четвер, 17 жовтня 2024 р.

Абсурдний аргумент - «Тепер будемо святкувати Різдво зі всім світом»

Кілька років напередодні Різдва все частіше і гучніше лунали заклики святкувати Різдво «з усім світом», мовляв, 25 грудня – це «європейське» Різдво, а 7 січня – «радянське» або «москальське». На подібні ідеологічні спекуляції, які здебільшого роздмухували люди, котрі насправді не ходили й не ходять до церкви ні 25 грудня, ні 7 січня, клюнули чимало патріотично налаштованих Українців. Утім, як не дивно, саме російські комуністи в 1924-1929 рр. силоміць намагалися примусити церкву перейти на Новий стиль і святкувати Різдво 25 грудня, замість «старорежимного» 7 січня.

Лише 33,4 % земного населення  (близько 2,2 млрд людей) вважають себе християнами. На сьогодні в християнській церкві, як спільноті виділяють 3 основних течії: Католицизм (понад 50 % від усіх християн), Протестантизм (близько чверті від усіх християн), Православ'я (близько 12 %), та низку дрібніших. Дані значно завищені, результати опитування останніх  років показують негативну тенденцію до зменшення кількості християн.

Людство відвертається від Бога – за останні роки, за підрахунками експертів, з релігією порвали понад 10 % мешканців Землі. Наочним прикладом цього слугують США, які колись вважалися релігійною державою (офіційний девіз країни – In God we trust). Однак наразі Америка починає поступово втрачати цей статус: за останні роки кількість вірянин  там скоротилася з 73% до менш як 60%. Таким же чином втрачає релігія своїх прихильників і в інших країнах.

В Україні нерелігійними себе вважають 36% людей. У Польщі таких лише 9%, у Румунії – 6%. У Великій Британії нерелігійними себе назвали 58% опитаних, а у Швеції - 55%. У Норвегії, Естонії та Австралії – 50%, Чехії та Канаді нерелігійними себе називають 47% мешканців, в Іспанії – 41%, у Болгарії – 36% (опитування WIN/Gallup International poll for 2016, зараз ці показники ще гірші).

То ж де тут «увесь світ»?

Довідка. Є дві найпоширеніші категорії людей, які відмовилися від віри в існування вищої сили, – це невіруючі (нерелігійні) та атеїсти. Попри те, що ці терміни можуть здатися схожими, вони мають суттєві відмінності щодо релігійності та віри.

Невіруючі (нерелігійні) – це люди, які не ототожнюють себе з жодною релігією і не сповідують жодної віри. Вони не вірять в існування божественної сили, але водночас не заперечують можливості її існування. Для невіруючих релігія є неприйнятною, але вони можуть бути зацікавлені у вивченні філософії, історії та культури релігій.

Атеїсти, своєю чергою, відрізняються більш рішучою відмовою від віри та релігії. Вони стверджують, що немає жодних доказів чи підстав вірити в бога чи вищу силу. Для атеїстів заперечення віри ґрунтується на наукових знаннях та логічних міркуваннях. Вони скептично ставляться до релігійних догм і розглядають їх як необґрунтовані та ірраціональні.

Отже, різниця між невіруючими та атеїстами полягає у ступені впевненості та заперечення віри.

 


Віра в Бога серед жителів Європейського Союзу та Туреччини. Результати опитування організації Євробарометр у 2005 р.

понеділок, 7 жовтня 2024 р.

Спогади дитинства (1960-1970-і рр.). Стара Винниківська баня

Спогади про ВИННИКІВСЬКУ баню! Так, баню не лазню! Баня на вул. І. Франка, 44 (біля "Бойні"). Баня була атрибутом Винник. Похід в баню був ритуальний, десь так, як похід в кінотеатр "Карпати" на індійський фільм у неділю. Баня знаходилася в старому будинку, який був збудований ще на поч. 1900-х рр. Це був винниківський єврейський район. Поряд, за кілька метрів, колись стояла синагога (зараз там приймають металолом). Баня проіснувала з 1940-х рр. (післявоєнних) до кінця 1970-их рр. Вхідний квиток – 16 коп. (буханка хліба в 1970-1980-их рр.). Дерев'яні сандалі, які видавав банщик називали щеблєтами. Воду привозив молоковоз, а коли не привіз – баня не працювала. Перед Різдвом і Паскою були довжелезні черги, треба було стояти до 3 год. В буфеті, в бані, продавали спиртні напої (горілка, пиво) та холодні легенькі закуски.

Юрій Карманчук (корінний винниківчанин): «Це було дійство. Свята субота і неділя!  В бані була черга. Сиділи всі чемно, чекали поки викличуть по квитку. Банщик викликав і давав номер шафи й деревʼяні сандалі. Вже всередині шукав вільну миску в душ. Жива черга і парня. Головне туман, нічого не видно і декілька рядів сходів, Запах пахучих віників з берези або дуба.  Лиця червоні та усміхнені.  Після миття - похід до пані Олі,  хто водичку, а хто пивце. Атмосфера розмовна і спокійна. Все культурно. До речі, жінки милися в четвер і пʼятницю. Баню Винники любили!!!».


