пʼятниця, 2 грудня 2016 р.

Україна на мапі: «Диалектологическая карта русского языка в Европе в 1914 г.».




Вся територія Донеччини та Луганщини – українські етнічні землі. Берестейщина, Пінщина (тепер в Білорусі) та Пряшівщина (тепер в Словаччині) – теж українська земля. На мапі показано, що перед Першою світовою війною переважно українцями ("малоросами" за імперською термінологією) були заселені не лише Крим, але й в сучасних межах – майже цілком Кубань (Краснодарський край), Бєлгородська область, значні частини Ростовської та Воронезької областей – територія теперішньої Росії. Все Підляшшя, Холмщина,  Закерзоння (тепер Польща) – заселені українцями.

ФРАГМЕНТИ КАРТИ
Мапа складена 1914 р. Назва - «Дiалектологическая карта русскаго языка в Европѣ». Видана в 1915 р. в Петрограді Російським імператорським географічним товариством. Карту складали шляхом анкетування місцевого сільського населення. Роботою керувала Московська діалектологічна комісія на чолі з академіком О. О. Шахматовим та професорами  М. М.  Дурново, Д. М.  Ушаковим, М. М. Соколовим.
 Автори карти – Микола Миколайович Дурново, Дмитро Миколайович Ушаков, Микола Миколайович .Соколов. Виконана членом  Російського  імператорського географічного товариства -  І. П. Піддубним. Кольоровий формат-101х83 см. Літографія Козловської (спосіб Янова). 
У 1903 р. створюється Московська діалектологічна комісія (МДК), керівником якої став Ф. Є. Корш, а справжнім натхненником – О. О. Шахматов. Комісія опублікувала дві програми («Програма для збирання відомостей, необхідних для складання діалектологічної карти російської мови») в 1909 і 1911 роках. Комісією була прийнята і розвинена класифікація російських говірок О. О. Шахматова. Програма містила розгорнуті питання по всіх мовних явищах, головним чином фонетичних і морфологічних. На цю програму були отримані сотні відповідей, в основному від представників сільської інтелігенції - вчителів, лікарів, духівництва. 1915 р. була опублікована робота «Опытъ дiалектологической карты русскаго языка въ Европѣ съ приложенiемъ очерка русской дiалектологiи» (Опыт диалектологической карты русского языка в Европе), в якій були накреслені межі говорів східнослов'янських мов, окреслено території української, російської, білоруської мов, дано розмежування цих мов на наріччя і групи говірок, виділені перехідні говірки між наріччями та мовами. В якості додатку до карти було подано «Очерк русской диалектологии», підготовлений членами МДК М. М. Дурново, М. М.  Соколовим, Д. М. Ушаковим. 
Фрагмент з праці «Опыт диалектологической карты русского языка в Европе» «§ 73. I. Южномалорусская группа (называемая так же «украинскимъ» нарѣчiемъ или поднарѣчiемъ).» «Примечанiя» сообщают: «212. Терминъ «украинскiй» по отношению къ языку употребляется въ разныхъ значенiяхъ. У старыхъ ученыхъ — Михальчука, Житецкаго (прим. 197) и др. - этим терминомъ обозначаются лишь в. говоры ю.-м.-р. нарѣчiя, называемые нами «восточно-украинскими»; «подольскiй говоръ» и «галицкiй говоръ» ими отдѣляются отъ «украинскаго».. Въ томъ же смыслѣ употребленъ этот терминъ и у Соболевскаго… . Но тотъ же терминъ употребляется многими учеными, главнымъ образомъ, малорусскими, для обозначенiя всей м.-р. рѣчи, а так же — какъ названiе м.-р. литературнаго языка (въ основу котораго легъ одинъ изъ украинскихъ говоровъ). ...»  .
Олексій Шахматов — один з авторів роботи «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (1916), брав участь у написанні декларації Петербурзької АН «Про отмену ограничений малорусского печатного слова» (1905-1906), автор докладних рецензій на граматики української мови А. Кримського і С. Смаль-Стоцького, словник української мови Б. Грінченка. Олексій Шахматов з інтересом і співчуттям ставився до розвитку української літератури і української мови, але скептично висловлювався по відношенню до прагнення діячів «українського руху» до відділення малоросійської народності від єдиного російського народу.
О. Шахматов в своїй праці «О государственных задачах русского народа в связи с национальными задачами племен, населяющих Россию» писав: «Где же та русская народность, о которой мы говорили выше и которую хотели признать естественною носительницей и представительницей государственных интересов? Признаем ли мы такою русскою народностью только великорусскую? Не будет ли это признание тяжким преступлением против государства, созданного и выношенного всем русским племенем в его совокупности? Решение объявить «инородцами» малорусов и белорусов не умалит ли самое значение русской народности в нашем государстве, вводя его в сравнительно тесные пределы Московского государства XVI—XVII вв.?» [2].
На цій же карті наочно показані і інші етнографічні кордони. Сірим кольором позначено ареал поширення білоруської мови ("діалекту" по-імперськи) в двох варіантах говорів - південно-західному та північно-східному. Так, ареал білоруської мови на сході охоплював нинішню Смоленську область, великі частини Брянської і Калузької областей, південь Псковської і південно-захід Тверської областей Росії. Цікаво й те, що Полісся і практично вся нинішня Брестська область Білорусі в цей ареал не потрапляють і до білоруської мови не належать. Мову вище названої території російські  академіки  віднесли до північномалоросійського  діалекту російської мови, тобто до української мови. 

Джерела
2. Шахматов Алексей. О государственных задачах русского народа в связи с национальными задачами племен, населяющих Россию. - Режим доступу: http://www.mosjour.ru/index.php?id=922


1 коментар: