пʼятниця, 15 лютого 2019 р.

Історія церкви та парафії Воскресіння ГНІХ (1842 р.) у світлинах. м. Винники (Львівщина).

ІСТОРІЯ ХРАМУ

Перша згадка про церкву датується 1515 р. і походить з податкового реєстру. У ньому відзначено лише, що в селі, яке було власністю пана Ваника, місцевий піп був змушений сплачувати 15 грошів річного податку. На жаль, нічого не можна сказати про вигляд першої церкви і навіть про її посвяту. 1578 р. священик Винник сплачував вже 1 золотий податку. Ці цифри подав ще у XIX ст. польський дослідник Яблоновський.
1680 р. – нова деревяна церква.
На початку XVIII ст. парафія Воскресіння Господнього у Винниках належала до столових маєтків львівської катедри. Перша генеральна візитація парафії відбулася 17 березня 1741 р. Фрагмент Акту візитації (цит. за В. Лаба «Літопис парафії Винники від давніх часів до 1945 р.»): «… дерев’яна церква Воскресіння Господнього, покрита ґонтом. Колятором був Карл Тарло, староста щирецький. З давніх часів на виживання пароха церкві було надано поле у трьох частинах (руках)… Дзвіниця коло церкви була дерев’яна, побита ґонтами, а на ній висіли 4 дзвони. Цвинтар був новим плотом огороджений. Парохом при церкві був о. Юрій Ременович, за презентою Адама Тарла, воєводи люблінського, з 1715 року, висвячений і сюди призначений. В селі було біля 70 родин парафіян, які цього року ухвалили давати дякові по мірці зерна, яких три входило у львівський півмірок, та платити по 3 гр.
В церкві була срібна чаша, зовні позолочена, срібна кадильниця, «Євангеліє», оправлене у червоний оксамит та срібло, друга цинова чаша, цинова коробка для зберігання св.тайн, циновий посуд для вина, 2 пари мосяжних ліхтарів, мосяжна кадильниця, спіжовий дзвінок, 12 богослужбових книг, 3 метричні книги, 4 фелони, 3 підрясники, 2 хоругви, 8 обрусів, 3 нараменники та 2 корпорали (підставки для чаш)».
Друга генеральна візитація відбулася 3 лютого 1764 р. Фрагмент Акту візитації (цит. за В. Лаба «Літопис парафії Винники від давніх часів до 1945 р.»): «Церква Воскресіння Христового на підвалинах і стінах з дубового, а вгорі з соснового, гиблем обструганого дерева, і одним над серединою в четвірку виведеним верхом, під ґонтом. Підлога з дощок тісно укладена. Сама в собі досить обширна, але темнувата. Двері з бабинця з заходу дубові, добре оковані, з залізним замком, збудована 1680 року, як видно з напису на трамі. Невідомо, ким посвячена. Коло неї цвинтар, огороджений плотом, з однією хвірткою зі двору від дороги, над якою стоїть в’язана дзвіниця на 4 дубових стовпах, теж під ґонтом, а на ній 4 дзвони помірні… Церковний інвентар: Чаша срібна гладкої роботи з атрибутами, на ручці і зверху місцями позолочена, колись Каролем Тарлом, люблінським воєводою, подарована до церкви. Друга цинова з простими реквізитами. 6 покривал великих, 8 воздушків, 2 корпорали, 3 пурифікатори, 5 фелонів, єпітрахиль, 4 підрясники з домашнього полотна, 2 нараменники, 4 пояси, 5 штук білизни у схованні (на запас), подущина… Парох о. Іван Слоньовський за презенюю Самуеля Гловінського, єпископа-суфрагана львівського і дідича маєтку, виданою 30.3.1753 року у Львові, висвячений у Крилосі 15.10.1755 року. Показав метрики давні з 1707 року хрещень і шлюбів, а свої всі, непогано писані. Мав 52 родини парафіян, з мельниками. Вино купляли за кошти зі скарбони. Проскурного парох не брав. За те колись було поле коло ставу, а тепер за нього надане поле під Дібровою. Тепер бере в час молитви в піст, вступивши (до хати), по мисці муки і по буханцю хліба на то від кожного господаря, а проскурниці по 4 шеляги (платять). Братства і школи тут нема. Дяк бере роковою по мірці зерна, яких три входить у півмацок львівський і два рази в рік святкового по 3 гр. В церковній скарбоні має  бути готівки до 6 зол, на боргах грошей нема».
В описі церкви 1808 р. записано, що церква була вже досить знищена і вартувала 160 зр., така ж дзвіниця 10 зр (В. Лаба, 2017).
1809 р. загальна вартість церкви з майном становила 9 485 зр 17 кр, обійстя пароха 3 904 зр 51 кр (В. Лаба, 2017).
Ще 1810 р. цісарсько-королівське Будівельне управління виготовило проект, чи як тоді казали абрис на будівництво нового мурованого храму. Були замовлені столярські вироби – тринадцять вікон, четверо дверей, зі слюсарної роботи окуттям вікон і дверей з замками, трьома залізними ґратами до вікон, хрестом на дах, які віддали на тимчасове зберігання в домініяльний склад.
1810-1811 рр. Австрійська влада конфіскувала церковні дорогоцінності, щоб стабілізувати економічний стан в державі. Австрія мусила виплачувати Франції контрибуцію сріблом та золотом після програної війни (5 липня 1809 р. під містечком Ваграм, поблизу Відня, почався дводенний бій між французькою та австрійською арміями - 170-тисячне військо Наполеона розбило 110-тисячну армію австрійців, і в жовтні австрійський імператор Франц I був змушений підписати Шенбруннський мирний трактат, по якому Австрія втрачала велику частину своїх територій і зобов'язувалась виплатити багатомільйонну контрибуцію.). Церкви отримали за забрані коштовності облігації державного боргу, які згодом держава сплачувала.
1811 р. була вимурована хата для священика (за домініальні (церковні) кошти). Через початок австрійсько-французької війни з Наполеоном Бонапартом, декретом намісника Галичини 1813 р. будівництво церкви було зупинене. Стару дерев'яну дзвіницю розібрали 1815 р.
1816 р. новопоставлений галицький митрополит Михайло Левицький зобов'язав громаду продовжити будівництво.
Михайло Левицький (1774—1858 рр.) — єпископ Української Греко-Католицької Церкви; з 8 березня 1816 р. — Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський — предстоятель Української Греко-Католицької Церкви.
За сприянням митрополита Михайла Левицького львівське Будівельне управління виготовило новий проект. Ймовірно, автором цього нового проекту був український архітектор чеського походження Йосиф Вандрушка (1792 р., березень – після 1863 р.), який спроектував понад десять храмів в Галичині. Всі його проекти були базовані на типових терезіянських зразках, затверджених до обов'язкового застосування ще австрійською імператрицею Марією Терезією в середині XVIII ст. Правда, треба відзначити, що в двох випадках – в Янові та Винниках, Вандрушка відійшов від типових зразків, віддавши належне українському традиційному сакральному будівництву. В цих обох випадках нава була запроектована ширшою, ламаючи план типового однонавового базилікового терезіянського храму.
1827 р. церква Воскресіння Господнього вже хилилася до упадку.
25 серпня 1840 р. початок будівництва церкви. 1842 р. відбулося освячення нового мурованого храму. Архітектура церкви витримана в класицистичному стилі.
Церква була 29,73 м довжини та 12,12 м ширини. Товщина стін становила 1,4 м. Дах був двоскатний, над входом була вимурувана вежа-дзвіниця з вікнами, над серединою невеликий округлий купол, а над вівтарем малий ліхтарик (маківка) (В. Лаба, 2017).  
1848 р. cтарий деревяний храм продали громаді с. Скнилів (Золочівщина). Розміри: довж. 17 м, шир. 6,5 м, вис. 8 м. Вміщав 300 осіб.
1870 р. — ремонт церкви та парафіяльного обійстя.
1885 р. у церкві проведений черговий ремонт (церква обгороджена новими штахетами).
1898 р. перекриття ґонтового даху на церкві бляхою.
1903 р. у церкві встановлений різьблений і позолочений чотириярусний іконостас рядової побудови. На думку українського дослідника В. Слободяна за побудовою та характером різьби і малювання іконостас дуже подібний до іконостаса Станіславівської катедри, ікони для якої написали Юліян Макаревич та молоді ще тоді Модест Сосенко та Антін Манастирський.
