25 грудня – Різдво Христове за Юліанським, Григоріанським та Новоюліанським календарями

Різдво Христове - велике християнське свято, день народження Ісуса Христа, Спасителя світу. Різдво - одне з найголовніших свят у році, проте Церкви святкують цю знаменну подію в різні дні. Чому склалася така ситуація? 25 грудня за Юліанським календарем відповідає 7 січня Григоріанському і Новоюліанському календарям.

 

У XX і ХХI ст.  день Різдва 25 грудня за Юліанським календарем припадав і припадає за світським (григоріанським) на 7 січня, у XIX ст.  -  на 6 січня, у XVIII  - на 5 січня,  у XVII  та XVI ст.ст. - на 4 січня. Тобто, і православні українці, і греко-католики відзначали Різдво на 10-13 днів пізніше за римо-католиків. Це було і за поляків, і за австрійців, і в УПА, і в підпіллі за СРСР. 

Протягом перших трьох століть християни не мали окремого свята Різдва Христового. Вперше Різдво Христове почали святкувати лише в IV ст. Різдво довгий час святкувалося разом зі святом Богоявлення 6 січня. Цей празник поєднував у собі Різдво Христове і Хрещення Господнє (Богоявлення). Західна Церква перша відділила Різдво Христове від Богоявлення і почала святкувати його окремо. Вперше святкування Різдва 25 грудня було в Римі, в 353 р.

У Східній Церкві вирішальну роль у впровадженні окремого свята Різдва Христового зіграли три Отці: Василій Великий, Григорій Богослов та Іоан Золотоустий. Святий Василій Великий був першим, хто почав святкувати Різдво Христове 25 грудня в Кападокії між 371 і 374 роками. Григорій Богослов запровадив цей празник у Константинополі з 379 року. Святитель Іоан Золотоустий закликав віруючих в Антиохії у 386 р., до шанування свята Різдва Христового, приводячи докази: свято швидко розповсюджується; 25 грудня є днем народження Спасителя, що підтверджується документами про перепис при Августі, які зберігаються в Римі, та інші. (Бесіда на Різдво Христове).

В Єрусалимі Різдво святкувалося разом із Богоявленням аж до 634 р.

Зараз ламається увесь стрій національної сутності українського народу, нівелюється сама природа української душі. Нас перетворюють на безлике «воно», яким легко управляти й заганяти в стійло. Але сила духу народу нездоланна! Ніякі глобалістські виверти, тим паче модницькі віяння, його не здолають. Якщо не змогли цього добитися впродовж тисячоліття, то не досягнуть і нині.

Що цікаво то майже в кожної релігії є свій календар і практично всюди він відрізняється від світського державного. Календарів дуже багато насправді й новоюліанський і григоріанський не самі точні з точки зору науки. Найцікавіший факт, це те, що в Індії є один світський календар, але через те, що там багато гілок індуїзму, в різних регіонах різні групи використовують власні календарі, які використовували попередні покоління. Бог поза часом, але в книзі Левіт, глава 23, Бог дає Мойсеєві настанови стосовно свят. Далі в книзі пророка Єзекіїля глава 44 вірш 24. Далі книга пророка Даниїла глава 7 вірш 25. Ці вірші стосуються свят, уважно перечитаймо і їх. З Біблії зрозуміло, що є Божі свята, а є людські. І мабуть, не варто так легко ними двигати.

Кілька років підряд напередодні Різдва все частіше і гучніше лунали заклики святкувати Різдво «з усім світом», мовляв, 25 грудня – це «європейське» Різдво, а 7 січня – «радянське» або «москальське». На подібні ідеологічні спекуляції, які здебільшого роздмухували люди, котрі насправді не ходили і не ходять до церкви ні 25 грудня, ні 7 січня, клюнули чимало патріотично налаштованих Українців. Утім, як не дивно, саме російські комуністи в 1924-1929 рр. силоміць намагалися примусити церкву перейти на Новий стиль і святкувати Різдво 25 грудня, замість «старорежимного» 7 січня.