неділя, 6 жовтня 2024 р.

Про іконостас 1903 р. у Винниківській церкві Воскресіння

 1903 р. у церкві встановлений різьблений і позолочений чотириярусний іконостас рядової побудови. На думку українського дослідника В. Слободяна за побудовою та характером різьби і малювання іконостас дуже подібний до іконостаса Станіславівської катедри, ікони для якої написали Юліян Макаревич та молоді ще тоді Модест Сосенко та Антін Манастирський.

Юліан Макаревич (1854—1936) — український художник та реставратор. Творчий доробок (участь у реставрації): Львівського єзуїтського костелу (1879 р.); іконостаса з церкви Зішестя Святого Духа в Рогатині в 1880-х рр.; фрескових розписів Ягеллонської каплиці на Вавелі в Кракові; фресок замкової каплиці Святої Трійці в Любліні; фресок в Кафедральному соборі в Сандомирі; іконостаса із церкви Воздвиження Чесного Хреста в монастирі Скит Манявський (Богородчанський іконостас (1883–1885 рр.). Творчий доробок (як художник-монументаліст): настінні розписи в приміщенні Наукової бібліотеки Львівського Національного університету ім. І. Франка на вул. Драгоманова, 5, виконані в 1904 р.

І в теперішньому винниківському іконостасі намісні ікони Христа, Богородиці та Св. Миколая, ікони апостольського ряду та Деісус виказують руку вправного маляра-академіста. Підпис на намісній іконі Христа «ІМ» в лівому нижньому куті та «1903» в правому засвідчує маляра та час постання іконостасу. Ініціали «ІМ» можна відчитати як Іуліан Макаревич, так писали наші предки на початку ХХ ст., що притримувалися так, званого «язичія». Натомість ікони празничкового ряду та намісна ікона Св. Івана Хрестителя вказують на пензель новатора-модерніста, яким був Модест Сосенко (цит. за В. Слободяном).

Модест Сосенко (1875—1920) — український художник-монументаліст. Творчий доробок (портрети): Атанасія Шептицького, Володимира Шухевича, «Портрет дівчини» (1912 р.), «Автопортрет» (1915 р.). Побутові картини: «Хлопець обідає», «Розмова», «Діти на плоті» (1913 р.), «Трембітарі» (1914 р.), етюди народних танців. Пейзажі: Парижу, Карпат, Південної Далмації, «Рання весна на селі» (1903 р.).

Антін Манастирський (1878—1969) — український художник, живописець і графік. До найкращих творів у портретному жанрі слід віднести полотна: «Портрет матері», «Портрет тестя», «Портрет Т. Г. Шевченка», «Автопортрет», «Запорожець», «Паламар», «Дідусь із Смерекова». Велику популярність мали і його твори: «На водопої», «На могилі», «Ой під гаєм, гаєм», «Прощавайте, товариші», «Вчора і сьогодні», «Розвідники» та багато інших. Понад дві тисячі робіт у спадщині  митця.

М. Влох у своїй книзі писав, що церкву розмалював український маляр Ю. Панкевич (декотрі люди називали йому художників Сосенка і Гриневича).

Юліан Якович Панькевич (1863—1933) — український художник, літератор, громадський діяч, співзасновник і секретар «Товариства для розвою руської штуки». У кінці 1900 р. церковний комітет вирішив зробити в церкві ремонт і виконавцем робіт вибрали саме «Товариство для розвою руської штуки».

Сам о. Григорій Гірняк у газеті «Діло» за 1904 р. подав що винниківська церква отримала новий іконостас з артистично-різьбярської робітні молодого різьбяра Теодозія Комісарчука зі Станіславова. Він теж виготовив престол, кивот та горне сідалище. Парох від імені комітету дякував йому за добру працю і радив іншим замовляти в нього працю.


2023 р. Світлина Марії Кривошлик

 

субота, 5 жовтня 2024 р.

З Личакова до Винник на дизелі. 1970-і рр.

1968 р. — відкриття залізниці Львів (залізничний вокзал) — Комсомольське (Винниківське) озеро. Потяг ходив влітку. Пізніше маршрут скоротили й потяг відправлявся зі станції Личаків. На лінії були облаштовані перонами зупиночні пункти «Кривчиці» (біля вулиці Богданівської), «Личаків» – на товарній станції Личаків, «Чортівська скеля» (біля дріжджового заводу). Були плани відновлення колії до Винник. Проте курсування приміських дизель-поїздів «Ганц-Маваг» моделі Д визнали на цій лінії збитковим, тому вже у 1975 році їх рух тут припинився.