неділя, 4 грудня 2016 р.

З історії корпусу географічного факультету Львівського університету (вул.Дорошенка, 41)



Один із корпусів нашого університету знаходиться на вул. Дорошенка 41. Тепер тут  географічний факультет, кафедра іноземних мов, кафедра БЖД і Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка. Історія цієї будівлі і прилеглої території – дуже цікава.
На території яку зараз займає географічний факультет, до кінця ХVIII ст. розміщувався монастир домініканок разом з великим садом. Цей монастир було закладено 1627 р. на Галицькому передмісті при Сокільницькій дорозі (Коперніка). 1729 р. сестра польського короля Станіслава Лєщинського, Теофілія Вишневецька (Teofilia z Liszczyńskich Wiśniowiecka) - дружина Януша Антонія Вишневецького,стала фундаторкою перебудови монастиря та костелу Св. Катерини Сієнської. Будова тривала до 1750-их років. Тоді за проектом Мартина Урбаніка було збудовано барокову дзвіницю. 
Фото поч. ХХ ст.
Після касаційних реформ імператора Йосифа ІІ у 1783 р. ансамбль монастиря віддали українській громаді під новоутворену Греко-католицьку духовну семінарію (з 1929 р. – Богословська академія), а костел перетворено на семінарську церкву Святого Духа. Тоді у церкві був встановлений п'ятиярусний іконостас роботи художника Луки Долинського, різьбу до якого виконав  Іван Щуровський
[1, 2].

Семінарія мала назву «Генеральна духовна семінарія у Львові» і була призначена виховувати священиків із Галичини, Закарпаття, Пряшівщини, Крижевецької єпархії (Югославія), Семигороду та Хорватії. Перший ректор Антін Ангелович.
Рішення про організацію духовної семінарії у Львові було озвучено ще на Замойському Синоді унійної Київської митрополії 1720 р. (нині – місто Замостя, Польща). Створення у кожній єпархії семінарії вважалось одним з найважливіших рішень того з’їзду. Проте, для втілення плану у життя знадобилось ще багато
Фото 1930-их рр. Коридор академії
років.
У другій половині XVIII ст. єпископ
Львівський, Галицький та Кам'янецький Лев Шептицький ініціює збір коштів на будівництво Української греко-католицької семінарії у Львові, погоджує організаційні питання із владою. Але в цей період Галичина переходить під владу монархії Габсбургів. По смерті Льва Шептицького (1779 р.) втілювати плани у життя береться новий львівський владика Петро Білянський, який і заснував  Генеральну  духовну семінарію. Викладання в семінарії відбувалося українською мовою, а викладачами були священики Собору Святого Юра та професори Львівського університету.
Вид з парку на вул. Коперніка
1918 р. Вул. Словацького
У 1780-их рр. Семінарію у Львові відвідав австрійський імператор Йосиф II. Здавалось би, не цісарська це справа – перейматися інтригами педагогічних кадрів у якійсь там Галичині! Однак Йосиф II поставився до справи серйозно. «З тої причини відвідав він семінарію, не увідомівши о тім завчасно нікого, зустрівся з викладачами й студентами. Відтак у бесіді з Феслером повідомив, що вирішив відкликати того, бо не може бути ректором propter scandalum».
Листопадовий чин 1918 р. Поляки біля входу.
Але ж де знайти нового ректора? «Не тяжко знайти, - порадив імператорові автор спогадів. – Теперішній ректор випер попереднього всякими штучками, але той наскільки я єго знаю, має більше таланту до заряду. – Як він називається? – Антоній Ангелович, світський священник і професор догматичного богослов’я. – Йосиф витягнув свою табличку і записав собі єго ім’я». Невдовзі після його від’їзду було оголошено його «найвисше розпорядженьє», котрим усувався скандальний ректор й «іменувався» на цю посаду професор Ангелович.
Руїни церкви після бомбардування



