Тартарія - загадкова земля. Карти XIII-XIX ст.

Тартарія, або Татарія (лат. Tartaria, фр. Tartarie, англ. Tartary, нім. Tartarei), — неісторична географічна назва, яку використовували в західноєвропейській літературі та картографії щодо великих областей від Каспію (навіть від Криму) до Тихого океану і до кордонів Китаю та Індії; у східнослов'янської традиції — землі Монгольської імперії і її дочірніх держав, переважно населених кочовими тюркськими та монгольськими народами, виключаючи землі Московії. Активне використання топоніма простежується з XIII до XIX століття, подекуди — до початку ХХ. У європейських джерелах Тартарія стала найпоширенішим найменуванням Центральної Азії серед негативно забарвлених назв, які не мали зв'язку з дійсним населенням регіону, аж до XIX століття європейські відомості залишалися вкрай мізерними та уривковими.

Філіп Клювер (1624) на своїй карті, на північний схід від Каспію, виділив Козаків Тартарських (KASAKI TARTARI). Фредерік де Віт (1680 р.) теж позначив на карті Козаків Тартарських (KASAKKI TARTARI).

Першим державним утворенням на всій території Великої Тартарії став Тюркський каганат.

ТЮРКСЬКИЙ КАГАНАТ — ранньодержавне утворення кочових племен Центральної Азії VI—VIII ст. на чолі з племенем тюрків. Початок тюркської держави поклав 534 р. на Монгольському Алтаї великий ябгу (правитель) тюрків (які входили до складу Жужанського каганату) Бумин з династії Ашина. 545—546 рр. йому вдалося встановити дипломатичні стосунки з Китаєм та підкорити повсталі проти Жужанського каганату племена теле, а 552 р. об’єднані сили тюрків і теле розгромили самих жужанів (відомих у європейських джерелах як авари), проголосивши каганом Бумина. Після розпаду єдиного каганату на території Тартарії в різний час існували держави: Західний тюркський каганат, Східний тюркський каганат, Кимацький каганат (в північних областях Євразійського степу, в значній частині — в Західному Сибіру в районі між Об — Іртиш, приблизно з 743 до 1050 р.), Хазарський каганат, Волзька Болгарія та ін. В кінці XII – початку XIII ст. вся територія Тартарії, була знову об'єднана Чингисханом і його нащадками. Це державне утворення відоме як Монгольська імперія. В результаті поділу Монгольської імперії на улуси в західній частині Тартарії виникла централізована держава Золота Орда (Улус Джучі). Ця держава існувала між 1240–1502 роками у степах Східної Європи, Центральної Азії та Західного Сибіру; виникла на базі монгольських завоювань 1220 — 1240-х років

В процесі розпаду зі складу Золотої Орди виділилися Астраханське ханство, Кримське ханство, Ногайська Орда, Казанське ханство, Велике князівство Московське, Сибірське ханство, Казахське ханство, Узбецьке ханство. З початку XVI ст. держави на території Тартарії починають потрапляти у васальну залежність від Московії. 1552 р. Іван Грозний захопив Казанське ханство, в 1556 р. – Астраханське ханство. До кінця XIX ст. велика частина території яка колись називалася «Тартарія» опинилася в складі Російської імперії. Маньчжурія, Монголія, Джунгарія («татарська» частина Східного Туркестану) і Тибет до середини XVIII ст. всі опинилися під владою маньчжурської (тобто, для європейців XVII ст., «татарської» династії Цин); ці території (особливо Монголія і Маньчжурія) були відомі європейцям як «Китайська Тартарія».

На момент початку територіальної експансії Російської імперії на території сучасного Узбекистану існувало три державних утворення: Бухарський емірат, Кокандське ханство і Хівинське ханство. 1869-1885 рр. територія сучасного Туркменістану приєднана до Росії (Закаспійська область). 1876 р. Кокандське ханство було розбите Російською імперією, ханство ліквідоване, а центральні території ханства були включені в склад Ферганської долини.

1910 р. Морган Прайс (Morgan Phillips Price) у складі наукової британської експедиції на Єнісей, відвідавши одне з сибірських сіл, написав у книзі «Siberia» (Сиберія), що села перемішані росіянами й тартарами, і, якби не різниця у вірі, то зовні їх нічим не відрізнити.

Тартарія в європейських дослідженнях. У 2014 році французькою мовою була опублікована об'ємна монографія Світлани Горшеніної «Винахід Центральної Азії: історія концепту від Тартарії до Євразії», в якій з конструктивістських позицій детально досліджувалась еволюція картографії та топоніміки Центральної Азії, включаючи «Тартарію». Монографія загалом отримала позитивні відгуки. У 2019 році невелику частину монографії в адаптованому варіанті було видано російською мовою (Горшенина С. М. Изобретение концепта Средней / Центральной Азии: между наукой и геополитикой / пер. с фр. М. Р. Майзульса. — Вашингтон: Университет Джорджа Вашингтона, 2019. — 119 с.).

Походження назви «Тартари» і «Тартарія»

Вперше термін «Тартарія» з'являється близько 1173 р. в подорожніх нотатках наваррського мандрівника Веніаміна Тудельського, який писав про «тибетську провінцію Тартарію ... осторонь Туркестану і Тангутів, на півночі Могулистана».

«Тартари» зустрічаються у французького хроніста Альбріка. Перші згадки не мали негативного відтінку; їхні автори, дотримуючись східних джерел, пов'язували монголів з царством пресвітера Йоана. Цей міт, який представляв монголів в позитивному світлі, надавав довготривалого впливу на сприйняття тартарів в Європі. Перше відносно точне вживання слова «тартари» відноситься до 1224 року, коли грузинська цариця Русудан в листі римському папі Гонорію III назвала тартарами монголів, що напали на Грузію. Про тартарів повідомляв домініканський монах і мандрівник Юліан (1238), що відправився на пошуки Великої Угорщини в кипчакському степу і який окреслив катастрофу монгольської навали. Сприйняття почало змінюватися у негативний бік в 1236—1238 роках з поширенням відомостей про руйнівні наслідки монгольських завоювань і радикально змінилося в 1241—1242 роках після того, як монголи спустошили Угорщину і досягли Адріатики [цит. за: Gorshenina, Svetlana. L'invention de l'Asie centrale: histoire du concept de la Tartarie à l'Eurasie. — Droz, 2014.  702 p.].

Поняття «Тартарія» як специфічне географічне позначення імовірно було створено між 1238 і 1242 роками. Приблизно в 1241—1242 роках, у зв'язку з монгольською навалою в Європу, відбулося включення в топонім «Татарія» назви античного пекла (Тартар). Ймовірно назва «Тартарія» виникла, внаслідок історично зумовленої паронімічної атракції — два фонетично близьких і семантично різних слова злилися в одне.

Кордони Тартарії

У XIII ст. Тартарія іноді ототожнювалася з Монгольської імперією, що досягла найбільшого розширення при хані Хубілаї, і простягалася від Чорного моря до Китайського, від Сибіру до Камбоджі.

Простір, який раніше називався Тартарією, в сучасній європейській традиції називають Внутрішньою або Центральною Євразією. Тартарія приблизно відповідала регіону, відомому також як Євразійський степ (Дике поле, Дешт-і-Кипчак), однак включала і нестепові країни колишньої Монгольської імперії, які були погано відомі європейцям — Тибет і Сибір. Персія і Китай, також підкорені монголами, але добре відомі в Європі як самостійні регіони, не увійшли до складу уявної Тартарії європейців. До Тартарії також належала Північ Далекого сходу, яка ніколи не входила до складу монгольських і татарських держав.

В уявленні європейських картографів кордони Тартарії були обмежені Московією, Польщею, Литвою, Руссю та Молдовою на Заході; Кавказом (Черкесією та Кабардою), Персією, Індією та Китаєм на Півдні. На Півночі Тартарія виходила до Північного океану, на Сході — до Тихого океану. Відтак Тартарія простягалася від Херсонської області до Тихого океану, від Північного океану — і до Тибету.

«Тартарами» у Cередні віки та добу Відродження європейці називали населення Золотої Орди та Чагатайського улусу, переважно кочове та кипчакомовне — предків казахів, татар, башкир, кумиків, кримських татар та інших народів. Ця назва могла розповсюджуватися і на решту народів, що жили на території Тартарії.

Поділ Тартарії

Стаття про Тартарію з «Атласу Азії» 1653 р. Ніколи Сансона [цит. за: Велика Тартарія! https://kampot.org.ua/history]: 

«Тартарію розділяють на п'ять основних частин, якими є Тартарія Пустельна (Tartarie Deserte), Узбекистан або Чагатай (Vzbeck ou Zagathay), Туркестан (Turqestan), Катай (Сathay) і Дійсна Таратарія (vraye Tartarie). Перша й остання – самі північні, варварські й про них нічого невідомо. Інші три більш південні – найбільш цивілізовані й знамениті безліччю гарних міст і великою торгівлею.

Тартарію Пустельну прадавні називали Scythia intra Imaum; Узбекистан і Чагатай – Бактріану й Согдіана відповідно. Туркестан же в стародавності називався Scythia extra Imaum. Катай називався Серіка (Serica Regio). Що до Дійсної Тартарії, те прадавні не знали про неї нічого, або вона являла собою самі північні території, як однієї, так і іншою Скіфією. Пустельна Тартарія обмежується із заходу ріками Волга й Об, які відокремлюють її від Московії; на сході – горами, які відокремлюють Дійсну Тартарію й Туркестан; на півночі – Північним океаном; на півдні – Каспійським морем, від Табарестана сучасн. Іранська провінція Мазандаран рікою Шесел (Chesel) сучасн.Сир-Дар'я. Вона відділяється від Узбекистану декількома горами, які з'єднуються з горами Imaum...

Узбекистан або Чагатай простягається з Каспійського моря до Туркестану й від Персії й Індії до Тартарії Пустельної. По ньому течуть ріки Шесель (Сhesel) або по-стародавньому Jaxartes, Гігон або по стародавньому Albiamu або Oxus сучасн. Аму-Дар'я...

Туркестан розташовується на сході Узбекистану (або Чагатая), на заході Катя, півночі Індії й півдні Дійсної Тартарії. Він ділиться на кілька королівств, найвідомішими з яких є Cascar, Cotan, Cialis, Ciarchian і Thibet. Деякі столиці мають такі ж назви, а іноді для правителів цих королівств уживають Hiarchan замість Сascar, і Turon або Turphon замість Сialis. Королівство Cascar є самим багатим, самим рясним і найрозвиненішим з усіх. Королівство Ciarciam – саме маленьке й піщане, що компенсується наявністю там безлічі яшми й лаванди...

Катай є самою східною частиною Тартарії. Він вважається самою багатою й самою могутньою державою. На заході він граничить із Туркестаном, з Китаєм на півдні, на півночі з Дійсною Тартарією і на сході обмивається Іесскою протокою (d’estroit de Iesso). Деякі вважають, що весь Катай управляється одним монархом або імператором, якого вони кличуть хан або улухан, що значить Великий Хан, який є найбільшим і найбагатшим правителем світу. Інші вважаються, що там правлять різні королі, які є  підданими Великого Хана. Це могутня, прекрасно оброблена й забудована країна рясна всім, що тільки можна побажати. Її столицею є місто Cambalu, довжиною десять (а інші говорять двадцять) льє, який розташовує дванадцятьма великими пригородами, а з півдня прибудований величезний королівський палац, на відстані ще десять або дванадцять льє. Усі Тартарі, китайці, індуси й перси ведуть у цім місті велику торгівлю.

З усіх королівств Катая Тангут – найбільш видатне. Його столицею є місто Campion, де зупиняють каравани торговців, не дозволяючи їм іти далі вглиб королівства через ревінь. Королівство Тендук (Tenduc) з однойменною столицею поставляє листове золото й срібло, шовк і соколів. Уважається, що в цій країні перебуває пресвітер Іоанн – особливий король – християнський, точніше несторіанський – підданий Великого Хана. Королівство Thainfur відомо більшим числом своїх народів, чудовими винами, чудовою зброєю, пушками і т.д.

Дійсна або прадавня Тартарія є самою північною частиною Тартарії – самою холодною, самою необробленою й самою варварською з усіх; проте, вона є тим місцем, з якого вийшли Тартари приблизно в 1200 році від нашого порятунку, і в який повернулися. Про них відомо, що вони мають зверхність над шістьма сусідніми ордами, носять зброю й панують над самими більшими й найбільш красивими частинами Азії».

Відомості про країну Тартарію знаходяться в 4-у томі другого видання «Нової Енциклопедії Мистецтв і Наук» (A new and complete Dictionary of Arts and Sciences), виданої в Лондоні в 1764 р. На сторінці 3 166 даний опис Тартарії, який пізніше повністю ввійшов в перше видання Британської Енциклопедії, випущеної в Единбурзі 1771 р.:

«Тартарія, величезна країна в північній частині Азії, що граничить із Сибіром на півночі й заході, яка називається Велика Тартарія. Тартари, що живуть південніше Московії й Сибіру, називаються Астраханськими, Черкаськими й Дагестанськими, що живуть на північно-заході від Каспійського моря, називаються Калмицькими Тартарами і які займають територію між Сибіром і Каспійським морем; Узбецькими Тартарами й Монголами, які живуть північніше Персії й Індії й, нарешті, Тибетські, що живуть на північний захід від Китаю».

Отже, існувала величезна країна Тартарія, провінції якої мали різні розміри. Найбільша провінція цієї імперії називалася Велика Тартарія (Magne Tartary) і охоплювала собою землі Західного Сибіру, Східного Сибіру й Далекого Сходу. На південно-сході до неї примикала Китайська Тартарія (Сhinese Tartary) [не плутати з Китаєм (China)]. На півдні від Великої Тартарії була, так звана, Незалежна Тартарія (Independent Tartary) [Центральна Азія]. Тибетська Тартарія (Tibet) розташовувалася на північний захід від Китаю й на південний захід від Китайської Тартарії; Монгольська Тартарія (Mogul Empire, Mughal Empire) [території сучасної Індії, Пакистану, Бангладеш та південно-східного Афганістану в 1526—1540 та 1555—1858 роках].

Узбецька Тартарія (Bukaria) була затиснута між Незалежною Тартарією на півночі; Китайською Тартарією на північному сході; Тибетською Тартарією на південному-сході; Монгольською Тартарією на півдні й Персією (Persia) на південному-заході. У Європі теж були Тартарії: Московія або Московська Тартарія (Muscovite Tartary), Кубанська Тартарія (Kuban Tartars) та ін. На теренах України – Мала Тартарія (Little Tartary), Перекопська, або Ногайська Тартарія (Tartaria Nogaiens, Precopiensis P.), Очаківська Тартарія (Tartares d'Oczakow) та Буджацька Тартарія (Tartares de Bvdziak).

Мала Тартарія (лат. Tartaria Minor, італ. Tartaria Piccola, фр. La petite Tartarie) — назва регіону, яку використовували в середньовічній картографії та географії. Містилася на території сучасних південної України та Донщини між річками Дніпро і Дон, з півдня її обмежували узбережжя Чорного та Азовського морів. В склад Малої Тартарії входила – Перекопська Тартарія або Ногайська Тартарія, Очаківська Тартарія та Буджацька Тартарія.

Європейська Тартарія (як синонім Малої Тартарії) — назва регіону, яку використовували переважно в XVIII ст. в картографії та географії. Займала території сучасних південної України та Донщини між річками Дніпро і Дон, з півдня її обмежували узбережжя Чорного та Азовського морів.

Ця назва часто містилася на картах видатного німецького географа Матеуса Зойтера. Зокрема на його карті 1740 р. «NOVA ET ACCURATA TARTARIZE EUROPZE/E SEU MINORES ET IN УРЕСІЕ CRIME/E DELINEATIO GEOGRAPHICA, CUM OMNIBUS CIRCA PONTUM EUXINUM ET PALUDEM M/EOTIDF.M IACENTIBUS PROVINCIIS, EXHIBENTUR A GOTTF: IAC: HAUPT CALCOGRAPHO AUG: VIND. Нова докладна географічна карта Європейської або Малої Татарії або Криму з усіма причорноморськими і приазовськими провінціями, видана калькографом Ґоттфрідом Якобом Гауптом у Аутсбурзі [1740 р.], Аугсбург). Карта М. Зойтера 1730 р. – 1740 р. (перший варіант), 1742 р. (другий варіант) “Nova et Accurata Tartariae Europae seu Minoris et in specie Crimeae” (Нова й старанно виготовлена географічна карта Єропейської, або Малої, Татарії і особливо Криму з усіма прилеглими провінціями навколо Понту Евксинського й Меотійського озера руками й коштом Матеуса Зойтера, географа священної цісарської і католицької королівської величності. Ауґсбург).

Перекопська Тартарія, або Ногайська Тартарія – етнополітичне утворення татарських ногаїв на лівому березі Дніпра між Перекопом, Дніпром і річкою Бердою. Головним центром було місто-фортеця Перекоп.

Цей топонім («Перекопська Татарія» (Tartaria Precopiensis) вперше з’явиася на карті видатного українського картографа Бернарда Ваповського і Марко Беневентано (Marco Beneventano), яка була видана в 1507 р. як «Tabula Moderna Polonie, Ungarie, Boemie, Germanie, Russie, Lithuanie» (Сучасна карта Польщі, Угорщини, Богемії, Німеччини, Русі, Литви). Надрукована ця мапа була в Римських виданнях «Географії» Птолемея 1507 та 1508 рр..

«Перекопська Татарія» (Tartaria Precopiensis) міститься на картах Мартіна Вальдземюллера (1513 р.), Себастьяна Мюнстера (1540 р.), Антоніо Саламанки (1548 р.), Джакомо Ґастальді й Зиґмунда Герберштайна (1550 р.), Джованні Антоніо Ремондіні (близько 1560 р.), Феррандо Бертеллі (1562 р.), Герарда Меркатора (1595 р.) та ін.

Джамбуйлуцька орда (Перекопська орда) — одна з ногайських орд. З'явилася на території Північного Причорномор'я після розпаду Золотої орди та переходу ногайських племен із прикаспійських земель у 2-й пол. XVI ст. У XVIII ст. отримує паралельну назву – Перекопська орда. На чолі стояв каймакам, рідше — сераскир. Джамбуйлуцька орда перебувала у васальній залежності від Кримського ханства, брала участь у його нападах на українські та інші землі. У ході російсько-турецької війни 1768—1774 рр. у 1770 р. визнала протекторат Російської імперії і невдовзі була ліквідована. 1771 р. переселена на Кубань, а в 1790 р. — у приазовські степи. Після Кримської війни 1853—1856 рр. джамбуйлуцькі ногаї емігрували до Османської імперії.

1730 р. Матеус Зойтер. «Стисла карта усієї течії Дунаю...». На карті позначено – Мала, Перекопська, або Ногайська Тартарія (Tartariæ Minor, Tartaria Nogaiens., Precopiensis P.) і Крим (Crimea Chersonesus Taurica).

Очаківська Тартарія — сучасна територія південноукраїнських степів між Дніпром, Південним Бугом і Дністром від узбережжя Чорного моря до р. Кодими. Центром був Очаків, який з навколишньою місцевістю підпорядковувався безпосередньо Османській імперії. Решта території Очаківської Тартарії перебувала у васальній залежності від Кримського ханства.

Єдисанська (Очаківська) орда — відгалуження Малої Ногайської орди. На чолі орди стояв каймакам або сераскир. Головні напрями господарства — скотарство, торгівля і частково землеробство. Єдисанська орда брала участь у нападах на українські та інші землі.

В ході російсько-турецької війни 1768—1774 рр. орда визнала протекторат Росії (1770) і невдовзі була ліквідована. Людність переселено на Кубань (1771), а в 1790 р. — у межиріччя Молочних Вод і Берди. Після Кримської війни 1853—1856 рр. єдичанські ногаї емігрували на турецьку територію — у степи Південної Бессарабії.

1666 р. П’єр Дюваль на своїй карті виділив Очаківську Тартарію (Oczackou Tartares), Буджак (Budziak) та Перекопську або Малу Тартарію (Precopense ov Petite Tartane).

Буджацька Тартарія (Tartares de Bvdziak), або Буджак (Budziak) — сучасна територія південноукраїнських степів між гирлами Дністра і Дунаю. Перебувала у васальній залежності від Кримського ханства і Османської імперії. Заснована у XV ст. тюркськими кочовиками — ногайськими татарами (20 000—30 000  осіб). Проіснувала до XVIII ст.

Білгородська орда (Орда малих ногаїв, або Буджацька та Добруджська орда) — татарська орда, на чолі якої стояв мурза. Назву дістала від міста Білгорода (тепер — Білгород-Дністровський). На початку 1711 р. орда бере участь у поході гетьмана Пилипа Орлика на Правобережну Україну проти російської влади. Але, не витримавши важких умов, татари зрадили гетьмана, що призвело до невдачі всього походу. У 1770 р., після завоювання Південної України і Молдовського князівства російськими військами Білгородська орда перейшла під протекторат Російської імперії. Більшість кочовиків царський уряд переселив у приазовські степи між річкою Кам'янкою і містом Азовом відповідно до Карасубазарського трактату, ліквідувавши цим Білгородську орду.

1672 р. Гійом Сансон та Юбер Жайо виділили Тартарію Буджацьку (Tartares de Bvdziak), Тартарію Очаківську (Tartares d'Oczakow) та Малу Тартарію (Petite Tartarie).

1745 р. Жозеф-Нікола Деліль на своїй карті «Theatrum Belli Ao MDCCXXXVII. a milite Augustae Russorum Imperatricis adversus Turcas Tattarosque gesti. Ex. autographis in Acad. Scient: Petropol» (Карта театру військових дій в Російсько-турецькій війні в 1737 р.) виділив Татар Буджацьких.

Велика Тартарія (Magne Tartary) — територія від Каспійського моря до Тихого океану (включаючи Центральну Азію). Межі її добре демонструє карта з малюнками 1725—1730 рр., зроблена Вітусом Берінгом (1681—1741) під час першої експедиції на Камчатку за дорученням царя Петра I, метою якої було встановити, як Сибір межує з Америкою. Карта намальована під час мандрівки з Петербурга через Тобольськ, столицю Сибірської Тартарії. Поділяється на ТРИ складові частини: МОСКОВСЬКУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Moscovite), НЕЗАЛЕЖНУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Independante) і КИТАЙСЬКУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Chinoise).

Фредерік де Віт. (1680) один із перших картографів що виділив Велику Тартарію (Tartaria Magna) – територію від Каспійського моря до Тихого океану (включаючи Центральну Азію).

На карті «Азія» (L'Asie selon les memoires les plus nouveaux dressée) Жана-Батиста Нолена (1690) Велика Тартарія (Grande Tartarie) включала Московську (Сибір), Східну і Китайську Тартарію. Середня Наддніпрянщина (Правобережна та Лівобережна) позначена як Vkranie ou Pays des Cosaqyes (Україна або Земля (Країна) Козаків). Кримське ханство - Petite Tartarie (Мала Тартарія).

1700 р. Гійом Деліль, на карті «Азія», один із перших розділив Велику Тартарію (Grande Tartarie) на ТРИ складові частини: МОСКОВСЬКУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Moscovite), НЕЗАЛЕЖНУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Independante) і КИТАЙСЬКУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Chinoise).

