Малий льодовиковий період
Малий льодовиковий період (МЛП) — період відносного похолодання, що мав місце протягом 1300—1860 років.
Це глобальне похолодання вчені поділили на три фази. Під час першої, що припала на XIV-XV ст., кліматичні зміни спричинили масштабну нестачу їжі й загибель великої кількості людей.
Після традиційно теплого літа 1311 року послідували чотири похмурі та дощові літа 1312-1315 років. В Європі з осені 1313 року почав формуватися стійкий сніговий покрив, якого практично не було аж з середини IX століття. Взимку 1314 року настали сильні морози і дощі, що призвели до загибелі кількох врожаїв і вимерзання фруктових садів в Англії, Шотландії, Північній Франції та Німеччині. У Шотландії та Північній Німеччині перестали вирощувати виноград і виробляти вино. Зимові заморозки стали вражати навіть Північну Італію – про це писали поет Франческо Петрарка і письменник Джованні Боккаччо.
Прямим наслідком першої фази МЛП став масовий голод у першій половині XIV століття, у європейських хроніках відомий як «Великий голод». Непрямим — криза феодального господарства, відновлення панщини та великі селянські повстання у Європі. На українських землях перша фаза МЛП далася взнаки у вигляді «дощових років» XIV століття.
Приблизно з 1370-х років температура у Європі стала повільно підвищуватися, масовий голод і неврожаї припинилися. Проте холодне, дощове літо було найчастішим явищем протягом усього XV століття. Взимку часто спостерігалися снігопади та заморозки на півдні Європи. Американський палеокліматолог Мартін Спесер, вивчивши циклічні зміни клімату Землі, встановив, що граничне похолодання в Європі належить приблизно до 1433 року. Майже в той же час, в 1438, Карл VII урочисто вступив до Парижа, і хроніки відзначають настільки сувору зиму, що дикі вовки з Булонського лісу забігали в пошуках тепла на міські вулиці.
Відносне потепління почалося лише у 1440-і роки, і воно одразу призвело до підйому сільського господарства. Однак температури попереднього кліматичного оптимуму відновлено не було. Для Західної та Центральної Європи снігові зими стали звичайним явищем, а період «золотої осені» починався у вересні. У Гренландії стали наступати льодовики, літнє розморожування ґрунтів ставало все більш короткочасним, і до кінця століття тут міцно встановилася вічна мерзлота. Зросла кількість льоду в північних морях, і спроби досягти Гренландії, що робилися в наступні століття, зазвичай закінчувалися невдачею. З кінця XV століття почався наступ льодовиків у багатьох гірських країнах та полярних районах.
Друга фаза (орієнтовно XVI ст.) викликала голод у 1601-1603 рр. в європейській частині Московії. У другій фазі малого льодовикового періоду середня температура тимчасово підвищилася. У деяких літописах навіть зазначено, що в середині XVI століття бували і безсніжні зими. Однак приблизно з 1560 року температура почала повільно знижуватися.
Другу фазу могло підсилити й катастрофічне виверження перуанського вулкану Уайнапутіна 19 лютого 1600 року, що стало найсильнішою подібною катастрофою в Південній Америці впродовж голоцену. Тоді в атмосферу потрапило багато пилу і вулканічних газів. До того ж у ті часи було кілька тривалих мінімумів сонячної активності: в 1450-1540 рр. – мінімум Шперера, в 1645-1715 рр. – мінімум Маундера, а в 1790-1820 рр. – мінімум Дальтона.
Найхолодніша третя фаза тривала з XVII до початку XIX ст. Гренландія — “Зелена земля” – покрилася льодовиками, і з острова зникли поселення вікінгів. Замерзли навіть південні моря. На півдні Європи часто повторювалися суворі і тривалі зими, в 1621-1669 роках замерзала протока Босфор, а взимку 1708-1709 років біля берегів замерзало Адріатичне море. Особливо холодною була зима 1664-1665 років у Франції та Німеччині, де птахи буквально замерзали в повітрі. Найхолодніше було у 1580-1660-х та у 1815-1860-х роках. У цей період збільшилися площі альпійських льодовиків, замерзали Балтійське, Чорне і Адріатичне моря; упродовж чотирьох місяців були вкриті кригою Дунай, Темза, Рейн, Мозель. В умовах похолодання клімату почастішали неврожайні роки, а населення Ісландії було змушене перейти від сільського господарства до рибальства.
