Іван Франко про Юліанський календар. 1890 р.

 

«Сього однако ж католикам було не досить, і вони за приводом єзуїтів почали йти до того, аби всіх русинів відвернути від православ'я, а підвернути під папу. Насамперед ударили вони на руський, а властиво староримський (юліанський) календар, якого держалася православна церков, і почали силувати русинів, аби прийняли новий, григоріанський. Із-за того календарного роздору прийшло у Львові на саме різдво 1578 р. великого розруху, коли бурмистр і брат латинського єпископа Суліковського силою позамикали руські церкви. Але русини сим разом не далися, церкви повідбивали і удалися зі скаргою до короля Степана Баторія, який окремим декретом наказав полякам, аби на новий календар не силувати нікого» (Іван Франко. Дві унії. Літературно-критичні праці (1890 – 1892) Том 28.).

19 січня 1916 року. Йордань (а не 6 січня!!!)

ЮЛІАНСЬКИЙ КАЛЕНДАР це - фундамент Церкви, а не «кубик-рубік» яким можна крутити

Зараз ламається увесь стрій національної сутності українського народу, нівелюється сама природа української душі. Нас перетворюють на безлике «воно», яким легко управляти й заганяти в стійло. Але сила духу народу нездоланна! Ніякі глобалістські виверти, тим паче модницькі віяння, його не здолають. Якщо не змогли цього добитися впродовж тисячоліття, то не досягнуть і нині.

Що цікаво то майже в кожної релігії є свій календар і практично всюди він відрізняється від світського державного. Календарів дуже багато насправді й новоюліанський і григоріанський не самі точні з точки зору науки. Найцікавіший факт, це те, що в Індії є один світський календар, але через те, що там багато гілок індуїзму, в різних регіонах різні групи використовують власні календарі, які використовували попередні покоління. Бог поза часом, але в книзі Левіт, глава 23, Бог дає Мойсеєві настанови стосовно свят. Далі в книзі пророка Єзекіїля глава 44 вірш 24. Далі книга пророка Даниїла глава 7 вірш 25. Ці вірші стосуються свят, уважно перечитаймо і їх. З Біблії зрозуміло, що є Божі свята, а є людські. І мабуть, не варто так легко ними двигати.

Кілька років підряд напередодні Різдва все частіше і гучніше лунали заклики святкувати Різдво «з усім світом», мовляв, 25 грудня – це «європейське» Різдво, а 7 січня – «радянське» або «москальське». На подібні ідеологічні спекуляції, які здебільшого роздмухували люди, котрі насправді не ходили і не ходять до церкви ні 25 грудня, ні 7 січня, клюнули чимало патріотично налаштованих Українців. Утім, як не дивно, саме російські комуністи в 1924-1929 рр. силоміць намагалися примусити церкву перейти на Новий стиль і святкувати Різдво 25 грудня, замість «старорежимного» 7 січня.

Аргументи (святкувати як увесь світ (чи разом зі світом) і аби не з москалями) то, як на мене, просто крінж (ще й до того спущений згори владою і медіями). «Світ» (тобто світ до якого ми маємо пряме історико-ментальне відношення - західний світ) святкує зовсім по-іншому - не знає посту, не має Святої Вечері, не колядує, не має вертепів, а тілько знає Christmas shopping, Christmas party (корпоративчики) і вечоринки - і все це саме до 25 грудня (під час посту, а не починаючи з Свят Вечора). То є дуже секуляризоване свято - з піснями типу «All I want for Christmas is you» (і це не про Ісуса...). Приходить 26 грудня і принаймі половина людей розбирає декорації і викидає ялинки - Свята закінчилися. Це все завершають 1 січня - бо з 2 січня починається новий період (рік). А решта принаймі знають що Свята закінчуються 6 січня  (невеличкий відсоток з них хоч якось святкують Йордань).

Українські (руські церкви) в Речі Посполитій та Австро-Угорщині користувалися завжди старим стилем, тобто Юліанським календарем, адже стояло питання збереження етнічної самоідентифікації українців, їх розрізнення із поляками-римокатоликами, через полонізацію метою якої була культурна асиміляція.

У XX і ХХI ст. день Різдва 25 грудня за Юліанським календарем припадав і припадає за світським (григоріанським) на 7 січня, у XIX ст. - на 6 січня, у XVIII - на 5 січня, у XVII та XVI ст.ст. - на 4 січня. Тобто, і православні українці, і греко-католики відзначали Різдво на 10-13 днів пізніше за римо-католиків та протестантів. Це було і за поляків, і за австрійців, і в УПА, і в підпіллі за СРСР.

Отже, Українські церкви у 20 і 21 ст. святкували Різдво до «реформи» завжди 7 січня. За цією датою Різдво святкували в Організації Українських Націоналістів та в Українській Повстанській Армії. Чи в когось повернеться язик назвати ці організації прислужниками московської церкви? Степан Бандера - син греко-католицького священника, і Різдво, як і оунівці та упівці, відзначав 7 січня.

У всіх православних виданнях Київської митрополії XVI – XVIІІ ст., як православних та і більшості греко-католицьких, ми не знайдемо «подвійній» подачі дат церковних свят, яке ми маємо сьогодні, а тільки згідно одного календаря. Згідно Юліанського календаря датувалися і практично всі документи, що виходили з православного середовища. Останні факт легко доводиться, коли таки акти мають вказівку дня тижня, дати та місяцю. З іншого боку, католики та певні державні інституції Речі Посполитої користалися виключно Григоріанським календарем. Результатом такого паралельного існування двох календарів було те, що тогочасні описання деяких подій мають різне датування, яке залежать виключно від їх конфесійного походження.

Також останнім часом в соцмережах появилася інформація, що українці й московити до 1918 р. святкували Різдво 25 грудня. Наводяться для прикладу різноманітні календарі та коментарі до них. Так, Росія (РПЦ) та Українські церкви святкували Різдво до 1918 р. і святкують зараз 25 грудня, але не за Григоріанським, а Юліанським календарем, тобто 7 січня за Григоріанським.

Росія та РПЦ до 1918 р. жили за старим стилем, тому цивільний і релігійний календарі збігалися. Це аксіома, яка не потребує доказів. Питання в іншому. У той день, коли в дореволюційній Росії було 25 грудня і святкували Різдво, на Заході вже було 7 січня. Однак в щорічних російсько-радянських календарях аж до 1929 року (включно) церковні дати, включаючи Різдво, були помічені в різні роки або як свята, або як дні відпочинку. Різдвяні дні в календарях 1919-1923 років відзначені 7 і 8 січня, а 1924–1929 років – 25 і 26 грудня. З 1929 р. в радянській Росії було заборонено відзначати Різдво Христове.

У 1923 р. на вимогу радянсько-російського уряду московський патріарх Тихон видав розпорядження про перехід на новий стиль і святкування Різдва 25 грудня, але це розпорядження викликало шалений опір на парафіях, зокрема в Україні.

5 травня 1923 р. на Другому Помісному Всеросійському Соборі (Першому оновленому), що проходив у Москві з 29 квітня по 9 травня в храмі Христа Спасителя було розглянуто питання «Про Реформу календаря». 15 жовтня 1923 р. Новоюліанський календар, святкування Різдва 25 грудня, указом патріарха Тихона був введений для РПЦ. Проіснувало це нововведення лише 24 дні, і вже 8 листопада все той же патріарх Тихон розпорядився «повсеместное и обязательное введение нового стиля в церковное употребление временно отложить», що триває й досі.

