Винниківщина, як історико-етнографічна частина Галичини, почала формуватися в ХVІІ—ХVІІІ ст., коли у Винниках замість давнього дерев'яного збудовано кам'яний замок. У цей період, 17 травня 1666 р., польський король Ян II Казимир надав Винникам магдебурзьке право. Але корені цього процесу сягали ще княжої доби. Винники не були околицею Львова, а на протязі свого існування являли собою економічно розвинутий, індустріальний і фортифікаційний населений пункт на підступах до Львова. Винниками володіло чимало славних родів, що ставлять їх в один ряд з великими містами Польщі та України раннього та пізнього середньовіччя.
VI–X ст. — у складі Давньоруської держави – Велика (Біла) Хорватія.
Крім Київської Русі, часові рамки якої точно не визначені, в Європі існувала ще одна русько-слов’янська держава, а саме Велика Хорватія, засновником якої був нітранський князь Самослав.
За Леонтiєм Войтовичем: «... у VIII—Х ст. до приєднання до Київської Русi у басейнах Сяну та Верхнього Дністра, напевно, iснували хорватськi племiннi князiвства посян, теребовлян і поборан; на Середньому Днiстрi i Верхньому Прутi — Схiднотеребовлянське чи Галицьке хорватське князiвство (а, напевно, i обидва); за Карпатами — Боржавське, Верхньотисянське, Земплинсько-Ужанське i Нижньотисянське хорватськi князiвства. Укрiплення городищ, якi збереглися, їх планування i забудова, ремiсничi комплекси, як згадуваний металургiйний комплекс у Рудниках, рiвень технологiї виробництва дозволяють говорити про диференцiацiю суспiльства в обох регіонах i його полiтичну органiзованiсть».
993 р. — підкорення Великим князем київським Володимиром Великим білих хорватів, остаточне приєднання Підкарпаття до складу Київської Русі.
1086 р. — 1144 р. — у складі Звенигородського князівства.
1145 р. — 1199 р. — у складі Галицького князівства.
1199 р. — 1253 р. — у складі Галицько-Волинського князівства (Галицько-Волинської держави).
1253 р. — 1349 р. — у складі Руського королівства (Галицько-Волинської держави).
1349 р. — 1387 р. — у складі Руського королівства (протистояння з Польщею та Угорщиною).
22 серпня 1352 р. — перша письмова згадка про Винники (за короля Казимира ІІІ).
З давніми традиціями самостійного існування Галицько-Волинської держави змушений був рахуватися і польський король Казимир ІІІ. У грамотах і привілеях протягом 1349–1370 pp. за його владарювання, а відтак до 1434 р. вживався термін «Королівство Русь» (Regnum Russiae). Крім того, Казимир ІІІ карбував окрему монету для Руського королівства. У той же час він титулував себе не лише королем Польщі, але й королем Русі.
1387 р. — 1772 р. — під владою Польського королівства та Речі Посполитої (Руське королівство до 1434 р.).
1434 р. — 1772 р. — у складі Руського воєводства (Львівська земля; Львівський повіт).
Після захоплення Галичини у 1349 р. військами Речі Посполитої в адміністративно-територіальному устрою Галицької Русі запанував хаос. Та необхідність впорядкування податкової системи змусила урядовий апарат утворити адміністративні одиниці. 1434 р. із захоплених поляками українських земель утворено Руське воєводство, яке поділялося на землі, останні — на повіти, а повіти — на староства і приватні волості. Сусідні населені пункти, які належали одному землевласникові, об'єднували у господарські територіальні одиниці, які називалися спочатку — уділами й волостями, а згодом — ключами. В окремий територіальний домен стали зводити й королівські землі. Вони іменувалися староствами.
Руське воєводство — адміністративно-територіальна одиниця Королівства Польського та Корони Польської в Речі Посполитій. Існувало в 1434—1772 рр. Створене на основі земель Руського королівства. Входило до складу Малопольської провінції. Належало до регіону Русь. Розташовувалося в південній частині Речі Посполитої, на заході Русі. Головне місто — Львів. Очолювалося руськими воєводами. Складалося з 5 земель: Львівської — з центром у Львові, Галицької — з центром у Галичі, Перемишльської — з центром у Перемишлі, Холмської — з центром у Холмі та Сяноцької — з центром у Сяноку. Було єдиним з-поміж воєводств на українських землях, яке поділялося на землі. Кожна з земель у свою чергу ділилися на повіти. Складалося з 13 повітів.
Львівська земля — одна з п'яти земель Руського воєводства (1434—1772 рр.) у складі Королівства Польського, з 1569 р. — Речі Посполитої. Формування землі почалось у другій половині ХІІІ ст. з піднесення ролі Львова у Галицького-Волинському князівстві, трансформованому у королівство Русі. Львівська земля на заході межувала з Перемишльською, на сході з Галицькою, на півночі із землями Белзькою і Буською Белзького воєводства, на півдні доходила до Карпат. У Львівській землі у XV ст. виділялися: Львівський, Глинянський, Городоцький, Жидачівський, Олеський та Щирецький повіти. Адміністративно-територіальний поділ Львівської землі зазнавав змін у XVI ст. (зникають старі замкові повіти — Глинянський, Олеський, Щирецький). Повіти остаточно визначилися у II-ій пол. XVI ст. Так, Львівська земля на цей час складалася з Львівського і Жидачівського повітів, Управляв повітом гродський староста, що відав адміністративними, судовими, а іноді й військовими справами. З поширенням на українські землі польського права у кожному повіті діяв гродський суд (очолював староста) та виборний земський суд, які обслуговували головним чином шляхту (передусім землевласницьку). До середини XVI ст. деякі із повітів складалися з свого роду підповітів на чолі зі старостами нижчого рангу.
17 травня 1666 р. польський король Ян II Казимир дозволив Стефанові Замойському перетворити Винники на місто, надавши йому магдебурзьке право.
Львівська земля разом з Руським воєводством була ліквідована після першого поділу Речі Посполитої у 1772 р.
1772 р. — 1918 р. — у складі Австрійської (з 1867 р. — Австро-Угорської) імперії.
1773 р. — 1867 р. — Львівський циркул (округ).
Львівський округ (циркул) створений 1773 р., існував до 1867 р., коли було скасовано округи і залишено лише повітовий адміністративний поділ (повіти виділені у складі округів у 1854 р.). У Львівському окрузі було 4 міста, 2 містечка та 173 села. Населення 196 542 осіб (1866 р.).
За цісарським патентом від 15 серпня 1772 р. проведено демаркацію кордонів нової провінції та розділено її на 6 адміністративно-територіальних одиниць, які отримали назву крайс (від нім. кreis — круг, коло), або циркул. В офіційних документах та картографічних матеріалах, виданих на території Галичини в цей період німецькою мовою, для означення нової адміністративної одиниці провінції вживали слово «кreis». В українській науковій літературі як відповідник новому адміністративно-територіальному утворенню запропоновано назву «округ», натомість у польській – часто трапляється слово «циркул», але вживали також слово «округ» (okręg). Циркули ділили на дистрикти (від нім. кreisdistrikt – «окружна територія»).
6 жовтня 1772 р. у Галичині були ліквідовані усі попередні державні установи і запроваджена загальноприйнята в Австрії централізована система управління. Фактичним керівником краю став губернатор.
3 травня 1773 р. придворна канцелярія видала раднику Кочану інструкцію, якого відправили до Галичини здійснити адміністративну реорганізацію краю. В ній, зокрема, вказувалось, що кількість адмінодиниць — округів — має бути не більше 7. 23 липня 1773 р. губернатор Антон фон Перґен видав циркуляр керівникам новостворюваних адміністративно-територіальних одиниць.
Наприкінці 1773 р. територію провінції було поділено на 6 циркулів (округів, крайсів): Львів, Галич, Белз (центр – Замостя), Самбір, Величка, Пільзно (центр – Ряшів). Циркули ділилися на 59 дистриктів, кожен з яких мав свій номер (дистрикти проіснували до 1782 р.). Їхніми центрами ставали міста, містечка і навіть великі села. До складу Львівського циркулу входило десять дистриктів: Рава, Жовква, Броди І, Броди ІІ, Городок, Бібрка, Золочів, Зборів, Бережани, Теребовля. Територія Львівського циркулу (округу) відповідала приблизно Львівському і Теребовлянському повітам Руського воєводства з невеликою прикордонною частиною Белзького воєводства (Рава) та частиною Кременецького і Луцького повітів Волинського воєводства.
11 жовтня 1774 р. львівський губернатор представив проект нового адміністративного поділу, затверджений 14 березня 1775 р. Число й розміри циркулів не змінилися, число дистриктів зменшено до 19. Змінилися лише деякі назви назви циркулів (Галич – Станіслав, Величка – Казімєж). Проект нового адміністративно територіального поділу був уведений в дію 1777 р. Відповідно до нього, Львівський циркул розділено на дистрикти з центрами у Жовкві, Бродах і Бережанах.
1782 р. австрійський уряд провів чергову адміністративну реформу, за якою замість двоступеневого адміністративно-територіального устрою введено одноступеневий. Округи як великі територіальні одиниці ліквідовано, а дистрикти, які називали округами (циркулами), підпорядковано безпосередньо адміністративному центру провінції. Отже утворилося 18 округів (циркулів) (Бережанський, Бохенський, Вадовицький, Жешувський, Жовківський, Золочівський, Коломийський, Львівський, Перемишлянський, Самбірський, Сандецький, Станіславський, Стрийський, Сяноцький, Тарновський, Тернопільський, Чортківський і Ясловський). У 1786 р. 19-м циркулом стала Буковина, і лише у 1849 р. на вимогу буковинської буржуазії вона відокремилася від Галичини в окремий край.
