пʼятниця, 4 травня 2018 р.

ЗГАДКИ ПРО ВИННИКИ У ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛАХ ТА АКТАХ


 
Габсбурзька монархія, що утворилася в XVXVI ст., являла собою багатонаціональну державу, що включала німецькі, слов'янські й угорські землі Центральної Європи. У результаті першого поділу Речі Посполитої в 1772 р. до численних володінь Габсбургів додалися ще польські й українські землі.
Невдачі Австрії у двох великих війнах (війна за Селезію з Пруссією та Семилітня війна проти Пруссії (1756–1763) зробили для панівних кіл очевидною невідкладність реформ. Ці реформи, що здійснені під час правління Марії-Терезії (1740–1780) та її сина Йосифа II (1780–1790), досить характерні для політики «освіченого абсолютизму».
Частково ще за правління Марії-Терезії, і особливо за правління Йосифа II, в імперії був проведений ряд заходів, що значно обмежили привілеї католицької церкви: закриті численні монастирі, проведена часткова секуляризація церковних земель, єзуїти вигнані з австрійських володінь.
1782 р. уряд Йосифа ІІ ліквідував особисту залежність селян у Галичині, Чехії, Моравії, Угорщині та замінив панщину та натуральні повинності грошовою рентою. У межах цих заходів землевласникові заборонялося вимагати від селянина більше як три дні панщини на тиждень, або 156 днів на рік (для найбідніших селян встановлювалася ще менша панщина); суворо обмежувалися додаткові повинності на користь землевласника; закон надавав селянинові право обробляти свій наділ, а також такі особисті свободи, як право одружуватися без дозволу пана, переходити на інші наділи, звертатися зі скаргами на свого пана до суду.
Перший опис Винник, часів австрійського панування, відноситься до 1783 р. Інші описи датуються  1785 р., 1786 р. і 1797 р. Їх було знайдено М. Влохом у віденських архівах. 1785 р. — акти: « Найвище розпорядження для Комісії Двору в справі знесення панщини», «Знесення панщини і розділення землі. Договір цісарсько-королівських камеральних дібр Винники в Галичині» (ці акти  стосуються роздачі землі селянам і одночасного знесення панщини у Винниках).
1786 р., у Лейпцигу, виходить книга  Франца Кратера «Листи про теперішній стан Галичини» (подана розповідь про фабрику тютюну у Винниках; на стор. 38).
Про  Винники згадує австрійський вчений Гакет (Hacquet) Бальтазар (17391815) який був різнобічним науковцем, дослідником та подорожником. За характером своєї наукової діяльності він найбільше належав до географії. Вчений був одним з останніх представників так званої «середньовічної географії». У своїй праці «Hacquet B. Neueste physikalisch-politische Reisen in den Jahren 1788 bis 1795 durch die Dacischen und Sarmatischen oder Nordlichen Karpaten. Erster Teil: 206 S., 7 fig. und 7 Tafeln. Zweiter Teil: 249 S., 8 fig. und 6 tafeln. Dritter Teil: 247 S., 7 Tafeln und 3 Tabellen. Vierter Teil: 254 S., 6 Tafeln. Im Ferlage der Raspischen Buchhandlung, Nurnberg 1790, 1791, 1794, 1796» він зауважує, що у Винниках (коло Львова: «є колонія швабів і тютюнова фабрика» [т.3, с.235].
Опис Винник з 1797 р. подає управитель Антон Фрік.
У розділі «Хроніка тютюнової фабрики у Винниках» М. Влох подає камеральні акти починаючи з 1779 р. і по 1848 р.
Всі ці матеріали (тексти описів) були опубліковані М. Влохом у його збірнику.
Важливі дані по географії та історії Винник містяться у  Географі́чному  словнику Королі́вства Польського (пол. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich).
Це — 15-томна енциклопедія-довідник, видана наприкінці XIX ст. польським географом, редактором часопису «Wędrowiec», магістром фізико-математичних наук Варшавського університету Філіпом Сулімєрським; магістром фізико-математичних наук Варшавського університету Броніславом Хлєбовським, а також землевласником, кандидатом дипломатичних наук Владиславом Валєвським. Праця вийшла завдяки пожертвам Вітольда Згленіцького та коштам, зібраним за посередництва каси імені Юзефа Мяновського.
Цей «Географічний словник» є джерелом для вивчення історії та географії Центрально-Східної Європи.
