З Новим Роком та Різдвом Христовим!!!

 

Як латинізують українців греко-католиків

 Під словом «латинізація» ми розуміємо впровадження латинських елементів у богослужебні обряди, церковне законодавство та в саму ментальність вірних, зокрема єрархії й духовенства, будь-якої Східної Церкви. У цьому знаменні термін «латинізація» має негативний відтінок, бо означає засвоєння чогось чужого, супротивного духові Східної Церкви. Позаяк найпершою українською умовою укладання Берестейської унії 1596 р. було залишення на розсуд українців їх обрядових особливостей, а саме вони помітно змінювалися в уніатській Церкві в напрямку західнохристиянському, «латинщилися».

Лише українці греко-католики України, Польщі та Центральної Азії й Казахстану дотримуються Юліанської пасхалії. А в Португалії, Італії, Іспанії українці вже 3-4 роки з матірною Церквою не святкують Пасху!!! Тому, що УГКЦ в Західній Європі, Америці й Австралії, вже перейшла повністю на григоріанський стиль (тобто всі свята — рухомі й нерухомі — святкує за новим стилем).

Португалія. 25 грудня 2020 року у спільнотах Української Греко-Католицької Церкви, які засновані і здійснюють своє служіння на території Лісабонського патріархату: Лісабон, Сінтра, Кашкайш, Аленкер, Калдаш да Раїня – відбувся перехід на григоріанський календар.

Італія. Апостольський Екзархат УГКЦ в Італії перейшов на григоріанський календар з 1 вересня 2021 р. (Апостольський Екзарх Діонісій).

Великобританія. 9 червня 2023 року Українська католицька єпархія Пресвятої родини в Лондоні, згідно з декретом владики Кеннета Новаківського, переходить з 1 вересня 2023 року на григоріанський календар, зокрема з Пасхалією.

Повністю перейшли на григоріанський календар, тобто всі свята — рухомі й нерухомі — святкують за новим стилем з 1 вересня 2023 р. : УГКЦ в Австралії та Океанії, Мукачівська єпархія ГКЦ і т. д.

 

Походження назви «Тартари» і «Тартарія»

 Тартарія, або Татарія (лат. Tartaria, фр. Tartarie, англ. Tartary, нім. Tartarei), — неісторична географічна назва, яку використовували в західноєвропейській літературі та картографії щодо великих областей від Каспію (навіть від Криму) до Тихого океану і до кордонів Китаю та Індії; у східнослов'янської традиції — землі Монгольської імперії і її дочірніх держав, переважно населених кочовими тюркськими та монгольськими народами, виключаючи землі Московії. Активне використання топоніма простежується з XIII до XIX століття, подекуди — до початку ХХ. У європейських джерелах Тартарія стала найпоширенішим найменуванням Центральної Азії серед негативно забарвлених назв, які не мали зв'язку з дійсним населенням регіону, аж до XIX століття європейські відомості залишалися вкрай мізерними та уривковими.

Філіп Клювер (1624) на своїй карті, на північний схід від Каспію, виділив Козаків Тартарських (KASAKI TARTARI). Фредерік де Віт (1680 р.) теж позначив на карті Козаків Тартарських (KASAKKI TARTARI).

Першим державним утворенням на всій території Великої Тартарії став Тюркський каганат.

ТЮРКСЬКИЙ КАГАНАТ — ранньодержавне утворення кочових племен Центральної Азії VI—VIII ст. на чолі з племенем тюрків. Початок тюркської держави поклав 534 р. на Монгольському Алтаї великий ябгу (правитель) тюрків (які входили до складу Жужанського каганату) Бумин з династії Ашина. 545—546 рр. йому вдалося встановити дипломатичні стосунки з Китаєм та підкорити повсталі проти Жужанського каганату племена теле, а 552 р. об’єднані сили тюрків і теле розгромили самих жужанів (відомих у європейських джерелах як авари), проголосивши каганом Бумина. Після розпаду єдиного каганату на території Тартарії в різний час існували держави: Західно-тюркський каганат, Східно-тюркський каганат, Кимакський каганат, Хазарський каганат, Волзька Болгарія та ін. В кінці XII – початку XIII ст. вся територія Тартарії, була знову об'єднана Чингисханом і його нащадками. Це державне утворення відоме як Монгольська імперія. В результаті поділу Монгольської імперії на улуси в західній частині Тартарії виникла централізована держава Золота Орда (Улус Джучі). Ця держава існувала між 1240–1502 роками у степах Східної Європи, Центральної Азії та Західного Сибіру; виникла на базі монгольських завоювань 1220 — 1240-х років

