Протягом століть зі Львова до Винник вели дві дороги. Одна з них, Глинянська, що йшла на схід, до Києва і на південь – у Крим. Друга – дуже вибоїста, придатна лише у суху погоду, починалася біля Личаківської рогатки, вела через Ялівець, коло Горів, через пивоварню Ґрунда, вздовж р. Маруньки та виходила на Забаву. Називалась вона Нижньою дорогою. У 1787 р. зі Львова через Винники прокладено Брідську (цісарську) дорогу на Золочів і Броди. Ця дорога і сьогодні з’єднує Винники зі Львовом. Дороги з твердим покриттям називали по-різному: «гостинець», «цісарська дорога».
З побудовою цісарської Нижня дорога не перестала функціонувати. Для багатьох вона мала свої принади й переваги – була коротшою, звичною, вела попри млини, броварню, куди заходилось на пиво і на новини. У важкі повоєнні роки, коли проїзд в автобусі був розкішшю, багато мешканців Винник діставалися до Львова пішки саме цією Нижньою дорогою.
Омнібус (нерейковий громадський транспорт на кінній тязі).
Омнібус з'явився у Львові у 1835 р. Омнібуси курсували трьома маршрутами:
І – головний вокзал – Грудецка (тепер вул. Городоцька) – костел св. Анни – Казимирівська (тепер вул. Городоцька) – Коллонтая (тепер вул. Менцинського) – Ягелонська (тепер вул. Гнатюка) – Ощадна каса (Музей етнографії та художнього промислу) – Карла Людвіка (тепер проспект Свободи) – пл. Марійська (тепер пл. Міцкевича) – пл. Галицька – пл. Бернардинська (тепер пл. Соборна) – пл. Цлова (тепер пл. Митна).
ІІ – пл. Цлова (пл. Митна) – Личаківська – костел св. Антонія – Верхній Личаків – Винники. Омнібус (на 12 пасажирів) за день робив 4 рейси до Винник й назад.
ІІІ – курсував тільки в літній час: пл. Галицька – Академічна (тепер пр. Шевченка) – св. Миколая (тепер вул. Грушевського) – Зиблікевича (тепер вул. Ів. Франка) – Стрийська – парк Кілінського (тепер Стрийський парк).
В залежності від секції проїзду ціна коливалася від 3 до 12 центів. Омнібус припинив існування близько 1895 р., кінний трамвай – у 1908 р. і тільки електричний трамвай досі функціонує на львівських вулицях.
Залізничне сполучення.
Питання про будівництво залізниці «Персенківка — Винники — Перемишляни — Бережани — Підгайці» постало в 1901 р., коли було дано концесію на цей проект. Початковий варіант передбачав відгалуження колії від існуючого напрямку «Львів – Чернівці» у р-ні Персенківки. Але магістрат Львова, що був одним з концесіонерів, запропонував більш далекоглядний варіант, дбаючи про перспективи міста. Наступні чотири роки велися перемовини з державою та потенційними інвесторами, в тому числі з Львівським магістратом. Магістрат Львова пропонує свої інвестиції у проект за умови, що вокзал для обслуговування лінії буде розташовано у межах міста, адже Персенківка в цей період була лише передмістям.
Концесію на будівництво залізниці отримала 19 серпня 1905 р. на 90 років спілка «Товариство Акціонерне Залізниці Локальної Львів — Підгайці» на основі акту від 15 липня 1903 р. Акціонерами були гр. Анджей Потоцький, проф. Адам Чижевич і Адам Третер. Держава гарантувала їм річний прибуток у розмірі 4% від інвестованого капіталу у 18,1 млн корон.
Будівництво цієї транспортної магістралі планували ще у 1839 р. граф Олександр Фредро і Леон Сапєга. Але, через заборону з Відня і виникнення різного роду фінансових і організаційних проблем, її будівництво було відкладено.
Будівельні роботи розпочалися 1905 р. й тривали до 1908 р., однак через реконструкцію станції «Підзамче» відкриття гілки відклали на рік.
Складалась з трьох дільниць.
* «Львів — Куровичі» — довжина 35,91 км; відкрита 15 грудня 1908 р.;
*«Куровичі — Вовків» — довжина 34,3 км; відкрита 25 лютого 1909 р.;
*«Вовків — Підгайці» — довжина 103,31 км; відкрита 29 жовтня 1909 р.
Лінію проклали серпантином через Знесіння і Личаків. Від магістралі «Львів — Красне» вона відгалужувалася в районі Кривчиць, далі йшла до Верхнього Личакова, де на висоті 348 м н. р. м. було збудовано Личаківський вокзал. Будівництво станції завершили 1906 р., східна частина міста дочекалася свого власного, третього в місті, після Головного та Підзамча, залізничного вокзалу «Львів — Личаків».
На цій ділянці лінія надзвичайно петляла: так, у районі сучасної вулиці Тракт Глинянський два відрізки на лінії по прямій відділяють 200 м, а по рейках – 2,5 км. Через це відразу після відкриття львівська преса охрестила залізницю «морським змієм». Замість відгалузитися від траси «Львів – Красне» за Підбірцями і, після невеликого підйому скеруватися в бік Миклашева, залізниця тягнеться угору до Личакова.
З Підзамче до Личакова поїзд долав підйом, висота якого була майже 350 м, до Винник підйом знижувався до 250 м. Далі дорога пролягала біля г. Жупан, утворюючи справжні винниківські серпантини. Щоб оминути гору, поїзд повинен був перетнути дорогу, різко звернувши вправо. Для цього над дорогою збудували міст. За ним колія різко повертала вправо. Через кількасот метрів – вліво. Перетнувши ще раз дорогу, поїзд повертав вправо та їхав уже просто до Винниківського вокзалу. Вокзал у Винниках знищили під час ІІ Світової війни, а знаходився він поблизу нинішньої СЗШ №29 (тепер там спортивний шкільний майданчик).
Рятувало ситуацію те, що поїзди були невеликі – всього 3-4 вагончики і рухалися повільно. Між Львовом і Винниками поїзд курсував 2-3 рази на день. До Підгаєць і Бережан – раз на добу. Під Жупаном, на галявині, збудували станцію «Маріївка». Це була примітивна дерев'яна споруда без вікон та дверей. Але під її дахом у дощ чи сніг могли сховатися кілька десятків людей.
Залізнична лінія пройшла від Личакова вздовж шосе, перетинаючи його, до Винник і Підберізців і Миколаєва, а далі звертала до Куровичів і від них через Лагодів і Коросно прямувала до Перемишлян. Від Перемишлян колія проходила через Вовків, Білу, Дунаїв, Біще та Гиневичі до Бережан, на станції Потутори перетиналася із залізницею Березовиця-Острів – Ходорів і далі прямувала до Підгаєць. У подальших планах розбудови залізниці було її продовження від Підгаєць до Бучача чи Монастириська на Галицькій трансверсальній залізниці, але ці роботи були відкладені, оскільки в черзі на фінансування із місцевого бюджету стояли нові проекти.
На початку роботи залізниці її рухомий склад складався з 11 паротягів, 10 пасажирських вагонів і 28 вантажних. Кількість пасажирських вагонів збільшили на 8 (1910 р.) і 10 (1912 р.) одиниць. За перший рік було перевезено 138 000 пасажирів, 27 900 т вантажів. 1913 р. було перевезено 435 000 пасажирів у вагонах трьох класів і 112 000 т вантажів. У 1-класі 0,07—0,13% пасажирів, 2-класі 6,8—9,8% пасажирів, 3-класі 87—89%, 2,6—5% використовували військовий тариф.
У лютому 1914 р. до Личаківського вокзалу було підведено трамвайну колію. Вона починалася з рогатки на Личаківській і становила 700 м. Сюди ходив маршрут «H». Вагон відправлявся від Віденської кав’ярні (сучасний пр-т Свободи) за півгодини до відправлення кожного поїзда. З 1925 р. сюди став ходити маршрут №8, кінцевою зупинкою якого була спочатку Городоцька рогатка, а згодом — Богданівка. У результаті військових дій, під час Другої світової війни, цю трамвайну лінію, що вела до станції було знищено.
У 1920—1930-их роках для доїзду відпочиваючих у рекреаційні зони Знесіння, Личакова і Винник на лінії курсували спеціальні відпочинкові приміські потяги. Зокрема, відомо про експлуатацію парового трамвая з вертикальним котлом.
У виданій у Львові в 1938 р. брошурі Вацлава Качоровського про пасажирські залізничні перевезення жителів навколишніх міст до Львова, автор стверджує, що мешканці Винник становили 97% (понад 600 осіб щоденно) від усіх пасажирів, які доїжджали до Львова із цілого залізничного напрямку Львів- Перемишляни-Бережани.
Склад винниківчан, що доїжджали колією до Львова був наступний:
7% - державні службовці і підприємці
63% - робітники
26% - учнівська молодь
4% - залізничники (ФБ; Юрій Пукальський, 2023).
Після Першої світової війни залізниця перейшла до Польської державної залізниці (Polskie Koleje Państwowe). Під час Другої світової війни залізницею керувала Німецька імперська залізниця (Deutsche Reichsbahn).
17 вересня 1939 р. під час бомбардування німецькою авіацією Винник було частково пошкоджено залізничну станцію, тютюнову фабрику та житлові будинки.
22 червня 1941 р. під час бомбардування німецькою авіацією Винник було частково зруйновано залізничну колію. Під час німецької окупації колію було відновлено.
22 липня 1944 р. німецькі війська, які відступали, підірвали частину мостів, колії та станцію Підгайці. Колію руйнували за допомогою спеціальних потягів – колієруйнівників. Німецьке командування вважало, що залізниця може бути використана радянськими військами для швидкого наступу на Львів зі сходу.
Залізничну станцію у Винниках бомбили і радянські війська. Як розповідали очевидці німці відступали вантажівками і автомобілями, бо станція і колія вже були розбомблені радянською авіацією. В районі станції збереглися ще будівлі тих часів на яких ще можна знайти сліди війни.
Після відступу Вермахту більшу частину колії не відновлювали, використавши частину рейок, шпали для військових потреб, і не переводили на прийняту в СРСР колію 1520 мм.
1968 р. — відкриття залізниці Львів (залізничний вокзал) — Комсомольське (Винниківське) озеро. Потяг ходив влітку. Пізніше маршрут скоротили і потяг відправлявся зі станції Личаків. На лінії були облаштовані перонами зупиночні пункти «Кривчиці» (біля вулиці Богданівської), «Личаків» – на товарній станції Личаків, «Чортівська скеля» (біля дріжджового заводу). Були плани відновлення колії до Винник. Проте курсування приміських дизель-поїздів «Ганц-Маваг» моделі Д визнали на цій лінії збитковим, тому вже у 1975 році їх рух тут припинився. 3 1990-их років лінію використовували для потреб дріжджового заводу «Ензим»: кілька разів на тиждень курсував вантажний дизель-потяг ЧМЭ3.
Залізниця мала велике туристичне значення. По-перше, вона пролягала через дві великі рекреаційні зони: регіональний ландшафтний парк «Знесіння» та Винниківський лісопарк. По-друге, лінія простягалася повз кілька об'єктів, які є культурною спадщиною, зокрема, сліди городища ІХ—Х ст. на г. Баба, городище-капище V—VІ ст. на Світовидному полі, Церква Святого Іллі XIX ст. та Музей народної архітектури та побуту просто неба «Шевченківський гай».
Наприкінці 2000-их рр. відкриттям на залізниці руху туристичних потягів зацікавилися Львівська міська рада, адміністрація парку «Знесіння» та громадська організація «Форум Карпатський трамвай», яка вже відродила вузькоколійку у Вигоді (відому як «Карпатський трамвай»). У 2009 р. вони оголосили про плани залучити інвестора для обладнання платформ та створення інфраструктури (сувеніри, кав'ярня). Очікувалося, що за маршрутом «Підзамче — Личаків» курсуватиме відреставрований вагон, обладнаний м'якими сидіннями.
Було також оголошено, що попередня вартість проекту — майже 1,5 млн грн і його реалізацією вже зацікавилися Міністерство культури України та ПрАТ «Ензим». 2011 р. Львівська залізниця оголосила про плани створення реалізації проекту до футбольного чемпіонату Євро-2012.
До 2018 року ПрАТ «Ензим» було єдиним замовником перевезень на збереженій ділянці колишньої локальної залізниці Львів – Підгайці від станції Підзамче до пристанку «Чортова Скеля» поруч із заводом. Сюди в цистернах доправлялася меляса, а також соляна кислота. На пристанку було обладнано пункт прийому сировини та пропарювання цистерн. Із 2018 року підприємство відмовилося від постачання сировини залізничним транспортом, отож рух на цій залізниці припинився.
На сьогодні з 170 км колишньої залізниці використовують:
* звивисту неелектрифіковану залізничну гілку «Підзамче — Личаків» (7,5 км), яка відгалужена від лінії «Львів — Красне» в районі Нового Знесіння і закінчується у Винниківському лісопарку поблизу дріжджзаводу «Ензим»;
* неелектрифіковану залізничну гілку «Потутори — Бережани» (8 км), що зв'язує райцентр Бережани з обласним центром Тернополем.
Популярна серед винниківчан залізнична колія, будівництво якої так довго лобіювали у Відні галицькі депутати, таки добре послужила нашим попередникам за роки свого існування, як пасажирськими, так і вантажними (тютюнова фабрика) перевезеннями. З цією колією пов’язані і прогулянки митрополита Шептицького у винниківському лісі і масові відвідання гостями наших Винник в парафіяльний костельний празник Внебовзяття Пресвятої Діви Марії 15 серпня, коли на цей день до нашого міста спеціально виділялись додаткові поїзди.
Антін Крушельницький про Винниківську залізницю
Порядки на личаківському залізничому двірці (газета «Діло» №216 від 27. 09. 1928 р.):
«До відома Львівської Дирекції Залізниць. Мешкаючи у Винниках, доїзджу щодня до Львова і приглядаюся відносинам на двірці в Личакові, звідки виїздить до Винник три шкільні потяги денно. Мало коли буває, щоб ті потяги, головно той, що виїздить зі Львова в год. 14.10, відійшли правильно. Ці потяги призначені для шкільної молоді. Сотки дітвори встає в год. 5.30 рано, снідає в 6-ій і квапиться до потягу.
Тимчасом потяг, що мав з Винник відійти в год. 6.46, відходить часто після 7-ої й уся молодь спізняється до школи. (Коли директор зарядить, щоб ті, хто спізниться, не входили до кляси, дітвора тратить з вини личаківського уряду руху одну годину шкільної науки).
Гірше виглядає справа з поворотом молоді. Учні збираються на залізниці вже від 12 год. Тимчасом потяг, що має відійти в год. 14.10, відходить дуже часто в год. 14.30, або й в 15-ій год. В такому випадку молодь, що вийшла з дому в год. 6 рано, вертає знов до хати на обід в год. 16-ій! Цілих десять годин діти без їди.
Колиж почнуться дощі, мокнуть, (бо ждальня майже завсіди зачинена), а як потиснуть морози, то жаль дивитися, як карається дітвора! Цеж найкраща нагода до перестуди, витворювання підложа під туберкульозу і т. п. В додатку молодь зовсім без опіки! Наждавшися на спізнений по тяг, кидається на нього, як він заїздить на стціію Личаків і всканує до вагонів коли потяг ще в руху. Так само, виголоднівши, не жде, щоб потяг заїхав на стацію у Винниках, тільки вискакує з вагонів, коли потяг у руху, далеко перед стацією!
Словом нелад у відправлюванні шкільних потягів спричинює стільки хаосу на цій малій стації, зовсім не присбособленій до такого великого підміського руху шкільної дітвори, що нераз жах бере за тих необережних дітей, схвильованих недбальством уряду руху і легковаженням ним здоровля й життя шкільної дітвори, майбутніх громадян.
А який погубний педагогічний вплив має це легковаження точности державним підприємством! Скільки то з тих юнаків, що караються з вини уряду руху, будуть самі колись залізничими урядовцями і, навчившись легковажити точність на залізниці, сами будуть вносити розгардіяш у відїзд потягів та спричинюватимуть залізничі катастрофи! З Винник їздять уже постійно, в дуже докладно означеному часі, три автобуси. Все старше громадянство, яке мусить виїздити точно в означеній годині, резиґнує вже з їзди потягом, на який ніколи не можна рахувати, чи він відійде точно, й їздить автобусами. Шкільна молодь, що користується знижками, мусить їздити залізницею! Для чого знущається, мимо зажалень, уряд руху над сотками шкільної молоді? Антін Крушельницький, управитель муж. семинарійних учительських курсів у Львові».
Автобусне сполучення.
6 червня 1914 року в газеті «Kurjer Lwowski południowy» з’явилося таке оголошення «Автомобільні омнібуси запроваджує від завтра п. Домічек. Вони курсуватимуть від Львова до Брюхович щодня від 6 год ранку до 8 год вечора що 2 години. Проїзд від Львова до Брюхович коштуватиме 1 крон 50 ґр. Місячні квитки коштують по 60 крон. У разі потреби курсуватимуть дві машини. Зазначимо, що пан Домічек був також власником 6 «автомобільних фіакрів» (тобто автомобілів таксі). Отож, 7 червня 1914 року можна вважати днем народження регулярного автобусного руху у Львові.
Перший регулярний міський автобусний маршрут «А» почав курсувати у Львові 12 квітня 1928 року. Він пов’язував площу Бачевських (нині – пл. Кропивницького) із міським аеродромом на Скнилові. Рейси автобуса починалися у 6-й годині ранку і закінчувалися о 10-й вечора, автобус курсував із годинним інтервалом. Траса маршруту була поділена на 2 секції із 6-ма зупинками. Вартість проїзду в межах однієї секції становила 30, а двох секцій – 50 грошів. На маршруті курсував італійський автобус «Lancia», який міг перевозити загалом 34 пасажирів, в тому числі в салоні було 19 крісел. Точна модифікація цього автобусу невідома, але найпевніше це був автобус моделі «Lancia Omicron», який виготовлявся із 1927 року.
2 вересня 1928 року відкрилося іще два автобусних маршрути, які поєднували із центром міста Персенківку та Новий Львів. Ці маршрути мали позначення «В» і «С». 1930 р. було запущено автобусний маршрут «D», який пов’язував кінцеву трамвайного маршруту № 10 на Замарстинові і Брюховичі. Вартість проїзду до Брюхович становила 80 грошів. Існували трансферні квитки для пересадки на трамвай.
30 серпня 1930 року було запущено автобусний маршрут «Е» від церкви Св. Анни на Клепарів по сучасній вулиці Клепарівській та Варшавській.
Всі автобусні маршрути Львова обслуговувалися «Міськими закладами електричними», яким також належали трамваї і трамвайна інфраструктура. На початку на автобусних маршрутах працювало лише по одному автобусу. Восени 1931 року були закуплені автобуси марки «Saurer», виготовлені в Польщі. Відповідно на маршрутах «А», «В», «С» та «Е» інтервал руху скоротився до 20 – 30 хв.
Автобуси під брендом «Saurer» виготовляла однойменна швейцарська фірма, створена у 1853 році Францом Заурером у місті Сент-Гален. Початково це було ливарне підприємство, яке згодом переросло у машинобудівне в Арбоні над Боденським озером. Виготовленням автомобілів компанія «Saurer» почала займатися із 1903 року. У 1908 році на замовлення компанії «Saurer» видатний німецький інженер і винахідник Рудольф Дизель розробив двигун внутрішнього згоряння, який працював на мазуті. У 1930 році складання автомобілів та автобусів «Saurer» розпочалося у Польщі. У Львові курсували автобуси «Saurer 2 BOD». Це була дуже невелика машина – у салоні було 14 пасажирських сидінь, іще 12 пасажирів могли їхати стоячи. Двигун потужністю 67 кінських сил міг розганяти автобус до швидкості 55 км/год. На жаль, автобуси «Saurer», які курсували у Львові, не збереглися. Побачити такий автобус можна в Цюрихському трамвайному музеї у Швейцарії – там такий автобус є діючим експонатом.
Автобусами також можна було доїхати до Винник, звичайно, якщо у вас був 1 злотий на білет. Подорож на дальшу відстань виливалася у більшу суму. Наприклад, білет до Городка коштував 2 злотих, до Перемишлян і Великих Мостів по 4 злотих 50 грош, а подорож до Борислава, виносила із кишені цілих 8 злотих 50 грош. Автобусні маршрути того часу були доволі впорядковані. Існувала практика додаткових рейсів у вихідні дні та свята. Зупинки здійснювалися лише у визначених місцях.
Автобус до Винник відправлявся з Маріїнської площі (теперішня площа Міцкевича) о 7. 30 год ранку. По дорозі на Винники автобус мав кілька зупинок:
* 7 год 34 хв – вул. Св. Антонія (біля теперішнього Винниківського ринку);
* 7 год 40 хв – Личаківська рогатка;
* 7 год 44 хв – Кривчиці;
* 7 год 49 хв – Маріївка (біля теперішнього Винниківського озера);
* 7 год 55 хв – Винники (автостанція біля теперішньої міської ради; біля старих воріт на тютюнову фабрику).
Автобуси курсували на Винники часто. Другий рейс на Винники був у 9 год 30 хв, а наступні: 11. 30, 13. 30, 15. 30, 18. 30 (16. 30, 17. 30, 19. 30 і 20 год 30 хв – у неділю та у свята). З Винник на Львів перший автобус відправлявся у 8 год 30 хв, останній – 19 год (в неділю та у свята – 21 год).
З приватних операторів, які обслуговували приміські автобусні маршрути на Львівщині в 1930-х роках, потрібно загадати компанію «PAP», яка у 1931 році обслуговувала маршрут Львів (вул. Личаківська, кінцева трамвая № 1) – м. Винники. На маршруті тоді курсував автобус «URSUS», який щодня виконував по п’ять рейсів. Пізніше цей же маршрут обслуговувала компанія «ZAW» із Винник. Перший автобус із Львова до Винник відправлявся о 05:50, а останній о 21:00 у будні та у 21:45 по неділях. Загалом виконувався 21 рейс в будні й 22 – в неділю. Інтервал руху на цьому маршруті становив близько 1 години в позапікові години, а у ранішній та вечірній «пік» інтервал становив 15 – 40 хв. Перший рейс автобуса із Винник відправлявся о 06:30, а останній – о 22:10 в будні та о 23:15 в неділю.
1928 р. - 1941 р. — автостанція по теперішній вул. Галицькій (біля будинку Винниківської міської ради; біля фабричних воріт).
За спогадами корінної винниківчани Любов Назарук: «З розповідей моєї мами (1919 р. н.): автобус - це було дороге задоволення. Працюючі у Львові добирались поїздом. Купляли пільговий квиток на тиждень (тижнівка), а бідні - ходили пішки».
З «Економічної характеристики м. Львова» (1940 р. березень) дізнаємося, що на балансі трамвайного тресту на той час знаходилося 16 автобусів, які залишилися московсько-більшовицьким загарбникам у спадок від Польщі. Вже в травні 1940 р. до Львова прибула перша партія радянських автобусів ЗіС 16, яка складалася з шести машин обтічної форми. Проте на подальшій заваді розвитку автобусного руху стала радянсько-німецька війна.
Про автобусне сполучення Винник під час німецької окупації у 1941– 1944 рр. дані відсутні.
По закінченні ІІ світової війни виникла гостра потреба надійних автобусних перевезень як у Львові, так і в межах Львівської області. Отож, у жовтні 1946 року Львівська обласна рада прийняла рішення про створення першого спеціалізованого пасажирського автотранспортного підприємства, яке називалося «Автобусно-таксомоторна база Облавтотресту». Новому автопідприємству виділили територію на вулиці Личаківській. Пізніше підприємство перенесли на вул. Силікатну (нині Пластову).
«Автобусно-таксомоторну базу Облавтотресту» створювали практично на порожньому місці в дуже непростих повоєнних умовах. Весь рухомий склад підприємства на початках складався із 21 автомобіля. Це були як радянські, так і трофейні автомобілі, а також машини які надійшли від союзників. Чотирнадцять машин було ГАЗ-ММ та ЗіС-16, три «Опель-Бліца», а також «Мерседес», «Хаптель» та «Б’юїк». У травні 1948 році «Автобусно-таксомоторна база Облавтотресту» почала обслуговувати два міські автобусні маршрути Львова – від Оперного театру до кінця вулиці Городоцької й від вул. Горького (нині Гнатюка) до міського аеродрому. Міські автобусні маршрути обслуговували автобуси «ЗіС-16».
У 1950 році на балансі підприємства налічувалося 60 автобусів різних моделей, 7 легкових автомобілів таксі «Побєда» та 16 вантажних таксі.
На початку 1950-х років «Автобусно-таксомоторна база Облавтотресту» починає отримувати від московського Заводу імені Сталіна (потім – Завод імені Ліхачова – ЗіЛ) автобуси ЗіС-155. Ці автобуси виготовлялися як у міській, так і у міжміській модифікаціях. Довжина кузова автобуса ЗіС-155 (після 1956 р. – ЗіЛ-155) складала усього 8 метрів. У салоні автобуса було 28 сидінь, загальна пасажиромісткість автобуса – 50 пасажирів. Бензиновий двигун ЗіС-124 потужністю 95 кінських сил розганяв автобус із повною масою 9,9 тон до швидкості 65 кілометрів на годину. Ці автобуси серійно виготовлялися до 1957 року.
Для обслуговування автобусних маршрутів із невеликим пасажиропотоком в повоєнні роки до Львова постачалися автобуси моделі ГЗА-651. Ці автобуси із 1949 року виготовляв Горьківський автобусний завод. Автобус капотного типу був побудований на шасі та агрегатні базі вантажівки ГАЗ-51. Із 1952 року автобус ГЗА-651 уже як ПАЗ-651 виготовлявся автобусним заводом в місті Павлово на Оці. Крім того, автобус капотного типу, аналогічний ГЗА-651, випускався Курганським автозаводом під маркою КАВЗ-651 із 1958 року. Автобус ГЗА-651 мав у салоні 19 місць для сидіння, а загалом міг перевозити 23 пасажирів.