На карті «Велика Тартарія згідно з новими спостереженнями» 1700 р. Пітера ван дер Аа Велика Тартарія (Grande Tartarie) – Tartarie Moscovite (Тартарія Московська), Petite Tartarie (Мала Тартарія), Tartarie Independante (Тартарія Незалежна), Tartarie Chinoise (Тартарія Китайська).

В останній третині XVII ст. на французьких картах закріпилася назва «Grande Tartarie»; на англійських – «Great Tartaria»; на німецьких – «Tartareij», латинською мовою – «Tartaria Magna».

Московська Тартарія (Tartarie Moscovite) – колишні Астраханське та Казанське ханства та прилеглі землі. На деяких картах XVIII ст. Московська Тартарія – це територія Сибіру, аж до Тихого океану. Московська Тартарія зі столицею в Тобольську, згідно з Британською Енциклопедією (Encyclopaedia Britannica) 1771 р., була найбільшою державою світу. Розділ «Географія» Британської Енциклопедії містить вельми цікаву таблицю, в якій перераховані основні країни тодішнього світу із зазначенням їх площі, назви столиці, відстані від столиці до Лондона, і різниці в часі в порівнянні з Лондоном («Encyclopaedia Britannica», с. 682-684). Головні міста: Астрахань, Тобольськ.

Одна з перших карт де міститься ця назва – карта «L'Asie» (Азія) 1700 р. Гійома Деліля.

Незалежна Тартарія (Tartarie Independante) – територія Тартарії яка не включена до складу Китайської та Російської імперій. У XVIII ст. — Центральна Азія. До Незалежної Тартарії належали землі калмиків, узбеків, туркестанців і т. д. Головне місто: Самарканд.

На карті Азії 1712 р. Йоганн-Баптист Гоманн виділив Незалежну Кочову Тартарію (Tartaria Vagabundomni Independent), яка простяглася від Амуру до Каспію, включаючи всю Моголію, Киргизію й Туркестан.

Китайська Тартарія — Тибет, Східний Туркестан, Монголія, Маньчжурія. На багатьох картах добре видна китайська стіна, і власне Китай знаходиться за нею, а до неї розташувалася територія Китайської Тартарії. Головні міста: Ласса, Шеньян.

Кубанська Тартарія – Кубань («Kuban Tartars» позначена на карті Європи 1771 р.; Британська енциклопедія).

 

Тартарія на європейських картах XIII—XV ст.

У XIII—XIV століттях на європейських географічних картах (mappae mundi) термін «Тартарія» використовується рідко. Згідно з підрахунками німецького картографа А. Д. фон ден Брінк, в той період Tartarorum terra зустрічається всього тричі на 21 мапі шістьма мовами. Тартари згадуються на італійській мапі 1320—1321 років географів Маріно Санудо і П'єтро Вісконті. Mappae mundi Санудо, Вісконті та Пауліна складені в 1310-30-і роки, відзначені впливом арабських джерел. Карти представили нову Центральну Азію; крім тартар, на картах зображені Залізні Ворота і царство Катай. На карті 1320—1321 років країна тартар розташовується близько обнесеного стіною замку, фортеця (castrum) [за однією з версій, гірський прохід у сучасній афганській провінції Баміан] Ґоґа і Маґоґа на північному сході біля Північного океану. Карта супроводжується коментарями: «тут були замкнені тартари» і «тут зібралося безліч тартарів» [Gorshenina, Svetlana. L'invention de l'Asie centrale: histoire du concept de la Tartarie à l'Eurasie. — Droz, 2014. — 702 p.].

На думку історика Е. Едсон, останнє речення може відноситися до описаного Плано Карпіні обрання монгольського Великого хана 1246 р. На карті зображено два Каспійських моря, які названі одним словом, проте розташовані в різних місцях. Перше має вигляд океанської затоки: саме там «замкнені тартари»; друге перебуває в горах, з нього витікає річка Gyon (Oxus). На думку С. Горшеніної, таке роздвоєння характеризує спробу поєднати античні джерела і нові відомості про Центральну Азію [Gorshenina,  2014].

У XIV—XV століттях розвиток картографії Тартарії відбувалося здебільшого в Італії, Португалії та Каталонії, які зберігали контакти з країнами Сходу. Нові, сучасніші назви з'являються на знаменитому Каталонському атласі 1375 р.

Авраам Крескес (справжнє ім'я Крескес (син) Авраама, кат. Cresques Abraham [ˈkɾeskəs əβɾəˈam]; 1325–1387) — єврейський картограф та виробник навігаційного обладнання з міста Пальма на о.Майорка, що на той час входив до складу Корони Арагону. Вважається найвидатнішим представником Майорканської картографічної школи. Разом зі своїм сином Ієгудою Крескесом створив у 1375 р. знаменитий Каталанський атлас.

Авраам Крескес, також відомий як, єврей Крескес, був призначений майстром карт і компасів Хуаном І, королем Арагону. Гроші, які він отримав за своє призначення, були використані на будівництво лазень для євреїв у Пальмі . У 1374 і 1375 роках Авраам та його син Ієгуда працювали за особливим замовленням. Хуан I Арагонський порадив владі, що йому потрібно отримати карту, на якій буде зображена Гібралтарська протока, узбережжя Атлантичного океану та сам океан. Карта, яку вони зробили, отримала назву Каталонський Атлас, і це найважливіша каталонська карта середньовічного періоду. За виконану роботу Крескесу та Ієгуді повинні були заплатити 150 арагонських золотих флоринів і 60 майорканських фунтів, відповідно, як було зазначено в документах самого принца і його батька, датованих 14-м століттям Педро IV, короля Арагонського. Принц Хуан мав намір подарувати карту своєму кузену (який пізніше став Карлом VI, королем Франції).

У цьому ж 1375 р. Крескес та Ієгуда у себе вдома, в єврейському кварталі Пальма-де-Майорка, зобразили на чотирьох аркушах пергаменту карту світу і ще на двох супровідні описи, які разом становили Каталонський атлас. Каталонський атлас призначався в дарунок Карлу VI французькому, хоча саме цей король вигнав усіх євреїв з Франції в 1394 році.

Атлас спочатку складався з шести аркушів пергаменту, які згодом були розрізані навпіл і натягнуті на дерев'яні щити. У першому та другому аркушах трактуються питання космографії, астрономії та астрології (зокрема, наголошується сферична форма Землі). Також наведено практичні поради мореплавцям. Чотири останніх аркуші атласу є розгорнутою картою-портуланом з включенням інформації про заморські країни по Марко Поло та Джону Мандевілю. Північ за арабською традицією — знизу. Належність міст позначена прапорами.

Перші два листки, що утворюють східну частину Каталонського Атласу, ілюструють численні релігійні посилання, а також синтез середньовічних mappa mundi (Єрусалим, розташований недалеко від центру) та подорожньої літератури того часу, зокрема Книги Марко Поло «Дива і подорожі» та «Подорож сера Джона Мандевіля». Можна визначити багато міст Індії та Китаю. Роз'яснювальні тексти повідомляють про звичаї, описані Марко Поло. Крескеси, які знали арабську мову, також користувалися розповідями подорожей марокканського дослідника Ібн Баттути. Мекка має блакитний купол і демонструє мусульманську молитву. Тексти поруч із зображенням мусульманських територій прикрашались куполами, Єрусалим був оточений ілюстраціями до оповідань Старого та Нового Завітів, таких як Едемський сад, розп'яття, Ноїв ковчег та інші. Зображення каравану ілюструє подорожній звіт Марко Поло.

Ілюстрація в Каталонському атласі супроводжується загадковим коментарем: «Каспійські гори, в яких Александр [Македонський] побачив дерева такі високі, що вершини їхні торкались хмар. Тут би він і загинув, якби Сатана не явив свій задум. І, за його задумом, він замкнув тут тартарів Ґоґа і Маґоґа і для них зробив два ідоли з металу, що і зазначено… Замкнув він також різні племена, які без коливання їли будь-яке сире м'ясо. З ними прийде Антихрист, і їхнім кінцем буде вогонь, який впаде з неба і знищить їх»  [Gorshenina,  2014].

В їхньому Каталонському атласі поміщена мапа “Panel 4 – Eastern Europe” (Східна Європа), що має червоно-синій напис “ROSSIA” (на правому березі Дніпра). Ліворуч зображені гори, підписані: “munt lussom de rossia”.

На карті зображено Львів (civitat de Leo), Київ (Chiva). Значок міста Львова увінчує прапор, де на зеленому полі зображено червоний хрест-якір Св. Климента Римського, який «виростає» з півмісяця, тобто це наш теперішній Тризуб.

В українських причорноморських степах, на Лівобережжі – країна “CCUMANIA”, на Правобережжі – країна “BURGARIA”, на схід від Куманії (CCUMANIA) – країна “ALIANIA” (Аланія).

«Центральноазіатські» топоніми вперше запозичені у Марко Поло, а також в Одоріко Порденоне і Джона Мандевіля. Цей атлас досить точно передавав загальну політичну ситуацію того часу, попри приблизність міст, річок і т. д. У ньому зберігалися і фантастичні елементи: гіганти на півночі; пігмеї на півдні — між Катаєм й Індією; королівство амазонок, Ґоґ і Маґоґ тощо.

Історична довідка.

У XIII—XIV століттях термін «Тартарія» поширюється в текстах, стає основним для опису просторів Центральної Азії й узагальненого позначення Монгольської імперії, хоча використовуються і різноманітні відповідники (азійська Сарматія, країна Ґоґа і Маґоґа, Степ тощо). Як зазначає С. Горшеніна, низка змін в етнонімі Mongghol або Mongghal в європейських мовах в кінцевому рахунку призводить до ототожнення монголів (тартарів) з нащадками Ґоґа і Маґоґа; у Матвія Паризького тартари належать до народів, замкненим Александром Македонським в горах за Каспійським морем до кінця світу. Згідно Матвію, з настанням кінця світу тартари звільняться, «аби скоїти велику бійню»; вони поширяться з півночі чотирма частинами світу, сповіщаючи прихід Антихриста. У Джона Мандевіля тартари вийдуть слідом за невідомим звіром через отвір в горах, зроблений лисицею [Gorshenina  Svetlana. L'invention de l'Asie centrale: histoire du concept de la Tartarie à l'Eurasie. — Droz, 2014. — 702 p. ].

Факт спорідненості з Ґоґом і Маґоґом «підтвердив», наприклад, домініканський місіонер Рікольдо да Монтекроче, наприкінці XIII століття відвідавши взятий монголами Багдад. Згідно його міркуванню, самоназва тартарів — Mogoli — є лише перекручуванням Magogoli, тому тартари — нащадки Ґоґа і Маґоґа. Хранителем «проклятих народів» був пресвітер Йоан. У версії «Романа про Александра» 1236 року замкнені мітичні царі (двадцять два чи двадцять чотири царі) Ґоґа і Маґоґа є царями тартарів (монголів): популярність міту про Александра Македонського зв'язала його з Монгольської імперією. Змішання траплялося не тільки в текстах, але і в іконографії — французька мініатюра початку XV століття (ілюстрація «Книги чудес світу» Марко Поло), що описує битву хана Хубілая в Бірмі, явно відтворювала побудову сучасної їй мініатюри про битву між Александром і Пором. На географічних картах паралель між Тартарією і Ґоґом і Маґоґом з'являється пізніше, хоча Матвій Паризький ще 1253 року на своїй карті Святої землі вказав, що тартари прийшли з околиць Ґоґа і Маґоґа (північний схід) [Gorshenina  Svetlana. L'invention de l'Asie centrale: histoire du concept de la Tartarie à l'Eurasie. — Droz, 2014. — 702 p. ].

Окрім Ґоґа і Маґоґа, тартарів пов'язували з також замкненими Александром Македонським десятьма втраченими колінами Ізраїлю (легенда сходить до Раннього Середньовіччя), ісмаїлітами і мідіянітянами зі Старого Завіту (останні два зіставлення є у Юліана); біблійні асоціації та відсилання до Александра кілька врівноважували негативні уявлення про тартарів. Марко Поло в одному з оповідань стверджував, що бачив переможених Александром тартарів (сюжет, найімовірніше, було узято з «Романа про Александра»). Загальним місцем було ототожнення монголів і євреїв, що виникло ще IX століття і поширилося за часів монгольських завоювань. Монголи виявлялися нащадками єврейських племен, вигнаних в Мідію ассирійським царем: як наслідок в XIII столітті Мідію і Персію не відрізняли від Тартарії; Рікольдо да Монтекроче вдавався до питанням про зв'язок між євреями і тартарами. Сліди цих чудернацьких етимологій і уявних зв'язків простежуються аж до XVIII століття. Іншим поширеним порівнянням був «зв'язок» між тартарами і скіфами (опосередковане через Ґоґа і Маґоґа, з якими скіфів пов'язували ще давньоримські історики). Ланцюжок асоціацій включав Ґоґа і Маґоґа, скіфів, тартарів, турків чи слов'ян, яких часто змішували з сарацинами. Так, для Роджера Бекона тартари були схожі на євреїв, скіфів і Ґоґа і Маґоґа. У протиставленні кочівників-тартарів осілим народам втілилася антична дихотомія між цивілізацією і варварством, ойкуменою і зовнішнім світом, доповнена розмежуванням християн і невірних. Дихотомія мала місце, наприклад, в описах Рубрука, Плано Карпіні, Матвія Паризького. Разом з тим, суперечливість конотацій, поєднання позитивних (уявне царство пресвітера Йоана або передбачувана релігійна терпимість монголів) і негативних (образ пекла) елементів в період конструювання Тартарії було вписано в політичний контекст того часу: страх перед монголами поєднувався з надією на їхню допомогу в боротьбі проти мусульман. Остання обставина підкріплювалася обставиною військової кампанії монголів на Близькому Сході; Рубрук повідомляв щодо їхніх протимусульманських планів [Gorshenina  Svetlana. L'invention de l'Asie centrale: histoire du concept de la Tartarie à l'Eurasie. — Droz, 2014. — 702 p. ].

Крім Каталанського атласу 1375 р., Аврааму Крескесу або його майстерні приписують також ще п'ять інших збережених дотепер карт. Як і Каталанський атлас, інші п'ять карт (чотири партулана і фрагмент mappa mundi) не підписані і не датовані, дату їх створення визначають десь між 1375 і 1400.

«Каталанський атлас», 1375 р., 6 листів пергаменту, карта від Атлантичного океану до Китаю, зберігається в Національній бібліотеці Франції в Парижі.

«Венеційська карта», 1375—1400 рр., Портулан (без Північної Європи), зберігається (It.IV, 1912) в Бібліотеці Марчіано, Венеція, Італія.

«Флорентійська карта», 1375—1400 рр., Портулан (тільки захід Середземномор'я), зберігається (Port.22) в Національній центральній бібліотеці, Флоренція Італія.

«Неаполітанська карта», 1375—1400 рр., Портулан, зберігається (ms.XII.D102) в Національній Бібліотеці Віктора-Еммануїла III в Неаполі, Італія.

«Стамбульська карта», 1375—1400 рр., Фрагмент mappa mundi, зберігається (1828) в Топкапи в Стамбулі, Туреччина.

«Паризька карта», 1400, Портулан, зберігається (AA751) в Національній бібліотеці Франції в Парижі.

Ієгуда Крескес продовжував традиції свого батька. Він був змушений прийняти християнство в 1391 р. і нове ім'ям – Якобус Рібес. Його називали «lo Jueu buscoler» (єврей-картограф), або «el jueu de les bruixoles» (єврей-майстер компасів). Ієгуді було наказано переїхати до Барселони, де він продовжив свою роботу придворним картографом. Пізніше його запросив до Португалії Енріке Мореплавець, але й там він виготовляв свої карти за майорканською традицією, тому його називали «Местре Яком де Мальорка». На зорі епохи великих географічних відкриттів він став першим керівником знаменитої морської обсерваторії принца Енріке Мореплавця на мисі Сагреш.

1410-1458 рр. Карта світу Борджія «Планісфера Стефано Борджіа» (Borgia Mappa Mundi).

До перших карт XV ст., на яких показано українські землі належить т. зв. Карта світу Борджія (Borgia Mappa Mundi).

«Планісфера Стефано Борджіа» – мідна кругла карта світу. Акцент на історії та традиційна номенклатура (назви/терміни/принципи) свідчить про те, що вона спочатку була розроблена як історична карта для використання в бібліотеці чи школі.

Нинішню назву «карта Борджіа» дано за ім'я італійського кардинала Стефано Борджіа, який купив її в Португалії в 1794 році. Датується дослідниками 1410-1458 років. Зберігається у бібліотеці Ватикану. Д. Анучін (1895 р.) датує карту 1410 р. Місце видання: можливо південна Німеччина.

Мапа типу Т-О. Орієнтація – південна. Діаметр 63 см. Африка знаходиться у верхній частині карти, а Європа – внизу праворуч, Азія – ліворуч. Карта вигравіювана на металевій пластині.

На карті, яка була насамперед настінною прикрасою, зустрічається згадка етноніму Тартарія.

На мініатюрі у Середньому Поволжі (лівобережжі) зображено кочове місто, можливо, це резиденція хана Великої Орди. Намети, чергуючись із візками, утворюють каре, у центрі якого б'є джерело води, поруч пасуться коні, на мініатюрах показаний побут кочівників; поблизу кочового стану присутній текст, який з невеликими змінами часто зустрічається і в картографії XVI ст. на тому ж місці: «Царство Великої Тартарії: коли тартари переміщаються в яке-небудь місце, вони запрягають бугаїв та інших в'ючних тварин і шукають таке місце, де гарні пасовища. Місто ж їх складається з багатьох наметів, возів та ін» [Джурова А., Димитров Б. Славянски ръкописи, документи и карти за българската история от Ватиканска библиотека и секретния архив на Ватикана (IX–XVII вв.). София. 1978. Таб. LVII (Borgiano XVI)].

На карті зображено екзотичних тварин, гібридних створінь, далеких і невідомих народів. На самому верху – силуети собакоголових фігур, що представляють «сарацинського ефіопського царя з його песиголовими людьми», знаходяться поруч із племенем ефіопських жінок, трохи праворуч на карті Едемський сад розташований поруч з Індією вище - гирла Гангу і зображується як земля чудес та дорогоцінного каміння. Це також досить близько до Китаю, країни, яка представлена крихітними фігурками, що збирають шовк з дерев.

Вавілонська, Олександрійська, Карфагенська та Римська імперії виділені на карті в упорядкованій послідовності. Щодо хаотичної італійської держави на той час картограф зазначає, що «Італія, гарна, родюча, сильна і горда, через відсутність єдиного правителя немає справедливості». Особливо згадуються різні хрестові походи, у тому числі кампанія Карла Великого в Іспанії, хрестові походи на північному сході Європи, Африка, а також майбутня «загроза» Гога і Магога, яких конкретно називають євреями й велетнями  із «поганими манерами». Карта має добре продуманий дизайн.

Чорне, Азовське і Каспійське моря з ріками, що в них впадають, - угорі, Північний океан і гори вздовж його берегів - унизу. Карта круглої форми, за даними Ф. Аделунга (1840), вона виготовлена на міді, була емальована, розміром у 2 фути (фут - 30,5 см). Гори, ріки, зображення людей, тварин, битв, караванів супроводжуються написами. Останньою за часом подією, згаданою на карті, є перемога Тімура над Баязидом 1402 р. На території Східної Європи в різних місцях позначені гори. З одного такого гірського хребта бере початок Дніпро. Поряд з Пруссією бачимо напис: Russia et Tartaria [Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с. + 24 с. іл. + 2 карти].

На планісфері 1448 р. бенедиктинського ченця із Зальцбурга Андреаса Валшпергера (Andreas Walsperger; 1415–?) ми також зустрічаємо одну з ранніх назв, пов'язаних з ім'ям «тартари». Тартарська імперія знаходиться вище Команського царства, що у Середньому Подонні.

На правому березі Дону (у автора спостерігається якась плутанина з річками) розташоване місто, а поряд текст: «Сарай – столиця тартар, де живе імператор». У Середньому Поволжі у землі Куманія – величезна мініатюра міста, обнесеного високою фортечною стіною, поруч знаходиться коментар: «Це місто (Сарай) джедит татарського Батайа, де великий хан і помер». Слід зазначити, що ім'я хана Золотої Орди, згадане на карті 1448 р., зустрілося перший і єдинийний раз у відомих мені картографічних легендах [Фоменко И. К. НАСЛЕДИЕ ЗОЛОТОЙ ОРДЫ В ЕВРОПЕЙСКОЙ КАРТОГРАФИИ XV–XVIII вв. (1). 2013].

На деяких портоланах демонструються стосунки васалітету всередині Золотої Орди. Наприклад, на морській карті 1482 р. Хайме Бертрана над Кримом вміщено постать правителя, що сидить на подушках з кривим мечем і круглим щитом з тамгою, поруч підпис «Цар Тартарії». Східніше є зображення імператора набагато більшого розміру зі скіпетром і державою, що називається «La Gran chan Amperator de Tartaria» [Ronciére De La C. La decouverte de l’ Afrique au Moyen age. Cartographes et explorateurs. Le Caire, 1925. №. 1–2. Pl. 19].

На анонімній планісфері середини XV ст. з Модени (т.зв. «Моденський анонім») у Великій Тартарії, ближче на північ біля зелених пагорбів покоїться величезна царська корона, яка відзначає місце обрання Темуджина ханом із титулом «Чингіз», прокоментоване наступною легендою: «В 1187 році тут був коронований Перший Тартарський Король» [Фоменко И. К. НАСЛЕДИЕ ЗОЛОТОЙ ОРДЫ В ЕВРОПЕЙСКОЙ КАРТОГРАФИИ XV–XVIII вв. (1). 2013].

Фра Мавро або Фра Мауро (італ. Fra Mauro; 1385—1459) — венеційський монах ордену камальдулів, працював в монастирі св. Михайла в Мурано і уславився на всю Європу як автор морських карт-портоланів і карт світу (Mappa Mundi). Фра Мауро прожив усе своє життя у монастирі на маленькому венеціанському острові Сан-Мікеле в затоці. Він використовував знання мандрівників і торговців, які стікалися до квітучої Венеції, яка була «столицею картографії того часу».

Основним джерелом інформації щодо Азії для Фра Мауро був купець і його співвітчизник, венеціанець Марко Поло, який опублікував свої подорожі за 150 років до того. Окрім Поло, Фра Мауро мав численні інші джерела зі всьому світу, зокрема використовував арабські (карту XII ст. географа Мухаммада аль-Ідрісі) та ін.

Найвідоміша його робота — Mappa Mundi (так звана Карта Фра Мавро). Створена наприкінці 1450-х років на замовлення португальського короля Афонсу V. Фра Мауро виготовив для його племінника Генріха Мореплавця велику карту всього відомого на той час світу, яка відобразила стан географічних знань європейців напередодні Великих географічних відкриттів. У роботі над цим документом муранському ченцю сприяв мореплавець Андреа Б'янко.

Це перша мапа, яка більше базується на науці, ніж на релігійній пропаганді цього часу. Судячи із записів на картах, він поділяв думку щодо сферичності Земної кулі. Фра Мауро застосував науковий підхід до своєї картографічної праці. На карті відображено всю територію Русі-України, Чорне й Азовське моря.

На карті досить докладно описана Русь. Карта світу Фра Мавро — одне з перших історичних джерел, в якому згадуються і виділяються три «кольорові» частини Русі: Червона Русь (Rossia Rossa), Чорна Русь (Rossia Negra), Біла Русь (Rossia Biancha).

