Територія України на картах XV ст. розглядається у загально- або східноєвропейському плані. У цей період (європейського Середньовіччя) продовжують розвиватися такі типи картографії, як т. зв. "Mappa mundi" (у перекладі з лат. «карта світу». Їх особливість полягала в тому, що вони призначалися не для практичного застосування, скажімо, при навігації (на відміну від пізніших портоланів), а для наочної ілюстрації християнської картини світобудови. Вчені XV ст., на основі нових даних про світ, почали вносити в карти К. Птолемея суттєві зміни, а також створювати нові карти (tabulae novae, tabulae modernae).
Історична довідка (за Р. Сосса, 2007 р.). Великий вплив на розвиток картографії у XV ст. мали три обставини: винахід гравіювання та друку; поява й поширення в Європі "Географії" К. Птолемея; розвиток мореплавства, пов'язаний з відкриттям нових земель. Остання обставина зумовила попит на глобуси, карти світу, морські карти. До кінця XIV ст. книги та карти розмножувались рукописним способом. Книгодрукування розвинулось у XV ст., і уже до кінця століття в Європі налічувалось понад 1000 друкарень. Перші друковані карти були ксилографіями, тобто гравіювались на дереві (1472 p., Ауґсбурґ; 1475 p., ГІюбек). За зовнішнім виглядом вони поступались попереднім середньовічним картам, що малювалися на пергаменті й яскраво розфарбовувалися. Проте основними їхніми перевагами були низька вартість, зменшення кількості помилок у процесі копіювання та можливість тиражування. Наприкінці XV ст. в Італії виникло гравіювання на міді — мідерит (Марко Чнтоніо Раймонді). Карти того часу були передусім різновидом наукової люстрації, звідси їхній тісний зв'язок з книговиданням. Над картами працювали гравери, які ілюстрували книги. Центрами картодрукування були відомі міста книгодрукування (Ауґсбурґ, Нюрнберг, Базель, Флоренція, Болонья, Рим, Венеція, Страсбург, Амстердам, Антверпен).
До перших карт XV ст., на яких показано українські землі належить т. зв. Карта світу Борджія (Borgia Mappa Mundi). Нинішню назву «карта Борджіа» дано за ім'я італійського кардинала Стефано Борджіа, який купив її в Португалії в 1794 році. Датується дослідниками 1410-1458 років. Зберігається у бібліотеці Ватикану. Д. Анучін (1895 р.) датує карту 1410 р. Місце видання: можливо південна Німеччина.
Мапа типу Т-О. Орієнтація – південна. Діаметр 63 см. Африка знаходиться у верхній частині карти, а Європа – внизу праворуч, Азія – ліворуч. Карта вигравіювана на металевій пластині.
На карті зображено екзотичних тварин, гібридних створінь, далеких і невідомих народів. На самому верху - силуети собакоголових фігур, що представляють «сарацинського ефіопського царя з його песиголовими людьми», знаходяться поруч із племенем ефіопських жінок, трохи праворуч.а карті Борджіа Едемський сад розташований поруч з Індією вище - гирла Гангу і зображується як земля чудес та дорогоцінного каміння. Це також досить близько до Китаю, країни, яка представлена крихітними фігурками, що збирають шовк з дерев.
Вавілонська, Олександрійська, Карфагенська та Римська імперії виділені на карті в упорядкованій послідовності. Щодо хаотичної італійської держави на той час картограф зазначає, що «Італія, гарна, родюча, сильна і горда, через відсутність єдиного правителя немає справедливості». Особливо згадуються різні хрестові походи, у тому числі кампанія Карла Великого в Іспанії, хрестові походи на північному сході Європи, Африка, а також майбутня «загроза» Гога і Магога, яких конкретно називають євреями й велетнями із «поганими манерами». Карта має добре продуманий дизайн.
Чорне, Азовське і Каспійське моря з ріками, що в них впадають, - угорі, Північний океан і гори вздовж його берегів - унизу. Карта круглої форми, за даними Ф. Аделунга (1840), вона виготовлена на міді, була емальована, розміром у 2 фути (фут - 30,5 см). Гори, ріки, зображення людей, тварин, битв, караванів супроводжуються написами. Останньою за часом подією, згаданою на карті, є перемога Тімура над Баязидом 1402 р. На території Східної Європи в різних місцях позначені гори. З одного такого гірського хребта бере початок Дніпро. Поряд з Пруссією бачимо напис: Russia et Tartaria [Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с. + 24 с. іл. + 2 карти].
Відомі портолани Середземного моря із зображенням Чорного й Азовського морів Миколи Пасквілліні (1408 р.), Андрія Біанко (1436 р.), Г. Валлсека з Майорки (1439 p.), П'єтро Роселлі (1456—1468 pp.), Ґраціозо Бенінкази (1474 і 1480 рр.), Г. Фредуччі з Анкони (1497 р.) та ін. Ці мапи загалом подібні між собою. На північних берегах Чорного та Азовського морів на них фігурують нові (в порівнянні з античністю) назви італійського походження. Ріка Дніпро виступає тут як: lellexe, flm. loco, erexe, flm. luxoni, - ці гідроніми Ф. Брун виводить від літописного міста Олешшя в гирлі Дніпра. Дністер іменується по-турецьки -flum tarllo,flum tarlo.
У 1457 р. з’являється т. зв. Генуезька карта ( середньовічна карта світу (Mappa mundi) виготовлена невідомим генуезьким автором. Відображені на карті географічні дані багато в чому спирались на нещодавні звіти італійського мандрівника Нікколо де Конті, що 25 років подорожував країнами Сходу, а не на традиційну інформацію про цей регіон від Марко Поло, що використовувалась до цього часу іншими тогочасними європейськими картографами. Вона є більш пізньою розробкою, ніж карта світу Фра Мавро.
Згідно з нею, ріка Дніпро витікає з гірського хребта, розміщеного далеко на півночі. У нижній течії Дніпро розгалужується на два русла, одне з яких впадає в Чорне море, друге - в Азовське. На північ від Чорного моря - напис: Rossi. На захід від Дніпра в Чорне море впадає ще одна ріка (безіменна), можливо, її треба ідентифікувати з Південним Бугом або Дністром [Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с. + 24 с. іл. + 2 карти].
За українською Вікіпедією: «Кожному континенту надані досить реалістичні пропорції. В Індійському океані на карті зображено трищогловий європейський корабель, хоча європейські кораблі вперше досягнули Індійського океану в складі експедиції Васко да Гами лише через 40 років після виготовлення карти..
На місце виготовлення цієї карти вказує генуезький прапор у її верхньому північно-західному куті, так само як і герб родини Спінола, видатного генуезького купецького роду. Нікколо де Конті, який також походив із знатної родини генуезьких торговців, у ранньому віці вирішив наслідувати сімейну традицію, започаткувавши прибуткові торгові операції на Сході.
Морські чудовиська на Генуезькій карті свідчать про інтерес картографа до екзотичних чудес і є типовими для наукового світогляду ранньомодерного періоду, розвиток якого спонукала допитливість та захоплення чудесами. Зокрема, демоноподібне чудовисько є свідченням знайомства картографа з тогочасними подорожніми звітами, наповненими згадками про морських чудовиськ.
Ця карта була виконана в насичених кольорах і мала скорше декоративне, ніж практичне призначення. Вважається, що ця карта була надіслана до португальського двору в 1474 році, а відтак потрапила до Колумба, і шо саме цією картою він користувався для подорожі в Індію через Атлантику, хоча це твердження ніколи не було доведене. Сьогодні карта є власністю італійського уряду і знаходиться в Національній бібліотеці Флоренції..
Овальна форма не є унікальною для середньовічних карт. Х'ю з Сент-Віктора описав світ в формі Ноєвого ковчега і карти світу Ранульфа Хігдена також були овальними. Стандартним способом опису землі було порівняння її з яйцем. Основною метою цієї аналогії був опис різних сфер, що оточують землю (яєчний білок, шкаралупа), але з такого опису могла постати і ідея зображення землі у формі яйця. Інше припущення полягає в тому, що овальна форма представляє мандорлу, або німб, який оточував Христа в багатьох середньовічних творах мистецтва».
Фра Мавро або Фра Мауро (італ. Fra Mauro; 1385—1459) — венеційський монах ордену камальдулів, працював в монастирі св. Михайла в Мурано і уславився на всю Європу як автор морських карт-портоланів і карт світу (Mappa Mundi). Фра Мауро прожив усе своє життя у монастирі на маленькому венеціанському острові Сан-Мікеле в затоці. Він використовував знання мандрівників і торговців, які стікалися до квітучої Венеції, яка була «столицею картографії того часу».
Основним джерелом інформації щодо Азії для Фра Мауро був купець і його співвітчизник, венеціанець Марко Поло, який опублікував свої подорожі за 150 років до того. Окрім Поло, Фра Мауро мав численні інші джерела зі всьому світу, зокрема використовував арабські (карту XII ст. географа Мухаммада аль-Ідрісі) та ін.
Найвідоміша його робота — Mappa Mundi (так звана Карта Фра Мавро), створена наприкінці 1450-х років. Це перша мапа, яка більше базується на науці, ніж на релігійній пропаганді цього часу. Судячи із записів на картах, він поділяв думку щодо сферичності Земної кулі. Фра Мауро застосував науковий підхід до своєї картографічної праці. На карті відображено всю територію Русі-України, Чорне й Азовське моря.