Аргументи (святкувати як увесь світ (чи разом зі світом) і аби не з москалями) то, як на мене, просто крінж (ще й до того спущений згори владою і медіями). «Світ» (тобто світ до якого ми маємо пряме історико-ментальне відношення - західний світ) святкує зовсім по-іншому - не знає посту, не має Святої Вечері, не колядує, не має вертепів, а тілько знає Christmas shopping, Christmas party (корпоративчики) і вечоринки - і все це саме до 25 грудня (під час посту, а не починаючи з Свят Вечора). То є дуже секуляризоване свято - з піснями типу «All I want for Christmas is you» (і це не про Ісуса...). Приходить 26 грудня і принаймі половина людей розбирає декорації і викидає ялинки - Свята закінчилися. Це все завершають 1 січня - бо з 2 січня починається новий період (рік). А решта принаймі знають що Свята закінчуються 6 січня  (невеличкий відсоток з них хоч якось святкують Йордань).

Українські (руські церкви) в Речі Посполитій та Австро-Угорщині користувалися завжди старим стилем, тобто Юліанським календарем, адже стояло питання збереження етнічної самоідентифікації українців, їх розрізнення із поляками-римокатоликами, через полонізацію метою якої була культурна асиміляція.

У XX і ХХI ст. день Різдва 25 грудня за Юліанським календарем припадав і припадає за світським (григоріанським) на 7 січня, у XIX ст. - на 6 січня, у XVIII - на 5 січня, у XVII та XVI ст.ст. - на 4 січня. Тобто, і православні українці, і греко-католики відзначали Різдво на 10-13 днів пізніше за римо-католиків та протестантів. Це було і за поляків, і за австрійців, і в УПА, і в підпіллі за СРСР.

Отже, Українські церкви у 20 і 21 ст. святкували Різдво до «реформи» завжди 7 січня. За цією датою Різдво святкували в Організації Українських Націоналістів та в Українській Повстанській Армії. Чи в когось повернеться язик назвати ці організації прислужниками московської церкви? Степан Бандера - син греко-католицького священника, і Різдво, як і оунівці та упівці, відзначав 7 січня.

У всіх православних виданнях Київської митрополії XVI – XVIІІ ст., як православних та і більшості греко-католицьких, ми не знайдемо «подвійній» подачі дат церковних свят, яке ми маємо сьогодні, а тільки згідно одного календаря. Згідно Юліанського календаря датувалися і практично всі документи, що виходили з православного середовища. Останні факт легко доводиться, коли таки акти мають вказівку дня тижня, дати та місяцю. З іншого боку, католики та певні державні інституції Речі Посполитої користалися виключно Григоріанським календарем. Результатом такого паралельного існування двох календарів було те, що тогочасні описання деяких подій мають різне датування, яке залежать виключно від їх конфесійного походження.

Також останнім часом в соцмережах появилася інформація, що українці й московити до 1918 р. святкували Різдво 25 грудня. Наводяться для прикладу різноманітні календарі та коментарі до них. Так, Росія (РПЦ) та Українські церкви святкували Різдво до 1918 р. і святкують зараз 25 грудня, але не за Григоріанським, а Юліанським календарем, тобто 7 січня за Григоріанським.

Росія та РПЦ до 1918 р. жили за старим стилем, тому цивільний і релігійний календарі збігалися. Це аксіома, яка не потребує доказів. Питання в іншому. У той день, коли в дореволюційній Росії було 25 грудня і святкували Різдво, на Заході вже було 7 січня. Однак в щорічних російсько-радянських календарях аж до 1929 року (включно) церковні дати, включаючи Різдво, були помічені в різні роки або як свята, або як дні відпочинку. Різдвяні дні в календарях 1919-1923 років відзначені 7 і 8 січня, а 1924–1929 років – 25 і 26 грудня. З 1929 р. в радянській Росії було заборонено відзначати Різдво Христове.