Фра Мауро виділяє цілих 5 назв Русь (Rossia): південна та південно-західна Русь – Росія Росса (Червона); північні та північно-західні землі – Росія, Росія Сарматія чи Росія у Європі; східна – Росія Б'янка (Біла) Сарматія чи Росія в Азії; центральна та північно-східна – Росія Негра (Чорна). Автор пояснює цю колірну диференціацію так: «Цей поділ (країни) на русь білу, чорну та червону не має іншого пояснення як те, що ці частини Русі називаються так. Русь біла отримала свою назву від (близького) білого моря, інша частина – русь чорна називається так від чорної річки, а русь червона називається так за назвою червоної річки. Татари ж називають біле море «актеніз», чорну річку «карасу», а річку червону називають «козусу». Але зважаючи на те, що автору особистого не були добре відомі східнослов'янські землі, і тому в цьому регіоні було допущено ряд грубих помилок [Фоменко И. К. НАСЛЕДИЕ ЗОЛОТОЙ ОРДЫ В ЕВРОПЕЙСКОЙ КАРТОГРАФИИ XV–XVIII вв. (1). 2013].

Уся Україна поділена на «провінції». На Лівобережжі, в середній течії Дніпра окреслена провінція Р. Raxan (Раксан). Північніше провінції Раксан показана Rossia Rossa (Біла Русь). На лінії, яка розділяє ці дві провінції, напис: finecenexe in Rossia. Південніше Раксану-дві порівняно невеликі провінції: ближче до Дніпра - Р: thate, східніше - Р: chapeiach [Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с. + 24 с. іл. + 2 карти].

На Правобережжі, у верхній течії Дніпра провінція P. Maxaver (Максавер), південніше Polana (Поляна) та Siracio (Сіраціо), в нижній його течії – Ruenia (Руенія), в Причорномор’ї Gothia (Готія). Між територіями Рутенії та Ґотії вказано: degu. sta gothia venero in Italia [Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с. + 24 с. іл. + 2 карти].

Характерною особливістю карти Фра Мауро є позначення багатьох назв об’єктів, у т. ч. міст, фортець, для більшості з яких сьогодні важко знайти відповідники. Міста на карті позначені рисунками фортець, церков. Величина та характер цих зображень свідчать, до певної міри, про розміри та значущість населених пунктів.

Місто Chiovio (Київ) розташоване на захід від Дніпра.

На північний схід від нього подано напис: volocho, далі, в тому ж напрямку, – фортецю hicicha. Досить дивна локалізація Києва. Попри це, значно південніше, на лівому березі Дніпра, бачимо велике місто macharmi. Можливо, що це варіант турецької назви Києва — Мен-кермен, і автор, таким чином, зобразив два Києва. Адже фігурування Києва під власною та турецькою назвами спостерігається і на пізніших картах (див. мапу М. Кузанського з 1491 р.). Топонім «Мен-кермен» польський сходознавець З. Абрагамович відчитав на турецькій мапі України кінця XV ст., переклавши його як «Велике місто», «фортеця Київ» [Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с. + 24 с. іл. + 2 карти].

З інших українських міст на карті знаходимо: на Правобережжі - Leopolis (Львів), Cama[z]is (Кам’янець), Inocastro (Білгород). Крім цього, фіксуються також Orsuza, Siracio, на Лівобережжі – велике місто Chevooverchio, на півдні – Chabardi та інші (безіменні) об’єкти [Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с. + 24 с. іл. + 2 карти].

На північний захід від Білої Русі – Литва (Lituania). У Приазов’ї позначена Куманія (Chumania), а на схід від «провінції» Р. Raxan (Раксан) – Тартарія (Tartaria).

Річкова система представлена тут передовсім Дніпром (фігурує під турецькою назвою Oxuch), джерело якого розміщено далеко на півночі, а течія, накреслена хвилястою лінією, майже без відхилень спрямована на південь. Друга, також велика ріка, що тече з півночі на південь, в середній течії наближається до Дніпра і майже з’єднується з ним, а в нижній – йде йому паралельно. У середній течії ця ріка іменується fl Fixazos. Перед впадінням у Чорне море вона поділяється на два русла, на західному з них читаємо. fl. Turlo (турецька назва Дністра). Ймовірно, що автор карти зобразив Південний Буг, який впадає в Дністер [Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с. + 24 с. іл. + 2 карти].

На заході України рисунком зазначено гірські хребти, один з яких прямує на північ. У центрі Лівобережної України між Дніпром і Доном також розміщено гірський хребет, що тягнеться зі сходу на захід [Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с. + 24 с. іл. + 2 карти].

На мапі Фра Мавро є етнонім «Тартарія (Tartaria) – в назві регіонів, де раніше картографи зображували Аланію та Куманію (південноруські (українські) степи) у межиріччі Дніпра, Дону та Волги. Карта узагальнює середньовічну картографію і позначає перехід до сучасної епохи, проте, попри високу якість, образ Тартарії і на ній, і в картографії XV століття в цілому не зазнає істотних змін.

Є на цій карті та місто «Тартарія» – нижче гирла р. Ведмедиці, яка впадає у Дон. Це місто поки не піддається локалізації через слабку археологічну вивченість регіону.

Мініатюра першої столиці Золотої Орди міста Сарай на карті Фра Мауро значно поступається обнесеному потужною фортечною стіною Сараю, якому художник Андреа Б'янко не дарма дав визначення «Грандо». Поблизу Saray Grando присутня мініатюра розкішної усипальниці з супровідним текстом-епітафією, що перегукується з подіями 1395 р. «Тартарська Гробниця: в якій знаходиться 18 поховань, зроблених по волі Тамерлана, який учинив тут їм (тартар) найбільший розгром. І розпорядився поховати він тут тільки найзнатніших, і це погрібальний мавзолей подібний до того, що зображено (на карті)» [Wigal D. Historic maritime maps used for historic explorations 1290–1699. N.-Y. 2000. Map. No. 26.].

Цінність карти 1459 ще і в тому, що автор помістив на ній відразу дві столиці Золотої Орди на лівому березі Еділя (Волги): Сарай на лівому березі річки «Кара Сарай», при впаданні її в Еділь, відповідає місту Сарай-Бату, та «Сарай Грандо» (Сарай ал-Джедід). На карті є і третій Сарай – Сарай Калмуков, розташований на правобережжі Волги [Фоменко И. К. НАСЛЕДИЕ ЗОЛОТОЙ ОРДЫ В ЕВРОПЕЙСКОЙ КАРТОГРАФИИ XV–XVIII вв. (1). 2013].

У своїх записах він твердив, що «перевірив текст практичним досвідом, досліджуючи протягом багатьох років і відвідуючи осіб, гідних віри, які бачили на власні очі те, про що я тут сумлінно повідомляю» [Як середньовічний ченець, який ніколи не виїздив з дому, створив мапу світу https://www.bbc.com/ukrainian/articles/cw4m8dvvee0o?fbclid].

Числа, які Фра Мауро називає «відстанню небес», походять від математика й астронома Кампануса де Новара. «Від центру світу до поверхні Землі 3245 миль. Від центру світу до нижньої поверхні небес Місяця - 107 936 миль» тощо, пише він у верхньому лівому кутку Mappa Mundi [Як середньовічний ченець, який ніколи не виїздив з дому, створив мапу світу https://www.bbc.com/ukrainian/articles/cw4m8dvvee0o?fbclid].

На карті відсутня Америка - оскільки Христофор Колумб здійснив свою подорож через океан лише 33 роки потому в 1492 році. На карті також немає Австралії, але є Японія (за Фра Мауро - Cipango) - і це перше її зображення на європейській карті. І чи не найбільше вражає те, що Африка зображена в оточенні води з усіх боків - задовго до того, як португальці обігнули мис Доброї надії в 1488 році.

Дотепер збереглися оригінали тільки двох карт Фра Мавро, але їх достатньо, щоб встановити високий ступінь професіоналізму й точності Фра Мавро як картографа. За звичаєм арабських картографів він поміщав наверх карти південь, а не північ; також він сумнівався в тому, що Єрусалим — центр населеного світу. У 1450-і роки на замовлення португальського короля Афонсу V Фра Мавро виготовив для його дядька Енріке Мореплавця велику карту всього відомого на той час світу, яка відобразила стан географічних знань європейців напередодні Великих географічних відкриттів — так звану Карту Фра Мавро. У роботі над цією картою муранському ченцю сприяв мореплавець Андреа Б'янко. Детально представлено територію Золотої Орди [Пачкалов А. В. К вопросу о локализации топонима Calmuzi Sara на карте Фра-Мавро (1459 р.) // Annali di ca 'Foscari. Rivista della facolta di lingue e letterature straniere dell'universita ca 'Foscari di Venezia. XLVI, 1. Venezia, 2007. P. 311—318].

З кінця ХV ст. на розвиток європейської картографії значний вплив мали винахід гравіювання та друку і поява й поширення в Європі праці «Географія» К. Птолемея. Розвій картографування у Центральній Європі визначила карта Німеччини та сусідніх країн кардинала Миколи Кузанського, укладена приблизно у 1460 р.

1482 р. Бертран Хайме (Жауме), каталонський картограф. Портолан Середземного моря та Чорне море. Через нього можна простежити становлення Кримського юрту як самостійної держави та вихід його з-під влади Золотої Орди. На морській карті 1482 р. Хайме Бертрана над Кримом на правому березі Волги поблизу столиці Золотої Орди Сараю сидить на подушках правитель Золотої Орди з кривим мечем і круглим щитом з тамгою, поруч із підписом «Хан Тартарії». На сході є зображення імператора набагато більшого розміру зі скіпетром і державою, що називається «La Gran chan Amperator de Tartaria», який недвозначно поглядає на Захід, на правителя Русі (Rey de Rossia), який, своєю чергою, дивиться на свого східного опонента.

Яке саме державне утворення на карті 1482 р. вважається «Руссю» — визначити важко. Імовірно, що Московія, адже капелюх «короля Русі» (тюрбан) ідентичний капелюху царя Тартарії, що вказує на політичний зв’язок із Золотою Ордою або «цивілізаційний» зі Сходом взагалі. Великого князівства Литовського, Жемайтійського і Руського або Руського воєводства Польського королівства з центром у Львові це не могло стосуватися. Після виходу Великого Московського князівства з-під безпосередньої влади Орди 1480 р. воно з деяким запізненням потрапляє на портолани як королівство (суверенна держава). 

Зверніть увагу, що всі найважливіші об’єкти на карті мають двомовні підписи, як латинською, так і турецькою. Цей факт свідчить про те, що портолан використовували також османи  – лоцмани чи географи. Прапор із хрестом святого Георгія, й  досі майорить над Кафою, хоча османи захопили півострів за 7 років до створення карти. Найдивовижніше те, що ми чи не вперше бачимо на цій карті топонім «Крим»! Напис позначає півострів червоним чорнилом, щоб привернути увагу глядача. У письмових джерелах східного походження топонім «Крим» зустрічається ще в XIII ст. До появи цієї карти, а часто й пізніше, західні картографи позначали півострів і частину Північного Причорномор’я назвою «Газарія», що походить від етнотопонімів «Гацар» (Хазарія) [Фоменко, 2011], Таврика тощо.

1489 р.Портолан генуезця Альбіно де Канепа (Albino de Canepa). Італійський картограф. Про нього відомо дуже мало, крім того, що він громадянин Генуї.

На його карті все Північне Причорномор'я марковано прапорами республіки святого Георгія — Генуї, хоча карта датована 1489 р. Цей графічний прийом зображення прапора, що впізнається, на картах у XV—XVI ст. демонстрував читачеві, кому належить ця територія. Кримський півострів позначений як «Gazaria» (Газарія), але на північ мініатюрист помістив два величезні ханські намети, що побічно свідчить про політичні зміни в регіоні, причому не на користь європейців.

Тартарія на європейських картах XVI ст.

Розрив зі спадщиною Птолемея відбувається на початку XVI  ст. На португальській карті (1501-1504) Тартарією називали територію між Ісартус (Яксартус) до Оккардо (Обі), до Уральських гір.

У цей період Кримське ханство на графічних полях європейських карт обзавелося кордонами, іконографією правителя, побутовими деталями та ін. атрибутами картографічної державності.

1505 р. Планісфера де Кавері (іт. Il planisfero di Caverio), також знана як карта Каверіо, Канеріо або Канері — карта світу, створена генуезьким картографом Ніколо де Кавері близько 1505 р. Карту нанесено на пергаменті від руки й розфарбовано. Має десять секцій, які разом складають прямокутник 225×115 см. Зберігається у Національній бібліотеці Франції.

Українські землі не підписані, московитські на карті – ROSSIA.

Назва «Tartaria» зустрічається на карті двічі. В центрі Золотої Орди, що називається на карті «Tartaria», у червоно-синьому розкішному наметі, над яким майорить червоний двокінцевий стяг із золотою джучидською тамгою, на низькому троні сидить правитель. Це єдине антропоморфне зображення на карті, що свідчить про його особливе значення.

1507 р. Топонім «Tartaria Precopiensis» (Перекопська Татарія) вперше з’явиася на карті видатного українського картографа Бернарда Ваповського і Марко Беневентано (Marco Beneventano), яка була видана в 1507 р. як «Tabula Moderna Polonie, Ungarie, Boemie, Germanie, Russie, Lithuanie» (Сучасна карта Польщі, Угорщини, Богемії, Німеччини, Русі, Литви). Надрукована ця мапа була в Римських виданнях «Географії» Птолемея 1507 та 1508 рр.. За основу було взято карту Миколи Кузанського.

Найзахідніша гілка «тартарських» народів – «Tartaria Precopiensis» розміщена на східному березі річки Дніпро.

1525 р. (жовтень). Венеція. Перша рукописна карта Московії була створена Баттіста Аньєзе.

Баттіста Аньєзе (Battista Agnese; бл. 1500—1564), італійський картограф родом з Генуї, який працював у Венеції. Він спирався на відомості, отримані від Дмитра Герасимова – московитського посла до Римського папи, дипломата і перекладача.

На порівняно невеликій карті Московії присутні сім етнонімів «Тартарія» і «Тартари» та одне зображення «MAGNUS TARTARUS OCCIDENTALIS». Позаду правителя Тартар поміщене місто з наметів. Сусідами московитів на сході представлені Ногайскі і Шібанські тартари (Nogai tartari, Sciabani tartari), а при впадінні Ками (не підписано) у Волгу позначено татарське місто Казань (Casanum tatarum), і на півдні – Перекопські, тобто кримські, тартари (Precopite tartari). Просто Тартарія (Tartaria) розташована між нижньою течією Дніпра й Азовським морем; Тартарія Азійська – по обидва береги Волги; Тартарія розташована над Casanum tatarum. Ще одна Тартарія знаходиться в Західному Сибіру, де і сидить MAGNUS TARTARUS. 

1512 р. Весконте Маджоло. Весконте Маджоло (Vesconte Maggiolo; 1475-1549), також пишеться Майолло та Майоло, був генуезьким картографом. Він народився в Генуї, в одній з великих морських держав середньовічної Італії та важливому центрі банківської справи за його життя. Він не лише народився в сім’ї картографів, але й отримав монополію Республіки на понад 150 років для забезпечення незмінної якості цих важливих навігаційних інструментів. Тому йому судилося стати одним із найвидатніших картографів XVI століття.

Можливо, був товаришем моряка-дослідника Джованні да Верраццано.

Спочатку працював та вчився в Генуї (карта світу, 1504 р.). Потім з 1511 по 1518 рр. працював в Неаполі. Перебуваючи в Неаполі він створив, зокрема, два атласи, три морські карти та морську планісферу, перш ніж він був відкликаний до Генуї дожем Оттавіано Фрегозо в 1518 році.

Маджоло отримав посаду «Magister cartarum pro navigando», яка супроводжувалася платнею 100 лір на рік. У 1521 році генуезький сенат підтвердив його посаду та довічну платню, а в 1529 році він отримав право передати їх своєму синові. Остання відома робота Маджоло була опублікована в 1549 році, через рік після того, як він став першою людиною, яка використала термін «Rio de Amaxones» для позначення наймогутнішої річки Південної Америки (Амазонки) на карті.

Знаменитий морський атлас Весконте Маджоло складається з чотирьох карт (пергаментів), які були зроблені в Пармі в 1512 році. Оригінал знаходиться в Biblioteca Palatina в Пармі. Існують численні карти-портолани, атласи та принаймні дві інші карти світу Весконте Маджоло: одна з Генуї, 1531; інша, що зберігається в публічній бібліотеці в Тревізо (італійською мовою), датована Генуєю, 1549.

Карти в атласі є прекрасними зразками мистецтва італійського Відродження. Вони намальовані красивою палітрою основних кольорів, які підсвічуються золотом. По-перше, це детальна карта Африки та її північного, західного та південного узбережжя, а також сусідніх регіонів Середземномор’я та Європи. На другій карті показано Чорне море та Малу Азію, а також Грецію та Східне Середземномор’я, а на третій – Центральне та Західне Середземномор’я, Пелопоннес і Крит. Нарешті, на четвертій карті показано узбережжя Північного моря та Атлантичного океану Західної Європи, Британських островів і Північної Африки.

На карті «Африка…» 1512 р. бачимо загальні обриси узбережжя Чорного моря та ближчі держави: Туркія (Туреччина), Команія (половці), Тартаро (Тартарія), Полонія (Польща), Россія (Русь).

З ослабленням Монгольської імперії та держави Золота Орда зображення сарайського правителя на картах поступово зменшується у розмірах, змінюється також його титулатура – слово «імператор» редукується.

Цар Tartaro. Ця карта демонструє європейському читачеві не агресивний образ «Tartaro». Причому тут ми бачимо не збірний образ східного тартарського імператора, а іконографію кримського хана.

Але на його ж портолані 1541 р. мініатюра «Tartaro» набуває вже «страшного» вигляду. Тут ми бачимо озброєного та дуже небезпечного «Tartaro» з величезним кривим мечем.

Яке саме державне утворення вважається «Руссю» — визначити важко. Імовірно, що Московія, адже капелюх «короля Русі» (тюрбан) ідентичний капелюху царя Татарії, що вказує на політичний зв’язок із Золотою Ордою або «цивілізаційний» зі Сходом взагалі. Великого князівства Литовського, Жемайтійського і Руського або Руського воєводства Польського королівства з центром у Львові це не могло стосуватися. Після виходу Великого Московського князівства з-під безпосередньої влади Орди 1480 р. воно з деяким запізненням потрапляє на портолани як королівство (суверенна держава). Певну загадку становить те, що мав автор на увазі під таким анахронізмом, як «Команія» [К. Галушка, 2014].

У 1527 році він створив карту із зображенням подорожей Джованні да Верраццано. Ця карта мала серйозну помилку (однойменні «Море Верраццано» та «Протока Верраццано», які зображували велике море, яке, як вважають, було Тихим океаном, через вузьку протоку на східному узбережжі Північної Америки), оскільки Верраццано неточно описував північноамериканський континент. Ця помилка продовжувала відображатися на картах більше століття. Копія цієї карти 1527 року була знищена під час Другої світової війни.

1513 р. Мартін Вальдземюллер (Martin Waldseemüller; бл. 1470—1520) — німецький картограф та географ, автор «Вступу до космографії» (1507). Відомий завдяки складанню найбільш ранньої карти, на яку нанесено назву «Америка». Він припустив, що назва «Америка» походить від латинського варіанту імені Амеріго Веспуччі. Вальдземюллер не знав напевно і просто намагався пояснити слово, яке зустрічав на інших картах — в тому числі й на карті Кабота.

На «Сучасній карті Європейської Сарматії або Угорщини, Польщі, Русі, Пруссії і Волощини» (Tabula Moderna Sarmatie Eur Sive Hungarie Polonie Russie Prussie et Wallachie) найдетальніше показано територію від Одеру до Дніпра і західного узбережжя Чорного моря.

Це одна із перших друкованих карт із назвою «РУСЬ» у заголовку. Це також одне з перших джерел, де західноукраїнські землі позначені як «Русь» (Russia).

Перша друкована карта із назвами «Русь», «Польща» та «Литва» у заголовку і перша друкована карта, де західноукраїнські землі позначені як «Русь» (Russia) це – карта 1507 р. Богдана Ваповського і Марко Беневентано  «Tabula Moderna Polonie, Ungarie, Boemie, Germanie, Russie, Lithuanie» (Сучасна карта Польщі, Угорщини, Богемії, Німеччини, Русі, Литви).

Карта має дві назви «Русь». Одна Русь (Rvssia) позначена біля м. Холм (на північному сході від Герцинського лісу (Silua Hertinia), друга – біля Львова. Це територія Руського воєводства, створеного в 1434 р. (існувало в 1434–1772 рр.). Позначено також Поділля (Роdolia) на південь від заліснених Карпат (Carpatus Mons).

На півдні – Перекопська Татарія (Tartaria Precopiensis). А на Кримському півострові уважний європейський читач міг побачити, що Крим на початку XVI ст. позначений як «Таврика Херсонеська, а нині Мала Тартарія».

Українське Лівобережжя подано схематично. На карті вперше позначено багато українських міст, зокрема на Львівщині: Львів (Leopolis), Самбір (Sambor), Стрий (Striy), Глиняни (Glinianі), Буськ (Bujzco), Городок (Grodeck) та ін.

Землі на захід від Одеру названа частиною Великої Німеччини (Magne Germanie pars).

У верхньому правому куті зображено Московське князівство (Dvcatvs Mosckovia), на південь від нього – Біла Русь або Московія (Rvssia Alba sive Mosckovia).

Мапа створена на основі карт Центральної Європи Ергарда Етцлауба та карти М. Беневентано / Б. Ваповського, що входила до Римських видань «Географії» К. Птолемея 1507 p. та 1508 р.

1516 р. Мартін Вальдземюллер.

Мартін Вальдземюллер (Martin Waldseemüller; бл. 1470—1520) — німецький картограф та географ, автор «Вступу до космографії» (1507). Відомий завдяки складанню найбільш ранньої карти, на яку нанесено назву «Америка». Він припустив, що назва «Америка» походить від латинського варіанту імені Амеріго Веспуччі. Вальдземюллер не знав напевно і просто намагався пояснити слово, яке зустрічав на інших картах — в тому числі й на карті Кабота. Пізніше на своїй карті світу 1513 року він замінив слово «Америка» на «Terra Incognita».

З 2005 року карта Вальдземюллера 1507 року є частиною Всесвітньої документальної спадщини ЮНЕСКО.

Він народився близько 1470 року в німецькому містечку Вольфенвайлер. Його батько був м'ясником і переїхав до Фрайбурга (нині Фрайбург-ім-Брайсгау) приблизно в 1480 році. Нині його іменем названо вулицю та площу у Вольфенвайлері.

У 1490 році, у віці близько 20 років, він був зарахований до університету Фрайбурга під ім'ям Мартінус Вальцземюллер. Вивчав математику і географію.

Одним із його вчителів був Грегор Рейш, який познайомив його з космографією. Під час навчання познайомився з Матіасом Рінгманном з Ельзасу. Після навчання Вальдземюллер і Рінгманн разом подорожували.

Після закінчення університету він жив у Базелі (Швейцарія), де був висвячений на священника, і, мабуть, отримав досвід друку та гравюри, працюючи з громадою друкарів у Базелі (в його дядька тут була друкарня).

Близько 1505 переїхав до Лотарингії, в містечко Сен-Дьє-де-Вож. .

