Українські етнічні землі на "Етнографічній карті Російської імперії" Генріха Кіперта (1862 р.)

          У XIX ст. широку популярність отримав німецький учений Генріх Кіперт (Heinrich Kiepert), що склав атлас стародавньої Греції, атлас античного світу  і ряд  інших карт, що були видані Прусською академією наук.

Розселення українців відображено  на дрібномасштабній “Етнографічній карті Російської імперії" Г. Кіперта виданій у Берліні 1862 р. Титул розташовано у верхній частині по центру, легенду – у правому нижньому куті.

На мапі автор виділив один етнос – Russes (русів). До нього зачислив малорусів, тобто українців (Petits Russiens), великорусів (R. de la Grande Russie), білорусів (R. de la Russie Blanche), сибіряків (R. de la Siberie) та козаків (Kozaks). Ареал розселення українців проходить значно далі на північ від сучасного українсько-білоруського кордону. Усю Слобожанщину (майже до Курська), а також Рівнинний Крим показано як райони, що заселені українцями.

1876 р. виходить друком ще одна мапа Генріха Кіперта "Етнографічний огляд Європейського Сходу" („Ethnographische Übersicht des europäischen Orients”). Видана в Берліні. Масштаб мапи 1:3 000 000. Серед слов’янських народів показано: сербів, болгар, словаків та Russen. Автор поділив Russen на етнографічні групи: Ruthenen (в Галичині) та Russniaken.

1876 р.„Ethnographische Übersicht des europäischen Orients”

 Генріх Кіперт (31 липня 1818 р. Берлін — 21 квітня 1899 р. Берлін)  — німецький географ і картограф, член Прусської та Австрійської академій наук. 1859 р. вчений стає професором географії в університеті Гумбольдта (єдиним після смерті К. Ріттера). У 1863 р. він складає карти на замовлення Теодора Моммзена  для його праці «Corpus Inscriptionum Latinarum». У 1864 р. він стає директором топографічного відділення Прусського королівського статистичного бюро, де виконує ряд важливих державних замовлень. У 1869 р. Кіперт складає карти для книги Наполеона III про походи Юлія Цезаря. За свою роботу, від французького імператора, вчений отримує запрошення на відкриття Суецького каналу. Тоді ж він здійснює разом з сином Ріхардом подорож по Єгипту, Палестині та Трансйорданії. Потім мандрівник вирушає на Кіпр, Родос і в Малу Азію (Карію). 1869 р. стає членом Берлінського товариства   антропології, етнології та первісної історії. 1877 р. Кіперт стає одним із засновників Німецького палестинського суспільства. У 1878 році у світ виходить його найвидатніша робота —  «Lehrbuch der alten Geographie»  («Підручник з давньої географії»). У наступні роки вчений здійснює подорожі в Туреччину.

Джерела

 Joseph Partsch: ''Heinrich Kiepert. Ein Bild seines Lebens und seiner Arbeit.'' Leipzig 1901. 

Helmut Jäger: ''Zum 175. Geburtstag des Akademiemitgliedes, Altphilologen und Geographen Heinrich Kiepert.'' In: ''Mitteilungen der Akademie gemeinnütziger Wissenschaften zu Erfurt''. 1993, S. 26-28. 

Lothar Zögner: ''Antike Welten neue Regionen. Heinrich Kiepert 1818—1899. Ausstellung Staatsbibliothek zu Berlin, 16. April — 29. Mai 1999, Berlin 1999, ISBN 3-920597-58-3 

Ulrich Freitag: ''Heinrich Kiepert’s kartographische Leistung.'' Fachrichtung Kartographie, Institut für Geographische Wissenschaften, Berlin 1999. (= Berliner Manuskripte zur Kartographie)