Отже, РПЦ відмовилася від переходу на Новий календар, і Різдво в 1924 р. і по сьогоднішній день відзначає 7 січня. Але в грудні 1923 р. Наркомат праці СРСР затвердив новий порядок «особливих днів відпочинку» (так називалися пов'язані з релігією та традиціями вихідні, які в межах СРСР не були тотожними). Отже, з 1924 р. і до 1929 р. усі календарні свята відзначалися за Новим стилем, зокрема й Різдво. Втім, офіційний вихідний 25 грудня не скасував відзначення Різдва «на місцях» саме 7 січня.

В соцмережах «гуляє» також інформація, що українці греко-католики до 1939 р.  святкували Різдво 25 грудня за Григоріанським календарем. Наводяться для прикладу різноманітні календарі та коментарі до них. Так, Українці завжди святкували Різдво до 1939 р. і частина святкують зараз 25 грудня, але не за Григоріанським, а Юліанським календарем, тобто 7 січня за Григоріанським. Всі церковні календарі за Австро-Угорщини друкувалися переважно за Юліанським стилем, в кінці XIX ст. – на поч.  XX ст. за двома, тому в календарях і позначене 25 грудня – Різдво (за Юліанським календарем!!!); з 1920-х рр. і до 1990-х років - теж за двома стилями.

4 жовтня 1582 року Папа Римський Григорій XIII запровадив новий календар. До того часу ніякої церковної календарної розбіжності між християнами, зокрема і в Речі Посполитій (до якої входили українські землі), не існувало. Однак, після того, як уряд Речі Посполитої де-юре запровадив Григоріанський календар на державному рівні, почалися протести духовенства та вірних Київської митрополії, які значно посилилися після того, як наприкінці 1583 р., собор, скликаний Вселенським Патріархом Єремією ІІ засудив новий календар.

У 1583 році Римський папа Григорій XIII послав Єремії II листа, в якому пропонував прийняти новий календар і на його підставі нову пасхалію. У відповідь патріарх Єремія зібрав великий помісний Константинопольський собор у 1583 році, 20 листопада, на який запросив патріарха Олександрійського Сильвестра та патріарха Єрусалимського Софронія IV, на цьому соборі грецькі ієрархи підписали документ «Сингіліон» (Σιγγίλιον) в якому не тільки знову засудили та анафемствували католицькі догмати та звичаї: Філіокве; причастя мирян тільки Тілом Христовим і не причастя мирян Кров'ю Христовою; служіння літургії на опрісноках; вчення про те, що Христос судитиме лише душі у другому приході без тіла; вчення про чистилище; верховенство папи Римського та індульгенцію; але й анафемствували всіх тих, хто прийме Григоріанську пасхалію та Григоріанський календар.

З ІСТОРІЇ

ЮЛІАНСЬКИЙ КАЛЕНДАР

 Хто святкує 7 січня (25 грудня за Юліанським календарем) Різдво Христове 

*Афон (Свята Гора Атос) — автономна монастирська держава, найбільший у світі центр православного чернецтва, який є «земною Долею Богородиці». Тут розташовано 20 чоловічих православних монастирів;

*шість з 16 автокефальних Східних православних церков (Єрусалимський патріархат, Сербська православна церква, Грузинська апостольська автокефальна православна церква, Польська автокефальна православна церква, Македонська православна церква — Охридська архієпископія, Російська православна церква). У православній церкві у Польщі є два календарі. Зараз офіційним календарем є Юліанський календар, проте незначна частина парафіян використовує також Новоюліанський календар;

*Українська православна церква Київський патріархат (відновлена 20 червня 2019 р.);

*Вікаріат УПЦ КП в США і Канаді;

*частина парафій ПЦУ;

*частина парафій Мукачівської греко-католицької єпархії (церкви);

 *Українська православна церква;

*Український греко-католицький вікаріат у Румунії;

*частина українців греко-католиків (старокалендарників) яких позбавили можливості святкувати Різдво в храмах (цілковитий перехід УГКЦ на новоюліанський в Україні і григоріанський в діаспорі (крім країн Центральної Азії);

*Українська автокефальна православна церква в діаспорі (православна митрополія Вселенського патріархату Константинополя);

*Українська православна церква США (УПЦ США; православна митрополія Вселенського патріархату Константинополя);

*Православний український вікаріат у Румунії (Румунська православна церква). Станом на 2009 рік вікаріат налічував 32 парафії та 3 монастирі, чисельність вірян близько 52 тис.;

*Чорногорська православна церква;

*окремі єпархії Румунської православної церкви (Бессарабська митрополія);  

*частина парафій Православної церкви Чеських земель і Словаччини;

*деякі православні монастирі та парафії в країнах Європи та Америки;  

*три східно-католицьких церкви (з 23 церков): Еритрейська католицька церква (168 тис. вірян; використовує Ефіопський календар, який ідентичний Юліанському календарю), Ефіопська католицька церква (71 тис. вірян; використовує Ефіопський календар, який ідентичний Юліанському календарю), Російська греко-католицька церква. Східні католицькі церкви — це двадцять три східно-християнські sui iuris (автономні) окремі церкви Католицької церкви, у повному спілкуванні з Папою Римським. Попри те, що вони відрізняються від Латинської церкви, усі вони у повному євхаристійному спілкуванні з нею та між собою;

*три з шести Орієнтальних православних церков: Коптська православна церква Александрії (приблизно 10 мільйонів вірян у всьому світі; використовує Копський календар, який ідентичний Юліанському календарю), Еритрейська православна церква Тевахедо (понад 3 млн. вірян; використовує Ефіопський календар, який ідентичний Юліанському календарю), Ефіопська православна церква Тевахедо (36 млн. вірян; використовує Ефіопський календар, який ідентичний Юліанському календарю);

*Єрусалимський вірменський патріархат (Єрусалимський вірменський патріархат використовує Юліанський календар, тоді як решта Вірменської апостольської церкви григоріанський календар. Обидві відзначають Різдво Христове як частину свята Богоявлення за своїм календарем. Вірменська апостольська церква святкує Різдво Христове — 6 січня в один день з Хрещенням Господнім, а через те, що Єрусалимський вірменський патріархат використовує юліанський, а не григоріанський календар, то їхнє Різдво Христове й Хрещення Господнє припадає на 19 січня;

СТАРОСТИЛЬНІ церкви:

*Православна старостильна церква Румунії використовує в богослужінні Юліанський календар. Число парафіян оцінюється в 2-3 мільйони осіб. Церква налічує 130 парафіяльних храмів, в яких служать 160 священників, 16 єпископів і 26 дияконів. У 6 чоловічих монастирях мешкають 290 ченців, а в 7 жіночих монастирях — 510 черниць. Слетіоарський монастир є духовним та адміністративним центром церкви. 

*Православні старостильні церкви Греції — група церков, що не мають постійного спілкування зі світовим Православ'ям, які не визнали впровадження в березні 1924 року «виправленого» (новоюліанського) календаря. Налічується понад 800 000 вірян. 

Церква істинно-православних християн Греції (Синод Хризостому) (утворена 1960 р.; найчисленніша за кількістю своїх членів старостильна церква у Греції);

*Болгарська православна старостильна церква (болгарські старостильники відокремилися від визнаної Болгарської православної церкви у 1990 році у зв'язку з невдоволенням серед консервативної частини населення Болгарії запровадженням у 1968 році у Болгарській церкві новоюліанського календаря. Вірян понад 70 000, 18 храмів та 4 каплиці, 2 єпископи, 20 священників);

*Сербська істинно-православна церква (виникла на території Сербії в 1995 році і пов'язана з діяльністю афонських ченців сербського походження — ченця Данила (Мирковича), схимонаха Серафима (Мільковича) та Акакія (Станковича), які влилися в рух старостильників, приєднавшись до афонського монастиря Есфігмен).