Під патронатом Рене II, герцога Лотарингії, там утворилася асоціація вчених-гуманістів. Вони називали себе «Gymnasium Vosagence», а їхнім лідером був Вальтер Луд. Мартін Вальдземюллер викладав там як професор космології і водночас працював картографом разом із Рінгманном, який був професором латини.

Початковим наміром асоціація вчених-гуманістів було видати нове видання «Географії» Птолемея. Вальдземюллера запросили приєднатися до групи та внести свої знання з картографії. Незрозуміло, як він привернув увагу групи, але Люд пізніше описав його як майстерного картографа. Матіас Рінгманн також був залучений до групи через його попередню роботу з географією та знання грецької та латинської мов.

1507 р. Вальдземюллер спільно з Матіасом Рінгманном розробили та опублікували твір «Вступ до космографії» з картою світу, вживши для назви одного з континентів слово «America». Зображення цієї невідомої землі вперше з'явилося роком раніше на карті Джованні Маттео Контаріні.

1513 р. одна з карт Вальдземюллера була опублікована у виданні «Географії Птолемея» Йоганном Шоттом.

1516 р. Вальдземюллер видав ще одну великомасштабну настінну карту світу на дванадцяти друкованих аркушах — «Карту морських мандрів португальських мандрівників» (Carta marina navigatoria Portvgallen navigationes).

1520 р. Мартін Вальдземюллер помер у Сен-Дьє.

«Carta marina navigatoria Portvgallen navigationes» (Карта морських мандрів португальських мандрівників). Надрукована в Страсбурзі. Основою цього видання послужила карта Ніколоса де Кавері. Кожен фрагмент карти має розмір 45,5×62 см, загальний її розмір досягає 1,28×2,33 метра. Це великомасштабна настінна карту світу на дванадцяти друкованих аркушах.

Українські землі на карті це – Поділля, московитські – Руссія та Московія.

Четвертий аркуш карти «Тартарія». Тартарія включає ряд територій Московського царства і Далекого Сходу: монголи живуть в «справжній Тартарії» («Terra Mongal et que vera Tartaria dicitur»), а дві тартарські провінції — Tartaria Corasine (змішання Хорасана і Хорезму) і Tartaria Torquesten (Туркестан) — знаходяться південніше, на схід від Каспійського моря. Ці дві Тартарії замінюють, відповідно, птолемеївські Скіфію, Согдіану і Бактрію.  Протягом XVI століття відбувається «наступ» сучасних назв на територію, раніше відношувану до Тартарії; зокрема, у Ґерарда Меркатора (1541) й Абрагама Ортеліуса. На карті світу Абрагама Ортеліуса (1564) Тартарія розташовується далеко на півночі Азії, займаючи невизначене становище між Московією і Далеким Сходом [цит. за: Gorshenina, Svetlana. L'invention de l'Asie centrale: histoire du concept de la Tartarie à l'Eurasie. — Droz, 2014. 702 p.].

Опис карти. Вона характеризується своїм прямолінійним зображенням із масштабами горизонтальної та вертикальної осей, а також використовує набір допоміжних ліній із 16 центрами на круговій лінії та центральною точкою, що призводить до дуже сильної подібності до карти Кавері 1506 року.

Рівень декоративного оформлення виглядає дещо зниженим порівняно з його картою 1507 року. «Carta Marina» має такий самий розмір, як його карта 1507 року, і містить значно розширену та виправлену географічну інформацію. Точніше, якщо мова йде про узбережжі Венесуели та Бразилії.

«Carta Marina» можна вважати першою друкованою морською картою в усьому світі. Частково через суперечки навколо його раннього позначення Західної півкулі як «Америка» Вальдземюллер опускає це слово в «Carta Marina» і заявляє, що Північна Америка пов’язана з Азією.

Карта 1516 року, на відміну від карти 1507 року, показує існування не Тихого океану, а сильно зменшеного материка Південної Америки. Зображення Вальдземюллером цього фрагмента континенту не відрізняється від відомої «планісфери Кантіно», карти, відомої як «карта адмірала», яка міститься у виданні Вальдземюллера «Географії» Птолемея 1513 року, і тому її можна знайти не лише в «Carta Marina».

Стратегічно розташувавши лівий список, картограф залишив відкритим питання про те, чи була протока, яка забезпечує вихід до Тихого океану. Однак Бальбоа вже в 1513 році відкрив, що на захід від Центральної Америки є океан.

1522—1525 рр. Лоренц Фріз. Карта «TAB[ULA] MOD[ERNA] TARTARIE». Страсбурзькі видання «Географії» Птолемея. Формат  35.2 x 47.0 см. Тартарія (TARTARIE) починається за Волгою. Біла Русь (Russia Alba) позначена між Дніпром і Доном. Білоруські землі позначені як Московія.

1525 р. Паоло Джовіо (Paolo Giovio; 1483–1552), італійський лікар, історик, колекціонер.

Назва карти «Paolo Giovio MOSCHOVIAE Tabula ex relatione De / metrii (l)eg(a)ti descripta sicuti ipse a pluribus / accepit cum totam provinciam minime se pera / grase fateatur. Anno M.D.XXV Me(n)se Octob» (Карта Москви була складена за відомостями посла Димитрія, які він сам запозичив у інших, оскільки, за його визнанням, відвідав лише невелику частину всіх провінцій. Рік 1525, місяць жовтень).

Українські землі на карті – PODOLIA (Поділля). Позначено дві Тартарії (Tartaria) - одна між Дніпром і Доном, друга - на схід від Волги.

1525 р. Баттіста Аньєзе. На порівняно невеликій карті Московії присутні сім етнонімів «Тартарія» і «Тартари» та одне зображення «MAGNUS TARTARUS OCCIDENTALIS».  Позаду правителя Тартар поміщене місто з наметів. Сусідами московитів на сході представлені Ногайскі і Шібанські тартари (Nogai tartari, Sciabani tartari), а при впадінні Ками (не підписано) у Волгу позначено татарське місто Казань (Casanum tatarum), і на півдні - Перекопські, тобто кримські, тартари (Precopite tartari). Просто Тартарія (Tartaria) розташована між нижньою течією Дніпра й Азовським морем; Тартарія Азійська – по обидва береги Волги; Тартарія розташована над Casanum tatarum. Ще одна Тартарія знаходиться в Західному Сибіру, де і сидить MAGNUS TARTARUS.  

1529 р. Конте ді Оттомане Фредуччі (Conte di Ottomano Freducci; XV ст. -поч. XVI ст.). Жив і працював в Анконі між кінцем XV ст. і першою половиною XVI ст. Як засвідчує сучасник Ф. Ферретті в «Diporti notturni», кілька членів родини Фредуччі відзначилися в Анконі своїм досвідом картографів, малюючи карти такої ж цінності, як і ті, що походять із місць із добре відомою картографічною традицією, таких як Лувен, Антверпен, Венеція та Рим. Насправді картографом був Оттомано Фредуччі, син того Лілло або Леліо, якого називали «турком з Анкони» за його відданість Мураду та його міністрам, з якими він спілкувався під час своєї професії купця, особливо в Константинополі, де він виконував делікатну діяльність, особливо коли місто потрапило до рук Мехмета II у 1453 році.

На знак поваги до своїх «турецьких симпатій», як кажуть джерела того часу, Лілло Фредуччі хотів назвати свого сина Османом, таким чином повторюючи назву імперського роду Османів, від якого він отримав захист і прихильність. Осман, який «у турецьких любовних справах не поступався своєму батькові», впавши в злидні через громадські та приватні нещастя, звернувся за допомогою до Мехмета II, якому він висловив почуття вдячності, доручивши Джованні Маріо Філельфо, синові гуманіста Франческо, написати поему «Amyris, seude vita rebusque gestis… Mahometti Turcorum principis».

На портолані 1529 р. майстра з Анкони Конте ді Оттомане Фредуччі в художній формі показано становлення державності Кримського юрту. Збірний образ тартарського правителя (художник втілив його в образі Тамерлана) поміщений у Північному Причорномор'ї поблизу Криму у межиріччі Дніпра та Дону над регіоном «Куманія». На мініатюрі правитель Тартарії сидить на низькому троні, озброєний східним щитом і кривим мечем. Його погляд спрямований у бік Заходу, на «Короля Русі». За спиною владики поміщений топонім «Tartaria», а під ногами текст латиною, що складається з 8 регістрів, який повністю наводиться нижче. Зазначимо, що протографи такого тексту зустрічаються на генуезьких портоланах другої половини XV ст.

«Цей імператор називається «Великий Тартарус» («Magnus Tartarus»), і у своїй державі він має велику могутність. За його наказом можуть зібратися двісті тисяч вершників і безліч піших воїнів. Що ж до способу життя тартар, то він дуже відрізняється від життя в місті. Вони мають загрозливий зовнішній вигляд і образ, що відштовхує: широкі обличчя і маленькі очі. Їхні житла та міста, в яких вони живуть зі своїми сім'ями, складаються з возів, які вони переміщують за допомогою коней та бугаїв. Земля їх є низинною долиною. З-поміж їхнього народу вийшло багато діяльних і могутніх правителів, і особливо один, який приєднав до своєї імперії володіння Візантії в Малій Азії, обидві Вірменії, Месопотамію, землю Халдеїв, Сирію, Мідію, Персію і навіть частину Індії; під час завоювань він піддав вогню багато міст, а звали його «великий Тамерлан».

Морську карту, складену в 1538 році, яка включає західне узбережжя Африки та Європи, й іншу карту на пергаменті, що зберігається в Державній бібліотеці Лукки, яка включає майже всю Європу, північне узбережжя Африки, Азійську Туреччину аж до Червоного моря, зазвичай приписують Оттоману Фредуччі.

1540 р. Баттіста Аньєзе. Портолан басейну Чорного моря. Українські історико-географічні землі – PODOLIA (Поділля) та RUBEA RUSSIA ALBA (Червона Русь), а московитські – Тартарія (Tartaria). На сході представлені Ногайскі і Шібанські тартари (Nogai tartari, Sciabani tartari).

Наприкінці XV ст. почалися подорожі європейців до Московії, їхні повідомлення вплинули на картографію Тартарії. Особливе місце займали «Записки про Московію» (1549) Зиґмунда фон Герберштайна.

1546 р. Карта із «Записок про Московію». Автор Зиґмунд фон Герберштайн.  Гравер Авґустин Гіршфоґель. На карті з'являється шлях до Китаю через Північний океан. Українські землі не підписано. Позначено міста: Київ, Кам’янець, Черкаси, Очаків і т. д. Між Азовським морем і Каспійським морем – Тартарія (Tartaria), в пониззі Волги – Ногайські Тартари, за Каспійським морем – Сибір.

1540 р. Себастьян Мюнстер. Карта “POLONIA ET VNGARIA XV NOVA TABVLA” (Нова карта Польщі та Угорщини). Вперше ця карта була надрукована в “Geographia Universalis”. Гравером карти був відомий німецький художник Ганс Гольбейн-молодший. Формат мапи 34,5 х 25,7 см.

«Географія» і «Космографія» містили карту українських земель під назвою «Польща та Угорщина» (Poloniae et Ungariae). Ця карта значною мірою базується на попередній карті, підготовленій Бернардом Ваповським, опублікованій у 1526 році Флоріаном Унглером (Florian Ungler). Ця карта відома на Заході як «Tabula Poloniae» і приписується Йоганну Вапорському (опечатка в назві). Молдавська частина карти створена на основі карти Райхерсдорфера (Reichersdorfer).

Мюнстерське видання, порівняно з оригіналом, містить від 10 до 60% менше деталей в окремих областях. Ця карта, незважаючи на численні недосконалості, була найвідомішою завдяки численним виданням, і саме за нею та супровідними описами формувались уявлення про Русь-Україну. Карта друкувалася до 1588 року, коли Себастьян Генрік-Петрі (Sebastian Henric-Petri) представив абсолютно новий блок, технічно кращий, але не позбавлений старих недоліків розташування та помилок у назві. Вперше на карті позначено Варшаву. Цей блок був вигравіруваний Урсом Графом Старшим із Золотурна.

Карта публікувалася під різними назвами: “POLONIA ET VNGARIA XV NOVA TABVLA”, “POLONIA ET VNGARIA XX NOVA TABVLA”, «Landtafel des Ungerlands / Polands / Rüʃʃen / Littav / Walachei und Bulgarei» (Карта Угорщини, Польщі, Русі, Литви, Волощини і Болгарії), «POLONIA ET VNGARIA Nova Descriptio», “Nouuelle defcription de Poloigne & Hongrie” (Новий опис Польщі та Угорщини).

Мапа регулярно перевидавалася:1542, 1544, 1545, 1550, 1551, 1552 рр. і т. д., аж до 1628 р. (близько 40 видань).  У виданнях 1545 і 1552 рр. заголовок в назві карти має позначення “XX”, в інших виданнях – “XV”.

Мапа у 1541-1552 рр. публікувалась у п’яти виданнях «Географії» К. Птолемея латинською  мовою, а у 1544-1578 рр. – у декількох десятках видань «Космографії» С. Мюнстера різними мовами. У німецькомовних виданнях вона виходила під назвою «Landtafel des Ungerlands / Polands / Rüʃʃen / Littav / Walachei und Bulgarei» (Карта Угорщини, Польщі, Русі, Литви, Волощини і Болгарії).

Карти 1550 р. мають назви “Nouuelle defcription de Poloigne & Hongrie” (Новий опис Польщі та Угорщини) та «POLONIA ET VNGARIA Nova Descriptio».

Мапа цікава тим, що на ній чи не вперше присутні регіональні назви українських земель: Rvssia (Русь; між р. Західний Буг та р. Сян; назву «Русь» вжито один раз на території Руського воєводства.) зі Львовом (Leopol), Podolіa (Поділля), Volhinia (Волинь), Pokutze (Покуття), Codimia (Кодимія), Bessarabia (Бессарабія) та ін. Показано сусідів українських історико-географічних регіонів – Молдову (Mvldavia), Трансільванію (Transilvania), Волощину (Valachia) та ін.

Себастьян Мюнстер на цій карті вперше позначив Кодимію.

На карті з'являється «герб» Кримського ханства - тамга. Дизайн її своєрідний. Це похідна від тамги хана Узбека (версія 1312). Чорна тамга вписана в червоне гербове поле та вміщена над Азовським морем. Над цим «гербом» показано назву регіону, яка кочуватиме за європейськими картами кілька століть — «Мала Тартарія» (Tartaria minor). Сам Кримський півострів «належить» перекопським тартарам («Tartaria Preсopens»). Кримська топоніміка на карті лапідарна: на перешийку вже відзначено укріплення - «Preсop»; «Coslo» (Євпаторія); «Kerkel» та «Monсop» (Мангуп).

Тарак-тамга (крим. taraq tamga) — герб кримських татар, родовий знак династії Ґераїв, що правила в Криму. У дослівному перекладі з кримськотатарського — «гребінь-тамга», «тавро». Першим цей символ почав використовувати засновник Кримського ханства Хаджі I Ґерай (кримський хан у 1427–1456, 1456–1466 рр.). Відтоді знак є символом ханської влади.

На північному сході від Києва позначена Біла Русь (Rvussia Alba), і вже далі на схід – Московія (Moscovia).

Біла Русь та Московія знаходяться на схід від Дніпра, в районі річок Десни і Сейму. Розташування річок та міст на мапі ще доволі приблизні, але можна чітко локалізувати по кордоні річок Сейм (де видно Путивль та Рильськ) та Десни. За цим кордоном починається на мапі Московія. Цікава сама назва міста Москви – Moschia (Мосхія). В праці (1773) В. М. Татищева та Г. Ф. Міллера “Исторіиа россійская с самых древниейших времен неусыпными трудами через триттсать лѣт собранная и описанная покойным тайным совѣтником и астраханским губернатором Васильем Никитичем Татищевым: Том 2” теж згадується топонім «Мосхїя» (ріка).

1550 р. Баттіста Аньєзе. Портолан басейну Чорного моря. Українські історико-географічні землі – PODOLIA (Поділля), а московитські – Тартарія (Tartaria).

1550 р. Баттіста Аньєзе. Портолан басейну Чорного моря (Біла Русь, Тартарія та Московія). Українські історико-географічні землі – RUSSIA ALBA (Біла Русь), а московитські – Тартарія (Tartaria) та Мосха царство (Московія; MOSHA REGIA).

1553 р. Якопо Маджоло (Iacopo Maggiolo; ? – Генуя, бл. 1605) – італійський картограф. Він також був відомий як Джакопо (Jacopo) або Джакомо (Giacomo).

Належав до родини генуезьких картографів, Якопо був молодшим сином Весконте Маджоло (Vesconte Maggiolo; 1475-1549) та братом Джованні Антоніо (Giovanni Antonio). З 1529 року, коли він, ймовірно, був ще дитиною, він займав разом зі своїм батьком офіційну посаду «Magister cartarum pro navigando» для Республіки Генуя, повністю замінивши його після його смерті. Картографічне виробництво Якопо, як і його батька, дуже плідне між 1551 і 1573 роками, було зосереджено на Середземноморському басейні.

Його перший збережений документ, що зберігається в Баварській державній бібліотеці, датується 1551 роком, останній був підписаний у 1602 році, через 29 років після попереднього. Існує гіпотеза, що це була робота, завершена роками раніше, і що Маджоло сфальсифікував дату, щоб переконати генуезький уряд продовжувати виплачувати йому зарплату, яку він отримував до 1605 року. Музей Галілея у Флоренції володіє морською картою Середземного моря, Чорного моря та європейського узбережжя Атлантичного океану, датованою 1565 роком.

Не маючи спадкоємців, його племінник Корнеліус, син Джованні Антоніо, пішов його стопами, отримавши посаду «магістра» через шість років після смерті дядька.

1553 р. Портолан Середземного та Чорного морів.

На карті ми бачимо озброєного та дуже небезпечного «RE DE Tartaria» (Короля Тартарії) з величезним кривим мечем та «RE DE Moschovia» (Короля Московії).

1563 р. Портолан Середземного та Чорного морів.

На портолані. Джакомо Маджоло зображено  «RE DE Russia» (Короля Русі), «RE DE Tartaria» (Короля Тартарії) та «RE DE Moschovia» (Короля Московії). Всі вони сидять на тронах.

В Північному Причорномор'ї, де практично над усіма містами майорять прапори з символікою Османа, знаходиться величезний ханський намет, розшитий золотими візерунками. Перед ним на високому європейському троні сидить «Тартарський Король» у чалмі та з пишними вусами. Художник не забезпечив «Re de Tartaria» ніякою зброєю, і виглядає він, як не дивно, зовсім не агресивно. Погляд «Короля» спрямований на Схід. А над розкішним наметом, що маркує ханську ставку, майорить прапор із зображенням золотого півмісяця на червоному тлі (на всіх інших прапорах поле жовте, а півмісяць червоний). Таким чином мініатюрист продемонстрував нам особливий статус Тартарського Короля; а в епоху середньовіччя, як відомо, символ грав величезну роль.

1573 р. Портолан Середземного та Чорного морів.

1562 р. Ентоні Дженкінсон. Карта «RUSSIAE, MOSCOVIAE ET TARTARIAE DESCRIPTIO...» Ентоні Дженкінсона (Anthony Jenkinson), службовця Англійської Московської компанії, складена за результатами подорожей в Середню Азію і Персію (1557-1564), вирішальним чином вплинула на зображення Центральної Азії, перш за все Туркестанського басейну. На відміну від античних карт, на яких Яксарт (Сирдар'я) впадає в Каспійське море, на карті Дженкінсона річка тече на північ, через області Taskent (Ташкент) і Boghar (Бухара); Амудар'я бере початок в околицях Shamarcandia (Самарканд) і зливається з Сирдар'єю, що впадає потім в озеро Kitaia Lacu (ймовірно, Аральське море). Озеро з'єднується з Північним океаном річкою Oba (Об). Пошуки північного морського шляху відбилися і на карті Тартарії Меркатора (1569), а потім на Атласі фламандського картографа Йодокуса Гондіуса (1606); назва міста Cambalich (Пекін) повторюється (Cambalu) на узбережжі Тихого океану. Ймовірно, під впливом російської топонімії кордони Китаю доходять до озера Kitaia, з якої витікає річка Об. Описи Дженкінсона й Меркатора в цілому точно відображають (багато в чому помилкові) уявлення європейців про північно-східну Азію другої половини XVI ст.

Е. Дженкінсон подорожував у Бухару в 1557-1559 рр., після цього ще двічі в Росію. Під час однієї з цих подорожей доїжджав до Персії. Віньєтки засновані на виданнях подорожей Марко Поло. На них зображені етнічні та міфічні сцени, місцеві жителі в національному одязі, тварини. Карта опублікована в атласі Абрагама Ортеліуса (1527-1598) «Theatrum Orbis Terrarum». Перше видання атласу вийшло в Амстердамі в 1570 р., потім атлас видавався до 1612 р.

1565 р. Джорджіо Сідері Каллапода (Georgio Sideri Calapoda Cretensis), венеціанський картограф. Народився у Кандії (Крит). Відомо про його діяльність у період 1537-1565 рр. Відомі його вісім рукописних збірок портоланів і морських карт.

Європейські картографи, безсумнівно, мали інформацію про васальні відносини Кримського ханства до Османів. Ось які художні прийоми використовували картографи, щоб продемонструвати у своїх роботах цей концепт.

1565 р. Портулан Середземного моря, Чорного моря, Червоного моря та північно-східної ч-ни Атлантичного океану (Туреччина і Чорне море).

На його морській карті (карту він створив у Кандії на Криті) в районі Північного Причорномор'я (Чорноморське й Азовське узбережжя, Кубань) ми бачимо прапори, де на червоному, синьому і коричневому полях зображено золотий півмісяць. Полотнища подібного дизайну він поставив і над столицею османів Стамбулом і на османському узбережжі Чорного моря (сучасна Туреччина).

Така сама ситуація з прапорами міститься і на інших портуланах Джоржіо Сідері.

Українські землі (Правобережжя) – Русь (RUSIA).

Пошуки північного морського шляху відбивалися і на карті Тартарії Г. Меркатора (1569), а потім на «Атласі» фламандського картографа Йодокуса Гондіуса (1606); назва міста Cambalich (Пекін) повторюється (Cambalu) на узбережжі Тихого океану. Ймовірно, під впливом російської топонімії границі Катая доходять до озера Kitaia, з якої витікає річка Об. Описи Дженкінсона і Меркатора в цілому точно відбивають (багато в чому помилкові) уявлення європейців про Північно-Східну Азію другої половини XVI століття [Gorshenina, 2014].

1569 р. Герард Меркатор. Карта «Tartaria». Межі Тартарії – від Чорного моря до Тихого океану, включаючи всю Центральну Азію (до Китаю). Західна межа Тартарії – Московія.

1570 р. Фернан Ваш Доураду (порт. Fernão Vaz Dourado) (приб. 1520-1580) – португальський картограф XVI століття.

Належить до третього періоду старої португальської навігаційної картографії, яка характеризується зменшенням впливу Птолемейських уявлень про орієнтування та більшою точністю опису країн і континентів. Про його історичну фігуру відомо небагато.

У відомих роботах Доураду відзначають найвищу якість та красу виконання, він був одним із найвидатніших картографів свого часу. Більшість його карт, написаних від руки, мають відносно великий масштаб і включені в навігаційні атласи.