У 1956 році на базі «Автобусно-таксомоторної бази Облавтотресту» було створено два окремі підприємства: Львівське автотранспортне підприємство № 13122, яке займалося автобусними пасажирськими перевезеннями та міський таксомоторний парк (за радянських часів – Львівське АТП № 14606). Львівське АТП № 13122 базувалося в районі сучасної площі Князя Святослава і мало адресу вул. Ярослава Мудрого, 5. Поруч було розміщено перший львівський автовокзал далекого сполучення.
У 1950-х роках функціонувала також приміська автобусна станція з офіційною адресою вул. Пильникарська, 2. У реальності майданчик для автобусів знаходився на пл. Старий Ринок. Звідси вирушали приміські автобуси до Брюхович, Городка, Дублян, Куликова, Винник, Липників, Буську, Куровичів, Миколаєва, Жовтанців та іще низки населених пунктів. Згодом приміську автобусну станцію перенесли до залізничного вокзалу Підзамче на пл. Криничній обабіч вулиці Богдана Хмельницького. Низка близьких приміських автобусних маршрутів отримала кінцеву на пл. Центральній (нині пл. Св. Теодора).
1946 р. — 1950-ті рр. — автостанція по теперішній вул. Галицькій, 40 (навпроти теперішнього ресторану «Гетьман»).
Першими повоєнними автобусами, які курсували зі Львова до Винник, були трофейні автобуси, а також «маршрутки» з відкритими кузовами (на дерев’яних лавках вміщувалося 14 осіб).
Пізніше появилися автобуси моделі ЗІС 154 та ЗІС 155. До Винник курсували з майданчика перед кінотеатром Б. Хмельницького т. зв."полуторки", з простим вантажним дерев'яним кузовом поперек якого були дощаті лави без спинок, на задньому борту висіла драбинка з арматури. Означений цей транспортний засіб був як "МАРШРУТНОЕ ТАКСИ" великим білим написом на бортах.
ЗІС-154 став одним з перших післявоєнних серій автобусів ЗІС. Міська 9,5-метрова модель ЗІС-154 місткістю 60 пасажирів (34 місця для сидіння), випускалася в 1946-1950 роках. Всього було виготовлено 1165 примірників.
Із 1956 року Львівське АТП № 13122 починає отримувати автобуси львівського виробництва ЛАЗ-695. Ці автобуси на свій час мали дуже прогресивну конструкцію – бензиновий двигун розміщувався у задній частині автобуса, відповідно використовувався короткий карданний вал. В той же час, у автобусів ЗіС-155 і ГЗА-651, які випускалися в той же час, двигун знаходився у передній частині автобуса поруч із сидінням водія, а довгий карданний вал передавав крутний момент на задній міст автобусів.
Автобуси ЛАЗ-695 різних модифікацій виготовлялися на Львівському автобусному заводі 45 років. Останні автобуси ЛАЗ-695 Львівське АТП № 14631 отримало у 2000 році. Окрім автобусів ЛАЗ-695, які призначалися для міських та приміських перевезень підприємство отримувало автобуси моделей ЛАЗ-697 та ЛАЗ-699 підвищеної комфортності які обслуговували міжміській автобусні маршрути.
Із кінця 1950-х років для обслуговування маршрутів із невеликим пасажиропотоком постачаються автобуси ПАЗ-652, які виготовлялися автобусним заводом у місті Павлово на Оці. Ці автобуси початково призначалися для районних і приміських маршрутів. Довжина автобуса становила 7,15 метрів, у салоні 23 сидіння, максимальна кількість пасажирів – 42. Такі автобуси виготовлялися до 1968 року, коли їх на конвеєрі замінила нова модель ПАЗ-672.
Із кінця 1950-х років автобусний парк Львова поповнювався автобусами ЗіЛ-158 (ЛіАЗ-158), які спочатку виготовлялися у Москві на Заводі імені Ліхачова, а із 1960 року випускалися Лікінським автобусним заводом у Підмосков’ї. Автобус ЗіЛ-158 мав довжину 9,03 метри, у салоні було 32 сидіння, загалом автобус міг перевозити до 60 – 70 пасажирів. Через невисоку міцність кузова автобуси ЗіЛ-158 працювали не більше 8 – 10 років. У 1970-х роках такі автобуси вивели із експлуатації та замінили більш сучасними ЛіАЗ-677.
1968 р. до Львова поступили перші автобуси ЛіАЗ 677, які мали двоє широких ширмових дверей і просторий салон.
В кінці 1980-х років Львів отримав партію автобусів ЛіАЗ-5256 великого класу (12 метрів), які були спроєктовані ВКЕІ Автобусобудування. На маршрутах із малим пасажиропотоком працювали автобуси Павловського автобусного заводу – ПАЗ 652 і ПАЗ 672.Такі автобуси курсували через Винники, з’єднуючи довкільні села (Дмитровичі, Чишки й т. д.) зі Львовом.
З 1960-их рр. до поч. 1990 рр. на маршруті Львів — Винники експлуатувалися автобуси моделей ЛАЗ 695 і ЛіАЗ 677. Проїзд в автобусах в радянські часи був найдорожчим серед інших видів громадського транспорту – 5 коп., у тролейбусі – 4 коп., у трамваї – 3 коп. Автобусний маршрут до Винник, мав дві тарифні зони – на проїзд у межах першої зони потрібно було заплатити 5 коп., а якщо їхати до кінця маршруту – 10 коп. На маршруті компостерів не було і водії реалізовували квитки, що відривали від рулону.
З радянської «Історії Львова» (1984 р.) дізнаємося: «З 1960 р. швидко розвивалася також автобусне сполучення: 1961 р. — 43 автобуси й 15 маршрутів, 1962 — 49 автобусів і 17 маршрутів, 1963 р. — 87 автобусів, 1964р — 110 автобусів і 18 маршрутів; перевезено 23 млн пасажирів». Станом на 1978 р. — 26 маршрутів (із маршрутами, що обслуговували Рудно, Винники, Лисиничі, Брюховичі); станом на 1990 р. — близько 40 маршрутів.
У 1970-их - поч. 2000-их рр. автостанція № 6 розташовувалася на невеликій площі на перехресті вул. Леніна (Личаківської), Бівакової (Голинського) та Яловець. Споруда автостанції була у вигляді металевого павільйону із касами, диспетчерською та залом очікування, вона мала адресу вул. Леніна (Личаківська), 154.
Ця автостанція обслуговувала приміські та міжміські маршрути в напрямку Перемишлянського та Золочівського районів. На території автостанції № 6 знаходилася кінцева міського автобусного маршруту № 20 вул. Леніна (Личаківська) – вул. Наукова, поруч були кінцеві міського автобусного маршруту № 19 пл. Різні – вул. Леніна (Личаківська) та приміських автобусних маршрутів № 46 (179) до Винник, № 72 (137) до Лисинич та № 110 (138) до Підбірець. Автостанція була в зоні пішохідної доступності від кінцевої зупинки трамвайного маршруту № 2.
