Українські (руські церкви) в Речі Посполиті та Австро-Угорщині користувалися завжди старим стилем, тобто Юліанським календарем, адже стояло питання збереження етнічної самоідентифікації українців, їх розрізнення із поляками-римокатоликами, через полонізацію метою якої була культурна асиміляція.
У XX і ХХI ст. день Різдва 25 грудня за Юліанським календарем припадав і припадає за світським (григоріанським) на 7 січня, у XIX ст. - на 6 січня, у XVIII - на 5 січня, у XVII та XVI ст.ст. - на 4 січня. Тобто, і православні українці, і греко-католики відзначали Різдво на 10-13 днів пізніше за римо-католиків та протестантів. Це було і за поляків, і за австрійців, і в УПА, і в підпіллі за СРСР.
Що цікаво то майже в кожної релігії є свій календар і практично всюди він відрізняється від світського державного. Календарів дуже багато насправді й новоюліанський і григоріанський не самі точні з погляду науки. Найцікавіший факт, це те, що в Індії є один світський календар, але через те, що там багато гілок індуїзму, в різних регіонах різні групи використовують власні календарі, які використовували попередні покоління. Бог поза часом, але в книзі Левіт, глава 23, Бог дає Мойсеєві настанови стосовно свят. Далі в книзі пророка Єзекіїля глава 44 вірш 24. Далі книга пророка Даниїла глава 7 вірш 25. Ці вірші стосуються свят, уважно перечитаймо і їх. З Біблії зрозуміло, що є Божі свята, а є людські. І мабуть, не варто так легко ними двигати.
Отже, Українські церкви у 20 і 21 ст. святкували Різдво до "реформи" завжди 7 січня. За цією датою Різдво святкували в Організації Українських Націоналістів та в Українській Повстанській Армії. Чи в когось повернеться язик назвати ці організації прислужниками московської церкви? Степан Бандера - син греко-католицького священника, і Різдво, як і оунівці та упівці, відзначав 7 січня.
Зараз ламається увесь стрій національної сутності Українського Народу, нівелюється сама природа української душі. Нас перетворюють на безлике «воно», яким легко управляти й заганяти в стійло. Але сила духу народу нездоланна! Ніякі глобалістські виверти, тим паче модницькі віяння, його не здолають. Якщо не змогли цього добитися впродовж тисячоліття, то не досягнуть і нині.
7 січня 1952 р.
Газета "Наш Шлях" з архівів ОУН. Видавалася українцями табору в Ріміні (Італія) в 1946 р. Висвітлювала різні сторони таборового життя, а також важливі історичні та політичні теми.
Січневий номер 1946 року. Публікація на головній сторінці, слово від редакції. Привітання з Різдвом Христовим та Новим Роком.
"Читачу! Коли перегортатимеш ці сторінки, тоді в Твоїй далекій батьківщині запаляться різдвяні свічі й матері, схиливши на руки тяжку від дум голову, шукатимуть своїх синів на безлюдних роздоріжжях чужого краю. Твої батьки з досадою згадуватимуть той недавний час, коли проводжали Тебе на новий, незнаний, але приманливий шлях, що снився їм у їхній молодості. Вони гладитимуть твердими, мозолистими руками русяві дитячі головки Твоїх молодших братів і сестер, і з мужицькою впертістю, прошиваючи зором обрій, шукатимуть розв'язки одвічної загадки так, як їхні батьки й діди. Чому він такий важкий цей шлях?
Сумерк поповзе тихими завулками міст і сіл, загорне в невидне рядно гаї й поля, і тільки зорі у святочній тиші нагадуватимуть, що світ живе, пульсує. В хаті царитиме спокій. За столом залишені порожні місця тим, що впали у нерівному бою і тим, що й досі стоять твердо на стійці і тим, що пропали десь без вісти і тим, що за дротами, на чужині. Які шляхи зведуть Вас усіх назад додому?
І тоді, неждано, переб'є глуху тишу звук дивної пісні, що говоритиме зажуреним батькам про нову радість, яка засяяла світові, радість народження нової надії й віри, що наш шлях, яким ми йдемо, правильний і що він доведе до мети. Тяжкий він цей шлях, вкритий на кожному новому етапі буйними головами тих, що по ньому йшли і впали. Позначили його вщент зруйновані наші міста, смолоскипами горіючі села й мільйони вигнанців, що, втративши все, рятували свою душу".
Катерина Когут
Газета "Наш Шлях" з архівів ОУН. Видавалася українцями табору в Ріміні (Італія) в 1946 р.
Уривок публікації газети ОУН "Український самостійник" 07.01.1950 року.
А на землі мир…
"Ще одне Різдво на чужині. Котре вже? Кожен має власний облік - для когось п'яте, для когось - сьоме, для когось - десяте. Старі емігранти-ветерани нараховують вже 27, 28, 29-те. Літа ідуть.