Фернан Дурадо на портолані 1570 р. демонструє дизайн османського герба, який подібний до європейського. Гербове поле розділене на 4 частини: ліве верхнє та праве нижнє забарвлені у синій колір, а праве верхнє та ліве нижнє – у червоний. У кожному вписано золотий півмісяць. На цьому розкішному портолані присутні лише два подібні герби: над Кримом та в Анатолії.

На портулані показану Малу та Велику Вірменію, які тоді простягалася від Чорного до Каспійського моря і займали території, де нині знаходиться Грузія, Азербайджан і більша частина східної Туреччини, включаючи священний для вірмен Арарат.

Відомо про шість наступних атласів у період 1568—1580 років:

·        1568 - 20 рукописні листи пергаменту, присвячені D. Luiz de Ataíde (Національна Бібліотека, Мадрид);

·         1570 - 20 рукописні листи пергаменту (Хантінгтонська Бібліотека, Сан Маріно, США);

·         1571 - 20 рукописні листи пергаменту, два з яких були вкрадені в XIX столітті (Torre do Tombo, Лісабон);

·         приб. 1576 - 20 рукописні листи пергаменту (Національна Бібліотека Португалії, Лісабон);

·         1575 - 21 рукописні листи пергаменту (Британський Музей, Лондон);

·         1580 - 20 рукописні листи пергаменту (Національна Бібліотека Португалії, Лісабон).

Атлас 1568 р. містить першу карту Цейлона (сучасна Шрі-Ланка) і Японії у великому масштабі, потім скопійовану багатьма іншими картографами.

Історична довідка.

Мала Вірменія чи лат. Armenia Inferior (вірм. Փոքր Հայք, грец. Αρμενία Μικρα) — область у верхів'ях річок Євфрат, Лікус та Галіс, межувала з Понтом на півночі, Великою Вірменією на сході (кордон проходив по Євфрату), Сирією та Кілікію на півдні (кордон по горах Тавр), Каппадокією на заході. У ранніх середньовічних європейських джерелах Малою Вірменією іноді помилково іменувалася Кілікія або Кілікійське царство, які насправді знаходилися на південь від Каппадокії.

Велика Вірменія (вірм. Մեծ Հայք, трансліт. Mets Hayk;[1] лат. Armenia Maior; дав.-гр. Μεγάλη Ἀρμενία, пехл. Buzurg Armenā, груз. დიდი სომხეთი) — стародавня і ранньосередньовічна вірменська держава на просторах Вірменського нагір'я, що існувала з 331 р. до н. е. по 428 р. н. е. Королівство було засноване Єрвандом Ⅲ, сатрапом Вірменії, який проголосив незалежність своєї держави після завоювання Александром Македонським перської імперії Ахеменідів.

1570 р. Абрагам Ортеліус (Abraham Ortelius;1527—1598).  Карта «Tartariaе» (Тартарія). Тартарія простягається від Казані до Кумула (Camul), межує зі володіннями Великого князя московського, Грузією, Персією й Тибетом, і омивається Чорним морем, Каспійським морем, і Скіфським океаном. Нею править Великий Хан, що «по-тартарськи» означає «імператор».

У володіння Великого Хана на мапі входять такі землі й народи: Астракан, Казан, Туркестан – Царство, де кількість племен досягає цифри 900, Маверанахр, Чагатай, Самарканд, Чарсіан, Istigias, Tacalistan, Камул, Тангут, Chiorsa. На півночі – Черемиська орда, Турбонімська орда, орда Мекритів, а також: Usezucanorum horda, Chiesanorum horda (мабуть, Казанська орда), Башкирська орда, Сибірська орда; царства Табор; земля Chiorsa, Баргу.

 

1570 р. Абрагам Ортеліус. Карта «Asiae nova descriptio» (Азія). Тартарія (Tartaria) на карті це — Західний Сибір. Західний Сибір — частина Сибіру, розташована між Уральськими горами на заході та річкою Єнісей на сході. Точні копії карти – видання 1579 р., 1595 р. і т. д.       

1581 р. Абрагам Ортеліус. Карта «Asiae nova descriptio» (Азія). Тартарія (Tartaria) це — Західний Сибір. Але територія Тартарії, на відміну від карти 1570 р., зафарбована в один колір зі Східним Сибіром.

1593 р. Герард де Йоде. Карта «Asia Partum Orbis Maxima» (Азія - найбільша частина світу). Показано «Лукомор'я» на півночі. Московські землі – RUSSIA. Тартарія – на схід від Волги.

1595 р. Герард Меркартор. Карта “ Таврика Херсонеська, у наші часи звана Перекопською або Ґазарою” (Tavrica Chersonesvs, Noʃtra ætate Przecopsa, et Gazara dicitur). Українські землі представлені  Поділлям (Podolia), Московія позначена як  Rvssiaе.

Опис карти подано за: Вавричин М. Г. (Україна на стародавніх картах. Кінець XV – перша половина XVII ст. / М.Г. Вавричин, Я.Р. Дашкевич, У.Р. Кришталович. – К.: ДНВП «Картографія», 2004) та Сосса Р. (ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019) з доповненнями автора.

Кордони держав передано умовним позначенням пунктирної лінії з короткими штрихами-трикутничками.

Кримське ханство на карті підписане як «Крим або Перекопська Татарія» (Crimea seu Tartaria Przecopensis). Кордон «Crimea seu Tartaria Przeсopensis» на карті відзначені пунктиром і для більшої наочності тоновані жовтим кольором. На заході Кримський юрт обмежений лівим рукавом естуарію Дніпра; на півночі – річкою Сейм; на сході кордоном ханству служить «Північний Донець, або Малий Танаїс»; на південному сході кордон проходить по правому березі Дону.

Весь півострів, якому автор карти залишив традиційну назву «Таврика Херсонеська», усіяний містами та населеними пунктами, що тоновані здебільшого для наочності червоним кольором. Найбільшим містом у Криму, судячи з мініатюри, є «Феодосія, яка нині називається Кафа». Потім за вагомістю йде Бахчисарай (Bassassaraium). Солхат (Cremum), наприклад, позначений таким самим значком, як Мангуп (Mansopia).

Територія Криму частково спотворена. Бахчисарай («Baccasʃaratum») – столиця Кримського ханства розміщена далеко на півночі півострова, так само значно північніше протікає річка Альма («Alma flu.»). Відповідно і кордон між Кримським ханством і володіннями Османської імперії проходить по Кримському півострову в північній частині, збільшуючи таким чином тут територію Османської імперії, яка фактично займала лише вузьку смугу вздовж південного берега Криму (включно з територією сучасного Севастополя) та острівець території навколо сучасної Керчі.

Зображений штриховим знаком на карті цей кордон розфарбуванням суміжних територій не виділений (кордон проходить із заходу на схід по річці Альма і далі по хребту гір).

На заході до Кримського ханства на карті примикає територія Подільського воєводства («Podolia»), яка традиційно помилково показувалась на півдні до гирл Богу (Південного Бугу) та Дніпра, і Великого князівства Литовського («Lithuaniæ Pars»), хоча після 1569 р. це була вже територія Київського воєводства Польщі. Північніше показана частина території Московського царства («Russiæ pars») а також Тартарії («Tartariæ pars»). Останні землі були приєднані до Московського царства ще після завоювання Казанського (1552 р.) і Астраханського (1556 р.) ханств.

Доопрацьована карта Таврики Херсонеської Г. Меркатора згодом

входила до численних видань атласу «Theatrum Orbis Terrarum» (або

«Novus Atlas») голландського картографа Віллема Янсона Блау (1571-1638) та його спадкоємців, перше видання якого побачило світ у 1634-1635 рр. Особливістю карти «Tavrica Chersonesvs, Noʃtra ætate Przecopsa,

et Gazara dicitur» («Таврика Херсонеська, у наші часи звана Перекопською або Ґазарою») В. Я. Блау було те, що загалом при незмінності показу політичного та адміністративного розмежування території з одними й тими самими помилками та неточностями, на карті використано два умовних позначення кордонів. Кордон Кримського ханату, власне основної території картографування, позначений пунктирною лінією з дещо товстішими і довшими штрихами, ніж всі інші державні кордони й адміністративні межі.

Таким чином, на картах Польщі В. Ґродецького та А. Поґрабки в

ортеліївському опрацюванні та на картах Литви і Таврики Херсонеської Ґ. Меркатора, включно з їх численними наступними переробками, що видавались упродовж другої половини XVI – першої половини XVII ст., уперше було вказано проходження державних кордонів і адміністративних меж на українських землях у складі різних держав. Аналіз зазначених дрібномасштабних карт, на яких нанесено інформацію про політико-адміністративне розмежування територій, показав, що цьому елементу змісту карт тоді не надавали належного значення. Очевидно, що через відсутність на час створення твору необхідної інформації про наявні держави та їх адміністративно-територіальний устрій, карти містили численні неточності як у проходженні кордонів і меж, так і у назвах політико-адміністративних одиниць. Загалом тодішні картографи дуже вільно підходили до відображення такої інформації. Актуалізацію політико-адміністративного розмежування територій при перевиданнях і доопрацюваннях карт не проводили, їх могли без змін видавати десятки років. Автори карт часто запозичували один в одного неперевірену інформацію про таке розмежування, що приводило до дублювання численних неточностей [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].

1596 р. Джованні Ботеро (Giovanni Botero; 1533—1617), італійський письменник, географ, правник, єзуїт.

Найбільшу славу і популярність Ботеро принесла історично-географічна праця «Універсальні реляції», яка, по суті, була описом усього відомого тоді світу. Написані в 1591—1595 роках чотири частини були опубліковані однієї книгою в 1596 році. Вона витримала чимало перевидань та перекладів. Її польські переклади в 1609 і 1613 роках стали популярнішими за «Хроніки світу» Марціна Бельського. Використовуючи твори авторів різних віків Ботеро, серед інших країн, описав також Україну і Кримське ханство. У праці є опис Поділля, Волині, Галичини, деяких міст (насамперед Києва, Львова, Луцька), розгляд конфесійних питань, характеристика деяких осіб (князя К.Острозького, Київського митрополита Ісидора).

В «Універсальних реляціях» поміщено опис і карту Тартарії.

1597 р. Антоніо Патавіні (Antonio Magino Patavini). Карта “Тартарська Імперія” (Tartarie Imperium).

За: Г.В.Носовский, А.Т.Фоменко. Пугачев и Суворов. Тайна сибирско-американской истории:

«В якості головних міст цієї величезної «Татарської Імперії» на карті Патавіні відзначені тільки чотири міста:

1) столиця «правителя Московського» (Ducis Moscoviae Confinia), тобто, МОСКВА;

2) АСТРАХАНЬ;

3) столиця КАМБАЛУ-КАТАЙ (Cambalu Cathiae metropolis), що знаходиться між верхів'ями Обі і Єнісею, недалеко від Алтайських гір. Тобто – приблизно в околиці сучасних міст Томська і Красноярська. Ймовірно, в XVIII столітті це або близьке до нього місто було столицею Китайської Татарії;

4) САМАРКАНД. Пізніше, в XVIII столітті, Самарканд був столицею Вільної або Незалежної Татарії, землі якої сьогодні називаються «Середньою Азією», а в XIX столітті називалися «Туркестаном». Вони були завойовані Росією в 1864-1876 роках.

Зверніть увагу, що тільки ці чотири міста позначені на карті Патавіні особливими картинками, які зображують міські вежі. Як правило, саме так зображувалися столиці на старих картах. Всі інші міста зображені просто кільцями – як рядові міста.

НАЙБІЛЬШИЙ, явно виділяється значок із зображенням міських веж поставлений Патавіні на місці МОСКВИ. Решта три значки набагато менші. Значить, саме Москва, на думку Патавіні, була головною столицею «Татарській Імперії» кінця XVI століття. Це яскрава обставина повністю пояснює присутність назви «Московська Татарія» на більш пізніх картах XVIII ст. Картографи пам'ятали, що історичною столицею «Татарської» імперії була саме Москва. Тому і називали її «Московською».

Відзначимо, що на карті Патавіні, крім чотирьох згаданих вище імперських столиць, позначених картинками міських веж, є ряд значків у вигляді похідних наметів. Швидше за все, так зображені військові ставки Татарської Імперії».

1598 р. Абрагам Ортеліус (Abraham Ortelius;1527—1598).  Мініатюрна карта Московії «Russiae Moscoviae et Tartariae Descriptio. Autore Antonio Ienkensono» (Опис Московської Руссії й Тартарії), створена за мотивами карти англійського мандрівника Ентоні Дженкінсона (1529-бл. 1610), який став першим англійським послом в Московії при дворі Івана Грозного.

Українські землі зображено схематично.

Карта була опублікована в «Il theatro del mondo», італійському піратському виданні мініатюрного атласу Ортеліуса «Epitome». Вперше опублікована в 1598 році, публікація була відновлена в 1655 році, через сорок років після останнього видання голландського оригіналу.

 

Тартарія на європейських картах XVII ст.

1601 р. Абрагам Ортеліус (Abraham Ortelius;1527—1598). Карта «Tartaria». Тартарія простягається від р. Волга до Тихого океану, на півдні межує з Китаєм. На карті позначена Велика китайська стіна.

1606 р. Йодокус Гондіус-батько (Hendrik Hondius der Jüngere; 1597—1651). Карта «Tartaria». Тартарія простягається від Московії (включно) до Тихого океану, на півдні межує з Китаєм. На карті позначена Велика китайська стіна.

На карті, в Закавказзі, поміщено дві фігури, екзотичні як для цього регіону, так і для європейців. Це «образ тартарина» та «образ самоїда». «Imago Tartari» є воїном, озброєним луком (тятива ослаблена, що свідчить про його мирні наміри) і булавою з гострими шипами. Жителя Крайньої Півночі одягнено в шкуру морського звіра і озброєно гарпуном. Розмова між ними має миролюбний характер. Топонім «Крим. Перекопські Тартари» на цій карті «форсував» річку Сіверський Донець і досяг Іван-озера. 

1613 р. Гессель Ґеррітц вигравірував і видав в Амстердамі «Карту Руссії, званої Московією, виготовлена нами з рукопису, накресленого старанням і коштом Федора, сина царя Бориса, і від річки Двіни до інших місць, які відомі як з карт, так і нами додані» (Tabula Russiae ex autographo, quod delineandum curavit Foedor filius Tzaris Boris desumta; et ad fluvias, Dwinam, Zuchanam, aliaque Loca, quantum ex tabulis et notitus ad nos delatis fieri poluit, amplificata: ac Magno Domino, Tzari, et Magno Duci Michael Foedrowits omnium Russorum Autocratori Wolodimeriae, Moscoviae et Novogardiae, Tzari Cazaniae, Tzari Astracaniae, Tzari Sibiriae… Dedicato ab Hesselo Gerardo M.DC.XIII. [Amsterdam], 1613) з планом Москви на врізці. Автор карти Ісаак Маса.

Зображено Московську державу в межах XVII століття. Зліва вгорі – план м. Москви, праворуч посередині – вид м. Архангельська та мешканців Московії, зліва внизу – щит з титулом царя Михайла Федоровича Романова. На карті «Сибір» знаходиться на лівобережжі Обі, Іртишу і Тоболу в їх нижній течії. Чітко показана межа між Росією й Тартарією (Tartariaе), що йде по цих річках. Кримське ханство в склад Тартарії не входить. Обмежував Тартарію територією степами між Дніпром і Волгою, де розташовувалася Тартарія Перекопська, або Крим.

1624 р. Філіп Клювер. Карта «SCYTIA et TARTARIA» (Cкіфія і Тартарія). Західний Сибір на карті – це Тартарія, Східний Сибір – Скіфія. На карті показана Велика китайська стіна. На північний схід від Каспію – Козаки Тартарські (KASAKI TARTARI).

1626 р. Джон Спід (John Speed). Карта «The Turkish Empire. Newly Augmented by John Speed» (Турецька імперія). Це розширена карта Турецької імперії, що включає Грецію, Валахію, Трансільванію, Поділля, Дике поле (південна частина сучасної України), Закавказзя, Аравійський півострів. На карті зображені Московія та Тартарія (TARTARIA; на північ від Каспійського моря).

Це перша карта регіону Балкан і Близького Сходу, видана в Англії. На ній чітко позначені межі між окремими „державами”. Наприклад, кордоном обведений регіон Сирії, де саме в першій чверті ХVІІ століття відбулося „повстання джелали”; керівник повстання Джанпулад-оглу проголосив незалежність захоплених ним областей. Швидше за все, назва карти „Турецька Імперія” відповідає сучасному терміну «Близький Схід». Різні „варіанти” розташування кордонів, що зустрічаються у різних виданнях, швидше за все ілюструють різні думки на політичну автономію чи самостійність окремих провінцій Імперії.

Інформація на карту у поєднанні з історичними даними, дає уявлення про стан турецьких земель у період приблизно з 1570 р. до 1660 р.: після битви при Лепанто (1571), де було розгромлено і знищено турецький флот.

Турецька імперія прийшла в занепад, втратила великі території, зокрема Балканський півострів. Впав і авторитет імперії Після середини ХVІІ ст. настав новий схід Турецької імперії: за допомогою татар після вдалих воєн їй вдалося знову встановити контроль над південним сходом Європи.

1627 р. Петрус Бертіус (Пітер Бертіус; Пітер де Берт, 1565—1629), фламандський богослов, історик, географ і картограф. Карта «Carte de l'Asie» (Карта Азії). На мапі TARTARIAE міститься на схід від р. Волга.

1633 р. Ісаак Абрахамсон Маса. Карта “Novissima Russiae Tabula. Authore Isaaco Massa”. На мапі Тартарія (TARTARIAE) міститься на схід від р. Волга.

1634-1635 рр. Віллем Янсзон Блау (1571-1638). Карта “Таврика Херсонеська, у наші часи звана Перекопською або Ґазарою” (Tavrica Chersonesvs, Noʃtra ætate Przecopsa, et Gazara dicitur).

Це є доопрацьована карта Таврики Херсонеської Г. Меркатора. Яка входила до численних видань атласу «Theatrum Orbis Terrarum» (або «Novus Atlas») голландського картографа Віллема Янсзона Блау та його спадкоємців, перше видання якого побачило світ у 1634-1635 рр.

Особливістю карти В. Я. Блау було те, що загалом при незмінності показу політичного та адміністративного розмежування території з одними й тими самими помилками та неточностями, на карті використано два умовних позначення кордонів. Кордон Кримського ханату, власне основної території картографування, позначений пунктирною лінією з дещо товстішими і довшими штрихами, ніж всі інші державні кордони й адміністративні межі.

Кримське ханство на карті підписане як «Крим або Перекопська Татарія» (Crimea seu Tartaria Przecopensis). Кордон «Crimea seu Tartaria Przeсopensis» на карті відзначені пунктиром і для більшої наочності тоновані жовтим кольором. На заході Кримський юрт обмежений лівим рукавом естуарію Дніпра; на півночі – річкою Сейм; на сході кордоном ханству служить «Північний Донець, або Малий Танаїс»; на південному сході кордон проходить по правому березі Дону.

1656 р. Ян Янсон (Йоганн Янсоніус). Карта «Magni Mogolis Imperium». Межа Тартарії проходить по Кабулу; опис західних кордонів залишався неточним.

1658 р. П’єр Дюваль (Pierre Duval; 1619-1683). Фундаментальна праця «Le Monde, ou Géographie universelle, contenant la description et les cartes et les blasons des principaux pays du monde» (у 2 томах) з описом країн та картами, яка перевидавалася багато разів.  До 1688 р. було шість видань французькою мовою (1663 р., 1676 р., 1682 р. та ін). У описі Тартарія поділялася на пустельну — на захід від Московії — і стару — на північному сході материка, за межами Катаю і Кін (Kin), область ближче до Великої Китайської стіни.

На іншій карті Дюваля (1679) Велика Тартарія як і раніше займала центральну частину Євразії: північна Тартарія і Кін названі старою Тартарією і Тартарією Кін.

1665 р. Ян Блау. Карта світу з «Великого атласу». Весь Сибір, Урал, нижня Волга віднесені до «Тартарії» – величезної країни, що розташована між Московією і Китаєм (CHINA). Межа між Тартарією і Московією на мапі Блау проходить – від Чорного моря до Північного, перетинаючи Волгу поблизу Нижнього Новгорода.

1666 р. П’єр Дюваль. Карта «NOUVELLE ET EXACTE DESCRIPTION DU ROYAUME DE POLOGNE & DES ESTATS QUI EN DEPENDENT» (Нова й докладна карта Польщі й залежних держав). На карті Південна Україна – Очаківська Тартарія (Oczackou Tartares), Буджак (Budziak) та Перекопська або Мала Тартарія (Precopense ov Petite Tartane).

1672 р. Гійом Сансон та Юбер Жайо. Карта «LE ROYAUME DE HONGRIE, ET LES ESTATS QUI EN ONT ESTÉ SUJETS, ET QUI SONT PRESENTEMENT LA PARTIE SEPTENTRIONALE DE LA TURQUIE EN EUROPE. TIRÉ LES MEMOIRES LES PL.’ NOUUEAUX. PAR LE Sr. SANSON, GEOGR. ORD." DU ROY» ([Карта] королівства Угорщина і країн, які входили до нього, а тепер складають північну частину Туреччини у Європі. Виконана королівським географом паном Сансоном за найновішими даними). Українське Причорномор'я — Тартарія Буджацька (Tartares de Bvdziak), Тартарія Очаківською (Tartares d'Oczakow), Мала Тартарія (Petite Tartarie) та ін. y складі Османської імперії.

1676 р. П’єр Дюваль. Карта «Petite Tartarie dite autrement Crimée et Precopense» (Мала Тартарія, інакше відома як Крим і Перекоп). Правобережжя позначене як Україна (Ukraine) та Козаки (Cofaques).

1680 р. Фредерік де Віт. Карта «Magnae Tartariae, Magni Mogolis Imperii, Iaponiae et Chinae, Nova Descriptio» (Amsterdam). На північний схід від Каспію – Козаки Тартарські (KASAKKI TARTARI). Tartaria Magna (Велика Тартарія) – територія від Каспійського моря до Тихого океану (включаючи Центральну Азію).

1684 р. Джованні Джакомо де Россі – Джакомо Кантеллі да Віньола. Карта “Tartaria d'Evropa ouero Piccola Tartaria diuisa da Giacomo Cantelli da Vignola ne Tartari Nogai e del Crim, o di Precop Soggetti al proprio  Kamne Tartari di Budziack, d'Oczackow, e di Dobruss, Sogetti al Turko ne Tartari Circassi, e di Mordua Sogetti al Gran Duca di Moscouia e nelle Due Ukraine, una aditata da Cosacchi Tanaiti Sogetti al Moscouita, l'altra da Cosacchi di Zaporowa, ora liberi, e gia dipendenti dalla Polonia” (Європейська Тартарія або Мала Тартарія…).

Видавець карти Джованні Джакомо де Россі. Мапа видана у Римі. Формат – 16,5 × 22 дюйми, масштаб – 1:3 540 000.

Середня Наддніпрянщина показана як Vkraina o Paese de Cosacchi di Zaporowa (Україна або Земля (Країна) Козаків Запорозьких). На схід від неї вказана “Україна або Земля  Козаків Донських, залежних від Московії” (Vkraina ouero Paese de Cosacchi Tanaiti Soggetti al Moscouita). Карта – гравюра на міді, вигравіювана Франциском Доріа, перевидана Джованні Джакомо де Россі 1692 р. (атлас “Mercury Geografico”).

