З історії м. Винники (Львівщина). Німецький (австрійський) винниківський цвинтар

Німецький (австрійський) винниківський цвинтар - тепер «Парк Вайнберґ» на вул. Сахарова (діяв з 1785 р. по 1944 р.). З 1940 р. корінних німців вже у Винниках практично не залишилось, але під час воєнних дій 1941—1944 рр. німецьке військове командування дало наказ хоронити військових на цьому цвинтарі. На початку 1950-х років ці військові поховання по-варварськи були сплюндровані радянською владою. На сьогодні збереглось лише з десяток поховань, і перебувають вони в занедбаному стані.У червні 2010 р. делегація німецьких парламентарів відвідала м. Винники. Вони оглянули старий міський цвинтар – місце поховання чотирнадцяти бійців Вермахту, які загинули в 1941 р., та можливе місце поховання генерала Вермахту, який загинув у 1944 р. Німецька сторона висловила бажання дослідити ці поховання та провести перепоховання останків своїх вояків (на жаль дотепер нічого не зроблено).

1991 р. з допомогою представників німецької громадськості на цвинтарі було наведено лад, встановлено пам’ятну плиту (невдовзі невідомі вандали знищили плиту).

На одній із братських могил було встановлено хрест і пам’ятну табличку про те, що в ній поховано невинно закатованих сталінськими головорізами з НКВС семеро людей (через кілька днів табличку було теж знищено). Поховані там наші земляки-винниківчани, які пішли з життя у Винниках 28 червня 1941 р. від рук вбивець з НКВС.

Тут знайшли свій останній спочинок вчитель, директор гімназії Василь Григорович Лученко; лікар К. Становський, його теща і рідна сестра дружини; Теодор Іванович Сеньків; чоловік і жінка, що проживали на теперішній вул. Галицькій.

Через два дні потайки, щоб не дізналися москалі, рідні та сусіди поховали усіх загиблих на найближчому цвинтарі – німецькому (адже їх було замордовано в околицях колишнього залізничного вокзалу, де вони проживали). Старожили розповідали, що коли ховали жертв сталінського терору, то цього жахіття не витримали і тварини. Коні на яких перевозили тіла замордованих, від запаху крові і відчуття смерті сполошилися; господар знайшов їх аж біля с. Підбірці.

21 лютого 2013 р. під час сесії Винниківської міської ради з ініціативи депутатської "Комісії з питань освіти, культури, спорту, молодіжної політики, охорони здоров'я, екології та соціального захисту населення" (Байцар Андрій (голова комісії), Голіян Богдан (секретар комісії), члени комісії: Шустер Богдан, Грисьо 3еновій, Партика Андрій, Герман Михайло, Патер Тетяна)   депутати  затвердили межі парку, що на вул. Сахарова, та надали згоду на створення зони відпочинку, площі для проведення масових заходів з одночасною можливістю зведення храму УАПЦ парафії Святителя Миколая м. Винники. На жаль це рішення не було реалізовано, і вже восени 2015 р. на так званій «чорній сесії» більшість депутатів проголосували за виділення земельних ділянок на вул. Сахарова (на частині цвинтаря планували побудувати житлові будинки).

Рішенням сесії Винниківської міської ради від 11 лютого 2016 р. засновано «Парк Вайнберґ» по вул. Сахарова. Площа парку — 2,5 га.

Вайнберґен

Вайнберґен (Винники) (Винні гори, нім. Weinbergen) — колишня німецька колонія у Винниках (поблизу Львова). Перші німецькі поселенці з’явились у Винниках ще за часів короля Лева Даниловича у XIII столітті. Німецьку колонію у Винниках заклали в 1785 р. 32 родини вихідців з Баварії (німецька громада Вайнберґен у 1885 р. святкувала свій 100-річний ювілей існування). Десять німецьких родин поселилися між Підберізцями й Винниками, створивши селище Унтерберґен (Під Горами). Разом вони творили одну громаду. На той час у Винниках і Підберізцях проживало 2 036 осіб. Українці з с. Підберізці називали ці колонії «швабами»: Вайнберґен – «Великі шваби», Унтерберґен – «Малі шваби». Проіснувала колонія до квітня 1940 р.

Станом на 1931 р. у Винниках проживало 60німців, які в основному проживали у центрі міста. У 1938 р. – перед війною у Винниках проживало вже 367 колоністів.

Лютеранська кірха збудована у Винниках у 1930-х рр. 1933 р. німецька громада розпочала будову своєї церкви й завершила у 1936 р. Головними натхненниками були винниківські німці: Міллер Польді, Бредій Кароль, Гартман, Вольфи, Шнайдери, Манци та інші. Від 1946 р. споруда використовувалася як склад, а пізніше як господарський магазин. З 1998 р., після освячення її 4 січня, вона стала церквою Івана Хрестителя греко-католицької громади.

 ВИННИКИ

Винники — одне з найдавніших поселень біля Львова, ще у XXV тис. до н. е. людина вперше заселила околиці Винник. Місто розташоване на шляху, що споконвіку єднав два величні українські міста: Львів та Київ. Територія Винник та околиць знаходиться на межі Грядового Побужжя і Давидівського пасма. За чудову природу у XIX ст. Винники називали "маленькою Швейцарією", перлиною Львівщини.

Винники було засновано у другій половині XIII ст. руським (українським) королем Левом Даниловичем. Спочатку місто мало назву Малі Винники. За часів Галицько-Волинської держави першим відомим власником Винник був Бертольд Штехер (перший німецький війт Львова за часів короля Лева Даниловича). За свою працю на благо міста він отримав у винагороду від короля Лева млин Сільський Кут, озера та два невеликі маєтки в Малих Винниках та Підберізцях. Матеус (Матвій) Штехер — син Бертольда — також був війтом Львова і володарем Винник на поч. XIV ст.

Право на володіння Винниками, нащадкам Бертольда, згодом підтвердив польський король Казимир III своїм привілеєм від 22 серпня 1352 р. Ця грамота містить першу письмову згадку про Винники.

17 травня 1666 р. польський король Ян II Казимир дозволив Стефанові Замойському перетворити Винники на місто, надавши йому Магдебурзьке право, створити тут купецьке братство і ремісничі цехи та двічі на рік проводити у місті великі ярмарки - на Михайла та Зелені свята.

23 серпня 1992 р. — перше святкування дня міста Винники.

Місто ВИННИКИ ЦЕ:

Перший скульптурний пам’ятник на Україні і в світі Т. Шевченку – 1913 р.

Перший пам’ятник на Україні воїнам УГА – 1922 р.

Винники та Підберізці - перші населені пункти Галичини де було скасовано панщину 1 лютого 1786 р.

1854-1867 р. — Винниківський повіт.

1867 р. — 1918 р. — Винниківський судовий повіт.

Винниківський судовий повіт існував у таких межах (на 1910 р.): Білка Королівська, Білка Шляхетська, Борщовичі, Винники, Виннички, Вовків, Давидів, Дмитровичі, Гаї, Гончари, Глуховичі, Германів, Кам’янопіль, Журавники, Кам'янопіль, Козельники, Кротошин, Лисиничі, Миклашів, Милятичі, Підберізці, Підбірці, Селиська, Сухоріччя, Товщів, Черепин, Чишки, Чарнушовичі, Чижиків, Weinbergen (Винники), Unterbergen (Підгірне).

ЗУНР. 1 листопада 1918 р. — 1919 р. (друга пол. травня) — судовий округ (повіт) Винники.

1921 р. — 1924 р. — сільська ґміна Винники.

1921 р. — 1933 р. — сільська ґміна Вайнберґен.

1924 р. — 1934 р. — міська ґміна Винники.

1924 р. — Польський Сойм приняв ухвалу про зачислення громади Винник до списку містечок.

20 жовтня 1933 р. Винники повторно отримали статус міста.

10 січня 1940 р. — 26 вересня 1959 р. (з перервою під час війни) — Винники центр Винниківського р-ну. До Винниківського району, у різний період, належали села: Виннички, Гончари, Давидів, Черепин, Товщів, Селиська, Великі Кривчиці, Малі Кривчиці, Лисиничі, Підбірці, Ямпіль, Кам’янопіль, Верхня Білка, Нижня Білка, Гаї, Чижиків, Підберізці, Чишки, Дмитровичі, Глуховичі, Козельники, Пасіки Зубрицькі, Кротошин, Сихів, Зубра, Гори.

      *Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.

*Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання. Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.

*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016.  312 с.

*Байцар Андрій.  Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017.  180 с.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  420 с.

                                                       Світлини з ВІКІПЕДІЇ. 2017 р. лютий