У 1788 р. у Йосифінській метриці були визначені межі Винниківської землі. Спеціальна комісія зафіксувала на 50 листах, за німецьким звичаєм, усі подробиці оплати податків, які склали 98 параграфів. Підписали метрику по шість представників із сусідніх громад – Підберізців, Лисинич, Підборець, Миклашова, Білки, Чижикова, Чишок і Сихова. Від Винник підписали – війт Іван Забавський, Федко Козак, Яцко Сушко, Федко Врецьонів, Ян Челінський, Єндрух Ружа, Федько Забавський, Петро Хома та Сенько Кияк.
1850 р. коронний край «Галичини і Володимирії з Великим князівством Краківським та князівствами Освєнцима і Затору» (так почали називати провінцію) розділили на три адміністративні території (нім. Regierungsbezirk) з центрами у Кракові, Львові і Станіславі. Самі циркули Галичини поділили на 63 повітові староства (нім. Bezirkshauptmannshaften). Тобто відбувся перехід на двоступеневий адміністративний поділ краю. Крім того, виділили судові повіти (нім. Gerichtbezirk). У Львівській частині утворено 62 судові повіти.
1854 р. відбулася нова реформа. Цілий коронний край розділили на два адміністративні округи (нім. Verwaltungsgebeit) з центрами у Львові (Східна Галичина) та Кракові (Західна Галичина). Адміністративні округи було поділено на судові циркули (нім. Кreisgericht). Зокрема, в адміністративному окрузі Львів були такі судові циркули: Львів, Золочів, Самбір, Перемишль, Тернопіль, Станіслав. В межах судового циркулу Львів виділено циркули (нім. Кreis) Львів та Жовква. Циркули були розділені на податково-судові повіти (нім. Bezirks auch teueramts) або бецірки.
Усього на території Галичини утворили 178 бецірків, зокрема, у східній її частині – 110. Центрами податково-судових повітів стали всі міста, значна кількість містечок і навіть деякі села (зокрема — Винники). Такий двоступеневий адміністративно-територіальний устрій з двома метрополіями існував до 1867 р., коли австрійський уряд на теренах Галичини запровадив новий політико-адміністративний поділ. Тоді ліквідували циркули та запровадили 74 адміністративних повітів або бецірків (нім. Bezirk), в межах яких створили податково-судові повіти. Винники включені до Львівського адміністративного повіту.
В межах циркулу Львів протягом 1854-1867 р. було 5 повітів:
*Львівський;
*Винниківський;
*Янівський;
*Городоцький;
*Щирецький.
Львівський округ створений 1782 р., існував до 1867 р., коли було скасовано округи і залишено лише повітовий адміністративний поділ (повіти виділені у складі округів у 1854 р.). У Львівському окрузі було 4 міста, 2 містечка та 173 села.
Львівський повіт — адміністративна одиниця коронного краю Королівство Галичини і Лодомерії у складі Австро-Угорщини (до 1867 р. назва держави — Австрійська імперія). Повіт існував у період з 1854 р. до 1918 р. Львівський політичний повіт складався з судових повітів: Львів, Винники та Щирець. Отже, Винники з навколишніми селами входили в склад Винниківського судового повіту.
Адміністративним органом, що управляв повітом було Львівське староство, яке з 1902 року знаходилось у Львові на вул. 3 травня (сучасна вул. Січових Стрільців) в будинку № 8 [Barański F. Przewodnik po Lwowie. Lwów: H. Altenberg, 1904. — S. 143.].
У 1883 році села Черкаси і Горбачі передані з Рудківського повіту до Львівського. 1884 року повіт складався зі 130 самоврядних громад (гмін) і 105 фільварків, поділявся на 122 кадастральні гміни [Powiat Lwowski // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1884. — Т. V. — S. 548. (пол.)].
Статус міст у Львівському повіті мали Новий Яричів і Щирець, містечок — Кукезів і Наварія.
Львівський політичний повіт складався з трьох судових повітів: Львівського, Винниківського та Щирецького.
Старостою повіту та радником намісника щонайменше до 1916 р. був Антоній Шидловський [Księga adresowa Król. Stoł. Miasta Lwowa: rocznik 17, 1913. Lwów; Stryj: wydawca Franciszek Reicman, 1912. — S. 28. (пол.)].
Львівський повіт як адміністративна одиниця зберігався в наступних державних утвореннях — ЗУНР, Польщі і СРСР до його ліквідації 17 січня 1940 р.
На 1880 рік в товариських стосунках користувались переважно українською мовою — 47728 осіб, польською — 42116, німецькою — 8388, іншими — 56.
