понеділок, 5 грудня 2016 р.

З історії корпусу географічного факультету Львівського університету (вул.Дорошенка, 41)

 Вступ. Львівський національний університет імені Івана Франка — один із найстаріших університетів України й Східної Європи та найпрестижніших в Україні. Є спадкоємцем колегіуму (1608—1661) та академії (1661—1773) єзуїтів, Йосифинського університету (1784—1805), Львівського ліцею (1805—1817), Університету Франца I (1817—1918), Львівського університету Яна-Казимира (1919—1939), Львівського державного університету імені Івана Франка (1939—1999). Львівський єзуїтський колегіум та академія єзуїтів діяли у приміщенні за теперішньою адресою: вулиця Театральна, 13. Навчальний заклад будував і купував нові приміщення, мав свою бібліотеку, найбільшу у Львові друкарню.

1784 р. університетові було передано приміщення колишнього ордену тринітаріїв при Краківській вулиці. Під час листопадового повстання 1848 р. згорів університетський будинок, знищена його цінна наукова бібліотека, повністю вийшло з ладу університетське обладнання, через що тривалий час не можна було розпочати заняття.

Упродовж другої половини ХІХ ст. відбувалося розширення університетських приміщень. З 1851 р. університет містився у будинку на вул. Миколая (нині вул. Грушевського). У 1891 р. за проектом архітектора Ю.Браунсойна на вул. Длугоша (нині вул. Св. Кирила і Мефодія) було зведено окремий корпус для хімічного, геолого-мінералогічного і фармакологічного інститутів. У 1894 р. завершилось будівництво корпусу для новоутвореного медичного факультету (вул. Пекарська), а у 1897 р. – корпусу для фізичного інституту. У 1905 р. було споруджено приміщення для університетської бібліотеки. 23 квітня 1923 р. Львівському університету було передано будинок колишнього Галицького сейму, який став головним корпусом університету.

Протягом другої половини 1944 р. і першої половини 1945 р. переважно силами студентів і викладачів було впорядковано приміщення на вул. Щербакова (тепер Грушевського), 4 (біологічний факультет), на вул. Ломоносова (тепер Кирила і Мефодія), 6 і 8 (хімічний та фізичний корпуси), відремонтовано наукову бібліотеку та гуртожитку на вул. Герцена, 7, частково відбудовано астрономічну обсерваторію і ботанічний сад.

Наприкінці 50 – початку 60-х років університет одержав приміщення на вул. Січових Стрільців (колишня 17 Вересня), в яких розмістилися студентська бібліотека, юридичний і географічний факультети та кілька фізичних лабораторій. У 1966 р. університету передано будинок на Проспекті Свободи 18, у якому розмістився економічний факультет. У 1971 р. введено в дію новий навчальний корпус фізичного факультету на вул. Драгоманова. У 1984 р. на цій же вулиці університету передано ще один корпус. Навчальна площа університету у 1984 р. становила понад 55 тис. кв. м.

Один із корпусів університету знаходиться на вул. Дорошенка 41. Тепер тут  географічний факультет, кафедра іноземних мов, кафедра БЖД і Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка. Корпус географічного факультету й оточуюча його територія має цікаву, понад 300‐річну, історію.

Виклад основного матеріалу. На території яку зараз займає географічний факультет, до кінця ХVIII ст. розміщувався монастир домініканок разом з великим садом. Цей монастир було закладено 1627 р. на Галицькому передмісті при Сокільницькій дорозі (Коперніка). 1729 р. сестра польського короля Станіслава Лєщинського, Теофілія Вишневецька (Teofilia z Liszczyńskich Wiśniowiecka) - дружина Януша Антонія Вишневецького, стала фундаторкою перебудови монастиря та костелу Св. Катерини Сієнської. Будова тривала до 1750-их років. Тоді за проектом Мартина Урбаніка було збудовано барокову дзвіницю.

Приміщення Семінарії 

Після касаційних реформ імператора Йосифа ІІ у 1783 р. ансамбль монастиря віддали українській громаді під новоутворену Греко-католицьку духовну семінарію (з 1929 р. – Богословська академія), а костел перетворено на семінарську церкву Святого Духа. Тоді у церкві був встановлений п'ятиярусний іконостас роботи художника Луки Долинського, різьбу до якого виконав  Іван Щуровський [1, 2].