1688 р. Джакомо Кантеллі да Віньола. Карта «Russia Bianca o Moscovia ...». Землі Південної України – Piccola Tartaria (Мала Тартарія). На схід від Каспійського моря – Велика Тартарія (Parte Della Gran Tartaria).

1690 р. Жан-Батист Нолен. На карті «Азія» (L'Asie selon les memoires les plus nouveaux dressée) Велика Тартарія (Grande Tartarie) включала Московську (Сибір), Східну і Китайську Тартарію. Середня Наддніпрянщина (Правобережна та Лівобережна) позначена як Vkranie ou Pays des Cosaqyes (Україна або Земля (Країна) Козаків). Кримське ханство – Petite Tartarie (Мала Тартарія).

1690 р. Вінченцо Марія Коронеллі видав карту «L'Asie selon les memoires les plus nouveaux dressée». В центрі карти - герб Московської імперії. Він помістив північну Тартарію недалеко від Полярного кола, поруч з якутами, а московську Тартарію — на 50-у паралель; південніше, під загальною назвою Велика Тартарія, вказано Малий і Великий Тибет та Каскар (Cascar).

1690 р. Петер Шенк (старший). Карта “La Russie Blanche ou Moscovie Divisee Suivant l'Estendue Des Royaumes, Duches, Principautes, Provin.ces et Peuples qui sont Presentement soubs la Domination Du Czar de La Russie Cogneu Soubs le Nom de Grand Duc de Moscovie” (Русь Біла, або Московія), Амстердам. На карті містяться написи – Siberie (Сибір), Grande Tartaria (Велика Тартарія) – землі на схід від Каспійського моря, Petite Tartariae (Мала Тартарія) – землі Кримського ханства, тартари мордовські, тартари черкескі (на Кубані). 

1692 р. Ніколаас Вітсен. Опублікував першу в Європі детальну карту Сибіру, названого ним, відповідно до панівної в європейській картографічній традиції, «Тартарією» (лат. Tartaria, фр. Tartarie, англ. Tartary, нім. Tartarei). Ця карта вперше показала московські володіння в Азії й започаткувала наукове вивчення Сибіру, зберігаючи своє значення протягом усього XVIII століття. На карті Тартарським морем названо водний простір Північного Льодовитого океану на схід від Нової Землі.

У 1692 році Вітсен видав в Амстердамі об'ємний компілятивний твір «Північна і Східна Тартарія» (Noord en Oost Tartarye), що став, по суті, першим у Західній Європі докладним етнографічним і географічним описом сибірських земель і народів, що їх населяли. Потім він ще 10 років працював над доповненням цієї праці та випустив її друге видання у 1705 році. Він не лише проштудіював усі доступні йому джерела інформації, а й збирав актуальні відомості про цей регіон через створену ним завдяки своєму впливу в Європі розгалужену мережу інформаторів у Європі, Московії та Азії.

 

Тартарія на європейських картах XVIII ст.

1700 р. Гійом Деліль. Карта «L'Asie» (Азія). Велика Тартарія (Grande Tartarie) розділена на ТРИ складові частини: МОСКОВСЬКА ТАРТАРІЯ (Tartarie Moscovite), НЕЗАЛЕЖНА ТАРТАРІЯ (Tartarie Independante) і КИТАЙСЬКА ТАРТАРІЯ (Tartarie Chinoise). 

1700 р. Гійом Деліль. Карта «Magnaе Tartariaе» (Велика Тартарія). Велика Тартарія (Grande Tartarie), як і на карті «L'Asie», розділена на ТРИ складові частини: МОСКОВСЬКА ТАРТАРІЯ (Tartarie Moscovite), НЕЗАЛЕЖНА ТАРТАРІЯ (Tartarie Independante) і КИТАЙСЬКА ТАРТАРІЯ (Tartarie Chinoise). Крім того, карта Г. Деліля цікава тим, що на ній поряд з назвою «Московська Тартарія» міститься вельми красномовна назва тої ж самої держави – СИБІРСЬКЕ ЦАРСТВО (ROYAUME DE SIBERIA). Але «царством» може бути названо лише НЕЗАЛЕЖНА держава, а не провінція! Значить, Московська Тартарія XVIII ст. дійсно була абсолютно самостійною, ні від кого не залежною державою, керованою своїм власним царем. Столицею якої в XVIII ст. було м. Тобольськ.

На карті показаний західний кордон Сибірського царства (вона ж Московська Тартарія). Межа між санкт-петербурзькою Росією і Сибірським царством перетинає Волгу біля Нижнього Новгорода, залишаючи за Сибіром безліч великих міст на середній і нижній Волзі: Казань, Симбірськ, Самару, Саратов, Царицин, Астрахань і т.д. До речі, сама назва старовинного російського міста Симбірська (перейменованого сьогодні в Ульяновськ), швидше за все, пов'язана з його колишньою приналежністю до Сибірського царства.

1700 р. Пітер ван дер Аа. Карта “La Grande Tartarie Suivant les Nouvelles Observations” (Велика Тартарія згідно з новими спостереженнями). Велика Тартарія (Grande Tartarie) – Tartarie Moscovite (Тартарія Московська), Petite Tartarie (Мала Тартарія), Tartarie Independante (Тартарія Незалежна), Tartarie Chinoise (Тартарія Китайська).

1705 р. Ніколаас Вітсен. Карта «Tartaria, sive magni Chami Imperium ex credendis amplissimi viri / ex credendis amplissimi viri dni. Nicolai Witsen; Aliorumq. probandorum, et hodiè vigentium Geographorum Archetypis congestum, auctum, et in lucem editum a Carolo Allard». Велика Тартарія (Tartaria Magna) простягнулася від Тихого океану до Волги, включаючи всю Моголію, Киргизію й Туркестан. На карті містяться напис «Siberiа» (Сибір) – від р. Тобол до р. Лєна.

1705 р. – 1720 р. Анрі Шатлен. Карта «Tartaria Magna» (Велика Тартарія). Опублікована в «Atlas Historique». Велика Тартарія – землі на схід від Каспійського моря (від річки Волга до Тихого океану) 

1705 р. Анрі Шатлен. Карта Азії. (Nouvelle carte de l'Asie avec des tables alphabetiques pour trouver sans peine les états des principaux princes de cette partie du mondе… Склав Анрі Шатлен для Atlas historique, ou Nouvelle introduction à l'histoire, à la chronologie et à la géographie…), Амстердам. Як і на картах Гійома Деліля (1700 р.) Велика Тартарія (Grande Tartarie), розділена на ТРИ складові частини: МОСКОВСЬКА ТАРТАРІЯ (Tartarie Moscovite), НЕЗАЛЕЖНА ТАРТАРІЯ (Tartarie Independante) і КИТАЙСЬКА ТАРТАРІЯ (Tartarie Chinoise).

1706 р. Гійом Деліль. Карта «Carte de Tartarie» (Карта Тартарії). Складена на основі карти 1700 р. «Magnaе Tartariaе» (Велика Тартарія).

1707 р. В. Кіпріанов. Російська карта «Изображение земнаго глобуса» (Зображення земного глобуса). ТАРТАРИЯ (Тартарія) – від Уральських гір до Тихого океану.

1708-1711 р. Джордж Уїлді. Карта світу. Велика Тартарія охоплює простори від Тихого океану до Волги.

1710 р. Жозеф-Нікола Деліль. Карта “Carte de Moscovie dresse par G. de L'Isle”. Окремо виділено Russie Moscovite (Росія Московська) та Tartarie Moscovite (Московська Тартарія). Московська Тартарія – землі мордви, колишні Казанське та Астраханське ханства.

Аналогічні написи містяться на карті «Russie Moscovite, Tartarie Moscovite, Ukraine pays des Cosaques» 1730 р. Петера Шенка (молодшого).

1710 р. Карта світу «la Carte Generals de toutes les Cosies du Blonde et les pavs nouvellement decouveris». Видавництво Амстердам (видавнича фірма Covens & Mortier), Тартарія згадується під ім’ям Великої Тартарії (Grande Tartarie) від Амурського моря (дельта Амуру) до Волги.

1712 р. Йоганн-Баптист Гоманн. Карта «Азія» (Asiаe). На карті Велика Тартарія (Tartaria Magna) простягнулася від Тихого океану до Волги, включаючи всю Моголію, Киргизію й Туркестан. Три останні країни ще називалися Незалежна Кочова Тартарія (Tartaria Vagabundomni Independent), яка простяглася від Амуру до Каспію.

1730 р. Філіпп Йоганн Страленберг (Philipp Johann Strahlenberg; 1676—1747), шведський офіцер та картограф видав мапу «Nova Descriptio Geographica Tattariae Magnae tam orientalis». На схід від Каспійського моря – Tattariaе Magna (Велика Таттарія), на північ від неї – REGNUM SIBERIA (Сибір).

1734 р. Жан Батист Бургіньон д’Анвіль. Карта «La Chine, laTartarie Chinoise et le Thibet». На карті назва «Татарія» взагалі відсутня (крім назви на картуші).

1737 р. Жан Батист Бургіньон д’Анвіль. Карта «Carte la plus generale et qui comprend la Chine, la Tartarie Chinoise, et le Thibet. Dressee sur les cartes particuliers des RR PP Jesuites, par le Sr. d'Anville..., qui ya joint le pays compris entre Kashgar et la mar Caspienne, tire des geographes et des historiens orientaux». На карті назва «Татарія» взагалі відсутня (крім назви на картуші).

На російській карті середини XVIII ст. «Изображение земнаго глобуса» (Зображення земного глобуса) ми бачимо, як і на попередніх, що Сибір «покритий» назвами: Велика Татарія (Великая Татария), Татарія Вільна (Вольная), Татарія Китайська. Хоча назва «Московська Татарія» тут відсутня, але її замінює назва «Велика Татарія». Західний кордон Великої Татарії простягався з півдня на північ від нижньої течії Дону до Пустозерського острогу і далі до Північного моря. Кордон перетинав Волгу трохи нижче Нижнього Новгорода. Вся Нижня Волга, а також значна частина Середньої Волги належали до Великої Татарії. 

МАТЕУС ЗОЙТЕР

1720-і рр. (перший варіант карти). 1742 р. (другий варіант карти).

Карта «NOVA МАРРА MARIS NIGRIET FRETI CONSTANTINOPOLITANI…» (Нова карта Чорного моря і Константинопольської протоки, досконало укладена й видана Матеусом Зойтером, географом священної милості). Перший варіант карти воєнних дій входив у «Grosser Atlas», який М. Зойтер видавав після 1730 р. Описана карта є другим варіантом, який друкувався у атласах М. Зойтера після 1742 р. На ньому додано привілей Священної Римської Імперії, який М. Зойтер отримав між 1740 і 1742 рр. Опублікована карта в атласі «ATLAS UNIVERSALIS, EXHIBENS CORTICEM TOTIUS ORBIS, SEU PRAETER GENERALES CHARTES, ET NOTITIAS PARTICULARES ETIAM CUIUSQ3 REGIONIS, SUIS PROVINCIIS ET VRBIUS, EXTRA MODERNUM SACRI ROMANI IMPERII STATUM EXISTENTIBQ3 - V. I.».

Карта є аналогом опублікованої у 1709 р. Елізабет Вісшер (Elisabeth Visscher) (вдова Ніколаса Вісшера II (Nicolaes Visscher II)) карти Чорного моря «Nouvelle carte de la Mer Noire et du canal de Constantinopl.» бл. 1711 p. Цю саму карту зі зміненою видавничою приміткою та незначними змінами у картографічному зображенні опублікував амстердамський видавець Петер Шенк (Peter Schenk), а бл. 1720 p. карта з’явилася в атласах М. Зойтера. Після 1742 р. на карті додається примітка про привілей Священної Римської Імперії. Після смерті М. Зойтера його зять і спадкоємець Тобіас Конрад Лоттер (Tobias Conrad Lotter), який продовжував видавати «Atlas Minor», друкував карту зі своєю видавничою приміткою. З різними видавничими примітками карта зустрічається у багатьох голландських збірних атласах до середини XVIII ст. 1744 р. мапа була опублікована в “Atlas minor praecipua orbis terrarum imperia” (Аугсбург).

Карта є прикладом розквіту картографування земель України, що припав на період тривалих російсько-турецьких воєн.

Українські історико-географічні землі на карті М. Зойтера подані доволі схематично, хоча для їх зображення автор використав Генеральну карту України (Delineatio Generalis Camporum Desertorum Vulgo Ukraina, 1648) Гійома Боплана. Обриси Чорного моря подані також схематично.

Опис карти подано за М. Вавричин (2009) з доповненнями автора. Заголовок у фігурному картуші у вигляді драпірування, яке підтримують два путті, у лівому верхньому куті. Карта має дволінійну рамку, на якій позначено градуси; на карту нанесено картографічну сітку. Під картушем із заголовком — привілей: Cum Gratia et Privil. S.R.I. Vicariatus, in partib₉ Rheni, Sveviee, et Juris Franconici. У правому нижньому куті, у фігурній рамці, — дві шкали лінійного масштабу. Уздовж південного узбережжя Криму та в Керченській протоці подані позначки глибин.

У правому верхньому куті, у окремій рамці, — карта-врізка протоки Босфор (Fretum Constantinopolianum). На цій карті, у лівому верхньому куті, в картуші у вигляді драпірування, — пояснення умовних позначень. У правому нижньому куті – шкала лінійного масштабу: Milliaria Italica.

Карта Чорного моря охоплює територію від Глинська (Gliafki) на півночі до півночі Малої Азії на півдні, від Бендерів (Текіп als Bebder) на заході до східного узбережжя Чорного моря (Pontus Euxinus hodie Mare Nigrum ou Mer Noir) на сході.

Художніми малюнками на карті зображені лісові масиви, гори, укріплені міста, шляхи сполучення.

Українські землі представлені південною частиною Брацлавського та Київського воєводств, які названі Україною (Ucrania), Нижнім Поділлям, Буджацькою ордою, Очаківською Тартарією (без назви), Кримом.

Землі між Інгульцем і Дніпром та вздовж правого берега Дніпра названі Диким полем (Dzike Polie sive Сатрі Deserti et Inhabitati).

Гідрографічна мережа українських земель представлена нижніми течіями Дністра, Південного Бугу (Bog Fl.) та Дніпра (Boriftenes nunc Nieper Fl.). Найдетальніше зображений фрагмент течії Дніпра від Ржищева (Ryfsow) до впадіння р. Самоткань (Zamochan) та від р. Томаківка (Tomahowka Fl.) до впадіння у Чорне море. На карту нанесені численні дніпровські острови та ліві і праві притоки Дніпра.

Невелика кількість населених пунктів показана на карті. Виділені тільки Полтава, з позначенням дати Полтавської битви (Pultawa, 1709), та Бендери — місце перебування гетьмана Мазепи після поразки під Полтавою. В Криму зображена густа мережа річок та значна кількість населених пунктів, найбільшими з яких є Перекоп (Precop vel Taphroe), Керч (Kirtz), Кафа (Kaffa), Бахчисарай (Bakzifarai).

На північному сході Україна межує з Росією Московською (Russiae Moscoviticae).

Ця карта, як і інші карти М. Зойтера періоду російсько-турецької війни 1735-1739 рр., базується на картографічних працях Академії наук Росії. За дослідженнями Б. Кордана, для відтворення Чорноморського узбережжя М. Зойтер використав також карти російського гідрографа Крістіана Отта, який 1699 р. здійснив експедицію вздовж узбережжя Чорного моря (займався промірами глибин моря). Про використання М. Зойтером даних цієї експедиції свідчить зображення позначок глибин біля південних берегів Криму і в Керченській протоці.

1725 р. Карта «Moscoviae seu Russiae Magnae : generalis tabula : quâ Lapponia, Norvegia, Suecia, Dania, Polonia, Hungaria maximaeq. partes Germaniae, Tartariae, Turcici Imperii, aliaeq. regiones adiacentes simul ostenduntur (Московія або Велика Росія). UCRANIA (Україна) охоплює Правобережну Наддніпрянщину. Довкола неї розташовано топоніми VOLHINIA (Волинь), PODOLIA (Поділля) і POLESIA (Полісся). Південь України (землі між Інгульцем і Дніпром) названі Диким полем (Dzike Polie). На сході Московія межує із Тартарією (Tartariae).

1730 р. – 1740 р. (перший варіант). 1742 р. (другий варіант). Карта “Nova et Accurata Tartariae Europae seu Minoris et in specie Crimeae” (Нова й старанно виготовлена географічна карта Європейської, або Малої, Татарії і особливо Криму з усіма прилеглими провінціями навколо Понту Евксинського й Меотійського озера руками й коштом Матеуса Зойтера, географа священної цісарської і католицької королівської величності. Ауґсбург). Перший варіант карти входив у «Grosser Atlas», який М. Зойтер видавав після 1730 р. Описана карта є другим варіантом, який друкувався у атласах М. Зойтера після 1742 р. На ньому додано привілей Священної Римської Імперії, який М. Зойтер отримав між 1740 і 1742 рр. Опублікована карта в атласі «ATLAS UNIVERSALIS, EXHIBENS CORTICEM TOTIUS ORBIS, SEU PRAETER GENERALES CHARTES, ET NOTITIAS PARTICULARES ETIAM CUIUSQ3 REGIONIS, SUIS PROVINCIIS ET VRBIUS, EXTRA MODERNUM SACRI ROMANI IMPERII STATUM EXISTENTIBQ3 - V. I.».

Карта є прикладом розквіту картографування земель України, що припав на період тривалих російсько-турецьких воєн.

Карта охоплює територію від Полтави (Pultava) на півночі до півострова Мала Азія на півдні, від Сучави (Czosawa) на заході до східного узбережжя Чорного моря на сході.

Українські землі представлені південною частиною Брацлавського (Palatinatus Braclaviensis) та Київського (Palatinatus Kioviensis) воєводств, Тартарією Буджацькою (Tartari Buziacensis) у межах Бессарабії (Bessarabia). Як окремі адміністративно-територіальні одиниці виділені Очаківська Татарія (Tartaria Oczacovienses) та Мала, або Перекопська Татарія з позначенням Татарії Ногайської (Tartaria Nagaiensis).

Землі Брацлавського і Київського воєводств по обидва береги Дніпра названі Україною Козацькою (Ucrania five Cosacorum Tractus). На сході від Полтави позначена межа між землями Запорізького козацтва та Донського козацтва (Territorium Cosacorum Donensis Pars).

У межиріччі Південного Бугу (Bog Fl.) і Дніпра (Nieper) позначені місця Нової (Novaja Setsch) та Старої (Sapo rowifche Seize) Січей. Землі між Інгульцем (Ingulet Mali/ Fl.) і Дніпром названі Диким полем (Dzike Polie sive Carnpi Deferti et Inhabitati).

Гідрографічна мережа представлена басейнами Дністра (Niester Fl.), Дніпра, Південного Бугу, Дону та їхніми притоками. Позначені також річки, які безпосередньо впадають у Чорне (Pontus Euxinus Hodie Mare Nigrum, Cara Denghiz Turcis, Zomo More Ruffis, Czamo Morse Polonis, Mauro Thalassa Grsecis, das Schwatze Meer) та Азовське (Palus Меоtides Hodie Mer de Zabache Gall, Mare della Tana Italis, Limen More Ruffis, Gnilen Morze Polonis) моря. Назви більшості річок підписані [Вавричин М., 2009].

Пунктирними лініями з кольоровими кантами зображені державні кордони та межі земель. Карта відображає спірні території під час російсько- турецької війни 1735-1739 рр.: це землі Малої, або Перекопської Татарії та півострова Крим.

На карту нанесена велика кількість населених пунктів, зокрема на шляхах руху армій. Для позначення значущості Полтавської битви окремим умовним позначенням виділене місто Полтава.

На карті позначені місця розташування військових корпусів та шляхи пересування армій. Вказані оборонні лінії, зокрема Українська лінія, яка простягалася на 285 км від Дніпра вздовж Орілі та її притоки Берестової аж до Ізюма (Isum). Зображена також лінія укріплень біля Дніпровського лиману, що проходить від Дніпра на південь до Колончака. На карті всі фортеці підписані, наприклад, Донецька (Kr. Donetskaja), Троєцька (Kr. Trojetkaja), Базова (Kr. Bazowaja), Нова (Kr. Nowaja) та ін.

Карта Європейської Татарії створена М. Зойтером на основі кількох картографічних джерел, зокрема «Charte der Kriegsoperationen am Donn und Dnieper» (1736) Ж. H. Деліля (J. N. Delisle), підготовленої для першого атласу Росії «Atlas Russicus» (1745). Багато запозичень автор перейняв з карти «Theatrum Belli Ann.» (1737), створеної за матеріалами капітана Карла фон Фрауендорфа (Carl von Frauendorff) та інших карт Академії наук Росії, які ілюстрували російсько-турецьку війну 1735-1739 рр. [Вавричин М., 2009].

Загалом карта повторює карту теат­ру воєнних дій (Teatrum belli russorum victoriis illustratum), яку Зойтер створив для ілюстрації російсько-турецької війни 1735-1739 рр. Проте, прослідковуються певні зміни, зокрема наближене до бопланівського зображення русла Дніпра, реальніші обриси Кримського півострова, хоча немає густої мережі населених пунктів у його північно-західній частині. Однак, з’являється помилка у зображенні обрисів Азовського моря [Вавричин М., 2009].

1730 р. – 1742 р. Карта «NOVA МАРРА GEOGRAPHICA MARIS ASSOVIENSIS VEL DE ZABACHE ET PALUDIS M/EOTIDIS, ACCURATE TERIINCI/A ET IN LUCE EDITA PER M ATH/EUM SEUTTER, S. С. M. GEOGR.» (Нова географічна карта Азовського, або ж Забашського, моря та Меотійського болота, старанно вигравіювана на міді й видана Матеусом Зойтером, географом священної цісарської величності [1742 р.], Ауґсбурґ). Описана карта друкувалася у атласах М. Зойтера після 1742 р. На ньому додано привілей Священної Римської Імперії, який М. Зойтер отримав між 1740 і 1742 рр. Опублікована карта в атласі «ATLAS UNIVERSALIS, EXHIBENS CORTICEM TOTIUS ORBIS, SEU PRAETER GENERALES CHARTES, ET NOTITIAS PARTICULARES ETIAM CUIUSQ3 REGIONIS, SUIS PROVINCIIS ET VRBIUS, EXTRA MODERNUM SACRI ROMANI IMPERII STATUM EXISTENTIBQ3 - V. I.».

Загалом карта є дуже схематичною, безумовно створеною для потреб ринку в період російсько-турецької війни 1735-1739 рр. В її основу лягли карти тієї ж території, які М. Зойтер створював на основі картографічних праць Академії наук Росії, зокрема Чорного моря (Nova mарра Maris Nigri...), Європейської Татарії (Nova et Accurata Tartarix Europaei...), театру війни (Teatrum belli russorum victoriis illustratum...).

Єдиною важливою деталлю є показ позначок глибин та якірних стоянок вздовж північного узбережжя Азовського моря та у Керченській протоці, позначення яких М. Зойтер, правдоподібно, запозичив з досліджень російського гідрографа Крістіана Отта, який 1699 р. здійснив експедицію вздовж узбережжя Чорного та Азовського морів, що займалася промірами глибин.