Після надання краю автономії у 1867 р. влада була передана полякам, які повели політику спольщення і до Першої світової війни змінили національний склад населення повіту:
На 1890 рік в товариських стосунках користувались переважно українською мовою — 50,35%, польською — 43,68%, німецькою — 5,93%.
На 1900 рік в товариських стосунках користувались переважно українською мовою — 47,64%, польською — 46,39%, німецькою — 5,94%.
На 1910 рік в товариських стосунках користувались переважно українською мовою — 36,61%, польською — 61,56%, німецькою — 1,8% [Die Ergebnisse der Volkszählung vom 31. Dezember 1910 (нім.)].
1867 р. — 1918 р. — Винниківський судовий повіт.
Герб Винник доби австрійського панування мав суто «промовистий» зміст. Його опис зберігся в реєстрі, складеному 1897 р. офіціялом львівського архіву Ф. Ковалишиним: «На срібному тлі зелена галузка винограду з гроном».
1897 р. — рішення Галицького Сейму про задоволення петицій громад підльвівських сіл Вовків, Кугаів, Підтемне і Загір'я з просьбою про вилучення їх з Винниківського повітового судового округу і включення до Львівського. Причина банальна - в болотисту пору доїхати до Винник навпростець сільськими дорогами непросто і тому жителі цих сіл найперше добираються до доброго стрийського гостинця і далі ним - до Львова, а потім ще й вимушені долати лишніх 10 км до Винник. Задовольнили.
1 листопада 1918 р. — 16 квітня 1919 р. — ЗУНР.
1 листопада 1918 р. — 1919 р. (друга пол. травня) — політичний повіт Львів (повітовий комісар з 1 по 21 листопада 1918 р. — д-р Витвицький Степан, адвокат (УНДП).
Складався з судових округів Львів, Винники, Щирець.
Судовий округ Львів (повітовий комісар — Теодор Ґелемей, директор школи в Сороках). Осідком комісаріату судового округу Львів після втрати українцями міста були з 14 грудня 1918 р. послідовно село Запитів, містечко Яричів Новий, село Журавники. З другої половини квітня 1919 р. даний судовий округ був тимчасово об’єднаний з округом Винники.
Судовий округ Щирець (повітовий комісар — Володимир Могильницький; Малицький, директор школи; О. Константин Білинський, парох у Гуменці). Голова прибічної Ради комісаріату — О. Константин Білинський.
Делегати до УНРади: від міста Львова – Михайло Галібей, ремісник (УНДП); від повіту – Никола Сушко.
1 листопада 1918 р. — 1919 р. (друга пол. травня) — судовий округ (повіт) Винники.
1 листопада 1918 р. — збори українців у Винниках (комісар судового округу Винники — професор Пилип Мисько; з грудня 1918 р. – о. Володимир Семків, парох у Миклашові; д-р Осип Когут, адвокат (УРП).
1—22 листопада 1918 р. — осідок комісаріату судового округу Винники у Винниках (згодом до 15 березня 1919 р. – у селі Миклашів).
15 березня 1919 р. — 15 квітня 1919 р. — осідок комісаріату судового округу Винники у Винниках (згодом до 6 травня – в Яричеві Новім, до другої половини травня – в с. Журавники).
1919 р. — 1939 р. — у складі Другої Речі Посполитої.
16 квітня 1919 р. — поляки вдруге здобули Винники і Чортову скелю, на якій були позиції артилерії УГА.
23 грудня 1920 р. — 4 грудня 1939 р. — у складі Львівського воєводства (Львівський повіт).
23 грудня 1920 р. Польща поділила Східну Галичину на три воєводства — Львівське, Тернопільське і Станіславське, які влада почала офіційно називати «Маlороlsка Wschodna» (Східна Малопольща) та заборонила вживати назви «Західна Україна» і «Східна Галичина».
Львівське воєводство — адміністративно-територіальна одиниця Республіки Польща на землях Галичини часів Другої Речі Посполитої. Засновано 23 грудня 1920 р. на землях ЗУНР у результаті анексії Галичини Польщею. Станом на 30 вересня 1934 р. воєводство складалося з 27 повітів, 58 міст і містечок, 252 сільських ґмін. Припинило існування 4 грудня 1939 р. після анексії Галичини СРСР; на його місці утворилися Львівська і Дрогобицька області УРСР.
Львівський повіт (23 грудня 1920 р. —10 січня 1940 р.). У 20-их роках ХХ ст. Львівський повіт обіймав навколо м. Львова територію сучасних Пустомитівського району, північно-західну частину Миколаївського району, південно-західну частину Кам’янсько-Бузького району, південь Жовківського та крайню південно-східну частину Яворівського району. Львівський повіт межував з повітами Городецьким, Руденським, Жидачівським, Бібрським, Яворівським, Перемишлянським, Кам’янецьким та Жовківським, складаючись із 134 ґмін та трьох міст. Статус міст, окрім Львова, у Львівському повіті ще з 1896 р. мали Новий Яричів і Щирець, з 1933 р. — Винники. Площа — 1 276 км².Одним з структурних елементів державного управління Львівського повіту було громадське (ґмінне) територіальне самоврядування (з 1920 р. — міська ґміна Новий Яричів і міська ґміна Щирець).