Семінарія мала назву «Генеральна духовна семінарія у Львові» і була призначена виховувати священиків із Галичини, Закарпаття, Пряшівщини, Крижевецької єпархії (Югославія), Семигороду та Хорватії. Перший ректор – Антін Ангелович.

Рішення про організацію духовної семінарії у Львові було озвучено ще на Замойському Синоді унійної Київської митрополії 1720 р. (нині – місто Замостя, Польща). Створення у кожній єпархії семінарії вважалось одним з найважливіших рішень того з’їзду. Проте, для втілення плану у життя знадобилось ще багато років. У другій половині XVIII ст. єпископ Львівський, Галицький та Кам'янецький Лев Шептицький ініціює збір коштів на будівництво Української греко-католицької семінарії у Львові, погоджує організаційні питання із владою. Але в цей період Галичина переходить під владу монархії Габсбургів. По смерті Льва Шептицького (1779 р.) втілювати плани у життя береться новий львівський владика Петро Білянський, який і заснував  Генеральну  духовну семінарію. Викладання в семінарії відбувалося українською мовою, а викладачами були священики Собору Святого Юра та професори Львівського університету.

У 1780-их рр. Семінарію у Львові відвідав австрійський імператор Йосиф II. Здавалось би, не цісарська це справа – перейматися інтригами педагогічних кадрів у якійсь там Галичині! Однак Йосиф II поставився до справи серйозно. «З тої причини відвідав він семінарію, не увідомівши о тім завчасно нікого, зустрівся з викладачами й студентами. Відтак у бесіді з Феслером повідомив, що вирішив відкликати того, бо не може бути ректором propter scandalum».

Але ж де знайти нового ректора? «Не тяжко знайти, - порадив імператорові автор спогадів. – Теперішній ректор випер попереднього всякими штучками, але той наскільки я єго знаю, має більше таланту до заряду. – Як він називається? – Антоній Ангелович, світський священник і професор догматичного богослов’я. – Йосиф витягнув свою табличку і записав собі єго ім’я». Невдовзі після його від’їзду було оголошено його «найвисше розпорядженьє», котрим усувався скандальний ректор й «іменувався» на цю посаду професор Ангелович.

Визначною подією, котра ще більше утвердила статус Семінарії, була віднова Галицької Митрополії, та призначення ректора семінарії о. Антона Ангеловича, першим митрополитом відновленої Галицької митрополії 1808 р.

При кінці XVIII ст. семінарська земля сягала аж до вулиці Коперника; на ґрунті (на території землеволодіння) семінарії був дім Кредитового Земського Товариства. Пізніше поступово, клаптик за клаптиком, землі забирали. В часах Маркіяна Шашкевича на місці, де тепер Головна пошта, був ще великий сад, запущений, слабо опарканений, а в ньому будиночки, де знаходилася служба семінарії. Далі були одноповерхові музеї, за ними сад для вихованців, далі церква з семінарією і знов городець, що примикав до палацу Сапігів. На семінарії на вікнах були ґрати, що надавали будинкові вигляду в'язниці. Є анекдот, що одного разу якийсь селянин уперто вдивлявся у будинок. Один з семінаристів почав глузувати з нього, а селянин відповів: «Смійся, смійся, якби ти був порядний чоловік, то за ґратами не сидів би!».

У жовтні 1848 р. в будинках семінарії відбувся «Собор руських учених».

Наприкінці XIX ст. відбулось переобладнання приміщень та території семінарії Святого Духа (ділянка між теперішніми вулицями Дорошенка-Коперника-Словацького. Територію яку зараз займають географічний факультет ЛНУ імені Івана Франка (вулиця Дорошенка, 41) та Головна пошта, колись була садом греко-католицької семінарії. Цю велику площу віддали під будівництво нового корпусу семінарії, старі будівлі розібрали. Нові корпуси духовної семінарії збудовані, у неоренесансному стилі,  1889 р. за проектом львівського архітектора Сильвестра Гавришкевича. У другій  частині саду було споруджено Головну пошту (будинок споруджений в 1887-1889 рр., будувала пошту фірма Л. Рамулта і Ю. Цибульського).