Опис карти подана за М. Вавричин (2009) з доповненнями автора. Заголовок у прямокутному картуші, прикрашеному зображенням побутових сцен з козаками і турками, у правому нижньому куті. Карта має дволінійну рамку, на якій позначено градуси, а також на карту нанесено картографічну сітку. Під картушем із заголовком — дві шкали лінійного масштабу. Під шкалами лінійного масштабу — привілей: Cum Gratia et Privil. S.R.I. Vicariatus, in partibus Rheni, Svevix, et Juris Franconici.

Українські історико-географічні землі представлені південно-східною частиною Малої Татарії (Tartaria Minor) - Ногайською Татарією (Tartaria Nagaiensis) та східною частиною Кримського півострова (Crimea) у складі Кримського ханства.

На карі зображене Азовське море (Mare Azoviense, Palus Mxotides hodie Mare Zabache) з прилеглими територіями та північне узбережжя Чорного моря (Pontus Euxinus hodieMare Nigrum ou Mer Noire). У західній частині Азовського моря підписана затока Сиваш, названа Гнилим морем (Stagnans Mare).

Уздовж узбережжя Азовського моря позначені лише великі міста: Азов (Azof vel Azak), Таганрог (Taganni Rok die Statt der H. Drei/faltigkeif), Тамань (Taman), Перекоп (Perecop). Значно густіша мережа населених пунктів на Кримському півострові: Керч (Kirtz), Бахчисарай (Bakzifarai), Султансарай (Sultanfarai), Кафа (Kaffa) та ін.

Гідрографічна мережа представлена багатьма лиманами, малими річками, які впадають у Азовське море. На північному узбережжі Азовського моря, в межиріччі річок Молочної (Molosobna Fl.) та Берди (Berda Fl.), зображене соляне озеро (Locus in Mari ftante in quo Sal reperitur). У Криму показані річки Булганак (Bolgana Fl.), Індол (Endel Fl.), Боянак (Bojanak Fl.) та у південно-східній частині півострова річка Geroekefu (не ідентифікована).

Пунктирними лініями з кольоровими кантами на карті зображені кордони Московії (Moscovix Pars) та Османської імперії (Turds Tributaria) імперій, межі земель Донських козаків (Territorium Cosacorum Donnensium) та Кубані (Коеbanse Tarters).

Художніми малюнками зображені гірські хребти, лісові масиви, шляхи сполучення, міста-фортеці та порти. Вздовж північно-східного узбережжя Азовського моря та в Керченській протоці.

1730 р. – 1742 р. Перше видання карти 1730 р. Перше видання карти 1730 р. Карта неоднjразово перевидавалася: 1740, 1742 і т. д

Карта «TABULA SYNOPTICA TOTIUS FLUMINIS DANUBIIA FONTIBUS USQUE AD OSTIA, IN QUA OMNES REGIONES, QUAS PERFLUIT ET AMNES, QUOS RECIPIT, IMPRIMIS INTEGRUM HUNGARIÆ REGNUM, PRINCIPAT. TRANSILVANIÆ, MOLDAVIÆ, WALACHIÆ, ARCHIDUCATUS AUSTRIA, REGNA ET DUCAT. STYRIÆ, CARINTHIÆ, CARNIOLÆ, CROATIÆ, DALMATIÆ, SCLAVONIÆ, BOSNIÆ, BESSARABIÆ, BULGARIÆ, ROMANIÆ, CUM MAGNA PARTE TURCIÆ, ET TARTARIÆ. NEC NON MARE ADRIATICUM ET PONTUS EUXINUS OCULIS SISTUNTUR, JUXTA RECENT ISSIMAS OBSERVATIONES ET DESCRIPTIONES DELINEATA ET ÆRIINCISA CURA ETSUMPTIBUS MATHÆISEUTTERI, S. CÆS. ET REG. CATHOL. MAJ. GEOGR. ET CHALC. AUGUSTÆ VINDEL» (Стисла карта усієї течії Дунаю від витоків до тирла, на якій зображено всі краї, через які він протікає, що включає, зокрема, усе Угорське королівство, князівства Трансільванію, Молдавію, Валахію, архикнязівство Австрію, королівства і князівства Штірію, Карінтію, Карніолу, Хорватію, Далматію, Словенію, Боснію, Бессарабію, Болгарію, Румунію, з великою частиною Туреччини і Тартарії, а також загальний огляд Адріатичного моря й Понту Евксинського, за найточнішими спостереженнями й описами накреслена й видана стараннями й коштом Матеуса Зойтера, географа і гравера його священної цісарської і королівської католицької величності. Аугсбурґ).

Описана карта є другим варіантом, який друкувався у атласах М. Зойтера після 1742 р. На ньому додано привілей Священної Римської Імперії, який М. Зойтер отримав між 1740 і 1742 рр. Опублікована карта в атласі «ATLAS UNIVERSALIS, EXHIBENS CORTICEM TOTIUS ORBIS, SEU PRAETER GENERALES CHARTES, ET NOTITIAS PARTICULARES ETIAM CUIUSQ3 REGIONIS, SUIS PROVINCIIS ET VRBIUS, EXTRA MODERNUM SACRI ROMANI IMPERII STATUM EXISTENTIBQ3 - V. I.».

Опис карти подана за М. Вавричин (2009) з доповненнями автора.

Карта представляє країни, розташо­вані в басейні Дунаю, і охоплює територію від Львова (Luwow Lemerg) та гирла Дону (Don), що впадає в Азовське море (Palus Mzotides Hodie Mer de Zabache Gall. Mare della Tana Italis Limen More Ruffis Gnilen Morze Polonis) на півночі до Салонік (Salonichi) та південного узбережжя Чорного моря (Pontus Euxinus Hodie Mare Nigrum Cara Denghiz Turcis Zomo More Ruffis Czamo Morse Polonis Mauro Thalassa Grzcis das Schwartze Meer) на півдні, від витоків Дунаю (Surse de Danube) біля м. Донауешінґен (Eschingen, Німеччина) на заході до східного узбережжя Чорного моря на сході.

Пунктирними лініями з кольорови­ми кантами на карті позначені державні кордони країн, через які протікає Дунай. Художніми малюнками зображені гори, лісові масиви, центри земель та воєводств, великі торгові центри.

Українські історико-географічні землі, на той час у складі Польщі, представлені Червоною Руссю (Russie Rubra), Поділлям (Podolia Pars), що охоплює Теребовлянську (Trebula), Кам’янецьку (Катіепіес) та Брацлавську (Вгасlaw) землі.

Землі від Брацлава на схід аж до Дніпра (Dnieper Fl.) названі Україною, або Країною Козаків (Ucrania five Cosacorum Tractus). У Придніпров’ї виділена Бессарабія (Bessarabie) з позначенням земель Тартарії Буджацької (Tartari Budziacensis) та Білгородського Санджака (Sangiacat Bialogrodensis) у складі Османської імперії. На північному узбережжі Чорного та Азовського морів — Мала, Перекопська, або Ногайська, Татарія (Tartariz Minor, Tartaria Nogaiens., Precopiensis P.) та Кримський півострів (Crimea Chersonesus Taurica) у складі Кримського ханства. Закарпаття з містами Ужгород (Vngvar) та Мукачеве (Monkatz) - в межах Угорщини, а землі Буковини — у складі Молдавії.

Гідрографічна мережа представлена нижніми течіями Дніпра (Dnieper Fl.), Дністра, Південного Бугу (Bog Fl.)’, Західного Бугу (Bug Riv.), Пруту (Pruth Rtv.), Черемошу (Czeremocze Riv.) з їхніми притоками. На відтинку Дніпра від Кизикермена (Kifikermen) до гирла поз­начені численні острови. На Правобережжі позначене місце Запорізької Січі (Saporowifche Setze), на Лівобережжі, в околицях Чорної Долини (Czamaja Dolina), показана утворена після 1709 р. Нова Січ (Novaja Setsch).

На карті густа мережа населених пунктів, найдетальніше зображені центральна та західна частини Криму. Населені пункти та назви окремих річок, зокрема на Кримському півострові, вздовж русла Дону, в гирлі Дніпра подані у російському, татарському та турецькому звучанні. Виділені міста- фортеці Брацлав (Braclaw), Бендери (Tegin als Tegina olim Bender), Очаків (Oczakow als Dziarcrimenda), Кизикермен (Kifikermen), Перекоп (Perecop).

Біля Немирова (Nemirow) — примітка про конгрес послів 1737 р. (Legatorum Соп- greffus А. 1737), після якого Австрія вступила у війну проти Туреччини.

Біля Азова — напис про захоплення міста 1696 та 1736 рр. російськими, а 1722 р. — турецькими військами (Asoff а Ruffis expegnata А. 1696, Turcis reddica А. 1722 a Ruffis iterum capta A. 1736). Taманський півострів (зображений як острів) названий фортецею (Nawa Krepoft Taman, Tamerof).

Карта Дунаю М. Зойтера створена на основі карт цієї території, укладених багатьма авторами упродовж ста років. Для зображення придунайських країн М. Зойтер використав карту Н. Сансона I (N. Sanson I) Les Cours du Danvbe (1693), яка в свою чергу була створена на основі праць угорського географа, картографа та відомого гуманіста XVI ст. Яноша Самбука (Jan Sambucus), зокрема його карти Угорщини (1571) та раніше виданих картах Лазаря (Lazar) (1528) і Волфганґа Лаціо (Wolfgang Lazius) (1556), які входили до атласів Абрагама Ортелія (Abraham Ortelius).

При зображенні Причорномор’я та Кримського півострова М. Зойтер використав свої карти, опрацьовані для ілюстрації російсько-турецької війни.

1736 р. «Charte der Kriegs Operationen am Donn u: Dnieper Ihro Russisch Kayserl. Majestæt Glorieusen Armeen A: 1736. gestochen beÿ der Kaÿserl: Acad. der Wiſſensch. in S. Petersburg zu haben beÿ Matthæus Seutter, der Röm: Kaÿserl: ũ: Königl: Cathol: Majest: Geogr: in Augsburg» (Карта воєнних операцій на Дону та Дніпрі російської славної армії у 1736 році. Матеус Зойтер, Аугсбург, 1736).

Географічна карта показує територію України та Північного Причорномор’я у першій пол. XVIII cт. Мапа висвітлює перебіг російсько-турецької війни 1735-1739 рр. Такі карти масово друкувалися в Європі за даними, що їх надавала Російська Академія наук.

Вказані оборонні лінії, зокрема Українська лінія, яка простягалася на 285 км від Дніпра вздовж Орілі та її притоки Берестової аж до Ізюма. У систему укріплень входило 16 фортець і 49 редутів, з’єднаних між собою високим земляним валом та глибоким ровом. На карті всі фортеці підписані.

У межиріччі Південного Бугу й Дніпра окреслена територія Козаків Запорозьких (Terrain der Saporogschen Cosaquen) та місце Нової Січі.

Карта воєнних дій російсько-турецької війни, створена М. Зойтером, є узагальненим переопрацюванням низки карт, виданих Академією наук Росії у Санкт-Петербурзі в зв’язку з російсько-турецькою війною 1735-1739 рр.

1739 р. (перший варіант). 1742 р. (другий варіант). Перший варіант карти воєнних дій входив у «Grosser Atlas», який М. Зойтер видавав після 1730 р. Описана карта є другим варіантом, який друкувався в атласах М. Зойтера після 1742 р. На ньому додано привілей Священної Римської Імперії, який М. Зойтер отримав між 1740 і 1742 рр. Опублікована карта в атласі «ATLAS UNIVERSALIS, EXHIBENS CORTICEM TOTIUS ORBIS, SEU PRAETER GENERALES CHARTES, ET NOTITIAS PARTICULARES ETIAM CUIUSQ3 REGIONIS, SUIS PROVINCIIS ET VRBIUS, EXTRA MODERNUM SACRI ROMANI IMPERII STATUM EXISTENTIBQ3 - V. I.».

Карта “Theatrum belli Russorum victoriis illustratum sive nova et accurata Turcicarum et Tartaricum provinciarum intra fluvios Tyras s. Niester et Taniam s. Don, ad oram ponti Euxini et in pelopon[n]eso Taurica sitarum designatio [Kartenmaterial] : cum gratia et privil. S. R. I. vicariat[us], in partib[us] Rheni, Sveviæ, et juris Franconici / manu et impensis Matthæi Seutteri“(Зображення перемоги росіян на театрі війни, або турецькі й татарські провінції між річками Тирасом, чи Дністром, і Танаїсом, чи Доном, до берегів Понту Евксинського із позначеннями на Пелопоннесі Таврійському, [виготовлена] руками й коштом Матеуса Зойтера).

Мова карти – латинська. Географічна карта показує територію України та Північного Причорномор’я у першій пол. XVIII cт. Мапа висвітлює перебіг російсько-турецької війни 1735-1739 рр. Такі карти масово друкувалися в Європі за даними, що їх надавала Російська Академія наук.

Землі Брацлавського і Київського воєводств по обидва береги Дніпра названі Україною (Ukraina). У межиріччі Південного Бугу й Дніпра окреслена територія Козаків Запорозьких (Territ. Cosaccorum Zaporoviensi) та місця Нової (Novaja Setsch) і Старої (Saporoger Setsli) Січей. На карті позначені місця розташування військових корпусів, шляхи пересування армій та місця їх зустрічей біля Самари (Rendevous der Armee, an der Samara) та на лівому березі Дніпра біля Січі (General Rendevous gegen der Setz). На карті показано походи Мініха і Лассі 1736 р. Також показаний шлях ген.-лейт. Дугласа з двома драгунськими полками від Азова через Ізюм до Перекопу, або (що більш ймовірно), поворотний марш корпусу ген.-майора Шпігеля в бік Бахмута.

Вказані оборонні лінії, зокрема Українська лінія, яка простягалася на 285 км від Дніпра вздовж Орілі та її притоки Берестової аж до Ізюма. У систему укріплень входило 16 фортець і 49 редутів, з’єднаних між собою високим земляним валом та глибоким ровом. На карті всі фортеці підписані.

На північному сході Україна межує з Московською Росією (Russiae Moscoviticae), на південному сході – з Перекопською і Ногайською Тартарією (Tartaria Minor Precop, Tartari Nagaiens).

Карта воєнних дій російсько-турецької війни, створена М. Зойтером, є узагальненим переопрацюванням низки карт, виданих Академією наук Росії у Санкт-Петербурзі в зв’язку з російсько-турецькою війною 1735-1739 рр. Основою стала карта Theatrum Belli Ann. 1737, створена за матеріалами капітана Карла фон Фрауендорфа (Carl von Frauendorff), а також використані карти: воєнних операцій на Дону і Дніпрі (Charte der Kriegs-Operation am Don und Dnieper..., 1736); карта земель між Дніпром і Доном для Російської армії (Charte von der Russischen Armee zwischen und an dem Dnieper u. Don..., 1736); Херсонесу Таврійського, або Криму (Verus Chersonesi Tauricae seu Crimea..., 1737); театру війни між річками Борисфеном, Тирасом і Дунаєм (Theatrun belli ad Borysthenem Tyram et Danubium fluvios gesti..., 1738). Ha думку В. Кордта, M. Зойтер використав також карту Південної Росії Ґ. Менґде на (G. Mengden) і Я. Брюса (J. Bruce) 1699 р., створену під час Азовських походів Петра І [Вавричин М., 2009].

Карту перевидавав Тобіас Конрад Лоттер (зять Зойтера) до кінця XVIII ст. Вона має декоративні оздоблення, вона оформлена двома фігуративними алегоричними картушами, які представляють особливий інтерес. У верхньому лівому картуші зображено переможених турків, в нижньому правому – козаків з гербовими щитами, на яких зображені човен та сова.

1740 р. Матеус Зойтер. Гравер Ґоттфрід Якоб Гаупт (Gottfried Jacob Haupt).

Карта «NOVA ET ACCURATA TARTARIZE EUROPZE/E SEU MINORES ET IN УРЕСІЕ CRIME/E DELINEATIO GEOGRAPHICA, CUM OMNIBUS CIRCA PONTUM EUXINUM ET PALUDEM M/EOTIDF.M IACENTIBUS PROVINCIIS, EXHIBENTUR A GOTTF: IAC: HAUPT CALCOGRAPHO AUG: VIND. Нова докладна географічна карта Європейської або Малої Татарії або Криму з усіма причорноморськими і приазовськими провінціями, видана калькографом Ґоттфрідом Якобом Гауптом у Аутсбурзі [1740 р.], Аугсбург).

Поміщена в  атласі без титульного аркуша.

Шкали лінійного масштабу: Milliaria Нипсагіса, Milliaria Соттипіса. Мідерит. Багатоколірна. Папір 55 х 45,7 см. Масштаб бл. 1: 2 000 000. Мова латинська.

Опис карти подана за М. Вавричин (2009) з доповненнями автора.

Заголовок у фігурному картуші, справа від якого зображена постать воїна з мечем та щитом і путті з сурмою, на полі карти на тлі Чорного моря (Pontus Euxinus Hodie Mare Nigrum Das Schwartze Meer Cara Denghiz Turds'). Карта у дволінійній рамці, з вказаними градусами. Над нижньою рамкою, на полі карти, — дві шкали лінійного масштабу. На тлі Чорного моря зображено розу вітрів, що показує напрям на північ. У правому нижньому куті, у фігурному картуші, — історична довідка про Перекоп: Precop auch Or oder Taphrae... (15 рядків).

Карта представляє Чорне та Азовське (Palus Meeotides Hodie Mare Zabache. Asovische Meer) моря та прилеглі до них території.

Пунктирними лініями з кольоровими кантами зображені адміністративно-територіальні та історико-географічні одиниці: Мала, або Перекопська чи Ногайська, Татарія (Tartaria Minor feu Precop. Tartaria Nogajensis) та її кордон з Росією (Russiae Pars); Бессарабія (Bessarabia), що поділена на Очаківську (Tartaria Oczacoviensis) та Буджацьку (Budziack) орди. На східному узбережжі Чорного та Азовського морів — Грузія (Georgia) та Черкеси (Circassi). На півдні — узбережжя Малої Азії, або Анатолії (Natolia olim Asia Minor).

Художніми малюнками на карті відображено гірські масиви, ліси.

Українські землі на карті зображені доволі схематично. Вони представлені Кримським півостровом (Сrетіа), північним узбережжям Азовського та північно-західним узбережжям Чорного морів, затокою Сиваш, або Мертвим морем (Mare Mortuum), Приазов’ям, півднем Подніпров’я, північно-західним Причорномор’ям. На цих землях доволі густа гідрографічна мережа приток Дніпра, Дністра, Південного Бугу (Bog Fl.), Сіверського Донця (Donez Fl.). Вздовж узбережжя Азовського моря також зображено багато річок: Малий Утлюк (Molotznievadi Fl.), Молочна (Moloczna Fl.), Токмак (Tokmak Fl.), Бердянка (Berdinka Fl.), Берда (Berda Fl.), Солона (Selenafa), Кальміус (Calmius Fl.).

Детально на карті зображений Кримський півострів: Кримські гори (без назви) та мережа річок, а також міста Бахчисарай (Baczisarai), Кафа (Kaffa), Керч (Kertz), Єнікале (Ienikale) та численні малі поселення.

Карта ілюструє воєнні дії російсько- турецької війни 1735-1739 рр., на ній нанесені місця розташування корпусів та шляхи пересування армій, а також кілька оборонних ліній, зокрема Українська, що простягається від Дніпра, вздовж Орілі аж до Ізюма, та оборонні вали в околицях Переволочної (Porkunutza).

Карта, фактично, є компіляцією карт М. Зойтера Teatrum Belli... (1742) та Nova et Accurata Tartariae Europe (1742), створених на основі низки російських карт, виданих Академією наук Росії у Санкт-Петербурзі у зв’язку з російсько-турецькою війною. У бібліографії відомий ще один варіант цієї карти з орнаментованою рамкою, на якій у фігурних картушах вміщено дев’ять планів і видів міст та фортець, а також опис Малої Татарії.

Описана карта походить зі збірного атласу, у якому налічується 38 карт європейських країн, укладених М. Зойтером. Атлас без назви, з рукописним переліком карт.

Історична довідка.

Російсько-турецька війна 1735—1739 років (також Російсько-османська війна 1735—1739 років) — воєнний конфлікт, який був наслідком російсько-османських протиріч, що загострилися через російсько-польську війну 1733—1735 рр. та набіги кримських татар. Вона стала продовженням боротьби Російської імперії за вихід до Чорного моря.

Белградська мирна угода 1739 року — договір, що завершив російсько-турецьку війну 1735-1739 років. Угоду було підписано 18 (29) вересня 1739 року в Белграді.

Наслідки:

·        за Російською імперією визнавалися Азов і Запорожжя (землі між Південним Бугом і Сіверським Дінцем, які їй було заборонено заселяти);

·        Російській імперії заборонялося тримати флот у Чорному й Азовському морях;

·        передбачалося ведення торгівлі між Османською імперією і Російською імперією лише османськими суднами;

·        Північне узбережжя Чорного моря, життєво важливе для Російської імперії, лишилось за Османською імперією.

Белградський мирний договір був анульований 1774 року Кючук-Кайнарджійським договором.

1742 р. Карта “Amplissima Ucraniae Regio Palatinatus Kioviensem et Braclaviensem complectens...” ([Карта] найобширнішого Українського королівства з Київським і Брацлавським воєводствами та прилеглими провінціями, за найдокладнішими вимірами мистецьки вигравіювана на міді та [видана] коштом Матеуса Зойтера, географа с[вященної] імп[ераторської] і кор[олівської] катол[ицької] велич[ності] у Аугсбургу). Опублікована в його «ATLAS UNIVERSALIS».

Опис карти подано за М. Вавричин (2009) з доповненнями автора.

Шкали лінійного масштабу: Millaria Ucranica 13. in uno Gradu, Millaria Pollonica 20. in uno Gradu, Millaria Germanica 15. in uno Gradu, Millaria Mofcovitica 80. in uno Gradu. Мідерит. Багатоколірна. Папір 56 x 49 см. Масштаб бл. 1: 600 000. Мова латинська.

Заголовок карти у фігурному картуші, обрамленому снопами збіжжя, обабіч якого алегоричні постаті богині хліборобства Церери та бога торгівлі Меркурія, а також зображення двох волів, у лівому верхньому куті. Карта має дволінійну рамку, на якій позначені градуси і вказані сторони світу: Septentrio, Меridies, Occidens, Oriens. Під картушем із заголовком привілей: Cum Gratia et Privil. S.R.I. Vicariatus, in partibg Rheni, Sveviz, et Juris Franconici. У правому верхньому куті, у фігурному картуші, прикрашеному рослинним орнаментом із зображенням вола та снопів жита, — таблиця умовних позначень (Sic Notantur) з позначенням великих міст (Urbes Majores), малих міст (Urbes Minires), містечок (Oppida), малих містечок (Oppidula), сіл (Pagi), архиєпископств, єпископств, академій.

Під картушем — роза вітрів у вигляді багатопроменевої зірки у колі зі стрілкою, що вказує напрям на північ.

Карта охоплює територію від Гомеля (Homel) на півночі до гирла Дунаю (Donau Fl.) на півдні, від Львова (Lemberg, Luwow, Leopolis) на заході до Бєлгорода (Biellogrod) та р. Оскіл (Ofkal Fl.), де вона впадає у Сіверський Донець (Donnetz Fl.), на сході.