На початку 20-х рр. ХХст. Поновилось жваве обговорення проекту оновлення територіально-адміністративного та архітектурного стану Львова. Подальше збільшення міської території (ідея утворення т.зв. “Великого Львова”) мало відбуватися за рахунок приміських гмін Львівськогоповіту. А такі гміни, як Замарстинів, Клепарів, Кривчиці, Левандівка та інші, розташовувались у безпосередній близькості до Львова. Вони фактично були продовженням міста, так би мовити, “спальним районом” для робітників, що були задіяні у Львові або у промислових підприємствах тих гмін. На противагу іншим, більш віддаленим територіальним одиницям повіту, названі гміни були розвинуті в промисловому плані, маючи тісний як культурний, так і економічний зв'язок із містом. Природно, що розширення границь Львова та тісні зв’язки приміської зони з ним привели до появи проекту приєднання найближчих територіально гмін до міста. Плани щодо розширення меж Львова, створення проекту “Великого Львова” були відомі з др. пол. ХVІІІ ст., і час від часу поставали на порядку денному, тісно переплітаючись як із збільшенням кількості міського населення, зростаючою економічною доцільністю змін, так, і, наприклад, і з певними суспільно важливими подіями (поява залізниці). На поч. 20-хрр. ХХ ст. Процес розширення меж Львова активізується з появою проектів перспектив розвитку Львова Ігнація Дрекслера (голови обмірнорегуляційного відділу технічного департаменту магістрату) та Тадеуша Толвінського (професора містобудування Варшавської політехніки) [Наталія Захарчин. ТЕРИТОРІАЛЬНО-АДМІНІСТРАТИВНІ ЗМІНИ У ЛЬВІВСЬКОМУ ПОВІТІУ 1920-х. – ПОЧ. 1930-хрр. ХХст.: ПРИЄДНАННЯ ПРИМІСЬКИХ ГМІН ДО “ВЕЛИКОГОЛЬВОВА” ТА СТАВЛЕННЯ ДО ЦЬОГО ПРОТИВНИКІВ ПРОЕКТУ. 2017].
8 лютого 1924 р. проектанти запропонували перспективу розвитку Львова членам ІІІсекції (громадських робіт) міської ради, регуляційної комісії [Наталія Захарчин. ТЕРИТОРІАЛЬНО-АДМІНІСТРАТИВНІ ЗМІНИ У ЛЬВІВСЬКОМУ ПОВІТІУ 1920-х. – ПОЧ. 1930-хрр. ХХст.: ПРИЄДНАННЯ ПРИМІСЬКИХ ГМІН ДО “ВЕЛИКОГОЛЬВОВА” ТА СТАВЛЕННЯ ДО ЦЬОГО ПРОТИВНИКІВ ПРОЕКТУ. 2017].
Газета «ДІЛО» від 26 лютого (вівторок) 1924 р. писала:
«Польський Сойм приняв ухвалу про зачислення громади Винник до спису містечок».
1921 р. — 1924 р. — сільська ґміна Винники.
1921 р. — 1933 р. — сільська ґміна Вайнберґен.
1924 р. — 1934 р. — міська ґміна Винники.
Як І. Дрекслер, так і Т. Толвінський пропонували приєднати приміські гміни до міста, внаслідок чого територія Львова мала зрости до 192 км2 [Наталія Захарчин. ТЕРИТОРІАЛЬНО-АДМІНІСТРАТИВНІ ЗМІНИ У ЛЬВІВСЬКОМУ ПОВІТІУ 1920-х. – ПОЧ. 1930-хрр. ХХст.: ПРИЄДНАННЯ ПРИМІСЬКИХ ГМІН ДО “ВЕЛИКОГОЛЬВОВА” ТА СТАВЛЕННЯ ДО ЦЬОГО ПРОТИВНИКІВ ПРОЕКТУ. 2017].
11 квітня 1930 р. дев’ять сіл (6 повністю та 3 частково) було приєднано до Львова розпорядженням Ради Міністрів.
У Польщі 1933 р. набув чинності новий закон про місцеве самоврядування, згідно з яким, Винники (20 жовтня 1933 р.) отримали статус міста.
1 квітня 1933 р. було ліквідовано ґміну Вайнберґен Львівського повіту і воєводства, а її територію приєднано до м. Винники.