Будівля семінарії в периметральній забудові вулиці, впpитул прибудована до Головної пошти і сучасних приміщень Телеграфно-телефонної станції й компанії «УТЕЛ» (Дорошенка, 43). Після I Світової війни половину будівлі займала Духовна Семінарія, а другу половину – гімназія Малої Семінарії.

В дні листопадового чину 1918 р. будівля сильно постраждала, причиною було близьке розташування до Головної пошти та Цитаделі, які польські війська брали штурмом. В листопаді 1918 р. в сусідньому будинку Головної пошти боронилася українська залога; поляки через підвали семінарії пробралися в середину будівлі пошти, готуючи плацдарм для штурму укріплень на Цитаделі. Поляки підпалили дах та відтіснили українців.

1929 р. на базі семінарії створено Греко-Католицьку богословську академію зусиллями митрополита Андрея Шептицького. Святкове відкриття Генеральної Академії відбулося 6 жовтня 1929 р. за участю Митрополита Андрея, а також Кир Никити Будки та єпископа-помічника Кир Івана Бучка. Церемонія відбулося на вул. Коперника, 36 у храмі Львівської Духовної семінарії.  Початок  діяльності Академії був важким. Брак професорів розумів і засновник та організатор Богословської Академії, тому був заснований лише Богословський факультет. Ректором Богословської академії став Йосиф Сліпий. Його кабінет знаходився на другому поверсі академії (ауд. 34 факультету).

За кілька років ректорства Йосиф Сліпий дуже багато зробив для зовнішнього та внутрішнього вигляду семінарії: відбудував і облагородив архітектурний комплекс, відремонтував і реорганізував внутрішні приміщення, заснував музей сакрального мистецтва (1932 р.). Була у ректора ще одна ідея: змінити внутрішній вигляд каплиці, розташованої на першому поверсі у правому крилі семінарії.

Іконостас у церковній капличці у 1926-1927 роках створив живописець Петро Холодний-старший. Він відмінно справився із завданням. Іконостас, різьбу до якого виконав А. Коверко, став не тільки окрасою каплиці, але й високомистецьким твором. Іконостас (тепер – у Національному музеї) був освячений митрополитом Андреєм на празник св. Андрія – 13 грудня 1927 р.

Настінні розписи у капличці та в інших приміщеннях – теж авторства Петра Холодного.

У 1930-х роках Греко-католицька богословська академія стала потужнім осередком виховання нового покоління церковних діячів, довкола неї  гуртувалася українська інтелігенція. Крім того, стараннями ректора приміщення були заповнені кращими взірцями давнього та сучасного церковного і світського мистецтва.

Про інтер’єри й колорит академії поет Б. Кравців, студент 1930‐х років, так згадує  “...Стіни коридору,  як і  обидва боки сходів, були прикрашені старими іконами, цими властивими йому прикметами, які збирав о. ректор (Йосип Сліпий). Повіяло давниною й витонченістю української духовности  в церковному мистецтві. Я не сподівався, що побачу таке багатство, хоч до того часу мав змогу оглядати мистецькі скарби в різних музеях Західної Європи, зокрема в Бельгії й Німеччині... В почекальні перед канцелярією о. ректора стіни були  прикрашені картинами сучасних  мистців – О. Новаківського, І. Труша, О. Кульчицької, І. Іванця й інших” [3].

Будинок духовної академії до  1930-х років мав сліди обстрілу з польсько-української війни. 1939 р. з навалою більшовиків академію було закрито. Того ж року приміщення Греко-католицької богословської академії по вул. Коперника стала власністю ЛДУ ім. Івана Франка. Під час Другої світової війни семінарія відновила свою  діяльність.

1945  р. більшовицька влада її ліквідувала. Більшість її професорів-викладачів було заарештовано і заслано до концтаборів; приміщення, майно і бібліотеку академії конфісковано, а випускники та студенти семінарії розсіялися по Україні та різних країнах світу. Семінарія існувала підпільно.

За часів радянської влади в даному приміщенні знаходився гуртожиток студентів, спортзал (теперішні аудиторії №6 і №7) і військова кафедра, яка на поч. 1960-х років почала готувати офіцерів запасу зі студентів. У розпорядженні кафедри була навчальна техніка та озброєння, що розміщувалося у внутрішньому подвір’ї корпусу на вул. Дорошенка 41. У 1993 р. педколектив кафедри перейшов до об’єднаної  міжвузівської військової кафедри при військовому інституті при НУ «Львівська політехніка».