Пунктирними лініями з кольоровими кантами на карті позначені державні кордони Трансільванії (Principatg Тгапsilvaniz P[ars]) з окремим регіоном Moldavia Populi, Валахїї (Pricipatg Valachiz P[ars]), Молдавії (Pricipatus Moldavia), Росії Московської (Russiz Moscoviticz Pars) та межі українських воєводств і земель: Київського (Palatinatus Kiaviensis) і Брацлавського (Palatinatus Braclaviensis) воєводств, які названі Україною (Ukraina); Волині (Volhyniz Pars), що представлена Нижньою Волинню (Volhyniz Inferior); Поділля (Podolia), яке поділяється на Верхнє (Podolia Superior]) та Нижнє; Покуття (Pocutiz Pars); Чернігівського воєводства (Due. Palat. Czemichoviensis); Бессарабії (Bessarabia) та Очаківської Татарії (Tartari Oczacovienses); Криму (Cremiz P[ars]) та Малої, або Перекопської, Татарії (Fartaria Minor feu Precop Pars) у складі Османської імперії.

Умовними знаками на карті показано рельєф, гідрографію та населені пункти. Художнім малюнком відображено гори, ліси у вигляді невеликих груп листяних дерев.

Мережа населених пунктів неоднорідна: південна Брацлавщина, Волинь та Чернігівщина представлені незначною кількістю населених пунктів, натомість Поділля, північно-західна Брацлавщина, Київське воєводство та північ Кримського півострова мають дуже густу мережу міст, містечок і сіл.

Найважливіші водні артерії – Дніпро (Dnieper V. Borysthene), Дністер (Niefter Fl.), Південний Буг (Bog Fl.) - зображені з багатьма лівими та правими притоками. На Дніпрі, на відтинку між фортецями Кодак (Kudack) і Очаків (Oczakow als Dziarcrimenda) підписано дев’ять порогів і чотири забори: 1. Сурський (Sluski), 2. Лоханський (Lochany), 3. забора Стрільча (Strelczij), 4. Дзвонецький (Dzwanice), 5. Княгинин поріг, або Тягинська забора (Kniahinow), 6. Ненаситець (Nenasytec), 7. Кодацький, 8. Воронова забора (Woronowa Zabora), 9. Вовнизький поріг (Wolniow), 10. Будилівський (Budijlow), 11. Таволжанська забора (Тоwotzany), 12. Лишній (Lisianka), 13. Вільний (Wolny). Біля Хортиці, а також між Вовнизьким і Будилівським порогами позначені дві Великі татарські переправи (Wielka Przeprawa Tatarska).

З великої кількості островів, що зображені на Дніпрі, підписані Хортиця (Chortijka Ostro), Томаківка (Tomahowka oftro), Вовчий (Wolczny ostrow), Красний (Krasay ostrow). На Правобережжі, між притоками Носоківка (Nofokowka Fl.) та Сокорівка (Sokorowka Fl.), позначена Золота Долина, або Дурна (Zlota Dolina abo Durna).

Карта України створена М. Зойтером на основі кількох картографічних джерел. В основу її покладені Генеральна, карта України (1650) та карти течії Дніпра (1662) Ґ. Боплана, про що свідчить зображення нижньої течії Дніпра, Поділля та північно-західної частини Брацлавського воєводства. Для зображення південних регіонів та Криму автор використав карти російсько-турецької війни 1736-1739 рр. створені Академією наук Росії у Санкт-Петербурзі. М. Зойтер використав також праці Я. Янсона та Й. Б. Гоманна. Проте на карті додано багато нової інформації, зокрема, нанесена велика кількість географічних назв на території Бессарабії, Молдавії, Валахїї, Криму та вздовж Дніпра на південь від Києва.

Описана карта є другим варіантом карти України М. Зойтера. Вона була опублікована бл. 1742 р., відразу після отримання Зойтером королівського привілею. У наш час по-різному датують створення першого варіанта карти (без привілею): на думку В. Кордта, карта укладена після 1736 р.; Б. Кордан вважає, що вперше вона з’явилася в атласі М. Зойтера «Atlas Novus» 1728 р. За дослідженнями Б. Кмецікової карта опублікована не раніше 1745 р.

Після смерті М. Зойтера (1757) карту перевидав Тобіас Конрад Лоттер до кінця XVIII ст. Назва карти частково змінена – з'явилося ім'я Лоттера –  “Amplissima Ucraniae Regio Palatinatus Kioviensem et Braclaviensem complectens, cum adjacentibus provinciis juxta recentissimam designationem aeri incisa arte et sumtibus Tobiae Conradi Lotteri, geographie, Augustae Vindel. Cum Gratia et Privil. S. R. I. Vicariatus, in partibg. Rheni, Sveviae et Juris Franconici”. Окрім частково зміненого заголовка, на третьому варіанті карти не було здійснено ніяких змін.

1745 р. Жозеф-Нікола Деліль. Карта «TATARIA MINOR CUM ADIACENTIBUS KIOVIENSIET BELGORODENSI GUBERNIIS (Мала Татарія з прилеглими Київською та Бєлгородською губерніями). Санкт-Петербург. В атласі: ATLAS RUSSICUM МАРРА VNA GENERALI ET VNDEVI- GINTI SPECIALIBVM VASTISSIMUM IMPERII RUSSICUM CVM ADIACENTIBUS REGIONIBUS SECUNDUM LEGES GEOGRAPHICAS ET RECENTISSIMAS OBSERVATIONES DELINEATUM EXHIBENS CURA ET OPERA ACADEMIA IMPERIALIS SCI- ENTIARUM PETROPOLITANAE. PETROPOLI, TYPIS ACADEMIAE IMPERIALISSCIENTIARUM MDCCXLV. - P. 17».

Мова латинська.

Опис карти подано за М. Вавричин (2009) з доповненнями автора.

Заголовок у картуші у вигляді щита, прикрашеного обабіч військовою арматурою та сценою взяття фортеці, у лівому нижньому куті. Карта у дволінійній рамці з вказаними градусами. Під нижньою рамкою — одна шкала лінійного масштабу.

Карта охоплює територію від Чугуєва (Czuguew) на півночі до гирла Дунаю (R. Dunai) та південного узбережжя Кримського півострова на півдні, від Хотина (Ctofim) та Кам’янця-Подільського (Каmеnес Роdolskoi) на заході до східного узбережжя Азовського моря (Azowskoe More) на сході.

На карті пунктирними лініями з кольоровими кантами позначені кордони Малої Татарії, Кримського півострова та південні межі Київської (Czast' Kiewskoi Gubernii), Бєлоґородської (Czast' Bielogorodskoi Gubernii) та Воронезької (Czast' Woronezskoi Gubernii) губерній.

Художніми малюнками на карті зображені гори, лісові масиви у вигляді невеликих груп листяних дерев, умовними позначеннями — населені пункти.

Українські землі на карті представлені Кримським півостровом, Малою Татарією, що займає північне узбережжя Чорного та Азовського морів.

Гідрографічна мережа представлена головними річками – Дніпром (R. Dniерr), Дністром (R. Dniestr), Південним Бугом (R. Bug), Інгулом (R. Ingul) з їхніми численними лівими та правими притоками. На Дніпрі, біля Кодака, малюнком зображені Дніпровські пороги та острови. У межиріччі Інгульця (R. InguІес) і Базавлуку (R. Buzuluk) позначена Запорізька Січ (Zaporozskaja Sjecza). На лівому березі Дніпра, ближче до гирла, позначені Чорна (Czomaja Dolina) та Циганська (Cyganskaja Dolina) долини.

Мережа населених пунктів на карті неоднорідна. Малозаселені землі біля нижньої течії Дніпра і Південного Бугу та на всій території Малої Татарії. Більше населених пунктів позначено вздовж берегів Дністра і на півдні Київщини, з них виділені міста-фортеці: Кизикермен (Kizikermen), Кінбурн (Kinburn), Кодак (Kudak), Переволочна (Реrewoloczna), Полтава (Poltawa), Біла Церква, Хотин, Очаків (Oczakow).

Найдетальніше на карті зображений Кримський півострів, в північно-західній частині якого доволі густа мережа поселень. Як великі міста виділені Бахчисарай (Bakczisarai), Кафа (Kafa), Керч (Kercz), Судак (Sudak) та ін. Вздовж південного узбережжя півострова, від Бахчисарая до Кафи, позначені Кримські гори. Гідрографічна мережа представлена річками Альмою (R. АІmassu), Булганаком-Східним (R. Bulganach), Булганаком (R. Bulganach), Мокрим Індолом (R. Indel).

Карті притаманні окремі помилки: неправильне зображення течії Дніпра; Правобережжя відтворене схематично; Дністер і річки його басейну більше нагадують художній малюнок; спотворено подане також чорноморське узбережжя від Перекопа до Кінбурна, де замість острова Тендрівська Коса зображено чотири острови.

Карта походить з атласу Росії, підготованого Академією наук Росії у Санкт-Петербурзі і виданого 1745 р.

Чорна Долина — урочище на території Херсонської області. На території урочища розташоване село Чорна Долина.

Урочище відоме тим, що у 1675 році кошовий отаман Іван Сірко, повертаючись з походу на Крим, вів 7000 звільнених із татарської неволі українців. На території Чорної долини деякі з них почали просити в отамана дозволу повернутися до Криму. Тоді Іван Сірко дозволив вибрати, кому йти на Україну, а кому залишитися. 4000 вирішили повернутися на Україну, а три тисячі — що краще повернутися в Крим. Сірко наказав усіх їх нагодувати, а потім одних залишив при собі, а інших відпустив у Крим. Але перед тим запитав їх, чому вони прагнуть назад у ханство. Ті відповіли, що у Криму в них є майно і господарство, і там їм буде краще жити, аніж в Україні, де у них нічого немає. Відпускаючи цих людей, кошовий ще до кінця не вірив, що вони справді підуть у Крим, і сподівався, що вони все-таки повернуть до України. Потім Сірко піднявся на могилу і довго дивився їм услід, аж поки їх не стало видно.

Тоді він врешті переконався у твердому намірі визволених земляків знову йти в Крим і наказав молодим козакам осідлати коней, наздогнати відпущених і всіх до одного нещадно порубати. Кошовий додав, що він негайно поїде слідом, аби переконатися, як виконано його наказ. Козаки здійснили веління Сірка. Трохи згодом кошовий прискакав туди, де виконувався його наказ. Коли Сірко пересвідчився, що його наказ здійснено, він подякував козакам. Потім до мертвих звернувся з такими словами: «Простіть нам, браття, а самі спіть тут до страшного суду Господнього замість того, щоб розмножаться вам у Криму між бусурманами на наші християнські молодецькі голови і на свою вічну без хрещення погибель». Після цього Сірко з козаками повернувся до війська і рушив на Запорожжя.

Цей сюжет відомий з багатьох історичних джерел, зокрема Літопису Самійла Величка та праць Дмитра Яворницького.

1756 р. Chez Regner та Джошуа Оттенс (Josue Ottens), голландські картографии. Карта «L'Asie» (Азія). Опублікована в «Atlas Minor sive Geographia compendiosa in qva Orbis Terrarum pavcis attamen novissimis Tabvlis ostenditvr» // «Atlas Nouveau, contenant toutes les parties du monde, Ou font Exactement Remarquees les Empires Monarchies, Royaumes, Etats, Republiques, &c». Це є копія карти 1700 р. Гійома Деліля «L'Asie».

1762 р. Тобіас Конрад Лоттер. Карта «Imperium Russicum omnisque Tartaria». На карті назва «Тартарія» взагалі відсутня (крім назви на картуші). На карті показано SIBERIA (Сибір) від Уралу до Далекого Сходу.

1769 р. Джон Лодж Коулі (John Lodge; 1719-1797), англійський картограф, геолог та математик. Був Королівським картографом короля Георга II.

Карта «Нова й акуратна карта Кримської Тартарії, Азовського моря й частин річок Дніпро, Бог та Кубань» (A new & accurate map of the Krim Tartary, the sea of Azof and parts of the rivers Dneper, bog and Kuban, taken from original drawings & memoirs). Опублікована у Лондоні, у вересневому випуску 1769 року «Gentlemen's Magazine». Карта охоплює Північне Причорномор'я та Південну Україну, ілюструє події Російсько-турецької війни 1768-74 рр.

1770-і рр. Тобіас Конрад Лоттер. Карта «Географічна карта Сибірського царства на три частини розділеного: а саме Тобольську, Єнисейську, Іркутську, і що містить деякі інші частини Тартарії» (Carte géographique contenant le Royaume de Sibirie, divisée en trois départemens, savoir: Tobolskago, Ienisseiskago, Irkutskago, et quelques autres parties de la Tartarie), Аугсбург. Тобіасом Лоттером було випущено кілька атласів. Дана карта була виготовлена для одного з них, як джерела – використані карти Деліля. Карта належить до типових зразків продукції фірми Лоттера, вона прикрашена розкішним картушем. Гравіював карту Маттіас Альберт Лоттер (син Томаса Лоттера). На карті показано Сибір від Уралу до Далекого Сходу, що розділений на три намісництва: Тобольське, Єнісейське, Іркутське. Території намісництв розділені на повіти (уезды).

1771 р. Карта Азії з Британської енциклопедії

1771 р. Карта Європи з Британської енциклопедії (позначена КУБАНСЬКА ТАРТАРІЯ).

1786 р. Gussefeld F.L. Карта «Carte de l’Empire de Russie & de la Grande Tatarie. Publiee par les Heredum Homannianorum. Norimberg» (Карта Російської Імперії та Великої Татарії). В її картуші мовиться, що тут представлена Велика Татарія (TATARIAE MAIORIS), Татарія Російська (TATARIAM RVSSICAM), Татарія Китайська (TATARIAM SINENSEM) і Татарія Незалежна (TATARIAM INDEPENDENTEM). На карті назва «Татарія» взагалі відсутня (крім назви і картуша). Сибір названа просто Сибіром (SIBERIEN) і розділено на дві губернії: Тобольську (GOUVERMENT TOBOLSK) й Іркутську (GOUVERMENT IRKUTSK). Ба більше, на карті відсутні й всі інші Татарії, згадані в її картуші. Там немає ні назви «Велика Татарія» (TATARIAE MAIORIS), ні «Незалежна Татарія» (TATARIAM INDEPENDENTEM). Назва ж «Китайська Татарія» (TATARIAM SINENSEM) замінено на «Китайські Татари» (TSCINESISCHE TATAREY)

1791 р. Бонне Рігоберт. Карта «Tartarie Independante» (Тартарія Незалежна). Tartarie Independante (Центральна Азія) на півночі межує з Тартарією Російською, на сході – з Тартарією Китайською.

 

Тартарія на картах XIХ ст.

1820 р. Карта «Азія» надрукована у США за зразком англійської карти 1817 року. Червоним кольором позначені кордони Великої Тартарії імперії Чингісхана у 1226 році. Жовтувато-зеленим кольором позначені кордони імперії Тамерлана у 1406 році. Цікавим поясненням до карти є те, що в Азії на 1820 рік ще існувала держава Тартарія. В описі країни Тартарії сказано, що північні і західні частини представляють лише жахливу пустелю, більш південні частини мають прийнятну температуру і значну родючість.

1850 р. Мітчелл Самуель Августус (Mitchell Samuel Augustus; 1792—1868), американський географ і картограф, видавець. Карта «Russia in Asia and Tartary» (Росія Азійська та Тартарія). Це адміністративно-етнічна карта Азійської Росії (колишньої Тартарії) та Центральної Азії. Tartary це – Центральна Азія.

1851 р. Джон Талліс (John Tallis; 1817–1876), англійський картографічний видавець. Його компанія «John Tallis & Company» видавала карти та атласи в Лондоні приблизно з 1838 по 1851 рік. Талліс заснував видавництво разом із Фредеріком Таллісом у Cripplegate у 1842 році; бізнес переїхав до Смітфілда в 1846 році та припинив діяльність у 1849 р. Карта «Independant Tartarу» (Незалежна Тартарія) поміщена в атласі «The Illustrated Atlas, And Modern History Of The World Geographical, Political, Commercial & Statistical». Гравер Джон Рапкін (John Rapkin). Охоплює регіони між Каспійським морем та озером Балхаш, а також між Росією та Персією й Китаєм. Показані незалежні держави: Тартарія (територія теперішнього Казахстану), Хіва (Хівинське ханство), Коканд (Кокандське ханство) й Бухара (Бухарське ханство). Три віньєтки В. Брегга (W. Bragg) прикрашають карту, зокрема зображення Тартарів

ДЖЕРЕЛА

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с. 

*Байцар Андрій. (у співавторстві). Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М.. Львів, 2022. 367 с. 

*Фоменко А. Т., Носовский Г. В. Петр и Пугачев. Где зарыта собака русской истории. Часть 2. Глава 1. http://ruvera.ru/researches/gde_zaryta_sobaka_russkoiy_istorii_2_chas

* Encyclopaedia Britannica; or, a Dictionary of Arts and Sciences, compiled upon a new Plan. In which the different Sciences and Arts are digested into distinct Treatises or Systems; and the various Technical Terms, etc. are explained as the occur in the order of the Alphabet. Illustrated with one hundred and sixty coperplates>>. By a Society of Gentlemen in Scotland. In three volumes. — Edinburgh: Printed for A.Bell and C.Macfarquhar. M.DCC.LXXI (1771).

 

1851 р. Джон Талліс (Tallis J. & F.). Карта Незалежної Тартарії (Independant Tartarу) поміщена в атласі «The Illustrated Atlas, And Modern History Of The World Geographical, Political, Commercial & Statistical». Гравер  Джон Рапкін (John Rapkin). Охоплює регіони між Каспійським морем та озером Балхаш, а також між Росією та Персією й Китаєм.  Показані незалежні держави: Тартарія (територія теперішнього Казахстану), Хіва (Хівинське ханство), Коканд (Кокандське ханство) й Бухара (Бухарське ханство). Три віньєтки В. Брегга (W. Bragg)  прикрашають карту, зокрема зображення Тартарів.

Рис 1. Географічна таблиця держав і їх столиць. Для кожної держави вказана площа в квадратних милях, назва столиці, відстань від Лондона і різниця в довготі від Лондона («Encyclopaedia Britannica», т.2, с.683).

Рис.2..Закінчення географічної таблиці держав і їх столиць («Encyclopaedia Britannica», т.2, с.684)

Рис 3. Д. Ровінський. 1884-1891 рр. «Материалы для русской иконографии»

1550 р. Агнес Баттіста. Портолан Басейну Чорного моря (Біла Русь, Тартарія та Московія).

1562 р. (1575 р.) Ентоні Дженкінсон. "RUSSIAE, MOSCOVIAE ET TARTARIAE DESCRIPTIO Auctore Antonio Ienkensono Anglo, Anno 1562 & dedicata illustriss. D. Henrico Sijdneo Walliei presidi. Cum priuilegio".

1570 р. Абрагам Ортеліус. Карта "Тартарія"

1570 р. (1579 р.) Абрагам Ортеліус. Карта "Asiae nova descriptio"

 1581 р.  Абрагам Ортеліус. Карта "Asiae nova descriptio"

 1595 р.  Абрагам Ортеліус. Карта "Asiae nova descriptio"  

1593 р. Герард де Йоде. Карта "Asia Partum Orbis Maxima"

1569 р. (1607 р.) Герард Меркатор. "Tartaria"

1569 р. (1634 р.) Герард Меркатор. "Tartaria"

1597 р. Antonio Magino Patavini. Карта “Татарської Імперії” (Tartarie Imperium).

1601 р. Абрагам Ортеліус. "Tartaria"

1606 р. Йодокус Хондіус

1613 р. Гессель Ґеррітц. Карта «TABVLA RUSSIAE» 

1624 р.(1697 р.) Філіп Клювер

  1626 р. Джон Спід

1627 р.  «Carte de l'Asie». Петрус Бертіус

1633 р. (1638 р.). Ісаак Масса. "Нова Росія".

1665 р. Блау. Карта Світу 

1672 р. Гійом Сансон та Юбер Жайо (Карта Угорщини)

1680 р. Фредерік де Віт.  "Magnae Tartariae, Magni Mogolis Imperii, Iaponiae et Chinae, Nova Descriptio" 

1684 р.

1684 р. Giacomo Giovanni Rossi - Giacomo Cantelli da Vignola. Карта Малої Тартарії. «Tartaria D Europa ouro Piccola Tartaria divisa da Giacomo Cantelli da Vignola ne Tartari Nogai e del Crim, o di Precop . . . soggetti al Gran Duca di Moscovia e nelle Due Uckraine . . . e gia dipedenti dall Polonia . . . 1684»

1688 р. Джакомо Кантеллі да Віньола. Карта Малої та Великої Тартарії. «Russia Bianca o Moscovia...»

  1690 р. Петер Шенк (старший)

1705 р. Ніколаас Вітсен "Tartaria, sive magni Chami Imperium ex credendis amplissimi viri / ex credendis amplissimi viri dni. Nicolai Witsen ; Aliorumq. probandorum, et hodiè vigentium Geographorum Archetypis congestum, auctum, et in lucem editum a Carolo Allard"

1700 р. Гійом Деліль

1700 р. Пітер ван дер Аа.

1705 р. - 1720 р. Анрі Шателен. Atlas Historique.

1706 р. Гійом Деліль 

1708-1711 р. Джордж Уїлді.

1712 р. (1720 р.) Йоганн-Баптист Гоманн

1705 р. Анрі-Абрахам Шателен. Карта Азії. (Nouvelle carte de l'Asie avec des tables alphabetiques pour trouver sans peine les états des principaux princes de cette partie du monde…)

1710 р. Жозеф-Нікола Деліль

1725-1730 рр. Вітус Берінг

  1730 р. Петер Шенк (молодший)

1730 р. Філіпп Йоганн Страленберг 

1734 р. Жан Батист Бургіньон д'Анвіль. "La Chine, laTartarie Chinoise et le Thibet" 

1737 р. Жан Батист Бургіньон д'Анвіль. "Carte generale de la Tartarie chinoise".

1737 р. 

1742 р. Гійом Деліль. Карта Азії.

1742 р. Гійом Деліль. Карта Тартарії.

1756 р. Chez Regner та Josue Ottens.

Середина XVIII ст, «Изображение земнаго глобуса». 

Середина XVIII ст, «Изображение земнаго глобуса» (фрагмент).

Середина XVIII ст, «Изображение земнаго глобуса» (фрагмент).

1762 р.Тобіас Конрад Лоттер

1770-ті рр. Тобіас Конрад Лоттер. «Географічна карта Сибірського царства на три частини розділеного: а саме Тобольську, Єнисейську, Іркутську, і що включає в себе деякі інші частини Тартарії»

1771 р. Карта Азії з Британської енциклопедії 

1771 р. Карта Європи з Британської енциклопедії (позначена КУБАНСЬКА ТАРТАРІЯ)

1786 р. Gussefeld F.L. Carte de l’Empire de Russie & de la Grande Tatarie. Publiee par les Heredum   Homannianorum. Norimberg.

1786 р. Gussefeld F.L. КАРТУШ. Carte de l’Empire de Russie & de la Grande Tatarie. Publiee par les Heredum   Homannianorum. Norimberg.

 

1791 р. Бонне Рігоберт (Bonne Rigobert) "Tartarie Independante". 

1799 р.

1806 р. 

1811 р.

1820 р. Карта  "Asia" 

1820 р. Фрагмент таблиці з карти "Азія"

1851 р. Джон Талліс (Tallis J.)

1850 р.

                                                                      1900 р.

                                                                          1900 р.