В процесі розпаду зі складу Золотої Орди виділилися Астраханське ханство, Кримське ханство, Ногайська Орда, Казанське ханство, Велике князівство Московське, Сибірське ханство, Казахське ханство, Узбецьке ханство. З початку XVI ст. держави на території Тартарії починають потрапляти у васальну залежність від Московії. 1552 р. Іван Грозний захопив Казанське ханство, в 1556 р. – Астраханське ханство. До кінця XIX ст. велика частина території яка колись називалася «Тартарія» опинилася в складі Російської імперії. Маньчжурія, Монголія, Джунгарія («татарська» частина Східного Туркестану) і Тибет до середини XVIII ст. всі опинилися під владою маньчжурської (тобто, для європейців XVII ст., «татарської» династії Цин); ці території (особливо Монголія і Маньчжурія) були відомі європейцям як «Китайська Тартарія».

На момент початку територіальної експансії Російської імперії на території сучасного Узбекистану існувало три державних утворення: Бухарський емірат, Кокандське ханство і Хівінське ханство. 1869-1885 рр. територія сучасного Туркменістану приєднана до Росії (Закаспійська область). 1876 р. Кокандське ханство було розбите Російською імперією, ханство ліквідоване, а центральні території ханства були включені в склад Ферганської долини.

1910 р. Морган Прайс (Morgan Phillips Price) у складі наукової британської експедиції на Єнісей, відвідавши одне з сибірських сіл, написав у книзі «Siberia» (Сиберія), що села перемішані росіянами й тартарами, і, якби не різниця у вірі, то зовні їх нічим не відрізнити.

Тартарія в європейських дослідженнях. У 2014 році французькою мовою була опублікована об'ємна монографія Світлани Горшеніної «Винахід Центральної Азії: історія концепту від Тартарії до Євразії», в якій з конструктивістських позицій детально досліджувалась еволюція картографії та топоніміки Центральної Азії, включаючи «Тартарію». Монографія загалом отримала позитивні відгуки. У 2019 році невелику частину монографії в адаптованому варіанті було видано російською мовою (Горшенина С. М. Изобретение концепта Средней / Центральной Азии: между наукой и геополитикой / пер. с фр. М. Р. Майзульса. — Вашингтон: Университет Джорджа Вашингтона, 2019. — 119 с.).

Походження назви «Тартари» і «Тартарія»

Вперше термін «Тартарія» з'являється близько 1173 р. в подорожніх нотатках наваррського мандрівника Веніаміна Тудельського, який писав про «тибетську провінцію Тартарію ... осторонь Туркестану і Тангутів, на півночі Могулистана».

«Тартари» зустрічаються у французького хроніста Альбріка. Перші згадки не мали негативного відтінку; їхні автори, дотримуючись східних джерел, пов'язували монголів з царством пресвітера Йоана. Цей міт, який представляв монголів в позитивному світлі, надавав довготривалого впливу на сприйняття тартарів в Європі. Перше відносно точне вживання слова «тартари» відноситься до 1224 року, коли грузинська цариця Русудан в листі римському папі Гонорію III назвала тартарами монголів, що напали на Грузію. Про тартарів повідомляв домініканський монах і мандрівник Юліан (1238), що відправився на пошуки Великої Угорщини в кипчакському степу і який окреслив катастрофу монгольської навали. Сприйняття почало змінюватися у негативний бік в 1236—1238 роках з поширенням відомостей про руйнівні наслідки монгольських завоювань і радикально змінилося в 1241—1242 роках після того, як монголи спустошили Угорщину і досягли Адріатики [цит. за: Gorshenina, Svetlana. L'invention de l'Asie centrale: histoire du concept de la Tartarie à l'Eurasie. — Droz, 2014.  702 p.].

Поняття «Тартарія» як специфічне географічне позначення імовірно було створено між 1238 і 1242 роками. Приблизно в 1241—1242 роках, у зв'язку з монгольською навалою в Європу, відбулося включення в топонім «Татарія» назви античного пекла (Тартар). Ймовірно назва «Тартарія» виникла, внаслідок історично зумовленої паронімічної атракції — два фонетично близьких і семантично різних слова злилися в одне.

Герб Імперії Тартарія. П'єр Дюваль, «Всесвітня географія», 1676 р.