Для багатьох з нас Віфлеємська зірка сходить над іншим містом, іншим краєм, іншою державою, іншим континентом. І так якось, якби не в свій час, неначе б 13 днів "за скоро".
Проте це західне наче б не таке Різдво "як треба". Не тільки тому, що воно неначе б "за скоро". В Мюнхені чи в Торонто, в Лондоні чи в Сіднеї, в Нью-йорці чи в Парижі, Буенос Айрес чи Брюсселі - "щось" йому бракує. Що саме?
Для нашого українського смаку, для нашого почуття різдвяного щастя бракує йому насамперед кожуха снігу по коліна, отакого правдивого білого, пухнастого українського снігу, бракує під ногами скрипоту снігу, бракує довгих льодових соплів зі стріх, бракує замерзлих ставків і річок, з яких для Святвечора лина або ще краще коропа з прорубу тягнуть, бракує дзеленькоту дзвінків при залубнях, бракує ліса, в якому кожна смерічка - біла свічка, кожен кущик - білий гриб. Бракує темно-темно голубого неба, виіскреного мір'ядом мерехтливих срібних світелок, бракує церкви Української, в якій на різдвяному Всеночну в сотнях людських очей тремтить полум'я свічок, яка пахне стопленим воском, людьми, спаленим зеленим чатинням. Бракує стола білим обрусом вкритого, бракує всієї родини довколо нього, від діда до внука чи й правнука; бракує батька, що священу просфору ламає, мами й доньки, що так клопочуться..
Бракує.. ах, чого тільки не бракує! Хіба скажеш словами - що воно таке: справжнє українське Різдво? Хто цього перед очима своїми не має, тому не сповіш. Цього і не можна розповісти. Треба знати.
Їхнє західне Різдво - також Різдво, але інакше. І скільки би між ними і не проживали б, завжди чужими будемо себе почувати. Просто тому, що це не Україна, не Українське Різдво. І доки ми на чужині, яке б громадянство не приймали, своїм те Різдво для нас ніколи не стане".
Катерина Когут
Уривок публікації газети ОУН "Український самостійник" 07.01.1950 року.
Спогади про Різдво Христове воїнкині УПА. Уривок публікації 1957 р. "Різдво на Закерзонні". (Тижневика "Український самостійник", що виходив у Мюнхені)
"Не вспіли ми перекинутись словами, як до кімнати вбігає господар, що вороже військо є в селі і в кожній хвилині може прибути сюди. Щоб не наражувати господарів на небезпеку, я залишаю їх хату. Але населення готове кожної хвилини надавати поміч українським повстанцям.
Тим більше, що за кілька днів Різдвяні свята і як можна не тямити про вояків своєї повстанчої армії. По селах метушаться жінки та дівчата, готовлячись до свят на жорнах мелять муку, печуть булки медівники та інше. Завчасу наварюють святочних страв. Треба подумати їм і про те, як це все заховати перед ворожим оком, а ворог так часто несподівано нападає тепер на селянські хати. В цей передсвяточний час населення зі збільшеною чуйністю стежить за рухами ворога.
Вже був дійсно ясний день 4 січня 1947 року, коли ми дійшли до місця постою сотні. У сотні я зустріла багато знайомих підпільників.
"Сотня до наступу!" розноситься голосним ехом баритоновий голос команди сотенного по лісі. "Слава, вперед!" і короткі серії маскують наступ. Соттня тим часом стрибками відступає в глибину лісу. Піступ вдався, бо ворог на деякий час дезорієнтований, і сотня відступила на догідні їй становища, де розчленувавшися чекала з націленими цівками на появу ворога. Війська КБВ приступають до наступу. Клекотить бій. Наші вояки ціляють точно і косять густо ворожі лави. Сотенний дає наказ до протинаступу. Наші вояки йдуть сміливо вперед, займають ворожі становища. Ворог починає відступати початково пляново, але коли наше воїнство зі своєю однодушністю летить на ворога, він попадає в паніку і починає втікати. Бій виграний. До рук сотні дістається не тільки зброя і амуніція, але і харчі. В бадьорому настрої сотня подається дальше глибокими снігами заміром підшукати місце, де спокійно можна зустрічати Різдво Христове.