Визначною подією, котра ще більше утвердила статус Семінарії, була віднова Галицької Митрополії, та призначення ректора семінарії о. Антона Ангеловича, першим митрополитом відновленої Галицької митрополії 1808 р.
Семінарська церква Святого Духа була скромним однонавовим з
Гравюра ХІХ ст.
півкруглою апсидою храмом під двосхилим дахом, який утворював трикутний фронтон на фасаді від вул.
М. Коперника. Своєю архітектурою церква майже не виділялася серед одноманітної забудови колишнього монастиря. Стіни церкви були розписані художником Модестом Сосенком. В 1840-х рр. іконостас церкви був поновлений Мартином Яблонським.  Церква була знищена під час Другої світової війни 15 вересня 1939 р. німецькою бомбою (німці цілилися у будівлю Головної пошти). Залишилася лише струнка триярусна барокова вежа-дзвіниця, яка входила в ансамбль
Фото 1920-1928 рр.
церкви Святого Духа
. Іконостас церкви частково уцілів завдяки старанням мистецтвознавця Михайла Драгана, тодішнього директора Музею Львівської Богословської Академії. З руїн церкви тоді було врятовано шість ікон (хоч і з численними пошкодженнями) цього іконостасу, які тепер зберігаються у колекції Національного музею у Львові
узей був заснований в лютому 1905 р.   митрополитом Андреєм Шептицьким як приватна фундація під назвою «Церковний музей» для розвитку української культури) [1, 2].
Дзвіниця колишньої церкви Святого Духа – кам'яна, квадратна в плані, триярусна, з бароковим завершенням та витесаними з каменю вазами по кутах. Кожен з ярусів фланковано пілястрами та півколонами, вікна вежі мають півкруглі завершення. На вежі встановлено годинник з давнього Скиту Манявського (1786 р., відремонтований у 1987 р.). У фронтальну стіну вежі у 1890-их рр. була вмурована таблиця з написом “Istructioni Cleri Religiones Firmamento vovit Iosephus II. Any. Anno MDCCL XXXIII”.
Фото 1930 р.
У 1987 р. із західного боку здійснено прибудову музейних приміщень. З 1990 р. у вежі-дзвіниці колишньої церкви Святого Духа розташований будинок музею "Русалки Дністрової", відділ Львівської галереї мистецтв. За музеєм, на невеликій площі встановлений пам'ятник з бронзи засновнику "Русалки Дністрової" Маркіяну Шашкевичу (1811–1843)  (скульптори: Дмитро Крвавич, Микола Посікіра, арх. В. Дубініна та Михайло Федик, 1990 р.)  [1, 2].
  У квітні 1942 р. в газетах «Львівські вісті» та «Краківські вісті» оголошено конкурс, програмою якого було виготовлення архітектурного проекту на відбудову церкви Святого Духа на вул. М.
Фото 1941 р.
Коперн
ика, 36 у Львові. Ідею проведення цього конкурсу, незважаючи на важкі воєнні часи та матеріальну скруту, подав ректор семінарії, а згодом митрополит і кардинал о. Йосиф Сліпий (його кабінет знаходився на другому поверсі семінарії, тепер - географічний факультет, к. 34).
На конкурс надійшло 15 робіт. Другу нагороду отримали автори девізів "Чорна точка у зеленій" – Євген Нагірний і "Чорний хрест у колі" – Отто Федак у співавторстві з Олександром Пежанським. З усіх поданих тоді на конкурс проектів в оригіналі дотепер повністю зберігся лише один – проект архітектора Степана Гаврилюка під девізом "Собор". 
Фото 1950-1955 рр.
 
     В 1950-х рр. розібрали руїни церкви і  влаштували спортивні майданчики. Сьогодні на цьому місці – новий корпус АТС (автоматичної телефонної станції).
Приміщення Семінарії. При кінці XVIII ст. семінарська земля сягала аж до вулиці Коперника; на ґрунті (на території землеволодіння) семінарії був дім Кредитового Земського Товариства. Пізніше поступово, клаптик за клаптиком, землі забирали. В часах Маркіяна Шашкевича на місці, де тепер Головна пошта, був ще великий сад, запущений, слабо опарканений, а в ньому будиночки, де знаходилася служба семінарії. Далі були одноповерхові музеї, за ними сад для вихованців, далі церква з семінарією і знов городець, що примикав до палацу Сапігів. На семінарії на вікнах були ґрати, що надавали будинкові вигляду в'язниці. Є анекдот, що одного разу якийсь селянин уперто вдивлявся у будинок. Один з семінаристів почав глузувати з нього, а селянин відповів: «Смійся, смійся, якби ти був порядний чоловік, то за ґратами не сидів би!».
Семінарійна каплиця
Наприкінці XIX ст. відбулось переобладнання приміщень та території семінарії Святого Духа (ділянка між теперішніми вулицями Дорошенка-Коперника-Словацького. Територію яку зараз займають географічний факультет ЛНУ імені Івана Франка (вулиця Дорошенка, 41) та Головна пошта, колись була садом греко-католицької семінарії. Цю велику площу віддали під будівництво нового корпусу семінарії, старі будівлі розібрали. Нові корпуси духовної семінарії збудовані, у неоренесансному стилі,  1889 р. за проектом львівського архітектора Сильвестра Гавришкевича. У другій  частині саду було споруджено Головну поштуудинок споруджений в 1887-1889 рр., будувала пошту фірма Л. Рамулта і Ю. Цибульського).
Фото з вул. Стефаника. На місці семінарії ще сад

Будівля семінарії в периметральній забудові вулиці, впpитул прибудована до Головної пошти і сучасних приміщень Телеграфно-телефонної станції й компанії «УТЕЛ» (Дорошенка, 43). Після I Світової війни половину будівлі займала Духовна Семінарія, а другу половину – гімназія Малої Семінарії.
У жовтні 1848 р. в будинках семінарії відбувся «Собор руських учених». 1929 р. на базі семінарії створено Греко-Католицьку богословську академію зусиллями митрополита Андрея Шептицького. Святкове відкриття Генеральної Академії відбулося 6 жовтня 1929 р. за участю Митрополита Андрея, а також Кир Никити Будки та єпископа-помічника Кир Івана Бучка. Церемонія відбулося на вул. Коперника, 36 у храмі Львівської Духовної семінарії.  Початок  діяльності Академії був важким. Брак професорів розумів і засновник та організатор Богословської Академії, тому був заснований лише Богословський факультет. Ректором Богословської академії став Йосиф Сліпий.
Розписи у церковній капличці у 1926-1927 роках виконав живописець Петро Холодний-старший. У каплиці до 1939 р. був Святодухівський іконостас роботи Петра Холодного-старшого (тепер – у Національному музеї). Будинок духовної академії до  1930-их років мав сліди обстрілу з польсько-української війни. В дні листопадового чину 1918 р. будівля сильно постраждала, причиною було близьке розташування до Головної пошти та Цитаделі, які польські війська брали штурмом. В листопаді 1918 р. в сусідньому будинку Головної пошти боронилася українська залога; поляки через підвали семінарії пробралися в середину будівлі пошти, готуючи плацдарм для штурму укріплень на Цитаделі. Поляки підпалили дах та відтіснили українців.
1939 р. з навалою більшовиків академію було закрито. Того ж року приміщення Греко-католицької богословської академії по вул. Коперника стала власністю ЛДУ ім. Івана Франка. Під час Другої світової війни семінарія відновила свою  діяльність.
         1945  р. більшовицька влада її ліквідувала. Більшість її професорів-викладачів було заарештовано і заслано до концтаборів; приміщення, майно і бібліотеку академії конфісковано, а випускники та студенти семінарії розсіялися по Україні та різних країнах світу. Семінарія існувала підпільно. 
      За часів радянської влади в даному приміщенні знаходився гуртожиток студентів, спортзал (теперішні аудиторії №6 і №7) і військова кафедра, яка на поч. 1960-х років почала готувати офіцерів запасу зі студентів. У розпорядженні кафедри була навчальна техніка та озброєння, що розміщувалося у внутрішньому подвір’ї корпусу на вул. Дорошенка 41. У 1993 р. педколектив кафедри перейшов до об’єднаної  міжвузівської військової кафедри при військовому інституті при НУ «Львівська політехніка».
         У 1975 р. з головного корпусу університету переведено географічний факультет, який був створений у 1945 р. Деканами факультету були О. Ващенко (1945-51), І. Сваричевський (1951-52), П. Ситніков (1952-53), П. Цись (1954-64), М. Андріанов (1964-68), П. Климович (1968-74), Б. Лящук (1974-76), Г. Міллер (1976-84), Я. Кравчук (1984-2002), Я. Хомин (2003-2011), з 2011 – В. Біланюк.
 На стіні колишньої семінарії та академії, з боку вул. Коперника у 1997 р. встановлено велику бронзову пам'ятну таблицю Патріарху УГКЦ, ректору Богословської академії Йосифу Сліпому (скульптор Юліан Савко, архітектор Р. Кичма).
1941 р. Руїни церкви

