неділя, 27 листопада 2016 р.

Українська церква та цвинтарі в Улазові (Любачівщина)



       Улазів (пол. Ułazów) — українське село у ґміні Старий Диків. Село знаходиться за 7 км на північний схід від Старого Диківа, за 16 км на північний захід від Любачіва, і за 77 км на схід від воєводського міста Ряшева (Жешува). В 1930-их рр. в Улазові українська парохія начислювала понад 2 100 вірних. Село належало до Чесанівського деканату Перемиської єпархії.
     
Православна парохія в Улазові згадується в люстраційних документах Руського воєводства з 1564 по 1565 рр.  1668 р. Микола з Гранова Сієнявський продав церкву в Улазові Яну Кучарському.

До 1846 року парохія в Улазуві мала підпорядковані церкви в Мощаниці і в Німстові, а пізніше лише в Німстові. Дата будівництва  церкви Святого Димитрія спірна, оскільки архівні джерела свідчать про роки: 1835 або 1845. У 1901 (або 1905) церква була відновлена. У 1845 році відбувся канонічний візит єпископа Івана Снігорського, а в 1906 р. канонічний візит єпископа Константина Чеховича. Перед ІІ Світовою війною тут почалося будівництво (поруч старої церкви) великої мурованої церкви, бо старенька мала дерев’яна церква не задовольняла вимог великої парохії. До кінця війни поставлено лише дві стіни. Після депортації українців, поляки розібрали церкву і з цегли збудували стодолу для колгоспу. Парохія належав до Олешицького деканату, а після 1918 р. до Чесанівського деканату Перемиської єпархії. В 1930-их рр. в Улазові парохія начислювала понад 2 100 вірних. Після 1947 р. використовувалася  римо-католиками (до 1986 р.), зараз закрита. Всередині зберігся еклектичний іконостас із ХІХ ст. та ікони. 1986 р. вогонь знищив половину старої дерев’яної церкви.

Церква була частково спалена в 1986 р.. Біля церкви - дерев'яна дзвіниця; дерев'яний хрест з каменем без таблички; новий костел.
1869-1905 рр. священиком у селі був Михайло Венгренович, 1905–1906 рр. - Стефан Мажурак (Stefan Macjurak; адміністратор); 1906–1919 рр. - Ємільян Федевич; 1919–1946 рр. – Антон Савчин. З середини 1930-их рр. і до 1946 р. – Нащочич Йосиф Іванович (1906 р. н.). Отець Йосиф навчався та закінчив духовну семінарію в м. Перемишль. Після навчання служив священиком у с. Улазів. З 1946 р., після переселення, був священнослужителем в Переможнянській церкві (Городоцький р-он) до 1966 р. Помер у 1972р.
В селі три цвинтарі з невеликою кількістю пам’ятників. До депортації українців в селі було два українські цвинтарі – старий та новий. Поляки знищили їх після війни, а через старий цвинтар "побожні" поляки-католики проклали дорогу. На старому цвинтарі збереглося лише два поховання. Одне з них датується 1874 р. На новому цвинтарі збереглися залишки 10 поховань. Під час відвідин Улазова (7 листопада 2016 р.) нам вдалося знайти один кам’яний надгробок  з датами і прізвищем (Сабаль Іван, 1887—1934) мабуть, родич мого діда Соболя (Сабаля) Олега. У Польщі близько 700 українських цвинтарів.








Недобудована церква



Фото. Отець Йосиф Нащочич


Фото. Дорога через старий цвинтар

Фото. Старий цвинтар

Фото. Старий цвинтар


Фото. Новий цвинтар.

Фото. Новий цвинтар.
Фото. Новий цвинтар.
Фото. Новий цвинтар.

Фото. Новий цвинтар.


1 коментар: