середа, 1 грудня 2021 р.

Чия насправді Русь? КНЯЗІ «Всея Руси»

Титул «всея Руси» Великі князі Київські почали вживати з кінця XI ст. (Всеволод Ярославович), а московські князі лише з середини XIV ст., починаючи від Семена Гордого.

Держави, яка офіційно називалася “Київська Русь”, “Древня Русь” чи “Давня Русь” нiколи не iснувало. У джерелах сучасники  називали державу Русь або Руська земля. Термiн Руська земля вживався як у широкому значеннi для всiєї держави, так i у вузькому значеннi – для території Київської, Чернiгiвської та Переяславської  земель  чи  лише  Київської  землi. Iноземнi  джерела  подають  назви  Rus, Rus(s)ia, Rucia, Ruscia, Ruzzi, Ruzzia ar-Rus, Rutzeland, Ryscaland, Ryssland, Rusco, Ros i т.д

«Всея Руси» — приставка до титулу руських Великих князів Київських. У джерелах вона зустрічається стосовно Всеволода Ярославовича (дав.-рус. Всеволодъ Ӕрославичь; 1030—1093; Великий князь Київський (1076—1077, 1078—1093); Володимира Мономаха (дав.-рус. Володимеръ Всеволодовичь; в хрещенні — Василь; 1053 —1125; Великий князь Київський (1113—1125);  Юрія Довгорукого (1090 —1157, дав.-рус. Гюрги Володимирович, Дюрги Володимирович, син Володимира Мономаха; Великий князь Київський (1149—1151, 1155—1157); Ростислава Мстиславича (або Мстислава Ізяславича, ім'я правлячого на той момент в Києві князя не названо); Романа Мстиславича (бл. 1152—1205, Великий князь Київський (1201, 1204) і Мстислава Романовича (відомий як Мстислав Старий, 1156 —1223, Великий князь Київський (1212—1223) [Горский А. А. Князь «всея Руси» до XIV века // Восточная Европа в древности и средневековье: политические институты и верховная власть.  2007].

У Іпатіївському літописі під 6709 (1201) р. Роман Мстиславович (батько короля Данила) вперше названий «Великим князем Романом» і «Самодержцем усієї Руси».

Монархи Галицько-Волинської держави в XIII-XIV ст. крім княжого титулу стали носити подарований Папою Римським титул королів Русі. На думку Я. Ісаєвича, вони мали на увазі під «Руссю» територію свого князівства. На думку Л. Войтовича, титул був претензійний і поширювався на всю Русь. З приставкою «всея» він відзначений в листі братів Андрія і Льва Юрієвичів до магістра Тевтонського ордену (1316) – duces totius terrae Russiae, Galiciae et Lademiriae («князі всієї землі Русі, Галича і Володимира») і в грамоті галицько-волинського князя Болеслава-Юрія (1334) – “Dei gratia natus dux totius Russae Minoris” (З Божої ласки природжений князь всiєї Малої Русi).

Цим титулом князь Болеслав-Юрій, віддаючи данину реаліям часу, підкреслив тимчасову відмову галицько-волинських монархів  від усієї Русі, хоча  перед тим  використовував титули  “Nos  Georgis Dei  gratia  dux  Russiae”,  “Ceorgius  Dei  gratia  dux  Terrae  Russiae,  Galiciae  et Ladimere”, “Georgius, ex dono  Dei natus dux et dominus Russiae”. “Мала Русь” тут виступає в значенні тієї частини Русі, яка не була підвладна монголам.

За Леонтієм ВОЙТОВИЧЕМ (ПОЛЬСЬКИЙ КОРОЛЬ КАЗИМИР ІІІ І БОРОТЬБА ЗА СПАДЩИНУ РОМАНОВИЧІВ. 2011 р.): “Світлійшим королем Русі” – титулував Данила Романовича Папа Римський Інокентій IV, “світлому мужеві Данилові І, королеві русинів” писав у 1254 р. віце-магістр  Тевтонського  Ордену  Бургард  фон  Ґорнгаузен. Чи  означав цей титул просто перетворення Галицької землі з князівства у королівство? Подібний висновок можна було б зробити на підставі титулу короля Юрія Львовича: “король Русі  (regis  Russiae),  князь  Лодомерії  (principis  Ladimiriae)”, тобто “король

галицький і князь  володимирський (волинський)”, тим більше, що  подібний титул прийняли трохи раніше угорські королі.

Титул  короля Галицької землі (rex  Galiciаe), судячи з грамоти  від 2 травня 1189 р., носив ще угорський король Бела ІІІ. Зауваження М. Грушевського щодо непевності цього факту – так як цей документ не королівський, а єпископський, а інші документи відсутні1 – в контексті подальшої угорської політики не виглядає переконливим. Далі Угорщина при кожній нагоді намагалася об’єднати Галицьку землю з Угорщиною на підставі особистої унії, визнаної галицьким боярством, як це вдалося з Хорватією. Королями Галичини титулувалися Андрій ІІ (1205–1235) та його син Калман  (1215–1222), причому останній був  коронований у Галичі, що було визнано Папою (посідав галицький престол у 1215–1219, 1220–1221  рр.). Якби  у Римі  вирішили  просто  коронувати Данила  Романовича галицькою  короною,  його  іменували  б  “rex  Galiciae”  чи  “ rex  Galiciae  et Lodomeriae”  як  титулувався  з  1206  р.  Андрій  ІІ13.  Людовик  Анжуйський, претендуючи на Галицьку спадщину по вигасненні Романовичів як спадкоємець Арпадовичів, спочатку прийняв перший титул, замінивши його у ході війни з Любартом-Дмитром  Ґедиміновичем  титулом  “ rex  Galiciae  et  Lodomeriae” (1370–1382).

Угорські  королі  зберегли  цей  титул  і  від  них  він  перейшов  до австрійських цісарів. Угорщина не визнала остаточної анексії Галицької землі Польщею у 1387 р. (спираючись на те, що Казимир ІІІ визнав права Анжуйської династії за угодою 1350 р.) і у польсько-угорських угодах 1412, 1415 та 1423 рр. вирішення долі Галичини відкладалося на пізніше. Отже, зважаючи на різні причини, угорські  королі не успадкували  титулу Данила Романовича та Юрія Львовича, а продовжили носити титули своїх попередників».

Формулу «всея Руси / Русии / России» великі князі Московські вживали з середини XIV ст., починаючи від Семена Гордого (1317–1353; князь Московський і великий князь Володимирський (1340-1353).

По смерті, 1340 р., свого батька (Івана Калити), Семен відправився в Золоту Орду і отримав ярлик від хана Узбека (близько 1283—1341) на Велике князівство Владимирське, за яким «вси князи Русскии под руце его даны». У зазначеній грамоті Семен називається великим князем всієї Русі, проте його фактична влада поширювалась лише на частину московського і велике князівство владимирське з його уділами. В цей час, наприкінці квітня 1340 р., Львів був захоплений військом польського короля  Казимира ІІІ,  який вивіз до Кракова (польська столиця)  скарбницю Романовичів  з усіма коронаційними регаліями.

На його печатці напис: «печать князя великого Всея Руси». Треба розуміти, що у середньовіччя і ранній модерний час не існувало офіційних назв держав, натомість існували офіційні титули монархів.

Іван III теж додав до свого великокнязівського домену приставку — «всія Русі». Уперше “государем и самодержцем всея Руси” Іван III був названий в “Извещении о пасхалии” митрополита Зосими (1492). 1497 р. на великокнязівській печатці вперше з’являється двоголовий орел — візантійський й імперський державний герб. Цей титул зберігся і в його наступників, але до назви країни він не був причетний. “Проте вони,— пише про наступників знаний дослідник історії російського права В. Сергеєвич, — не обмежуються титулом “государя всея Русі”, а додають до нього старий титул «великого князя Володимирського, Московського, Новгородського і проч.».

В 1490-х роках, через два з половиною сторіччя по тому, як зникли всі сліди єдиної Київської Русі, цей титул мав такий самий ступінь вірогідності, яким тішився б і король Франції, якби, воюючи з Німецькою імперією, проголосив себе “володарем усіх франків”. Під ту добу цей титул суперечив окремій ідентичності, якої набули “русини” Литви, відрізняючись від “росіян” Московії. І справді, цей титул видався литовцям таким нереальним, що вони погодились його визнати як мізерну ціну за Іванову прихильність. Тоді вони ні про що й не здогадувались, хоча відступили ідеологічний наріжний камінь територіальних амбіцій, які росіяни потім утверджуватимуть півтисячоліття”. Титул “всія Русі” став незабаром для правителів Московії підставою для виношування анексіоністських планів. Загарбницьку політику середньовічної Московії у російській історіографії часто маскують поняттям “собирания русских земель”. Коли на престол вступив Іван III, Велике князівство Московське було порівняно невеликою державою. Її територія не перевищувала 430 тис. кв. км”. Після загарбання просторих земель Великого Новгорода, які доходили аж до Білого моря та Уралу, територія Московії зросла до понад 2 млн кв. км, тобто збільшилася відразу в шість разів! Це стратегічно зміцнило Московську державу, розпалило її агресивні апетити до інших слов’янських земель [Наконечний Є. Украдене ім'я: чому русини стали українцями. 2001]

 


 Печатка Юрія Львовича. На печатці напис — «S[igillum] Domini Georgi Regis Rusie» — Печатка господаря Георгія-Юрія, короля Русі; на звороті: «S[igillum] Domini Georgi Ducis Ladimerie» — Печатка господаря Георгія-Юрія, князя (Во)лодимирії.

 

1 коментар:

  1. Книжка Олега Кареліна "Руйнація Львова" львівського видавництва "Каменяр".

    ВідповістиВидалити