За національним складом вірян, які використовують Юліанський календар, більшість становлять слов'янські народи та народи Кавказу. Станом на 2025 рік цього календаря в літургійному житті дотримуються:

Українці - близько 15-20 млн.

Ефіопи - близько 37 млн.

Серби - близько 12-13 млн .

Копти - близько 10 млн .

Білоруси - близько 8 млн .

Грузини - близько 4-5 млн.

Еритрейці - близько 3, 5 млн.

Румуни - близько 3 млн.

Молдавани - близько 3 млн.

Македонці - близько 2 млн.

Греки - близько 1 млн.

Араби — близько 300-400 тисяч.

Чорногорці - близько 350 тисяч.

Поляки - близько 350 тисяч.

Осетини - близько 300 тисяч.

Гагагузи - близько 200 тисяч.

Абхази - близько 150 тисяч.

Болгари - близько 150 тисяч.

Вірмени - близько 30 тисяч.

Росіяни (москалі) - близько 130 млн та ін.

Загальна кількість вірян — близько 235 млн.

ЮЛІАНСЬКИЙ КАЛЕНДАР

Церква – це містичне Тіло Христа. «Бо де двоє або троє зібрані в Моє ім'я, там Я серед них», — сказав Господь (Мт 18, 20). Вона складається з Ісуса, Богородиці, Апостолів, святих і сотні мільйонів (може мільярдів) інших живих і усопших людей. Так ось, за Юліанським календарем жив Ісус (бо цей календар впроваджений за 45 років до Його народження), Богородиця, Апостоли, святі Отці Церкви, св. Володимир, Тарас Шевченко, козаки, Іван Франко, Михайло Грушевський, УПА, Степан Бандера і всі інші сотні мільйонів українських християн.

Юліанський календар виник перед Боговтіленням. За 45 років до Боговтілення, за ледь не півтори тисячі років до появи того прища на тілі Землі, що стало Московією, а пізніше Росією.

Богослужіння в абсолютно особливі доби у році, на яких стоїть Юліанський, стримували і стримують диявольські сили. Та давали світові духовний кисень з озоном, зміцнюючи, даючи наснагу, підживлюючи батарейки та оздоровлюючи навіть тих, хто до церкви не ходив. Так незбагненно це працює.

У 325 році Юліанський календар ПЕРШИМ НІКЕЙСЬКИМ СОБОРОМ, де засідали СВЯТИЙ МИКОЛАЙ, СВЯТИЙ СПИРИДОН, ВАСИЛІЙ ТА АФАНАСІЙ ВЕЛИКІ й численні інші святі, затверджено як ОБОВ'ЯЗКОВИЙ ДЛЯ ХРИСТИЯНСЬКИХ КРАЇН.

Святі Дні в календарі то не кубик-рубик, яким можна крутити. Це фундамент будинку в якому живемо. Без фундаменту просто завалимось.

Потім Юліанський календар наповнився СВЯТИМИ торжествами. Особливі дні стали Богослужбовими. Бо СВЯТИМ поступово відкрилася їхня непересічність. Що дають людям Богослужіння в ці дні такого, що не дають дні звичайні, на які зараз так намагаються антихристські сили попхати українців.

У 988 році Юліанський календар прийшов в Київ разом із прийняттям православної віри та охрещенням наших предків, ані Москвою, ні Росією ще не штиняє. Немає їх, не існує в природі. Вони потім вкрали календар разом з Церквою в України. Але нав'язати його НЕ МОГЛИ!!!

Благодать Божа, що виробляється на Богослужіннях у особливі дні, на яких стоїть Юліанський календар, стримувала антихристську силу, яка зараз розгулялася у ядерно-вірусно-роботно-україногеноцидному шалі й намагається знищити людство й Планету загалом.

Тому, оббріхувачі Юліанського календаря, воюючии з 7 січня, ви підіграли антихристським силам. Хто намірено, хтось бездумно, хтось волів так вчинити, а хтось проти волі. Шансів на порятунок в українців та людства взагалі небагато. Ситуація ж зі швидкістю розігнаного потяга наближається до точки неповернення.

Священники - це ті, хто завинили в цій історії ще більше архієреїв. Бо ближчі до людей. І ті, хто брехали про Юліанський, скористалися довірою. Посприяли перетворенню людей на бездумне стадо, котре саме вже не знає, що сповідує.

Господь завжди дає право обирати. Ми вільні у своїх діях. Та незнання закону не звільняє від відповідальності. Ми як на рентгені, нас видно кожного. І не те як ми одягнені, а чим наповнені.

Без чіткого опертя, на ногах не встоїш. І вміст швидко вивітрюється, якщо нами постійно теліпає (за матеріалами FB; Катерина Когут, Аня Венжівська).

Хоча Юліанський календар і було введено за часів доброї пам’яті Гая Юлія Цезаря, але він базувався на значно давніших астрономічних та сакральних знаннях. Юліанський календар відображає у собі гармонію космосу через поєднання космічних орієнтирів.

За відправну точку юліанського календаря було визначення року в 365 діб і 6 годин, де взята середня величина між сонячним (тропічним) і зоряним (сидерическим) роками. Ця величина була філософськи осмислена і свідомо змінена (на 1 хвилину), для того, щоб в календарі було відбито повторення фаз місяця — 19-ти річний метонів цикл, — а також збіг днів тижня з числами місяця в 28-річному періоді.

Юліанський календар містить в собі зоряний, сонячний і місячний орієнтири. Його головне досягнення, яке можна назвати наукової геніальністю, це сувора циклічність, яка, не перериваючись, приходить в нескінченність. Звернем увагу, що це чудово поєднується з християнським баченням Священного часу: з одного боку такі визначальні події як Різдво та Воскресіння відбувались одноразово, з іншого боку — космос функціонує циклічно, з третього — час є нічим іншим як інобуттям Вічності.

Отже, юліанський календар має величезне філософське та символічне значення. Варто відзначити, що мова йде не про простий символізм, а про сакральний. Тобто про певне відображення надприродної реальності в природному матеріальному світі, на кшталт ікони (за матеріалами FB; Едуард Юрченко).

Іван Франко про Юліанський календар (1890 р.):

«Сього однако ж католикам було не досить, і вони за приводом єзуїтів почали йти до того, аби всіх русинів відвернути від православ'я, а підвернути під папу. Насамперед ударили вони на руський, а властиво староримський (юліанський) календар, якого держалася православна церков, і почали силувати русинів, аби прийняли новий, григоріанський. Із-за того календарного роздору прийшло у Львові на саме різдво 1578 р. великого розруху, коли бурмистр і брат латинського єпископа Суліковського силою позамикали руські церкви. Але русини сим разом не далися, церкви повідбивали і удалися зі скаргою до короля Степана Баторія, який окремим декретом наказав полякам, аби на новий календар не силувати нікого» (Іван Франко. Дві унії. Літературно-критичні праці (1890 – 1892) Том 28.).

Духовні провідники українського народу Андрей Шептицький, Іван Огієнко та Йосиф Сліпий - були за ЮЛІАНСЬКИЙ календар.

Прямі цитати Митрополита Андрея Шептицького про Юліанський календар (за матеріалами о. Ярослава Гонтара; жовтень 2025 р.).