У 1923 р. на вимогу радянсько-російського уряду московський патріарх Тихон видав розпорядження про перехід на новий стиль і святкування Різдва 25 грудня, але це розпорядження викликало шалений опір на парафіях, зокрема в Україні.

5 травня 1923 р. на Другому Помісному Всеросійському Соборі (Першому оновленому), що проходив у Москві з 29 квітня по 9 травня в храмі Христа Спасителя було розглянуто питання «Про Реформу календаря». 15 жовтня 1923 р. Новоюліанський календар, святкування Різдва 25 грудня, указом патріарха Тихона був введений для РПЦ. Проіснувало це нововведення лише 24 дні, і вже 8 листопада все той же патріарх Тихон розпорядився «повсеместное и обязательное введение нового стиля в церковное употребление временно отложить», що триває й досі.

Отже, РПЦ відмовилася від переходу на Новий календар, і Різдво в 1924 р. і по сьогоднішній день відзначає 7 січня. Але в грудні 1923 р. Наркомат праці СРСР затвердив новий порядок «особливих днів відпочинку» (так називалися пов'язані з релігією та традиціями вихідні, які в межах СРСР не були тотожними). Отже, з 1924 р. і до 1929 р. усі календарні свята відзначалися за Новим стилем, зокрема й Різдво. Втім, офіційний вихідний 25 грудня не скасував відзначення Різдва «на місцях» саме 7 січня.

В соцмережах «гуляє» також інформація, що українці греко-католики до 1946 р. (Львівський собор) святкували Різдво 25 грудня за Григоріанським календарем. Наводяться для прикладу різноманітні календарі та коментарі до них. Так, Українці завжди святкували Різдво до 1946 р. і частина святкують зараз 25 грудня, але не за Григоріанським, а Юліанським календарем, тобто 7 січня за Григоріанським. Всі церковні календарі за Австро-Угорщини друкувалися переважно за Юліанським стилем, в кінці XIX ст. – на поч.  XX ст. за двома, тому в календарях і позначене 25 грудня – Різдво (за Юліанським календарем!!!); з 1920-х рр. і до 1990-х років - теж за двома стилями.

Григоріанський календар відірваний від потоків космічних імпульсів, тобто вселенських енергій, встановлених Творцем під час творення не тільки Землі, а й усіх планет, планетарної системи взагалі, тобто світобудови. Святі отці того часу, з яким спілкувався Дух Святий, встановили дати святкувань і відзначень саме з урахуванням ритмів природи, тобто Божої благодаті, без якої немає життя.

4 жовтня 1582 року Папа Римський Григорій XIII запровадив новий календар. До того часу ніякої церковної календарної розбіжності між християнами, зокрема і в Речі Посполитій (до якої входили українські землі), не існувало. Однак, після того, як уряд Речі Посполитої де-юре запровадив Григоріанський календар на державному рівні, почалися протести духовенства та вірних Київської митрополії, які значно посилилися після того, як наприкінці 1583 р., собор, скликаний Вселенським Патріархом Єремією ІІ засудив новий календар.

У 1583 році Римський папа Григорій XIII послав Єремії II листа, в якому пропонував прийняти новий календар і на його підставі нову пасхалію. У відповідь патріарх Єремія зібрав великий помісний Константинопольський собор у 1583 році, 20 листопада, на який запросив патріарха Олександрійського Сильвестра та патріарха Єрусалимського Софронія IV, на цьому соборі грецькі ієрархи підписали документ «Сингіліон» (Σιγγίλιον) в якому не тільки знову засудили та анафемствували католицькі догмати та звичаї: Філіокве; причастя мирян тільки Тілом Христовим і не причастя мирян Кров'ю Христовою; служіння літургії на опрісноках; вчення про те, що Христос судитиме лише душі у другому приході без тіла; вчення про чистилище; верховенство папи Римського та індульгенцію; але й анафемствували всіх тих, хто прийме Григоріанську пасхалію та Григоріанський календар.