Хоча малий льодовиковий період спочатку і вважався глобальним явищем, деякі публікації останніх років вказують на його сильніший ефект у північній півкулі. Згідно із нещодавніми висновками вчених, Малий льодовиковий період був спричинений "охолоджуючим" ефектом численних вулканічних вивержень, а також збільшенням площі Арктичних льодовиків. Під час Малого льодовикового періоду загальносвітова температура знизилася менше ніж на 1 градус за Цельсієм, проте у деяких частинах Європи цей показник був дещо більшим, особливо взимку. Для прикладу, у Лондоні взимку було настільки холодно, що Темза повністю замерзала, і її можна було перейти просто по льоду.
Група вчених з університету штату Колорадо у місті Боулдер (США) під керівництвом доктора Гіффорда Міллера зробила досить цікаве відкриття. За висновками дослідників, початок Малого льодовикового періоду був спричинений низкою вулканічних вивержень, що сталися у тропічному регіоні в період між 1250 та 1300 роками. Внаслідок вивержень у верхні шари атмосфери потрапили частки сульфатів, а вони, як відомо, віддзеркалюють сонячні промені, повертаючи їх назад у космос. Науковці дійшли висновку, що похолодання на планеті почалося у період між 1250 ат 1300 роками із подальшим зниженням температури в період між 1430-м та 1455-м роками.
https://24tv.ua/tech/maliy-lodovikoviy-period-15-stolitti-nastav-novini-tehnologiy_n1821952
https://24tv.ua/tech/maliy-lodovikoviy-period-15-stolitti-nastav-novini-tehnologiy_n1821952
У ХІV ст. Європу спіткало ще одне лихо – пандемія чуми, яка почалася у 1347-1351 рр. в Китаї і була наслідком тривалих паводків. Наприкінці ХІV ст. через Шовковий шлях вона дісталася європейського континенту. У ХV ст. від чуми і тривалих неврожаїв (загалом 40 неврожайних років) у різних регіонах Європи вимерло від 20 до 60 відсотків населення. Для континенту це було катастрофічне століття, епоха запустіння. Боротьба за людські ресурси стала одним із чинників політичної централізації у європейських країнах.
У Східній Європі малий льодовиковий період розпочався пізніше - у ХV ст. Літописи зафіксували в цей період понад сто природних катаклізмів, чотири з яких мали загальноєвропейський характер. Наслідком екстремального клімату стали 30 неврожайних і голодних років, оскільки в умовах посушливих або ж надміру дощових літ урожай гинув. Особливо посушливими були останні 40 років ХІV ст., а 11 літ - такими спекотними, що пересихали ріки, горіли ліси і болота.
У малий льодовиковий період середня річна температура у Східній Європі впала на 10-15 градусів, значно збільшилися сезонні перепади температур; літописці фіксують різкі зміни клімату і часті екстремальні явища. Так, у ХV ст. було понад 150 природних аномалій, більшість із яких мали регіональний характер; Східна Європа пережила у цьому столітті 40 голодних років. ХVI ст. також відзначається зростанням кількості екстремальних природних явищ. Особливо несприятливими були кліматичні умови другої половини століття. У цей період літописи фіксували зростання кількості суворих зим і холодних літ.
Ще різкіше похолодання клімату відбулося у Східній Європі на початку ХVII ст. так, у липні 1601 р. випав перший сніг, а в серпні почалися заметілі і по Дніпру їздили на санях, як взимку; наступного 1602 року тепла весна змінилася страшними морозами і весь урожай вимерз. Такі природні катаклізми спричинили страшний голод у Московській державі, під час якого вимерла третя частина населення. Аномальні явища меншою мірою захопили південь Східної Європи, однак і тут у першій половині ХVII ст. відбувся різкий спад приросту населення, порівняно із попереднім ХVІ ст.
У другій половині ХVII ст. почалося нове похолодання клімату, яке, на думку кліматологів, було спричинене збільшенням крижаного покриття арктичних морів. Посилилися кліматичні коливання: холодні зими чергувалися з аномально теплими. У ХVIII ст. клімат у Східній Європі характеризувався подальшим зростанням екстремальності і значними змінами, що досягли в цей період максимальної частоти. Так, у ХVIIІст. була рекордна кількість посушливих (39) і дощових (19) літ, а також холодних (36) і теплих (22) зим, також зафіксовано 22 великі бурі і 33 паводки.
Зима 1708—1709 років — надзвичайно холодна зима в Європі в кінці 1708 — початку 1709 років, яка виявилася найхолоднішою зимою в Європі за останні 500 років. Тої зими ґрунт промерз більш ніж на метр; моря, озера і річки замерзли; на полях вимерз весь урожай, мороз знищив оливкові дерева і виноградники, а в річках і озерах замерзла риба. У Франції зима завдала особливо великих втрат, оскільки спричинила голод, через який до кінця 1710 року загинули приблизно 600 тисяч осіб. У Парижі, найбільшому місті того часу, загинуло 24 тисячі людей . Оскільки голод відбувався під час війни, деякі сучасники-націоналісти стверджували, що загибель стількох людей у Франції спричинив не голод, а сама війна.
Велику роль сильний мороз зіграв у Північній війні, а саме коли восени 1708 року війська Карла XII вели бойові дії проти російської армії Петра в Україні; арктичний холод за кілька місяців знищив практично половину шведської армії під час перебування на території України, що врешті-решт і визначило її поразку разом з українськими військами Івана Мазепи в Полтавській битві в липні 1709 року.
1816 р. – рік без літа. Вулканічна зима. Виверження вулкана Тамбора.
Влітку 1816 року у Західній Європі та Північній Америці було не просто холодно — клімат змінився настільки кардинально, що й досі цей рік вважається найхолоднішим за весь час документованих спостережень людства за погодою. За однією з оцінок, рівень смертності в Європі у «рік без літа» подвоївся, сягнувши загальної кількості 200 000 смертей. Ніяких відомостей про аномальні холоди в 1816 році в Україні нема. Навпаки, відомо що того року в Україні було спекотне літо. Зміна напрямків вітрів, яка призвела до катастрофічних холодів в Західній Європі та Америці, в Україні дала підвищення температури.
Причина. В архіпелазі Індонезії є острів Сумбава, нічим не примітний, крім того, що на ньому знаходився в ті часи вулкан під назвою Тамбора. У квітні 1815 року вулкан прокинувся — і «лупанув» в атмосферу так, що викинув 150 км³ попелу, знищив 71 тис. мешканців острова — і викликав на пару років вулканічну зиму для Північної півкулі Землі. Без усіляких там фільмів про апокаліпсис і наукової фантастики. Загострилася вся ця ситуація саме у 1816 році. А якщо додати, що років за 6 до цього було схоже виверження в районі тропічного пояса — то недивно, що 1810—1819 роки стали найхолоднішими за попереднє півтисячоліття для кількох континентів.
В березні 1816 року потепління навесні не настало. Дощі та град не припинялися у квітні та травні. Червень та липень у Північній Америці супроводжувався заморозками. У червні й липні в Америці щоночі був мороз. У Нью-Йорку й на північному сході США випадало до метра снігу. Німеччину неодноразово спіткали сильні бурі, багато річок (у тому числі й Рейн) вийшли з берегів. Незвичайний холод призвів до катастрофічного неврожаю. Навесні 1817 ціни на зерно зросли в десять разів, а серед населення почався голод. Десятки тисяч європейців, які страждали до того ж ще й від руйнувань Наполеонівських воєн, емігрували до Америки. Міграція йшла і в Америці, у Квебеку влітку регулярно йшов сніг.
Різке похолодання протягом 2 років спричинило мутацію холерного вібріону в Індії. Індія на той час була колонією Великобританії, і там було розташовано британські військові гарнізони. Холера вразила військових, знищивши частину особового складу. Після Індії епідемія почала поширюватися іншими країнами — і до 1830 року добралася до Російської імперії.
У першій половині ХІХ ст. контрастність клімату зменшилася і "малий льодовиковий період" завершився, а в другій половині століття відбувся перехід до тепліших і менш екстремальних погодних умов.
Малий льодовиковий період на картинах європейських художників
Поклоніння волхвів. Зима. Із серії «Пори року». Картина, написана 1563 р. нідерландським художником Пітером Брейгелем Старшим. На ній зображено візит волхвів зі Сходу до Святого сімейства. Художник переносить біблійну сцену у фламандське село. Картина була створена під час так званого Малого льодовикового періоду, коли надзвичайно суворі зими вразили Європу. Картина є першою із серії зимових картин: «Мисливці на снігу» з циклу картин «Пори року», «Зимовий пейзаж з ковзанярами та пасткою для птахів» (обидві 1565), «Перепис у Вифлеємі» (1566) та «Побиття немовлят» (бл. 1566).
1608 р. Хендрік Аверкамп. Зимовий пейзаж з ковзанярами.
1677 р. Замерзла Темза. Абрахам Хондіус
Немає коментарів:
Дописати коментар