Вайнберґен
(Винники) (Винні гори, нім. Weinbergen) —
колишня німецька колонія у Винниках
(поблизу Львова) у 1785-1940-х рр.
Винниківські
німці разом з українцями проживали
пліч-о-пліч, деякі з них навіть воювали
в рядах Української Галицької Армії
під час українсько-польської війни
1918—1919 рр. (наприклад Теодор Шустер —
активний учасник творення ЗУНР). Як
згадує Ярослав Левицький (збірник М.
Влоха), деякі винниківські німці у 1918
р. перейшли безпосередньо з австрійської
армії до УГА та й, пройшли з українцями
всю Визвольну боротьбу, почували себе
ще й навіть у часи німецької окупації
в 1941—1944 рр. більше українцями, ніж
німцями.
Німецьку
колонію у Винниках заклали в 1785 р. 32
родини вихідців з Баварії (німецька
громада Вайнберґен у 1885 р. святкувала
свій 100-річний ювілей існування). Десять
німецьких родин поселилися між
Підберізцями й Винниками, створивши
селище Унтерберґен (Під Горами). Разом
вони творили одну громаду. На той час у
Винниках і Підберізцях проживало 2 036
осіб.
Українці
з с. Підберізці називали ці колонії
«швабами»: Вайнберґен – «Великі шваби»,
Унтерберґен – «Малі шваби».
Перші
німецькі поселенці з’явились у Винниках
ще за часів короля Лева Даниловича у
XIII столітті. Першими володарями Винників
була німецька родина Штехерів, зокрема
війт Львова Бертольд Штехер. 1290/1300 рр.
— король Лев Данилович подарував війтові
Бертольдові Штехеру млин «Сільський
кут» зі ставом поблизу Львова, а також
село Малі Винники з млином, ставом,
корчмою, хутір Підберізці та місцевість
«Підпреськ». Бертольд Штехер був серед
засновників костелу Марії Сніжної,
одного з найдавніших храмів Львова.
Першим
учителем школи в колонії був Георг
Ролянд, який учителював тут з 1793 р. На
початку XIX ст. німці школи у Винниках не
мали. Навчання відбувалося тільки узимку
у будинку вчителя Георга Ролянда,
уродженця Палатинату. 1807 р. він склав
звіт, в якому подав кількість дітей
шкільного віку — 40 осіб, загальна ж
кількість колоністів у Вайнберґені та
Унтерберґені, відповідно — 195 і 83 особи.
Кількома роками пізніше учнів уже було
22, а учениць 29. 1808 р. у Вайнберґені – 192
особи, Унтерберґені – 54 особи.
У
1880 році у Вайнберґені проживало 675
мешканців (у 75 будинках), включаючи 428
німців, 206 поляків та 40 українців; колонія
мала приватну євангельську школу. У
1880 р. згідно з «Географічного словника
Королівства Польського та інших земель
слов'янських» в Унтерберґені: 12 будинків
і 100 мешканців, із них 82 народності
німецької, 3 поляків і 15 русинів
(українців).
У
міжвоєнний період (1918-1939 рр.) період у
Вайнберґені була, як зазначається у
документах, приватна євангелістська
однокласна загальна школа з німецькою
мовою викладання, містилася вона у
відповідному окремому приміщенні (біля
кірхи (тепер церква Івана Хрестителя)
й мала достатнє матеріальне забезпечення
(будинок зберігся). Школа знаходилася
в будинку по теперішній вул. Галицька,
59 (будинок зберігся).
1921
р. — 1 квітня 1933 р. — сільська ґміна
Вайнберґен. У 1921 році ґміна Вайнберґен
мала населення 718 осіб, що складалося з
села Вайнберґен (663 мешканці) та хутора
Унтерберґен (55 мешканців). Через
адміністративні реформи країни в 1930-х
роках ґміна Вайнберґен була скасована
1 квітня 1933 року та включена до складу
Винників. Самі Винники функціонували
як міська ґміна з 1 січня 1924 року. 1 січня
1924 р. — 1934 р. — міська ґміна Винники.
Винники отримали статус міста лише 20
жовтня 1933 року, після їх об'єднання з
Вайнберґеном. Проіснувала колонія до
квітня 1940 року.
Лютеранська
кірха збудована у Винниках у 1930-х рр.
1933 р. німецька громада розпочала будову
своєї церкви й завершила у 1936 р. Головними
натхненниками були винниківські німці:
Міллер Польді, Бредій Кароль, Гартман,
Вольфи, Шнайдери, Манци та інші. Від 1946
р. споруда використовувалася як склад,
а пізніше як господарський магазин. З
1998 р., після освячення її 4 січня, вона
стала церквою Івана Хрестителя
греко-католицької громади.
1931
р. у Винниках було 60 німців, які проживали
переважно у центрі міста. У 1938 р. – перед
війною у Винниках вже проживало 367
колоністів.
1
квітня 1933 р. ліквідовано гміну Вайнберґен
Львівського повіту і воєводства, а її
територію приєднано до міста Винники
того ж повіту і воєводства.
На
1 січня 1939 р. у Винниках з 6000 мешканців
було 2600 українців-греко-католиків, 2800
поляків, 300 юдеїв і 300 німців та інших
національностей, зростання кількості
поляків зумовлене їхнім працевлаштуванням
на тютюновій фабриці.
Репатріація
галицьких німців до Рейху, згідно з
пактом Молотова-Ріббентропа, почалася
в грудні 1939 р. (4 грудня в лютеранській
кірсі на вул. Зеленій у Львові відправили
останню службу) і тривала до квітня 1940
р. Їм не казали, що на них чекає. Важким
було прощання з домівками, що стали
рідними, з обійстями, маєтками, які були
нажиті ще їхніми предками за 150 років.
Але найважчим було прощання з могилами
рідних, які залишались лежати назавжди
у винниківській землі. За переказами
старожилів Винник, при виселенні німці
навіть забирали з собою цинкові труни
з прахом своїх родичів.
Потрібно зазначити, що в 1770-х
рр. у самій Австрії проводилось ряд реформ у дусі Просвітництва. Після
приєднання Галичини вони були поширені й на цей край. Що стосується освіти, то
ще у 1770 р. імператриця Марія-Терезія зібрала у Відні світських і духовних
осіб та утворила комісію, яка мала створити у Відні т. зв. «Взірцеву школу», що
стало початком освітньої реформи. Шкільна реформа, проведена в 1774 p.,
передбачала відкриття в селах однокласних парафіяльних шкіл, у невеликих містах
— трикласних (тривіальних) з німецькою та польською мовами навчання, у великих
містах – чотирикласних (головних) з німецькою мовою навчання. Однак на
організацію державних початкових шкіл не вистачало ні вчителів, ні підручників,
ні коштів.
Після спеціального урядового
розпорядження, 1781 р. у Галичині почали створювати школи, а вже на 1785 р. у
Винниках було дві школи (українська та польська). Окрема школа була і у колонії
Вайнберґен, її заснували ще 1785 p., однак пошук педагога
затягнувся.
Першим учителем школи в
колонії був Георг Ролянд, який учителював тут з 1793 р. На початку XIX ст. німці
школи у Винниках не мали. Навчання відбувалося тільки узимку у будинку вчителя
Георга Ролянда, уродженця Палатинату. 1807 р. він склав звіт, в якому подав
кількість дітей шкільного віку — 40 осіб, загальна ж кількість колоністів у
Вайнберґені та Унтерберґені, відповідно — 195 і 83 особи. Кількома роками
пізніше учнів уже було 22, а учениць 29. 1808 р. у Вайнберґені – 192 особи,
Унтерберґені – 54 особи. У 1880 р. згідно з «Географічного словника Королівства
Польського та інших земель слов'янських» в Унтерберґені: 12 будинків і 100
мешканців, із них 82 народності німецької, 3 поляків і 15 русинів (українців).
У звіті Східногалицької
адміністрації тютюну від 30 грудня 1803 р. подано донесення управління
Львівської тютюнової фабрики про заснування тривіальної школи для католицької
молоді та дітей фабричного персоналу і робітників коштом чинного при фабриці т.
зв. Фонду (Інституту) хворих. Зазначалося, що крайовий уряд визнає гідним
похвали старання у цій справі управителя фабрики Антона Бурггарда. Між Фондом і
учителем Коттинським було укладено безстрокову шкільну угоду.
Як зазначає Роман Луців
(дослідник шкільництва у Винниках) – гостро стояла проблема будівництва нової
школи. З документа від 10 березня 1810 р. довідуємося, що крайовий уряд мав
дати камеральному управлінню у Винниках доручення доставити будівельний
матеріал і зайнятися так потрібним будівництвом школи, але ніщо не свідчить, що
саме будівництво розпочалося. Оскільки камеральне управління бажало, щоб діти
колоністів ходили до школи, заснованої кілька років тому при фабриці тютюну, то
справа будівництва школи, ймовірно, не просувалася. Хоча Вайнберґен мав
шкільний ґрунт на 6 корців засіву, але він не був звільнений від податків.