У грудні 2007 р. у подвір’ї географічного факультету урочисто відкрили пам’ятну таблицю присвячену 130-річчю від народження і 70-річчю від смерті фундатора української географії Степану Рудницькому. Текст таблиці: «У Львівському університеті навчався (1896-1899 рр.) і працював (1908-1919 рр.) фундатор новітньої української географії, картографії і землезнавчої освіти, академік Степан Рудницький (1877-1937 рр.)». В урочистому відкритті взяли участь і виступили Заслужений професор університету О.Шаблій, проректор З.Мамчур, декан ф-ту міжнародних відносин М. Мальський. Посвяту пам’ятної таблиці здійснив о. Володимир з Греко-католицької церкви Святої Анни у м. Львові.
14 травня 2012 р. у дворику географічного факультету відбулося урочисте відкриття першого у світі пам’ятника наплічнику. Непересічна подія зібрала знаних географів, академічну спільноту університету й представників міської влади Львова під спільним знаменом вшанування символу всіх мандрівників, дослідників і туристів. Зі вступним словом виступив декан географічного факультету Володимир Біланюк. Урочисто зняли накриття із пам’ятника ректор Університету Іван Вакарчук, проректор з науково-педагогічної роботи Звенислава Мамчур і голова студентської ради географічного факультету Андрій Мичко.
20 грудня 2012 р. на корпусі географічного факультету відкрили й посвятили меморіальну таблицю Олени Степанів.
22 листопада 2013 р. на подвір'ї географічного факультету відбулося відкриття і посвячення меморіальної дошки першому українському доктору філософії у ділянці географії, автору «Народописної карти українсько-руського народу», дійсному члену НТШ Григорію Величку (1863–1932 рр.).
15 травня 2014 року на географічному факультеті відбулось урочисте відкриття меморіальної аудиторії імені героя Небесної сотні Ігоря Костенка.

Архітектура та скульптури Семінарії.
Герб семінарії на фасаді будівлі (вул. Коперніка,  36).