Юліан Макаревич (1854—1936) — український художник та реставратор. Творчий доробок (участь у реставрації): Львівського єзуїтського костелу (1879 р.); іконостаса з церкви Зішестя Святого Духа в Рогатині в 1880-х рр.; фрескових розписів Ягеллонської каплиці на Вавелі в Кракові; фресок замкової каплиці Святої Трійці в Любліні; фресок в Кафедральному соборі в Сандомирі; іконостаса із церкви Воздвиження Чесного Хреста в монастирі Скит Манявський (Богородчанський іконостас (1883–1885 рр.). Творчий доробок (як художник-монументаліст):
настінні розписи в приміщенні Наукової бібліотеки Львівського Національного університету ім. І. Франка на вул. Драгоманова, 5, виконані в 1904 р.
І в теперішньому винниківському іконостасі намісні ікони Христа, Богородиці та Св. Миколая, ікони апостольського ряду та Деісус виказують руку вправного маляра-академіста. Підпис на намісній іконі Христа «ІМ» в лівому нижньому куті та «1903» в правому засвідчує маляра та час постання іконостасу. Ініціали «ІМ» можна відчитати як Іуліан Макаревич, так писали наші  предки на початку ХХ ст., що притримувалися так, званого «язичія». Натомість ікони празничкового ряду та намісна ікона Св. Івана Хрестителя вказують на пензель новатора-модерніста, яким був Модест Сосенко (цит. за В. Слободяном).
Модест Сосенко (1875—1920) — український художник-монументаліст. Творчий доробок (портрети): Атанасія Шептицького, Володимира Шухевича, «Портрет дівчини» (1912 р.), «Автопортрет» (1915 р.). Побутові картини: «Хлопець обідає», «Розмова», «Діти на плоті» (1913 р.), «Трембітарі» (1914 р.), етюди народних танців. Пейзажі: Парижу, Карпат, Південної Далмації, «Рання весна на селі» (1903 р.).
Антін Манастирський (1878—1969) — український художник, живописець і графік. До найкращих творів у портретному жанрі слід віднести полотна: «Портрет матері», «Портрет тестя», «Портрет Т. Г. Шевченка», «Автопортрет», «Запорожець», «Паламар», «Дідусь із Смерекова». Велику популярність мали і його твори: «На водопої», «На могилі», «Ой під гаєм, гаєм», «Прощавайте, товариші», «Вчора і сьогодні», «Розвідники» та багато інших. Понад дві тисячі робіт у спадщині  митця.
М. Влох у своїй книзі писав, що церкву розмалював український маляр Ю. Панкевич (декотрі люди називали йому художників Сосенка і Гриневича).
Юліан Якович Панькевич (18631933) український художник, літератор, громадський діяч, співзасновник і секретар «Товариства для розвою руської штуки». У кінці 1900 р. церковний комітет вирішив зробити в церкві ремонт і виконавцем робіт вибрали саме «Товариство для розвою руської штуки».
Сам о. Григорій Гірняк у газеті «Діло» за 1904 р. подав що винниківська церква отримала новий іконостас з артистично-різьбярської робітні молодого різьбяра Теодозія Комісарчука зі Станіславова. Він теж виготовив престол, кивот та горне сідалище. Парох від імені комітету дякував йому за добру працю і радив іншим замовляти в нього працю.
Цінним свідченням національної свідомості мешканців Винник початку XX ст. є встановлена в церкві пам'ятна таблиця з написом: «1811 1911. Памяти о. Маркіяна Шашкевича поета подвижника і вістника відродження Галицької України-Руси. Винницкі українці».
Поруч з церквою стоїть мурована стінна дзвіниця, зведена 1925 р. (архітектор Олександр Лушпинський). Цікавинкою її є балкон з кованими ґратками в центральному арковому прорізі для дзвону.
У період 1926-1929 рр. до церкви було придбано 2 дзвони за 500 доларів (4 500 зол).
Стіни винниківської церкви вкриті орнаментальними розписами 1930- их рр., неодноразово поновлені і доповнені постатями святих. На початку ХХІ ст. орнаментальні розписи, які не підлягали реставрації замалювали (під час ремонту церкви).
2005 р. біля церкви, у парку, була встановлена і освячена фігура Божої Матері (меценати – Голіян Б., Голіян О., Наставський О.).
2017 р. (весна-літо) – ремонт церкви та дзвіниці (перекриття даху мідною бляхою, оздоблювальні роботи, встановлення нового дзвону на дзвіниці).