1 серпня 1934 р. в складі повітів утворено нові підрозділи — великі сільські ґміни (до 1939 р.) — рівнозначні волостям. Львівський повіт складався з наступних ґмін:
*Білка Шляхетська (з 1946 р. – с. Велика Білка);
*Брюховичі;
*Черкаси;
*Чишки;
*Давидів;
*Старий Яричів;
*Красів;
*Кривчиці;
*Малехів (з 1937 р. – ґміна Дубляни);
*Наварія;
*Острів;
*Пруси (з 1947 р. – с. Ямпіль);
*Сокільники;
*Зимна Вода.
1939 р. у Львівському повіті проживало 156 730 мешканців (77 535 українців — 49,47% та ще 745 польськомовних українців — 0,48%, 56 795 поляків — 36,23%, 1 295 польських колоністів — 0,83%, 12 965 латинників — 8,28%, 5 150 євреїв — 3,29% і 2 245 німців та інших національностей — 1,43%) (за В. Кубійовичем).
Рішенням Міністра внутрішніх справ, 11 березня 1939 р., змінені німецькі назви поселень (колоній) на польські:
*Любянка (замість Лінденфельд — Lindenfeld);
*Добжанка (замість Дорнфельд — Dornfeld);
*Подзамче (замість Розенберґ — Rosenberg);
*Воля Конопніцка (замість Кальтвасер — Kaltwasser).
19 вересня 1939 р. – 30 червня 1941 р. — перша більшовицько-російська окупація.
27 листопада 1939 р. — у складі Львівського воєводства (Львівський повіт).
4 грудня 1939 р. — у складі Львівської області (Львівський повіт).
10 січня 1940 р. статус міста Винникам підкріплено радянським режимом.
1940 р. радянська влада ліквідувала Львівський повіт, а його територію поділила на чотири окремих райони: Львівський, Винниківський, Сокільницький, Щирецький.
10 січня 1940 р. — 26 вересня 1959 р. (за винятком періоду німецької окупації) місто було центром Винниківського району Львівської області.
«Ліквідувавши попередній адміністративний поділ, нова влада натомість створила велику кількість малих районів. Очевидно, метою був якомога жорсткий контроль центри над периферіями, його вимагала також політика радянізації. Водночас тоталітарні стандарти передбачали перерозподіл коштів, притік інвестицій в ті малі села та міста, яким на короткий час пощастило стати (центрами). З того часу до наших днів залишилася система охорони здоров’я (лікарні, поліклініки, стоматологічні поліклініки, особливо ті, які пережили «оптимізацію» Партії регіонів), культурна інфраструктура (бібліотеки, будинки культури тощо. Тому досвід адміністративних реформ 1939-1941 рр. мав не лише негативні, а й позитивні риси» (за Ігорем Чорноволом «Історія адміністративного поділу як напрямок регіональної історії. На прикладі Пустомитівського району (1782-2004).
До Винниківського району, у різний період, належали села: Виннички, Гончари, Давидів, Черепин, Товщів, Селиська, Великі Кривчиці, Лисиничі, Підбірці, Ямпіль, Кам’янопіль, Верхня Білка, Нижня Білка, Гаї, Чижиків, Підберізці, Чишки, Дмитровичі, Глуховичі, Козельники, Пасіки Зубрицькі, Кротошин, Сихів, Зубра, Гори.
30 червня 1941 р. — 27 липня 1944 р. — німецька окупація.
1 серпня 1941 р., під час німецької окупації, було створено дистрикт Галичина з центром у Львові.
Дистрикт Галичина — адміністративна одиниця у складі Генерал-губернаторства, утвореного головно з центральної частини Польщі в період німецької окупації під час Другої світової війни. Дистрикт Галичина складався з Львівської, Дрогобицької, Станіславівської і Тернопільської (за винятком її північних районів) областей, охоплюючи територію понад 48 тис. кв. км. Ділився на окружні староства (крайсгауптманшафти) та виділені міста (крайсфрайштадти). На чолі дистрикту Галичина стояв губернатор. Урядовою мовою була німецька.
Це був п’ятий дистрикт у складі Генеральної Губернії. Німці Галичину розділили на округи (крайси), а ці в свою чергу поділялися на повіти – звичайні або розширені. Кожну округу очолював крайсгауптман, а у міста призначався штадтгауптман. Все адміністративне управління на рівні округ і міст знаходилося виключно в руках німців. Українці мали право на посаду війта і мерів міст – бургомістрів.
Таким чином дистрикт Галичина складався із міста Львова і 15 округ. Всього разом 16:
1) Бережани (Бережани, Бучач, Підгайці); 2) Городенка (Городенка, Товмач); 3) Городок (Городок, Яворів); 4) Дрогобич (Дрогобич); 5) Золочів (Броди, Золочів, Перемишляни); 6) Калуш (Долина, Калуш); 7) Камінка-Струмилова (Камінка-Струмилова, Радехів, Сокаль); 8) Коломия (Коломия, Косів, Снятин); 9) Львів-місто (дільниці: німецька, українсько-польська, єврейська); 10) Львів-повіт (Бібрка, Жовква, Львів-повіт); 11) Рава-Руська (Любачів, Рава-Руська); 12) Самбір (Самбір, Турка); 13) Станіславів (Делятин, Надвірна, Рогатин, Станіславів); 14) Судова Вишня (Мостиська, Рудки, Судова Вишня); 15) Стрий (Жидачів, Ходорів, Стрий); 16) Тернопіль (Скалат, Тернопіль, Теребовля, Збараж).