На карті досить докладно описана Русь; неодноразово зустрічається і сама ця назва. Карта Світу Фра Мавро — одне з перших історичних джерел, в якому згадуються і виділяються три «кольорові» частини Русі: Червона Русь (Rossia Rossa), Чорна Русь (Rossia Negra), Біла Русь (Rossia Biancha). Але зважаючи на те, що автору особистого не були добре відомі східнослов'янські землі, і тому в цьому регіоні було допущено ряд грубих помилок. На карті територія в районі Наддніпров'я (українські землі Великого Литовського Князівства) — Червона Русь (Rossia Rossa). Біла Русь (Rossia Biancha) у Фра Мавро, як і в більшості західноєвропейських авторів XIII—XVI століть — це синонім або Великого Новгорода або його частини, що була заселена колись народністю вепсів (знаходиться на карті між Волгою та Білим озером). Чорна Русь (Rossia Negra) показана на правому березі р. Оки, це переважно північно-західна частина руських земель (теперішня Білорусь).
Уся Україна поділена на «провінції». На Лівобережжі, в середній течії Дніпра окреслена провінція Р. Raxan (Раксан). Північніше провінції Раксан показана Rossia Rossa (Біла Русь). На лінії, яка розділяє ці дві провінції, напис: finecenexe in Rossia. Південніше Раксану-дві порівняно невеликі провінції: ближче до Дніпра - Р: thate, східніше - Р: chapeiach [Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с. + 24 с. іл. + 2 карти].
На Правобережжі, у верхній течії Дніпра провінція P. Maxaver (Максавер), південніше Polana (Поляна) та Siracio (Сіраціо), в нижній його течії - Ruenia (Руенія), в Причорномор’ї Gothia (Готія). Між територіями Рутенії та Ґотії вказано: degu. sta gothia venero in Italia [Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с. + 24 с. іл. + 2 карти].
Характерною особливістю карти Фра Мауро є позначення багатьох назв об’єктів, у т. ч. міст, фортець, для більшості з яких сьогодні важко знайти відповідники. Міста на карті позначені рисунками фортець, церков. Величина та характер цих зображень свідчать, до певної міри, про розміри та значущість населених пунктів.
Місто Chiovio (Київ) розташоване на захід від Дніпра.
На північний схід від нього подано напис: volocho, далі, в тому ж напрямку, - фортецю hicicha. Досить дивна локалізація Києва. Попри це, значно південніше, на лівому березі Дніпра, бачимо велике місто macharmi. Можливо, що це варіант турецької назви Києва — Мен-кермен, і автор, таким чином, зобразив два Києва. Адже фігурування Києва під власною та турецькою назвами спостерігається і на пізніших картах (див. мапу М. Кузанського з 1491 р.). Топонім «Мен-кермен» польський сходознавець З. Абрагамович відчитав на турецькій мапі України кінця XV ст., переклавши його як «Велике місто», «фортеця Київ» [Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с. + 24 с. іл. + 2 карти].
З інших українських міст на карті знаходимо: на Правобережжі - Leopolis (Львів), Cama[z]is (Кам’янець), Inocastro (Білгород). Крім цього, фіксуються також Orsuza, Siracio, на Лівобережжі - велике місто Chevooverchio, на півдні - Chabardi та інші (безіменні) об’єкти [Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с. + 24 с. іл. + 2 карти].
На північний захід від Білої Русі - Литва (Lituania). У Приазов’ї позначена Куманія (Chumania). На схід від «провінції» Р. Raxan (Раксан) пазначена Тартарія (Tartaria).
Річкова система представлена тут передовсім Дніпром (фігурує під турецькою назвою Oxuch), джерело якого розміщено далеко на півночі, а течія, накреслена хвилястою лінією, майже без відхилень спрямована на південь. Друга, також велика ріка, що тече з півночі на південь, в середній течії наближається до Дніпра і майже з’єднується з ним, а в нижній - йде йому паралельно. У середній течії ця ріка іменується fl Fixazos. Перед впадінням у Чорне море вона поділяється на два русла, на західному з них читаємо. fl. Turlo (турецька назва Дністра). Ймовірно, що автор карти зобразив Південний Буг, який впадає в Дністер [Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с. + 24 с. іл. + 2 карти].
На заході України рисунком зазначено гірські хребти, один з яких прямує на північ. У центрі Лівобережної України між Дніпром і Доном також розміщено гірський хребет, що тягнеться зі сходу на захід [Вавричин М. Відтворення України: історія картографії, краєзнавство, біографістика / Упоряд. Н. Паславська, Н. Халак; Ред. рада: П. Сохань (голова), Н. Паславська, Н. Халак та ін. – Львів: ІУАД, 2012. – 552 с. + 24 с. іл. + 2 карти].
У своїх записах він твердив, що «перевірив текст практичним досвідом, досліджуючи протягом багатьох років і відвідуючи осіб, гідних віри, які бачили на власні очі те, про що я тут сумлінно повідомляю» [Як середньовічний ченець, який ніколи не виїздив з дому, створив мапу світу https://www.bbc.com/ukrainian/articles/cw4m8dvvee0o?fbclid].
Числа, які Фра Мауро називає «відстанню небес», походять від математика й астронома Кампануса де Новара. «Від центру світу до поверхні Землі 3245 миль. Від центру світу до нижньої поверхні небес Місяця - 107 936 миль» тощо, пише він у верхньому лівому кутку Mappa Mundi [Як середньовічний ченець, який ніколи не виїздив з дому, створив мапу світу https://www.bbc.com/ukrainian/articles/cw4m8dvvee0o?fbclid].
На карті відсутня Америка - оскільки Христофор Колумб здійснив свою подорож через океан лише 33 роки потому в 1492 році. На карті також немає Австралії, але є Японія (за Фра Мауро - Cipango) - і це перше її зображення на європейській карті. І чи не найбільше вражає те, що Африка зображена в оточенні води з усіх боків - задовго до того, як португальці обігнули мис Доброї надії в 1488 році.
Дотепер збереглися оригінали тільки двох карт Фра Мавро, але їх достатньо, щоб встановити високий ступінь професіоналізму й точності Фра Мавро як картографа. За звичаєм арабських картографів він поміщав наверх карти південь, а не північ; також він сумнівався в тому, що Єрусалим — центр населеного світу. У 1450-і роки на замовлення португальського короля Афонсу V Фра Мавро виготовив для його дядька Енріке Мореплавця велику карту всього відомого на той час світу, яка відобразила стан географічних знань європейців напередодні Великих географічних відкриттів — так звану Карту Фра Мавро. У роботі над цією картою муранському ченцю сприяв мореплавець Андреа Б'янко. Детально представлено територію Золотої Орди [Пачкалов А. В. К вопросу о локализации топонима Calmuzi Sara на карте Фра-Мавро (1459 р.) // Annali di ca 'Foscari. Rivista della facolta di lingue e letterature straniere dell'universita ca 'Foscari di Venezia. XLVI, 1. Venezia, 2007. P. 311—318].
Микола Кузанський, Микола Кузанець, Кузанус, справжнє ім'я Ніколаус Кребс (нім. Nicolaus Krebs, Nikolaus von Kues, Chrifftz, лат. Nicolaus Cusanus; 1401–1464) — німецький теолог, доктор канонічного права, католицький кардинал, філософ, юрист, математик, географ, картограф.
М. Кузанський був одним з перших творців нового сучасного способу мислення, що почав формуватися на межі Середньовіччя та Ренесансу. Його космологічні погляди не переходили за межі релігійних поглядів. Як церковний діяч, він повністю підкорявся системі середньовічного теологічного трактату.
З праці Миколи Кузанського (1460) у європейський обіг географічних назв входять назви Поділля (Podolia) щодо Центральної України та Русь (Russia) щодо Західної.
Близько 1460 р. Микола Кузанський склав рукописну мапу Середньої Європи, яка не збереглася в оригіналі. Але карта дійшла до наших часів завдяки пізнішим копіям. Карта була гравійована на міді в місті Ейхштедте у 1491 р. Це перша датована карта, що відгравійована на міді (“Nova Europe Tabula” (Нова карта Європи). Вона вважається першою друкованою картою Німеччини й обіймає Середню Європу від південного узбережжя Скандинавського півострова до Середземного моря та від Нідерландів до Прибалтійських земель і Чорного моря. Мапу неодноразово перевидавали із незначними доопрацюваннями (Ніколаус Германус, Гейнріх Мартеллюс, Єронім Мюнцер, Мартін Вальдземюллер та ін.).
На мапі зустрічаються назви: RVSSIA (Русь) (охоплює Західну Україну) та RVBЕA RVSSIA (Червона Русь) (охоплює південний захід України, середню течію Південного Бугу). На цій карті Микола Кузанський вперше позначив регіон Поділля (Podolіa).
Біла Русь (RVSSIAE ALBAE PATS) віднесена до Новгородської землі. На мапі позначено українські міста Київ (CHIOVЕA), Львів (Leоpolis) та ін. Білоруські землі віднесено до Великого князівства Литовського (LITVANIA MAGNUS DVCATVS); двічі зустрічається напис Литва (LITVANIAE).
Карта Миколи Кузанського 1491 р. під назвою “Tabvla Moderna Sarmatiae Eur.” була опублікована у латинському видавництві “Географії” Птолемея (Argentorari, 1513). Написи на карті – Rvssia (Русь) та Podolіa (Поділля). На ній знаходимо р. Дніпро, Київ та ряд інших українських міст. Назва Біла Русь означає Московію (Russia Alba sive Moscovia). Лежить ця місцевість на схід від Дніпра (Борисфену).
