 1942 р., носило відверто фашистський характер. Після перемоги над фашизмом в 1945 році «Бібліографічний інститут» був ліквідований як акціонерне товариство. 1946 р. він був відновлений в НДР як народне підприємство.  В 1953 році «Бібліографічний інститут» засновують в Мангеймі (ФРН) як акціонерне товариство. В 1984 р. відбулось об'єднання «Бібліографічного інституту» з «F. A. Brockhaus» у спільне підприємство «Bibliographisches Institut & F. A. Brockhaus», яке в 1988 р. увійшло до складу видавничої групи «Лангеншайдт».

 «Енциклопедія Меєра». 1839 р.

«Енциклопедії Меєра» (Meyers Konversations-Lexikon (Meyers Enzyklopädisches Lexikon або Meyers Lexikon)) - одна з головних німецьких енциклопедій, що існувала під різними назвами і виходила у вигляді різних видань з 1839 по 1984, поки не була об'єднана з енциклопедій «Брокгауз». Спочатку видавалася заснованим у 1826 році Йосипом Меєром видавництвом «Бібліографічний інститут». До 1874 року, видавництво перебувало у Хільдбурхаузені.

Перше видання «Енциклопедії Меєра» почало виходити в жовтні 1839 р. Протягом 12 років вийшло 46 томів, до 1855 р. було випущено 6 додаткових томів. Всі 52 томи були перевидані у 1858-1859 роках. Протягом 1857-1860 рр. був випущений енциклопедичний словник, що, правда, вже лише 15 томів; саме це видання вважається першим «офіційним» виданням «Енциклопедії Меєра».

Друге видання було випущено в 1861-1867 рр. Третє видавалося  в Лейпцигу, — в 1874-1878 роках. Обидва ці видання, як і раніше включали по 15 томів. Четверте видання, випущене у 1885-1890 роках, включало 16 томів, у 1891-1892 роках було випущено два додаткові томи. П'яте видання (1893-1897) включало 17 томів, шосте (1902-1908) — 20. Сьоме видання, випущене в 1924-1930 роках — лише 12 томів. Восьме видання, що випускалися в період правління нацистів у Німеччині, залишилося незавершеним (видавалося в 1936-1942 роках, були випущені томи з першого по дев'ятий і дванадцятий із дванадцяти запланованих).

В період існування двох німецьких держав дев'яте видання енциклопедії було випущено у ФРН в 1971-1979 роках. Воно налічувало 25 томів. У НДР були випущені два видання: у восьми томах у 1961-1964 роках та у вісімнадцяти томах у 1971-1978 роках. Обидва вони були написані відповідно до марксистської ідеології. 

Одна із перших карт підавстрійської Галичини. Польсько-українська етнічна межа. 1775 р. Франц Людвіг Ґюссефельд

 

Франц Людвіг Ґюссефельд (Franz Ludwig Güssefeld; 1744—1807), німецький картограф. Він відомий своїми дуже точними картами, які в основному були опубліковані «Homannsche Erben» (Спадкоємці Гоманна) у Нюрнберзі. . Формат 59x45 см. Видавництво: Impensis Homannianorum Haeredum.

Назва карти "Lubomeriae et Galliciae Regni Tabula Geographica" (Географічна карта королівства Галичини та Лодомерії).  Це одна із перших географічних карт підавстрійської Галичини.

На карті позначені Земля Перемишльська, Земля Саноцька які належать до української частини Галичини (Червоної Русі). Українська етнічна територія – 100 км на захід від р. Сян. Протягом багатьох століть аж до середини XIX ст. польсько-українська етнічна межа була доволі стабільною і збігалась із західним кордоном Київської Руси та Руського королівства (Галицько-Волинського князівства), пізніше — з західною межею Руського, Берестейського і Підляського воєводств. Збігалася з північною межею Західної Лемківщини (від Щавниці до Дуклі), західними межами Надсяння (західний край річкових долин Віслока і Сяну до Ниська), Холмщини та Підляшшя. За наступні 100 років просунулася на схід за рахунок лівобережного Надсяння і західної Холмщини.

Польсько-українська етнічна межа (за: Сергійчук В. І. (Етнічні межі і державний кордон України. — Вид. 3-є. — К. : ПП Сергійчук M. І, 2008. — 560 с.) та Макарчук С. А. (Етнічна історія України. — К. : Знання, 2008. — С. 222-223).

Після Першої світової війни українсько-польська етнічна межа згідно з даними польського перепису населення 1931 року починалася від міста Щавниця над річкою Дунаєць і проходила до Верхомлі Великої, далі — на північ і від Грибова через Горлиці, Ясло, Новий Змигород, Дуклю, Романів, Динів і тяглася на північний схід до міста Ярослава і далі по річці Сян аж до гирла річки Танва. У східному напрямку ця межа по річці Танві продовжувалася на південь від Білгорая. Потім круто повертала на північ паралельно Західного Бугу до Дорогичина і Лісної над Нарвою.

