пʼятницю, 20 жовтня 2023 р.

Ландшафти. Фізико-географічне районування України.

 

З історії фізико-географічного районування.

Г. І. Танфільєв  «Физико-географические области Европейской России» (1897 р.).

В. В. Докучаєв  «Зоны природы и классификация почв» (1900 р.).

Б. Л. Лічков. «Естественные райони Украины» і П. А. Тутковського «Природна районізація України» (1922 p.).

Монографія «Физико-географическое районирование Украииской ССР» (1968 р.) .

Маринич О. М., Шищенко П. Г. Фізична географія України: Підручник. – К.: Знання, 2003. – 480с. (виділено 4 зони)

«Національний атлас України» (2007 р.). П.Г. Шищенко, О.М. Маринич - уточнена схема і карта фізико-географічного районування

Поняття фізико-географічного районування.

Фізико-географічне районування – це виявлення, визначення меж, вивчення і картографування регіональних природно-територіальних комплексів різної величини.

Розглядаючи компоненти та чинники розвитку природно-територіального комплексу, помітно, що одні з них є зональними, а інші незональними. До зональних належать ті, які поширені на земній поверхні відповідно до закономірностей географічної (широтної) зональності – смугами, що змінюють одна одну від екватора до полюсів. Зонально змінюється кількість сонячної радіації, розподіл тепла і вологи, ґрунтово-рослинний покрив.

Незональними (азональними), є ті чинники та компоненти ПТК, розміщення яких не залежить від географічної зональності. Це, насамперед, геологічна будова та рельєф, а також деякі кліматичні особливості. Відповідно до цього регіональні ПТК також поділяються на зональні та азональні.

Отже, зональні ПТК – це природні комплекси, що утворилися в результаті широтного вияву природних процесів і явищ. До них належать географічні пояси, природні зони і підзони. Найбільшими азональними ПТК є природні комплекси материків і океанів, а в їх межах – фізико-географічні країни і природно-аквальні комплекси морів. Фізико-географічні країни поділяються на менші азональні ПТК – фізико-географічні краї, області та райони. Ці ПТК є одиницями фізико-географічного районування України.

Зональні одиниці природного районування. Найбільшими зональними частинами географічної оболонки є географічні пояси. Їх виділяють насамперед за кількістю надходження сонячної радіації та особливостями циркуляції повітряних мас. Україна майже повністю розташована у межах помірного географічного поясу Північної півкулі й лише на південному схилі Кримських гір та південному узбережжі Криму природні умови мають риси субтропічного поясу.

Внаслідок відмінностей у розподілі тепла і вологи у межах поясу формуються природні зони з притаманними їм кліматом, ґрунтами, рослинністю і тваринним світом. В Україні – це :

Зона мішаних (хвойношироколистяних) лісів;

Зона широколистяних лісів;

Лісостепова зона;

Степова зона.

Природні зони характерні лише для рівнинної частини країни, де чітко проявляється широтна зональність. У горах вони відсутні: там взаємодія природних компонентів відбувається згідно із закономірностями висотної поясності, тобто у смугах, що змінюють одна одну з висотою.

У межах природних зон часто існують значні відмінності у зволоженні територій. Це спричиняє різноманітність ґрунтово-рослинного покриву, а тому природні зони можуть поділятися на підзони. В Україні такий поділ має степова зона. У степовій зоні розрізняють підзони – північно-, середньо- і південностепову.

ОСОБЛИВОСТІ ПРИРОДИ ПІДЗОН СТЕПУ

Підзона

Коефіцієнт зволоження

Опади, мм

Температура липня, °С

Ґрунтово-рослинний покрив

Північностепова  

0,5—0,6

550—450

   21—22

Різнотравно-типчаково-ковилові степи на чорноземах звичайних.

 Середньостепова

  0,4—0,5

450—400

  22—23

 

Типчаково-ковилові степи на чорноземах південних.

Південностепова

 0,3—0,4

400—300

  23—23,5

 

Полиново-злакові (полиново-типчаково-злакові) й типчакові степи на темно-каштанових і каштанових ґрунтах

Опади.

Північностепова підзона – між ізогієтами 550 і 450.

Середньостепова підзона – між ізогієтами 450 і 400.

Південостепова підзона – між ізогієтами  400 мм (на Пн. і Пд., в пердгірях гір).

Грунти й рослинність.

Північностепова підзона в Україні займає територію з чорноземами звичайними, сформованими під різнотравно-типчаково-ковиловими степами (див. фото 1, 2, 3).

Різнотрав'я — група трав'янистих рослин, сформована численними видами трав, за винятком злаків, бобових і осок.

Середньостепова підзона займає територію чорноземів південних. Вони сформувалися в умовах дефіциту вологи під типчаково-ковиловими степами.

Межі Південно-степової (сухостепової) підзони визначаються поширенням сухостепового підтипу ландшафтів з темно-каштановими і каштановими ґрунтами, розвиненими під полинно-злаковими степами. Це перехідний тип рослинності від степової до пустельної. У їх травостої переважають типчак, житняк, ковила і полин.

Назви асоціацій будуються за правилами бінарної номенклатури, коли перше слово у назві походить від назви домінанта, друге – від назви субдомінанта асоціації. У разі великої кількості домінантів і субдомінантів їх назви розміщуються в порядку зростання ролі рослин у складі фітоценозів. У назві типу лісу - домінант ставиться в кінці, а субдомінант - на початку назви.

При домінантному методі використовують два способи утворення назв асоціацій. Перше слово назви – латинська родова назва виду, який домінує у першому ярусі, з додаванням до його кореня суфікса "etum" (Pinetum від Pinus, Fagetum від Fagus і т.д.). Друге слово – латинська родова або видова назва домінанта (або домінантів) підлеглих ярусів шляхом додавання до його кореня (коренів) суфікса "osum" (Sphagnosum від Sphagnum, myrtillosum від Vaccinium myrtillus і т.д.).Там, де у першому ярусі переважають два види, вони обидва використовуються у назві асоціації, з'єднуючись знаком "–" (тире), наприклад, Piceeto-Quercetum при переважанні ялини та дуба. Це відноситься і до утворення другої частини назви асоціації, наприклад, Pinetum-Callunoso-Cladoniosum (сосновий ліс з ярусом вереса (Calluna) і наземним покривом з видів Cladonia). При необхідності назва уточнюється введенням до неї не тільки родових, але й видових назв, наприклад, Pinetum sylvestri-Cladoniosum alpestri (сосновий ліс з Pinus sylvestris і наземним покривом з Cladonia alpestris).

Азональні одиниці природного районування. Найбільшими азональними одиницями районування на суходолі є фізико-географічні країни – ПТК, сформовані в межах великих тектонічних структур (платформ, складчастих споруд), яким відповідають великі форми рельєфу (рівнини, гірські системи). Тому серед фізико-географічних країн розрізняють рівнинні та гірські. Україна знаходиться у межах трьох фізико-географічних країн: Східноєвропейської рівнини (її південно-західної частини), Карпатської гірської (її середньої частини) і Кримських гір.

Фізико-географічний край – це частина природної зони чи підзони в межах рівнинної країни або ж безпосередня частина гірської країни. Основними причинами виділення країв є неоднорідність геологічної будови та рельєфу, а також віддаленість території від океанів, що зумовлює зміну континентальності клімату. Наприклад, у лісостеповій зоні виділяють три фізико-географічні краї: Дністровсько-Дніпровський (у межах частин Подільської і Придніпровської височин, що знаходяться на Українському щиті), Лівобережно-Дніпровський (на Придніпровській низовині) та Середньоруський (відповідає схилам однойменної височини).

У межах країв існують свої відмінності природних умов, пов’язані з неоднаковою геологічною та геоморфологічною будовою територій. Це є причиною виділення менших за величиною ПТК – фізико-географічних областей (приуроченість до тектонічних структур, геологічною та геоморфологічною будовою)і фізико-географічних районів (за однорідністю геологічної будови). Так, Поліський край поділяється на 5 фізико-географічних областей:

Область Волинського Полісся;

Область Житомирського Полісся;

Область Київського Полісся;

Область Чернігівського Полісся;

Область Новгород-Сіверського Полісся.

Фото 1. Ландшафтний заказник місцевого значення «Балка Гадюча» (Запоріжжя)

Фото 2. Типчак.

Фото 3. Ковила

Карта рослинності
  

Карта грунтів









Немає коментарів:

Дописати коментар