7 липня 2019 р. — посвячення трьох ікон в накритті для освячення води.

Історія парафії
1700 р. відбувся перехід в унію Винниківської парафії.
1715 р. – о. Юрій Ременович парох.
1740-ві рр. 30 грудня 1753 р. о. Іван Струмилович парох.
1750-ті 1780-ті рр. о. Іван Слоньовський парох.
10 серпня 1755 р. Самуель Ґловінський закріпив ерекційною грамотою за церквою її прадавні землі.
1780-ті — 1803 р. — о. Василь Роздольський парох. Вів записи в метричних книгах польською мовою. При ньому 14. 3. 1784 р. єпископ Петро Брянський затвердив статут Винниківського церковного братства. 
За наказом влади (1792) було заведено при кожній церкві інвентарний опис майна. 1798 р. влада визначила шлюбний вік молодят (не нижче 14 р.). З 1808 р. метричні книги у всіх церквах почали вести за новим календарем. З весни 1809 р. священикам була нагадана категорична заборона ховати померлих раніше 48 год після смерті.
1780-ті — 1820-ті рр. — Олекса Сендега дяк у церкві. 14 березня 1784 р. єпископ Петро Білянський затвердив статут церковного братства. У 1788 р. дяком був Олекса Сендикович, а в лютому 1791 р. він вже був записаний як бакаляр, тобто учитель (В. Лаба, 2017).
19. 9. 1796 р. 29-річний Петро Прасоловський зі Скпилова одружився з дочкою місцевого пароха Мар’яною Роздольською, якій було 19 років. Свідками були о. Матвій Шанковський, професор теології з університету та шляхетна Тереза Гарасевичева (з Яблонських), о. Микола Галицький з семінарії. Вінчав молодят львівський владика Микола Скородинський. 1800 р. о.Петро Прасоловський вже служив парохом у Глинянах. Коли помер о. Роздольський невідомо, але збудована ним хата служила парохові 1804 року, хоч вимагала ремонту (В. Лаба, 2017).
1803 р. 1832 р.  о. Семен Давидович (1774 р. – 7 вересня 1832 р.) парох. Навчався у римо-католицькому навчальному закладі. Висвячений 6 грудня 1803 р.
16 вересня 1803 р. отримав презенту на Винниківську парафію, а 18 грудня був введений у посаду. 1801-1803 рр. був сотрудником о. Василя Роздольського (був його зятем; 14 лютого 1802 р. одружився з його дочкою Анною) (В. Лаба, 2017).  
Як і його тесть, о. Василь Роздольський, вів записи в метричних книгах польською мовою. Після о. Семена Давидовича записи велися вже на латині (цього вимагав закон).
1815 р. – 874 греко-католиків, 1821 р. – 814, 1827 – 840 (серед них 203 дітей дошкільного віку), 1831 р. 910 греко-католиків (серед них 203 дітей дошкільного віку). 1832 р. Винниківська парафія належала до Львівського деканату.
Після смерті о. С. Давидовича завідування Винниками було доручене о. Григорію Честинському з Підберізців.
З жовтня 1833 р. і до 1838 р. парохом був о. Андрій Дуткевич (1799 р. 26. 09. 1866 р., м. Львів).
1835-1836 рр. — Яків Банах дяк у церкві (провізори: Яків Врецьона та Іван Корчук).
Після його відходу парохом був о. Орест Кічура (1838 р., листопад 1839 р.). З 1 вересня 1839 р. і по 1848 р. парох о. Іван Слимаковський, який збудував муровану церкву. Після о. І. Слимаковського парохом був о. Юліан Сембратович (20 березня 1848 р. 4. серпня 1849 р.).
1849 р. – 1890 р. парох церкви о. Степан Хоминський. 1854 р. дяком при церкві служив Семен Саламонович.
У 1880-их рр. до Винниківської греко-католицької парафії належали Лисиничі, Миклашів, Підберізці, Вайнберґен і Унтерберґен. В цей період дяком у церкві був Петро Врецьона (перший дипломований дяк у Винниках, навчався у школі дяків у Львові).
1885 р. при церкві діяло Братство тверезості з 32 членів, церковне братство з 62 членів (В. Лаба, 2017).
17 травня 1887 р. з канонічною візитацією парафії побував Митрополит Галицький, Архиєпископ Львівський та Єпископ Кам'янецький, предстоятель УГКЦ Сильвестр Сембратович.
15 грудня 1889 р. митрополит Сильвестр Сембратович рукоположив Григорія Гірняка (1865–1945 рр.) на священика. Відразу після висвяти (2 січня 1890 р.), о. Гірняка призначено сотрудником старенького пароха о. Степана Хоминського (1816–1890 рр.). 31 січня 1890 р. о. Григорій Гірняк — завідувач парафії.
18911893 рр. парохом у Винниках був о. Микола Січинський.
З 27 січня 1894 р. о. Г. Гірняк вже парох і залишився ним аж до смерті в 1945 р. Винники були першим і останнім місцем його праці, яка тривала 56 років. Займаючи високі церковні посади, о. Г. Гірняк багаторазово зустрічався і спілкувався з митрополитом Андреєм Шептицьким.
3 жовтня 1896 р. митрополит С. Сембратович затвердив статут винниківського Братства найсвятіших тайн (1901 р. — 200 членів).
Владика Андрей Шептицький неодноразово відвідував Винниківську церкву. Винниківчанин Зіновій Чепіль згадував про приїзд Митрополита  Андрея Шептицького та єпископа-помічника митрополита Івана Бучка з канонічними візитаціями: «Отець Гірняк організував величаву зустріч владики – по особливому били дзвони, співав хор, по обіч церкви зібралась величезна кількість вірних, які отримували благословення Митрополита Андрея».
1908 р. — візитація винниківської церкви Митрополитом Андреєм Шептицьким. 1938 р. відбулася остання візитація Митрополита Андрея до Винник.

Помічниками (сотрудниками) о. Г. Гірняка були: о. Євген Бобовник (8. 08. 1932 р. — 1933 р.), о. Іван Шулим (1. 09. 1933 р. — 1935 р. (осінь),  катехит о. Василь Богонюк (1935 р. — 1940 р.), о. Антін Поточняк (12. 09. 1940 р. — 1945 р.), священик родом з Винник о. Григорій Стасишин. Дяком був Петро Врецьона, а пізніше Євстахій Шпаківський; диригентом — Василь Согор, паламарем —Тимотей Коваль, грабарем – Іван Лоза.
1921—1935 рр. Винниківським деканом був о. Григорій Гірняк (з 1906 р. був заступником), а в 1935—1946 рр. — о. Йосип Осташевський.
6 травня 1931 р. відбулося крилошанство о. Григорія Гірняка у церкві Св. Юра у Львові. Новими крилошанами стали ще о. д-р Йосип Сліпий (ректор Духовної Академії) та о. Юліян Дзерович (директор учительської  жіночої  семінарії у Львові).
З 1945 р. (після смерті о. Г. Гірняка) і ж до арешту в 1946 р. парохом у Винниках був Антін Поточняк, який не зрікся рідної Віри і не перейшов у московське православ’я (1984 р. закатований у Львівській в’язниці).
7 липня  (неділя) 1942 р. – святкування 100-го ювілею церкви Воскресіння ГНІХ. Присутні багато винниківчан. Церква була святково прикрашена різноманітними вишивками. Богослужіння відправив Преосвященний Єпископ Миколай Чарнецький (24 квітня 2001 р. у присутності Його Святості Папи Івана Павла ІІ у Ватикані відбулося проголошення декрету мучеництва єпископа Миколая Чарнецького. Обряд беатифікації відбувся 27 червня 2001 р. у м. Львові під час Святої Літургії у візантійському обряді за участі папи Івана Павла ІІ), асистували йому доктор Григорій  Костельник, доктор В. Лаба та інші священики. Співав місцевий хор. Після обіду відбулася святочна академія в Народному домі. Про історію Винник на тлі загальної історії  розповідав  мгр. Лоза. Місцеві школярі читали вірші. Як писала газета «Львівські вісті» (№154 від 12. 07. 1942): «Най краще вийшла деклямація маленької Н. Перепелиці. Гарна погода сприяла врочистому святкуванні, яке полишило глибоке враження в учасників».
31 жовтня 1945 р. відбувся приїзд о. Григорія Костельника (взяв участь у підготовці та проведенні Львівського церковного собору (1946), організованого НКВС, що проголосив скасування Берестейської унії й приєднання УГКЦ до РПЦ), щодо переходу винниківської парохії до РПЦ.
За Лідією Купчик: «Вважав (о. Йосип Осташевський – прим. автора) своїм обов’язком прибути і на деканальну конференцію, скликану у Винниках о. Костельником для переводу деканату під юрисдикцію Російської Православної Церкви. Монахині, які тоді мешкали на плебанії, розповіли, що о. Костельник, нібито вболіваючи над самопочуттям о. Осташевського, настояв, щоб той не заходив на конференцію, зате запросив прибулого з ним представника совєтської влади. Таким чином, отець-декан залишився на лавочці на подвір’ї плебанії, а конференцію священиків його деканату проводили о. Костельник і кагебіст.  В результаті цієї наради було підписано православ’я всіма присутніми священиками, окрім о. Антона Поточняка, який виступив із рішучим протестом і покинув нараду, за що невдовзі був заарештований.
Про цю нараду маємо докладну довідку співробітника 2-го Управління НКДБ УРСР І. Богданова, датовану 1 листопада 1945 року, яка поміщена в збірнику документів радянських органів державної безпеки «Ліквідація УГКЦ (19391946) опублікованих академіком В.Сергійчуком, том 2, стор. 33-35. Про о. Осташевського там сказано коротко: «Декан Осташевский – ярый католик, преклонного возраста и больной, по его просьбе был отстранен от обязанностей священика и снят с должности декана. В связи с этим ему было запрещено присутствовать на совещании».  Далі в цій довідці детально подається, які запитання ставилося на конференції присутніми священиками та про різку заяву о. Поточняка, яку «все священники выслушали с удовлетворением». Тоді, як із задоволенням доповідає капітан Богданов, він сам відповів о. Поточняку, «что в таком случае ему придется оставить приход, и тут же дал указание Костельнику, немедленно назначить на его место нового священика».  «Это,  резюмує Богданов, произвело соответствующее впечатление на всех присутствующих на совещании священиков, и они, после небольшой дополнительной дискуссии, подписали заявление о присоединении к инициативной группе».
Ось так здійснився перехід на московське «православ’я» священиків Винниківського деканату, очолюваного отцем-деканом Осташевським. А сам отець-декан Йосиф Осташевський (хворий і старий, як стверджувалося в згаданій доповідній довідці) вночі 18 березня 1946 р. був заарештований у Львові.
Священики Кабарівський Йосафат і Кметь Василь Лук’янович були делегатами від Винниківського деканату на Львівському соборі 1946 р., що відбувався 8—10 березня. Після цього собору Винниківська греко-католицька парафія перестала легально існувати. Винниківська церква на деякий час була закрита.
З 1946 р. по 1948 р. парохом був о. Дурбак Всеволод-Іван Теофілович (1910 р. н.). Отець Дурбак  — один із перших капеланів українських військових формувань часів Другої світової війни. Був капеланом українського батальйону «Роланд», після розформування якого повернувся до Львова. Однак уже на початку 1942 р. на прохання майора Є. Побігущого  (командира українського Шутцманшафтс батальйону) митрополит А. Шептицький делегував його на посаду капелана цього батальйону. Пізніше о. Дурбак був полковим капеланом дивізіону зброї СС Добровольчої дивізії «Галичина». Після боїв під Бродами залишився в Україні, за завданням Проводу ОУН приєднався до Ініціативної групи о. Костельника і перейшов з греко-католицької в православну віру. Отець Костельник навіть пропонував його кандидатуру на священика Собору св. Юра у Львові.
З 1948 р. по 1961 р. у Винниках служив о. Козак Анатолій Іванович. Отець Анатолій (13.07.1883–27.08.1973) народився у с. Синявка Чесанівського повіту. Початкову освіту здобув у 1901 р. в Академічній гімназії у Львові. 1905 р. закінчив духовну семінарію у Перемишлі й був висвячений з рук єпископа К. Чеховича. 1914 р. заарештований австрійською владою й ув’язнений у Талєргофі. До лютого 1945 р. був парохом у Любачеві (це передостанній (до масового виселення українців) греко-католицький парох у Любачеві). 1945–1948 рр. – настоятель парафії у Яворівському р–ні Львівщини. Учасник Львівського собору 1946 р. від м. Яворова. Помер у Львові в 1973 р., похований на Янівському цвинтарі.
З 1961 р. по 1986 р. парохом був о. Петро Баран (1904—1986 рр.), який в умовах московського православ’я старався зберегти греко-католицький обряд (з 24 серпня 2014 р.   Почесний громадянин Винник (посмертно).
1985 р. (весна) — 2001 р. — парох церкви о. Михайло Романишин (з грудня 1989 р. по 2001 р. у церкві богослужіння відбувалися почергово — за греко-католицьким і православним обрядами). З 18 січня 1999 р. сотрудником був о. Василій Петрик (УАПЦ).
У грудні 1989 р. на запрошення винниківської громади до Винник прибув о. Петро Паньків. Перша святкова греко-католицька літургія відбулася на Різдво 1990 р. 1991—1996 рр. сотрудником при о. П. Паньківу був старенький о. Володимир Мороз (багато років провів у радянських концтаборах, але так і не зрікся своєї рідної Віри).
Після смерті о. Володимира Мороза в 1996 р. до Винник був направлений о. Михайло Дроздовський (дияконське і священницьке звання отримав від Блаженного Мирослава-Івана Любачівського). У Винниках він  відповідав за катехитичне навчання і був віце-деканом Винниківського деканату (2004 р. емігрував до США; 2006 — 2008 рр. – сотрудник парафії св. Анни Аустінтауен і Пресвятої Трійці Янгстауна, з 2008 р. – парох парафії Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ (м. Парма).
2004-2006 рр. помічником о. П. Паньківа був молодий священик о. Андрій Будзінський.
Сотрудниками о. Петра Паньківа булио. Роман Яцик (червень 2009 р. червень 2014 р.), о. Володимир Мазур (помер 29 жовтня 2014 р.). З 21 вересня 2003 р. по травень 2013 р. сотрудником був о. Орест Чекан. З вересня 2014 р. і до 2019 р. сотрудником був о. Любомир Мостовий. З 2019 р. сотрудником є о. Котлінський Руслан.
З 1920-их і по 1970-ті рр. дяком у Винниках був Євстахій Шпаківський. Пізніше дяками були Василь Брода, К. Лесняк; дяком-регентом у церкві був до 1996 р. Стефан Сус. З 1996 р. – по теперішній час дяком-регентом є Зеновій Грисьо (1993—1996 рр. — помічник Стефана Суса).
Керівниками церковного хору в різний час були Є. Шпаківський, Василь Брода, К. Лесняк, Стефан Сус, Микола  Кузик та ін.
З нагоди святкування 170-ї річниці посвячення храму Воскресіння Господнього, що відбулося 10 червня 2012 р., у м. Винники завітав Високопреосвящений Владика Ігор – Архієпископ і Митрополит Львівський. Перед Святою Літургією Владику Ігоря (Возьняка) зустріли хлібом-сіллю. Парохи храму запросили Владику благословити присутніх парафіян і гостей та провести Святу Літургію.
7 грудня 2014 р.  відвідав парафію Воскресіння ГНІХ Преосвященний владика Венедикт, єпископ-помічник Львівської архієпархії. Під час візиту єпископ привітав з 60-літтям мецената парафії, Богдана Голіяна і вручив йому грамоту. Щиру подяку владиці склав адміністратор храму о. Петро Паньків.
4 вересня 2015 р. владика Венедикт, Єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ, під час свого пастирського візиту до парафії Воскресіння ГНІХ звершив Архиєрейську Божественну Літургію та Чин освячення престолу.
23 жовтня 2016 р. у храмі Воскресіння Господнього пройшов І Фестиваль дитячої духовної пісні «ПІД ТВІЙ ПОКРОВ СВЯТИЙ…». Організатори фестивалю БДЮТ м. Винники, директор Соколик О. Д.; храм Воскресіння Господнього УГКЦ, парох отець Петро Паньків; меценат Богдан Голіян. У фестивалі взяли участь дитячі та юнацькі колективи всіх винниківських храмів.
18 квітня 2017 р. Церква Воскресіння Господнього відзначила 175 років з дня освячення. Парох храму Воскресіння митрофорний протоієрей Петро Паньків у співслужінні із Преосвященним владикою Венедиктом та деканом Винниківського протопресвітерату протоієреєм Іваном Духничем провели урочисту літургію з нагоди 175-ліття храму. Привітали прихожан та священнослужителів вихованці дитячої катехитичної школи при храмі Воскресіння Господнього та міський голова Винник Володимир Квурт.
20 серпня 2017 р.святкова Архієрейська Літургія (очолив Правлячий Митрополит Львівський Кир Ігор Возьняк). Святкування 175-річчя храму.
10 квітня 2018 р. парох храму Воскресіння митрофорний протоієрей Петро Паньків у співслужінні із Преосвященним владикою Володимиром Груцою та деканом Винниківського протопресвітерату протоієреєм Іваном Духничем провели урочисту літургію з нагоди свята Великодня в честь якого іменується храм.
        7 липня 2019 р. — посвячення трьох ікон в накритті для освячення води.

17 квітня 2022 р. у Вербну неділю відбулося посвячення відновленого Меморіалу – Хресної дороги присвяченої «Землякам нашим, які своїм терпінням доповнили муки Христові і дали свідчення любові до Бога і рідного краю». Хресна дорога у Винниках була побудована у 1999 р. Ініціатором побудови та реконструкції є парох Свято-Воскресенського храму у Винниках, отець Петро Паньків.

26 квітня 2022 р. Митрополит Львівський Ігор з нагоди празника відвідав парафію Свято-Воскресенського храму у Винниках.

 
Хор «Воскресіння» греко-католицької парохії було створено 19 травня 1996 р. (керівник Ярослав Харун, художній керівник Галина Бобків).
                                                                        Світлина до 1906 р.
                                                                   1905-1914 рр.
   1903-1910 рр.
1900-ті рр.
                                                                      1906 р.
1925-1930  рр. Отець Григорій Гірняк

1931  р. Свято Крилошанства о.  Григорія Гірняка
 1935-1940  рр. Отець Григорій Гірняк  (з архіву Ігора Матиса)

1939 р. Отець Григорій Гірняк. Великдень (з архіву Пюбомири Хомяк)
1939 р. Причастя. Отець Григорій Гірняк та о. Василь Богонюк (з архіву Оксани Бойко) 
1939 р. (з архіву Оксани Бойко)
1940 р. Причастя. Отець Антін Поточняк (з архіву Оксани Бойко) 
1940 р. Церква (з архіву Оксани Бойко)
1949 р.
1957 р. Отець Анатолій Козак з дітьми. Світлина з сімейного архіву Марії Кривошлик 
1960 р. Отець Анатолій Козак з парафіянами. Світлина з сімейного архіву Марії Кривошлик
1960-ті рр. Отець Анатолій Козак з парафіянами. Світлина з сімейного архіву Марії Кривошлик
Поч.    1960-их рр.
                                                     1960-ті рр. Світлина О. Комендяка
                                                       1960-ті рр. Світлина О. Комендяка
                                                  1960-ті рр. Світлина О. Комендяка
  1960 р. Отець Анатолій Козак з парафіянами. Світлина з сімейного архіву Марії Кривошлик
                                                       1960-ті рр. Отець Петро Баран
                         1990-ті рр. Отець Михайло Романишин. Світлина Миколи Тинкалюка

1993 р.
                                                                 2011 р.
7 грудня 2014 р. Відвідав парафію Воскресіння ГНІХ Преосвященний владика Венедикт, Єпископ-помічник Львівської архієпархії. Під час візиту єпископ привітав з 60-літтям мецената парафії, Богдана Голіяна і вручив йому грамоту. Щиру подяку владиці склав адміністратор храму о. Петро Паньків.

4 вересня 2015 р. Владика Венедикт, Єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ, під час свого пастирського візиту до парафії Воскресіння ГНІХ звершив Архиєрейську Божественну Літургію та Чин освячення престолу.

2016 р. осінь
                                                                  2017 р. липень
                                                    2017 р. лютий
18 квітня 2017 р.  У Світлий Вівторок, 18 квітня, у церкві Воскресіння Господнього відбулася Святкова Літургія, яку очолив Преосвященний Владика Венедикт, Єпископ-помічник Львівської Архиєпархії УГКЦ із нагоди 175-річчя освячення церкви

    2017 р. 20 серпня. Святкування 175-річчя храму
                                                2017 р.  31 серпня. Світлина Ігора Матиса
                                                                 2017 р.  грудень
                                                                           2018 р.. Шопка
                                                   
  10 квітня 2018 р.   парох храму Воскресіння митрофорний протоієрей Петро Паньків у співслужінні із Преосвященним владикою Володимиром Груцою та деканом Винниківського протопресвітерату протоієреєм Іваном Духничем провели урочисту літургію з нагоди свята Великодня в честь якого іменується храм. 
26 квітня 2022 р. 
Митрополит Львівський Ігор з нагоди празника відвідав парафію Свято-Воскресенського храму у Винниках.
                                                                2019 р. лютий
Отець Петро Паньків
Отець Володимир Мороз
Отець Орест Чекан
2018 р. ОтецьЛюбомир Мостовий




ДЖЕРЕЛА
* Сайт "Винники Плюс"
*  facebook
ЛІТЕРАТУРА

Байцар Андрій. Винники туристичні: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники : Друксервіс, 2016. — 312 с.

Байцар Андрій. Історія Винник в особах: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — 180 с.



 




Немає коментарів:

Дописати коментар