9 березня 1923 р. держава Греція перейшла на григоріанський календар. У травні 1923 р. у Вселенському патріархаті відбувся конгрес православних східних церков, скликаний патріархом Мелетієм IV. Всеправославний конгрес працював у Константинополі з 10 травня по 8 червня 1923 р. На конгресі відмовилися бути присутніми представники трьох найстаріших після Константинопольського патріархатів: Александрійського, Антіохійського та Єрусалимського. Не брали участь у конгресі Синайська архієпископія, і навіть Болгарська церква (Константинопольська Патріархія тоді вважала її схизматичною). У роботі наради брали участь архієреї Православної Російської Церкви — Кишинівський та Хотинський архієпископ Анастасій (Грибановський).
На ньому було обговорено календарне питання і прийнято рішення про реформу. Щоб не приймати григоріанський календар, що «виходить від католицького папи», було вирішено запровадити календар, названий новоюліанським. Цей календар був розроблений сербським астрономом, професором математики та небесної механіки Белградського університету Мілутіном Міланковичем (1879—1956). Його головна особливість полягає в незначній зміні правила обрахунку високосних років. Тому в новоюліанському календарі, на відміну від григоріанського, вилучаються не 3 доби за 400 років, а 7 — за 900. Проте на практиці ця різниця стане помітною аж у 2800 році, а до того усі свята збігатимуться і в католиків, і у православних.
Отже, Новоюліанський календар 1923 р. був проголошений Вселенським патріархатом одноосібно, без згоди трьох Східних найстаріших патріархатів (Александрійського, Антіохійського і Єрусалимського). І найголовніше – це був конгрес з 10 учасниками, а не собор Православної церкви, на якому вирішуються такі важливі питання.
Згодом рекомендації конгресу трохи переглянули. Дату святкування Великодня вирішили визначати за юліанським стилем. Оскільки відповідно до нових календарів інколи вона може випадати раніше єврейського Песаха, що суперечить настановам першого Вселенського собору 325 року і було одним із головних аргументів критиків календарної реформи.
Запровадження новоюліанського календаря в Греції теж відбулося не без проблем. Якщо керівництво Елладської церкви це рішення у цілому схвалило, то багато звичайних священників та вірян його розкритикували.
Противники Новоюліанського календаря наводили багато аргументів. Наприклад, що реформу може ухвалити лише Вселенський собор, а не конгрес з 10 учасниками, чи що при народженні Христа усі користувалися юліанським календарем, а тому від нього не можна відмовлятися. А також звинувачували реформаторів у тому, що вони продалися Папі Римському, масонському Ватикану і т.д. Але найголовніший їхній аргумент - Константинопольський собор ще 1583 р. засудив Григоріанську пасхалію та Григоріанський календар й анафемствував всіх тих, хто прийме Григоріанську пасхалію та Григоріанський календар.
*Православні старостильні церкви Греції — група церков, що не мають постійного спілкування зі світовим Православ'ям, які не визнали впровадження в березні 1924 року «виправленого» (новоюліанського) календаря. Налічується понад 800 000 вірян. Прихильники засуджують перехід більшості із 16 помісних Православних церков на «новоюліанський календар»; також засуджують екуменізм, розглядаючи його як єресь. Існують паралельно структурам визнаної державою Церкви Греції, від якої спочатку відкололися. Грецькі старостильники (грец. παλαιοημερολογίτες) свої церковні структури (юрисдикції) зазвичай називають як істинно-православні (грец. Γνήσιοι Ορθόδοξοι Χριστιανοί (Γ.Ο.).
У першу неділю після нововведення багато священників і мирян Греції, які не прийняли нововведення, зібралися і створили представництво Церкви істинно-православних християн — «Асоціацію православних», яка в 1926 році була реорганізована під ім'ям «Грецького релігійного товариства ІПХ».
13 травня 1935 року з єпископату Елладської православної церкви до старокалендарного руху приєдналися три митрополити: Димитріадський Герман (Мавромматіс), Флоринський Хризостом (Кавурідіс) і Закінфський Хризостом (Димитріу), а 11 червня предстоятель державної Елладської православної церкви Хрізостом I (Пападопулос) розпочав проти заарештованих архієреїв судовий процес. 1937 року в ІПЦ стався розкол на дві гілки: флоринітську та матфіївську.
Церква істинно-православних християн Греції (Синод Хризостому) (утворена 1960 р.; найчисленніша за кількістю своїх членів старостильна церква у Греції).
Мелетій IV (21 вересня 1871 р. — 28 липня 1935 р.) — 11-й митрополит Елладської православної церкви в 1918—1920 роках (як Мелетій III), 261-й патріарх Константинопольський в 1921—1923 роках (як Мелетій IV), 109-й Папа і Патріарх Александрійський і всієї Африки в 1926—1935 роках (як Мелетій II).
Купив титул Патріарха за 100 тисяч доларів [Delimbasis A.D. Pascha of the Lord, Creation, Renewal, and Apostasy. Athens, 1985. P. 662.].
Був членом Великої масонської ложі Греції. Найбільш непримиренні противники його реформ припинили спілкування з такими, що дотримуються нового календарного стилю, і утворили старостильні церкви.
Реформи Мелетія IV зустріли опір. 1 червня 1923 року в Стамбулі відбулися протести, під час яких обурені віряни напали на Патріархію, а сам патріарх зазнав побоїв. 1 липня 1923 року він залишив Константинополь! 10 липня 1923 р. був змушений, під приводом хвороби, зважаючи на невдоволення ним з боку кліру і мирян, залишити Стамбул і перебратися на Афон. 20 вересня того ж року під тиском уряду Греції і внаслідок поразок грецьких військ від турецької республіканської армії склав з себе титул патріарха.
У 1900 році закінчив семінарію з відзнакою, після чого Даміан, патріарх Єрусалимський, призначив Мелетія секретарем Священного синоду Єрусалимської патріархії. У 1908 році патріарх Даміан вигнав Мелетія разом з архімандритом Хризостомом (Пападопулосом) з Святогробського братства за «діяльність проти Святого Гробу», а фактично за участь у позбавленні патріарха Даміана його сану [Batistos D. Proceedings and Decisions of the Pan-Orthodox Council in Constantinople, May 10 — June 8, 1923. — Athens, 1982.].
За твердженням історика Олександра Зервудакіса, офіцера британського Міністерства оборони, в 1909 році архімандрит Мелетій відвідав окупований британцями Кіпр і тут, разом з двома іншими православними священнослужителями, вступив до лав англійської масонської ложі [Alexander I. Zervoudakis, "Famous Freemasons, Masonic Bulletin, No 71, January — February, 1967.].
Мелетія було обрано в 1918 році митрополитом Афінським. Він вважав, що на тепер постали сприятливі можливості на зближення із Заходом.
У 1910 р. став митрополитом Кітіонійським (Кіпрська православна церква). 1912 р. після смерті Іоакима II, Iпатріарха Константинопольського, висував свою кандидатуру на патріаршество, але його кандидатура була відхилена. 1921 року помирає патріарх Герман V. Не гаючи часу Мелетій прибув в окупований тоді військами Антанти Стамбул на кораблі під візантійським прапором.
1921 р. в Стамбулі відбулося обрання нового патріарха митрополита Германа (Каравангеліса), за якого проголосували 16 із 17 членів Священного синоду. Але до новообраного патріарха прийшла делегація, яка повідомила, що «Мелетій має можливість внести 100 тисяч доларів на потреби патріархії», тому національні інтереси вимагають, щоб патріархом Константинопольським був обраний саме він. «Заради блага народу я прийняв цю пропозицію», — пише Германос [Delimbasis A.D. Pascha of the Lord, Creation, Renewal, and Apostasy. Athens, 1985. P. 662.].
Незабаром для обрання Мелетія повністю замінили склад Константинопольського синоду, який і обрав його патріархом. У той же час на нараді в Салоніках більшість архієреїв Константинопольського патріархату (7 членів Священного синоду і близько 60 архієреїв) заявили, що обрання Мелетія «проведено за явного порушення священних канонів». Антіохійський, Александрійський та Єрусалимський патріархи підтримали цей протест.
У 1926 р. обирається очільником Александрійської православної церкви. У 1928 р. Александрійським патріархатом було прийнято Григоріанський календар і складені папери, які продовжують бути основою її устрою: «Положення про священиче служіння», «Положення про Синоди» (1931 р.), «Органічний закон Греко-православної Александрійської Патріархії» (1934 р.).
ДЖЕРЕЛА
Χριστοφόρος, Μητροπολ. Λεοντοπόλεως. Ἡ ἐν τῇ Εκκλησίᾳ θέσις τοῦ Οἰκουμενικοῦ Πατριαρχείου // Πάνταινος. 1924. Αριθ. 39. Σ. 639–643; Αριθ. 40. Σ. 655–660; Αριθ. 41. Σ. 671–677.
Le patriarcat œcuménique vu d’Egypte // Échos d’Orient. T. 24. № 137. 1925. P. 40–55.
Немає коментарів:
Дописати коментар