Географічний словник Королівства Польського та інших слов'янських країн) був виданий у Варшаві у 1880 – 1902 рр. і складався з 15 томів. У томі XIII (Warmbrun — Worowo, 1893, 960 s)  є відомості про Винники.

Ось як пише про «Географічний словник» М. Влох у своєму збірнику: «Дехто вважає «Географічний словник» монументальною працею в польській науці. Немає сумніву, що та праця велика об’ємом (15 великих томів), та, на жаль, не всі  подані там відомості правдиві, а деякі навіть фальшиві, сфабриковані з розмислом для збільшення польського стану посідання коштом українського, тому до цієї праці треба підходити обережно. Щоб не бути голослівним, цитуємо для прикладу статтю про Вайнберген, колишню німецьку колонію у Винниках...» (дальше йде розповідь про фальшування статистики населення Вайнберґену і т. п.).
Цікаві відомості про Винники містяться у праці Станіслава Шнюр-Пепловського «Галіціана. 1771–1812» (1896 р.,  ст. 112).
Станіслав Шнюр-Пепловський (1859–1900 рр.) — за освітою правник, за покликанням журналіст та історик Львова. Наслідком систематичної праці з історичними джерелами було видання численних статей та 21 книги (за 8 років). Підбір тематики, легкість пера, доступна жива мова зробили Шнюр-Пепловського неперевершеним популяризатором галицької історії. Найвідоміші праці: «З минулого Галичини. 1772–1862» (1894–1895 рр.), «З тайного архіву» (1896 р.), «Картини з минулого Галичини. 1878–1841» (1898 р.). Покінчив життя самогубством.
Короткі згадки про Винники у польській літературі подавалися у так званих путівниках по Галичині і Львову. У путівнику «Przewodnik po zdrojowiskah i mejscowosciach klimatycznych Galicii» (Львів, 1912 р.) на стор. 222 знаходимо відомості про Винники. Одним зі співавторів був доктор Тадеуш Прашіль — відомий лікар-бальнеолог, власник лічниці в Трускавці. Працював також у шпиталі Червоного Хреста у Львові.
Автором понад 150 путівників, в тому числі по Львову та Галичині, був Мечислав Орлович (17 грудня 1881 р., м. Комарно — 4 жовтня 1959 р., м. Варшава) — доктор права, польський географ, етнограф, краєзнавець і популяризатор туризму. Випускник Університету Яна Казимира у Львові (Львівський національний університет імені Івана Франка). Був одним із засновників Академічного туристського клубу у Львові (1906 р.) — перша академічна організація туризму в Польщі, організував перший Національний олімпійський комітет у Польщі (з 1930 р. був його віце-президент).
Деякі  путівники Мечислава Орловича.
* Ilustrowany przewodnik po Galicyi. —  Lwów, 1914.(опис Винник стор. 121);
* Ilustrowany przewodnik po Lwowie. — Lwów, 1920.(опис Винник стор. 126). Побудований за маршрутним принципом з описом за дільницями, вулицями і площами, путівник М. Орловича був розрахований перш за все на військовиків з різних кутків Польщі, яких автор прагнув ознайомити з минулим Львова, його культурною та мистецькою спадщиною, військовою історією, пам’ятками архітектури, акцентуючи на споконвічній польськості культури міста. Путівник заілюстрований 32 фотографіями.
* Друге розширене перевидання путівника «Ilustrowany przewodnik po Lwowie» (опис Винник стор. 242). з’явилося друком 1925 р. у серії «Польська туристична бібліотека» коштом Міністерства публічних робіт, керівником сектору «Туристика» якого на той час працював М. Орлович. Видання містило 102 ілюстрації та план міста. Особливого розширення зазнав розділ «Околиці Львова». Тут автор зосередив відомості про геологію, корисних копалин, фауну та флору, характеристику поселень з демографічним і національним складом їх мешканців, місцеві культурні пам’ятки Левандівки, Рясної, Білогорщі, Сигнівки, Замарстинова, Голоско, Збоїщ, Винник, Сихова, Сокільник, подав опис підльвівських курортних місцевостей з їх лікувальними властивостями (Брюховичі, Воля Добростанська, Зимна Вода, Любінь Великий, Пустомити).
Згадки про Винники зустрічаємо у праці галицького політичного діяча і журналіста Івана Гладиловича «Зміни краєвиду в землі Львівській з половини XV до половини XX сторіччя. Львів, 1931.» (пол. мовою). На стор. 417 подано опис Винник і дату першої згадки про місто – 1410 р.
Іван Гладилович (1901—1945 рр.) — діяч студентської католицької молоді (1920-ті рр.), член проводу Союзу Гетьманців-Державників, з 1932 р. редактор цього органу «Хліборобський шлях». 1935 —1939 рр. член проводу Фронту Національної Єдності і співредактор щоденної газети «Українські вісті». Опублікував ряд праць з історії Галичини.
«Історичні проходи по Львові» Івана Крип'якевича (Львів, Видання товариства «Просвіта», 1932 р.) — це історико-краєзнавча праця видатного українського вченого. Вона знайомить з цікавими сторінками давнього минулого Львова, з найважливішими подіями, які відбувалися в місті протягом XIII-XIX ст. і першої третини XX ст. «Історичні проходи по Львові» — це один з найкращих путівників по Львову з неповторним стилем авторського тексту, який робить її надзвичайно цікавою. Історико-краєзнавчі нариси І. Крип'якевича є водночас пам'яткою української мови Галичини 20—30-их рр. ХХ ст., а тому містить багато старих термінів. Зокрема, тодішні назви окремих національностей як жиди (євреї), москалі (росіяни) не мають ніякого сучасного образливого відтінку, оскільки тоді вони були загальноприйнятими. У даній праці знаходимо відомості про околиці Винник: Чортову скелю та Медову печеру.
Характеристика населення Винник подана у фундаментальній праці Володимира Кубійовича «Етнічні групи Південно-Західної України (Галичини) на 1.1. 1939. Національна статистика Галичини.» – Вісбаден, 1983.
Кубійович Володимир (1900—1985 рр.) — український  географ, демограф, енциклопедист, організатор української науки. Дослідник і популяризатор географії, українського етносу на теренах України та поза ними. Автор понад 80 наукових праць з географії України: «Територія i людність українських земель» (1935 р.), «Атлас України і суміжних земель» (1938 р.), «Географія українських і суміжних земель» (1938 р., 1943 р.), «Українські етнічні групи Галичини» (1953 р.) та ін. Квінтесенція цих праць — обґрунтування концепції відродження національної держави в її етнічних межах. Організатор видання і головний редактор «Енциклопедії українознавства» (Париж  — Нью-Йорк, 1955—1984 рр.). Редактор українського видання праці Вольфа-Дітріха Гайке з історії дивізії «Галичина», автор статей у «Вістях» Братства колишніх вояків дивізії, зокрема статті «Початки Української Дивізії  «Галичина». Також написав спогади «Мені 70», «Мені 85»  і  «Українці в Генеральній Губернії 1939 —1941» (1975 р.). Обґрунтував концепцію відродження національної держави в її етнічних межах. Голова Наукового товариства імені Шевченка в Європі (1952 —1985 рр.).
Наукові праці В. Кубійовича-географа присвячені проблемам вивчення антропогеографії Українських Карпат, географії, демографічних процесів і населення України та окремих її регіонів — Галичини, Карпат, Волині, Полісся. За наукові дослідження в галузях географії та демографії, В. Кубійовича вважають одним із засновників сучасної географії України.
Праця Олени Степанів «Сучасний  Львів» (1943 р.) — перша комплексна і найбільш повна економічно-географічна характеристика Львова та околиць. Вона не втратила своєї актуальності і тепер. У даній монографії неодноразово згадуються Винники. Ось кілька цитат про Винники:
«З усіх місцевостей, прилучених до Львова, окрему антропогеографічну одиницю становлять Винники, розташовані при північнім березі Поділля. Поселення має фізіономію малого містечка (донедавна осідок, урядів суд), свій розвиток завдячує головно великій фабриці тютюну і цигарок... У зв'язку з новим поширенням львівської громади від 1 квітня 1942 р. через прилучення таких міст і сіл, як: Винники (1410), Білогорща (1423), Брюховичі (1452), Велике Голосько (1403), Каменопіль (1447), Кривчиці (1447), Ляшки Муровані (1454), Лисиничі (1411), Малехів (1377), Підбірці (1454), Рудно (1480), Рясна Польська (1430) і Руська, Сихів (1409), Козільники (1400), Скнилів (1396), Малий Скнилів, Львівські Сороки (1433), Збоїська (1359), Зимна Вода (1440), Зимновідка - разом: 1 місто і 20 сіл, збільшився простір Львова на близько 20 тис. га, що з давньою площею 6,6 тис. га дає 26.030 га. Одночасно проведено новий адміністративний розподіл міста, на одинадцять дільниць: І. Штадтмітте, II. Кайзервальд, III. Квеллєнберґ, IV. Стрийпарк, V. Гохшулє, VI. Гауптбангоф, VII. Зоммерштайн, VIII. Вайнберґен, IX. Кальтвассер, X. Штадтвальд, XI. Ам Пельтев.
Винники містечко, 8 км від Львова. Це стара оселя, що згадується під назвою «Малий Винник». Вона була розбудована: 1) на землях, які князь Лев дарував за вірну службу колишньому львівському війтові німцеві Бертольдові, та 2) на даровизнах по другім боці річки Маруньки, які надав був Володислав Опольський львівському міщанинові Григорієві. Вже в XVII ст. було це містечко. З пам'яток культури є тут бароковий костел з 1737 р. і один з перших у Галичині пам'ятників Шевченкові, проекту укр. арт. Лушпинського, роботи укр. мистця Коверка. На цвинтарі пам'ятник поляглим стрільцям УГА. В лісах, від сторони Маріївки, в тінистих ярках заховалось багато рослин питомих тільки Карпатам. У містечку знаходиться велика фабрика тютюнових виробів. Мешканці переважно столярі і робітники на фабриці. Число населення досягає близько 5 000 2/3 українців. Біля Винник знаходиться б. німецька колонія Вайнберґен».
Олена Іванівна Степанів (1892—1963 рр.) — громадська і військова діячка, перша в світі жінка, офіційно зарахована на військову службу у званні офіцера, чотар Української Галицької Армії, доцент географії у Львівському державному  університеті ім. І.Франка. Автор близько 75 праць, в тому числі спогадів «На передодні великих подій. Власні переживання і думки 1912—1914», «Напередодні великих подій» (1943 р.), довідника «Кооперативи здоров'я» (1930 р.), монографії «Сучасний Львів»(1943 р.),  нарисів «Промисловість Львова за часів німецької окупації 1941—1944 років» (1946) та «Трудові резерви Львівщини» (1949 р.). Особливо актуальною  є книга Олени Степанів «Крим — ключ до Чорного моря», що була надрукована 1943 р.  у львівському журналі «Дорога».
Олена Степанів належала до ґрона вчених, якими може пишатися будь-який народ: це академіки Степан Рудницький і Юрій Полянський, професори Володимир Геринович та Володимир Кубійович, доктори Мирон Дольницький і Михайло Іваничук.
29 травня 1962 р. була підписана постанова ЦК КПУ № 16 / 18-3 «Про видання «Історії міст і сіл Української РСР». Це перша фундаментальна історична праця, кожний том якої висвітлював історію населених пунктів окремих областей України, а їх на той час налічувалося майже 40 тисяч. У книзі «Історія міст і сіл Української РСР. Львівська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — 980 с.» подано розгорнуту історико-географічну характеристику Винник.
У радянській енциклопедії (Большая советская энциклопедия: в 30 т. Гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : Сов. энцикл., 1969 – 1978)  теж згадуються Винники: «Винники, місто Львівської області УРСР, за  4 км на Сх. від Львова. 10 тис. жителів (1968). Тютюнова, швейна фабрики, цегельний завод. Засноване у 2-й половині 13 ст. Місто з 1940».
У першому томі Географічної енциклопедії України (1989, ст. 173) теж подано географічну характеристику міста: «ВИННИКИ — місто Львів. обл., підпорядковане Червоноармійській райраді м. Львова. Розташоване на р. Маруньці (прит. Полтви, бас. Зх. Бугу), за 6 км від Львова. Нас. 12,1 тис. чол. (1988).
Засн. у 2-й пол. 13 ст., місто з 1940. Рельєф міста погорбований, з незначним перевищенням висот і заг. похилом поверхні на Пд. Сх. Пересічна т-ра січня — 4,0°, липня + 18,0°. Опадів 790 мм на рік. Пл. зелених насаджень 133 га. У місті — тютюнова ф-ка, філіал Львів. виробничого текст.-галантерейного об’єднання «Юність», цехи львів. виробничих об’єднань «Полонина» і «Галантерея», консервний цех львів. з-ду «Харчопродукт», цегельний з-д тощо».



Немає коментарів:

Дописати коментар