За Михайлом Грушевським початково східнослов'янська колонізація на заході обіймала басейн Західного Бугу та Сяну, місцями наближаючись до річки Вісли, й зустрічалася з польською колонізацією на вододілах Вепра та Сяну, утворюючи мішані території понад Віслоком і між Вепром і Віслою. З часом польська колонізація цих країв посилювалась й межа зміщувалась на схід. Виняток становили гірські території, що залишались за українцями.

За Іоакимовим літописом у 990 р. Володимир Великий розбив польського князя Мечислава й повернув до складу Київської Русі 5 західних міст. За Борисом Грековим, етнічний склад червенських міст був українським. За часів Київської Русі західна українська (руська) межа майже збігалася з тогочасним політичним кордоном, який за словами Оди Дітріхівни, вдови Мечислава, простягався до самого Кракова. На думку А. Лонгинова польсько-руська етнічна межа в XI—XII століттях проходила по річці Вепр. Найзахідніші удільні князівства (зокрема, Перемишльське, Теребовлянське, Галицьке) та пізніше утворене Галицько-Волинське князівство також зберігали свій руський національний характер. У XIII—XIV століттях етнічна межа майже збігалася з державною, яка проходила нижньою течією річки Нурець на півночі та західніше міст Дорогичин, Межиріччя, Верещин, Красностав, Туробін, Щебрешин, Крешів, Ряшів, Тичин, Березів, Коросно. Виняток ставили південні українські поселення, розташовані в гірській місцевості західніше від русько-польського державного кордону.

Перші згадки про проникнення католицизму та початок польської колонізації на Русі з'являються в XIII столітті. Після включення Галицької Русі до складу Польського королівства на Галичині з'являються перші польські поселення, польська влада починає здійснювати активні заходи з окатоличення та спольщення завойованих теренів.

Попри постійне посунення етнічної межі на схід, у середині XVII століття вважалося, що західна межа українського народу проходить по Віслі й сягає Кракова та Любліна. Межу по Віслі, зокрема, неодноразово проводив у перемовах з іноземними державами Богдан Хмельницький, вона також згадується у договорі гетьмана Петра Дорошенка з Туреччиною. Крайні західні поселення з православними церквами за даними польських податкових реєстрів: Межиріч, Вогинь, Парчів, Красностав, Щебрешин, Крешів, Лежайськ, Дубно, Блажова, Ясенів, Дошно, Брунари, Королева Руська, Верхомля Велика, Шляхтова.

З часом західна українська етнічна межа змістилася на схід і замість Вісли нею стала річка Вепр, а на початку XX століття ще східніше — від Дорогичина на півночі на Сідлець, Луків, Радинь, від Коцька по Вепру до Красностава, через Щебрешин, Білгорай, Лежайськ. Сильно на зміну етнічних меж вплинула проведена в 1915 році й мотивована наступом австрійської армії російська евакуація українського населення, яке проживало на захід від Західного Бугу, у внутрішні райони Російської імперії.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с. 

*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.

*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.

*Байцар Андрій. ІСТОРИЧНА КАРТОГРАФІЯ. УКРАЇНА НА КАРТАХ МОСКОВІЇ (XV–XVII ст.) ТА ТАРТАРІЇ (XIII–XIX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2025. – 290 с.

Історичні карти Європи VI-X ст. Карл фон Шпрунер

Карл фон Шпрунер (Karl von Spruner; 1803–1892) – німецький географ та картограф.

1846 р.. Карта  «Europa im Anfange des VI. Jahrhundert's» (Європа на початку VI ст.).  Мапа опублікована в атласі.

Ареал  Хорватії (CHROWATEN) – Верхів'я Вісли, Карпати, до верхів'я р. Прут (початок VI ст.).

1846 р. Карта «Europa zur Zeit Carl's des Grossen» (Європа за Карла Великого).  Мапа опублікована в атласі.

Ареал поширення Білих Хорватів (Belochrobaten) – від витоків р. Одер до витоків р. Дністер (Карпати, Закарпаття, Прикарпаття).

Історична довідка. Карл І Великий (часто просто Карл Великий, нім. Karl der Große, лат. Carolus Magnus, фр. Charlemagne; 2 квітня 747 р. — 28 січня 814 р., Аахен) — король франків (768–814), король Ломбардії (лангобардів) (з 774), імператор Заходу (800-814), представник династії Каролінгів. На кайзерський престол його коронував 25 грудня 800 р. Папа Лев III у Римі. Прізвище «Великий» здобув ще за життя. Карла Великого вшановують як національного героя і засновника двох держав — Німеччини та Франції.

В атласі 1880 р. “SPRUNER-MENKE HAND-ATLAS FÜR DIE GESCHICHTE DES MITTELALTERS UND DER NEUEREN ZEIT. DRITTE AUFLAGE VON D^R. K. v. SPRUNER’S HAND-ATLAS, NEU BEARBEITET VON D^R. TH. MENKE. 90 colorirte Karten in Kupferstich mit 376 Nebenkarten. GOTHA: JUSTUS PERTHES 1880” поміщено карту «Europa zur Zeit der Herstellung des abendländischen Kaiserthums durch Otto I. (962)» (Європа на час встановлення західної імперії Оттонна І. (962).  