 Фото Т. Завадовський
Будинок триповерховий, цегляний, тинькований, з високим цокольним поверхом. В плані прямокутний, з внутрішнім подвір’ям. Композиція головного фасаду симетрична, з трьома розкрепованими частинами – центральною і  двома бічними; підкреслена розташованим по центру неоренесансовим вхідним порталом. Стіни головного фасаду на рівні першого, другого і третього поверхів декоровані лінійним рустом. Між першим і другим поверхами проходить профільований карниз, який у розкрепованих частинах декорований метопами і тригліфами, між цокольним і першим поверхами та над вікнами третього поверху – профільована тяга. Вхідний портал з брамою і світликом, прикрашений архівольтом, двома пілястрами тосканського ордену і завершений декоративним трикутним фронтоном. Вікна першого поверху без обрамувань; на другому і третьому поверхах з профільованими обрамуваннями; на другому – в основній частині завершені трикутними сандриками, в розкрепованих – сегментними сандриками. Цокольні вікна заґратовані. Будинок завершений профільованим класицистичним карнизом, прикрашеним сухариками, іонікою та кронштейнами, оздобленими листям аканту [4].
За зачиненою брамою головного входу до семінарії від вулиці Коперника пережили більшовицькі часи чотири барельєфи 1930-х років із рослинним орнаментом. Над трьома з них є літери-ініціали: «А.Ш.», «Й.С.» та «О.М.». Перший, без сумніву, встановлений на честь митрополита Андрея Шептицького, пам’ятник якому роботи скульптора Андрія Коверка стояв колись у подвір’ї семінарії. Другий – Патріархові Йосипу Сліпому, який був ректором Богословської академії. Третій, напевне, вирізьблений для вшанування Олександра Малиновського (1889-1957), який менше відомий широкому загалу. Малиновський був до 1939 року віце-ректором семінарії [3].
За зразком європейських вищих навчальних закладів, Львівська семінарія, також мала свою емблему, що  використовувалась і як герб. Герб тут можна побачити і зараз з вулиці Коперника.  
Основною фігурою композиції є Святий Дух у вигляді голуба. Релігійні атрибути вказують на духовне спрямування цього навчального закладу. В цьому гербі зберігалися самобутні елементи, характерні як для східного  – архієрейський жезл, митра (огослужбовий головний убір єпископа та ієреїв) та горностаєва мантія, так і для західного – галеро (кардинальський капелюх із китичками) християнських обрядів. Забарвлення геральдичної композиції в даному випадку є невідоме так як усе зафарбовано в один колір. Ще одне зображення, як геральдична фігура, є у вигляді барельєфу розташоване в тому ж географічному корпусі. Разом із ініціалами Андрея Шептицького, Йосипа Сліпого та Олександра Малиновського є герби: Україна (Тризуб), Руське воєводство (Лев, що спирається на скалу), Шептицькі (Шептиці – родовий герб родини) та Львівська духовна семінарія Святого Духа (Святий Дух)... . Герби та ініціали в середині приміщення у доброму стані і є доглянутими. Натомість із геральдичною композицією знадвору – катастрофічна ситуація. Святий Дух майже увесь пошкоджений, скоріш за все, радянськими ідеологами, що у середині 60-х років збивали усіх орлів із фасадів львівських будинків і могли зачепити й зображення голуба. Реставрація цього барельєфу гармонійно б доповнювала не тільки колишній вхід у семінарію, а також композицію із меморіальною дошкою Митрополита Йосипа Сліпого [3].
В одній з аудиторій географічного (№ 26) літом 2016 р. виявили оригінальні настінні розписи.

«За оцінками фахівців віднайдений фрагмент розпису належить пензлю відомого художника Петра Холодного. Він був одним із засновників в образотворчому мистецтві 20-х років минулого століття українського національного стилю, який отримав назву «неовізантинізму». На частинці фрески, що ми віднайшли в одній з аудиторій факультету, зображено голуба, який є символом сходження Святого Духа. З цього малюнка віє неймовірною енергетикою. Це дійсно, як кажуть, намолене місце. Я впевнений, що подібні розписи є й інших навчальних приміщеннях. В шостій аудиторії, що на першому поверсі, до війни була семінарська капличка. Там точно повинні бути розписи» –  розповідає декан географічного факультету Володимир Біланюк [8].