Видавець: Антоній Коберґер (Antonius Koberger). Гравери: Міхаель Вольгемут (Michael Wohlgemut) та Вільгельм Плейденвурф (Wilhelm Pleydenwurff). Формат карти 57,8 х 39 см, мова – латинська. Опублікована у книзі у книзі: «REGISTRUM HUŸUS OPERIS LIBRI CRONICARUM CVM FIGURIS ET IMAGINIBUS AB INITU(M) MUNDI…». На полі карти підписані сторони світу: Mitnacht, Mitag, Occident, Orient. Карта охоплює територію від Англії (Anglia) та Ірландії на півночі, Бретані (Britania) та Нормандії (Normandia) на заході до західного узбережжя Чорного моря та дельти Дунаю на сході. Гори на мапі зображені художнім малюнком. Підписано назви: Мазовія (Mosovia), Польща (Polonia), Волощина (Walachia), Трансільванія (Transilvana), Угорщина (Vngaria), Моравія (Moravia), Туреччина (Turchia), кордони не показано. Позначена незначна кількість міст, на території Західної України – Львів (Lemberg), Польщі – Краків, Росії – Новгород (Nogradum), Псков (Plejgo)[ Вавричин М. Україна на стародавніх картах (кінець XV – перша половина XVII ст. / М. Вавричин, Я. Дашкевич, У. Кришталович 2004].
1493 p. у Нюрнберзі опубліковано карту [Карта Середньої та Східної Європи] без назви. Карта поміщена в «Хроніці світу» нюрнберзького гуманіста Гартмана Шеделя (1440-1514). Автори мапи нюрнберзький лікар Єронім Мюнцер (Hieronymus Münzer) та Микола Кузанський. Карта містить назву Russia (Русь) – на схід від Лівонії. Позначена незначна кількість міст, на території Західної України – Львів (Lemberg), Польщі – Краків, Московії – Новгород (Nogradum), Псков (Plesgo). На схід від Польщі - Московія (Moscovia).
Єронім Мюнцер (1437/47-1508) – гуманіст епохи Відродження, лікар і географ. Здійснив знамениту грандіозну подорож по Піренейському півострову в 1494-1445 рр. Він був співавтором нюрнберзької хроніки. Мюнцер був другом Гартмана Шеделя і вніс географічні розділи в Нюрнберзьку хроніку 1493 р., в тому числі першу друковану карту Німеччини, що з'явилася у двосторонній формі. У 1493 р. його тісні контакти з нюрнберзьким купцем Мартіном Бехаймом спонукали Мюнцера запропонувати королю Португалії від імені імператора Максиміліана подорож через Атлантичний океан в пошуках маршруту в Індію, рекомендувавши Бехайму виконати це завдання.
Гартман Шедель (Hartmann Schedel;1440-1514) – німецький лікар, гуманіст та історик. Один з перших картографів, які почали використовувати машинний друк. Г. Шедель прославився саме як творець Нюрнберзької хроніки. Граверами й художниками були Міхаель Вольгемут (Michael Wolgemut; 1434 - 1519) і Вільгельм Плейденвурф (Wilhelm Pleydenwurff; 1460 (?) - 1494). Частина дослідників вважає, що гравюри створені за участю Альбрехта Дюрера, оскільки він був учнем Вольгемута і хресним сином видавця книги, Антона Кобергера (Anton Koberger; 1440 (?), Нюрнберг - 3 жовтня 1513 Нюрнберг). Видана 12 червня 1493 року латинською мовою в Нюрнберзі (друкарня Антона Кобергера). Наклад - до 1,5 тисяч примірників. Того ж року перекладена зі значними змінами Георгом Альтом на німецьку мову; видана 23 грудня накладом 1000 примірників. Складається з 336 сторінок. Поділяється на 7 частин.
До перших карт XV ст., на яких показано українські землі, належать перевиданння і переробки «Географії» Птолемея.
У середньовіччі територія України зображувалась на багатьох картах Європи, які виготовлялися для різноманітних видань «Географії» Птолемея. Карта давньогрецького вченого Клавдія Птолемея складається зі зведеної карти всього відомого на той час світу і 26 більш докладних карт: 10 регіональних карт Європи, 4 карти Африки, 12 карт Азії, що додавалися до трактату «Керівництво з географії» Птолемея. Трактат було написано близько 150 р. н. е. На картах перелічено близько 8000 міст і місцевостей із зазначенням їх географічних координат. Оригінали карт втрачено, проте сам трактат було виявлено на межі XIII й XIV ст. До епохи Великих географічних відкриттів Птолемей служив для європейців основним джерелом географічних відомостей. На основі його описів картографам епохи Відродження вдалося реконструювати й втрачену карту світу.
Довгий час знаменитий трактат Клавдія Птолемея «Географія» вважався втраченим. У XIII ст. птолемеївську «Географію» виявив візантійський граматик, математик і теолог Максим Плануд (Maximus Planudes, Μάξιμος Πλανούδης; 1260–1305). Максим Плануд переклав «Географію» Птолемея на латинь. Карти, які ілюстрували текст географічного опису світу, були відсутні й не знайдені досі.
Близько 1400 р. в Італію з Константинополя потрапив переклад на латинську мову «Географії» Птолемея, і з часом він опинився в бібліотеці Ватикану.
Данський географ та картограф Клавдій Клауссон Шварт (Claudius Clavus; 1388 р. – після 1467 р.), який прийняв латинізоване ім'я Клавдій Клавус (іноді Клавдій Нігер) під час свого перебування в Італії з 1424 р. по 1427 р., з ініціативи французького кардинала Гійома Філастра (помер у 1428 р.) в 1427 р. підготував «Географію» Птолемея. Він створив 27 карт для Птолемеївської «Географії». Збереглися лише дві карти Північних країн, на які вперше наніс Гренландію. У картах, на обрисах суші, були вперше нанесені на рамці градуси широти й довготи, і, таким чином, започатковано наукову картографію та землеопис. Копію першої карти Клавуса знайшли в 1835 р. у кодексі 441 муніципальної бібліотеки Нансі, переплетену разом з «Географією» Птолемея, що належала Філастру. Карта Клавуса дуже вплинула на картографію XV ст. Її не раз використовували для складання нових карт, копіювали, переробляли по ній карти Птолемея. Проте в другій половині століття вона зазнала суттєвих змін в руках картографа Ніколауса Германуса.
Уперше «Географія» К. Птолемея (87–150) без карт з’явилася друком 1475 р. у Віченці. Друге видання з 26 античними картами вийшло у світ 1477 р. у Болоньї.
У наступному, римському виданні (1478) поміщена «Восьма карта Європи» (Octava Europe Tabula), де зустрічається написи: «Sarmatia Europae» (Сарматія Європейська) та ін. Ця карта входила до всіх видань “Географії” аж до 1730 р. включно.
Список основних друкованих видань праці Клавдія Птолемея:
Віченца 1475 р. — перше друковане видання (без карт);
Болонья: 1477 р. — перше видання з картами (26 карт);
Рим: 1478 (27 карт), 1490 (27 карт), 1507 (33 карти), 1508 (34 карти);
Флоренція: 1482 (31 карта);
Ульм: 1482 (32 карти), 1486 (32 карти);
Венеція: 1482, 1511 (28 карт), 1540, 1548, 1558, 1561, 1562, 1564, 1574, 1578, 1588, 1596 (64 карти), 1597-8 (64 карти), 1598-9 (69 карт);
Краків: 1512, 1519;
Страсбург: 1513 (47 карт), 1520 (47 карт), 1522 (50 карт), 1525 (50 карт), 1535 р., 1541 р.;
Нюрнберг: 1514 (без карт), видавець Йоган Вернер;
Відень: 1518;
Базель: 1533 (без карт), 1540, 1542, 1545, 1551, 1552;
Інгольштадт: 1533;
Ліон: 1535, 1541, 1546;
Париж: 1546, 1828;
Кельн: 1584, 1597 (64 карти), 1608 (64 карти);
Дюссельдорф 1602 (34 карти);
Амстердам 1605 (28 карт), 1704 (28 карт); 1730 (28 карт);
Арнем 1617 (64 карти);
Лейден 1618-19 (47 карт);
Франкфурт 1695 (28 карт), 1698 (28 карт), 1704.
Ніколаус Германус (Nicolaus Germanus; 1420-1490), німецький картограф, гравер, ілюстратор, друкар, який працював у Флоренції. З іменем Н. Германуса пов’язані всі перевидання «Географії» Птолемея у XV ст.: Болонське – 1477 р., Римські – 1478 р. і 1490 р., Флорентійське – 1482 р., Ульмські – 1482 р. і 1486 р. Він створює до праці К. Птолемея серії карт, використовуючи також дослідження своїх сучасників. Зокрема, VIII карту Європи (Європейської Сарматії) модернізує на підставі портоланів, карти північних країн К. Сварта та мап інших авторів.