На початку XIX ст. (за М.
Влохом) у Винниках існувало три тривіальні школи, заведено було й навчання у
недільні дні.
Згідно з архівними даними (за
Р. Луцівим) 1811 р. у Винниках були тривіальна школа при тютюновій фабриці та школа в колонії Вайнберґен, в яких навчалися, відповідно, 49 і 50 учнів. 15 вересня
1812 р. обов'язкове початкове шкільне навчання, запроваджене у 1805 p. було
скасовано, тому і дітей у
школах стало менше. Лише деякі священники й дяки продовжували навчати сільських
дітей церковнослов'янської граматики. Всі документи, що знаходились у
громадському уряді Вайнберґену і в повітовому суді, згоріли за російської
навали під час Першої світової війни.
Уміжвоєнний період (1918-1939 рр.) період у
Вайнберґені була, як зазначається у документах, приватна євангелістська
однокласна загальна школа з німецькою мовою викладання, містилася вона у
відповідному окремому приміщенні (біля кірхи (тепер церква Івана Хрестителя) й
мала достатнє матеріальне забезпечення (будинок зберігся). Як
зазначалось у зверненні громади, якщо для утримання школи не вистачало внесків
самої громади, на допомогу приходив шкільний фонд євангелістського костелу в
Польщі. Дослідник Р. Луців наводить відомості й про кошторис школи у 1932 р. –
3 793 злотих.
Школа
знаходилася в будинку по теперішній вул. Галицька, 59 (будинок зберігся).
У 1933 p., коли
школа пройшла чергову перевірку (візитацію) та отримала дозвіл на продовження
навчальної діяльності, її бюджет становив 3 800 злотих. На той час школу у
Вайнберґені очолював Філіп Генріх Стальман (1893 р. н., проживав у Винниках з
1929 р.). Як свідчать документи, за його директорування відбулись ще дві
візитації — у 1936 та 1939 pp. Під час першої з них Ф. Стальману закидали погане
знання польської мови, про що свідчили помилки у вимові та письмі. Зокрема, на
уроках польської мови він не користувався методичними посібниками, а історію та
географію викладав не польською, як це передбачалося, а німецькою мовою.
Остання візитація школи у травні
1939 p.,
засвідчила навчання в ній 22 учнів: 3 — у першому класі, 12 — у другому, 4 — у
третьому, 3 — у четвертому. Перший і другий класи були однорічними, третій –
дворічним, а четвертий клас, хоча згідно зі статутом і мав бути трирічним,
насправді був однорічним. Учні ходили до четвертого класу лише один рік, а
потім або завершували навчання, або переходили до шкіл третього ступеня у
Винниках чи Львові. Шкільна кімната була великою і світлою. Оскільки виявлені
під час попередньої перевірки недоліки так і не були виправлені (шкільна
канцелярія не впорядкована, шкільна метрика — відсутня, декілька років не
записувалася шкільна хроніка), шкільний інспектор Р. Янішевський відмовив
німецькій громаді Винник затвердити Ф. Стальмана на посаді керівника на
наступний термін.
Байцар
Андрій.
Винники
туристичні.
Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. —
Винники: Друксервіс, 2016. —
312 с.
Байцар
А.
З історії німців у Винниках (Львівщина).
КОЛОНІЯ
ВАЙНБЕРҐЕН
https://baitsar.blogspot.com/2017/05/blog-post_31.html
Байцар
А.
Літопис Винник // Винниківський вісник. —
№ 437—438. —
серпень 2013.
Байцар
А.
Історія винниківських німців//
Винниківський вісник. —
№ 398—399. —
грудень 2011.
Байцар
А.
Географія німецьких поселень у Винниках
(в контексті розвитку етнокультурного
туризму) // Географія і туризм: національний
та міжнародний досвід. Матеріали
VI міжнародн. наук. конф. — Львів,
2012. — С. 33—38.
Байцар
А.
Географія німецьких поселень у Винниках
(в контексті розвитку етнокультурного
туризму) // Вісник Львівського
університету. —
серія «Географія» —
вип. 43. —
Частина І. —
Львів, 2013. —
С. 11—16.
Школа. 1920-ті рр. - 1930-ті рр. (з FB Olena Serpen)