Видатні люди. 
 Семінарія відігравала дуже важливу роль в українському відродженні XIX ст. Тут закінчив богословські науки Маркіян Шашкевич, з гуртка богословів вийшли перші галицько-українські письменники. На спомин про Маркіяна Шашкевича вмурували в 1911 р. на правому боці вежі мармурову таблицю.
Меморіальна дошка патріарху Йосипу Сліпому
У семінарії навчався автор мелодії національного і державного гімну України о.Михайло Вербицький. 
 Викладачами були: о. проф. д-р Тит Мишковський, о. д-р Василь Лаба, о. д-р Гавриїл Костельник о. д-р Спиридон Кархут д-р Микола Чубатий, о. д-р Ігнатій Цегельський, о. проф. д-р Теодосій Галущинський, ЧСВВ   та інші. Серед новомучеників УГКЦ, які були викладачами Львівської Богословської Академії були о. д-р Андрій Іщак  і о. проф. д-р Микола Конрад, який став деканом філософського відділу факультету.                         
      Пам'ятник митрополиту Андрею  Шептицькому.   
         Пам'ятник, роботи відомого скульптора Андрія Коверка було встановлено у жовтні 1932 р. у саду Греко-католицької Теологічної Академії на вул. Коперника, 38, розташованому між будинком Академії (тепер географічний факультет ЛНУ ім. Івана Франка та вулицями Сикстуською (тепер вул. Дорошенка) та вул. Коперника).
Семінаристи біля пам'ятника А. Шептицькому

Доктор мистецтвознавства Юрій Бірюльов писав: «Був це взагалі перший український пам'ятник в місті над Полтвою. Цікаво вирішена голова митрополита .... сміливо виразно вирізьблена в камені близько 1931 р. Виконуючи... монументальну статую (цілу постать), Коверко... реалістично потрактував голову, акцентуючи, однак, на стані натхнення священника, інакше змоделював узагальнений корпус тіла, з тяжкими, ритмічними фалдами (складками-А.Б.) одягу.» У 1945 р. пам'ятник митрополиту Андрею Шептицькому, як і переважна більшість львівських пам'ятників, був знищений.
Список використаних джерел:
1.Байцар Андрій. Університетський корпус на вул.Дорошенка, 41: історія і сучасність // Каменяр, № 9, грудень 2012.-Режим доступу: http://kameniar.lnu.edu.ua/?p=3274
·  2.Байцар Андрій.Університетський корпус на вул.Дорошенка-Коперника: історія іта сучасність / А. Байцар // Географічна наука і практика: виклики епохи. Матеріали міжнародн. наук. конф.,  Львів, 2013, с.19-21.
3.Завадовський Тарас. Львів, якого не помічаємо: герби із зображенням Святого Духа на будівлі географічного факультету. - Режим доступу: http://www.kmc.in.ua/історія/14193-львів
4.Інтерактивний Львів. Вул. Дорошенка, 41 – корпус ЛНУ ім. Франка. - Режим доступу: http://www.lvivcenter.org/uk/lia/objects/doroshenka-41/
5.Іпатов Євгеній. Львів, якого не повернеш. Семінарія Святого Духа. - Режим доступу: http://photo-lviv.in.ua/lviv-yakoho-ne-povernesh-seminariya-svyatoho-duha/
6.Кравчук Ярослав.   Географія у Львівському університеті // Проблеми географії України. Матеріали  наук. конф., Львів, 1994. С. 3-4.
7.Кравчук Ярослав.   Львівська географія за 120 років: історія, персоналії, наукові напрями і школи // Сучасні проблеми і тенденції розвитку географічної науки. Матеріали  міжнарод.наук. конф., Львів, 2003. С. 3-16.
8.Унікальні фрески знайшли в аудиторії Франкового університету. - Режим доступу: http://catholicnews.org.ua/
Андрій Байцар






1 коментар:

  1. Є ще декілька джерел про історію нашого корпусу. Насамперед у бібліотеці Стефаника є "Праці Богословської академії". Там є наприклад чудова стаття І. Крипякевича про топографію околиць духовної семінарії. Крім того ще багато цікавої інформації. Є також одне цікаве діаспорне видання "Світильник істини" якщо добре пригадую. То є дві великі книги по 400 сторінок про історію семінарії і т. д. Там купа фотографій різних. А так дуже сильне дослідження.

    ВідповістиВидалити