«МИ ЗБЕРІГАЄМО СТАРИЙ СТИЛЬ, БО В НЬОМУ НАША ДУХОВНА ТРАДИЦІЯ, І ЗМІНА ЙОГО ОСЛАБИЛА Б ЄДНІСТЬ І ВІРУ НАРОДУ».

Цитата дійсно походить з колекції листів Митрополита Андрея Шептицького за 1920–1930-ті роки, що зберігаються в архіві Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ). Ця фраза відображає його позицію щодо збереження Юліанського календаря як елемента духовної та національної ідентичності УГКЦ. Матеріали стосуються переважно 1910-х – 1920-х років, коли Андоей Шептицький активно протидіяв спробам запровадження григоріанського календаря в УГКЦ, вважаючи це загрозою для єдності церкви та народу.

1. З пастирського листа 1917 року (про скасування календарної реформи в Станіславівській єпархії).

У червні 1917 року, після повернення з московитського полону, Андрей Шептицький видав пастирське послання, в якому наказав повернутися до Юліанського календаря, щоб протидіяти православній агітації та зберегти церковну єдність. Пряма цитата з листа (опублікована в газеті «Діло» від 6 червня 1917 р.):

«Ми, Андрей, милістю Божою Митрополит Галицький, наказуємо всім священикам Станіславівської єпархії повернутися до старого стилю в усіх церковних святах і обрядах, бо нова реформа календаря, запроваджена в часи окупації, була тимчасовою і шкодила нашій єдності з іншими східними церквами».

Контекст: Цей лист був реакцією на «календарний експеримент» 1916 року в Станіславівській єпархії, коли тимчасово запровадили григоріанський календар. Митрополит А. Шептицький скасував реформу, наголошуючи на духовній традиції та єдності.

2. З листа до єпископів УГКЦ (1924 рік, про єдність і традицію).

У листі до єпископів, датованому 1924 роком (з колекції «Листи Митрополита Андрея Шептицького», опублікованій у 2005 р. як частина архіву Національного музею у Львові), Андрей Шептицький пише про календар як символ духовної спадщини:

«Зміна старого стилю не лише розколола б нашу Церкву від східних братів, але й послабила б віру нашого народу, бо в Юліанському календарі – НАША ДАВНЯ ТРАДИЦІЯ, ЩО ЄДНАЄ НАС З АПОСТОЛЬСЬКИМИ ЧАСАМИ».

Контекст: Лист адресований у контексті дискусій про можливу календарну реформу в Польщі 1920-х. Андрей Шептицький аргументує збереженням «старого стилю» для уникнення розколу. Джерело: «Листи Митрополита Андрея Шептицького до Іларіона Свєнціцького" (упоряд. Соломія Дяків, 2005), с. 145–147, доступно в бібліотеках УКУ.

3. Фрагмент з пастирського послання «Про церковну єдність» (1929 рік).

У посланні 1929 року, виданому до ювілею Флорентійської унії, Шептицький торкається теми календаря як частини східної традиції:

«Наша Церква зберігає старий стиль не з прив'язаності до минулого, але тому, що в ньому – наша духовна сила; зміна його розмила б нашу ідентичність і послабила б зв'язок з народом, який бачить у ньому знак своєї віри».

Контекст: Послання присвячене єдності східних церков, де Андрей Шептицький протиставляє «старий стиль» латинським впливам. Джерело: «Пастирські послання Митрополита Андрея Шептицького» (збірка 2010 р., том 3, с. 210), опубліковано Постуляційним центром УГКЦ.

Додаткові зауваження.

Історичний контекст: Митрополит Андрей Шептицький неодноразово наголошував, що «старий стиль» – це не просто календар, а символ опору асиміляції та засіб збереження національної та релігійної єдності УГКЦ. У 1916–1918 рр. під час війни Станіслався єпархія УГКЦ тимчасово перейшла на григоріанський календар, але Митрополит А. Шептицький скасував це в 1917–1918 рр., повернувши Юліанський календар. Це рішення врятувало церкву від православної агітації.

Патріарх УГКЦ Йосип Сліпий.

З КНИГИ о. Петра Біланюка «Божа істина, краса і любов. Проповіді, доповіді і розвідки. Дрогобич. Відродження. 1995 р. 378 с.»:

«Нашим символом і знаменним прикладом нехай буде наш Блаженніший Верховний Архиєпископ і Кардинал Йосиф Сліпий, що єдиний з усіх українців у Римі живе за старим юліянським календарем і, як хто прийде колядувати чи бажати йому за новим григоріянським календарем, він просить прийти і зробити це за два тижні».

Іван Огієнко (Предстоятель Української православної церкви Канади (УПЦК).

«НА СВІТАНКУ БОРОТЬБИ ПРОТИ НОВОГО СТИЛЮ». Уперше ця стаття видрукувана була в «Духовній Бесіді», 1924 р. Ч. 4. Тоді якраз, за розпорядженням митрополита Діонисія, в Польщі введено новий стиль, якого вірні не приймали, і в церкві постав неспокій.

Іван Огієнко: «Занадто дорогою ціною виборов собі український народ право на споконвічний стиль свій, щоб легко та скоро забути про його... Григоріанському календареві відразу надали релігійного забарвлення; правда, має він багато й наукових хиб, так що славний американський астроном Ньюкомб радив вертатися-таки до Юліанського календаря. Звичайно вказують, що за 10000 років при Юліанськім календарі Різдво припаде на весну, а Великдень — на літо; але на це резонно відповідають: чи помітить хто таку зміну, і чи за 10000 років люди пам'ятатимуть, що колись вони святкували Різдво зимою? Ось оці події, що відбулися на світанку заведення нового стилю, я й хотів пригадати тепер, коли розпочиналася була знову ця така стара наша боротьба. Історія мусить-таки бути нам учителькою життя — нехай же навчать нас хоч чогось усі ті події, про які я тут розповів. Довгий та тернистий шлях, по якому йшов та йде наш український народ, дуже дорогою ціною виборює він собі право на окреме життя, на свою віру, на свої звичаї; але що раз він собі виборов, тим вже легко не поступається».

Костянтин Великий з ієрархами, учасниками І Вселенського Собору

Як українські воїни відсвяткували Різдво 7 СІЧНЯ 1920 р. в Зимовому поході

 

За: Михайло Омелянович-Павленко «Спогади командарма (1917-1920)».

Захопивши 5 січня Уманський район, армія наша здобула нарешті спокій, (можливість зустріти свято Різдва Христового і час для переведення своєї організаційної праці.

В самому місті Умані уповноважений від Уряду, політичний референт п. Чубук, відновив демократичну владу; зорганізував місцеву охорону, а місцеві торговельні та добродійні організації запросив стати в допомозі армії з матеріяльного боку.

Командування призначило полковника Ольшевського на уряд начальника залоги м. Умані й повіту, а на повітового комісара п. Дерещука. Вони жваво почали свою працю по організації Уманщини.

Редакція газети "Україна", що з початку походу перебувала при Київській дивізії, випустила декілька нових чисел своєї газети з матеріялом інформаційно-агітаційного характеру; там були надруковані: оповідання з останніх подій коло Любара, про Волохів виступ, історичний крок Уряду й Армії, наказ про призначення нового Командування, досить цікава телеграфічна розмова начальника штабу загону полковника Литвиненка з начальником оперативного відділу Одеської групи Добровольчої армії (Одеса) і т.і. Цим, без сумніву, редакція "України" зробила важне діло, бо сливе місяць Уманщина була цілковито відірвана від Українського Уряду та жила тільки чутками з добровольчих джерел, а що то були за звістки — догадатися не важко. В той час отаман Тютюнник друкував відозви до селянства. Вони були дуже влучні й фактично відіграли ролю директиви для всіх повстанських організацій та обєднували всю їхню діяльність; з мого наказу відозви ці поширювали й інші дивізії.

У наслідок зазначеної жвавої праці армія наша придбала перших охочих партизанів; загалом, усе утворювало добру атмосферу, і багатьом здавалося, що з Уманщини розпічнеться знову державно-організаційна праця на всю Україну.

Свят-вечір у 1919 р. Штабові Армії довелося провести в с. Роговому, що не належить до пишних сіл України, де посеред струнких рядків біленьких хаток можна було б бачити хати заможніх, під залізними дахами, а громадські будинки: церква, школа, дім пан-отця, управа, — побудовані на міський зразок. Рогове належало до типу сіл, що повстали шляхом виселення бідноти за межі великих сіл, — у даному разі міст. Перегонівки; в присілку хатки повитягувалися без особливої системи вздовж глибокого яру й у більшості скромненько притулилися до північного його боку, неначе шукаючи в нього захисту від непогоди.

В село вступили ми під самий вечір, коли вже в поодиноких вікнах в очерет закутаних хатинок де-не-де стало виблискувати світло. Квартирієр, що наблизився до колони, одрапортував, що мені, полковникові Долудові й старшинам ближчого штабу, за принятим звичаєм, помешкання відведено в хаті пан-отця. Проте по непевному тону старшини було видно, що він сам із того не задоволений і, немов виправдуючися, додав далі: "дуже тут бідно, пане Отамане! от у Запорожців, у Перегонівці, добре: цукроварня та ще й із ґуральнею".

Обдивляюся обличчя конвойців і бачу на них тінь смутку.

Проїхали ще трохи й зупинилися біля звичайної селянської хатини, хіба трохи більшої від інших.

— "Добро пожалувати! Будьте добрими гостями", — зустрічає нас привітно роговецький пан-отець. — Як бачите, хата в мене не красна, проте відпочити можна з дороги". В простому сірому підряснику пан-отець говорив мішаним жаргоном, так характерним для простого люду, ним він хотів надати своїй мові певну ознаку інтелігентности. Отець Павло, коли не помиляюся, так його звали, був одним із здобутків революції села Рогового. Старого пан-отця Роговичани за широкі апетити не любили і, як тільки вибухла революція, він поспішив сам залишити свою парафію, а натомість сходом обібрано на настоятеля — місцевого дяка, людину, хоч і просту та мало освічену, але смирну, добродійну й далеку від хабарницьких нахилів своєго попередника.

Розвага нашого мандрівного життя в походах — самовар — був уже на столі й надавав цілому омеблюванню пан-отцевої світлиці теплу привабливість.

На запросини пан-отця ми засідаємо за стіл і ласо п'ємо гарячий напій із, так пам'ятним усім учасникам походу, поминальним калачем, запас якого в кожного пан-отця не вичерпаний. Вже шоста година. Отець Павло похапцем знайомив нас із своїми місцевими новинами; він поспішав, бо час був уже й до вечірні. Трохи осторонь полковник Долуд розмовляв зі старостою в справах постою Штабу; ординарці й джури снували з двору до хати й ізнов назад — ладнаються для довшого постою, бо вже всі знають, що Команда Армії заповіла тридобовий відпочинок. Бесіду перервав церковний староста, що прийшов до пан-отця по ключі. Старшини й козаки наші не забували церкви, а особливо на великі свята; перший дзвін, що в цей вечір усіх надто вразив і здався близьким і рідним, пролунав по Роговому. Всі поспішали до церкви. На обличчі моєго джури, дуже чесного й порядного галицького стрільця, і ординарця з конвою бачу занепокоєння. Питаю: "Чого вам хлопці?" — "Та ми, пане Отамане, ми питаємося, чи не підете й Ви до церкви?"…

Коли всі пішли до церкви, я з полковником Долудом сідаю за черговий наказ, що сьогодня повинен віднести козацтву моє поздоровлення зі Святом. У такі дні в добрій військовій частині завжди виявляється відчуття особливої внутрішньої єдности; обидві сторони — начальники й підлеглі, — забувають все лихо, всі чергові неприємності, буденні дрібні непорозуміння й тільки залишають у душі найкращі почуття, підкреслюють їх, їм віддають належне. В цей великий вечір, у таких виключних обставинах бойово-похідного життя, хотілося хоч у коротких висловах чергового наказу промовити до війська святочним привітом і висловити йому всю ту повагу, що Вища Команда мала до нього за його лицарські чини й героїчне поступування.

Як завжди, па перешкоді мені став брак ґрунтовного знання мови; полковник Долуд у цьому відношенню був сильніший за мене. Тому я лишав йому в цій справі вибір своєрідних форм і виразів. До вечірні ми трохи спізнилися; народ великим натовпом оточував невеличку, недавно поновлену церкву; середина її на цей раз мала вигляд незвичайний — поміж селян було рясно вкраплене наше старшинство й козацтво; на хорах пізнаю старшин і козаків конвою. Хто міг би сказати, що це було в грудні 1919 р. на Великій Україні, на Київщині, коли вона була охоплена вся полумям революційної боротьби?

Вертаюся. Хату, приготовану до вечері, не можна було пізнати. Полковник Ткачук зробив усе, що було в його силах, аби виконати обрядову частину Свят-вечера, коли по нашому прекрасному звичаю збираються всі докупи, без різниці станів.

Це дуже добре вражає й так допомагає старшому начальникові надати святочній вечері цілком семейний характер. Традиційна святочна тиша; думки кожного скеровані до своєї хати, родинних обставин.

Під час вечері надійшли поздоровлення від дивізій: отамана Тютюнника, отамана Загродського, а від імени Запорожців вітали команду зі святом полковники Дубовий, Алмазів і бажали кращих днів Україні й нам.

Пізніш доповіли про прибуття хору під проводом місцевого вчителя — студента політехніки.

Різдвяний гімн "Христос рождається" змінив національний "Ще не вмерла Україна і слава, і воля", відспіваний усіма присутніми. Далі промовив студент-дириґент хору. Не пригадую собі слів, що тоді я промовив, проте певно пам'ятаю, що було висловлено думки й почуття, найдорожчі для тих, хто вже знайшов свою батьківщину, для яких назва "малорос" стала ганьбою.

На Уманщині, а також на Поділлю й Херсонщині, де в ту зиму перебувала наша збройна сила — Армія УНР і Галицька армія, — під Свят-вечір було напевно чимало хатинок, де вояцтво й селянство рідними співами славили народження Предвічного й злучали з цим свої надії на прийдешнє світле для України народження — на незалежне життя.

Хор відспівував колядки, а думки мої перенеслися на рік назад. Пригадалося Різдво в Галичині, в м. Бібрці. Тоді картина була інша, — кожна з воюючих сторін очікувала, щоб скористати зі святочного настрою ворога й зробити буцім несподіваний напад. У той Свят-вечір галицькі стрільці в передових шанцях особливо пильно та напружено вдивлялися в темряву ночі…

Тільки в глибших районах старшини й стрілецтво мали час на взаємний святочний привіт.

Стрільці "Начальної" запросили мене до себе; старший стрілець промовив, хоч і не багато, проте чуло, красиво, вдумливо, за те, що в цю хвилю вони, стрільці, особливо відчувають той обов'язок, покладений на них Батьківщиною, і що вони розуміють, що не одним днем рішатиметься наша справа — проте перший крок вже зроблений — і воля єдина, і віра незломна в національну міць мають завершити наше діло добрим кінцем.

Довго ще співав хор; потроху в хату надійшли й козаки, а кому не вистарчило місця в хаті, той притулявся знадвору до вікон.

Так хотілося в ту мить сказати нашим ворогам словами Тараса Шевченка — "Схаменіться! Будьте люди, Бо лихо вам буде!"

Цей вечір ніколи не зникне в мене з пам'яті. Він яскравіше від усіх історичних розвідок сказав мені, що правда велика закладена в наше діло, й не немічними людськими зусиллями поборювати його й зневажати.(ФБ Визвольні змагання)

Кіннота Армії УНР в Зимовому поході в грудні 1919 р. Малюнок артиста-маляра Т. Грінченка, учасника походу, лицаря Залізного Хреста.

7 січня - РІЗДВО. 1926 р. Календар “Канадійського Українця”.

 

 Українські (руські) церкви в Речі Посполиті  та Австро-Угорщині користувалися завжди старим стилем, тобто Юліанським календарем, адже стояло питання збереження етнічної самоідентифікації українців, їх розрізнення із поляками-римокатоликами, через полонізацію метою якої була культурна асиміляція.

    У XX і ХХI ст. день Різдва 25 грудня за Юліанським календарем припадав і припадає за світським (григоріанським) на 7 січня, у XIX ст. - на 6 січня, у XVIII  - на 5 січня,  у XVII  та XVI ст.ст. - на 4 січня. Тобто, і православні українці, і греко-католики відзначали Різдво на 10-13 днів пізніше за римо-католиків та протестантів. Це було і за поляків, і за австрійців, і в УПА, і в підпіллі за СРСР.

    Що цікаво то майже в кожної релігії є свій календар і практично всюди він відрізняється від світського державного. Календарів дуже багато насправді й новоюліанський і григоріанський не самі точні з погляду науки. Найцікавіший факт, це те, що в Індії є один світський календар, але через те, що там багато гілок індуїзму, в різних регіонах різні групи використовують власні календарі, які використовували попередні покоління. 

Бог поза часом, але в книзі Левіт, глава 23, Бог дає Мойсеєві настанови стосовно свят. Далі в книзі пророка Єзекіїля глава 44 вірш 24. Далі книга пророка Даниїла глава 7 вірш 25. Ці вірші стосуються свят, уважно перечитаймо і їх. З Біблії зрозуміло, що є Божі свята, а є людські. І мабуть, не варто так легко ними двигати.

      Отже, Українські церкви у 20 і 21 ст. святкували Різдво до "реформи" завжди 7 січня. За цією датою Різдво святкували в Організації Українських Націоналістів та в Українській Повстанській Армії. Чи в когось повернеться язик назвати ці організації прислужниками московської церкви? Степан Бандера - син греко-католицького священника, і Різдво, як і оунівці та упівці, відзначав 7 січня.

   Зараз ламається увесь стрій національної сутності Українського Народу, нівелюється сама природа української душі. Нас перетворюють на безлике «воно», яким легко управляти й заганяти в стійло. Але сила духу народу нездоланна! Ніякі глобалістські виверти, тим паче модницькі віяння, його не здолають. Якщо не змогли цього добитися впродовж тисячоліття, то не досягнуть і нині.

Українські січові стрільці (1914-1918 рр.) завжди святкували Різдво 7 січня (документи)

Українські січові стрільці (1914-1918 рр.), які вели кровопролитні бої з москалями,  завжди святкували Різдво 7 січня

1914, 6 серпня у Львові було створено легіон Українських січових стрільців, який став першим українським національним бойовим підрозділом після битви під Полтавою в червні 1709 р.

Легіон Українських Січових Стрільців (ЛУСС) – українська військова частина у складі австрійської армії, що діяла на російському фронті 1914-18 рр.

До появи Українських січових стрільців спричинила Перша світова війна. Уже в перший її день, 1 серпня 1914 р. лідери трьох найбільших галицьких партій утворили Головну Українську Раду, яка, зокрема, поставила перед австрійським командуванням питання про організацію в австрійській армії окремого українського формування, що мало стати зародком української національної армії.

6 серпня 1914 р. у львівській газеті «Діло» з'явилося звернення Головної Української Ради «до всього українського народу», в якому закликали добровольців записуватися Українські Січові стрільці (УСС). На заклик Головної Української Ради відгукнулося 28 000 добровольців, але австрійський уряд, не впевнений у лояльності українських частин, дав дозвіл лише на 2,5 тисячі. Ядро легіону становили члени довоєнного січового, сокольського і пластового руху.

Наприкінці вересня 1915 р. стрілецькі сотні вступили в перші бої з російськими козацькими частинами в районі Верецького і Ужоцького перевалів. У жовтні 1915 р. січовики у складі 55-ї австрійської дивізії перейшли у контрнаступ, подолали перевали і відбили противника Борислав, Дрогобич і Стрий. Тільки коли російське командарм генерал О. Брусилов перекинув з-під Перемишля резерви, йому вдалося відновити становище. ЛУСС відійшов до Карпат. На початку березня 1915 р. січові стрільці зайняли позиції на схилах Маківки.

Після захоплення восени 1914 р. Галичини, російська армія генерала М. Іванова розгорнула наступ через Карпати з метою прорватись в Угорщину. Штурм російськими підрозділами позицій ЛУСС розпочався в ніч з 28 на 29.4. Протягом 29.4. – 2.5. тривали запеклі бої, внаслідок яких російські війська були відкинуті за р. Головчанку. Найбільшої напруги бої досягли 1-2.5. 1915 р.

На Маківці загинули 42 січовики, 72 зазнали поранень, 35 потрапило до полону. Наприкінці серпня 1915 р. галицькі курені знову втягнулися в запеклі бої в подільських степах між Серетом і Стрипою. 2.11. зусиллями стрілецьких куренів було ліквідовано прорив росіян на Бережани. В околицях міста, на схилах Лисоні щойно реорганізований полк УСС (командант генерал Г. Коссак) втратив убитими, полоненими й пораненими понад 1000 старшин і стрільців.

Зиму 1915-16 рр. полк УСС перебував у тилу, займаючись військовою підготовкою і культурно-освітньої роботою. Навесні 1916 р. до полку долинула трагічна вість про смерть І. Франка, який останні місяці свого життя провів у львівському "Приюті для хворих і виздоровців УСС". Його сини Петро і Тарас служили в легіоні. На похорон славетного письменника 31.5. прибула з фронту велика стрілецька делегація на чолі з генералом Г. Коссаком. Січовики виносили домовину і супроводжували її катафалк до Личаківського цвинтаря, де на могилі поклали вінок з написом: "Великому каменяреві. Ми ломимо скалу".

У ході Брусиловського прориву влітку 1916 р. цісарське командування знову прикрило січовими стрільцями найважливіший відтинок фронту – шлях із Підгаєць на Бережани. На Лисоні полк УСС втратив 150 чоловік убитими і декілька сотен стрільців потрапили у російський полон, у табори Симбірська і Царицина.

У лютому 1918 р. легіон УСС, який лишався у складі австрійської окупаційної армії, вирушив у похід на Україну. Стрільці розташувалися на Херсонщині і були приписані до групи архікнязя Вільгельма Габсбурґа (полковника Василя Вишиваного). Пізніше «усусуси» були переведені на Буковину,  брали участь у боях із поляками за Львів, але вже не могли вплинути на ситуацію.

 

Як латинізували й латинізують українців греко-католиків

У Руській Унійній Церкві вже в XVIII ст. почав прискорюватися процес латинізації й полонізації, особливо після Замойського синоду (1720). Проявом цього були зміни церковного устрою, звичаїв, обрядів, обладнання храмів, у результаті чого деякі уніатські церкви майже не відрізнялися від костелів.

Руська Унійна Церква (згодом УГКЦ) у 1720 —1836 рр. — це була майже повністю спольщена церква. Проповіді в церкві велися тільки польською мовою, літургія — церковнослов'янською, метричні книги - латиною, дуже рідко церковнослов'янською.

Більшість уніатських священників і в побуті розмовляли польською, й нерідко себе ототожнювали з польською національною ідеєю.

Мовою викладання у Львівській і Холмській уніатських семінаріях була латина, якою, зокрема, були написані всі підручники. На побутовому ж рівні її учні користувалися переважно польською.

Возз'єднання з Римом 1596 р. було вимушеним кроком, а не з "доброго" життя. УКРАЇНСЬКА Церква пішла на такий крок, щоб зберегтися від "дикої" експансії Ватикану і шовіністичної політики Речі Посполитої, щоб зберегти наш УКРАЇНСЬКИЙ народ від олатинення й асиміляції. Ватикан протягом 1700-1900-х років все одно намагався УКРАЇНЦІВ олатинити, нав'язуючи Руській Унійній Церкві свої догми, які чужі нашому народу. І лише завдяки ПРОВОДИРЯМ УКРАЇНСЬКОГО народу та УГКЦ Митрополиту Андрею Шептицькому (1865–1944), Патріарху Йосифу Сліпому (1892–1984) та Патріарху Любомиру Гузару (1933–2017) УГКЦ збереглася і не піддалася олатиненню!!!

 На жаль значна частина єпископату і священства це, мабуть, забула!

 Латинізація - впровадження латинських елементів у богослужебні обряди, церковне законодавство та в саму ментальність вірних, зокрема єрархії й духовенства, будь-якої Східної Церкви. У цьому знаменні термін «латинізація» має негативний відтінок, бо означає засвоєння чогось чужого, супротивного духові Східної Церкви. Позаяк найпершою українською умовою укладання Берестейської унії 1596 р. було залишення на розсуд українців їх обрядових особливостей, а саме вони помітно змінювалися в уніатській Церкві в напрямку західнохристиянському, «латинщилися».

 Календарне питання увійшло в коло основних проблем процесу укладення Берестейської унії. Після того як єпископи Іпатій Потій та Кирило Терлецький звернулися до папи Климента VIII з проханням про об’єднання Церков, перед ними було поставлено умову, щоб уніати прийняли н. ст. до церковного вжитку. Руські ієрархи спершу погодились з цією вимогою. 1596 року вони надрукували у Ватиканській друкарні працю рідною мовою, де існуючу Пасхалію* і відповідний порядок свят Православної церкви було пристосовано до григоріанського календаря. Однак масовий опір упровадженню н. ст. унеможливив реалізацію цього проекту: в інструкціях, привезених представниками православної шляхти та міщанських громад на помісний синод, що відбувся у Бересті 6-9 жовтня 1596 р., знаходимо однозначне: „Не приймаємо нового календаря” [Олег Павлишин. З історії впровадження григоріанського календаря в церковне життя українців. 2012].

 Погодившись узяти уніатів у своє підпорядкування, Апостольська столиця врешті визнала головним саме дотримання догматичних постулатів, тому не наполягала категорично на відміні східного обряду чи церковних постанов. Непорушність обрядової та церемоніальної специфіки уніатів офіційно підтвердили папа Климент VІІІ (24 лютого 1596 р.) та папа Павло V (20 грудня 1615 р.). Таким чином Греко-католицькій церкві вдалося зберегти ст. ст. і відповідне чергування свят. Утім, календарний конфлікт мав для русинів-українців і негативні результати. Яків Головацький стверджував, що неодностайне ставлення до календарної проблеми під час прийняття унії спричинило полонізацію частини руської шляхти [Олег Павлишин. З історії впровадження григоріанського календаря в церковне життя українців. 2012].

 1598 р. у Луцьку декілька руських князів та шляхтичів, серед них Станіслав Радзивілл та Юрій Чорторийський, підписали заяву про прийняття унії та григоріанського календаря. Заява про перехід на н. ст. посполитих і шляхти Волинського воєводства, які прийняли унію, була передана 1603 р. у Любліні королю Сиґізмунду ІІІ та сенатові. Після того як уніатам було офіційно дозволено вживати юліанський календар, ті, що підписали заяву про прийняття н. ст. і святкували за григоріанським календарем, уважалися вже католиками й у другому поколінні цілковито сполонізувалися [Г[оловац]кій Я. Попытки и старанія римской куріи ввести грегоріанскій календарь у славянъ православныхъ и уніатовъ // Журналъ министерства народнаго просвhщенія. 1877. Сентябрь. Ч. CXCIII. № 9. С. 8, 11)].

 ЗАМОЙСЬКИЙ СИНОД 1720 р. Був другим після Кобринського (1626) загально-церковним синодом в історії УГКЦ. Було складено і підписано «Сповідання віри», де містилося принципово важливе для католицизму доповнення про сходження Святого Духа не тільки від Бога-Отця, а й від Бога-Сина. Це доповнення мусили визнавати всі кандидати на висвячення (диякони, священики, єпископи), а також ті, хто мав прийняти чернечий постриг. Рішення собору поглибило обрядові та організаційні розходження між православними та греко-католиками й зблизило останніх з католиками. Водночас греко-католицькому духовенству заборонялося причащатися, молитися в православних церквах, навіть спілкуватися з православним духовенством. Усупереч попереднім гарантіям римської курії греко-католицькому духовенству наказувалося вилучити всі тодішні богослужбові книги та замінити їх новими, допущеними ватиканською цензурою, також було санкціоновано обрядові зміни. Запроваджувалися деякі римо-католицькі свята. Латинізація греко-католиків викликала певний спротив, особливо в середовищі львівських братчиків, однак він не набув значних масштабів. Після офіційного затвердження постанов Замойського собору римською курією і їх першої публікації в латиномовному оригіналі (1724) вони стали основоположними для УГКЦ.

ЛАТИНСЬКІ ОБРЯДИ в УГКЦ (після 1720 р.):

* усунення іконостасів;

* впроваджування органів;

* у храмах появилися скульптури Ісуса і Богородиці;

* почали приступали до Св. Причастя навколішки;

* перестали вживати в часі Святої Літургії слова "православний";

*  було введено латинське Свято Пресвятої Євхаристії  (Свято Тіла і Крові Христових);

* замість православних хоругв встановили латинські фани;

* появилися на престолах монстранції (посудину для зберігання Святих тайн);

* появилися у храмах суплікації (благання, форма молитви, в якій одна сторона смиренно або щиро просить іншу сторону чогось: або для того, хто молиться) і т. д.

 Холмська уніатська духовна семінарія (1760-1875 рр.). Мовою викладання у семінарії до 1820-их рр. була латина, якою, зокрема, були написані всі підручники. На побутовому ж рівні її учні користувалися переважно польською. Оскільки керівництво семінарією здійснювали василіани, то внутрішній устрій цього духовно-освітнього осередку мало чим відрізнявся від укладу василіанських богословських шкіл, а також єзуїтських колегіумів, за взірцем яких тогочасні василіанські школи, власне, й створювалися.

 Маркіян Шашкевич - перший русин у Галичині, який пройнявся ідеєю національності.

 Виховувався Маркіян Шашкевич у священичій уніатській родині, у якій спілкувалися між собою виключно польською мовою. Шашкевич публічно виступав українською мовою на різних заходах, наприклад, виголосивши промову українською мовою в семінарії перед представниками духовної влади, що було сміливим вчинком на той час (до Маркіяна Шашкевича проповіді в уніатських церквах виголошувалися переважно польською мовою). Ініціатива Маркіяна Шашкевича, яку підтримали інші семінаристи – перші проповіді народною мовою у львівських храмах. Це трапилося 13 жовтня 1836 року, на свято Покрови (з 1900 р. - 14 жовтня). Тоді такі проповіді виголосили Маркіян Шашкевич у церкві святого Юра, Юліян Величковський в Успенській церкві і Микола Устиянович у храмі св. Параскеви. Знаково, що тексти проповідей, які вони подали керівництву семінарії на затвердження, були укладені польською мовою. Однак, коли семінаристи підіймалися на амвон, з їхніх уст лунала проповідь українською.

Як сприйняли календарну реформу 1916 р. у Станиславівської єпархії?

1916 року єпископ Г. Хомишин запровадив григоріанський календар у Станиславівській єпархії. Чому так сталося? Окупаційна московитська влада вивезла до Росії, як заручників, поряд з А. Шептицьким, ще 58 осіб духовного стану. 28 квітня 1915 р. помер перемишльський єпископ Костянтин Чехович. До осені 1917 р. станиславівський єпископ Григорій Хомишин був єдиним присутнім у митрополії владикою.

На початку квітня 1916 р. широкого розголосу набули відомості про негативне ставлення до заходів Г. Хомишина провідних українських інституцій краю. За повідомленням часопису „Нива”, проти реформи – „під сю пору і таким способом” – виступили всі українські політичні репрезентації, преса й Ставропігія.

24 травня 1916 р. Станиславівський ординаріат, підтвердивши, що віруючі деяких парафій вимагали відправи Служби Божої на свята за Юліанським календарем, усе ж заборонив духовенству відправляти у ці дні урочисті богослуження. Священникам дозволялося відчитати (але не співати) св. Літургію між 6-ю та 7-ю годинами ранку, після чого церква мала бути замкнена протягом цілого дня.

11 квітня 1916 р. Г. Хомишин заявив у спеціальному розпорядженні, що він на-віть не допускає думки про непослух підпорядкованого йому духовенства у здійсненні календарної реформи. На переконання владики, негативне ставлення парафіян до нового порядку свят могло свідчити лише про недбалість їхнього душпастиря. Єпископ застеріг, що такий священнослужитель неодмінно буде притягнений до суворої відповідальності – аж до позбавлення душпастирської посади. Це ж стосувалося й катехитів [Григорий, Епископ. Ч. 45 / орд. – З нагоди Посланія: „О подвигах за добрі і сьвяті справи” // Вістник Станиславівскої Епархії. 1916. Цьвітень. Ч. ІV. С. 34].

Очевидно, що відкрито виступити проти єдиного на той час діючого єпископа в Галичині мало хто наважувався" [Олег Павлишин. З історії впровадження григоріанського календаря в церковне життя українців. 2012].

Занадто дорогою ціною виборов собі український народ право на споконвічний стиль свій. Патріарх УГКЦ Йосип Сліпий.

З КНИГИ о.Петро Біланюк. Божа істина, краса і любов. Проповіді, доповіді і розвідки. Дрогобич. Відродження. 1995 р. 378 с.: «Нашим символом і знаменним прикладом нехай буде наш Блаженніший Верховний Архиєпископ і Кардинал Йосиф Сліпий, що єдиний з усіх українців у Римі живе за старим Юліянським календарем і, як хто прийде колядувати чи бажати йому за новим григоріянським календарем, він просить прийти і зробити це за два тижні».

Лише українці греко-католики України та Центральної Азії й Казахстану дотримуються Юліанської пасхалії. А в Португалії, Італії, Іспанії українці вже 3-4 роки з матірною Церквою не святкують Великдень!!! Тому, що УГКЦ в Західній Європі, Америці й Австралії, вже перейшла повністю на григоріанський стиль (тобто всі свята — рухомі й нерухомі — святкує за новим стилем).

Португалія. 25 грудня 2020 року у спільнотах Української Греко-Католицької Церкви, які засновані і здійснюють своє служіння на території Лісабонського патріархату: Лісабон, Сінтра, Кашкайш, Аленкер, Калдаш да Раїня – відбувся перехід на григоріанський календар.

Італія. Апостольський Екзархат УГКЦ в Італії перейшов на григоріанський календар з 1 вересня 2021 р. (Апостольський Екзарх Діонісій).

Великобританія. 9 червня 2023 року Українська католицька єпархія Пресвятої родини в Лондоні, згідно з декретом владики Кеннета Новаківського, переходить з 1 вересня 2023 року на григоріанський календар, зокрема з Пасхалією.

Повністю перейшли на григоріанський календар, тобто всі свята — рухомі й нерухомі — святкують за новим стилем з 1 вересня 2023 р. : УГКЦ в Австралії та Океанії, Мукачівська єпархія ГКЦ.

Польща. Від Неділі про Закхея — 18 січня 2026 року — на території Перемисько-Варшавської митрополії святкування Пасхи та всіх рухомих свят буде проходити згідно з Григоріанським календарем.

Українські (руські церкви) в Речі Посполиті та Австро-Угорщині користувалися завжди старим стилем, тобто Юліанським календарем, адже стояло питання збереження етнічної самоідентифікації українців, їх розрізнення із поляками-римокатоликами, через полонізацію метою якої була культурна асиміляція.

У XX і ХХI ст. день Різдва 25 грудня за Юліанським календарем припадав і припадає за світським (григоріанським) на 7 січня, у XIX ст. - на 6 січня, у XVIII - на 5 січня, у XVII та XVI ст.ст. - на 4 січня. Тобто, і православні українці, і греко-католики відзначали Різдво на 10-13 днів пізніше за римо-католиків та протестантів. Це було і за поляків, і за австрійців, і в УПА, і в підпіллі за СРСР.

Що цікаво то майже в кожної релігії є свій календар і практично всюди він відрізняється від світського державного. Календарів дуже багато насправді й новоюліанський і григоріанський не самі точні з погляду науки. Найцікавіший факт, це те, що в Індії є один світський календар, але через те, що там багато гілок індуїзму, в різних регіонах різні групи використовують власні календарі, які використовували попередні покоління. Бог поза часом, але в книзі Левіт, глава 23, Бог дає Мойсеєві настанови стосовно свят. Далі в книзі пророка Єзекіїля глава 44 вірш 24. Далі книга пророка Даниїла глава 7 вірш 25. Ці вірші стосуються свят, уважно перечитаймо і їх. З Біблії зрозуміло, що є Божі свята, а є людські. І мабуть, не варто так легко ними двигати.

Отже, Українські церкви у 20 і 21 ст. святкували Різдво до "реформи" завжди 7 січня. За цією датою Різдво святкували в Організації Українських Націоналістів та в Українській Повстанській Армії. Чи в когось повернеться язик назвати ці організації прислужниками московської церкви? Степан Бандера - син греко-католицького священника, і Різдво, як і оунівці та упівці, відзначав 7 січня.

Зараз ламається увесь стрій національної сутності Українського Народу, нівелюється сама природа української душі. Нас перетворюють на безлике «воно», яким легко управляти й заганяти в стійло. Але сила духу народу нездоланна! Ніякі глобалістські виверти, тим паче модницькі віяння, його не здолають. Якщо не змогли цього добитися впродовж тисячоліття, то не досягнуть і нині.