Андрій Байцар: Українські історико-географічні землі на картах німецького географа Августа Петерманна (друга пол. XIX ст.)

понеділок, 11 грудня 2017 р.

Українські історико-географічні землі на картах німецького географа Августа Петерманна (друга пол. XIX ст.)

Август Генріх Петерманн (August Heinrich Petermann; 1822-1878) – німецький географ та картограф, учень Генріха Берґгауса. 1839 р. вступив до його художньої школи в Потсдамі, щоб вивчитися на картографа. У період між 1839 і 1844 рр. Август Генріх Петерман пройшов навчання у Генріха Берґгауса, а в третій чверті XIX ст. був визнаний на міжнародному рівні одним з найвидатніших географів/картографів. В 1845 р. він переїхав в Единбург (Шотландія), де працював (1845-1846) над «Фізичним атласом», виданим Олександром Джонстоном. 1847 р. влаштувався в Лондоні. Там він заснував власну установу (1850). Август Генріх Петерманн був дуже активним у Королівському географічному товаристві, яке нагородило його в 1868 р. «Founders medal» (медаллю засновників). У Лондоні він зустрівся з багатьма географами та дослідниками. Оскільки, він вільно володів німецькою, французькою та англійською мовами, йому не склало труднощів опинитися в такій компанії. В 1854 р., він виконав прохання Бернарда Пертеса про роботу в його фірмі. Незабаром після переїзду до Готи герцог Готи призначив його професором в 1854 р., а в 1855 р. він став доктором наук. в університеті в Геттінгені. 1855 р. заснував спеціалізований журнал з географії«Petermanns Geographische Mitteilungen».

А. Петерман брав участь у складанні великої кількості важливих атласів і карт. Редактор п'ятого (1866—1868 рр. (84 карти) та шостого (1871–1875 рр. (90 карт) видання “Атласу Штілера”.

1854 р. Карта мов Східної Європи професора Фрідріха Макса Мюллера (1823—1900), створена німецьким географом та картографом Августом Петерманном (August Heinrich Petermann; 1822-1878). Карта Фрідріха Макса Мюллера для офіцерів, яка повинна була допомогти у вивченні мов на території, охопленій Кримською війною. Українці позначені як LITTLE RUSSIAN (малоруси).

1869 р. Карта «Die Ausdehnung der Slaven in der Türkei und den angrenzenden Gebieten» (Експансія слов'янського населення в Туреччині та на суміжних територіях). Масштаб мапи 1:3 700 000. Українці, що проживають в межах Австро-Угорської імперії позначені як Рутени (Ruthenen), а українці Російської імперії - Руси (Russen). В межах української етнічної території, що її охоплює карта, автор виділяє наступні історико-географічні області: Київ, Україна (UKRAINE), Полтава, Поділля, Галичина, Бессарабія та Херсон. На карті виразно показано орографічні та гідрологічні об’єкти, державні та деякі адміністративні кордони, населені пункти і т. д.

1877 р., у Німеччині, була опублікована ще одна етнографічна карта Августа Петерманна, яка охоплює українські етнічні землі «ETHNOGRAPHISCHE KARTE DES RUSSISCHEN REICHES (…) Hauptsächlich nach Rittich und Venjukoff VON A. PETERMANN» (Етнографічна карта Російської імперії). Масштаб мапи 1:20 000 000, формат – 33 x 42 cм. Видавництво C.Hellfahrth in Gotha. У легенді карти серед слов'ян автор виділяє: русів (Russen), поляків та болгар. На відміну від «Атласу народонаселення Західно-Руського краю за віросповіданнями» О. Ріттіха (1862, 1864 рр.) де виділені території переважного розміщення малоросів (українців), великоросів і білорусів, на даній карті всі вони об’єднані під спільною назвою Руси (Russen).

1891 р. в «Атласі Штілера» (Stielers Hand-Atlas 1891) опубліковано карту «East Europe, no. 5: South-west Russia, Rumania and Bulgaria». На рамці карти напис Ukraine (Україна). Карта створена на основі карти 1869 р.

«Petermanns Geographische Mitteilungen» («Географічні відомості Петермана») розпочав свою діяльність у березні 1855 р. (виходив до 2004 р.) із неймовірно великим тиражем у 4 000 примірників при 1 000 передплатах за кордоном. Оскільки, в Готу надходило стільки інформації, що вона не могла бути опублікована в 40-сторінкових виданнях журналу, було вирішено розпочати публікацію так званих додаткових номерів. Хоча перші додаткові випуски, що вийшли в 1860 р., були лише невеличкими буклетами, вони незабаром стали здоровенними книгами. Останній додатковий номер 294 було опубліковано в 1999 р.

«Petermanns Geographische Mitteilungen» були вперше опубліковані 16 березня 1855 року у видавництві Юстуса Пертеса в Готі під назвою «Mittheilungen aus Justus Perthes’ Geographischer Anstalt über wichtige neue Erforschungen auf dem Gesammtgebiete der Geographie von Dr. A. Petermann.» (Повідомлення Географічного інституту Юстуса Пертеса про важливі нові дослідження в усій галузі географії проводені доктором А. Петерманном). У першому номері Петерманн чітко пояснив мету журналу: «Наші «Mittheilungen» відрізняються від усіх подібних видань тим, що вони узагальнюють і графічно ілюструють кінцеві результати нових географічних досліджень на ретельно відредагованих і чисто виконаних картах. Таким чином, жодне число нашої публікації ніколи не буде видано без одного або кількох додатків до карт, і вони будуть розроблені з особливою увагою, щоб гарантувати, що вони будуть доступні всім власникам Ручного атласу Штілера, Фізичного атласу Бергауза та інших картографічних робіт, які вийшли з закладу, надають постійний, легкодоступний додаток у зручній формі. Ми завжди будемо прагнути представити нашим читачам особливо важливі нові відкриття негайно або якомога швидше».

Публікація відкриттів великої північноафриканської експедиції 1849–1855 рр. Генріха Барта та Адольфа Овервега вперше принесла молодому журналу наклад понад 4 000 примірників, близько 1 000 з яких були підписані за кордоном. Петерманну вдалося заохотити подальші експедиції для дослідження Африки, Австралії та полярних регіонів і забезпечити публікацію їхніх звітів і результатів досліджень для «Mitnachrichten». У міру зростання популярності журналу Петерманн розширив «Mitigungen», включивши додаткові номери (1–294, 1860–1999), у яких з 1860 року публікувалися більші оригінальні звіти про дослідження. Ернст Бем, наступник Петермана на посаді головного редактора, був тим, хто опублікував перший том Geographischen Jahrbuchs (Географічного щорічника) (том 1-66, 1866-1983) як другий додаток до PGM з 1866 року. Петерманн або Бем, відзначаючи події в Журналі Королівського географічного товариства, вирішили, що PGM слід доповнити 10-річними кумулятивними індексами.

Від початку часопис містив невеликі звіти про розвиток географії під рубрикою Geographische Notizen/Monatsbericht (Географічні записки/Місячний звіт) (1855–...). Деякі з них стосувалися нещодавно виданої літератури, переважно цитат із книг. У 1860 році Петерманн вирішив, що вони повинні бути перелічені більш структуровано, останній тимчасово як Звіт про географічну літературу за (1886–1909), можливо, натхненний списками літератури Кронера в журналі «Zeitschrift für allgemeine Erdkunde der Gesellschaft für Erdkunde».

Книги та карти були б не лише перелічені, але й перевірені, якби вони були частиною бібліотеки Пертеса. На відміну від більшості списків, він також включатиме статті з основних журналів, оскільки, як він зазначив, це були першоджерела, що відображають останні розробки в географії. Це дозволить інформувати читачів PGM.

Іншими розділами журналу були: Географічна некрологія року **** (1858–1884), Географія та дослідження полярних регіонів (№ 51/1871-№ 135/1878), Щомісячний звіт про історію відкриттів і Колонізація (1885), Малі повідомлення (1889–1939), Географічний вісник (1899–1902), Щомісячний картографічний звіт Географічного інституту Юстуса Пертеса в Готі (1908–1911), Військова картографія (1909–1914), Держави та народи (1923), Нові дослідження в галузі (1935–1939), Військова географія (1935–1936), картографія (1941–1945).

Головні редактори:

1855–1878 Август Петерманн

1878–1884 Ернст Бем (Ernst Behm);

1884–1908 Олександр Супан (Alexander Supan);

1909–1937 Пол Ленгханс (Paul Langhans);

1938–1945 Ніколаус Кройцбург (Nikolaus Creutzburg);

1948–1954 Герман Хаак (Hermann Haack);

1954–1968 Вернер Горн (Werner Horn);

1968–1971 Йозеф Вустельт (Josef Wustelt);

1972–1986 Франц Келер (Franz Köhler);

1987–1991 Еберхард Бенсер (Eberhard Benser);

1992–2004 кілька редакторів.