У 1975 р. з головного корпусу університету переведено географічний факультет, який був створений у 1945 р. Деканами факультету були П.  Бучило (1944-1945 р.; декан геолого-географічного ф-ту), В. Левицький (1945-1946), О. Ващенко (1946-1951), І. Сваричевський (1951-1952), П. Ситніков (1952-1953), П. Цись (1954-1964), М. Андріанов (1964-1968), П. Климович (1968-1974), Б. Лящук (1974-1976), Г. Міллер (1976-1984), Я. Кравчук (1984-2002), Я. Хомин (2003-2011), з 2011 – В. Біланюк.

З 1961 по 2000 рр. у науково‐дослідному секторі Університету діяла ґрунтознавча експедиція, яка переросла в науководослідну лабораторію (НДЛ 50). У 1970–80‐ті роки її штат налічував близько 90 осіб. Багаторічним керівником (1968–1999) був М. Кіт. Науковою тематикою керували професори і доценти кафедри фізичної географії. На початку 1980-их рр. експедицію з  корпосу по теперішній вул. Січових стільців було переведено в приміщення географічного факультету (Дорошенка, 41).

Семінарська церква Святого Духа

Семінарська церква Святого Духа була скромним однонавовим з півкруглою апсидою храмом під двосхилим дахом, який утворював трикутний фронтон на фасаді від вул. М. Коперника. Своєю архітектурою церква майже не виділялася серед одноманітної забудови колишнього монастиря. Стіни церкви були розписані художником Модестом Сосенком. В 1840-х рр. іконостас церкви був поновлений Мартином Яблонським.  Церква була знищена під час Другої світової війни 15 вересня 1939 р. німецькою бомбою (німці цілилися у будівлю Головної пошти). Залишилася лише струнка триярусна барокова вежа-дзвіниця, яка входила в ансамбль церкви Святого Духа. Іконостас церкви частково уцілів завдяки старанням мистецтвознавця Михайла Драгана, тодішнього директора Музею Львівської Богословської Академії. З руїн церкви тоді було врятовано шість ікон (хоч і з численними пошкодженнями) цього іконостасу, які тепер зберігаються у колекції Національного музею у Львові (музей був заснований в лютому 1905 р.   митрополитом Андреєм Шептицьким як приватна фундація під назвою «Церковний музей» для розвитку української культури) [1, 2].

Під час німецького бомбардування постраждала також й бібліотека Богословського товариства. У квітні 1944 р. вже радянська бомба знищила дощенту бібліотеку й завдала непоправної шкоди музеєві.

Дзвіниця колишньої церкви Святого Духа – кам'яна, квадратна в плані, триярусна, з бароковим завершенням та витесаними з каменю вазами по кутах. Кожен з ярусів фланковано пілястрами та півколонами, вікна вежі мають півкруглі завершення. На вежі встановлено годинник з давнього Скиту Манявського (1786 р., відремонтований у 1987 р.). У фронтальну стіну вежі у 1890-их рр. була вмурована таблиця з написом “Istructioni Cleri Religiones Firmamento vovit Iosephus II. Any. Anno MDCCL XXXIII”.

У 1987 р. із західного боку здійснено прибудову музейних приміщень. З 1990 р. у вежі-дзвіниці колишньої церкви Святого Духа розташований будинок музею "Русалки Дністрової", відділ Львівської галереї мистецтв. За музеєм, на невеликій площі встановлений пам'ятник з бронзи засновнику "Русалки Дністрової" Маркіяну Шашкевичу (1811–1843)  (скульптори: Дмитро Крвавич, Микола Посікіра, арх. В. Дубініна та Михайло Федик, 1990 р.)  [1, 2].

У квітні 1942 р. в газетах «Львівські вісті» та «Краківські вісті» оголошено конкурс, програмою якого було виготовлення архітектурного проекту на відбудову церкви Святого Духа на вул. М. Коперника, 36 у Львові. Ідею проведення цього конкурсу, незважаючи на важкі воєнні часи та матеріальну скруту, подав ректор семінарії, а згодом митрополит і кардинал о. Йосиф Сліпий (його кабінет знаходився на другому поверсі семінарії, тепер - географічний факультет, к. 34).

На конкурс надійшло 15 робіт. Другу нагороду отримали автори девізів "Чорна точка у зеленій" – Євген Нагірний і "Чорний хрест у колі" – Отто Федак у співавторстві з Олександром Пежанським. З усіх поданих тоді на конкурс проектів в оригіналі дотепер повністю зберігся лише один – проект архітектора Степана Гаврилюка під девізом "Собор".

В 1950-х рр. розібрали руїни церкви і  влаштували спортивні майданчики. Сьогодні на цьому місці – новий корпус АТС (автоматичної телефонної станції).

Видатні люди Семінарії

Семінарія відігравала дуже важливу роль в українському відродженні XIX ст. Тут закінчив богословські науки Маркіян Шашкевич, з гуртка богословів вийшли перші галицько-українські письменники. На спомин про Маркіяна Шашкевича вмурували в 1911 р. на правому боці вежі мармурову таблицю.

У семінарії навчався автор мелодії національного і державного гімну України о. Михайло Вербицький.

Викладачами були: о. проф. д-р Тит Мишковський, о. д-р Василь Лаба, о. д-р Гавриїл Костельник,  о. д-р Спиридон Кархут,  д-р Микола Чубатий, о. д-р Ігнатій Цегельський, о. проф. д-р Теодосій Галущинський, ЧСВВ   та інші. Серед новомучеників УГКЦ, які були викладачами Львівської Богословської Академії були о. д-р Андрій Іщак  і о. проф. д-р Микола Конрад, який став деканом філософського відділу факультету.    

Архітектура та скульптури Семінарії

Будинок триповерховий, цегляний, тинькований, з високим цокольним поверхом. В плані прямокутний, з внутрішнім подвір’ям. Композиція головного фасаду симетрична, з трьома розкрепованими частинами – центральною і  двома бічними; підкреслена розташованим по центру неоренесансовим вхідним порталом. Стіни головного фасаду на рівні першого, другого і третього поверхів декоровані лінійним рустом. Між першим і другим поверхами проходить профільований карниз, який у розкрепованих частинах декорований метопами і тригліфами, між цокольним і першим поверхами та над вікнами третього поверху – профільована тяга. Вхідний портал з брамою і світликом, прикрашений архівольтом, двома пілястрами тосканського ордену і завершений декоративним трикутним фронтоном. Вікна першого поверху без обрамувань; на другому і третьому поверхах з профільованими обрамуваннями; на другому – в основній частині завершені трикутними сандриками, в розкрепованих – сегментними сандриками. Цокольні вікна заґратовані. Будинок завершений профільованим класицистичним карнизом, прикрашеним сухариками, іонікою та кронштейнами, оздобленими листям аканту [5].

За зачиненою брамою головного входу до семінарії від вулиці Коперника пережили більшовицькі часи чотири барельєфи 1930-х років із рослинним орнаментом. Над трьома з них є літери-ініціали: «А.Ш.», «Й.С.» та «О.М.». Перший, без сумніву, встановлений на честь митрополита Андрея Шептицького, пам’ятник якому роботи скульптора Андрія Коверка стояв колись у подвір’ї семінарії. Другий – Патріархові Йосипу Сліпому, який був ректором Богословської академії. Третій, напевне, вирізьблений для вшанування Олександра Малиновського (1889-1957), який менше відомий широкому загалу. Малиновський був до 1939 року віце-ректором семінарії [4].

За зразком європейських вищих навчальних закладів, Львівська семінарія, також мала свою емблему, що  використовувалась і як герб. Герб тут можна побачити і зараз з вулиці Коперника. 