Країна «Сhrobateu»  (Велика Біла Хорватія) – верхів'я р. Вісли, Надсяння. 

Історична довідка. Оттон І Великий (912—973) — засновник і перший імператор Священної Римської імперії (962—973).

2 лютого 962 року в церкві святого Петра папа Іван XII проголосив імператором німецького і італійського короля Оттона з саксонської династії Людольфінгів, який прибув до Риму для захисту Святого престолу від зазіхань італійських князів. Відновлена цим актом Римська імперія, яка з часом стала іменуватись Священною Римською імперією німецької нації, проіснувала протягом наступних майже дев'яти століть. Римська імперія Карла Великого як політичне утворення, що єднало верховні світську і духовну владу, фактично припинила своє існування у 843 році, коли його внуки розділили Державу франків на три королівства.

1846 р. Карта «Europa in der zweiten Haelfte des Xten Jahrhundert's» (Європа у другій половині X ст.).  Мапа опублікована в атласі.

Ареал поширення Білих Хорватів (Belochrobaten) – від витоків р. Сян (теперішнє м. Перемишль) до теперішньої Молдови (Карпати, Прикарпаття, Буковина) (друга половина X ст.).

Карл фон Шпрунер був автором численних карт, більшість яких були опубліковані в німецьких історичних атласах. Першим плодом його наукових досліджень були статті в “Mitheilungen des historischen Vereins f ü r Oberfranken”, потім праці “Bayerns Gaue” (Бамберг, 1831), “Gaukarte des Herzogtums Ostfranken” (Бамберг, 1835).

Першими його картографічними творами були: «Historisch-geographischer Hand-Atlas» (Історико-географічний ручний атлас) (1837-1839 рр.; перше видання), 2-ге видання (1854), 3-є видання 1862–1879, перероблено Т. Менке та «Historischer Atlas von Bayern» (Історичний атлас Баварії), опублікований в 1838 р.

Головні праці Карла Шпрунера:

I-а  — «Dr. K. von Spruner's Historisch-Geographischer Schul-Atlas» (1-е видання – 1856 р., 2-е – 1860 р., 3-є – 1865 р., 4-е – 1866 р., 5-е – 1869 р., 1870 р., 6-е – 1871 р., 7-е – 1873 р., 1874 р., 8-е – 1875 р., 9-е – 1877 р., 10-е – 1880 р., 1890 р.);

II-а —посібник для вивчення давньої історії – «Atlas antiquus» (1-е видання 1850 р. (27 карт), 2-е видання 1855 р., 1860 р., 3-є видання, опрацьовано Генріхом Теодором Менке (Гота, 1865 р.), 4-е видання «v. Spruner-Sieglin, Hand-Atlas zur Geschichte des Altertums, des Mittelalters und der Neuzeit. I. Abteilung:  Atlas Antiquus  Atlas zur Geschichte des Altertums. 34 kolorierte Karten in Kupferstich enthaltend 19 Übersichtsblätter, 94 historische Karten und 73 Nebenkarten. Entworfen und bearbeitet von Dr. Wilhelm Sieglin. Erscheint in 8 Lieferungen (6 Lieferungen mit 4 Karten u. 2 Lieferungen mit 5 Karten) zum Preise von je 2 Mark 50 Pf. Nach Erscheinen der letzten Lieferung wird den Abonnenten ein vollständiges Namenverzeichnis zum Atlas Antiquus für einen mäßigen Preis zur Verfügung gestellt. Zur Abnahme desselben ist kein Abonnent verpflichtet. 2 Lieferung.  Inhalt: Gotha: Justus Perthes» (1893-1909 рр.);

III-а — «Atlas zur Geschichte Asiens, Afrikas, Amerikas und Australiens» (Гота; 1853 р. (12 сторінок, 18 карт), 1855 р., 1868 р.);

IV-а  — «Dr. Theodor Menke. Bible Atlas in eight map sheets. 1868.  Gotha: Justus Perthes».

Середньовічна та нова історія висвітлена в атласі — «K von Sprunerʹs Historisch-geographischer Schul-Atlas des Gesamtstaats Österreich von den ältesten bis auf die neuesten Zeiten. (1860)». Більшість його атласів були опубліковані фірмою «Justus Perthes».

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с. 

*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.

*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.

*Байцар Андрій. ІСТОРИЧНА КАРТОГРАФІЯ. УКРАЇНА НА КАРТАХ МОСКОВІЇ (XV–XVII ст.) ТА ТАРТАРІЇ (XIII–XIX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2025. – 290 с.

1846 р. «Europa im Anfange des VI. Jahrhundert's» (Європа на початку VI ст.)

 1846 р. «Europa zur Zeit Carl's des Grossen» (Європа за Карла Великого)

1846 р. Карта «Europa in der zweiten Haelfte des X ten Jahrhundert's» (Європа у другій половині X ст.). 

1880 р. «Europa zur Zeit der Herstellung des abendländischen Kaiserthums durch Otto I. (962)» (Європа на час встановлення західної імперії Оттонна І. (962).