Невелика церква не може помістити в своєму просторі вірних, які мимо ворожого терору вщерть її виповнили. Українці з міста та довколишніх сіл прибули сюди, щоб принайменше в цей день перший день Різдва Христового вислухати служби Божої. Стою в товпі і разом з усіма пошепки молюся Богу. На обличчях присутніх ясніє промінь надії. В тій хвилині кожен лине думками далеко, далеко до стіп Новонародженого Дитяти з проханням про кращу долю для своїх рідних, для знайомих, для народу. Священик при вівтарі читає Святу Літургію. А народ звеличує колядами цей великий празник. Служба Божа добігає кінця. Мури церкви сколихує могутня "Нова радість стала". Хтось починає останню стрічку. Розноситься початково несміло, а потім щораз могутніше із вуст усіх присутніх слова: "Просим Тебе, Царю, просим Тебе нині, даруй долю, верни волю нашій ненці Україні". Мені тиснуться сльози. Опановую себе і разом з усіма проспівую коляду до кінця. Хоч населення знало, що в церкві присутні агенти УБ, ніхто на це не зважав. Віра у Народженого Христа, Який має побідити неправду, була сильніше від страху перед ворожими репресіями".
Катерина Когут
Спогади про УКРАЇНСЬКЕ Різдво у січні 1947 р. воїнкині УПА. "Український самостійник" 1957 р. (Мюнхен).
Шлях Перемоги, газета ОУН УПА, що виходила в Мюнхені. Номер від 25 січня 1959 року. Розповідь про УКРАЇНСЬКЕ РІЗДВО в Швеції. "Святвечір Різдва 6 січня Є УКРАЇНСЬКИМ ДНЕМ"
Свят-Вечір у Стокгольмі
«Кожного року українці, що проживають у Швеції, зʼїжджаються 6. січня до столичного міста Стокгольму, щоб тут за стародавніми традиціями врочисто відсвяткувати Свят-Вечір. Цьогорічний Свят-Вечір був уже 12-тим з черги спільним святкуванням, що його організує Українська Громада у Стокгольмі, висилаючи нашим землякам листовні запрошення. На жаль не всі запрошені мають змогу приїхати на цей спільний празник через велику віддаль місця їхнього перебування від Стокгольму і робочий день. Наші земляки живуть розсіяні по всій Швеції і неодному з них довелося б їхати до Стокгольму поїздом увесь день.
Не зважаючи на ці перешкоди, зʼїхалося цього року до Стокгольму 40 людей, які репрезентували всі українські землі. Свят-Вечір відбувся, як завжди, у ресторані «Стальместаргорден», що має за собою стародавню традицію. Для прислуги ресторану день 6. січня є «українським днем» і вона радісно вітає кожного з нас. Заля, де відбулася Свята Вечеря, була декорована великим українським національним прапором, образами святих, портретами Тараса Шевченка та головного командира УПА, ген. Чупринки. Образи прибрано гарно вишитими рушниками, які дістали наші земляки від своїх знайомих з Батьківщини.
До Свят-Вечері подавано українські святкові страви, які зварили шведські кухарі за нашими рецептами. Зібраних гостей привітав голова Української Громади п. Кирило Гарбар, який згадав про наших рідних у поневоленій Батьківщині, що в неодноразово викликало тужливий настрій. Почесні місця за столом зайняли о. Максим Коліяті, душпастир українців на всю Скандинавію, та проф. Нерман, швед, добрий знавець української проблеми та щирий приятель українців. Свою промову, в якій він згадав про українсько-шведські взаємини за давніх часів проф. Нерман закінчив такими словами:
«В Європі, а теж і в усьому світі не буде спокою доти, поки існуватиме большевицька тюрма народів. Цілковите знищення цієї тюрми дасть поневоленим націям можливість відновити свої самостійні держави. Ви, українці, маєте всі права на самостійну державу і я вірю, що незабаром діждетеся дня відродження нашої самостійної Української Держави, чого бажаю вам з щирого серця».
Теплу промову проф. Германа наші земляки нагородили щедрими оплесками. Всч. о. Максим Коліятв передав зібраним гостям святочний привіт від їх Ексцеленції Архиєпископа Кир Івана Бучка та коротко згадав про теперішнього папу Йоана XXIII.
Свят-вечірня програма була переплітана співом наших різдвяних колядок та гутірками на різні теми. Українська народна одежа, українські різдвяні страви та українська мова робили враження, що цей Свят-Вечір відбувся не в далекій, чужій країні, але на наших Рідних Землях, серед своїх людей. Спільноту і поєднання між українцями підкреслювали ще й привітальні телеграми з святочними побажаннями від українських установ з інших країн поселення, які відчитав п. Гарбар. Святвечір пройшов в атмосфері братньої любові до наших земляків на Рідних землях і на еміграції».
Катерина Когут
Шлях Перемоги, газета ОУН УПА, що виходила в Мюнхені. Номер від 25 січня 1959 року. Розповідь про УКРАЇНСЬКЕ РІЗДВО в Швеції. "Святвечір Різдва 6 січня Є УКРАЇНСЬКИМ ДНЕМ"
Немає коментарів:
Дописати коментар