Внаслідок змін у територіально-адміністративному поділі від 13 квітня 1942 р. до дистрикту Галичина, крім міста Львова, входило 13 (згодом 11) округів (крайсгауптманшафтів): Бережани, Чортків, Дрогобич, Калуш, Львів-повіт (Лемберг-ланд), Рава-Руська, Самбір, Станіславів, Стрий, Тернопіль, Золочів. Перестали існувати округи Городок і Городенка.
1941 р. — 1944 р. — сільська ґміна Винники (пол. gmina wiejska), територія якої не включала до свого складу м.
Винники (але правління ґміни знаходилось у Винниках). До ґміни належали села:
Чишки, Чижиків, Дмитровичі, Гаї, Глуховичі, Підберізці і Виннички. З 1 серпня
1934 р. по 1939 р. ці села входили в ґміну Чишки, до цієї ґміни належало і с.
Гончари.
1 квітня 1942 р. Винники приєднано до Львова.
1 лютого 1943 р. Винники в складі VIIІ-ї дільниці міста Львова
(Вайнберґен).
Під
час німецької окупації (1942—1944 рр.) Винники та близько 20 навколишніх сіл
введено в адміністративні межі Львова. Винники входили до складу VIIІ-ї
дільниці міста Львова (Вайнберґен). Разом із Винниками до
дільниці входили Кривчиці, Лисиничі, Підбірці та Кам'янопіль. Керівником VIIІ-ї
дільниці був п. Харкевич (колишній січовий стрілець).
Коли в червні 1941 р. московські окупанти покидали Львів і знищували всіх
в’язнів у тюрмі на Лонського, пан Харкевич чудом уцілів (упав разом з убитими і
так вижив). Правління VIII дільничного уряду і німецької адміністрації
знаходилося у приміщенні де сьогодні розташоване 2-ге поліклінічне відділення
комунальної 6-ї міської поліклініки Львова (тепер вул. Галицька).
Стаття «11 Дільниць Великого Львова. Новий поділ міста на дільниці» у «Львівських вістях» від 24 лютого 1943 р. : «У зв’язку зі створенням Великого Львова, що сталось завдяки прилученню 22-ох сусідних сільських громад (а цьому одної міської — Винник), заіснувала потреба перевести зміни адміністраційної території міста Львова. В місці дотепер існуючих 4-ох Дільницевих Урядів, які з днем 31-го січня 1943 р. розв’язано, створено з днем 1-го лютого ц. р. 11 Дільницевих Урядів. Колишні чотири дільциці, які покривались із совєтськими районами, заступлено тепер 7-ма дільницями, 4 інші дільниці створено на терені прилучених громад».
Історична довідка. 10 січня 1940 р. Політбюро ЦК КП(б)У обговорило питання про утворення міських районів у Львові. Ухвалено створити у Львові Сталінський (за рахунок земель Центрального міського району), Залізничний, Червоноармійський, Шевченківський міські райони, та, відповідно, міськрайкоми партії з підпорядкуванням Львівському міському комітету КП(б)У, райвиконкоми з підпорядкуванням Львівському міськвиконкому. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 05.04.1951 року з частини території Залізничного, Сталінського і Червоноармійського району було утворено Ленінський район м.Львова. Червоноармійський район у 1958 р. був зліквідований, а 1969 р. відновлений.
Від 26 вересня 1959 року до складу м. Львова включено м. Винник, ліквідовано Винниківський район Львівської області. Винниківську міську раду підпорядковано Ленінській районній раді м. Львова.
Відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 5 лютого 1965 року, м. Львів було визначено містом обласного підпорядкування, до його складу включено місто Винники та смт. Брюховичі та Рудно.
Від 23 травня 1969 року територія міста Львова знову поділялася на чотири райони: Указом Президії Верховної Ради Української РСР відновлено Червоноармійський район за рахунок територій Ленінського та Шевченківського районів. Від 6 травня 1972 року, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР «Про зміну підпорядкованості міста Винники Львівської області» місто Винники із підпорядкування Ленінської райради міста Львова передано в підпорядкування Червоноармійської райради.
27 липня 1944 р. — 24 серпня 1991 р. — СРСР.
Станом на 1 вересня 1946 р. до Винниківського району належали села: Виннички, Гаї, Глуховичі, Гончари, Давидів, Дмитровичі, Зубра, Козельники, Великі Кривчиці, Кротошин, Лисиничі, Підбірці, Пасіки Зубрицькі, Підберізці, Селиська, Сихів, Товщів, Черепин, Чижиків, Чишки.
Рішенням Львівського облвиконкому 26 вересня 1959 р. Винники підпорядковано Ленінській районній раді Львова.
З 24 серпня 1991 р. — у незалежній УКРАЇНІ.
1991 р. — Винники — центр Винниківського протопресверіату (деканату) Львівської архієпархії УГКЦ. Охоплює церкви УГКЦ розташовані у місті Винники та частині сіл Пустомитівського району (Борщовичі, Верхня Білка, Виннички, Гамаліївка, Журавники, Кам’янопіль, Лисиничі, Миклашів, Муроване, Нижня Білка, Пикуловичі, Підбірці, Підгірне, Сороки Львівські, Сухоріччя, Тарасівка, Чишки, Чорнушовичі, Ямпіль).
16 травня 1992 р. — постанова Верховної ради України «Про перейменування Червоноармійського району міста Львова» на Личаківський.
28 березня 2004 р. — референдум з приводу надання Винникам статусу міста обласного підпорядкування (з 9113 винниківчан участь в плебісциті взяли лише 4400, тобто — 48% населення при «прохідних» — 51%).
24 грудня 2015 р. сесія ВМР звернулася до Львівської обласної ради та до народних депутатів України Юринець Оксани Василівни та Добродомова Дмитра Євгеновича про підтримання у Верховній Раді України пропозиції щодо віднесення міста Винники Львівської області до категорії міст обласного значення.
29 березня 2016 р. — Львівська обласна рада зарахувала Винники до міст обласного значення. Депутати звернуться до Верховної Ради з поданням про віднесення міста Винники до категорії міст обласного значення.
27 травня 2020 р. — Кабмін затвердив перспективний план формування територій громад Львівської області. До Львівської ОТГ, щодо якої було найбільше дискусій, окрім Львова, увійдуть ще 17 прилеглих населених пунктів. Загалом в області передбачено 73 об’єднані територіальні громади. Відповідно до розпорядження уряду, Львівська ОТГ передбачена у складі Львівської, Винниківської, Дублянської міських рад, Брюховицької, Рудненської селищних рад, а також Грибовицької (Великі Грибовичі, Збиранка, Малі Грибовичі), Грядівської (Гряда, Воля-Гомулецька), Зашківської (Зашків, Завадів, Зарудці), Лисиничівської (Лисиничі, Підбірці), Малехівської та Рясне-Руської (Рясне-Руське, Підрясне) сільських рад.
10 червня 2020 р. — на офіційному сайті уряду офіційно опубліковано розпорядження №624-р від 27 травня 2020 р. «Про затвердження перспективного плану формування територій громад Львівської області». Відповідно до документу, Львівська ОТГ налічуватиме 18 міст та сіл, а загалом на Львівщині передбачено 73 об’єднані громади. Зазначимо, перспективний план області був затверджений розпорядженням уряду два тижні тому, однак оприлюднений лише зараз. Відповідно до документу, жодних змін щодо формату Львівської ОТГ не внесено. Громада затверджена у складі Львівської, Винниківської, Дублянської міських рад, Брюховицької, Рудненської селищних рад та Грибовицької, Грядівської, Зашківської, Лисиничівської, Малехівської та Рясне-Руської сільських рад – загалом 18 міст та сіл.
25 лютого 2021 р., на сесії Львівської міської ради було прийнято рішення про припинення виконавчого комітету Винниківської міської ради шляхом приєднання до виконавчого комітету Львівської міської ради, та не лише Винниківської, а й ще 18 навколишніх населених пунктів. Наслідком якого було попередження працівників Винниківської міської ради про звільнення через два місяці, ліквідація печатки, місцевого самоврядування, яке Винники отримали ще 1666 р., здобувши статус міста Магдебурзького права.
Отже, протягом багатьох років Винники та сусідні населені пункти творили окремі адміністративно-територіальні одиниці — Винниківський повіт, Винниківський деканат УГКЦ, Винниківський судовий повіт, Винниківська сільська ґміна, Винниківський район. Для всіх цих утворень містечко було своєрідною столицею, історичним, культурним і торгово-економічним центром, в якому зосереджувалася адміністративні і судові установи. Тому, враховуючи всі наведені фактори, маємо повне право називати Винники з довколишніми селами — Винниківщиною.
 |
| Адміністративний поділ Королівства Галичини та Володимирії у 1777—1782 роках |
 |
| Королівство Галичина 1846—1918 рр. |
 |
| Адміністративна карта Галичини 1914 р. |
 | |||||
| Адміністративна карта Львівського воєводства станом на 1938 рік |
 |
Немає коментарів:
Дописати коментар