четвер, 8 грудня 2016 р.

8 грудня 1919 р. Найвища Рада Антанти юридично затвердила польську окупацію українських земель.



До кінця 1919 р. польська армія Ю. Пілсудського окупувала Лемківщину, Посяння, Холмщину, Підляшшя (з 1918 p.), Західну Волинь (з травня 1919 p.), усю Галичину (з липня 1919 р.). Так українські землі по Збруч і Горинь опинилися під польською окупацією.

8 грудня 1919 р. з’явилася «Декларація Верховної Ради союзних і об’єднаних держав з приводу тимчасового східного кордону Польщі». Найвища Рада Антанти визначила східний кордон Польщі, провівши умовну лінію за якою лишилися етнічні українські землі: Лемківщина, Підляшшя, Посяння, Сокальщина, Равщина і Холмщина.А перед тим, 25 червня 1919 р., Антанта визнала за Польщею право тимчасово окупувати Галичину, “щоб захистити цивільне населення від небезпеки більшовицьких банд”. Проте Рада Послів Антанти не погодилась на включення Галичини в склад Польщі. Найбільш непримиренну позицію щодо визнання української державності займала французька делегація. Більш виважений підхід до вирішення українського питання, займала англійська делегація очолювана Ллойд Джорджем, який різко виступав проти анексії українських земель Польщею та висунув принцип: "не віддавати Польщі непольські території".
Всі рішення приймалися на Паризькій мирній конференції 1919–1920. Глави Антанти і США диктували переможеним країнам умови повоєнного врегулювання, створивши Версальську систему міжнародних відносин. Питання, пов'язані з Україною та її землями, розглядалися в контексті або відновлення «єдиної та неподільної Росії», або створення «санітарного кордону» на західних рубежах Радянської країни.
“Рада чотирьох”: Девід Ллойд Джордж (прем’єр-міністр Великої Британії) , Вітторіо Орландо (прем’єр-міністр Італії), Жорж Клемансо (прем’єр-міністр Франції), Вудро Вільсон (президент США)

Коли польський уряд погодився на ці умови, міністр закордонних справ Великої Британії Джордж Керзон звернувся 11 липня 1920 р. до уряду Радянської Росії з нотою. В ній пропонувалося зупинити Червону армію, під час наступу на Варшаву, за 50 км на схід від лінії східного кордону, визначеного в грудні 1919 р. Після цієї ноти лінія, визначена в Декларації Верховної ради союзних і об'єднаних держав від 8 грудня 1919 р., набула власне ім'я -  лінія Керзона.

Лінія Керзона проходила через Гродно - Ялівку - Немирів - Берестя - Дорогуськ - Устилуг, на схід від Грубешова, через Крилів, на захід від Рави-Руської, на схід від Перемишля аж до Карпат і мала становити східний кордон Польщі, в тому числі і між Польщею та Україною.

1921 р. Рада Ліги Націй прийняла ухвалу про організацію в 1922 р. міжнародної конференції з проблеми міжнародно-правового статусу Галичини. В квітні-травні 1922 р. питання про долю окупованих Польщею українських земель обговорювалось на Генуезькій конференції. 14 березня 1923 р. на засіданні Ради Послів держав Антанти були визнані фактичні кордони Польщі на Сході з умовою надання автономії для Східної Галичини.




Немає коментарів:

Дописати коментар