ЮЛІАНСЬКИЙ КАЛЕНДАР

Церква – це містичне Тіло Христа. «Бо де двоє або троє зібрані в Моє ім'я, там Я серед них», — сказав Господь (Мт 18, 20). Вона складається з Ісуса, Богородиці, Апостолів, святих і сотні мільйонів (може мільярдів) інших живих і усопших людей. Так ось, за Юліанським календарем жив Ісус (бо цей календар впроваджений за 45 років до Його народження), Богородиця, Апостоли, святі Отці Церкви, св. Володимир, Тарас Шевченко, козаки, Іван Франко, Михайло Грушевський, УПА, Степан Бандера і всі інші сотні мільйонів українських християн.

Юліанський календар виник перед Боговтіленням. За 45 років до Боговтілення, за ледь не півтори тисячі років до появи того прища на тілі Землі, що стало Московією, а пізніше Росією.

Богослужіння в абсолютно особливі доби у році, на яких стоїть Юліанський, стримували і стримують диявольські сили. Та давали світові духовний кисень з озоном, зміцнюючи, даючи наснагу, підживлюючи батарейки та оздоровлюючи навіть тих, хто до церкви не ходив. Так незбагненно це працює.

У 325 році Юліанський календар ПЕРШИМ НІКЕЙСЬКИМ СОБОРОМ, де засідали СВЯТИЙ МИКОЛАЙ, СВЯТИЙ СПИРИДОН, ВАСИЛІЙ ТА АФАНАСІЙ ВЕЛИКІ й численні інші святі, затверджено як ОБОВ'ЯЗКОВИЙ ДЛЯ ХРИСТИЯНСЬКИХ КРАЇН.

Святі Дні в календарі то не кубик-рубик, яким можна крутити. Це фундамент будинку в якому живемо. Без фундаменту просто завалимось.

Потім Юліанський календар наповнився СВЯТИМИ торжествами. Особливі дні стали Богослужбовими. Бо СВЯТИМ поступово відкрилася їхня непересічність. Що дають людям Богослужіння в ці дні такого, що не дають дні звичайні, на які зараз так намагаються антихристські сили попхати українців.

У 988 році Юліанський календар прийшов в Київ разом із прийняттям православної віри та охрещенням наших предків, ані Москвою, ні Росією ще не штиняє. Немає їх, не існує в природі. Вони потім вкрали календар разом з Церквою в України. Але нав'язати його НЕ МОГЛИ!!!

Благодать Божа, що виробляється на Богослужіннях у особливі дні, на яких стоїть Юліанський календар, стримувала антихристську силу, яка зараз розгулялася у ядерно-вірусно-роботно-україногеноцидному шалі й намагається знищити людство й Планету загалом.

Тому, оббріхувачі Юліанського календаря, воюючии з 7 січня, ви підіграли антихристським силам. Хто намірено, хтось бездумно, хтось волів так вчинити, а хтось проти волі. Шансів на порятунок в українців та людства взагалі небагато. Ситуація ж зі швидкістю розігнаного потяга наближається до точки неповернення.

Священники - це ті, хто завинили в цій історії ще більше архієреїв. Бо ближчі до людей. І ті, хто брехали про Юліанський, скористалися довірою. Посприяли перетворенню людей на бездумне стадо, котре саме вже не знає, що сповідує (FB 2023; Юля Когут).

Господь завжди дає право обирати. Ми вільні у своїх діях. Та незнання закону не звільняє від відповідальності. Ми як на рентгені, нас видно кожного. І не те як ми одягнені, а чим наповнені.

Без чіткого опертя, на ногах не встоїш. І вміст швидко вивітрюється, якщо нами постійно теліпає (FB 2023; Аня Венжівська).

Іван Франко про Юліанський календар (1890 р.):

«Сього однако ж католикам було не досить, і вони за приводом єзуїтів почали йти до того, аби всіх русинів відвернути від православ'я, а підвернути під папу. Насамперед ударили вони на руський, а властиво староримський (юліанський) календар, якого держалася православна церков, і почали силувати русинів, аби прийняли новий, григоріанський. Із-за того календарного роздору прийшло у Львові на саме різдво 1578 р. великого розруху, коли бурмистр і брат латинського єпископа Суліковського силою позамикали руські церкви. Але русини сим разом не далися, церкви повідбивали і удалися зі скаргою до короля Степана Баторія, який окремим декретом наказав полякам, аби на новий календар не силувати нікого» (Іван Франко. Дві унії. Літературно-критичні праці (1890 – 1892) Том 28.).

 

Прямі цитати Митрополита Андрея Шептицького про Юліанський календар (за матеріалами о. Ярослава Гонтара, жовтень 2025 р.)

«МИ ЗБЕРІГАЄМО СТАРИЙ СТИЛЬ, БО В НЬОМУ НАША ДУХОВНА ТРАДИЦІЯ, І ЗМІНА ЙОГО ОСЛАБИЛА Б ЄДНІСТЬ І ВІРУ НАРОДУ».

Цитата дійсно походить з колекції листів Митрополита Андрея Шептицького за 1920–1930-ті роки, що зберігаються в архіві Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ). Ця фраза відображає його позицію щодо збереження Юліанського календаря як елемента духовної та національної ідентичності УГКЦ. Матеріали стосуються переважно 1910-х – 1920-х років, коли Андоей Шептицький активно протидіяв спробам запровадження григоріанського календаря в УГКЦ, вважаючи це загрозою для єдності церкви та народу.

1. З пастирського листа 1917 року (про скасування календарної реформи в Станіславівській єпархії).

У червні 1917 року, після повернення з московитського полону, Андрей Шептицький видав пастирське послання, в якому наказав повернутися до Юліанського календаря, щоб протидіяти православній агітації та зберегти церковну єдність. Пряма цитата з листа (опублікована в газеті «Діло» від 6 червня 1917 р.):

«Ми, Андрей, милістю Божою Митрополит Галицький, наказуємо всім священикам Станіславівської єпархії повернутися до старого стилю в усіх церковних святах і обрядах, бо нова реформа календаря, запроваджена в часи окупації, була тимчасовою і шкодила нашій єдності з іншими східними церквами».

Контекст: Цей лист був реакцією на «календарний експеримент» 1916 року в Станіславівській єпархії, коли тимчасово запровадили григоріанський календар. Митрополит А. Шептицький скасував реформу, наголошуючи на духовній традиції та єдності.

2. З листа до єпископів УГКЦ (1924 рік, про єдність і традицію).

У листі до єпископів, датованому 1924 роком (з колекції «Листи Митрополита Андрея Шептицького», опублікованій у 2005 р. як частина архіву Національного музею у Львові), Андрей Шептицький пише про календар як символ духовної спадщини:

«Зміна старого стилю не лише розколола б нашу Церкву від східних братів, але й послабила б віру нашого народу, бо в Юліанському календарі – НАША ДАВНЯ ТРАДИЦІЯ, ЩО ЄДНАЄ НАС З АПОСТОЛЬСЬКИМИ ЧАСАМИ».

Контекст: Лист адресований у контексті дискусій про можливу календарну реформу в Польщі 1920-х. Андрей Шептицький аргументує збереженням «старого стилю» для уникнення розколу. Джерело: «Листи Митрополита Андрея Шептицького до Іларіона Свєнціцького" (упоряд. Соломія Дяків, 2005), с. 145–147, доступно в бібліотеках УКУ.

3. Фрагмент з пастирського послання «Про церковну єдність» (1929 рік).