1466 р. він виконав креслення в трапецієподібній проєкції карт К. Птолемея, користуючись латинським перекладом його “Географії” Джакопо д'Анджело (1406). Він запропонував нові правила позначення гір, річок, озер та кордонів. Ще однією особливістю його роботи було те, що числові значення широти й довготи він підписував не на паралелях і меридіанах, а в проміжках між ними. Міста позначалися золотистими кружками, а ті міста, для яких були астрономічні координати, оточувалися чорними крапками. Манускрипт досі зберігається в бібліотеці д'Есте в Модені. Ця версія, від якої збереглося кілька рукописних копій, послужила основою для карт у виданні атласу в Болоньї у 1477 р.
Джакопо д'Анджело (італ. Jacopo d'Angelo; 1360—1410) — італійський гуманіст, одним із перших європейських дослідників «Географії» Птолемея. Він 1406 року переклав її латинською мовою. В усіх виданнях «Географії», починаючи з 1475 року і до венеційського видання 1511 року, використовується його переклад. Лише в римському виданні 1478 року текст було звірено з грецьким оригіналом його видавцем, італійським гуманістом Доміціо Кальдеріні (італ. Domizio Calderini; *1446, Торрі-дель-Бенако — †1478, Рим), який вніс у текст деякі поправки.
1467 р. Н. Германус ще раз переробив зміст “Географії” (Cosmographia Claudii Ptolomaei Alexandrini. Manuscript, 1467). Рукопис знаходиться в “Biblioteka Narodowa” у Варшаві, в електронному виді доступний в CBN Polona (National Digital Library Polona) [https://polona.pl/item/cosmographia-claudii-ptolomaei-alexandrini-mathematicorum-principis-seculo-secundo].
У цьому рукописі, на картах «Сарматія Європейська» (Sarmatia Єvropє) та «Сарматія Азійська» (Sarmatia Asiatica) були зображені українські землі.
Він заново виготовив карту світу в новій проєкції, додавши Скандинавію та інші країни Півночі; так само як і на оригінальній карті Клавдія Клавуса (1427), Гренландія розташована на захід від Скандинавії.
1468 р. Н. Германус виготовив свій третій варіант “Географії”, “пересунувши” на цей раз Гренландію на північ від Скандинавії, а Ісландію на північ до тієї ж широти, приблизно так, як вважав за потрібне Гійом Філастр. З карт цієї версії “Географії” (третього варіанту Н. Германуса) друкувалися карти Ульмських видань 1482 і 1486 рр.
Н. Германус додав карти Англії та Ірландії, Іспанії, Галлії, Германії, Скандинавії, Італії, Сицилії, Палестини, інші та морську карту Середземномор'я.
1477 р. за кресленнями Н. Германуса карти були гравіровані й видані в Болоньї («Географія» К. Птолемея, тираж 500 примірників).
1477 р. Карта «Сарматія Європейська». На карті написи – Sarmacie in Europae, Sarmacia in Asia Pars.
1477 р. Карта «Сарматія Азійська». На карті написи – Sarmatiae Pars in Europa, Sarmatia in Asia, Scythie Pars.
1482 р. Карта світу Птолемея (Ульмське видання).
1482 р. «Восьма карта Европи» (Octava Europe tabula continet Sarmatiam). Між Дністром та Дніпром позначено древньоруські племена: CARPIANI (карпи), PEUCINI (певкіни) та BASTERNAE (бастарни) (Ульмське видання).
Його вплив можна помітити в багатьох надрукованих пізніше картах і атласах, таких, як Римські видання Птолемея 1507 р. та 1508 р., Страсбурзьке 1513 р. та ін.
1482 р. Франческо Берлінґєрі (Francesco Berlinghieri; 1440-1501), італійський вчений та дипломат у Флоренції, розширив та перевидав «Географію» Птолемея (це третє видання з картами). Він розпочав роботу з перегляду праць К. Птолемея в 1464 р. Франческо Берлінґєрі оновив карти Птолемея. Видав він їх вперше народною італійською мовою. Карти Франческо Берлінґєрі ґрунтуються на проєкціях Маріна Тірського (Μαρίνος ο Τύριος; прибл. 70 р. — прибл. 130 р.) грецького географа, картографа та математика, якого вважають засновником математичної географії. Карти також мають прямокутні рамки, а не трапецієподібні, які використовувалися в попередніх болонських та римських виданнях, а також в Ульмських виданнях (1482 р. та 1486 р.). Гравер мап – Ніколаус Германус.
У цьому виданні, як і в попередньому Римському (1478), поміщена «Восьма карта Європи» (TABVLA OCTAVA DE EUROPA). На мапі написи: Європейська Сарматія (Sarmatia de Evropa), Азійська Сарматія (Par di Sarmatia in Asia), Таврика Херсонська (Tavrica Chersoneso) та ін. Густа мережа населених пунктів позначена на території Кримського півострова, між Дністром (Tyrafe), Дніпром (Borystene) та Азовським морем (Maeotide Palvde). На схід від Карпат (Carpato mote) підписані назви племен: карпів (Carpiani), бастарнів (Basterne), певкінів (Pevcini) та ін.
Теж у цьому виданні поміщена карта світу «Caelestem Hic Terram Inspicias Terrestre Que Caelum». Східна Європа має на карті назву Sarmatia Evropa (Сарматія Європейська). По краях карти зображені голови з надутими щоками, що позначають 12 основних напрямків. Карта була надрукована з використанням двох окремих мідних пластин, які були розділені достатнім простором для того, щоб можна було б добре скласти та зшити карту в зв'язаний атлас, не впливаючи на вміст її. На карті «Caelestem Hic Terram Inspicias Terrestre Que Caelum» територію від Піренейського півострова до Азовського моря названо Європою (Evropa); на схід від Каспійського моря – Азія (Asia). Українські землі на карті зображено узагальнено. Нанесено Дніпро (Borystene) з правою, без назви, притокою, дві річки, теж без назв, на Правобережжі, а також Азовське море (Раlиdes meotides), Чорне море (Mare pontium sive pontus evxinus) та Кримський півострів (tavrica).
На «Другій карті Азії» (Tabula Seconda de Asia) показано південно-східну частину України, південь Росії та Кавказ. На мапі зображені частини: Європейської Сарматії (Par di Sarmatia de Europa), Азовського моря (Meotide Palv), Чорного моря, Приазов’я з Сивашем (Bice Palv), Кримського півострова (Taurica Chersoneso), Алаунських гір (Alauno monte) з яких витікає річка, яка впадає в Азовське море. На півночі мапи зображені Гіперборейські гори.
Історична довідка. Алаунські гори.
Цит. за І. Ровенчак (ГЕОТОПОНІМІКА – ОДНА З НЕГОЛОВНИХ ПІДСИСТЕМ ГЕОГРАФІЇ КУЛЬТУРИ. 2003). На північному сході в межі України (Сумську та Харківську області) заходять відроги “Середньоросійської” височини. На нашу думку, ця назва геокультурно некоректна. Більша частина цієї височини розташована у Південно-Західній Росії. Найвища висота – 293 м (південніше м. Тула). Уперше цю висоту виділив Птолемей (ІІ ст.) і назвав “Alaunus mons” (Алаунські гори). Він зазначав також, що на південь від них лежать “Amadoci montes” (сучасний Донецький кряж та Приазовська височина) [Анучин Д. Рельеф поверхности Европейской России в последовательном развитии о нем представлений / Д. Анучин // Землеведение. – М., 1895. – Т. 2. – С. 77–126, 65–124.]. Такі геокультурні уявлення проіснували, за незначними винятками, до кінця ХІХ ст. Відомий французький географ Бюаш, наприклад, на карті 1752 р. височину в місці витоків Волги, Дону та Дніпра назвав “Plateau” (Плато). З часом назва “Алаунські гори” (Алаунська височина) поширилась також на північ у район озера Селігер [Географическо-статистический словарь Российской империи / [сост. П. Семенов]. – СПб. : РГО, 1863. – Т. І. – 716 с.]. У 1889 р. російський географ, картограф і геодезист О. Тілло на складеній ним гіпсометричній карті вперше відобразив головні особливості орографії Східноєвропейської рівнини.Височину в центрі цієї рівнини, яка є вододілом верхів’їв Дніпра, Західної Двіни, Волги і Дону, тобто поширену Алаунську, він запропонував назвати “Середньоросійською” [Тилло А. А. Орография Европейской России на основании гипсометрической карты / А. А. Тилло // Известия Русского географического общества. – СПб., 1890. – Вып. 1. – С. 8–32 + к.]. З середини ХХ ст. і до сьогодні назва “Середньоросійська” закріплена за південною частиною Середньоросійської височини у розумінні О. Тілло. Середню частину почали називати “Смоленсько-Московська височина”, а північну – “Валдайська височина”. Визначний російський географ Л. Берг, до речі, паралельно з назвою “Середньоросійська” вживав і Алаунська височина (1959). Отже, вважаємо, що геокультурно обґрунтованою назвою сучасної “Середньоросійської” височини є Алаунська височина. Цю назву вона мала з ІІ і до кінця ХІХ ст. Сьогодні ця височина розташована аж ніяк не посередині Росії, а на її південно-західній окраїні й частково заходить у межі України.
ДЖЕРЕЛА
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання . Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. – 640 с.
*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. – 328 с.
1410 р. Карта світу Борджія
1467 р. Ніколаус Германус
1467 р. Ніколаус Германус
ДЖЕРЕЛА
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання / А. Л. Байцар. – Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. – 640 с.
*Байцар
Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА
ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія / А. Л. Байцар. – Львів: ЗУКЦ,
2022. – 328 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар