З історії м. Винники (Львівщина). Старий Винниківський цвинтар

Старий винниківський цвинтар заснований наприкінці XVIII ст. У 1748 р. Галицьке губернаторство опублікувало декрет, котрий постановляв, що «мають бути скасовані всі кладовища біля храмів, а кожна громада має виділити протягом чотирьох тижнів частину ґрунтів за містом, яких би вистачило на поховання покійників без різниці віросповідань (крім євреїв) на 10–20 років». Але видно, що й у ті часи не дуже ретельно виконувалися постанови, бо губернаторство через декілька місяців змушене було опублікувати цей декрет ще раз. Декретом від 11 грудня 1783 р. австрійський імператор Йосиф II, з огляду на небезпеку виникнення епідемій заборонив проводити поховання в церквах та довкола них, вимагаючи закладати нові цвинтарі.
      У Винниках вибрали місце під цвинтар, де він знаходиться й досі. Про це свідчать і найдавніші пам’ятники, які тут збереглися. Це скульптури XVIII ст. роботи Шимзерів, дуже відомих на той час майстрів. До того цвинтар знаходився біля теперішньої церкви Воскресіння Господнього (1842 р.), яка була збудована на місці старої дерев’яної церкви (1680 р.). Раніше померлих хоронили біля церкви. Вперше документально зафіксовано існування при церкві цвинтаря у Винниках у 1753 р. Церковний візитор, описуючи парафіяльну церкву Воскресіння Господнього, згадав про церковний місцевий цвинтар. Тоді цвинтар простягався до підніжжя г. Лисівка. Про це свідчать як спогади старожилів міста, так і поодинокі знахідки людей, що згодом забудували цю територію.
       У XVIII–XIX ст. кладовище розширювалося і було перенесене на південний схил г. Лисівка, у своєрідне природне урочище. Починався винниківський цвинтар де розміщена стара польська каплиця. Саме там були перші поховання. А оскільки польська громада мала кошти, то, щоб утвердити себе, збудувала каплицю і захоронюючи поблизу неї своїх громадян, таким чином «посувала» можливість поховань українців значно далі. У XIX–XX ст. винниківське кладовище поділилося на польське і українське, яке обслуговувало 2 грабарі.
       В акті візитації Винниківської парафії (8 вересня 1895 р.) записано, що в селі мають розширювати цвинтар і вже купили для цього ґрунт, але ще не посвятили.
      Протягом багатовікового періоду похоронено не одне покоління жителів, їх могили після ліквідації при церкві цвинтаря австрійським урядом, були забуті і затерлися в пам’яті винниківчан.

  На винниківському цвинтарі знаходяться могили видатних людей, які залишили вагомий внесок в історії та культурі УКРАЇНИ та інших держав. Тут знаходиться могила січових стрільців, пам'ятник польським воякам — з українсько-польської війни 1918—1919 рр., поховання радянських воїнів (два пам'ятники радянським танкістам, з десяток могил радянських воїнів).          

На початку 1920-х років на Галичині було 392 військові некрополі з 51 514 груповими могилами, в яких покоїлись останки 84 384 воїнів. У відповідності до ст.ст. 225 та 226 Версальського мирного договору, Польська держава зобов’язувалась утримувати усі військові цвинтарі та окремі військові поховання з часів 1914—1918 років. Стосувалось це також кладовищ та могил українсько-польської та польсько-радянської воєн.

Польський уряд виділяв кошти на перенесення одиноких українських могил на збірні військові кладовища. Особливо активним цей процес був у кінці 1920-их, початку 1930-их років, коли проводилась т. зв. «комасація» (ущільнення) цвинтарів, що мала виразний антиукраїнський підтекст, тобто ліквідацію поодиноких могил і окремих груп поховань. 

Винники одними з перших на Україні виконали свій обов'язок по стосовно полеглих січовиків. Для перепоховання січових стрільців, які загинули у винниківських лісах під час облоги Львова і лежали позакопуваними в різних місцях, де хто зустрів смерть, у Винниках був створений Похоронний комітет під головуванням Андрія Курчака. До комітету ввійшли о. Григорій Гірняк, доктор Ярослав Левицький, Павло Кіяк, Степан Ханас, Василь Обаранець, Василь Дмитерко, Осип Гадус та дві місцеві вчительки Панейківна і Грицківна. За одностайною згодою винниківської громади 24 квітня 1921 р. відбувся великий стрілецький похорон, тіла 15 стрільців і чотаря Ганкевича перевезено на місцевий цвинтар і поховано їх усіх у стрілецькій могилі на репрезентованому місці, де звичайно хоронили найвизначніших людей Винник (між похованими не було ні одного винниківчанина) (дані про загиблих – за краєзнавцем Михайлом  Влохом).

Стосовно кількості похоронених бійців УГА точної інформації немає.

Газета «Свобода» (США) від 25 травня 1921 р. згадує про перепоховання (23 квітня, субота) 15 стрільців, з яких лише двоє відомі – Лука Семчук з Пирятина Радехівського повіту, згаданий у наступному «Інформаційному звіті» (документ 3 , ч.2 , стор. 4) та Петро Довгий з Романова (у звіті О. Козака не згаданий). Газета «Батьківщина»  (ч.50/1921), описуючи цю ж подію називає кількість перепохованих – 16 воїнів (п’ятнадцятьох стрільців і чотаря Ганкевича).

 Народився Петро Довгий у с. Романів Бібрського повіту (нині Перемишлянського р-ну Львівської обл.). В автрійській армії під час І світової війни був у званні капрала. Старший десятник Романівської залізної сотні ІІ Коломийської бригади. Про приналежність сотні до якогось куреня цієї бригади зимою 1918-1919 р.р. відомостей не маю. До травня 1919 сотня воювала поряд із Станіславівськими куренями, але деякі дослідники, не наводячи джерел, стверджують, що сотня до середини весни 1919 була окремим приділом і підпорядковувалась безпосередньо штабу, пізніше ввійшла у структуру січових стрільців і на її основі формувався ІІ полк. Петро Довгий в грудні 1918 (?), йдучи з дорученням, заблукав в околицях Винник під час завірюхи і вийшов випадково на позиції поляків, які його вбили. Перепохований у присутності родини 23 квітня 1921 року у Винниках (цит. за Ярославом  Іванишином).

У газеті «Галицька Брама» (1998. №5-6. С. 3-6) подається інформація про Воробця Івана. 

       Воробець Іван (д. н. н. – д. с. н.) – поручник УГА. Доброволець УСС. Поручник 2 куреня 2 полку УСС, учасник Чортківської офензиви. 1919 р. командант шпиталю в Одесі. Перепохований 23. 04. 1921 у  Винниках (у звіті О. Козака не згаданий). 

     Похоронна процесія виглядала так: з Розлавки (сьогоднішній кут вул. Стрілецької та вул. Кривої), у військовому порядку вишикувалися шістнадцять підвід, аж до могили на цвинтарі вся дорога була заповнена людьми, між ними всі школярі у національному одязі йшли за домовинами під проводом своїх учителів. 

     Похорон очолив о. прелат Леонтій Куницький з кільканадцятьма священиками з Винник та околиць. Леонтій Куницький здобув популярність у зв'язку зі своїми антипольськими виступами на похоронах колишніх старшин та солдатів української галицької армії та політичних в'язнів. 1930 р. польським урядом він був заарештований і кілька місяців перебував в ув'язненні. У Винниках це була перша його панахида на стрілецькій могилі. 

Приїхав віддати військову шану своїм побратимам отаманам Степан Шухевич (громадський і військовий діяч, отаман УСС (1914–1915 рр.), отаман УГА (1918–1919 рр.).

Після похорону, в таємниці від уряду, винниківчани вирішили спорудити пам'ятник на стрілецькій могилі. Проект пам'ятника виконали Левко Лепкий (композитор і письменник, талановитий журналіст і художник, командир кінноти Українських січових стрільців, один із засновників видавництва «Червона Калина», найбільш відомий як автор широко популярних стрілецьких пісень) та Павло Ковжун (український графік, маляр і мистецтвознавець, учасник Перших Визвольних змагань 1917–1921 рр.), а виготовив місцевий майстер-каменяр Василь Сидурко.

Пам'ятник являв собою кулю між двома однораменними хрестами, яка мала символізувати, що воїни загинули, але не здалися. Посередині кулі – стилізований тризуб на фоні щита, під яким знаходяться дві шаблі, обвиті терновим вінком, а на хрестах цифри: 1918 і 1919.  

Це був перший стрілецький пам'ятник на українських землях.

Перший в світі - пам'ятник роботи Михайла Бринського біля с. Лада в Под'єштєді (Чехія). Відкритий  у 1921 р., на місці поховання вояків УГА, що померли в недалекому таборі для інтернованих. 

Пам'ятник освятили на Зелені свята 5 червня (понеділок) 1922 р. Близько десяти тисяч людей були присутні на церемонії, серед них Богдан та Леонід Лепкі. Боячись заворушень, за наказом польської влади кладовище міста було оточене трьома рядами армії та поліції.

Програма складалася з польової Служби Божої на площі місцевого «Сокола», походу на цвинтар, відкриття пам'ятника і покладання вінків. Хоча промови та виступи були суворо заборонені, та саме покладання вінків (150!) з виголошенням від кого – викликали більше враження, ніж будь-які промови.

Службу Божу відслужили кілька священиків на чолі з прелатом о. Л. Куницьким. Під їхнім проводом відбувся процесійний похід на цвинтар. Це, мабуть, вперше довелося винниківчанам бачити такий похід. Перший вінок від Диктатора ЗОУНР ніс д-р Володимир Бачинський, а далі вінки від НКУГА, КЕУГА всіх корпусів, бригад та самостійних частин. А дальше вінки від різних установ Львівського повіту. Найзворушливіший був вінок від товаришів по зброї – інвалідів УГА, що його несли три інваліди.

Виконавши посвячення, о. прелат Л. Куницький сказав: «Говорити заборонено, помолімося за душі наших героїв», і почав голосно молитися.

Хоча згодом польські окупанти-шовіністи вимагали ліквідувати пам'ятник, однак з правової точки зору на це не знайшли підстав.

Пам'ятник щасливо перебув Другу світову війну. Згодом вже радянські вандали пошкодили пам'ятник та знищили державний знак — тризуб. Могилу в радянський час доглядала і опікувалася нею Михайлина Гарапа. Місцеві мешканці і тепер ретельно доглядають могилу і вшановують героїв. На початку 1990-х рр., за старими світлинами, здійснив відновлення могили п. Тарас Левків разом із студентами коледжу ім. І. Труша (радянським режимом було знищено тризуб на пам'ятнику).

Стосовно кількості похоронених бійців УГА достовірної інформації немає.

Подаємо матеріал Козака О. М. з «Інформаційного звіту про проведення заходу «Вивчення архівних матеріалів про поховання жертв воєн та політичних репресій на території Львівської області»:

«Щодо пам'ятника воїнам УГА у Винниках у ДАЛО зберігаються такі документи.

Документ 1. ДАЛО. - Ф. 1 - Опис 30 - Спр. 4210. - Арк. 17.

Формат А5. Рукопис, чорнило чорне. Переклад із польської мови.

«Штамп «Уряд гміни Винники. Номер 737\23»

«Гміна Винники. До староства у Львові.

Щодо обіжника від 12\VII L 29081\23 у справі військових цвинтарів доповідаю, що на території тутешньої гміни немає жодних поховань військових із війни перед листопадом 1918 року.

Одночасно доповідаю, що на тутешньому гмінному цвинтарі є два збірних поховання загиблих військових із польсько-руської війни після 1 листопада 1918 р. на яких стоять кам’яні пам’ятники, які дуже ретельно доглядаються.

Винники 7 VII 1923. Печатка. Підпис.».

Даний документ 1923 року підтверджує про існування на місцевому гмінному цвинтарі Винник поховань часів польсько-української війни, які увічнені кам’яними пам’ятниками.

Документ 2. ДАЛО. - Ф. 1. - Опис 30. - Спр.4471. - Арк. 114.

Формат А5. Рукопис, чорнило чорне. Текст написано українською мовою.

«Виказ померших стрільців У.Г.А. по 1\ХІ. 1918.

Роман Вавець, поліг в бою 1\І. 1919.

Стефан Жилавюк – 3\І. 1919.

Петро Боднар – 17\ІІ. 1919.

Микита Сікора – 17\ІІ. 1919.

Роман Бордун – 18\ІІ. 1919.

Михайло Залізко – 24\ІІ. 1919.

Маріян Маланчук – 1\ІV. 1919.

Теодор Остапчук – 12\ІV. 1919.

Стрілець незнаного імени – 16\ІV. 1919.

Стрілець незнаного імени – 16\ІV. 1919.

На тутейшім цвинтари спочиває 14 стрільців незнаного імені У.Г.А. (Української Галицької Армії) в мурованій спільній могилі, перенесених з гробів які знаходились на грунтах Винницької громади. На могилі поставлено пам’ятник, посередині велике стрільно арматне з каміню (гранат), украшене тризубом, а по боках 2 менших хрести з каміню, з написом 1918-1919.

Штамп «ГР. КАТ. ПАРОХІЯЛЬНИЙ.

Винники 5\ІІ 1930. Підпис «о. Гірняк».

Даний документ 1930 року підтверджує факт масового поховання військовослужбовців УГА на цвинтарі Винник. Поховання увічнене кам’яним пам’ятником у вигляді артилерійського снаряда із зображенням тризуба. По боках центрального пам’ятника розміщено два хрести із каменю менших розмірів із написом «1918-1919». У документі також сказано, що у могилі поховано 14 стрільців УГА. Серед них 8 відомих імен. Решта – невідомі. Відомо також, що тіла загиблих були знесені із території громади Винник і перепоховані у спільній могилі. Усі вони загинули у бою. Двоє загинули на початку січня 1919 р., четверо – у лютому 1919 р., четверо – в квітні 1919 р. Документ написано парохом української греко-католицької парафії Винник о. Гірняком і поданий до воєводського управління. Можемо припустити, що українська громада доглядала поховання і вела власний облік похованих стрільців УГА.

Документ 3. ДАЛО. - Ф.1. - Опис 30. - Спр.4471. - Арк. 18-20.

Формат А 2. Формуляр заповнений фіолетовим чорнилом від руки.

Переклад із польської мови.

Сторінка 1.

«Місцевість: Винники. Гміна: Винники. Повіт: Львів. Ера польська. Гмінний цвинтар у Винниках.

СПИСОК солдатів і полонених загиблих або померлих після 1 листопада 1918 року»

Червоний прямокутний штамп. «Гмінний цвинтар. Національність. Польська – 1 масове поховання. Тіл – 14. Українська – 1 масове поховання. Тіл – 30. Разом 2 масових поховання. Тіл – 44.

На цвинтарі стоять два масові пам’ятники: в N 1 лежать воїни польської армії – 14, в N 2  - української армії – 30».

Штамп: «При складанні списків враховано. 25\8. 1930. Підпис».

Сторінка 2. Таблиця. 2.

Валець Н. (Walec N.), Українська армія, 2 сотня група «Схід»,  загинув 1\1 1919.

Жилавюк Стефан (Zylawiuk Stefan), Українська армія, загинув 3\1 1919.

Боднар Петро (Bodnar Piotr), ряд. (рядовий), Українська армія, 10 курінь 4 Золоч. Бригада, загинув 17\4 1919.

Сікора Максим (Sikora Maksym), ряд., Українська армія, 10 курінь 4 Золоч. Бригада, загинув 17\4 1919.

Бордун Роман (Bordun Roman), ряд., Українська армія, 10 курінь 4 Золоч. Бригада, загинув 18\4 1919.

Зеліско Михайло (Zelisko Michal), Українська армія, 2 бойова сотня, 20 полк укр. стріл., загинув 14\2 1919.

Маланчук Максим (Malanczuk Maksym), ряд., Українська армія, 3 Станіславівський курінь 8 сотня, загинув 1\4 1919.

Остапчук Теодор (Ostapczuk Teodor), Українська армія, загинув 12\4 1919.

Невідомих – 21, Українська армія.

Сторінка 3. Таблиця.

Графа «Точніше розміщення поховання – Парафіяльний цвинтар у Винниках». Графа «Зауваження» - «Спільне поховання».

Сторінка 4. Таблиця.2.

Семчук Лук’ян (Semczuk Lukasz), Українська армія».

Документ 3 складений воєводським управлінням, ймовірно у середині 20-х років. Його дані враховувались при складанні списків у 1930 році, про що свідчить відповідний штамп. Його зміст підтверджує факт існування на місцевому (гмінному чи парафіяльному) цвинтарі спільного поховання стрільців УГА (Української армії). Із Документом 2 він різниться такими даними.

Загальна кількість похованих – 30 стрільців (у Документі 2 – 14 стрільців).

Відомих імен – 9 (у Документі 2 – 8 стрільців).

Різниця у окремих іменних даних. Так у Документі 3 - Валець Н. (Walec N.), у Документі 2 - Роман Вавець; Сікора Максим у Документі 3 і Микита Сікора у Документі 2; відповідно Зеліско Михайло і Михайло Залізко, Маланчук Максим і Маріян Маланчук.

Разом із тим, Документ 3 надає нам додаткову інформацію про те, до яких військових підрозділів УГА належали загиблі стрільці. А саме – група «Схід», 4-та Золочівська бригада, 20-й Стрілецький полк, 3-й Станіславівський курінь.

Зліва від пам’ятника був похований січовий стрілець, винниківчанин Тимофій Макар (1894—1967 рр.). 3 лютого 2018 р. відбулася церемонія перепоховання Тимофія Макара у братську могилу воїнам УГА.

Відомі імена воїнів УГА (за Додатком 2 та Додатком) 3:

1. Роман Вавець (Валець Н/), поліг в бою 1\І. 1919.

2. Стефан Жилавюк (Жилавюк Стефан)– 3\І. 1919.

3. Петро Боднар (Боднар Петро) – 17\ІІ. 1919.

4. Микита Сікора (Сікора Максим)– 17\ІІ. 1919.

5. Роман Бордун (Роман Бордун )– 18\ІІ. 1919.

6. Михайло Залізко (Зеліско Михайло) – 24\ІІ. 1919.

7. Маріян Маланчук (Маланчук Максим)– 1\ІV. 1919.

8. Теодор Остапчук (Остапчук Теодор)– 12\ІV. 1919.

9. Семчук Лук’ян – 1919.

10. Петро Довгий – 12. 1919.

11. Чотар Ганкевич – 1919.

12. Тимофій Макар – 1967.

13. Воробець Іван.

Підсумовуючи, можемо констатувати, що розміщений на старому цвинтарі пам’ятник стрільцям УГА є масовим похованням (14 або ж 15 чи 16, чи 30) українських воїнів. Кількість похованих потребує ще додаткового вивчення.

З правої сторони біля цієї могили похований винниківчанин, булавний УСС з 1914 р. Василь Олексів (1897 р. н.).  1916 р. він захворів в армії і був комісований. Брав участь у роззброєнні австрійського гарнізону у Винниках 1 листопада 1918 р., відзначився в боях за Львів. У складі УГА перейшов р. Збруч, був поранений у ногу (від вибуху гранати).

Біля стрілецької могили (перед могилою справа) похований січовий стрілець, в’язень сталінських концтаборів, Почесний громадянин Винник, винниківчанин Степан Титович Копач (1902—1991 рр.).

Зліва від пам’ятника був похований січовий стрілець, винниківчанин Тимофій Макар (1894—1967 рр.). 3 лютого 2018 р. відбулася церемонія перепоховання Тимофія Макара у братську могилу воїнам УГА.

На цвинтарі похований учасник національно-визвольних змагань 1918—1921 рр. Зубрицький Гнат Антонович (1897—1989 рр.). Через дорогу від могили воїнів УГА знаходиться могила Підлісецького Володимира (1898—1972 рр.) — січового стрільця, політичного і громадського діяча. Зліва від центральної дороги, 100 м не доходячи до могили воїнів УГА, поховані брати Йони (Йона Ярослав Григорович (1900—1970 рр.) — стрілець УГА (з 1 січня 1919 р.), козак 3-ї Залізної дивізії Армії УНР; Володимир Йона (1890—1969 рр.) — стрілець УГА та Євген Йона (1900—1988 рр.).

Могила польських воїнів (1920-ті рр.).

Могила знаходиться вище від могили воїнів УГА (з правої сторони). Похоронені 14 польських вояків, які загинули в околицях Винник під час польсько-української війни 1918—1919 рр. та польсько-більшовицької війни 1919—1920 рр.

Могили радянських воїнів-танкістів (1941 р., 1944 р.).

Могила 1944 р. При вході на цвинтар, з правої сторони, знаходиться пам’ятник воїнам-танкістам. На монументі напис: «Загиблим воїнам-танкістам, які полягли в бою з німецькими загарбниками за визволення м. Винники 24 червня 1944 р.». Воїни загинули не 24 червня, а мабуть, 24 липня, адже тільки 20 липня радянські війська зайняли Перемишляни. Винники були визволені лише 27 липня (Львівсько-Сандомирська операція розпочалася 18 липня 1944 р.; мета - силами 1-го Українського фронту і лівого крила 1-го Білоруського фронту розгромити групу армій “Північна Україна”, звільнити Західну Україну).

Могила 1941 р. За капличкою, теж з правої сторони (між могилою воїнів УГА та капличкою), знаходиться ще один пам’ятник воїнам-танкістам. В червні 1941 р. боїв запеклих в районі Винник не було. Як загинули радянські воїни, що тут поховані, достеменно не відомо.

              Могиливидатних людей :
         *Івана Липи (літературні псевдоніми: Петро Шелест, Іван Степовик; 24 лютого 1865, м. Керч — 13 листопада 1923, м. Винники) — громадського і політичного діяча (міністр управління культів — 26 грудня 1918 р. — 13 лютого 1919 р.; міністр віровизнання — 13 лютого 1919 р. — 9 квітня 1919 р.), письменника, за фахом лікаря. З 1 березня 1922 р. жив і провадив лікарську практику у Винниках. Тут він написав повісті «Кара» та «Утома»;

*Гуглевича Аркадія (1876—1961 рр.) — священника УГКЦ, громадського діяча і його сина Данила (1910—1983 рр.) — священника УГКЦ, в’язня більшовицьких таборів;

*Полєка Миколи (1880—1960 рр.) — професора-філолога, вчителя і його дружини Фердинанди Калинович-Полєк, яка походила з австрійської аристократичної родини (померла 1947 р.);

*Лиско Володимира (1882—1964 рр.) — священника УГКЦ, релігійного і громадського діяча;

*Прокоповича-Орленко Романа Івановича (1883—1962 рр.) — українського оперного співака (бас-баритон) зі світовим іменем, педагога, музиканта-патріота;

*Шпаківського Євстахія (1884—1974 рр.) — багатолітнього дяка та керівника хору Святовоскресенської церкви у Винниках, члена «Просвіти», керівника просвітянського хору;

*Федюка Миколи (1885—1962 рр.) — живописця, графіка, мистецтвознавця, педагога та його дружини Меланії (1898—1979 рр.);

*Нагляка Якова (1889—1959 рр.) — доктора, січового стрільця та його дружини Константи (з Зелеських) (1891—1977 рр.);

*Сидурко Василя (1891—1959 рр.) — скульптора першого на Україні пам’ятника воїнам УГА у Винниках та його дружини Карії (1891—1958 рр.);

*Любич Парахоняк Олександри (1892—1977 рр.) — оперної та камерної співачки;

*Богонюка Василя (1894—1965 рр.) — священника УГКЦ, доктора і його дружини Олени (1899—1976 рр.);

*Керницького Михайла Васильовича (1896—1979 рр.) — краєзнавця, вчителя;

*Зубрицького Гната Антоновича (1897—1989 рр.) — учасника національно-визвольних змагань 1918—1921 рр.

*Підлісецького Володимира (1898—1972 рр.) — січового стрільця, політичного і громадського діяча (могила знаходиться зліва, через дорогу від могили воїнів УГА);

*Йони Ярослава Григоровича (1900—1970 рр.) — стрільця УГА (з 1 січня 1919 р.), козака 3-ї Залізної дивізії Армії УНР та  його рідних братів: Володимира (1890—1969 рр.) — стрільця УГА та Євгена (1900—1988 рр.) (могила знаходиться зліва від центральної дороги, 100 м не доходячи до могили воїнів УГА);

*Барана Петра (1904—1986 рр.) — українського священника, багатолітнього пароха у Винниках (1959—1986 рр.), Почесного громадянина Винник (2014 р., посмертно) і його дружини Меланії (1907—1983 рр.);

*Кияка Григорія Степановича (1910—1987 рр.) — видатного вченого і педагога в галузі аграрної науки, доктора сільськогосподарських наук, професора, члена-кореспондента Академії наук УРСР, заслуженого діяча науки УРСР, завідувача кафедри рослинництва і луківництва (могила знаходиться зліва, через дорогу від могили воїнів УГА);

*Мороза Володимира (1913—1996 рр.) — священника УГКЦ, в’язня сталінських концтаборів, Почесного громадянина Винник (1998 р., посмертно);