У посланні 1929 року, виданому до ювілею Флорентійської унії, Шептицький торкається теми календаря як частини східної традиції:

«Наша Церква зберігає старий стиль не з прив'язаності до минулого, але тому, що в ньому – наша духовна сила; зміна його розмила б нашу ідентичність і послабила б зв'язок з народом, який бачить у ньому знак своєї віри».

Контекст: Послання присвячене єдності східних церков, де Андрей Шептицький протиставляє «старий стиль» латинським впливам. Джерело: «Пастирські послання Митрополита Андрея Шептицького» (збірка 2010 р., том 3, с. 210), опубліковано Постуляційним центром УГКЦ.

Додаткові зауваження.

Історичний контекст: Митрополит Андрей Шептицький неодноразово наголошував, що «старий стиль» – це не просто календар, а символ опору асиміляції та засіб збереження національної та релігійної єдності УГКЦ. У 1916–1918 рр. під час війни Станіслався єпархія УГКЦ тимчасово перейшла на григоріанський календар, але Митрополит А. Шептицький скасував це в 1917–1918 рр., повернувши Юліанський календар. Це рішення врятувало церкву від православної агітації.

 

1582 р. Папа Григорiй VIII зменшив рiк на десять днiв, запропонувавши Заходу власну версiю календаря. Жодних догматичних чи навiть канонiчних правил щодо того, яким повинен бути iдеальний церковний календар, немає. Головним iдеологом  переходу Православної Церкви на новий, григорiанський календар на початку XX ст. став Вселенський Патрiарх Мелетiй IV (Метаксакiс).

Григоріанський календар увійшов у життя європейських країн неодночасно. У 1582 р. н. ст. запроваджено в Польщі, Іспанії, Португалії, Італії, Франції, Нідерландах, Данії та католицькій частині Швейцарії. Польський король Стефан Баторій своїм універсалом 5 (15) жовтня 1582 р. зобов’язав усіх підданих, у т. ч. православних русинів й вірмен використовувати у датуванні григоріанський календар. У державних установах українських земель Речі Посполитої н. ст. був упроваджений досить оперативно – перші відомі документи гродських, земських і підкоморських судів та магістратів, датовані за григоріанським календарем, відносяться до 1582-1583 рр. Виняток у цьому плані становило козацтво. У гетьманській канцелярії, Запорізькій Січі (пізніше – Коші) у внутрішньому діловодстві зберігався юліанський календар. Відомо, що канцелярія Війська Запорізького застосовувала ст. ст. принаймні ще у третій чверті XVII ст.  У Німеччині католики почали вживати його у 1584 р., а протестанти, вважаючи Григоріанський календар проявом папської сваволі, – аж у 1699 р. В Угорщині н. ст. прийняли у 1587 р. Англія здійснила календарну реформу щойно 1752 р., Швейцарія та Швеція – 1753 р. 1916 р. було введено Григоріанський календар у Болгарії – після 31 березня настало вже 14 квітня. Так само вчинили у Сербії. Туреччина запровадила григоріанський („сонячний”) календар замість колишнього „місячного”.

 

У Русі (Київській) після прийняття християнства літочислення велося від "створення світу", яке, за розрахунками візантійських богословів, відбулося 21 березня 5509 р. до н. е. Від 14 ст. літочислення на укр. землях велося також і від Різдва Христового, календарний рік починався в цивільному житті 1 березня, а в церковний – 1 вересня. Від кінця 15 ст. і цивільний, і церковний новий рік починався з 1 вересня. Від 1700 р. за наказом московського. царя Петра I в Московії, в т. ч. в Україні-Гетьманщині, початок року перенесено на 1 січня. Тоді ж було введено лічбу років від Різдва Христового.

 

Неточність церковного – Юліанського календаря з часу реформи – поглибилася. Різниця в днях між Юліанським і Григоріанським календарями зростає: у 16–17 ст. вона становила 10 днів, у 18 – 11, у 19 – 12, у 20 і 21 – 13; у 2101 році становитиме 14 днів і т. д. Зараз вона становить аж 13 днів. У 2101 році, через неточність Юліанського календаря, Різдво припадатиме вже на 8 січня! Крім Юліанського календаря, деякі церкви користуються удосконаленим Юліанським календарем (Новоюліанським), який до 2800 року буде повністю збігатися із Григоріанським. Отже, наші прадіди святкували Різдво за Юліанським календарем 6 січня, бо ще 100 років тому різниця між календарями була у 12 днів, а ще перед тим – 5 січня тощо. 

З історії досвіду у ХХ столітті щодо переходу на новий календар.

5 травня 1923 р. на Другому Помісному Всеросійському Соборі (Першому оновленому), що проходив у Москві з 29 квітня по 9 травня в храмі Христа Спасителя  було розглянуто питання "Про Реформу календаря". 15 жовтня 1923 року Новоюліанський календар, святкування Різдва 25 грудня, указом патріарха Тихона  був введений для  РПЦ. Проіснувало це нововведення лише 24 дні, і вже 8 листопада все той же патріарх Тихон розпорядився «повсеместное и обязательное введение нового стиля в церковное употребление временно отложить», що триває й досі ... 

Грецька церква, яка з 1923 р. перейшла на новий стиль, через що в ній сталося розділення, яке триває досі. Є так звана група старостильних юрисдикцій, які не визнають «новизну» і відійшли.

Ситуація з Григоріанським календарем в Україні.

За наполяганням угорської влади, 1916 р. григоріанський календар прийняли до церковного вжитку українці Закарпаття (греко-католицькі дієцезії Мукачева, Пряшева і Гайду Дороґ). Упроваджуючи н. ст., уряд наказав священникам стежити, щоб у свята за новим календарем ніхто не працював. Одночасно у навчальний процес народних шкіл двох перших єпархій було введено латинську абетку замість кирилиці (рішення угорського Міністерства освіти від 1 вересня 1916 р. 25 березня 1916 року частина українців греко-католиків перекинула свої церковні календарі на 13 днів уперед. Таке рішення ухвалив греко-католицький єпископ Станіславської єпархії, що охоплювала частину Галичини. Та ця календарна реформа зазнала невдачі. Далеко не всі віряни й духовенство сприйняли її з ентузіазмом, на адресу тодішнього Станіславського єпископа-реформатора лунали різноманітні звинувачення, зокрема у національній зраді. Тож у 1918 році прикарпатці повернулися до старого, Юліанського календаря. Бувають в нас час випадки, коли новокалендарні парафії переходять на Юліанський календар, як сталося з церквою Сергія і Вакха в Римі та святої Варвари у Відні, що перейшли на Григоріанський календар раніше і повернулися на Юліанський з приїздом нової хвилі мігрантів з України, які хотіли продовжували святкувати за українським звичаєм. У Чикаго (там велика українська діаспора), є два греко-католицьких храми, які стоять поруч. В одному служать за новим стилем, а в іншому – за старим.

Ситуація з Григоріанським календарем в Росії. 
 Росія та РПЦ до 1918 р. жили за старим стилем, тому цивільний і релігійний календарі збігалися. Ось це якраз аксіома, яка не потребує доказів. Питання в іншому. У той день, коли в дореволюційній Росії було 25 грудня і святкували Різдво, на Заході вже було 7 січня. Тобто католики й протестанти Західної Європи вже два тижні як відсвяткували Різдво, зустріли Новий рік і тепер спостерігали за росіянами, як вони з запізненням в 13 днів робили те ж саме. Однак в щорічних російських календарях аж до 1929 року (включно) церковні дати, включаючи Різдво, були помічені в різні роки або як свята, або як дні відпочинку. Різдвяні дні в календарях 1919-1923 років відзначені 7 і 8 січня, а 1924-1929 років - 25 і 26 грудня. З 1929 року в радянській Росії було заборонено відзначати Різдво Христове.