Основною фігурою композиції є Святий Дух у вигляді голуба. Релігійні атрибути вказують на духовне спрямування цього навчального закладу. В цьому гербі зберігалися самобутні елементи, характерні як для східного  – архієрейський жезл, митра (огослужбовий головний убір єпископа та ієреїв) та горностаєва мантія, так і для західного – галеро (кардинальський капелюх із китичками) християнських обрядів. Забарвлення геральдичної композиції в даному випадку є невідоме так як усе зафарбовано в один колір. Ще одне зображення, як геральдична фігура, є у вигляді барельєфу розташоване в тому ж географічному корпусі. Разом із ініціалами Андрея Шептицького, Йосипа Сліпого та Олександра Малиновського є герби: Україна (Тризуб), Руське воєводство (Лев, що спирається на скалу), Шептицькі (Шептиці – родовий герб родини) та Львівська духовна семінарія Святого Духа (Святий Дух)... Герби та ініціали в середині приміщення у доброму стані і є доглянутими. Натомість із геральдичною композицією знадвору – катастрофічна ситуація. Святий Дух майже увесь пошкоджений, скоріш за все, радянськими ідеологами, що у середині 60-х років збивали усіх орлів із фасадів львівських будинків і могли зачепити й зображення голуба. Реставрація цього барельєфу гармонійно б доповнювала не тільки колишній вхід у семінарію, а також композицію із меморіальною дошкою Митрополита Йосипа Сліпого [4].

В одній з аудиторій географічного (№ 26) літом 2016 р. виявили оригінальні настінні розписи.

«За оцінками фахівців віднайдений фрагмент розпису належить пензлю відомого художника Петра Холодного. Він був одним із засновників в образотворчому мистецтві 20-х років минулого століття українського національного стилю, який отримав назву «неовізантинізму». На частинці фрески, що ми віднайшли в одній з аудиторій факультету, зображено голуба, який є символом сходження Святого Духа. З цього малюнка віє неймовірною енергетикою. Це дійсно, як кажуть, намолене місце. Я впевнений, що подібні розписи є й інших навчальних приміщеннях. В шостій аудиторії, що на першому поверсі, до війни була семінарська капличка. Там точно повинні бути розписи» –  розповідає декан географічного факультету Володимир Біланюк [9].

Пам’ятники, пам’ятні знаки й таблиці

Пам'ятник митрополиту Андрею  Шептицькому.   Пам'ятник, роботи відомого скульптора Андрія Коверка, було встановлено 9 жовтня 1932 р. Це був ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ПАМ'ЯТНИК У ЛЬВОВІ.

Після закриття польською владою Українського Таємного Університету митрополит Андрей Шептицький, зрозумівши, що не вдасться створити світський виший учбовий заклад, вирішує заснувати духовний. 

1929 року на базі семінарії у Львові на вулиці Коперника відкривають Львівську Богословську Академію, яка до Другої світової залишалася єдиною українською вищою школою на Західній Україні. Крім теологічного, в Академії функціонував ще філософський факультет, де вивчалися гуманітарні науки. 

 Ідея митрополита Андрея полягала в тому, щоби на базі Академії згодом заснувати Український Католицький Університет. Для цього бракувало ще медичного факультету, який планувався на базі “Народної лічниці”, та юридичного, котрий повинен був відкритися 1 вересня 1939 року. Як не прикро, але знову втіленню українського університету завадила світова війна. Андрей Шептицький особисто викладав в Академії аскетику, регулярно провідував студентів. 

 У честь 30-річчя обіймання митрополитом  кафедри було вирішено поставити йому пам’ятник. Відомий галицький скульптор, “вихованець” митрополита, Андрій Коверко у 1931 р. створив монументальну статую Андрея Шептицького. Андрей Шептицький схвалив цю роботу. Пам’ятник мав стояти на площі святого Юра. Але польська влада не дозволила встановити цей пам’ятник.

Пам'ятник було встановлено 9 жовтня 1932 р. в напіввідкритій капличці у саду (під стіною) греко-католицької Теологічної Академії на вул. Коперника, 38, розташованому між будинком Академії (тепер географічний факультет ЛНУ ім. І.Франка) та вулицями Сикстуською (тепер вул. Дорошенка) та вул. Коперника.

Монумент був виготовлений з вапнякового каменю.  На відкритті хор студентів Академії відспівав твір «Мученики в колізею», після цього о. Йосиф Сліпий виголосив промову про Митрополита як діяча і мецената в царині науки, а відтак хор виконав «Пісню неофітів» Тараса Шевченка, композитора Б. Кудрика. Ідея пам’ятника винятково символічна для всіх часів: Митрополит вбраний в чернечу рясу, яку вважав за найвищий скарб свого життя, до грудей пригортає хрест, як символ віри, що провадила його через неспокійне «житейське море» і задля якої постійно готовий був піти на мученицьку смерть, з опущеною головою перед Божим маєстатом та обличчям сповненим глибокого співчуття й любови до ближнього та невимовної молитовної турботи про долю народу й України.

Пам'ятник простояв до 1939 року, коли його, за спогадами Йосифа Сліпого, знищила Червона армія. Дивом збереглася у фондах Національного музею проєктна модель, яка стала основою для відтворення (з невеликими змінами) пам’ятника Митрополиту Андрею скульптором Миколою Посікірою, встановлення його на площі Святого Юра й урочистого відкриття 29 липня 2015. 

Доктор мистецтвознавства Юрій Бірюльов: "Був це взагалі перший український пам'ятник в місті над Полтвою. Цікаво вирішена голова митрополита .... сміливо. виразно вирізьблена в камені близько 1931 р. Виконуючи... монументальну статую (цілу постать), Коверко... реалістично потрактував голову, акцентуючи, однак, на стані натхнення священника. інакше змоделював узагальнений корпус тіла, з тяжкими, ритмічними фалдами одягу".

На стіні колишньої семінарії та академії, з боку вул. Коперника у 1997 р. встановлено велику бронзову пам'ятну таблицю Патріарху УГКЦ, ректору Богословської академії Йосифу Сліпому (скульптор Юліан Савко, архітектор Р. Кичма).

12 грудня 2007 р. у подвір’ї географічного факультету урочисто відкрили пам’ятну таблицю присвячену 130-річчю від народження і 70-річчю від смерті фундатора української географії Степану Рудницькому. Текст таблиці: «У Львівському університеті навчався (1896-1899 рр.) і працював (1908-1919 рр.) фундатор новітньої української географії, картографії і землезнавчої освіти, академік Степан Рудницький (1877-1937 рр.)». В урочистому відкритті взяли участь і виступили Заслужений професор університету О.Шаблій, проректор З.Мамчур, декан ф-ту міжнародних відносин М. Мальський. Посвяту пам’ятної таблиці здійснив о. Володимир з Греко-католицької церкви Святої Анни у м. Львові.

14 травня 2012 р. у дворику географічного факультету відбулося урочисте відкриття першого у світі пам’ятника наплічнику. Непересічна подія зібрала знаних географів, академічну спільноту університету й представників міської влади Львова під спільним знаменом вшанування символу всіх мандрівників, дослідників і туристів. Зі вступним словом виступив декан географічного факультету Володимир Біланюк. Урочисто зняли накриття із пам’ятника ректор Університету Іван Вакарчук, проректор з науково-педагогічної роботи Звенислава Мамчур і голова студентської ради географічного факультету Андрій Мичко.

Тоді  під керівництвом декана географічного факультету Володимира  Біланюка проводили реконструкцію та озелення дворика.

20 грудня 2012 р. на корпусі географічного факультету відкрили й посвятили меморіальну таблицю Олени Степанів.Текст таблиці: "У Львівському  університеті навчалася  (1912–1914) і працювала (1945–1947) героїня визвольних змагань,  видатна вчена географ,  доктор  філософії Олена Степанів(1892–1963)”. Таблицю встановили до 120‐річчя від народження Олени Степанів.

22 листопада 2013 р. на подвір'ї географічного факультету відбулося відкриття і посвячення меморіальної дошки першому українському доктору філософії у ділянці географії, автору «Народописної карти українсько-руського народу», дійсному члену НТШ Григорію Величку (1863–1932 рр.).

15 травня 2014 р. на географічному факультеті відбулось урочисте відкриття меморіальної аудиторії імені героя Небесної сотні Ігоря Костенка.

Ігор Ігорович Костенко (31 грудня 1991 р., Зубрець, Бучацький район, Тернопільська область, Україна — 20 лютого 2014 р., Київ, Україна) — український журналіст, студент-географ, активіст Євромайдану, дописувач української Вікіпедії. Загинув під час протистояння на вулиці Інститутській. Герой України.

20 лютого 2018 р. відкрито пам’ятник Герою Небесної Сотні, Герою України - Ігорю Костенко на подвір’ї географічного факультету. 

30 жовтня 2019 р.  урочисто встановили пам’ятну табличку з іменем відомого географа та археолога Юрія Полянського. У заході взяли участь представники Наукового товариства ім. Шевченка, члени Малої академії наук, родичі Юрія Полянського, зокрема його внучка Христина Полянська зі США, а також адміністрація, викладачі та студенти Університету.

Висновки. Колектив географічного факультету пишається, що доводиться працювати в такій історичній будівлі. В цьому будинках відбувся у жовтні 1848 р. «Собор руських учених». А аудиторії та коридори добре пам’ятають великих митрополитів Андрея Шептицького та Йосифа Сліпого.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Байцар А. Л. Університетський корпус на вул.Дорошенка, 41: історія і сучасність // Каменяр, № 9, грудень 2012. URL: http://kameniar.lnu.edu.ua/?p=3274

2.Байцар А. Л. Університетський корпус на вул.Дорошенка-Коперника: історія іта сучасність // Географічна наука і практика: виклики епохи. Матеріали міжнародн. наук. конф.,  Львів, 2013. С.19-21.

3.Географічний факультет.  До 130‐річчя географії у Львівському університеті /[за ред. В. Біланюка, Є. Іванова].– Львів: Вид. центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2013. 92 с.

4.Завадовський Т. Львів, якого не помічаємо: герби із зображенням Святого Духа на будівлі географічного факультету. URL: http://www.kmc.in.ua/історія/14193-львів

5.Інтерактивний Львів. Вул. Дорошенка, 41 – корпус ЛНУ ім. Франка. URL: http://www.lvivcenter.org/uk/lia/objects/doroshenka-41/

6.Іпатов Є. Львів, якого не повернеш. Семінарія Святого Духа. URL: http://photo-lviv.in.ua/lviv-yakoho-ne-povernesh-seminariya-svyatoho-duha/

7.Кравчук Я. С.  Географія у Львівському університеті // Проблеми географії України. Матеріали  наук. конф., Львів, 1994. С. 3-4.

8.Кравчук Я. С.   Львівська географія за 120 років: історія, персоналії, наукові напрями і школи // Сучасні проблеми і тенденції розвитку географічної науки. Матеріали  міжнарод.наук. конф., Львів, 2003. С. 3-16.

9.Унікальні фрески знайшли в аудиторії Франкового університету. URL: http://catholicnews.org.ua/

1929 р. 

1929 р. Митрополит Андрей Шептицький на освяченні каплиці. Крайні ліворуч – Йосиф Сліпий і П.І.Холодний
Іконостас роботи Петра Холодного
1920-ті рр. Петро Холоднийпід час розпису
 
Фото поч. ХХ ст.
1930-і рр. З архіву Стефанії Дереватської.
На світлині випускники, може і студенти учительської державної жіночої семінарії у Львові.

АНДРЕЙ ШЕПТИЦЬКИЙ З СЕМІНАРИСТАМИ БІЛЯ ПАМ'ЯТНИКА МИТРОПОЛИТУ 

Ректор Греко-Католицької Богословської Академії у Львові о. Йосиф Сліпий разом з викладачами і студентами цієї Академії. (1936 р.). Фото: uk.wikipedia.org1930-і рр. З архіву Стефанії Дереватської
 
 

  
Фото 1930-их рр. Коридор академії


Руїни церкви після бомбардування




Гравюра ХІХ ст.
Фото 1930 р.
Фото 1941 р.
Фото 1950-1955 рр.
 
    

Семінарійна каплиця

Фото з вул. Стефаника. На місці семінарії ще сад

        

1941 р. Руїни церкви
Герб семінарії на фасаді будівлі (вул. Коперніка,  36).


 Фото Т. Завадовський





Меморіальна дошка патріарху Йосипу Сліпому

                        
     






1 коментар:

  1. Є ще декілька джерел про історію нашого корпусу. Насамперед у бібліотеці Стефаника є "Праці Богословської академії". Там є наприклад чудова стаття І. Крипякевича про топографію околиць духовної семінарії. Крім того ще багато цікавої інформації. Є також одне цікаве діаспорне видання "Світильник істини" якщо добре пригадую. То є дві великі книги по 400 сторінок про історію семінарії і т. д. Там купа фотографій різних. А так дуже сильне дослідження.

    ВідповістиВидалити