*Гниди Володимира Михайловича (1919—2016 рр.) —  воїна дивізії «Галичина», в’язня сталінських концтаборів, багатолітнього паламаря у Святовоскресенському храмі Винник, Почесного громадянина Винник (2014 р.);

*Чеславського Михайла Степановича (1921—2003 рр.) — видатного педагога, багатолітнього директора СШ №29 і його дружини Лідії (1922—2008 рр.);

*Калитовського Івана Теодоровича (1922—1986 рр.) — відомого хірурга;

*Слоти Зеновія Григоровича (1922—2011 рр.) — громадського діяча, педагога, Почесного громадянина Винник;

*Кипріяна Богдана (1922—1943 рр.) — члена ОУН, редактора самописного ілюстрованого журналу для дітей «Дитячий шлях», що виходив у Винниках у 1934—1935 рр. (рідний брат Мирона Кипріяна);

*Йосифіва Петра Миколайовича (1923—2012 рр.) — громадського діяча, члена ОУН і його дружини Софії Іванівни (1927—2002 рр.)  — Почесних громадян Винник;

*Маркевича Богдана Дмитровича (1925—2002 рр.) — українського футбольного тренера, Почесного громадянина Винник;

*Горячого Миколая (1927—2014 рр.) — митрофорного протоієрея УПЦ Київського патріархату;

*Божик Євгенії Дмитрівни (1936—2012 рр.) — прозаїка;

*Білоуса Богдана Дмитровича (1949—1994 рр.) — майстра спорту з вільної боротьби та самбо, багаторазового переможця і призера першостей України та СРСР;

*Саноцької Олесі (1970—2016 рр.) — художника, директора Львівської міської громадської організації «Спільнота взаємодопомоги «Оселя»;

*Осташевської (Лиско) Теофілії — дружини отця Йосифа Осташевського (1890—1948 рр.) — видатного діяча УГКЦ, декана Винниківського з 1927 р. по 1945 р., пароха с. Підберізці з 1927 р. Могила має незвичний напис: «В пам’ять родини Осташевських». Поховано там лише Теофілію Осташевську, а о. Йосифу Осташевському (помер у Харківській тюрмі), Володимиру і Мирославу Осташевським (синам, які загинули у 1944 р. по дорозі фронт) не судилося мати власних могил.

*Михайла Курчака - військового представника УНР, члена  надзвичайної дипломатичної місії УНР в Угорщині, 1919 р. серпень. (Будапешт). 
*Історичним сакральним об’єктом є капличка, де поховані визначні постаті національно-духовного відродження  — о. Григорій Гірняк (1865–1945 рр.) і о. Стефан Хоминський (1815–1890 рр.) з родиною. Поряд з капличкою похована дочка о. Гірняка – Ірина, яка померла у 1980 р. (працювала вчителем молодших класів).

ВИННИКИ

Винники — одне з найдавніших поселень біля Львова, ще у XXV тис. до н. е. людина вперше заселила околиці Винник. Місто розташоване на шляху, що споконвіку єднав два величні українські міста: Львів та Київ. Територія Винник та околиць знаходиться на межі Грядового Побужжя і Давидівського пасма. За чудову природу у XIX ст. Винники називали "маленькою Швейцарією", перлиною Львівщини.

Винники було засновано у другій половині XIII ст. руським (українським) королем Левом Даниловичем. Спочатку місто мало назву Малі Винники. За часів Галицько-Волинської держави першим відомим власником Винник був Бертольд Штехер (перший німецький війт Львова за часів короля Лева Даниловича). За свою працю на благо міста він отримав у винагороду від короля Лева млин Сільський Кут, озера та два невеликі маєтки в Малих Винниках та Підберізцях. Матеус (Матвій) Штехер — син Бертольда — також був війтом Львова і володарем Винник на поч. XIV ст.

Право на володіння Винниками, нащадкам Бертольда, згодом підтвердив польський король Казимир III своїм привілеєм від 22 серпня 1352 р. Ця грамота містить першу письмову згадку про Винники.

17 травня 1666 р. польський король Ян II Казимир дозволив Стефанові Замойському перетворити Винники на місто, надавши йому Магдебурзьке право, створити тут купецьке братство і ремісничі цехи та двічі на рік проводити у місті великі ярмарки - на Михайла та Зелені свята.

23 серпня 1992 р. — перше святкування дня міста Винники.

Місто ВИННИКИ ЦЕ:

Перший скульптурний пам’ятник на Україні і в світі Т. Шевченку – 1913 р.

Перший пам’ятник на Україні воїнам УГА – 1922 р.

Винники та Підберізці - перші населені пункти Галичини де було скасовано панщину 1 лютого 1786 р.

1854-1867 р. — Винниківський повіт.

1867 р. — 1918 р. — Винниківський судовий повіт.

Винниківський судовий повіт існував у таких межах (на 1910 р.): Білка Королівська, Білка Шляхетська, Борщовичі, Винники, Виннички, Вовків, Давидів, Дмитровичі, Гаї, Гончари, Глуховичі, Германів, Кам’янопіль, Журавники, Кам'янопіль, Козельники, Кротошин, Лисиничі, Миклашів, Милятичі, Підберізці, Підбірці, Селиська, Сухоріччя, Товщів, Черепин, Чишки, Чарнушовичі, Чижиків, Weinbergen (Винники), Unterbergen (Підгірне).

ЗУНР. 1 листопада 1918 р. — 1919 р. (друга пол. травня) — судовий округ (повіт) Винники.

1921 р. — 1924 р. — сільська ґміна Винники.

1921 р. — 1933 р. — сільська ґміна Вайнберґен.

1924 р. — 1934 р. — міська ґміна Винники.

1924 р. — Польський Сойм приняв ухвалу про зачислення громади Винник до списку містечок.

20 жовтня 1933 р. Винники повторно отримали статус міста.

10 січня 1940 р. — 26 вересня 1959 р. (з перервою під час війни) — Винники центр Винниківського р-ну. До Винниківського району, у різний період, належали села: Виннички, Гончари, Давидів, Черепин, Товщів, Селиська, Великі Кривчиці, Малі Кривчиці, Лисиничі, Підбірці, Ямпіль, Кам’янопіль, Верхня Білка, Нижня Білка, Гаї, Чижиків, Підберізці, Чишки, Дмитровичі, Глуховичі, Козельники, Пасіки Зубрицькі, Кротошин, Сихів, Зубра, Гори.

          *Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.

*Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання. Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.

*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016.  312 с.

*Байцар Андрій.  Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017.  180 с.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  420 с.

Могила Полєка Миколи (1880—1960 рр.)

Могила Нагляка Якова (1889—1959 рр.)

Могила січового стрілеця  Тимофія Макара (1894—1967 рр.).

Могила скульптора першого на Україні пам’ятника воїнам УГА Сидурко Василя (1891—1959 рр.)

Могила священика УГКЦ Богонюка Василя (1894—1965 рр.) 

Могила мистецтвознавця, живописця, графіка Федюка Миколи (1885—1962 рр.)

Могила січового стрільця, політичного і громадського діяча, керівника Листопадового чину у Винниках (1918 р.) Підлісецького Володимира (1898—1972 рр.)

Могила  Барана Петра (1904—1986 рр.) — українського священика, багатолітнього пароха у Винниках

 

Могила Йони Ярослава Григоровича (1900—1970 рр.) — стрільця УГА , козака 3-ї Залізної дивізії Армії УНР та  його рідних братів: Володимира (1890—1969 рр.) — стрільця УГА та Євгена (1900—1988 рр.)

   

Могили Гуглевича Аркадія (1876—1961 рр.) — священика УГКЦ, громадського діяча і його сина Данила (1910—1983 рр.) — священика УГКЦ, в’язня більшовицьких таборів

Могила січового стрільця, в’язня сталінських концтаборів  Степана Титовича Копача (1902—1991 рр.).

Могила Кипріяна Богдана (1922—1943 рр.) — члена ОУН, редактора самописного ілюстрованого журналу для дітей «Дитячий шлях», що виходив у Винниках у 1934—1935 рр. (рідний брат Мирона Кипріяна)

Могила видатного краєзнавця Керницького Михайла Васильовича (1896—1979 рр.) 

Могила Білоуса Богдана Дмитровича (1949—1994 рр.) — майстра спорту з вільної боротьби та самбо, багаторазового переможця і призера першостей України та СРСР

Могила Маркевича Богдана Дмитровича (1925—2002 рр.) — українського футбольного тренера, Почесного громадянина Винник

Могила Кияка Григорія Степановича (1910—1987 рр.) — видатного вченого і педагога