Економічна криза початку 1990-их рр. негативно вплинула на розвиток міського автобусного транспорту. Активно автобусний рух почав деградувати із середини 1990-их рр., коли було запроваджено безкоштовний пільговий проїзд для пенсіонерів. У середині 1990-их рр. всі три найбільших АТП Львова (№ 14606, № 14630 і № 14631) були приватизовані. Міська влада фактично втратила важелі впливу на ці підприємства.
Із середини 1990-их рр. бере свій початок сленгове слово «пижик», яке стало синонімом терміну «маршрутне таксі». В цей період маршрути Львів — Винники обслуговували ЛАЗи та мікроавтобуси моделей РАФ 2203 (Латвія) і «Peugeot J9 Karsan» турецького виробництва (14 пасажирських місць, загальна пасажиромісткість 20 пасажирів). На відміну від мікроавтобусів РАФ 2203 у салоні «Peugeot» люди середнього зросту могли їхати стоячи, для цього було передбачено поручні.
З кінцевої зупинки «рафіки» відправлялися в міру заповнення сидячих місць, стоячих пасажирів не брали, всі розміщувалися в зручних кріслах і диванах і могли вийти на вимогу – всюди, де дозволяли Правила дорожнього руху. Також і підсісти на борт можна було будь-де, «проголосувавши» прямо з узбіччя.
1998 р. на автобусних маршрутах з’являються мікроавтобуси ГАЗель (вироблялися на Горьківському автомобільному заводі з липня 1994 р.) та італійські «Iveco Dailу» виробництва СП «Іveco-КрАЗ». «Iveco» лише умовно можна було назвати пасажирськими, адже пасажири, що стояли практично не могли бачити дороги – вікна були маленькі і низькі.
Наприкінці 1990-их — на початку 2000-их років розповсюдження набули машини, перероблені з вантажних мікроавтобусів «Mercedes-Benz T1», «Mercedes-Benz T2» та ін., які згодом витіснили «Peugeot» та «Іveco». Такі засоби громадського транспорту виявилися вкрай некомфортними. Вони мали малий салон, низьку стелю й одні двері без автоматичного відкривання, салон без вентиляції і обігріву, для пасажирів встановлювали сидіння від списаних ЛАЗів 695 та ЛіАЗів 677.
Починаючи із середини 2000-их років ситуація із громадським автотранспортом почала дещо покращуватися — мікроавтобуси-переробки замінили українські мікроавтобуси «Дельфін» (БАЗ 2215) та «Еталон» (А 079) Бориспільського і Чернігівського автозаводів, «Богдан» (А 091) та «Богдан» (А 092) Черкаського, а потім Луцького автозаводів. Ці автобуси, побудовані на шасі невеликих вантажівок, здатні вміщати біля 40 пасажирів. З 1 січня 2012 р. громадський транспорт Львова зазнав докорінних змін – було зменшено кількість міських автобусних маршрутів; заборонена експлуатація на них автобусів переобладнаних із вантажних машин.
Жоден автобусний маршрут до 1992 р. не перетинав центр і пасажирам доводилося робити декілька пересадок. Кінцеві автобусних маршрутів були, як правило, недалеко від трамвайних зупинок. Головними кінцевими пунктами були: пл. св. Теодора (тоді пл. Центральна), пл. Липнева, пл. Петрушевича, вул. Валова, Личаківська рогачка, вул. Куліша і т. д.
1991 р. відзначився ремонтом трамвайних колій по вул. Личаківській (від вул. Мечникова) та експериментом із деякими автобусними маршрутами. У 1992—1993 роках був проведений ремонт трамвайних колій від пл. Митної до Винниківського ринку. 1996 р. відбувається ремонт трамвайних колій по вул. Личаківській (від костелу св. Антонія до церкви Петра і Павла). Ремонти трамвайних колій вплинули на зміну руху маршруток, що курсували з Винник до Львова.
Ціни на проїзд у винниківських маршрутках змінювалися таким чином:
Із 1960-х до кінця 1980-х років вартість проїзду в міському транспорті була такою: найдешевшим був трамвай – 3 копійки, далі йшов тролейбуси – 4 копійки. Вартість квитка в міському автобусі становила 5 копійок. У автобусах, що працювали в режимі «експрес» проїзд вартував 10 копійок, а у «маршрутках» – 15 копійок. Автобусні маршрути до Винник, Рудного та Брюхович мали по дві тарифні зони – на проїзд у межах першої зони потрібно було заплатити 5 копійок, а якщо їхати до кінця маршруту – 10 копійок.
Вартість проїзду в трамваях, тролейбусах, автобусах розміром 3, 4 і 5 копійок протрималася до 1 квітня 1987 року. Тоді "на прохання трудящих" був запроваджений єдиний тариф 5 коп. на проїзд в трамваях, тролейбусах, автобусах.
З 2 квітня 1991 р. вартість проїзду в міському електротранспорті та міських автобусах - 15 коп. Щодо винниківських автобусів. Двоставковий тариф був у маршрутах № 46, 137 і 179 (5 і 10 коп. до 1.04.1991 р.). У 119-му автобусі був трьохставковий тариф. 5 коп. від Куліша до Личаківської, 10 коп. від Куліша до озера і 15 коп до кінцевої (госпіталя).
*весна 1991 р. — 20 коп.;
*зима 1992 р. — 30 коп.;
*весна 1992 р. — 50 коп.;
*грудень 1992 р. — 5 купонів;
*літо 1993 р. — 10 купонів;
*осінь 1993 р. — 20 купонів;
*грудень 1993 р.— 100 купонів;
*осінь 1994 р. — 1 000 купонів;
*зима 1995 р. — 5 000 купонів;
*осінь 1995 р. — 10 000 купонів;
*весна 1996 р. — 20 000 купонів.
10 січня 1992 р. Національний банк України ввів в обіг купони багаторазового використання. 12 листопада 1992 р. обмінний курс купона до долара становив 403 куп. за долар, 3 лютого 1995 р. — 116 900 куп. за долар. В червні 1993 р. мінімальна зарплата — 6 900 куп. 1995 р. увійшли до обігу мільйонні купюри.
2 вересня 1996 р. купони обміняно на гривні і копійки за курсом 100 000 купонів = 1 гривня = 100 копійок.
Вартість проїзду (1996—1999 рр.) в маршрутних автобусах була досить високою — 20–80 коп. (курс долара — 2 грн за долар США, а мінімальна зарплата з 2. 09. 1996 р. по 01. 01. 1998 р. – 15 грн). У 1999 р. курс долара — біля 4 грн, до грудня 2008 р. він зріс до 7 грн.
Вартість проїзду у винниківських маршрутках з 1996 р. :
*з 1996 р.— 20 коп.;
*з 1999 р.— 80 коп.;
*з 1 липня 2004 р.– 1 грн;
*з 11 грудня 2007 р.– 1,25 грн;
*з серпня 2009 р.– 1,75 грн;
*з 1 лютого 2011 р.– 2 грн;
*з 1 травня 2014 р. – 3 грн;
*з 15 травня 2015 р. – 4 грн;
*з грудня 2017 р. – 5 грн;
*з 1 лютого 2019 р. – 7 грн;
*з травня 2021 р. – 10 грн;
*з 2 червня 2022 р. – 15 грн;
*з 1 червня 2025 року у Львові діють нові тарифи на проїзд: 17 грн за оплати «ЛеоКарт» (або додатком), 20 грн банківською карткою, 25 грн готівкою, а для студентів зі студентською «ЛеоКарт» — 8,5 грн.
Наводимо перелік основних автобусних маршрутів з Винник від 1928 р:
Площа Маріїнська (теперішня площа Міцкевича) — Винники (автостанція біля теперішньої міської ради; біля старих воріт на тютюнову фабрику). 1928-1931 рр.
Личаківська рогатка — Винники (автостанція біля теперішньої міської ради; біля старих воріт на тютюнову фабрику). 1931-1941 рр.; автобуси «URSUS».
Вул. Пильникарська, 2 (пл. Старий Ринок) — автостанція по теперішній вул. Галицькій, 40 (навпроти теперішнього ресторану «Гетьман»). 1946-1950-і рр. До Винник курсували т. зв. "полуторки", з простим вантажним дерев'яним кузовом поперек якого були дощаті лави без спинок, на задньому борту висіла драбинка з арматури. Означений цей транспортний засіб був як "МАРШРУТНОЕ ТАКСИ" великим білим написом на бортах. Пізніше автобуси моделі ЗШС-16, ЗІС 154 та ЗІС 155.
№ 6. Вул. Валова — Винники (поч.1960-их рр.; автобуси ЛАЗ 695).
№ 6. Площа Радянська (тепер пл. Митна) — Винники (1960-ті рр. — поч. 1970-их рр.; автобуси ЛАЗ 695).
№ 6. Вул. Валова — Винники (поч.1970-их рр.; автобуси ЛАЗ 695).
№46. Вул. Мечнікова — Винники (1970-ті рр.; автобуси ЛіАЗ 677).
№46. Вул. Леніна (Завод №28) — Винники (1980-ті рр. — до 1991 р.; автобуси ЛіАЗ 677).
№ 137 Львів (вул. Личаківська) – Винники (тютюнова фабрика), через Лисиничі (друга пол. 1980-х рр. - поч. 1990-х рр.).
№119. Вул. Куліша (через Кривчиці) – Винники (шпиталь ІВВВ) (1991—1997 рр.; автобуси ЛАЗ 695).
№179. Площа Галана (тепер пл. Петрушевича) — Винники (1991—1993 рр., автобуси ЛіАЗ).
№179. Вул. Личаківська (Завод №28) — Винники (1990-ті рр.; автобуси ЛАЗ).
№179. Порохова вежа — пл. Митна — Медінститут — вул. Мечникова — Завод №28 — вул. Бівакова — Дріжджзавод — Будинок дорожника «Садівник» — Озеро — вул. Забава — Лікарня — Тютюнова ф-ка — Винники АП — розворот (початок 1990-их рр.; автобуси ЛАЗ). Графік роботи: 6. 40 год — 22. 20 год — роб. дні; 7. 20 год — 22. 20 год — вихідні.
№179. Краківський ринок — вул. Городоцька — пр. Свободи — вул. Князя Романа — пл. Галицька — вул. Івана Франка — пл. Митна — вул. Личаківська — Винники (кінець1990-их рр.). Обслуговувало маршрут ВАТ «ЛЬВІВСЬКЕ АТП 14631». Транспорт – «пижики» білого кольору.
№12. Порохова вежа — вул. Личаківська — АС-6 — Винники (тютюнова ф-ка) — вул. Забава — вул. Личаківська — вул. Заньковецької — вул. Лисенка — Порохова вежа (початок 1990-их рр.; автобуси ПАЗ). Обслуговувало маршрут ВАТ «ЛЬВІВСЬКЕ АТП 14630». Графік роботи: 6. 10 год — 19. 45 год — роб. дні; 6. 55 год — 19. 00 год — вихідні.
№39. Вул. Валова — пл. Митна — вул. Личаківська —Дріжджзавод —Тютюнова фабрика — Винники (початок 1990-их рр.; автобуси ЛАЗ, мікроавтобуси РАФ). Обслуговувало маршрут ВАТ «ЛЬВІВСЬКЕ АТП 14631». Графік роботи: 7. 10 год — 18. 10 год — всі дні.
№ 68. Головний залізничний вокзал — вул. Городоцька — вул. Любінська — вул. Виговського — вул. В. Великого — вул. Стрийська — вул. Хуторівка — просп. Червоної Калини — вул. Сихівська — вул. Зелена — вул. Вашингтона — вул. Пасічна — вул. Личаківська — Винники (1998 р. — 2004 р.; мікроавтобуси «Peugeot J9 Karsan» синього кольору, з початку 2000-их рр. автобуси ПАЗ 3205). Обслуговувало маршрут ТК «Ференс і Ко».
№36. Вул. Валова (пізніше – Під Дубом) – вул.Личаківська – Винники (вул. Сахароза) (середина 1990-их рр. — до кінця 2011 р.).
№36-А. Ринок «Галицьке перехрестя» — вул. Мазепи — просп. Чорновола — просп. Свободи — вул. Личаківська — Винники (вул. Забава) (середина 1990-их рр. — до кінця 2011 р.).
№36-Б. Вул. Валова – вул. Личаківська – м. Винники (шпиталь ІВВВ) (2000-ні рр. (короткий період часу) — до кінця 2011 р.).
№7-А. Автовокзал (пізніше – ТЦ «King Kross Leopolis») – вул. Стрийська – вул. Хуторівка – вул. Сихівська – вул. Зелена – вул. Дж. Вашингтона – вул. Пасічна – вул. Личаківська – Винники (2004 р. — кінець 2011 р.).
№ 117. Рясне-2 – Сихів – Винники (2004 р. — 2008 р.). Обслуговувало маршрут ТзОВ «Атто».
№ 117. Вул. Виговського (поліклініка №5) — вул. Кульпарківська — вул. Наукова — вул. Хуторівка — просп. Червоної Калини — вул. Сихівська — вул. Зелена — вул. Джорджа Вашингтона — вул. Пасічна — вул. Личаківська — Тракт Глинянський — с. Лисиничі — м. Винники (вул. Івасюка). Деякий період маршрут було продовжено до вул. Галицької. (2008 р. — 2013 р.). Обслуговувало маршрут ТзОВ «Атто».
№75. Білогорща – вул. Широка – вул. Сяйво – вул. Городоцька – вул. С. Бандери – вул. Коперника – вул. Дорошенка – просп. Свободи – вул. Личаківська – Винники (вул. Шевченка – вул. Ломоносова) (кінець 1990-их рр. — 2012 р.; мікроавтобуси «Peugeot J9 Karsan» білого і жовтого кольору. Обслуговувало маршрут ТзОВ «Радар».
№ 5-А. Пл. Різні — просп. Свободи — пл. Галицька — пл. Митна — вул. Личаківська — м. Винники (з 1 січня 2012 р.). З січня 2016 р. схема маршруту № 5А: м. Винники (вул. Кільцева) – м. Винники (вул. Галицька) – м. Винники (вул. Івасюка) – вул. Тракт Глинянський – вул. Личаківська – пл. Митна – вул. Підвальна – пл. Данила Галицького – вул. І. Ґонти – пл. князя Ярослава Осмомисла – пл. Різні – просп. В. Чорновола – вул. гетьмана І. Мазепи – вул. І. Миколайчука (міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги). З 8 лютого 2017 р. маршрут: м. Винники (вул. Кільцева) – с. Лисиничі – пл. Різні. Обслуговує маршрут АТП №1.
З 27 травня 2021 р. відновили маршрут Винники (вул. Забава) - Львів (площа Різні). З 2 червня 2022 р. змінено схему руху. Маршрут №5А продовжений від площі Різні по просп. Чорновола, вул. Липинського до вул. Варшавської (в зворотному напрямку вул. Варшавська, просп. Чорновола і далі за звичним маршрутом).
4 грудня 2017 р., на маршруті 5А почало курсувати 6 великих автобусів. У зв’язку з тим, що машини великогабаритні, було змінено схему руху маршруту. 5А курсував за таким маршрутом: м. Винники – с. Лисиничі – вул. Тракт Глинянський – вул. Богданівська – вул. Пластова – вул. Кукурудзяна (Автовокзал Північний) – вул. Б.Хмельницького – вул. Замарстинівська – пл. 700-річчя Львова – пр. Чорновола – пл. Різні.
№36. Пл. Кропивницького — вул. Городоцька — вул. Гонти — вул. Підвальна — вул. Личаківська — Винники (вул. Забава) (з 1 січня 2012 р.). Обслуговує маршрут АТП-14630.
№ 40. ТЦ «King Kross Leopolis» — вул. Стрийська – вул. Хуторівка – вул. Сихівська – вул.Зелена – вул. Дж. Вашингтона – вул. Пасічна – вул. Личаківська – Винники (вул. Сахарова) (з 1 січня 2012 р.). Обслуговує маршрут «Міра і К».
№29. Головний залізничний вокзал – вул. Чернівецька – вул. Городоцька – вул. І. Гонти – вул. Підвальна – вул. Личаківська – вул. Глинянський тракт – с. Лисиничі – м. Винники (Шпиталь ветеранів). – м. Винники (вул. Івасюка) (з березня 2015 р.). Маршрут поступово продовжували. Кінцевими пунктами були: с. Лисиничі, Шпиталь ветеранів, вул. Івасюка. Обслуговує маршрут АТП №1.
Приміські маршрути (які з'єднують населені пункти і протяжність яких не перевищує 50 км) через Винники з площі Митної (з 1 січня 2012 р.):
№102. Пл. Митна — вул. Личаківська — м. Винники — Кільцева дорога — с. Соснівка — с. Дмитровичі.
№105. Пл. Митна — вул. Личаківська — м. Винники — с. Підгірне — с. Підберізці.
№110. Пл. Митна — вул. Личаківська — м. Винники — Кільцева дорога — с. Чишки.
№147. Пл. Митна — м. Винники — Кільцева дорога — с. Миклашів (деякий період початок маршруту був біля Винниківського базару).
У 2016 р. на короткий період маршрути з Площі митної припинилися (кінцевий пункт приміських маршрутів – вул. Личаківська (колишній 28 завод), але невдовзі були відновлені.
Внутрішні маршрути. На початку 1970-их років у Винниках почали курсувати автобуси внутрішнього сполучення. Першим було введено маршрут №13: Тютюнова фабрика – Радгосп (зупинка в кінці вул. І. Франка). Через деякий час — другий маршрут №12: Тютюнова фабрика – вул. Забава – вул. Ломоносова. На лінії їздили автобуси марки «ПАЗ». Внутрішні автобусні маршрути проіснували до початку 1990-их рр.
Згідно із рішенням виконавчого комітету Винниківської міської ради від 20. 03. 2012 р. №90 «Про відкриття міського автобусного маршруту загального користування в м. Винники», у червні 2012 р. було відкрито маршрут №1В, що здійснював перевезення пасажирів за схемою: вул. В. Івасюка – вул. Галицька – вул. Т. Шевченка – вул. М. Ломоносова – вул. Забава – вул. І. Франка – вул. Галицька – вул. В. Івасюка. З часом маршрут було скорочено (вул. В. Івасюка – вул. Галицька). Маршрут проіснував до літа 2015 р.
1 квітня 2016 р. — поч. літа 2016 р. — експериментальний внутрішній маршрут по Винниках (вул. Шевченка (площа Степана Бандери) — новий цвинтар).
З 25 березня 2017 р. і до липня 2017 р. було перекрито рух для транспортних засобів на перехресті вул. Личаківська – вул. Мечникова, у зв’язку з капітальним ремонтом дороги. Під час закриття вул. Личаківської громадський транспорт здійснював об’їзд по вул. Некрасова у два боки і приватний транспорт по вул. Репіна – вул. Сагайдачного – вул. Круп’ярська теж у два боки.
З 15 листопада 2017 р., у Львові закрили на ремонт ще одну ділянку вул. Личаківської – від вул. Котика до вул. Черемшини. У зв’язку з перекриттям проїзду, зазнала змін схема руху громадського транспорту, який курсує по вул. Личаківській. Згідно з наказом департаменту житлового господарства та інфраструктури ЛМР, ділянка вул. Личаківської від Круп’ярської до Черемшини буде перекрита з 15 листопада 2017 р. до 21 січня 2018 р.
*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016. 312 с.
*Байцар Андрій. Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. 180 с.
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 420 с.
*Байцар Андрій. СТАЛИЙ РОЗВИТОК ГРОМАДИ м. ВИННИКИ. Монографія. Львів-Винники, 2024. 177 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар